Досвід економічної політики по відношенню до туристським регіонам у зарубіжних країнах
У статті аналізується зарубіжний досвід розвитку туристичних регіонів. Виділяються цілі і напрямки планування розвитку туризму. Розкриваються особливості процесу вироблення економічної політики розвитку туристського регіону. Оцінюється досвід розвитку туристської індустрії в країнах ЄС та Мексиці.
Туристський бізнес в даний час - це найважливіша сфера соціально-економічного комплексу, яка в багатьох регіонах перетворилася в динамічно розвивається індустрію. За даними Всесвітньої туристської організації (СОТ) і Міжнародного валютного фонду, туризм з 1998 р. вийшов на перше місце в світовому експорті товарів і послуг (532 млрд. дол., або 7,9 % від 6,738 трлн. дол.), обігнавши автомобільну промисловість (7,8 %), виробництво хімічних продуктів (7,5 %), продуктів харчування (6,6 %), комп'ютерів і офісного обладнання (5,9 %) і палива (5,1 %). За прогнозами ВТО, у найближчі десятиліття темпи зростання туризму зростуть. До 2020 р. кількість міжнародних туристських прибуттів має вирости в 2,2 рази по відношенню до 2000 р. (з 698 млн. до 1,561 млрд. поїздок). Ще більш значно - в 4,2 рази - повинні збільшитися доходи від туризму: 476 млрд. до 2 трлн. дол. Щоденні витрати туристів, за винятком авіаперевезення, збільшаться до 5 млрд. дол. в день [1].
У туристському бізнесі існують дві тенденції: схильність впливу зовнішніх економічних та політичних чинників та здатність до швидкого відновлення своїх обсягів в несприятливій обстановці. Незважаючи на те, що нестабільність на світових фінансових ринках призвела до деяких змін у відпускних звички туристів (збільшилася кількість пізніх бронювань, а витрати під час відпочинку зменшилися), правомірно зробити висновок про те, що туризм став глибоко вкоріненою частиною культури XXI ст.
Останнім часом фахівці російської туристської індустрії і галузевого міністерства покладають серйозні надії на розвиток внутрішнього і в'їзного туризму в нашій країні. Туристські фірми впевнено переорієнтовують свою діяльність на російські регіони і країни далекого зарубіжжя. З'являються різнопланові пропозиції та путівки, здатні задовольнити самого вимогливого клієнта. Розробляються і впроваджуються федеральні і регіональні програми розвитку туристичної діяльності в країні на досить тривалу перспективу. Тим не менш внесок туристської галузі на економіку Росії в даний час складає усього близько 3% ВВП. Лише до 2015 р. він повинен збільшитися до 6 % ВВП і досягти середньоєвропейського показника [2]. Враховуючи, що в 2014 р. в країні відбудеться зимова Олімпіада в Сочі, яка приверне основний туристський потік, до цих цифр необхідно відноситися досить стримано. Оскільки прогнозоване збільшення може носити короткочасний ефект. Тому слід зазначити, що туристська діяльність в Росії - це поки ще розвивається комплекс. Однак постійно ведеться пошук нових форм роботи на ринку, шляхів вирішення виникаючих в даній індустрії проблем. У цьому зв'язку доречно звернутися до досвіду економічної політики по відношенню до туристським регіонам в зарубіжних країнах.
Розвиток регіональних економічних систем в зарубіжних країнах відбувається під безпосереднім впливом процесів територіального поділу праці, тобто найважливішим джерелом регіонального доходу (отже, і регіонального економічного зростання) є діяльність галузей спеціалізації. В рамках актуальних теоретичних концепцій регіональної економіки в структурі останнього виділяються два принципових функціональних блоку галузей - спеціалізованих і обслуговуючих. В реальній дійсності економічне значення спеціалізованих галузей для регіону набуває стратегічний характер за умови відносно невеликої внутрішнього попиту на регіональні продукти. З цього випливає, що значущість внутрішнього попиту посилюється пропорційно міру збільшення масштабів регіону. Відповідно, на рівні субрегіональних утворень потенціал внутрішнього ринку незначний.
Аналіз різних аспектів економіки регіону є основою для розробки стратегії і тактики регіонального розвитку. Методологія комплексної економічної діагностики регіону є багатоплановим завданням, що включає як визначення стандартних макроекономічних показників (валовий регіональний продукт), так і вивчення ступеня відкритості регіональної економіки, галузевої структури регіональної економіки, визначення ролі галузей спеціалізації. Найбільш ефективним способом вивчення структурних взаємозв'язків, закономірностей соціально-економічних процесів в регіоні є створення моделей регіональної економіки.
Потреба в економічній регіональній політиці обумовлена необхідністю управління процесом створення в регіоні умов, включаючи сучасну інфраструктуру, економічну інституційну інфраструктуру; умови для формування і накопичення знань, що сприяють розвитку інновацій; соціальне середовище, що заохочує розвиток і продуктивну соціальну взаємодію.
Цілі і принципи загальної регіональної політики щодо туристських регіонів в цілому визначені рекомендаціями СОТ. У різних країнах навіть самі загальні тенденції, характерні для туристської індустрії, знаходять своє індивідуальне прояв і, отже, свої оригінальні методи впливу і управління ними. Існують, однак, цілі та напрямки планування розвитку туризму, які повинні включати наступний необхідний мінімум:
1. Забезпечення постійного збільшення якості надаваних послуг з розміщення шляхом розвитку інфраструктури та рекреаційних коштів як для місцевих жителів, так і для гостей.
2. Підвищення рівня життя шляхом отримання економічної вигоди від туризму.
3. Забезпечення орієнтирів для відповідних видів розвитку в межах міських утворень і адекватні пропозиції для розвитку внутрішньоміських територій.
4. Розробка програм розвитку туризму, які посилюють використання культурних, соціальних і економічних особливостей курортних регіонів.
5. Розробка щорічної політики розвитку туристського плану.
6. Оптимізація задоволення відвідувачів.
В цілому процес вироблення економічної політики розвитку туристського регіону включає в себе наступні етапи:
1. Аналіз вихідного стану, який дозволяє: виявити розуміння ролі туризму у розвитку даної території у місцевих політиків і жителів регіону і стан суспільної думки з даного питання, а також виявити граничний рівень трудових ресурсів, який може бути задіяний в індустрії туризму; оцінити наявність і достатність матеріально-технічної бази, місцевих визначних пам'яток, природно-кліматичних ресурсів і рівень їх використання; зробити аналіз існуючого економічного клімату та її наслідків впливу туризму на економіку міста і всього регіону.
2. Прогнозування трендів. На даному етапі необхідно визначити тільки ті зміни економіки та очікування суб'єктів діяльності, які безпосередньо залежать від туризму або перебувають під його впливом. Прогнозування в туристському плануванні визначається необхідністю передбачити можливі зміни попиту в даному регіоні. З цією метою зазвичай використовують спільно як кількісні, так і якісні методи, при цьому поряд з різними методами аналізу трендів використовуються методи множинної регресії. Слід зазначити, що для «молодих» курортних регіонів застосування даних методів ускладнене незначним часовим рядом показників.
3. Постановка цілей і завдань. Рівень життя населення є одним з основних критеріїв та мотивацій у розробці планів туристського розвитку території. Даний етап не може бути безпосередньо пов'язаний з розвитком туризму, але він створює необхідні умови для привабливості даного регіону.
4. Дослідження альтернативних планів для досягнення поставлених цілей і вибір бажаних альтернатив.
5. Розробка стратегії досягнення цілей. Вона включає ряд специфічних питань погоджень всіх процесів, що виникають при реалізації заходів щодо досягнення поставлених цілей. На даному етапі здійснюється деталізація стратегії, що дозволяє в реальності оцінити можливість досягнення поставлених цілей саме таким шляхом. При цьому велике значення має тимчасова ув'язка термінів реалізації кожного із заходів.
6. Реалізація плану, його перегляд і необхідна коригування [3, с.66-67].
Тепер звернемося до досвіду економічної політики по відношенню до туристським регіонам.
Регіональна політика Європейського союзу. В ЄС регіональна політика реалізується при розподілі ресурсів структурних фондів (надання субсидій членам ЄС). Структурні фонди Європейського союзу є найбільшим джерелом інвестування в індустрію туризму. До структурних фондів відносяться: Європейський фонд регіонального розвитку (ЄФРР), Європейський соціальний фонд (ЄСФ), Європейський гарантійний фонд розвитку сільського господарства (ЕГФРСХ) та Фонд згуртування, кошти якого спрямовуються на розвиток «відсталих» країн-членів ЄС. У 1993 р. були прийняті інструкції на період 1994-1999 рр. Дані інструкції встановлювали пріоритетність 6 основних цілей для витрачання коштів структурних фондів [4, с.4].
Європейський фонд регіонального розвитку (ЄФРР) фінансує проекти з розвитку інфраструктури, вкладає інвестиції у створення нових робочих місць та реалізацію проектів розвитку окремих територій, надає фінансову допомогу малим підприємствам. Його діяльність охоплює багато сфер: транспорт, комунікаційні технології, дослідження та інновації, соціальну інфраструктуру, професійну підготовку, структурний перепрофілювання економіки міст та сільської місцевості тощо [5, c. 21].
У реалізації політики зайнятості населення в туристській сфері важливу роль відіграє Європейський соціальний фонд (ЄСФ). Він фінансує проекти, спрямовані на підвищення кваліфікації і перепідготовку кадрів, з метою зростання продуктивності праці. В рамках діяльності цього фонду здійснюється також стимулювання діяльності малих туристичних підприємств в країнах ЄС. Ці дії, сприятливо позначаються на підвищенні економічної активності та збільшення рівня зайнятості населення [6, c.39].
Туристська політика ЄС націлена на координацію розвитку туризму країн-учасниць. Союз визначає основні принципи вирішення проблем для забезпечення рівня зростання туризму: захист туристів і їхнього вільного пересування, що включає в себе:
- спрощення поліцейського і митного контролю на границях;
- підвищення безпеки туристів і захист їх від несумлінної реклами;
- гармонізація політики страхування туристів;
- інформування про їхні соціальні права;
- гармонізація правил діяльності в індустрії туризму;
- гармонізація податкової політики в різних країнах ЄС;
- взаємне визнання рівня кваліфікації і дипломів професійної підготовки;
- регіональний розвиток туризму з метою його просування в менш розвинені регіони союзу, що мають туристський потенціал [7].
Туристський успіх країн-учасниць ЄС на міжнародному туристському ринку можна пояснити не тільки успішною політикою на загальноєвропейському рівні, але і грамотною політикою країн-учасниць в галузі розвитку і просування національних турпродуктів на місцевому рівні. У більшості країн-учасниць ЄС, за рідкісним винятком, сформувалася практика створення національних туристських адміністрацій (НТА), які займаються розробкою національних програм розвитку туризму. ЄС надає різну допомогу, в тому числі і фінансову, в розвитку туристської інфраструктури країн-учасниць. Незважаючи на це, політика ЄС у галузі розвитку туризму будується на принципі повної самостійності самих країн-учасниць у питанні вибору вектора розвитку національної індустрії туризму. Численні програми міжрегіональної кооперації між країнами-учасниками ЄС з різним рівнем розвитку туристської інфраструктури допомагають країнам, які мають менш розвинену інфраструктуру, впроваджувати нові технології для підвищення конкурентноздатності їхнього туристського продукту, що позитивним чином позначається на динаміці туристських прибуттів у країни ЄС [8, с.14-15].
Завдяки перерахованим вище заходів в даний час Європа є найбільш привабливим туристським регіоном світу. На країни Європейського континенту припадає 54 % усіх міжнародних туристських прибуттів. У 2008 р. було зафіксовано 489 млн. туристських прибуттів. Європейський континент демонструє позитивну динаміку туристичних потоків в регіон із середньорічним приростом у 3%. Слід зазначити, що основна частка прибуттів припадала саме на країни ЄС. [9, с.6]. Звідси можна зробити висновок, що країни ЄС є найбільш привабливими для відпочинку з боку міжнародних туристів. П'ять з десяти країн, що входять в список найбільш відвідуваних туристичних дестинацій, є членами-учасниками ЄС.
Туризм є дуже важливою складовою європейської економіки. Індустрія туризму країн-учасниць ЄС являє собою міжгалузевий сектор національних економік, що об'єднує діяльність багатьох контрагентів і туристських посередників прямо і побічно пов'язаних з наданням туристських послуг. Європейська індустрія туризму, без урахування суміжних з туризмом галузей економіки (торгівля, транспорт, громадське харчування), створює понад 4% загального ВВП країн-учасниць ЄС. Індустрія туризму, а також суміжні сектори національних економік забезпечують зайнятість 12% працездатного населення ЄС, що в абсолютних величинах становить 24 млн. робочих місць [10, с.2]. Туристська індустрія ЄС, яка представлена переважно малим та середнім бізнесом, дала в 2008 р. 266 млрд. євро доходу (75 млрд. євро дали туристи з-за меж ЄС). Дохід від туристської діяльності становить 5 % європейського ВВП. Він займає третє місце серед галузей економіки після торгівлі та будівництва [11]. Доречно нагадати, що в Росії дохід від туризму складає всього близько 3 % ВВП.
Досвід розвитку туризму в Мексиці. Вивченням ролі туризму в економіці Мексики уряд цієї країни інтенсивно зайнявся з кінця 1960-х рр. Розвиток туризму було визнано одним з пріоритетних напрямів розвитку економіки. Планування його розвитку було засновано на оновлення існуючих курортів і розробці нових. Нові курорти створювалися на базі концепції будівництва інтегрованих міст-курортів на незабудованих землях. Протягом кількох місяців у 1968 р. Банк Мексики проводив детальне дослідження економіки, матеріальних і природних ресурсів берегової лінії Мексики, оцінюючи кілька десятків потенційних туристичних місцевостей. Грунтуючись на даному дослідженні, Банк Мексики на початку 1969 р. рекомендував створення п'яти інтегрованих туристських міст-курортів:
1. Cancun (на Карибському березі штату Quintana Roo) - даний регіон завдяки вигідному географічному положенню в Карибському морі вже привертав значні потоки туристів. Туристська спеціалізація була рекомендована в цілях найбільш повного використання потенціалу цього регіону, а також для збільшення економічної ролі туризму на офшорних островах Cozumel і Isia Mujeres і посилення регіонального розвитку штату Quintana Roo.
2. Ixtapa (на Тихоокеанському березі штату Guerrero) - був обраний, щоб трохи знизити концентрацію туризму в Acapulco. Розвиток цього курорту також сприяло економічному розвитку штату.
3. Los Cabos і Loreto (два курорту на Тихоокеанському березі) - були обрані для подальшого розвитку туризму в регіоні, а також щоб орієнтувати ці курорти на північноамериканський ринок і стимулювати регіональний економічний розвиток.
4. Bahias Huatuico (на Тихоокеанському березі в штаті Оахаса) - був обраний завдяки значному природно-кліматичного потенціалу. Розвиток туризму має стати основним чинником оздоровлення слабкої економіки штату Оахаса.
Всі ці місцевості в повній мірі відповідали критеріям розміщення курортів: зручна берегова лінія, прекрасні пляжі, привабливий ландшафт, м'який клімат і наявність земельних ресурсів для розвитку. Потім у 1969 р. був створений Національний фонд розвитку інфраструктури туризму (INFRATUR) [12, с.70-72]. Його метою було: ініціювати і здійснити проекти розвитку інфраструктури туризму, на основі інвестицій федерального уряду; розробляти проекти розвитку інфраструктури туризму, на основі приватних інвестицій; здобувати, створювати, продавати і здавати в оренду власність, пов'язану з проектами розвитку туризму; співпрацювати з іншими урядовими органами з метою сприяння розвитку туризму.
Результатом урядової політики стимулювання розвитку туризму стало забезпечення додаткового економічного зростання в зазначених регіонах та всієї національної економіки. Кожен готельний номер створював безпосередньо 2,5 робочих місця в туризмі і побічно в інших галузях - ще 2 робочих місця [12, с.73]. В даний час Мексика входить в число країн, які залучають солідні фінансові потоки завдяки своєчасній і продуманій політиці держави щодо розвитку туристичних регіонів країни. Так, у 2008 р. іноземні туристи витратили у Мексиці 13,3 млрд. дол. [13]. У 2010 р. кількість туристів, що відвідали Мексику, перевищила 22,6 млн. осіб, що на 10 % перевищило показник 2009 р. Туристський бізнес країни приніс 12 млрд. дол., що склало близько 65 % ВВП Мексики [14].
Таким чином, можна зазначити, що в сучасному світі накопичено значний досвід економічної політики по відношенню до туристським регіонам, який вже апробований і приносить мільярдні прибутки (наприклад, у країнах ЄС і Мексиці) країнам - учасницям міжнародного туристського ринку. Дана галузь економіки демонструє динамічне зростання і служить важливим індикатором розвитку інфраструктури регіонів. Росія прагне бути активним учасником цього процесу, стимулюючи розвиток власного ринку. Особливу актуальність дана галузь набуває в зв'язку з проведенням у нашій країні зимової Олімпіади 2014 р. в Сочі і чемпіонату світу з футболу в 2018 р. Саме ці масштабні події можуть і повинні послужити імпульсом для нового розвитку регіонального туризму в Росії. Для цього необхідно враховувати той позитивний світовий досвід економічного розвитку туристичних регіонів, який вже показав свою ефективність.
Tsatsulina Irina Arkadyevna. Experience of Economic Policy Toward the Tourist Regions in Foreign Countries
The summary:This article analyzes the international experience of the tourist regions. The goals and direction of planning for tourism development are highlighted. The peculiarities of the process of economic policy development of tourism in the region are pointed out. The experience of the tourist industry in the EU and is Mexico evaluated.
Все о туризме - Туристическая библиотека На страницах сайта публикуются научные статьи, методические пособия, программы учебных дисциплин направления "Туризм".
Все материалы публикуются с научно-исследовательской и образовательной целью. Права на публикации принадлежат их авторам.
У статті аналізується зарубіжний досвід розвитку туристичних регіонів. Виділяються цілі і напрямки планування розвитку туризму. Розкриваються особливості процесу вироблення економічної політики розвитку туристського регіону. Оцінюється досвід розвитку туристської індустрії в країнах ЄС та Мексиці.