<<< назад | зміст | вперед >>>

Архип Данилюк. Українські скансени. Історія виникнення, експозиції, проблеми розвитку

11. Народна архітектура, побут, звичаї та обряди - основа духовного відродження

Створення музеїв просто неба зумовило необхідність проведення детальних етнографічних досліджень задля етно-архітектурного районування, підбору експонатів. Досі таких досліджень не проводилось, бо в тім не було практичної потреби, тому з початком перших організаційних робіт почалось експедиційне вивчення України, яке триває й понині. У результаті значної пошукової роботи до музеїв відібрано і перевезено сотні пам'яток архітектури, серед яких - ряд справжніх шедеврів зодчества. Аби відібрати їх для збереження і показу, музейним працівникам довелося багато попрацювати, об'їздити тисячі сіл і хуторів. Не вистачало досвіду, потрібних знань. Кажучи правду, навіть у загальних рисах народна архітектура була не дуже досліджена. А про конкретність - годі й говорити. У невтомній праці пізнавалися скарби України, кращі з них перемандрували до музеїв.

На сьогодні вони мають величезні архіви з описами, обмірами та фотографіями тисяч пам'яток, які не потрапили до експозиції, але складають велику наукову цінність. Зібрані матеріали - джерело для дальших пошуків та узагальнень.

Під час численних експедицій наукові працівники музеїв просто неба зібрали багато пам'яток мистецтва та етнографії, предметів домашнього вжитку, знарядь праці, старовинних музичних інструментів, килимів, виробів з металу, дерева, скла, кераміки. Про загальну кількість зібраних в музеях експонатів уже йшлося. Але про окремі колекції скансенів, якими вони виділяються, варто все-таки розповісти. Наприклад, у Переяславі-Хмельницькому музеєм зібрано 16 тис. вишитих рушників. Усім відома роль українського рушника в побуті народу. Його дарують коханому, на ньому виносять хліб-сіль найпочеснішому гостеві, ним прикрашають ікони, портрети Т. Шевченка, І. Франка, фотографії дорогих предків і оселю взагалі. У національному музеї народної архітектури та побуту України зібрано 8 тис. виробів з дерева, 6 тис. керамічних і скляних, 8 тис. зразків народного одягу. У його фондах - багаті колекції народних музичних інструментів - 520 експонатів, живопису - 2000 одиниць.

Мал. Марії Багнюк



Мал. Марії Багнюк

У фондах Львівського музею просто неба сьогодні налічується близько 8 тис. зразків народного одягу, понад 200 музичних інструментів. У збірках музею є унікальні речі. Це, наприклад, двотомний альбом рисунків і креслень відомого вченого, архітектора, професора Львівської політехніки Т. Обмінського, виконаних у 30-х роках минулого століття. Музею вдалося зібрати рідкісну колекцію рукописів і стародруків (150 одиниць). Серед них - рідкісне "Євангеліє" (друга половина XV ст.) та "Тріодь цвітна" (1461 p.), "Тріодіон" (Почаїв, 1626), "Апостол" Івана Федорова (Львів, 1574), "Апостол" (1639) та ін. Унікальною є також колекція гуцульських кахлів, комплектів печей (серед них - роботи відомих майстрів О. Бахматюка, П. Баранюка, П. Кошака).

Зрозуміло, що всі ці експонати постійно досліджуються та систематизуються. Працівники Львівського музею просто неба вже давно видають каталоги з окремих розділів збірок, зокрема з іконопису, народного одягу тощо.

Поповнення фондосховищ музеїв залежить від завзяття їхніх наукових працівників. Приємно, що багато з них стали добрими фахівцями, щиро полюбили музейну справу, глибоко усвідомили свою високу місію у справі збереження скарбів народу.

Однак будь-яке велике починання потребує широкої участі в ньому громадськості. Тільки завдяки ентузіазму окремих громадян, наприклад, у 20-30-х роках XX ст. в Галичині виникли десятки музеїв. Показовим щодо цього може бути музей "Бойківщина" у Самборі (Львівської обл.), що почав створюватися 1927 р. За активної допомоги громадських кореспондентів фонди цього закладу за 10 років сягнули 30 тис. експонатів. Селяни самі везли в Самбір з різних кінців Бойківщини старовинні предмети побуту, знаряддя праці, твори народного мистецтва. Крім того, працівники музею постійно одержували листи, в яких громадські активісти повідомляли про цінні, на їх погляд, експонати. Подібно творився і музей "Гуцульщина" в Коломиї.

Мал. Марії Багнюк

Упродовж майже 40-річної історії музею народної архітектури та побуту у Львові неабияку роль відіграли також кореспонденти, особливо у зборі експонатів та виявленні архітектурних об'єктів. Багато років активно сприяє музею у придбанні експонатів житель с Джурів на Івано-Франківщині Іван Семенюк. Допомагає музейним працівникам у підшукуванні архітектурних експонатів та їх відтворенні на території Іван Жикалюк із с. Красноїлів, що на Івано-Франківщині. Систематично привозить до музею цікаві експонати з м. Болехів та його навколишніх сіл Павлина Лугова. Цінними зразками народного одягу з Галицького району, що на Івано-Франківщині, музей поповнився завдяки львів'янці Ользі Ляльці. Багато цікавих творів народного мистецтва зібрав для музею самодіяльний художник Дмитро Мимрик, що живе в селі Гавилів на Тернопільщині. Допомагав музею і Володимир Шагала із селища Нижанковичі, що на Львівщині: він передав до музею ряд дитячих іграшок та експонатів, пов'язаних з народною обрядовістю, підказав міцезнаходження ряду цікавих архітектурних пам'яток. Володимир Іванович - справжній ентузіаст збереження пам'яток історії та культури. Саме йому присвятив свою окрему повість Роман Федорів у книзі "Танець Чугайстра". З альбомом і олівцем в руках В. Шагала обійшов десятки сіл Бойківщини. У малюнках і записах він зафіксував пам'ятки рідного краю, виявивши, крім художнього хисту, ще й музичне обдарування: аматор активно збирає народні співаночки, співомовки, щедрівки, коломийки, колядки. Так було укладено цілі альбоми з малюнками і текстами. їх на сьогодні у нього - вже 12.

У 1988 р. доцент Львівського університету Ганна Гаврилюк - уродженка с. Іванівка на Тернопільщині - подарувала музею молотарку свого батька. Він склав її сам з окремих деталей, зібраних у різні часи. Звичайно, таких кореспондентів мають усі музеї просто неба. Є ще в Україні люди, які, перш ніж викинути стару річ, подумають, чи не пригодиться вона музеєві.

Мал. Марії Багнюк

Зібране в музеях, звичайно, має "жити", тобто популяризуватися шляхом показу, усним і друкованим словом. Основним музейним засобом демонстрування описаних вище етнографічних знахідок є експозиції.

В них - чи не найкращі можливості для пропаганди традиційної народної культури комплексно. Це - показ народних звичаїв і традицій в інтер'єрі хат, які, крім усього, можна присвячувати окремим темам, розкриваючи етнографічні відмінності різних регіонів; так варто періодично робити і на різних експозиціях у виставковому залі музею.

У літні місяці доцільно проводити виступи народної самодіяльності з показом традицій та обрядів, якими наповнені наші свята. У Львівському музеї просто неба, наприклад, у хаті із с. Замагорів, що в секторі "Гуцульщина", демонструється процес виготовлення великодніх писанок, а в хаті із с. Орявчик, що в секторі "Бойківщина",- різдвяних козликів з тіста. Можна влаштовувати спеціальні інтер'єри, присвячені Великодню, Зеленим святам. Але все це необхідно робити на науковій основі з відтворенням розмаїття традицій різних регіонів України.

У Львівському музеї народної архітектури та побуту вже стали традиційними покази народної обрядовості і звичаїв на спеціальних експозиціях у виставковому залі музею, які влаштовуються в останні роки напередодні великих релігійних свят. Так, у 1989 р. було організовано велику виставку, присвячену Великодню. Того ж року були показані гуцульські свічники, які широко використовуються у різдвяній обрядовості, з колекцій львів'ян Богдана Сороки і Ярослава Лемика.

Цікавою була виставка творів Анни Шабатури "В моїй хаті", на якій експонувалися писанки, малюнки народних сценок з показом народних свят, звичаїв та обрядів, вишиті спеціально до Великодня рушники та святковий одяг.

Розвитку народної творчості, зокрема художніх промислів, сприяють спеціальні виставки з фондових збірок музеїв. У Львівському музеї щорічно організовуються традиційні виставки "З нових надходжень музею" або спеціальні - "Народний одяг західних областей України", "Бондарство", "Традиційне сільськогосподарське знаряддя в Карпатах наприкінці XIX - на початку XX ст.". У Музеї народної архітектури та побуту НАН України популярністю користуються такі виставки, як "Плетіння", на яких експонувалися різноманітні плетені вироби, "Кахлі XVIII-XIX ст.", "Народний одяг Полісся" тощо.

Мал. Марії Багнюк

В усіх музеях під відкритим небом у літній період організовуються масові народні гуляння. В національному музеї, наприклад, цікаво проходять свята "Вечори на хуторі біля Диканьки", "Ой на Купала" (виступи фольклорних колективів, купальські вогні, народні гуляння), "Весняна краса" (веснянки, дитячі ігри та забави), "Ой, радуйся, земле" (колядки та щедрівки). Вже стало традиційним свято "Осінь весільна", на якому можна побачити весільні обряди з різних історико-етнографічних регіонів України.

Дуже популярні в Музеї народної архітектури та побуту НАН України "Етнографічні ярмарки", які проводяться щорічно в один і той самий час - на початку вересня. Тоді ж виступають фольклорно-етнографічні колективи з різних регіонів. Важливо, що ці свята проходять по окремих етнографічних секторах. Архітектурні експонати з інтер'єрами створюють чудовий фон для кращого сприйняття всього комплексу народної культури. В Латвійському етнографічному музеї на подібних ярмарках співробітники музею складають свою комісію та оцінюють твори народних майстрів. Такий контроль з боку музею сприяє поліпшенню якості художньої продукції ткачів, гончарів, ковалів та інших майстрів прикладного мистецтва. У цьому музеї працює багато студій народного мистецтва.

У Львівському музеї просто неба в останні роки дуже цікаво проходять народні гуляння, пов'язані зі святом Різдва, зокрема конкурси вертепів, в яких беруть участь самодіяльні колективи з різних районів області. У 1991 p., наприклад, колективами народних митців з Косівського району, що на Івано-Франківщині, проводилося свято "Гуцульська коляда". Традиційними стали і фольклорно-обрядові свята "Гаївки" (на Великдень) та "Веснянки".

Важливе значення у справі пропаганди народних обрядів та звичаїв мають міжобласні, республіканські та міжнародні фестивалі любительських фільмів, які кожних три роки організовує Львівський музей народної архітектури та побуту спільно з іншими закладами. Уже проведено чотири такі фестивалі. Окремі аматори у своїх фільмах детально фіксують народні звичаї, обряди та свята, які збереглися до наших днів.

Мал. Марії Багнюк

Музеї просто неба покликані поширювати знання; функції освіти і виховання здійснюються засобами експозиції як особливої системи комунікації, за якої виникає безпосередній контакт між відвідувачем і музейним об'єктом.

Кожна експозиція в музеї має широкі можливості для естетичного і патріотичного виховання. Кожна пам'ятка, яка експонується в музеї, виконує три основні функції: пізнавальну, виховну та естетичну, котрі перебувають у діалектичній єдності. Пам'ятки музею характеризують певну історичну епоху, а їхні інтер'єри наочно демонструють, в яких умовах жили і працювали наші предки.

Під час екскурсій увага відвідувачів звертається на майстерність і талант народу. Різноманітні житлові будівлі, церкви, вітряки - то пам'ятники, своєрідні "пісні" праці. І чим краще нинішнє і майбутні покоління будуть обізнані із зодчеством, тим більше воно цінуватиме своїх батьків і дідів, тому особливо важлива співпраця школи і музеїв.

Ефективність засвоєння музейної інформації пов'язана з її емоційною насиченістю, яку створює образне середовище музею, виразність експонатів, емоційна розповідь екскурсовода. Його завдання - вміло підтримувати інтерес відвідувачів, їхню пізнавальну активність, використовуючи для цього різні прийоми. Крім звичайних екскурсій, музеї можуть практикувати лекції на різноманітні теми, пов'язані зі шкільними програмами, організовувати гуртки, конференції та багато інших видів занять. їх уміле поєднання та використання формує в учнів навички самостійного поповнення знань, допомагає орієнтуватися в різних видах інформації, залучає до громадської роботи, створює сприятливі умови для індивідуальної творчості.

Треба визнати, що методику роботи музеїв з учнівською аудиторією розроблено недостатньо, не цілком вивчено і запити школи. Є ще багато шкіл, в яких не приділяється належна увага музеям. У ряді випадків їх відвідування має випадковий характер, нічим не закріплюється, зовсім не поєднується з виховними завданнями. У цій справі є ще чимало невикористаних можливостей.

Звичайно, у підготовці і проведенні цих та інших заходів, крім працівників музею, активну участь беруть учителі шкіл. Так, учні Кельменецької середньої школи Чернівецької області вже кілька років працюють над завданням обласного музею народної архітектури та побуту. Вони збирають зразки народного одягу, предмети побуту, фіксують пам'ятки народної архітектури краю.

Важливим видом роботи музеїв можуть бути стаціонарні та пересувні виставки. Перші формуються на справжньому матеріалі, експонуються у спеціально пристосованому приміщенні. їхня тематика нерідко пов'язана з актуальними проблемами. За допомогою пересувних виставок значно розширюється музейна аудиторія та сфера впливу.

У справі співпраці шкіл і музеїв є чималий досвід за кордоном. Так, музей "Село спадщини української культури" в Едмонтоні (Канада) з 1983 р. пропонує цілий набір освітніх програм для сімей, шкіл та громадських груп. Програми, розраховані для шкіл, доповнюють навчальну програму провінції, тому їх завжди узгоджують з прийнятими в альбертській освіті принципами навчання, розвитку особистості, а також навчальними програмами і матеріальною базою для школярів. Останні виявились дуже ефективними у закріпленні ідей, з якими учні знайомляться в класах, зокрема із суспільствознавства, мови, історії, географії.

Програми складено таким чином, що немає навчального року, аби учень міста (у тім числі англомовний) не побував у музеї "Село спадщини..." хоча б двічі. Дітей особливо захоплює виготовлення макетів архітектурних пам'яток, які тут експонуються.

У 1992 р. Львівське управління народної освіти вирішило активізувати співпрацю Львівського музею народної архітектури та побуту з учнями шкіл міста. Учнів залучали до відродження окремих промислів на основі існуючих у музеї механізмів і пристроїв. У кузні, що в секторі "Бойківщина", можна виготовляти, наприклад, сувеніри-підкови; в одній з хат - організувати працю на гончарних кругах. Є в музеї можливість навчати дітей і ремеслам - килимарству, вишиванню (тут працюють спеціалісти з окремих промислів).

Робота наукових працівників скансенів не повинна обмежуватися тільки експозицією. Вони виступають з лекціями на заводах і фабриках, розповідають про музейні експонати на сторінках газет і журналів. Зазвичай, тематика їхніх виступів пов'язана з музейною справою, з організацією охорони пам'яток народної архітектури.

Останніми роками у Київському і Львівському музеях просто неба стали діючими по дві з церков (у Києві - автокефальна і греко-католицька, у Львові - дві греко-католицькі). Церковні дзвони та співи надають святам, які відбуваються в музеях, ще більшої урочистості.

<<< назад | зміст | вперед >>>