<<< назад | зміст | вперед >>>

В’їзний туризм

Розділ ІV. Потенціал розвитку в’їзного туризму в Україні

§4.3. Туристично-інфраструктурний потенціал розвитку в’їзного туризму в Україні

§4.3.5. Роль транспортної інфраструктури в розвитку в’їзного туризму

Бурхливий розвиток транспортних засобів та шляхів сполучення в кінці ХІХ на початку ХХ століть поряд з іншими чинниками (науково-технічна революція, наслідками якої стала зміна якісного рівня продуктивних сил; урбанізація; збільшення вільного часу; загальне зростання культурного рівня населення) став потужним поштовхом для посилення міжнародної туристичної діяльності.

З розвитком туристичної сфери транспорт став невід'ємною її складовою. За участю у задоволенні туристичних потреб транспортні засоби відносяться до первинних, вторинних і третинних підприємств рекреаційного комплексу:

- первинні - транспортні підприємства, що беруть безпосередню участь в обслуговуванні туристів (в залежності від використовуваних транспортних засобів виділяють автомобільний, автобусний, мотоциклетний, авіаційний, залізничний, велосипедний, водний на гребних судах, водний на моторних судах, кінний види туризму);
- вторинні - транспортні підприємства, що виконують внутрішні (міські) та зовнішні пасажироперевезення, але не спеціалізуються на перевезенні туристів;
- третинні - транспортні підприємства, що обслуговують промисловість та сільськогосподарські підприємства і тим самим опосередковано залучені в обслуговування туристів [9].

Особливості техніко-економічних характеристик транспортних засобів та їх комфортність обумовили популярність певних видів транспорту на маршрутах різної протяжності. Так, поїздки від 5-10 до 500 км здійснюються за допомогою автомобільного транспорту. У поїздки від 500 до 1000 км туристи, здебільшого вирушають залізницею. Що ж до використання авіаційного транспорту, то на відстанях менше 500 км він просто нерентабельний і активно використовується у поїздках більше 1000 км.

Взаємодія транспортного комплексу з туристичним взаємовигідна. З одного боку, за даними Мінекономіки України, 80 - 90% доходу від пасажирських перевезень на транспорті одержується від обслуговування туристів. З іншого - завдяки транспорту до туристичного користування залучаються периферійні ділянки рекреаційного простору [8]. А в умовах високого транзитного потенціалу, що має Україна, розвиток транспортної мережі міг би сприяти прискоренню інтеграції України в міжнародний економічний простір, а також збільшенню потоків іноземних туристів.

Україна займає вигідне транспортно-географічне положення. Через її територію здійснюється транспортний зв'язок країн СНД з країнами Центральної та Південної Європи, Ближнього Сходу та Африки. Крім того, налагоджені комунікації Західноєвропейських, Скандинавських та Балтійських країн з країнами Закавказзя, Центральної Азії, Далекого Сходу, Китаєм та Індією. У подальшому розвиткові і укріпленні цих зв'язків зацікавлені всі учасники транспортно-комунікативних процесів. В зв'язку з цим в Європі та Азії ведеться створення системи транспортних коридорів, в якій українські магістралі відіграють важливу роль. Територією України проходять ділянки наступних міжнародних транспортних коридорів (рис. 4.13, 4.14 ):

- крітський коридор N 3 - Берлін - Дрезден - Вроцлав - Львів - Київ;
- крітський коридор N 5 - Трієст - Любляна - Будапешт (Братислава) - Львів - Рівне - Сарни - Мінськ;
- крітський коридор N 7 - Дунайський (водний);
- крітський коридор N 9 - Гельсінкі - Санкт-Петербург - Мінськ (Москва) - Київ - Кишинів (Одеса) - Димитровград - Александрополіс;
- Балтійське море - Чорне море - Гданськ - Варшава - Ковель - Одеса;
- Європа - Азія - Франкфурт - Краків - Львів - Дніпропетровськ - Алма-Ата (продовження коридорів N 3 і 5);
- ЧЕС - Анкара - Єреван - Тбілісі (Баку) - Ростов-на-Дону - Донецьк - Одеса (Кишинів) - Бухарест (Тірана) - Димитровград (Афіни) - Стамбул;
- Євроазіатський - Одеса - Тбілісі (Єреван) - Баку - Ашгабат;
- Північ - Південь - Харків - Полтава - Кіровоград - Одеса.

Рис. 4.13. Залізничні транспортні коридори, що проходять територією України

Рис. 4.14. Автомобільні транспортні коридори, що проходять територією України

Це мають бути швидкісні магістралі міжнародного класу. Їх створення повинно суттєво поліпшити транспортне обслуговування, сприяти соціально-економічному розвитку прилеглих територій і, разом з тим, відіграти значну роль у подальшому розвитку туризму. Планується вздовж транспортних коридорів, а особливо в місцях перетинання магістралей та поблизу великих населених пунктів, створити обслуговуючі комплекси, які б забезпечували ночівлю, відпочинок, технічне обслуговування подорожуючих. За даними уряду, безпосередньому впливу транспортних коридорів підлягають смуги територій завширшки 150 - 200 кілометрів [10]. А це, за умови будівництва намічених магістралей, практично вся територія України. Отже, реалізація цієї програми дозволила б прив'язати до транспортних магістралей до 90% туристичних об'єктів.

Сучасний же стан транспортної інфраструктури в Україні рядом експертів визнається незадовільним. Щоб не бути голослівними, порівняймо основні показники транспортної забезпеченості декількох європейських держав з українськими (табл.4.7)

Таблиця 4.7

Порівняння транспортної забезпеченості деяких країн Європи

Країна	Площа, тис. км	Довжина автошляхів, тис. км	Щільність автошляхів, км/тис. км2	Довжина залізниць, тис. км	Щільність залізниць, км/тис. км2
Україна	603,7	169,4	280,6	21,7	35,9
Польща	312,6	424,0	1355,9	22,3	71,4
Франція	551,6	951,5	1749,1	29,2	53,7
Німеччина	357,0	644,5	1805,3	41,9	117,4
Іспанія	307,6	681,2	1349,5	15,3	30,3
Італія	301,2	487,7	1618,7	19,7	65,5

Порівнявши дані показники, можна визначити, що Україна має досить високий рівень забезпеченості залізницями (за цим показником вона входить в першу десятку світу), хоча дещо відстає від Польщі, Франції і Німеччини. Рівень електрифікації залізниць теж досить високий. На жаль, щодо забезпеченості автомобільними дорогами Україна зовсім невигідно відрізняється від даних країн: будучи трохи більшою за площею від Франції та Німеччини, Україна має, відповідно, у 5,6 та в 3,8 разів менше автодоріг. Якщо ж брати до уваги щільність автодоріг, то Україна залишається далеко позаду.

Докладно розглянемо кожен вид транспорту, що використовується в туристичних перевезеннях та забезпеченість країни магістралями для ефективного функціонування відповідних транспортних засобів.

Автомобільний транспорт - найбільш популярний в туристичних перевезеннях. Щорічно у міжнародному сполученні автомобільним транспортом перевозиться близько 2 млн. пасажирів. Таким він став завдяки своїй доступності широким верствам населення, універсальності застосування (у перевезеннях на далекі відстані, при організації трансферів, екскурсій), розвиненій мережі автомобільних комунікацій. Індивідуальні туристи при бажанні можуть орендувати легкові автомобілі для здійснення подорожі самостійно, але найчастіше в туристичних перевезеннях використовуються автобуси. Найбільш популярними в даних перевезеннях є спеціально обладнані імпортні автобуси "Мерседес", "Неоплан", "Ікарус" та інші. В Україні є можливість налагодити на Львівському автобусному заводі серійне виробництво власних автобусів туристичного класу, розрахованих на тривалі подорожі, обладнані зручними кріслами з висувними столиками та підніжками, туалетом, кондиціонером, міні-баром, відеопрогравачем тощо. Разом з тим, поряд з іншими недоліками (тривале сидіння, закачування, неможливість отримати повноцінне харчування), автомобільному транспорту притаманний високий рівень аварійності.

Щодо забезпеченості України автотранспортними мережами, то, як мовилося вище, загальна довжина автодоріг в Україні становить близько 170 тис. км, у тому числі, з твердим покриттям - понад 97 %. Найбільшу довжину автодоріг мають Харківська, Вінницька, Дніпропетровська, Полтавська та Житомирська області. Найменшу - Чернівецька, Закарпатська та Івано-Франківська. Найвищою щільністю автодоріг вирізняються Донецька, Луганська, Дніпропетровська, Львівська, Івано-Франківська, Київська області. Помітно меншими є ці показники на півночі України.

Із загальної довжини автодоріг загального користування 5% припадає на міжнародні дороги, що входять до Європейської мережі, 3% - на національні (обслуговують зв'язок столиці та адміністративних центрів областей, великих промислових і культурних центрів з міжнародними автодорогами та входять до складу національних транспортних коридорів), 4% - на регіональні (з'єднують столицю з обласними центрами, а також з'єднують основні міжнародні прикордонні пункти пропуску автомобільного транспорту, морські та авіаційні порти міжнародного значення, найважливіші об'єкти національного культурного надбання, курортні зони та великі промислові і культурні центри країни з магістральними дорогами)¹² . Разом довжина доріг державного значення становить 20,2 тис.км. Саме вони відіграють важливу роль у розвитку в'їзного туризму. Територію України перетинають такі міжнародні автомагістралі як Київ - Москва, Одеса - Київ - Санкт-Петербург, Москва - Харків - Сімферополь, Київ - Донецьк - Ростов, Київ - Львів - Польща, Київ - Одеса - Кишинів. Головними внутрішньодержавними магістралями є Київ - Одеса, Київ - Львів, Київ - Дніпропетровськ - Сімферополь, Київ - Харків, Київ - Донецьк.

Проте, ці дороги не відповідають європейським стандартам по багатьом критеріям: можливою швидкістю пересування, необхідною кількістю пунктів технічної та медичної допомоги, харчування та відпочинку, заправки пальним, телефонного зв'язку, туалетів. Лише 2,5 тис.км доріг державного значення побудовані за параметрами 1 категорії¹³ , яка передбачає наявність 4 і більше смуг руху та пересування на високій швидкості. Найбільше доріг 1 категорії в Київській області - 404 км, значно поступаються їй Дніпропетровська - 277 км, Донецька - 246 км, Житомирська - 232 км області. А деякі регіони практично не мають доріг такої якості: в Кіровоградській області їх довжина становить 1 км, в Сумській - 4 км, Чернівецькій - 16 км і Закарпатській - 17 км.

Українські швидкісні дороги благоустроєні лише 613 майданчиками стоянок і відпочинку, 91 криницею з питною водою та 304 туалетами.¹⁴ 10,2% державних доріг мають чорне покриття, а 8,7% -цементобетонне. Крім того, 33% доріг державного значення не відповідають вимогам за міцністю, а 49% - за рівністю¹⁵ .

Для розвитку в'їзного туризму значення мають також територіальні та районні дороги. Вони з'єднують між собою обласні та районні центри, а також основні аеропорти, морські та річкові порти, залізничні вузли, курорти, об'єкти національного культурного надбання та природно-заповідного фонду, прикордонні автомобільні пункти пропуску міжнародного та міждержавного значення. Їх довжина становить, відповідно, 30,6 тис.км (18% довжини усіх автодоріг України) та 86 тис. км (50,6% українських автодоріг). Їх стан теж залишає бажати кращого.

У першу чергу, така ситуація пояснюється браком фінансових коштів, що виділяються на будівництво, ремонт та утримання автодоріг. Так, у 2007 році обсяг видатків з державного та місцевого бюджетів на утримання автомобільних доріг становив 5,56 млрд. грн., або лише 35% від потреби. За підрахунками Уряду в Україні на утримання 1 км² автодороги витрачається 5 тис. дол. США, тоді як у Росії - 12,2 ¹⁶.

Разом з тим, в Україні розпочалося будівництво внутрішньодержавних доріг високої якості. Здано в експлуатацію першу чергу сучасної автомагістралі Київ - Одеса, реконструюється ряд автомагітралей, що входять до складу транспортних коридорів, що, безперечно, сприятиме розвитку в'їзного туризму.

Головним конкурентом автомобільного транспорту в групових перевезеннях є залізничний транспорт. Він же лідирує за перевезеннями іноземних туристів. Перевагою залізничного транспорту над іншими його видами є те, що він майже не залежить від погодних умов, на послуги встановлено більш низькі тарифи, пасажир може обирати клас вагону, існує розгалужена система знижок. В дорозі немає необхідності весь час сидіти, можна організувати повноцінне харчування у вагоні-ресторані. Залізничний транспорт більш безпечний порівняно з автомобільним.

Загальна довжина магістральних залізниць України становить 22,8 тис. км, причому, за останні 25 років цей показник практично не змінився. Середня щільність залізниць складає 37,7 км/тис. км². Найвищою вона є в Донецькій, Луганській, Київській, Львівській, Тернопільській областях, найнижчою - у Рівненській, Чернігівській, Херсонській. В Україні електрифіковано 37 % колій, а 35 % доріг є двохколійними. Загальна довжина міжнародних залізничних коридорів, що проходять територією України, становить 3162 км, з них 92,3 % двохколійні, 77,3 % - електрифіковані.

Найважливішими залізничними магістралями України є: Київ - Москва, Москва - Харків - Севастополь, Харків - Донецьк - Ростов, Донбас - Кривий Ріг, Київ - Сімферополь, Київ - Харків, Київ - Одеса, Одеса - Львів, Київ - Львів - Чоп, Київ - Ковель - Брест. Найбільш напруженими за обсягами перевезення пасажирів та вантажів є залізниці Донбас - Кривий Ріг, Київ - Фастів - Козятин, Жмеринка - Львів, Львів - Чоп, Донбас - Харків.

В організаційному плані залізничні магістралі України розподілені між шістьома залізницями - Південно-Західною з центром у Києві, Південною -центром є Харків, Придніпровською (Дніпропетровськ), Одеською (Одеса), Донецькою (Донецьк) та Львівською (Львів).

Як вже мовилось, залізницею користуються туристи, що вирушають у путь від 500 до 1000 км. Тобто в зону впливу потрапляють центральноєвропейська частина Росії, Білорусь, Прибалтійські країни, Польща, Чехія, Словаччина, Угорщина, Румунія, Сербія, Болгарія, Молдова. Більшість з них - країни, з якими ведеться активний туристичний обмін. Проте, перешкодою більш інтенсивного використання залізниці у туристичному обміні з країнами Східної Європи є неоднакова ширина залізничної колії в Україні та в європейських країнах (1520 та 1435 мм відповідно). На західних кордонах країни функціонує 14 спеціально обладнаних станцій та 8 пунктів перестановки вагонів на колеса західноєвропейського зразка. Ця процедура подовжує час перебування в дорозі, що іноді стає основною причиною відмови від використання залізничного транспорту в поїздці.

Ще однією проблемою українських залізниць є старіння основних фондів. Так, загальний ступінь зносу основних фондів залізниці становить 56%, у тому числі, рухомого складу - 68%. Значна частина колій змонтована на дерев'яних шпалах, що вже прийшли в непридатність. Негайного ремонту потребують 30% колій.

Модернізація залізничної транспортної мережі передбачає збереження і реконструкцію існуючої та будівництво нової залізничної мережі з можливою швидкістю руху до 300 км/год. Такі магістралі спеціалізуватимуться на пасажирських перевезеннях, у тому числі, міжнародних. Дві такі магістралі вже діють. Першу швидкісну лінію Київ - Харків було уведено в експлуатацію у 2002 р., а другу - Київ - Дніпропетровськ - у 2003 р. Загальна протяжність швидкісних залізничних ділянок становить на сьогодні 1028 км. Поступово модернізуються інфраструктурні об'єкти залізниці: залізничні станції, вокзали, готелі, пункти зв'язку та інші.

Авіаційний транспорт відіграє важливу роль у здійсненні міжнародного сполучення України, особливо на заході, сході та півдні. Щорічно зростають обсяги міжнародних пасажироперевезень, здійснених авіаційним транспортом. Якщо в 2000 році кількість пасажирів, що користувались послугами цього виду транспорту, не перевищувала 900 тис., то в 2007 р. сягнула рівня 3,9 млн. пасажирів на рік. Специфіка цього виду транспорту (швидкість, комфортність тощо) зумовлює інтенсивний подальший його розвиток.

Середня відстань перевезень авіаційного транспорту становить 1,5 тис. км. Для повітряних перевезень України характерна велика, порівняно з іншими видами транспорту, сезонна нерівномірність: їхній обсяг зростає, починаючи з квітня й до серпня включно.

В Україні нараховується 1,5 тис. повітряних суден, які належать близько 110 авіакомпаніям. Літаки українських авіакомпаній здійснюють польоти до 36 країн світу за 105 маршрутами. 35 іноземних авіакомпаній здійснюють щотижнево 128 міжнародних регулярних рейсів у 9 міст України. В Україні функціонує 36 аеропортів, у 17 з яких є пункти міжнародного пропуску.

Найбільша кількість пасажирів відправляється аеропортами мм. Києва (Бориспіль, Жуляни), Одеси, Львова, Сімферополя, Донецька, Харкова, Дніпропетровська. Київ лідирує в міжнародних пасажирських перевезеннях. Місто з'єднується десятками повітряних маршрутів з аеропортами країн Західної Європи й Близького Сходу. Регулярне міжнародне пряме авіасполучення налагоджене з мм. Амстердамом, Барселоною, Берліном, Брюсселем, Віднем, Лондоном, Мадридом, Манчестером, Москвою, Мюнхеном, Парижем, Римом, Франкфуртом-на-Майні, Цюрихом та іншими. Найбільший обмін пасажирами здійснюється з Франкфуртом, Дюссельдорфом, Віднем, Лондоном, Тель-Авівом. Кількість прямих міжнародних авіаліній постійно зростає.

У весняно-літній період з метою забезпечення транспортного обслуговування додаткового потоку іноземних туристів в Україну здійснюється чартерне сполучення з Великобританією, Іспанією, Італією, країнами Скандинавії, Францією, ФРН.

Основними проблемами повітряного транспорту в Україні в контексті розвитку в'їзного туризму є застарілий парк літаків, невідповідність технічних можливостей аеропортів України сучасним міжнародним вимогам, розвиток інфраструктурних об'єктів, необхідність розширення географії міжнародних авіаперевезень в умовах жорсткої конкуренції з провідними авіакомпаніями світу.

Перевагами водних видів транспорту (морського, річкового) у обслуговуванні туристичних перевезень є: значна місткість суден, можливість організації повноцінного харчування і відпочинку туристів, високий рівень комфорту, можливість реалізації різних видів і цілей туризму (пізнавальний, навчальний, бізенс-туризм та ін.). Популярності водних видів транспорту у туристичних перевезеннях сприяє також той факт, що поблизу великих водних магістралей і зручних бухт зосереджений значний соціально-культурний рекреаційний потенціал. Це закладає передумови розвитку круїзного туризму, коли транспортний засіб стає одночасно місцем розміщення, харчування і розваг.

Недоліками водного виду транспорту як такого є висока залежність від сезону, невисока швидкість пересування, хитавиця, високі тарифи, тривале обмеження життєвого простору туристів межами судна. В Україні до них додаються застаріла матеріально-технічна база, значний ступінь фізичного та морального зносу суден. Це стримує розвиток даних видів транспорту.

Річковий транспорт не набув у країні значного поширення. Він посідає одне з останніх місць в Україні за пасажирообігом. Загальна довжина судноплавних річкових шляхів за останні роки скоротилася і становить лише 2175 км. Судноплавними в Україні є Дніпро, Дунай, Десна, Прип'ять, окремі ділянки Дністра і Південного Бугу, незначна частина Сіверського Дінця, Горині, Самари, Інгульця та деяких інших річок.

Хоча найбільшими річковими портами країни є Київ, Кременчук, Дніпропетровськ, Запоріжжя, Нікополь, Херсон, Ізмаїл, Рені, міжнародні перевезення пасажирів за допомогою річкового транспорту здійснюються лише в Одеській області (трохи більше 20 тис. осіб на рік) та в м.Київ.

Найбільшими морськими портами України є Одеса, Іллічівськ, Південний, Херсон, Керч, Маріуполь. Організаційно вони розділені між трьома пароплавствами - Чорноморським, Азовським та Українським Дунайським.

Міжнародні пасажирські перевезення за допомогою морських суден, а це від 300 до 500 тис. осіб на рік, здійснюються в АР Крим, Запорізькій, Миколаївській та Одеській областях, містах Севастополь та Київ. По Дунаю підтримуються економічні стосунки з країнами Східної і Центральної Європи. Діють поромні переправи Іллічівськ - Варна, Іллічівськ - Поті, Одеса - Хайфа. Через канал Дунай - Майн - Рейн Україна має вихід до Північного моря. Цю можливість треба використати для розвитку річкового круїзного туризму в Україні.

Екологічні проблеми, пов'язані з транспортом. Але говорячи про транспорт, не можна не згадати про його шкідливу дію на навколишнє середовище - один з основних ресурсів розвитку туризму. У вихлопних газах двигунів внутрішнього згорання містяться такі забруднюючі компоненти, як оксид вуглецю, оксиди азоту, вуглеводні, в тому числі, канцерогенний бензапірен, альдегіди (акролеїни, формальдегід), сірчистий газ. Окрім того, виділяються продукти, що містять свинець, хлор, бром і фосфор. Дизельні двигуни є "постачальниками" значної кількості сажі. Так, в 2007 р. в Україні пересувними джерелами забруднення було викинуто 2566,7 тис. т, або 4,25 т/км² токсичних речовин. Стан транспортних засобів з точки зору впливу на навколишнє середовище й досі залишається незадовільним. Авіаційний транспорт негативно впливає на озоновий шар атмосфери. При його використанні постають проблеми авіаційного шуму, викидів у атмосферне повітря, а також негараздів у районах розташування аеропортів, пов'язаних з акустичним дискомфортом і джерелами іонізуючого і неіонізуючого випромінювання. Підраховано, що один легковий автомобіль щорічно поглинає 4 т кисню, викидає 800 кг оксиду вуглецю, 40 кг оксидів азоту, 200 кг вуглеводнів. Не слід забувати про шумове забруднення. Відомо, що шум дорожнього руху на пожвавлених автострадах становить 90 дБ. Пристосовуючись до сильного шуму, організм людини витрачає велику кількість енергії, перенапружується нервова система, виникає втома, нервові і психічні розлади. У разі наявності постійного шумового фону 70 дБ виникають розлади ендокринної та нервової систем, погіршується слух.

Така ситуація неприйнятна для розвитку рекреаційної діяльності, особливо такий стан речей загрожує існуванню таких видів туризму як екологічний та сільський зелений, що починають користуватися популярністю серед іноземців.

Окрім того, з розвитком транспорту, будівництвом нових шляхів сполучення, поглинаються перспективні для розвитку туризму території, відбувається відчуження земель.

Вищевказані факти виявляють складний і суперечливий характер взаємодії транспорту та туризму. З одного боку, розвиток транспорту є запорукою інтенсивного туристичного освоєння і використання території, з іншого - завдає шкоди основному її ресурсу - навколишньому середовищу, і робить неможливим сталий розвиток рекреаційної сфери. Впливом транспорту на навколишнє середовище в контексті сталого розвитку туризму занепокоєна світова спільнота. Так, Генеральний секретар ООН на сесії Комісії зі сталого розвитку, що відбулась у 1999 р. в Нью-Йорку, в доповіді "Туризм і сталий розвиток" зазначив: "...задачею національних урядів є приділення особливої уваги... негативним екологічним наслідкам дорожнього та повітряного руху і прийняття заходів по забезпеченню того, щоб розвиток туризму спирався на використання екологічно раціональних видів транспорту." Цей аспект не повинен залишатися поза увагою при організації в'їзного туризму.

<<< назад | зміст | вперед >>>