<<< назад | зміст | вперед >>>

Архип Данилюк. Українські скансени. Історія виникнення, експозиції, проблеми розвитку

2. Способи збереження пам'яток архітектури

Зарубіжна і вітчизняна практика свідчить, що найкращим способом збереження народної архітектури є створення музеїв просто неба. Перевезені в розібраному вигляді та зібрані в одному місці старовинні будівлі під керівництвом спеціалістів консервуються і охороняються.

Ідею створення музейної експозиції просто неба першим подав швейцарський учений Чарльз де Бонстеттен в 1790 р. У королівському парку Копенгагена, де було виставлено скульптури і зображення селян у національних костюмах з різних районів Данії, він запропонував поставити житлові будинки, які б відображали їхнє життя, побут і мистецтво. Однак здійснити цю ідею вдалося лише через 100 років у Швеції, де 1891 року видатний етнограф Артур Газеліус заснував всесвітньовідомий музей "Скансен". Він займає площу 30 га і налічує понад 150 архітектурних споруд. Його по праву вважають родоначальником музеїв просто неба. Згодом такого типу музей Зорґенфри з'явився 1901 р. в Данії і 1902 р. в Норвегії.

Архітектурно-етнографічне районування України (кінець XIX - поч. XX cm.) за В. Самойловичем:

І - Полісся, II - Карпати і Прикарпаття, III - Поділля, IV- Слобожанщина і Полтавщина, V- Середня Наддніпрянщина, VI - Південь України.

Спочатку в музеї перевозилися тільки пам'ятки сільської архітектури: вважалося, що характер життя селян має бути найбільш цікавим для етнографічного вивчення.

Однак так само швидко змінювалося і місто. І ось 1909 р. в Данії було відкрито музей "Старе місто". В ньому налічувалося близько 50 дво- і триповерхових житлових будинків, а також виробничих майстерень, торговельних споруд.

Сьогодні у світі є понад 600 великих музеїв просто неба, а якщо враховувати одно- й кількасадибні, то лише в Європі їх понад 2000. Найбільше музеїв просто неба припадає на скандинавські країни. Наприклад, у Швеції їх 792, в Норвегії - 316, в Фінляндії - 231.

Значних успіхів у музейній справі досягай деякі азійські країни. За роки, що минули з часу проведення в Осаці Всесвітньої виставки "Експо-70", в Японії на будівництво музеїв було виділено 5 млрд єн. Нині тут діє більше 100 музеїв просто неба. Наслідуючи приклад Японії, країни Південно-Східної Азії створюють парки культурної спадщини. Так, за підтримки дружини президента Республіки Індонезії поблизу Джакарти було відкрито тематичний парк національної спадщини, вартість якого сягає 1 млрд доларів. У ньому експонуються зразки традиційної архітектури більшості островів Індонезії. Таїланд і Філіппіни також мають великі музеї традиційної архітектури. Цікаві музейні комплекси з пам'яток архітектури, які зберігаються на місцях, відкрито у Південній Кореї. В Сингапурі також створено парк національної спадщини (вартістю 400 млн доларів).

Дуже відставав у цій справді колишній СРСР. Наприкінці 60-х - на початку 70-х років на його території налічувалося близько 40 різних за типами і розмірами музеїв просто неба. В останнє десятиріччя робота з їх створення і зовсім припинилася.

Найбільш цікавими скансенами вважалися і, звичайно, ними залишилися: Латвійський етнографічний музей просто неба, Естонський державний парк-музей народного зодчества та побуту, Державний історико-архітектурний музей "Кіжі", Архангельський музей дерев'яного зодчества, Парк-музей грузинської народної архітектури та побуту, Музей народного побуту Литви, Новгородський державний музей-заповідник, музеї народної архітектури та побуту у Києві, Львові та Переяславі-Хмельницькому. До найбільших за кількістю архітектурних експонатів належить Музей народної архітектури та побуту НАН України (Київ).

Чому ж сповільнилося створення музеїв просто неба? Причин багато. Зокрема, слабка матеріальна база, низька зарплата музейних працівників, витіснення справжньої науково-дослідницької роботи, а почасти й зовсім повна бездіяльність. Зі здобуттям самостійності становище в музейній справі не змінилося. Низька зарплата змушувала наукових працівників і реставраторів, які любили музейну справу, шукати інше місце роботи. Витримували тільки ентузіасти, яких обивателі часто називають диваками. Саме на них і тримаються музеї.

Дуже важко стало з будівельними матеріалами, особливо з тими, що їх уже не випускала промисловість. Йдеться, насамперед, про ґонти, драниці, покрівельну солому (для дахів потрібна дуже рівна солома, найкраще - зі зжатого серпом та обмолоченого ціпом жита). Зі значними труднощами дістаються й інші матеріали, конче необхідні для науково правильного відтворення пам'яток, зокрема для огорож та конструкцій стін.

Музеї просто неба створюються за двома концепціями. Перша - "паркового типу", коли будівлі розташовуються без взаємозв'язку. Кожна споруда представлена окремо, як картини у музеї. Подібним чином експонуються різні типи будівель у музеї Стокгольма. Друга - "збирального типу", коли будівлі представляються у сільському або міському ансамблях, до яких вони належать. Ця концепція лежить в основі створення та роботи більшості музеїв країн світу.

Крім свого головного завдання - охорони цілих комплексів, поселень і груп поселень на місцях їх виникнення у природному оточенні - музеї не повинні випускати з поля зору і питання організації туризму, а також подальше використання пам'яток для організації експозицій народної творчості з метою розвантаження фонду місцевих музеїв.

За способом формування музеї поділяються на:

- переміщені (складаються з перевезених в розібраному вигляді на певну територію архітектурних експонатів);
- стаціонарні (організовуються на основі існуючих на окремій території пам'яток: садиб, вулиць, цілого села чи міста);
- змішаного типу (включають місцеві та перевезені пам'ятки).

Принципи створення таких музеїв також різні:

1) на основі відтворення повноцінного комплексу або пам'ятки достовірного історичного середовища; при цьому зберігається і реставрується первісне планування оточення;
2) шляхом формування навколо історичної пам'ятки або на території вже сформованого комплексу нового середовища з перевезених пам'яток.

Національні парки та етнопарки - система живих поселень і локальних музеїв у природному оточенні з чітко визначеним режимом охорони і використання пам'яток.

Найважливіше завдання музеїв просто неба - збирання, вивчення і широке демонстрування найтиповіших зразків народної архітектури, їм належить важлива роль у справі збереження для історії ряду цінних пам'яток. Якби не музеї, то не збереглися б у Норвегії відомі з XII ст. "лофти" (комори) і зрубне житло (другої половини XIII ст.). У багатьох музеях Скандинавії за давніми зразками можна простежити історичний розвиток та еволюцію різних архітектурних елементів. У музеях ФРН - розвиток фахверкової архітектури XV ст., для якої характерні відкриті каркаси будівель із заповненням проміжків цеглою, саманом, каменем та іншими матеріалами. Об'єктами збереження в Англії є середньовічні конструкції споруд каркасного будівництва. В Норвегії, Данії, Швеції, ФРН музеї-скансени мають важливе пізнавальне значення з історичної точки зору завдяки збереженню в них цілих комплексів та повного обладнання окремих приміщень з далекого минулого. У скандинавських скансенах зібрано і збережено багато будівель, стіни і склепіння яких покриті поліхромними розписами XVIII ст. Подібні цінні пам'ятки архітектури зустрічаються і в музеях України. Це - сохові конструкції в хатах з глиняно-солом'яними стінами, рублені перекриття в давніх будівлях Полісся, будівлі з волоковими вікнами та курним опаленням тощо.

Архітектуру в експозиції музеїв подано не ізольовано, а в нерозривному зв'язку з іншими близькими до неї зразками матеріальної та духовної культури і природним оточенням. Цей органічний зв'язок архітектури будівель з природою, засобами праці, предметами побуту, декоративно-прикладного мистецтва та іншими видами народної творчості - гармонія правдивості і доступності експозиції, оскільки музей повинен активно пропагувати лише найкраще, використовуючи для цього різні засоби показу багатовікових досягнень народної культури.

Музейна експозиція в сучасному розумінні цього терміна - це сукупність предметів, виставлених для огляду. На відміну від немузейних експозицій, наприклад, вітрин магазинів або торгово-промислових ярмарок, експозиції, які створюються в музеях, мають свої особливості:

а) вони будуються на основі оригінальних музейних матеріалів, тобто цінних історичних предметів;
б) мають єдиний ідейно-тематичний задум, який визначає принцип відбору та групування предметів;
в) є особливими систематичними художніми творами, зміст в яких досягається засобами архітектури та пластичних мистецтв.

Кожен предмет в експозиції взаємодіє з предметами, які його оточують, тому важливу роль у реалізації музейного задуму відіграють методи групування та інтерпретації експонатів, котрі дають можливість "висвітлювати" у них певне ідейне звучання.

Музейні працівники виділяють три основні методи побудови експозиції: систематичний, ансамблевий та тематичний.

Якщо в систематичній експозиції будь-який предмет демонструється серед інших, більш або менш подібних за формою, кольором та орнаментом, то в ансамблевій експозиції він виступає в оточенні предметів, які становлять сферу його побутування, наприклад, в інтер'єрі хати. Ансамблева експозиція є свого роду "живою картиною", яка відтворює певний цілісний фрагмент дійсності. Така організація показу виявилася більш демократичною, ніж систематична, в якій та сама дійсність розчленовувалася на елементи.

Демонстрування народних промислів і ремесел у музеях допомагає виявленню та розкриттю конкретних історико-економічних умов, які впливають на зміст культури народу.

Кожна історико-етнографічна область подається в музеях окремим, ізольованим мікроселом. Експозиційний матеріал у секторах демонструється комплексно у формі садиб різних соціальних прошарків і виробничих споруд - вітряків, водяних млинів тощо, та будівель громадського центру.

Садиба в минулому - це самозабезпечена соціально-економічна одиниця, яка найбільш повно представляла побут народу в усіх його деталях і взаємозв'язках. Форми, розміри, кількість споруд залежали від характеру жителів садиби, їхніх матеріальних можливостей. Будівлі в садибі композиційно становили цілісний ансамбль, зумовлений функціональними зв'язками складових елементів, між якими не було чіткого розподілу функцій. Зокрема, в одних і тих самих приміщеннях люди і жили, і працювали. Наприклад, у хаті XIX ст. не тільки спали та їли, але взимку тримали молодняк худоби, прали, ткали і виконували ще багато інших робіт. Влітку, а іноді і взимку селяни часто спали в коморах і клунях. Іншими словами, в ролі житла використовувалися виробничі споруди, тому в музеї житло не може замінювати цілий виробничий комплекс.

Ці експозиції організовуються за певною системою. Центральне місце відводиться під традиційні будівлі XVIII-XIX ст. та оригінальні пам'ятки, які найкраще збереглися до наших днів. Вони подаються основними типами житлових, господарських та інших об'єктів архітектури. Якщо експонати підібрані вдало, в секторі створюється справжній куточок традиційного села.

Регіональні та загальні музеї дають можливість ознайомитися з народною архітектурою одного або кількох регіонів, порівняти, відчути специфіку кожного з них, а також спільність традицій.

Важливе значення має правильний відбір для охорони цінних пам'яток архітектури на місцях. Потрібно охороняти всі найважливіші типи житла давніх часів. На Поліссі це, зокрема, кліті, стебки, однокамерні хати, замкнені садиби ("підварки"); в Карпатах - "ґражди", однорядні¹ забудови.

Не менш важливо зберегти будівлі, в яких законсервовано найдавнішу техніку будівництва і матеріали - глинобитні й каркасно-глинобитні будівлі. Не згадуємо тут про культові споруди, що є витворами мистецтва, пам'ятками будівельної культури народу.

Пам'ятки архітектури на місцях оточувалися насадженнями з дерев та кущів; їх завжди будували на певних ділянках рельєфу - народні майстри це враховували. Отже, споруда має постати у певному ландшафтному оточенні і в музеї.

В кожному регіоні України селяни по-своєму змінювали ландшафт, створювали переходи від поля до лісу чи річки. До речі, в Україні село ніколи не зливалося з лісом. Між ними завжди був якийсь простір у вигляді поля чи лугу. На вулицях росли зовсім інші дерева та кущі, ніж у самій садибі. Виділялися, наприклад, ландшафти низовинних рівнин Полісся, горбисто-грядових місцевостей Поділля, гірських районів Українських Карпат.

Саме тому в музеях просто неба важливо за можливості "створювати" типові історичні ландшафтні куточки (маємо на увазі окремі елементи ландшафту та лісонасадження, частково рельєф) і вже в них експонувати пам'ятки народної архітектури. Така реконструкція зі створення наближених до природних ландшафтів етнографічних підрозділів ведеться в Музеї народної архітектури і побуту у Львові. Природно сприймаються в ньому бойківські садиби, в яких бачимо ясени, липи, багато дичок, а біля вікон - любисток. Тільки біля потічка в оточенні верб, вільх, горобини, калини, малини, бузини розташовувалися водяні млини в Карпатах. Саме серед таких насаджень знаходиться водяний млин у львівському скансені.

Музеї просто неба, зазвичай, багатофункціональні. Вони є науково-дослідними установами, збирачами пам'яток матеріальної і духовної культури, що докладно вивчаються та документуються, а також своєрідними зв'язковими з народом шляхом науково-освітньої роботи - організації видовищ, виставок, відродження народних промислів тощо. Власне, тому музеї були і залишаються справжніми скарбницями народної культури та знань від давнини й до сучасності.

¹ Однорядні забудови - будівлі, зблоковані в одному ряді.

<<< назад | зміст | вперед >>>