<<< назад | зміст | вперед >>>

Бочелюк В.Й., Бочелюк В.В. Дозвіллєзнавство

Розділ 2. Соціально-історичні особливості розвитку сучасної системи культурно-дозвіллєвої діяльності

2.1. Історико-культурний аналіз дозвілля та дозвіллєвої діяльності наприкінці XIX - 90-ті роки XX ст.

Вивчення історичних особливостей розвитку культурно-дозвіллєвої діяльності як системи припускає, насамперед, знання власне самого понятгя "система". Існує значне різноманіття наукового визначення цього поняття. Система - безліч елементів, які знаходяться у відносинах і зв'язках між собою, що утворюють визначену цілісність, єдність. Спираючись на це визначення, сформулювати поняття системи методичного забезпечення культурно-дозвіллєвої діяльності можна як сукупність різнорівневих органів методичної діяльності різних відомств, об'єднаних єдиними цілями, об'єктом, засобами, методами і нормами діяльності, що знаходяться в постійній взаємодії всіх сторін і рівнів її ієрархії.

Система культурно-дозвіллєвої діяльності сформувалася не відразу. її становлення і розвиток охоплює досить значний історичний період. Але, найбільше інтенсивно вона створювалася наприкінці XIX ст. Ознаки методичної діяльності почали виявлятися на початку XX ст. У цей період стали створювати народні будинки. У народному будинку, як правило, працювали самодіяльні гуртки, проводилися концерти, читалися лекції. Більшість народних будинків мали у своєму розпорядженні концертний зал, набір народних інструментів, бібліотеку-читальню, чайну. Великий інтерес викликало театральне мистецтво.

У багатьох народних будинках створювалися і працювали народні театри. Ідею розвитку самодіяльних театрів підтримували видатні суспільні діячі, працівники культури і мистецтва. Серед них Н. Крупська, М. Горький, В. Поленов, К. Станиславский, Л. Толстой, Н. Бунаков, Н. Бурмакін і багато інших, їхніми зусиллями створювалися не тільки народні театри, а й основи майбутньої системи методичної й організаційної допомоги самодіяльним колективам.

У матеріалах, опублікованих у періодичній пресі у зв'язку із 50-річчям методичних центрів, відзначалося, що в 1909 р. за ініціативою групи ентузіастів та керівника селянського театру в селі Бурмакіно Ярославської області Н.В. Скородумова при Всеросійському союзі сценічних діячів була організована комісія із сільського театру. На початку 1911 р. комісія перейшла у ведення Російського технічного суспільства і стала називатися відділом сприяння фабричним і сільським театрам. Членами і співробітниками відділу поряд з професійними артистами, художниками, літераторами стали робітники, сільські вчителі, селяни. Надалі функції відділу були передані секції сприяння пристрою сільських, фабричних, шкільних театрів Московського товариства народних університетів під головуванням академіка живопису В.Д. Полєнова. Секція постачала аматорські народні театри п'єсами, рекомендаційними, репертуарними рецензіями, режисерськими розробками. Був організований прокат декорацій, костюмів, бутафорії, освітлювальних приладів. За словами В.Д. Полєнова, секція стала "театральною лабораторією па всю Росію". У 1915 р. за проектом В.Д. Полєнова, на кошти самого художника, а також СТ. Морозова і ряду майстрів Малого і Художнього театрів було збудовано спеціальний будинок, який одержав назву Полєновський Будинок. У ньому створюються робочий театр, музей портативних декорацій, що трансформуються, сценічних костюмів та інших засобів оформлення для фабрично-заводських і сільських театрів, прокатний склад. У ряді губерній Росії створюються союзи, суспільства просвітніх організацій і установ.

На основі широкого самодіяльного руху, зумовленого сучасними перетвореннями, починається активний розвиток системи методичної діяльності. Робітники об'єднувалися в різні клуби, створювалися курси, школи, гуртки, лекторії і багато інших культурно-просвітніх формувань. Полєновський Будинок активно включається в розвиток культури народу. Основна увага приділяється розвитку художньої самодіяльності на селі. З цією метою створюються музичний, літературний, художньо-технічний відділи, відділ шкільного театру.

Саме організована самодіяльність зажадала розробки як загальних принципів методики, так і конкретних методів, форм культурно-просвітньої діяльності населення, створення умов для творчого самовираження. Створення мережі установ культури в країні, зародження і розвиток форм і методів їхньої діяльності потребували принципово нових підходів до організації культурно-просвітньої роботи, її методичного забезпечення. Очолюючи культурно-просвітню комісію Виборзької районної управи Петрограда, Н. К. Крупська розробила концепцію організації культурно-просвітньої роботи. Суть її полягала в тому, щоб до керівництва роботою установ культури залучити представників заводів, підприємств і організацій, створити масову культурно-просвітню комісію для рішення всіх питань роботи установ культури і через неї включити в культурно-просвітній рух щонайширші маси трудового населення. У цей же час виникли й альтернативні програми. Пропонувалося зібрати невелику групу підготовлених людей і наділити їх повноваженнями на відкриття необхідних культосвітніх установ. Цей шлях був, безумовно, легшим, але його реалізація могла б призвести до ізоляції культурно-просвітніх установ від широкої громадськості. У подальшому на основі концепції самоврядування і самодіяльності робітників за допомогою культурно-просвітніх комісій у країні широко розвивається мережа клубів, народних будинків, хат-читалень та т. ін. Культурно-просвітні установи стають центром суспільного і духовного життя людей. У цих установах читають лекції, доповіді, проводять конференції, концерти, ставлять спектаклі. Почався процес упровадження працівниками культури нового змісту культурно-просвітньої діяльності, усунення ізольованості установ культури від людини.

Становлення культурно-просвітньої роботи стало передумовою появи деяких елементів методичної діяльності. Найістотніші з них:

- в обласних містах створюються центральні клуби, в завдання яких входить не тільки організація культурно-просвітньої роботи з населенням, а й здійснення єдиного керівництва роботою вилучених від центру дрібніших клубів-осередків;
- центральний клуб як би групує біля себе дрібніші клуби;
- у волостях створюються культурні центри, які працюють як культурно-просвітні установи й одночасно надають допомогу в організації роботи установам культури своєї території;
- створюються показові клубні установи для поширення передового досвіду роботи;
- для координації роботи створюються координаційні комітети.

Таким чином, утворювалася досить цілісна мережа культурно-просвітніх установ, у структурі якої рельєфно позначалися елементи методичного впливу на зміст роботи цих установ. У пресі, в урядових директивних документах, у матеріалах нарад того часу ставилися питання методичної озброєності установ культури. Первісний період становлення культурно-просвітньої роботи характеризується усвідомленням і розробленням основ методики, добором форм і методів культурно-просвітньої роботи. Спираючись на практику, шляхом підбору методична робота знаходила і накопичувала досвід. Це створювало передумови наступного формування в культурно-просвітній роботі стійких цільових методичних структур. Ставилися і зважувалися завдання надання методичної допомоги центральних органів культури культурно-просвітнім установам, щодо збирання й узагальнення матеріалів про роботу найбільш життєвих установ такого типу. Визнавалося доцільним створювати і підбирати необхідну довідкову і репертуарну літературу для установ культури. Клубним установам, хатам-читальням пропонувалося стати свого роду лабораторіями, де апробувалася методична література. Народні будинки, клуби перетворювалися на свого роду опорні пункти масової культурної діяльності, на своєрідні низові методичні органи. Починало розвиватися шефство над селом. Культурно-просвітні установи накопичували досить широкий арсенал форм, засобів і методів роботи. З'явилася необхідність у поширенні кращих досягнень у цій сфері й у спрямованій методичній діяльності. Цьому сприяла організація спеціальних кабінетів, завданням яких було:

- методичний облік роботи культурно-просвітніх установ на всіх рівнях (у губернії, повіті, волості);
- диференційована робота в районах з урахуванням специфіки різних типів установ культури, індивідуальних особливостей різних категорій населення, забезпечення взаємного обміну досвідом;
- узагальнення і поширення досвіду роботи передових установ культури;
- перероблення спеціальної літератури, наукових матеріалів у максимально доступні і зрозумілі місцевим працівникам розробки. Методична діяльність поступово збагачується новими формами: проводяться інструктажі, починається підготовка і перепідготовка працівників дозвіллєвої діяльності.

Методична діяльність поступово знаходить риси визначеної системи. Будуються і відкриваються Палаци і Будинку культури, радгоспні і колгоспні клуби. Вони являють собою новий, уже більш високий тип установ дозвілля і виконують визначені методичні функції. У культурно-просвітню роботу впроваджуються нові методи, методична діяльність піднімається на новий якісний рівень - відбувається перехід до єдиного методичного керівництва культосвітньою роботою.

У 1930 р. Полєновский Будинок перейменували в Центральний будинок самодіяльного мистецтва в місті і селі (ЦБСМ), і вже в 1931 р. рішенням колегії Наркомпросу в крайових і обласних центрах було створено 19 будинків мистецтв. Ці будинки і склали основу системи методичного керівництва самодіяльною творчістю, народними центрами дозвілля. На курсах Центрального Будинку самодіяльного мистецтва були підготовлені кадри для організації крайових і обласних центрів.

У роботі перших центрів дозвілля були злети і падіння, успіхи й невдачі. Головною проблемою в цей період були кадри. У штаті Центрального Будинку були видатні вчені, фахівці з усіх видів мистецтва, однак вони не могли, а багато хто і не мали бажання вирішувати методичні завдання дозвілля населення. Кадри методистів довелося підбирати і виховувати.

В активі перших методичних органів дозвілля було: Перша виставка робіт колгоспних самодіяльних художників у 1935 p.; Перший Всесоюзний перепис колгоспно-радгоспних  художньо-самодіяльних гуртків; Перший Всесоюзний конкурс музичних майстрів і майстерень на краще виготовлення балалайки і домри; Перший показ художньої самодіяльності СРСР на Всесоюзній сільськогосподарській виставці.

У 1936 р. Центральний Будинок самодіяльного мистецтва в місті і селі був перетворений на Всесоюзний Будинок народної творчості і дозвілля Комітету зі справ мистецтв, і він очолив систему методичного керівництва художньою самодіяльністю в країні.

Зростання суспільної потреби в удосконалюванні культурно-дозвіллєвої діяльності об'єктивно спричинило необхідність створення науково-методичних органів, покликаних методично забезпечувати роботу установ культури і дозвілля.

Створення сучасної державної системи науково-методичного керівництва дозвіллєвою діяльністю завершилося в 1979 р.

У цей період було створено Всесоюзний, республіканські, обласні науково-методичні центри народної творчості і культурно-дозвіллєвої роботи. Міністерство культури СРСР і його органи на місцях очолили науково-методичне керівництво культурно-дозвіллєвою діяльністю і самодіяльною художньою творчістю в країні з надання методичної допомоги усім культурно-дозвіллєвим установам і колективам самодіяльності незалежно від їхньої відомчої підпорядкованості. Науково-дозвіллєві центри були створені на базі Будинків народної творчості, а також методичних кабінетів з культурно-просвітньої роботи міністерств і обласних органів культури. Зі створенням централізованих клубних систем окремі методичні функції виконують центральні сільські Будинки культури.

Усі утворені елементи сучасної системи методичного забезпечення культурно-дозвіллєвої діяльності взаємозалежні між собою і знаходяться у визначеній супідрядності. їх поєднують єдині цілі, які досягаються послідовною реалізацією цільових завдань розвитку культури і дозвілля найбільш ефективними методами і формами культурно-дозвіллєвої діяльності. Кожен елемент системи на своєму рівні вирішує питання підвищення якості і результативності методичного забезпечення культурно-дозвіллєвої діяльності. На основі наукових досліджень, передового досвіду роботи методичні центри розробляють методичні рекомендації на допомогу практикам. Раціональне використання рекомендацій на практиці найчастіше забезпечує впровадження новітніх ефективних форм у культурно-дозвіллєвій діяльності. Головними завдання методичних центрів є підготовка і проведення оглядів, конкурсів, фестивалів самодіяльної творчості, проведення семінарів, науково-методичних та науково-практичних конференцій, творчих лабораторій і т. ін. Методичні центри аналізують стан і тенденції розвитку культурно-дозвіллєвої діяльності, самодіяльної творчості. При них працюють громадські ради, секції, проблемні лабораторії з різних напрямів діяльності, визначаються базові установи культури і самодіяльні колективи для організації дослідно-експериментальної, творчої роботи. Центри накопичують і систематизують методичні матеріали, літературу, інформацію і на цій основі формують довідково-інформаційні фонди дозвіллєвої діяльності.

<<< назад | зміст | вперед >>>