<<< назад | зміст | вперед >>>

Архип Данилюк. Українські скансени. Історія виникнення, експозиції, проблеми розвитку

10. Дослідження та відбір архітектурних об'єктів у Львівському музеї просто неба

Музей народної архітектури та побуту у Львові представляє західні області України. Це - західна частина Українського Полісся, Українські Карпати і західна частина Поділля. Цей регіон дуже цікавий в історико-етнографічному плані.

На Поліссі, яке було важливою частиною Київської Русі, будували найпростіші зрубні споруди - кліті, стебки, однокамерні хати без сіней, їхні залишки збереглися до наших днів у деяких місцевостях на Рівненщині. Про поширення цих будівель в XI-XII ст. на Поліссі свідчать матеріали розкопок, проведені у Бресті, Києві, Пінську та Столині.

Дуже багате Полісся і на побутові речі та пам'ятки художньої культури, які пов'язують з часами становлення слов'янства і ще давнішими періодами.

Не менш цікавий і інший унікальний природно-історичний район - Українські Карпати. Тут збереглося багато пам'яток дерев'яного зодчества XVIII-XIX ст. Давні будівлі тішать нас своїм виглядом, напрочуд вдалими пропорціями, завжди доречним художнім оздобленням, доцільністю та раціональністю. Маючи багато спільних для всього регіону рис, зокрема, простоту й строгість у вирішенні композиційних, технічних і декоративно-художніх завдань, будівлі місцевих етнографічних груп українців - бойків, лемків та гуцулів - помітно відрізняються.

Натомість традиційна подільська хата зберегла у своїй конструкції багато архаїзмів, захоплюючи своїм художнім завершенням: побілкою і підсинюванням стін, пілястрами, благоустроєм прилеглої території.

Західний регіон України особливо цікавий в архітектурно-етнографічному плані. Експозицію Львівського музею просто неба, що висвітлює цей регіон, згруповано у три сектори: "карпатський", "подільський" та "поліський". Оглядати їх варто саме у такій послідовності,

Працівники музею багато уваги приділяють науковому дослідженню пам'яток культури - їх виявленню та відбору, придбанню та опису з урахуванням локальних принципів. Через багатопрофільність експонатів доводиться постійно творчо працювати. Робиться усе можливе, аби в експозиції основне місце займали найцінніші архітектурні пам'ятки і предмети побуту. Виняток становлять окремі експонати, які швидко руйнуються. Це - переважно малі архітектурні форми. Подекуди доводиться відтворювати з нового матеріалу окремі господарські будівлі, яких уже немає. Так, музей відтворив типову лемківську церкву 1831 р. з с Котані, що в Польщі.

У науковому комплектуванні експозиції та колекцій фондосховища найважливішу роль відіграють наукові експедиції та поїздки наукових працівників музею в різні етнографічні області. їхні результати залежать від того, як вони організовані.

До завдань експозицій входять виявлення та фіксація пам'яток народної архітектури, комплектування предметів побуту з урахуванням перспектив їх розвитку, а також задля поповнення фондів музею. На основі цих завдань складається конкретний і цілком реальний план кожної експедиції, зважаючи на матеріально-технічну базу музею.

До виїздів працівники готуються заздалегідь. Ставиться конкретне завдання, визначається маршрут, вивчаються літературні джерела, матеріали попередніх поїздок (якщо були) вданий район. Використовуються відомості, надані кореспондентами музею.

Експедиційне обстеження ведеться комплексно, на основі запитальників за участю етнографів. Найчастіше до складу експедицій входять 2-3 наукові працівники (етнограф, архітектор, працівник відділу фондів). У ході експедиції виявляються кількість та якість пам'яток культури - архітектурних, мистецьких і речових.

Найцінніші пам'ятки культури і побуту закуповуються. Це, зазвичай, оригінальні, типові для певних етнографічних районів архітектурні об'єкти, речі побуту, твори народного мистецтва. У процесі комплектування береться до уваги їхня тематична цільність і повнота колекцій. Зібрані матеріали включаються до основного та допоміжного фондів музею. Основний фонд охоплює архітектурні об'єкти, оригінальні речові матеріали, книги, документи, фотографії. Допоміжні матеріали - це предмети, непридатні для тривалого збереження.

Архітектурні експонати - основні в музеях просто неба, тому найважливішим є дослідження архітектурних об'єктів, до якого входять фотографування, обмірювання, замальовування окремих деталей, збір відомостей про час побудови, майстра, який споруджував пам'ятку, фіксується і соціальний стан власників, їхнє колишнє життя та побут. Виявлення архітектурних пам'яток здійснюється шляхом об'їзду сіл, опитування старожилів, учителів місцевих шкіл. Іноді докладнішу інформацію про давніше будівництво і побут в селах можна отримати в сільських радах. Окремі села, які мають особливо багато пам'яток, досліджуються детально. Таких населених пунктів, на щастя, у кожній етнографічній зоні збереглося по кілька. Хоча дослідження ведуться багато років, але й досі, наприклад, на Поліссі і Гуцульщині, є села і хутори, де не ступала нога дослідників. А там, можливо, ще й донині зберігаються цінні пам'ятки нашої культури.

За матеріалами експедицій готуються звіти. Вони складаються з текстового опису пам'яток, креслень чи малюнків окремих цікавих деталей, фотографій. Тільки після аналізу цих матеріалів організовується відбір експонатів до музею. Відомості про цінніші пам'ятки, які не закуповуються, стають у пригоді при складанні наукових паспортів - листівок, в яких вміщено фото, план та опис пам'ятки, вказано документ, на основі якого зроблено опис, і літературне джерело. Таких паспортів у музейному архіві налічується понад 2000. У майбутньому вони матимуть велику наукову цінність.

Відбір архітектурних експонатів до музею - справа дуже складна. При цьому треба мати на увазі, що пам'ятка повинна зберігатися упродовж віків. Необхідно знати народну архітектуру, побут, історію, мистецтво і, нарешті, засади експонування в музеях просто неба.

До критеріїв оцінки пам'яток належать: їх типовість, час побудови, архітектурно-художнє вирішення, збереження первісного вигляду, документальні відомості про час зведення, майстрів, легенди (різні додаткові відомості з історії хати, її власників).

У загальних рисах тип житла залежить від заняття населення, природних багатств краю, будівельної техніки і традицій, форми споруд (у більшості осілих народів вона прямокутна), розташування вогнища щодо входу. В нашому випадку йдеться про пам'ятки окремої етнографічної області, в якій побутують однакові будівельні традиції, споруджуються будинки з тих самих матеріалів, тому типовість тут визначається за переважаючою схемою планування житла, розмірами всього будинку, розміщенням вікон і дверей, наявністю художнього оздоблення тощо. На Бойківщині, наприклад, наприкінці XIX - на початку XX ст. було виявлено кілька десятків типів і варіантів планування, галерей і помостів, форм даху. Зрозуміло, що відтворити в музеї усе це багатство не можна, тому доводиться відбирати найхарактерніше, те, що найбільше побутує.

Візуально встановивши співвідношення, між поширенням різних типів і варіантів народного будівництва, вирішуємо, наприклад, відтворити в музеї дві "довгі хати" (будівлі, в яких житлові і господарські приміщення знаходяться під одним дахом), зазвичай, з різним плануванням та зовнішнім оформленням, три чотирикамерні хати

з галереями з однієї, двох і трьох сторін і т. п. Якщо в секторі наявні всі основні типи житлових і господарських будівель, створюються справжні куточки традиційного села.

Звичайно, в експозиціях музею просто неба повинні знайти своє місце і унікальні архітектурні об'єкти, створені відомими народними зодчими, які у своїй творчості використовували класичні стилі або зробили особливий акцент на художньому оздобленні. Такі архітектурні пам'ятки мають стояти в експозиції окремо або бути відповідно згруповані.

На нашу думку, в експозиції варто показувати також основні етапи розвитку будівництва, на яке впливали різні фактори. Наприклад, у другій половині XV - на початку XVI ст. на українських землях активно розвивалися міста і торгівля. На внутрішньому й зовнішньому ринках зростав попит на сільськогосподарські продукти. Це змушувало феодалів розширювати фільварки. На Західному Поліссі почало бурхливо розвиватися товарне землеробство: повсюдно проріджували ліси, висушували болота. Це вплинуло на характер будівництва - з'явилося багато господарських споруд. До наших днів на Поліссі збереглися будівлі з традиціями часів Київської Русі і періоду розвитку землеробства, тому в експозиції варто показати народну архітектуру цих двох періодів у вигляді окремих мікросіл.

Для музею підбираються будівлі з чіткою пропорційністю і художньою виразністю в оздобленні. Звертається увага на міцність і природну красу будівельних матеріалів. Звичайно, до музею відбираються найдавніші пам'ятки. Особливий інтерес становлять об'єкти з написами на сволоках чи одвірках про час побудови, з відомостями про майстрів-будівничих. Наприклад, у музеї експонується вже згадувана вище хата із села Либохір Львівської області з написами на сволоку.

Інший експонат - хата 1910 р. з с. Тухолька на Львівщині - захоплює відвідувачів своїм художнім оздобленням. Це - справжній шедевр народної архітектури. Будівництво уздовж фасадної та тильної стін оточують зрубні галереї. Входи в них вирішено у вигляді арочного порталу з широкими одвірками, які оздоблено багатою різьбою. Нею прикрашені і стовпчики галереї, які підтримують продовження даху. Вдалося встановити, що будував хату і робив різьбу відомий на всю околицю майстер Іван Волошин (1844-1914) - уродженець села Тухолька.

Гуцульську хату 1927 р. із с Яворів (Косівського району Івано-Франківської області) будував відомий у ті часи майстер Іван Копчук.

Вона вирізняється оригінальністю фасаду. Уздовж усієї вільної стіни тягається широка відкрита галерея-поміст, прикрита продовженням даху, опертого на фігурно різані кронштейни. Іван Копчук - з роду відомих народних зодчих с Яворів. Найбільш знаний з них - Лесь Копчук. У 1894 р. він будував гуцульську церкву і хату, яка демонструвалася на уже згадуваній крайовій виставці в Стрийському парку Львова.

Експозиція музею стає ще цікавішою, коли про пам'ятки можна розповісти багато легенд, переказів, історій. Так, перевезена у 1988 р. хата 1859 р. з с Оглядів, що поблизу Львова, пов'язана з художнім твором Осипа Турянського "Син землі", який був уродженцем цього села. Прототипом героя повісті став син власника хати Івана Куца. У творі він виступає під прізвищем Куценко. В кількох місцях повісті подаються описи його хати і всієї садиби.

Підсумовуючи сказане, варто зауважити, що дослідницька робота в музеях має бути спрямована, крім відбору найцінніших експонатів, на створення архівних фондів з фіксацією пам'яток народної архітектури. Згодом вони матимуть для науки важливе значення. На їх основі можна буде видати альбом фотографій різних будівель - хат, хлівів, літніх печей. "Це мало би великий смисл, - писав видатний український кінорежисер О. Довженко у своїй записній книжці.- Ніхто ж нічого не бачить і не розуміє. Багато є хат виключної краси. Дивуюсь і радію: скільки в народі живе ще доброго смаку".

Музеї просто неба, в тому числі і Львівський, мають взяти під свою опіку усі пам'ятки народної архітектури, які можна зберігати на місцях. Це, однак, не означає, що цим не повинні займатися різні державні установи та громадські організації.

<<< назад | зміст | вперед >>>