Величко О.Ю.
Економіка. Управління. Інновації. - 2012. - №1 (7).

Теоретичні основи формування громадянської компетентності майбутніх фахівців туристичної індустрії

У статті наводяться основні теоретичні підходи до проблеми формування громадянської компетентності студентів – майбутніх фахівців туристичної індустрії – у процесі професійної підготовки. Обґрунтовано галузеві підходи до проблеми дослідження (соціологічний, психологічний, педагогічний, соціально-педагогічний).

Ключові слова: громадянська компетентність, фахівці туристичної індустрії.

Актуальність та стан проблеми дослідження. Дослідження змісту та особливостей формування громадянської компетентності майбутніх фахівців знайшли своє відображення у численних наукових розвідках як вітчизняних, так і зарубіжних учених (А. Рацул [22], В.Михайліченко [17], В.Шахрай, [24], Х.Мюнклер [19], Ю.Подлєсна [21], Т.Зоріна [10], Р.Даль [9] та ін.). Науковці відзначають складніст ь процесу формування громадянської компетентності на різних вікових етапах розвитку особистості, зумовлену як внутрішньо-суспільними, так і зовнішніми соціальними чинниками функціонування українського соціуму.

Метою статті є аналіз провідних теоретичних підходів до проблеми формування громадянської компетентності майбутніх фахівців туристичної індустрії.

Громадянська компетентність як об’єкт наукового дослідження розглядається нами як феномен культурного, соціального, освітнього, нормативно-правового характеру. Щодо останнього, то зазначимо, що проблема формування громадянської компетентності особистості під час навчання (в тому числі й у ВНЗ) не стала підґрунтям для прийняття в Україні якогось спеціального окремого нормативно-правового документа. Проте основи формування громадянської компетентності можна знайти в кількох документах, створених або ж ратифікованих в Україні протягом періоду незалежності. Так, у Концепції громадянського виховання особистості в умовах розвитку української державності (2000 р.) йдеться про громадянськість як духовно-моральну цінність; громадянська компетентність окреслюється як рівень прояву сформованої громадянськості [13].

Поняття громадянської компетентності може бути розглянуте в сукупності кількох теоретичних підходів, за якими визначаються відмінності у тлумаченні цього поняття в різних науках. При цьому ми пропонуємо вирізняти як галузеві підходи до проблеми дослідження – соціологічний, психологічний, педагогічний, соціально-педагогічний – так і загальнопедагогічні – компетентнісний та аксіологічний. Крім того, ми вважаємо, що суттєве значення для науково-теоретичного аналізу проблеми дослідження має педагогіка співробітництва.

Так, у межах соціологічного підходу до формування громадянської компетентності цей процес може розглядатися як соціальна ситуація розвитку, а суб’єкти формування громадянської компетентності – як агенти й провідники соціалізації, які впливають на розвиток громадянських якостей особистості. Важливе значення соціологічний підхід має для нас ще й тому, що:

1) в його межах можна розглядати взаємодію соціального інституту освіти з іншими інститутами й інституціями з метою якомога більш ефективного формування громадянської компетентності майбутнього фахівця;
2) соціологічний підхід розглядає систему чинників соціалізації особистості, серед яких і освітні заклади, й держава як макрочинник соціалізації; тому є можливість співвіднести місце і роль чинників соціалізації у формуванні громадянської компетентності;
3) важливе значення має аналіз статусно-рольової структури сучасного студентства з метою виявлення у них відповідного потенціалу до формування громадянської компетентності в умовах вищого навчального закладу.

Психологічний підхід до формування громадянської компетентності дає можливість розглядати проблему психологічного впливу на особистість під час формування громадянської компетентності. Крім того, у межах цього підходу розглядається зв'язок процесу формування громадянської компетентності з базовими психічними процесами особистості – пам´яті, уяви, мислення тощо. Психологічні механізми формування громадянської свідомості, громадянських якостей особистості представлені в науковому доробку М.Боришевського [4-5], М.Алексєєвої [1], Б.Кобзаря [12], В.Струманського [23] та ін.

Має своє місце у контексті проблеми формування громадянської компетентності й рольова теорія особистості, заснована й розвинена Я.Морено [18] та ін. В основі цієї теорії лежить положення про те, що розвиток особистості залежить від двох груп чинників:

- інтернальні чинники, пов’язані із задоволенням інстинктів, реалізацією базових потреб тощо;
- екстернальні чинники, що визначають вплив на розвиток особистості з боку культури, соціальних очікувань; ці чинники спонукають до інтеріоризації соціального досвіду, що особливо важливо для нашого дослідження.

Рольова теорія стала основою постійних дискусій на тему співвідношення біологічного й соціального начал у людині. Тому формування особистості в рольовій теорії розглядається як постійні пошуки балансу між соціалізацією та індивідуалізацією особистості [8].

Однією з актуальних психологічних теорій є гуманістична теорія особистості (Г.Олпорт [20], А.Маслоу [16] та ін.). За основними положеннями цієї теорії, центральною ланкою особистості є самооцінка, уявлення людини про себе, «Я-концепція», що породжується у взаємодії з іншими людьми у суспільстві. Однак формування самооцінки не проходить без конфліктів, вона часто не збігається з оцінкою з боку оточуючих і тоді виникає дилема - чи прийняти оцінку інших, чи залишитися зі своєю.

Врешті-решт, суттєве значення для психологічного аналізу проблеми формування громадянської компетентності особистості має концепція особистості Г.С.Костюка, згідно з якою індивід стає суспільною істотою, особистістю в міру того, як у нього формуються свідомість і самосвідомість , утворюється система психічних властивостей, здатність брати участь у житті суспільства, виконувати соціальні функції.

Об'єктивна соціальна сутність особистості завжди реалізується суб'єктивними психічними засобами. Одночасно соціально зумовлене психічне в людини визначає її соціальні відносини з іншими людьми [15].

У площині педагогічного підходу до формування громадянської компетентності наголос робиться на змісті, формах і методах громадянської освіти й виховання підростаючого покоління, що забезпечують у своїй сукупності певний рівень громадянської компетентності особистості на різних вікових етапах її розвитку. Основи педагогічного підходу до формування громадянської компетентності закладені в наукових розробках у галузі громадянської освіти й виховання, формування громадянських якостей і властивостей особистості (Р. Антонюк, П. Вербицька, О. Вишневський, Н. Косарєва, М. Рагозін та ін.) [2,6,7,14].

Соціально-педагогічний підхід до проблеми формування громадянської компетентності виражає соціальні характеристики педагогічного процесу щодо розвитку громадянських знань, умінь, особистісних якостей та цінностей особистості, а також дає можливість окреслювати коло проблем, які виникають у межах процесу формування громадянської компетентності в соціальному середовищі особистості.

Оскільки одним з базових понять соціальної педагогіки є поняття соціалізації, важливо зрозуміти, яким чином воно пов’язане з поняттям компетентності загалом і поняттям громадянської компетентності зокрема. Соціалізація, згідно з заявленим нами соціально-педагогічним підходом, є способом сприйняття студентом основних атрибутів професійної і громадянської культури, тому в процесі соціалізації майбутніх фахівців суттєве значення має: орієнтація соціального середовища ВНЗ на формування громадянської компетентності; залучення студентів до громадянської діяльності з метою набуття ними досвіду громадянської поведінки; реалізація в процесі навчання і виховання майбутніх фахівців форм громадянської освіти й виховання [17, с. 13-16.].

Як відомо, особистість проходить процес соціалізації під впливом трьох чинників різного рівня:

- сім’ї та найближчого оточення (перший рівень чинників);
- етнокультурне оточення, тип поселення, навчальний заклад (другий рівень);
- держава, тип суспільства (третій рівень).

Як бачимо, формування громадянськості також залежить від тих само чинників, тільки виявляють вони себе дещо по-іншому (табл. 1).

Таблиця 1