<<< назад | зміст | вперед >>>

Архип Данилюк. Українські скансени. Історія виникнення, експозиції, проблеми розвитку

Від автора

Пропоноване дослідження присвячене музеям просто неба, в яких основними експонатами виступають архітектурні пам'ятки - найбільш показові елементи культури. Вони перевозяться сюди тому, що не завжди вдається організувати їхнє збереження на місцях. Завдяки цьому з'являється можливість показу цих пам'яток значно більшій кількості людей. Проте, оскільки народне будівництво безпосередньо пов'язане зі складними явищами синтезу культури і побуту народу, то архітектуру споруд демонструють не ізольовано, не саму по собі, а в єдності з іншими близькими їй витворами матеріальної та духовної культури, з природним оточенням.

Музеї просто неба зручні для показу народної культури та етнографічних особливостей в цілому і території, а її характерними зонами, зокрема. Предмети в експозиціях можна розміщувати також за типами, функціями, територіально і навіть за еволюційними періодами. Музеї мають також змогу проводити розмежування у часі і простори підкреслювати етнографічні особливості, індивідуалізовувати предмети, що мають художню цінність.

Називають такі музеї по-різному: одні - музеями-заповідниками, інші - музеями просто неба, треті - етнографічними парками. Вживають також слово "скансен", запозичене зі шведської (первісно - назва Стокгольмського музею просто неба).

Поява таких музеї" у світі спричинена втратою традиційного архітектурного обличчя, яке формувалося упродовж минулого тисячоліття.

Урбанізація, міграція селян в місто та індустріалізація призвели до змін в устрої сільських поселень, у формі жител, використанні будівельних матеріалів.

Людина вкладає душу у створення не тільки значних творів мистецтва, але й звичайних речей. Слід людського житла, його тепло, надії залишаються у пам'ятках народної архітектури, тому важливо правильно відтворити перевезені архітектурні об'єкти в музеях, зберегти пам'ять, в них заховану.

У роботі із врятування пам'яток та музеїв просто неба, зазвичай, беруть участь не тільки етнографи, архітектори і мистецтвознавці, які знаходять та оцінюють переваги тієї чи іншої будівлі. Багато залежить і від теслів-реставраторів, які вміло замінюють деталі, відтворюючи втрачені конструкції. Хіміки допомагають "старіти" свіжій деревині, щоб вона не відрізнялася від основного зрубу. Вони ж роблять конструкції будівлі стійкішими до вогню і червоточення.

Отже, музеї просто неба створюються наполегливою працею людей багатьох професій завдяки їхній винахідливості та знанню справи. При цьому важливо, щоби їхня співпраця була тісною та відлагодженою.

На сьогодні музеї просто неба стали дуже популярними, перетворившись на явише глобального характеру.

В Україні створення музеїв просто неба розгорнулось у післявоєнні роки, тому більшість з них - на стадії формування, активного збирання матеріалів, наукових пошуків нових форм експонування.

Питаннями історії виникнення та розвитку музеїв просто неба у світі і в Україні у 70-х - на поч. 80-х років займався Віктор Шмеяьов. На основі зібраних матеріалів він видав книгу "Музеи: под открытым небом:" (Клав, 1983). Проблемами організації експозиції в музеях, принципами зонування ансамблевості забудов, особливостями сприймання, пам'яток у природному оточенні займається Зоя Гудченко. 1981 року побачила світ І книжка "Музеї народної архітектури України" (видавництво "Будівельник"), а в 1988 році вона у співавторстві з Т. Кудрявцевою та ін. видала "Рекомендации по созданию музеев народной архитектуры под открытым небом" (Київ). Про музеї просто неба в Україні, їх особливості і тенденції розпитку йдеться також у монографії Ганни Скрипник "Етнографічні музеї України. Становлення і розвиток" (Київ, Наукова думка, 1989).

У цій праці розглянуто питання, менше висвітлені у згаданих виданнях. Це стосується історії створення музеїв просто неба в Україні, практики відбору експонатів до експозицій та їх реставрації, набутої автором у результаті 30-річної праці у Львівському музеї народної архітектури та побуту.

<<< назад | зміст | вперед >>>