<<< назад | зміст | вперед >>>

Архип Данилюк. Українські скансени. Історія виникнення, експозиції, проблеми розвитку

4. Хати з усієї України під Києвом

Музей просто неба в Києві належить до національних. Експозиція його представляє матеріальну і духовну культуру цілої нації. Створення музею було розпочато у 1969 р. на кошти Українського товариства охорони пам'яток історії та культури. Відкриття його відбулося 7 липня 1976 р.

В історії музею - безліч цікавих сторінок. Особливо багато для музею зробили тодішній заступник голови Ради Міністрів України і Голова Товариства охорони пам'яток історії та культури академік Петро Тронько та його заступник Яків Петрусенко. Біля витоків музею стояли Володимир Сікорський, Віктор Шмельов, Станіслав Смолінський, Лідія Орел, Сергій Верговський, Світлана Щербань, Микола Ходаківський, Романа Кобальчинська, Ніна Зозуля, Раїса Свирида, Надія Зяблюк та інші.

Музей розміщено на площі 150 га у мальовничій місцевості поблизу села Пирогове, неподалік від Республіканського центру виставок та ярмарок, на південь від Голосіївського лісу. Земна поверхня тут трохи нахилена від входу. Це дає змогу відразу бачити всю панораму, що важливо для музею такого типу, оскільки відвідувач має можливість "охопити поглядом" всю територію.

У результаті особливого історичного, соціально-економічного та культурного розвитку окремих регіонів дореволюційної України, а також її природних умов виникли і сформувалися локальні етнографічні зони: Середня Наддніпрянщина, Полтавщина і Слобожанщина, Полісся, Поділля, Карпати, Нижнє Подністров'я і Південь. У музеї вони розміщуються окремими поселеннями (секторами).

Хата з с Білозір'я Черкаської обл.

Церква XVII cт. з с. Дорогинка Київської обл.

Окремими експозиціями представлено і народну творчість в архітектурі сучасного житла. У проекті - створення експозицій древньоруського будівництва І-XIV ст., де експонуватимуться зразки архітектури, знайдені під час археологічних розкопок.

Хата з с. Хрещатик Черкаської обл.

Схема забудови Музею народної архітектури та побуту НАН України

Хата з с. Шишаки Полтавської обл.

Огляд музею розпочинається з етнографічної зони "Середня Наддніпрянщина". До неї входять Київська (без північних районів) та Черкаська області, а також північні райони Кіровоградської і західні - Полтавської областей. Саме ця територія в IX ст. стала центром формування Київської Русі.

Саж з с. Вільхівка Полтавської обл.

Хата 1587 року з с. Самари Волинської обл.

Середня Наддніпрянщина - лісостеп, де порівняно мало деревини, тому у будівництві широко використовували солому, очерет, лозу і камінь. Зовні і всередині будови стіни обов'язково обмазувалися глиною. Для хат цього району характерний винос обв'язки, що створювало на причілку т. зв. "дармовіс", який, крім естетичного значення, ніс і функціональне навантаження. Великі виступи стріхи тут мають і інші стіни, що надійно захищало житло від дощів.

Експозицію відкривають два вітряки кізлового типу. Від них шлях веде до хати бідняка кінця XIX ст. із с. Неморж Звенигородського району Черкаської області. Конструкція її - каркасна, з очеретяним заповненням. Стіни обмазані і побілені глиною. У плані споруда має два приміщення - хату і сіни.

Хата із с Яснозір'я Черкаського району кінця XIX ст. складається з хати, сіней і хатини, в якій виділено приміщення для комірчини.

До цікавих музейних експонатів належить хата із с. Шевченкове Звенигородського району Черкаської області. Вона належала Т.П. Шевченку, онукові старшого брата Т. Г. Шевченка. Хата складається з трьох приміщень: власне хати, сіней і комори.

У цій етнографічній зоні експонуються церкви XVII ст. із с. Дорогинка Київської області та 1742 p.- із с. Зарубинці Черкаської області. Обидві пам'ятки належать до характерних зразків українського монументального будівництва.

Хата з с. Мульчиці Рівненської обл.

У секторі "Полтавщина і Слобожанщина" представлено пам'ятки народної архітектури з Полтавської, Харківської, Луганської та частково Сумської областей. Огляд експозиції розпочинається з куточка Полтавщини. Це - хата із с Рекунівка Новосанжарського району, яка складається з хати і сіней. До заможних господарств належить двір із с. Лелюхівка цього ж району. Це - просторий двір з довгою повіткою, курником, сажем і коморою. За коморою знаходиться тік для обмолоту снопів і погріб. Хата у цьому господарстві складається з власне хати, сіней і світлиці.

Церква XVIII cт. з с. Кисоричі Рівненської обл.

Вигляд на забудову в секторі "Поділля "

Інтер'єр хати із с Червонопопівка Кремінського району Луганської області вирізняється місцевими особливостями: біля невеликої печі зроблено лежанку - невід'ємний елемент слобожанської хати.

Огляд експозиції в секторі завершується громадським дворищем, на якому встановлено дві комори, колодязь, гамазей. Після завершення будівництва тут буде 70 споруд - пам'яток народної архітектури.

Цікавий своєю архаїкою сектор "Полісся". Воно займає північні області України у басейні Прип'яті, Десни і Сейму. Лівобережне Полісся представлене садибою середняка із с. Мамекине Новгород-Сіверського району Чернігівської області, яка складається з хати, хліва і клуні (останні дві будівлі - з Коропського району). Хата рублена із соснового кругляка; сіни, хлів і клуня виплетені з лози, каркасні.

На правобережному Поліссі - більше типів народних будівель із застосуванням старовинних конструкцій. Його представляє дворище на кілька хат з господарськими будівлями (кліттю, током, хлівом, стебкою). Такі двори були поширені ще за часів існування патріархальної сім'ї - роду. Наукову цінність має тік із с. Кишин Олевського району Житомирської області. Це - квадратна в плані зрубна будівля. Дах на ній - чотирисхилий, критий драницями по рубленому шатру. Ця рідкісна нині конструкція була здавна відома багатьом народам: вона лягла в основу перекриттів монументальних споруд і відіграла важливу роль у розвитку архітектури.

Хата 1892 року з с. Кадіївці Хмельницької обл.

У кількох поліських хатах - волокові вікна, а в хаті 1587 р. із села Самари Ратнівського району Волинської області, що є на сьогодні найдавнішою в Україні, збереглося волокове димове віконце над піччю, функціонально аналогічне "каглі" (отвору для виходу диму, який закривається).

З Волинського Полісся, з с. Солов'ї Старовижівського району Волинської області, перевезено замкнутий двір ("окружний двір", "околистий двір", "підварок", "оседок", "хороми"). У ньому під одним дахом по периметру розташовано житло і господарські будівлі (клуня, хлів, колешня, сутки, шопа з ворітьми). Всередині цього комплексу - невеликий господарський двір, де зберігаються віз та деякі великі знаряддя праці.

Курник з с. Цибулівка Хмельницької обл.

Хата кінця XVIII cт. з с. Яришів Вінницької обл.

Замкнуті двори були зручними для ведення скотарського господарства. Вони, даючи надійний захисток від звірів і снігових заметів, дуже подібні до відомих гуцульських ґражд і належать до стародавніх пам'яток будівництва, які, на превеликий жаль, уже зникли на Поліссі.

Після завершення будівництва в секторі буде 70 пам'яток народного будівництва.

Поділля - етнографічна область України, яка займає територію між Південним Бугом і Дністром. Для подільського будівництва характерне використання найдавніших конструкцій і технік - сох, кілля, плетіння. Подібні прийоми, як засвідчують численні археологічні матеріали, застосовувалися у трипільському будівництві (IV-III тисячоліття до н. е.). Традиції цього будівництва були успадковані пізнішими культурами. Відомий російський археолог В.А. Городцов писав: "Теперішні українські хати-мазанки - це тільки поліпшений варіант трипільської глиняної будівлі".

Ґражда (замкнутий двір) з смт. Верховина Івано-Франківської обл.

Типова подільська будова - садиба середняка із с Кадіївці Кам'янець-Подільського району Хмельницької області. У плані будови вона складається з двох хат, відгороджених сіньми з коморою. У більшій хаті сім'я, зазвичай, не жила. Це була т. зв. "чиста" хата. Менше приміщення використовувалося щоденно: воно була і кухнею, і спальнею, і робітнею. Біля хати - велика шопа каркасної конструкції і плетений з лози курник.

Садиба із с Яришів Могилів - Подільського району Вінницької області складається з хати, шопи, комори і сажа. Усі споруди каркасної конструкції. Стіни і піч у хаті оздоблено розписами. Долівку, припічок, димар і призьбу прикрашено червоними та синіми підводками.

В експозиції сектора представлено комплекс культових споруд з Тернопільщини: церква 1817 р. із с. Зелене та дзвіниця із с. Товсте.

Будівництво в секторі ще триває. Крім 10 садиб різних типів, тут буде споруджено також заїжджий двір і кузню.

Експозиція "Карпати" складається з розділів, що відповідають основним етнографічним групам карпатських українців. За оглядовим маршрутом вони розміщуються у такому порядку: "Гуцульщина", "Бойківщина", "Лемківщина", "Львівщина", "Закарпаття", "Буковина" та "Підгір'я".

Садиба з с. Теребля Закарпатської обл.

З Бойківщини тут встановлено хату 1909 р. із с. Тухолька (Сколівського району Львівської області), що складається з двох житлових приміщень, розділених сіньми, і комори. Вздовж фасадної і тильної стін розміщено галереї з різьбленими стовпчиками та арками навпроти вхідних дверей. Недалеко від хати поставлено велику стайню з боїщем і шпихлір для збіжжя.

Архітектуру західної Бойківщини представляє "довга хата" із с. Гусний Великоберезнянського району Закарпатської області. Під одним з нею дахом знаходиться стайня з боїщем.

Вдалим експонатом виявилася гуцульська ґражда із селища Верховина Івано-Франківської області (замкнутий двір) з двома дворами: чистим - перед фасадом хати, створеним високою огорожею з піддашшям і клітями, та господарським - з протилежного боку хати, де розташовано замкнуті забудовою стайні і шопа.

Повністю завершено роботи в розділі "Закарпаття", на черзі - відкриття інтер'єрів решти розділів.

Будівництво музею у перспективі має продовжуватись. Розгорнуться роботи щодо створення етнографічної зони "Південь України" з пам'ятками народної архітектури, а також народним оборонним комплексом, який розкриє славні сторінки боротьби українського народу проти іноземних поневолювачів. У цьому секторі планується показати і деякі виробничі процеси. Цікавою має бути також експозиція "Давньоруське зодчество", в якій демонструватимуться оригінальні археологічно-архітектурні пам'ятки з розкопок, проведених у Києві за останнє десятиріччя.

Музей народної архітектури та побуту НАН України є найбільшим у світі. В його експозиції встановлено понад 300 архітектурних експонатів. З-поміж них - найбільша в Україні колекція вітряків (16 зразків) і майже 80 тис. предметів побуту та творів народного мистецтва.

Музей народної архітектури і побуту НАН в Києві став місцем масового відпочинку киян, а також іноземних туристів. Улітку, коли наплив відвідувачів особливо великий (до 10 тис. щоденно), сюди на етнографічні фестивалі з'їжджаються народні умільці, музиканти, різьбярі, вишивальниці, гончарі з усіх областей України. Завдяки цим виставкам-демонстраціям народні промисли, які здавна відомі в Україні, отримали новий поштовх для подальшого розвитку.

<<< назад | зміст | вперед >>>