<<< назад | зміст | вперед >>>

Стойко С., Гадач Е., Шимон Т., Михалик С. Заповідні екосистеми Карпат

4. Екосистеми Карпат

4.1. Чехо-Cловацькі Карпати

Гірська система охоплює значну частину Словацької республіки і тільки крайній західний її сектор розташований у Чеській республіці. Чехо-Словацька частина карпатської дуги, як і польська, відноситься до Західних Карпат. Тільки незначна східна її територія належить до Східних Карпат.

Чехо-Словацькі Карпати починаються поблизу Братіслави з хребта Малих Карпат, який у північному напрямку сполучається з Білими Карпатами та Бескидами. Останні розташовані частково і на території Моравії. Далі, на лівому березі ріки Ваг Чехословацькі Карпати включають масиви Вєтрне Голе і Велику Фатру, а на правому березі - Малу Фатру. За ними у східному напрямку простягаються масивні Західні Високі Татри, південніше яких проходить гірський хребет Низьких Татр. Ці гори на сході стикаються з Високими і Беланськими Татрами, продовженням яких є Пієніни та Левочське горбогір'я. У північно-східній частині Словаччини знаходиться система Східних Карпат, на південь від яких розташований вулканічний комплекс - Вигорлат. Два згаданих великих гірських масиви разом з рядом прилеглого горбогір'я утворюють західне крило карпатської дуги. Значна частина Чехословацьких Карпат охороняється у вигляді національних парків та охоронних ландшафтних областей (рис. 5). У даній главі подається спочатку природоохоронна характеристика національних парків, а потім охоронних ландшафтних областей. Така характеристика викладена частково за матеріалами власних досліджень, частково за опублікованими джерелами (Maršakova-Némejcová, Mihálik a kol., 1977; Huňa, 1981).

Татранський національний парк (ТАНАП). Географічне положення. Це один із найбільших національних парків у Карпатах. Він організований ще в 1949 р. на площі 50 900 га й охоплює Високі і Беланські Татри, а також Західні Татри (гори Рогачі). Навколо парку виділена охоронна зона площею 70 тис. га.

Високі Татри - найбільш масивні гори Карпат. їх найвища вершина Герлах досягає висоти 2655 м. Найнижча точка Татранського національного парку (ТАНАП) розташована на висоті близько 700 м. Власне Високі Татри представляють собою потужний хребет довжиною 26,5 км. Довжина Беланських Татр - 14 км, найвища їх точка - Гавран - має висоту 2152 м.

Рис. 5. Заповідні екосистеми Чехо-Словацьких Карпат: національні парки - Татранський (ТАНАП), Піенінський (ПІЕНАП), Низькі Татри (НАПАНТ); охоронні ландшафтні області.
/ - Малі Карпати, 2 - Білі Карпати, 3 - Велика Фатра, 5 - Гірська Орава, б - Штіавницьке горбогір'я, 7 - Муравська планина,
8 - Поляна, 9 - Словацький рай, 10- Вигорлат, // - Східні Карпати. І - національні парки та охоронні ландшафтні області,
II - їх охоронні зони.

Геологічна та геоморфологічна будова. Високі Татри утворені гранітами, які місцями сильно мілонітизовані. Мілоніти - вивітрілі граніти на розломах. На них утворюються кам'янисті грунти, відносно багаті поживними речовинами, що надходять з вивітрілої породи. Тому в таких місцях росте багата петрофільна флора, наприклад, ломикамені (Saxifraga carpatica, S. hieracifolia, S. androsacea, S. moschata), мак татранський (Papaver tatricum), гравілат повзучий (Geum reptans) тощо.

Беланські Татри, як і розташовані південніше передгір'я Татранського масиву, побудовані головним чином мезозойськими вапняками та доломітами, лише місцями тут зустрічаються крем'янисті породи.

У плейстоценовому періоді Татранські гори зазнали інтенсивного льодовикового моделювання, що відбилось на їх геоморфологічній будові. У Татрах встановлено понад 20 великих льодовиків, довжина найбільшого з них становила близько 14 км. У результаті діяльності льодовиків утворились великі (U-подібні долини, виникли моренні відклади і велика кількість озер. У словацькій частині Татр утворилось найбільше і найглибше Гинцеве озеро, площа якого 20 га, глибина 53 м. Найбільш значні фактори, що формують зараз характерні риси гірських схилів, це часті снігові лавини, кам'яні зсуви. В частині Татранських гір, що її підстеляють вапняки, зустрічаються оригінальні карстові утворення. Особливо цікава найбільша Беланська сталактитова печера, що характеризується розгалуженою системою ходів.

Грунти. На гранітах і крем'янистих породах у Татрах утворились переважно підзолисті грунти, гумусні підзоли і опідзолені, місцями досить глибокі грунти. На вапняках переважають бурі лісові грунти. Іноді на цих породах сформовані так звані полігональні або гірляндові грунти (полігональні арктичні грунти). Зрідка трапляються грунтові купини (так звані thufur), які утворились шляхом регеляції, тобто почергового промерзання і розмерзання вологого грунту, коли відбувається відокремлення скелету від дрібнозему.

Водна мережа. Високі Татри розташовані у вологій ділянці вододілу між Балтійським і Чорним морями. Біля їх підніжжя беруть початок ріки Ваг, Попрад, Горнад і їх численні притоки. Гори відзначаються значним і специфічним стоком, який становить 50 л/с з 1 км2.

Кліматичні умови. Гори знаходяться в області холодного клімату, який характеризується інтегральним показником X 1-5 (Quitt, 1971). Протягом року тут буває до 30 теплих днів, до 120 днів з температурою 10° С і понад 140-180 днів з мінусовою температурою. Середня температура січня дорівнює мінус 5-8° С, липнева - плюс 10-15° С. Кількість опадів протягом вегетаційного періоду становить 500-700 мм, а взимку - 350-700 мм. Оскільки Татри мають значне вертикальне розчленування, клімат в окремих висотних ступенях різний. Про це свідчать дані метеостанції Штрбське Плесо (рослинний ступінь смерекових лісів), Скалнате Плесо (ступінь криволісся), Ломницький шпиль (ступінь субнівальний).

Рослинні ступені. В рослинному покриві парку досить чітко виражена висотна ступінчастість. Лісовими, формаціями зайнято 67 % його території. До висоти 1250 м (1300 м) сформований рослинний ступінь букових лісів (Fagetum sylvaticae). У ньому в урочищах з холоднішим кліматом зустрічаються смереково-ялицеві (Piceeto-Abietum) і ялицеві ліси (Abietum albae). Проте відзначимо, що корінних букових лісів залишилось мало, їх змінили хвойні деревостани. Від 1550-1650 м тягнеться рослинний ступінь клімаксових смеречин (Piceetum abietis), а вище, приблизно до висоти 1850 м - ступінь криволісся з сосни гірської (Pinus mugo) і яловцю сибірського (Juniperus sibirica) *. Починаючи з цього гіпсометричного рівня до висоти 2300 м розташований ступінь альпійських лук, а вище - субнівальний.

* У субальпійському ступені Чехо-Словацьких Карпат відсутня душекія зелена (Duschekia viridis), що характерна для Українських та Румунських Карпат. У Польських Карпатах вона зустрічається лише на полонині Равка (Стойко, 1966).

Флора. Завдяки значній різноманітності геолого-геоморфоло-гічних та кліматичних умов ТАНАП відзначається багатою флорою. Тут відомо 1300 видів судинних рослин, близько 500 видів мохів, 900 видів водоростей і 700 видів лишайників. Особливо багата флора у татранських долинах. В урочищі "Темна смерекова долина" у Високих Татрах виявлено 265 видів судинних рослин, а в долині Сім Джерел в Беланських Татрах - 556 видів (Hadač et al., 1948; Hadač et Šmarda, 1960). В субнівальному рослинному ступені Л. Пацлова встановила 133 види судинних рослин. Свій оптимум у цьому ступені мають такі види, як смілка безстеблова (Silene acaulis), мінуарція очитковидна (Minuartia sedoides), ломикамені туполистий і моховидний (Saxifraga retusa, S. bryoides), жовтець гляціальний (Ranunculus glacialis), тирлич холодний (Gentiana frigida), роговик одноквітковий (Gerastium uniflorum), тонконіг рихлий (Роа laxa), горянка дворядна (Oreochloa disticha), костриця лежача і живородна (Festuca supina, F. vivipara) та ін. (рис. 6).

Про багатство татранської мікофлори свідчать збори кількох мікологів у долині Семи Джерел в Беланських Татрах. Ю. Кубічка (Kubička, 1964) встановив близько 1300 видів грибів, у тому числі близько 500 видів аскоміцетів і 350 видів дискоміцетів. У Татрах був описаний новий вид гриба Calvatia tatrensis HOLÓS, а також новий рід Kubičkia tatrica SVRČEK, який паразитує на пухівці піхвовій (Eriophorum vaginatum).

В одному локалітеті під Герлаховим шпилем Й. Білий і Т. Марван (Bily et Marvan, 1959) знайшли 66 видів діатомових водоростей. К. Роса (Rosa, 1963) у лісових грунтах на горі Яворини встановив 18 видів водоростей з класу Cyanophyceae, 34 види - Flagellatae, 41 вид - Diatomeae, 20 видів - Heterocontae, 41 вид - Chlorophyta, 12 видів - Conjugatae.

Рис. 6. Тирлич крапчастий (Gentiana punctata L.) у Високих Татрах. Фото Я. Чержовського

Рослинність. Татранський національний парк відзначається різноманітним рослинним покривом. У рослинному ступені бучин поширені угруповання союзу букових (Fagion sylvaticae Luquet, липово-яворових (Tilio-Acerion Klika), ялицевих (Abietion Březina et Hadač); сіровільхових (Alnion incanae Pawlowski) лісів, які характеризуються флористично багатим трав'яним покривом. Для бучин найбільш т пові види - зубниці (Dentaria glandulosa, D. enneaphyllos), підмаре ник запашний (Galium odoratum), вовчі ягоди звичайні (Daphi mezereum) та ін. Для росту бука оптимальні екологічні умови і північному макросхилі Беланських Татр. На південно-східному макр схилі цих гір, а також біля східного підніжжя Високих Татр у ступені букових лісів, у місцях "дощової тіні", поширені ялицеві ліси союзу Abietion Březina et Hadač. Для них характерні такі види, і куничник очеретяний (Calamagrostis arundinacea), пренант пурпур вий (Prenanthes purpurea), атрагена альпійська (Atragene alpina осока біла (Carex alba), наперстянка великоцвіта (Digitalis grant flora), підмаренник Шультеса (Galium schultesii), билинець найза-пашніший (Gymnadenia odoratissima) та ін.

В ступені смерекових лісів зустрічаються два головних типи: смеречина чорницева (Vaccinio-Piceetalia Br.-Bl.) і трав'яниста (Athyrio-Piceetalia Hadač). Близьким до них є союз сосни гірської (Pinion mugi Pawl.), де зростає сосна кедрова європейська (Pinus cembra), споріднений сибірському кедру (Pinus sibirica) вид. Чорницеві смеречини поширені на кислих підзолистих та опідзолених грунтах і флористично бідні.

Трав'янисті смеречини сформовані на рендзинах або сірих лісових грунтах з слабокислою чи нейтральною реакцією. В їх трав'яному покриві трапляються аденостилес сіролистий (Adenostyles alliaгіае), жовтець платанолистий (Ranunculus platanifolius), королиця круглолиста (Chrysanthemum rotundif olium), безщитник жіночий (Athyrium filix-femina), сугайник австрійський (Doronicum austriacum) та ін.

Альпійська рослинність на гранітах відноситься до декількох союзів: ситника трироздільного (Juncion trifidi), який включає ацидофільні і тінефобні угруповання (Juncus trifidus), сна білого (Pulsatilla alba), нечуйвітра альпійського (Hieracium alpinum), костриці лежачої (Festuca supina), горянки дворядної (Oreochloa disticha); косної trsicoloris Kraj.), фітоценози якої приурочені до слабокислих і субнейтральних грунтів на навітряних місцезростаннях з такими видами, як костриця різноколірна (Festuca versicolor), гірчак живородний (Polygonum viviparum), плаунок плауноподібний (Selaginella selaginoides) та ін.; Loiseleurio-Vaccinion Br.-Bl., який включає чагарничкові слабо сніголюбні угруповання з такими видами, як лохина голтероподібна (Vaccinium gaultheroides), водянка гермафродитна на гранітах і чорна на вапняках (Empetrum hermaphroditum, E. nigrum), чорниця (Vaccinium myrtillus), брусниця (Vaccinium vitisidaea) і верес (Calluna vulgaris); верби трав'яної (Salicion herbaceae Br.-Bl.), до якої належать угруповання снігових улоговин з такими видами, як верба трав'яна (Salix herbacea), сухоцвіт лежачий (Gnaphalium supinum), лишайник (Solorina crocea) та ін. Ці ценози захищені від небезпечних морозів сніговим покривом протягом майже восьми місяців. На кам'янистих осипах формуються флористично строкаті угруповання союзу проломника альпійського (Androsacion alpinae Br.-Bl.) з такими видами, як кисличник дво-стовпчиковий (Oxyria digyna), ломикамені супротивнолистий, карпатський і мускусний (Saxifraga oppositifolia, S. carpatica, S. moschata), гравілат повзучий (Geum reptans), мак татранський (Papaver tatricum) та ін. Слабо сніголюбні трав'янисті угруповання належать до союзу куничника волохатого (Galamagrostion villosae Pawl.) з такими видами, як куничник волохатий (Galamagrostis villosa), звіробій плямистий (Hypericum maculatum), перстач золотистий (Potentilla aurea) та ін.

Сильно сніголюбні трав'янисті угруповання належать до союзу аденостилесу сіролистого (Adenostylion alliariae Br.-Bl.). На відміну від фітоценозів снігових улоговин ці угруповання формуються на завітряних схилах з задовільним стоком води. Вони включають такі види, як аденостилес сіролистий (Adenostyles alliariae), чемериця Лобеля (Veratrum lobelianum), безщитник розставленолистйй (Athyrium distentif olium), жовтець платанолистий (Ranunculus platanif olius) та ін. В угрупованнях біля струмків союзу Crateneuro-filicini-Caltion laetae Hadač зустрічаються жеруха Опіца (Cardamine opizii), калюжниця приємна (Caltha laeta), мох філонотіс джерельний (Philonotis fontana) та ін. Рідкісними є торф'яні угруповання союзу Spagnion fusci Тх. та Drepanocladion exannulati Kraj.

Рослинність на вапняках відмінна за флористичним складом. На навітряних і тіньових схилах зустрічаються угруповання осоки міцної (Caricion firmae Gams.) з такими видами, як осока міцна (Сагех firma), дріада восьмипелюсткова (Dryas octopetala), товстянка альпійська (Pinguicula alpina), лишайник Thamnolia vermicularis та ін. На сонячних схилах, де протягом доби температура коливається від 0 до +20-30° С поширені угруповання Seslerio-Asterion alpini Hadac, едифікаторами і компонентами яких є сеслерія голуба (Sesleria coerulea), айстра альпійська (Aster alpinus), білотка альпійська (Leontopodium alpinum), крупка аізовидна (Draba aizoides), гострокільник польовий (Oxytropis campestris), первоцвіт вушкатий (Primula auricula) та ін. На вапняках союзу Calamagrostion villosae Pawl, відповідає союз сеслерії татранської (Seslerion tatrae Hadač) з такими видами, як сеслерія татранська (Sesleria tatrae), осока татранська (Сагех tatrorum), льон позапазушний (Linum extraaxillare), костриця карпатська (Festuca carpatica), наперстянка великоцвіта (Digitalis grandiflora), жовтець печіночний (Ranunculus thora) та ін. Союзу Adenostylion alliariae Br.-Bl. відповідає на вапняках союз дельфінію високого (Delphinion elati Hadač), в угрупованнях якого ростуть дельфіній високий і татранський (Delphinium elatum, D. oxysepalum).

Приструмкові угруповання на вапняках належать до союзу Cratoneurion commutati Koch. В них зустрічаються гусимці альпійський і стокротколистий (Arabis alpina, A. bellidifolia), геліосперма чотиризуба (Heliosperma quadridentatum), сверція багаторічна (Swertia perennis) та ін.

Фауна. Видовий склад фауни Високих Татр багатий, але недостатньо вивчений. До найбільш цінних ссавців належить татранський підвид сарни (Rupicarpa rupicarpa tatrica). За викопними фосильними рештками встановлено, що вона була поширена тут вже 10 тис. років тому назад і саме в Татрах виник цей, відмінний від альпійського, татранський підвид. До татранських ендемів належить також альпійський бабак (Marmota marmota latirostris). З ссавців часто трапляються олень (Cervus elaphus montanus), козуля (Capreolus capreolus), значно рідше - рись (Lynx lynx) та бурий ведмідь (Ursus arctos). З дрібних ссавців до татранських ендемів належать снігова полівка (Microtus nivalis mirhenreini), чеська полівка (Pitymys tatricus) та бурозубка альпійська (Sorex alpinus tatricus).

Висотне поширення хребетних вивчали Б. Росіцький і Й. Кратохвіл (Rosický, Kratochvil, 1955). За їх даними, у передгір'ї Татр (500- 800 м) частими є синантропні види - полівка звичайна (Microtus arvalis) та польова миша (Apodemus agrarius), далі - жовтогорла миша (Apodemus flavicollis) і руда полівка (Clethrionomus glareolus), що проникають аж до субальпійського ступеня. Тут зустрічаються також бурозубки звичайна і мала (Sorex araneus, S. minutus). По всьому татранському масиву до висоти 1650 м поширена полівка чагарникова (Pitymys subterraneus).

У гірських ландшафтах (800-1500 м) у більш низьких положеннях зімкнуті деревостани - це своєрідний бар'єр для проникнення рівнинних видів тварин у розташовані вище місцевості. Тут частково поширені згадані види, за винятком синантропних. Як правило, до цих місцеположень поширена білка. У розташованих вище ландшафтах видовий склад фауни багатший. Крім крота звичайного (Talpa euroраеа) тут виявлені кріт сліпий (Talpa соеса), бурозубка альпійська (Sorex alpinus tatricus), кутори мала і водяна (Neomys anomalus milleri, N. fodiens), полівки чеська і снігова, соня горішникова (Muscardinus avenallarius) та інші дрібні ссавці. В альпійських ландшафтах (вище 1850 м) зустрічаються такі види, як полівки снігова і чеська, бурозубки звичайна і мала (остання живиться головним чином павуком Acantholycosa lignaria).

Багата і різноманітна за видовим складом орнітофауна була досліджена Й. Пікулою (Pikula, 1962). В рослинних формаціях Беланських Татр поширені різні угруповання. В скельних біотопах альпійського ступеня, які в загальних ценотичних рисах відповідають союзам Seslerio-Asterion alpini Hadac і Caricion firmae Gams гніздяться червонокрилий стінолаз і альпійська тинівка (угруповання Tichodroma muraria-Prunella collaris), горихвістка (Phoenicurus ochruros), кам'янка (Oenanthe oenanthe) і строкатий кам'яний дрізд (Monticola saxatilis).

Поруч гніздяться хижі птахи - орел-беркут і боривітер звичайний (угруповання Aquila chrysaetos-Falco tinunculus). До цього ж угруповання належать сокіл-сапсан (Falco peregrinus), сокіл-балобан (Falco cherrug) та пугач (Bubo bubo).

У формаціях альпійських лук (сюди належать союзи Seslerion tatrae Hadač і Loiseleurio-Vaccinion Br.-Bl.) гніздяться гірський щеврик і лучна чикалка (угруповання Anthus spinoletta-Saxicola rubethra), а також лісовий щеврик (Anthus trivialis), коноплянка (Linaria cannabina), вівсянка звичайна (Emberiza citrinella), чикалка чорноголова (Saxicola torquata), тинівка альпійська. В цих біотопах зустрічаються угруповання боривітра звичайного і кані (Falco tinnunculus - Buteo buteo) з такими видами, як орел-беркут, сокіл, перепелятник (Accipiter nisus), сич мохноногий (Aegolius funereus), пугач і уральська сіра сова (Strix uralensis).

У формації гірської сосни (Pinion mugo) гніздиться угруповання челана чорноголового, тинівки лісової та сови болотної (Saxicola torquata - Prunella modularis - Asio flammeus) з такими видами, як вівчарик весняний (Phylloscopus trochilus), ковалик (Phylloscopus collybita), славки - чорноголова, сіра і прудка (Sylvia atricapilla, S. communis, S. curruca).

З точки зору гніздування орнітофауни лісовий біотоп трав'янистих смеречин (Athyrio-Piceetalia Hadač) поділяється на декілька ярусів.

У деревному ярусі гніздяться і живуть хижі птахи - угруповання перепелятника і сича мохноногого (угруповання Accipiter nisus - Aegolius funereus), до яких належить також каня, великий яструб (Accipiter gentilis), сіра уральська сова, сич горобиний (Glaucidium passerinum). Крім того, тут поширене угруповання синиці чорної і трипалого дятла (Parus ater - Picoides tridactylus), до якого належать ще синиці чубата і велика (Parus cristatus, P. major), жовна (Dryocopus martius), дятли сірий і зелений (Picus canus, P. viridis). В цьому біотопі гніздяться види угруповання мухоловки малої - горихвістки звичайної (Muscicapa parva - Phoenicurus phoenicurus), до якого належить і мухоловка сіра (Muscicapa striata). Тут також поширені угруповання шишкара і канаркового в'юрка (Loxia curvirostra - Serinus serinus), витютня і горлиці (Columba palumbus - Streptopelia turtur), кедрівки і сойки (Nucifraga caryocatactes, Garrulus glandarius) з такими птахами, як сорока (Pica pica), галка (Coloeus monedula), ворон (Corvus corax), ворона (С. corone cornix) та зозуля звичайна (Cuculus canorus), яка не гніздиться.

В ярусі чагарників цієї ж формації гніздиться угруповання вільшанки (Turdus ericetorum - Erithacus rubecula), до якого належать дрозди - чорний, білозубий, деряба (Turdus merula, T. torquatus, Т. viscivorus).

У приземному ярусі смерекових лісів гніздиться угруповання глухаря і рябчика (Tetrao urogallus - Tetrastes bonasia), яке включає ще вальдшнепа (Scolopax rusticola), а також вільшанки і волове очко (Troglodides troglodides - Erithacus rubecula).

В біотопах вздовж потоків гніздяться угруповання рінника звичайного - трясогузки гірської (Cinclus cinclus - Motacilla cinerea) разом з трясогузкою білою (Motacilla alba).

Подібні, хоча й не аналогічні умови для поширення орнітофауни, є і в інших високогірських ландшафтах Словацьких Карпат.

У водах ТАНАП водяться такі види риб: форель, харіус, бабець-головач та ін. Характерними є також ендемічний вид ракоподібних - Brachinecta paludosa, черви (Tatriella slovenica, Trichodrilus tatrensis) та ін.

Й. Лац (Lac, 1969) подає для Татр 12 видів земноводних та сім видів плазунів. До першої групи належать тритони (Triturus alpestris, Т. montadoni), до другої - ящірки живородяча і стінна (Lacerta vivipara, L. muralis).

У групі слимаків В. Гудець та Й. Брабенець (Hudec, Brabenec, 1960) встановили 75 видів у Беланських Татрах і 55 у Високих Татрах. Серед них один вид Spelaeodiscus tatricus - ендемічний.

Досить різноманітний видовий склад ентомофауни. Й. Чепелак (Čepelák, 1958) виявив у Татрах 84 види жужелиць (Syrphidae), а М. Тірпіш (Tirpiš, 1965) - 19 видів бабок (Odonata). К. Роса (Rosa, 1963) знайшов у грунті 47 видів Rhizopoda і 33 види Ciliata.

Природні резервати ТАНАП. На території парку створено декілька цінних у біогеографічному відношенні резерватів, що мають важливе наукове і природоохоронне значення і тому ретельно охороняються. Охарактеризуємо найважливіші з них.

Резерват "Довгий ліс" (997 га). Розташований в урочищі Дорога Свободи. Створений для охорони заболочених смерекових і ялицеви) пралісів, які збереглися на моренних, алювіальних і флювіогляціальних відкладах.

Резерват "Яворина" (11 589 га). Охоплює повністю Беланські Татри. На його території охороняються унікальні флора і фауна.

Резерват "Підбанське" (8010 га). Розташований у західній частині ТАНАП і влючає ряд цікавих у ландшафтно-географічному відношенні урочищ - Тиху долину (частково), Томанову долину, Копрову, Глинсько, Темносмерековий ліс, Нефцерку. В них охороняється рідкісна флора і рослинність на гранітах і вапняках, а також оригінальна фауна.

Резервати "Скалнатий потік" (649 га) і "Вишні Гаги" (2322 га). Створені для охорони і розведення лісової фауни.

Природоохоронне зонування. Зонування ТАНАП викладено у монографії "Концепція Татранського національного парку" (1957). На карті рослинного покриву виділені особливо цінні з ботанічної точки зору ділянки, ліси з природною ценотичною структурою, лісові масиви, що знаходяться в стадії реконструкції чи пошкоджені катастрофічними вітровалами, сніголомами та пожежами. Окрему природоохоронну категорію становлять постійні пробні площі. На зоогеографічній карті виділені локалітети з особливо рідкісними видами тварин, а також території дуже цінні, цінні та менш цінні з точки зору збереження тварин і розмноження їх популяцій. На спеціальній геолого-геоморфологічній і гідрологічній карті показані цінні у геологічному, геоморфологічному і гідрологічному відношеннях території, що заслуговують на охорону, а також лавинонебезпечні ділянки.

На ландшафтній карті відмічені унікальні, особливо цінні та девастовані природні ландшафти, а також цікаві оглядові точки. На підставі цих карт складена комплексна карта, на якій виділені території резерватів, високо цінні з ботаніко- і зоогеографічної точки зору ділянки, проектовані лісопарки і показані межі між особливо цінними та менш цінними парковими ландшафтами.

Науково-природниче і соціальне значення. Завдяки біогеографічній оригінальності паркових екосистем і їх значному висотному діапазону поширення ТАНАП має важливе науково-природниче значення. На його території систематично проводяться дослідження структури і функціонування паркових екосистем. їх результати періодично публікуються у наукових збірниках ТАНАП. Вже вийшло 30 таких збірників. У 1968 р. в парку проведена міжнародна конференція, присвячена теоретичним і практичним питанням організації національних парків у світі, та їх значенню в охороні навколишнього середовища.

На базі ТАНАП в 1989 р. проведено з'їзд словацьких ботаніків, на якому накреслено дальші шляхи охорони природних екосистем у республіці. Для ознайомлення відвідувачів з багатими ресурсами живої і неживої природи, етнографічними особливостями місцевості в парку створено оригінальний музей.

Туристичне, рекреаційне та дидактичне значення. ТАНАП користується заслуженою популярністю не лише серед природодослідників, але й серед широких кіл населення. Його відвідують численні туристи з Угорщини, Польщі, СРСР, Німеччини, Австрії та інших країн.

Щороку тут буває понад мільйон рекреантів та інших відвідувачів - туристів, альпіністів, спортсменів, різних любителів природи. Парк служить також базою для проходження учбових практик студентів біологічних, географічних та інших факультетів. Для обслуговування відвідувачів діє розгалужена система санаторіїв, готелів, кемпінгів, будинків відпочинку. Особливою популярністю користується канатна дорога на вершину Ломницького шпилю (2632 м). Системою туристичних доріг охоплені найбільш цікаві у біогеографічному та ландшафтному відношенні об'єкти живої і неживої природи. Проте в результаті масового відвідування парку за останні роки стали проявлятись різні форми рекреаційної дигресії на його території. Тому дирекція парку шукає такі організаційні форми раціонального використання природного потенціалу, які б сприяли покращанню рекреації і рівночасно збереженню природних цінностей та оптимізації гірських ландшафтів.

Постійна увага приділяється екологічній та природоохоронній освіті широких кіл відвідувачів.

Пієнінський національний парк. Географічне положення. Гірський масив Пієнін розташований у вигляді слабовипуклої дуги на межі між Чехо-Словаччиною і Польщею. Його перетинає ріка Дунаєць, яка утворює у вапнякових породах мальовничі ущелини. Для охорони унікальної кальцефільної флори і рослинності, багатої фауни, а також оригінальних ландшафтів в 1967 р. створено в словацькій частині Пієнін національний парк на площі 21 тис. га. Він розташований між населеними пунктами Червоний Клаштор, Великий Липник, Страняни і безпосередньо межує з Польським Пієнінським національним парком, утворюючи оригінальний двопартитний природоохоронний територіальний комплекс (рис. 7).

Геологічна і геоморфологічна будова. На території парку переважають мезозойські вапняки, в результаті вивітрювання яких виникли масивні, дуже мальовничі скельні утворення. Частково зустрічаються і флішові породи. Найвища точка Словацьких Пієнін - вершина На Плашну - досягає 891 м.

Грунти. Переважають грунти, утворені на вапняках та інших породах, багатих на кальцій. Найбільш поширеними є різної потужності рендзини. На флішових породах сформовані буроземні грунти - світло-сірі, сірі та темні.

Кліматичні умови. Верхня частина Пієнін розташована в зоні холодного клімату (X 5 за Квіттом). Протягом року тут буває 10- 30 теплих днів, 100-120 днів з температурою 10° С і більше, 140- 160 з мінусовою температурою. Середня температура січня мінус 5-6° С, липня - 14-15° С. Протягом вегетаційного періоду випадає 500-600 мм опадів, а взимку - 350-400 мм. Передгірська частина парку розташована в зоні помірно-теплого клімату (ПТ І) з 20-30 теплими днями, 120-140 днями з температурою 10° С і більше і 40-50 морозними днями. Середня температура січня мінус 5- 6° С, липня - 15-16° С. Протягом вегетаційного періоду випадає 500-600 мм опадів, а зимою - 300-350 мм.

Рис. 7. Пієнінський білатеральний національний парк. Загальний вигляд. Фото Я. Чержовського

Рослинні ступені. Біля підніжжя гір на більш потужних грунтах раніш були поширені ялицево-букові ліси (Abieto-Fagetum Klika) та осередки реліктових липняків (Aceri-Tilietum Faber), які з часом на більшій території замінені переважно смерековими культурами. На важкодоступних схилах збереглись кам'янисті морфи яворників (Aceretum pseudoplatani) з такими характерними для них петрофільними видами, як листовик сколопендровий (Phyllitis scolopendrium), багаторядник шипуватий (Polystichum lobatum), місцями лунарія оживаюча (Lunaria rediviva). На більш пологих схилах сформований рослинний ступінь букових лісів.

Флора. У відкритих скельних угрупованнях парку існують сприятливі екологічні умови для збереження ендемів, серед яких найцікавіша - хризантема Завадського (Chrysanthemum zawadskyi subsp. zawadskyi). На вапнякових схилах поширені такі карпатські ендеми, як кардамінопсис Борбаса (Cardaminopsis borbasii), сольданела карпатська (Soldanella carpatica), жовтушник Віттмана (Erysimum wittmanii), зубниця залозиста (Dentaria glandulosa).

Про флорогенетичні зв'язки Пієнін з Східними Карпатами, Балканами і частково Альпами свідчить наявність таких видів, як скополія карніолійська (Scopolia carniolica), вероніка кропиволиста (Veronica urticifolia), апозеріс смердючий (Aposeris foetida) та ін.

Рослинність. На території парку переважають лісові формації неморального типу. Найбільш поширені бучини союзу Fagion. Цікаві у фітоценотичному відношенні скелясті і щебенисті схили, на яких сформовані скельні фітоценози, що відносяться до реліктових борів, та петрофільні трав'янисті угруповання. Останні можна включити в союзи Seslerio-Asterion alpini і Calamagrostion variae.

Фауна. У складі фауни парку виявлено ряд рідкісних видів. Наприклад, тут можна зустріти видру (Lutra lutra), з птахів - лелеку чорного (Ciconia nigra), дрозда білозобого (Turdus torquatus), мухоловку (Muscicapa hypoleuca) та ін. Під загрозою знаходиться популяція аполона-парусника (Parnasius apollo). Цей декоративний метелик часто стає здобиччю колекціонерів. До рідкісних видів відносять також кобилок - Isophya pyrenaea і Pholidoptera aptera slovaca. Про зоогеографічні зв'язки з західнокарпатською фауною свідчить наявність таких слимаків, як Trichia lubomirskii, T. villosula, Helicigona rosmässleri.

Природні резервати. Для охорони унікальних пієнінських екосистем та їх оригінальної флори і фауни на території парку створено декілька резерватів.

"Галиговські скелі" (80,8 га). Відзначаються наявністю мальовничих скельних "веж" і схилів. Тут є цікава печера "Аксамитка", в якій виявлений рідкісний вид летючих мишей - Miniopterus schreibersii. На вапнякових породах ростуть сон слав'янський (Pulsatilla slavica), кернера скельна (Kernera saxatilis) та інші рідкісні види.

"Перевал Дунайця" (365,2 га). Утворює заповідне ядро парку. 'Над меандрами Дунайця збереглись різнотравні бучини з лунарією оживаючою. На скелях ростуть пієнінський ендем хризантема Завадського і такі рідкісні види, як гусимець пієнінський (Arabis pieninica), гвоздика блискуча (Dianthus nitidus), сеслерія голуба (Sesleria coerulea). Тут виявлено єдиний у республіці локалітет яловцю козачого (Juniperus sabina) *. З рідкісних птахів у резерваті поширені орел крикливий і строкатий кам'яний дрізд.

* Третинний релікт яловець козачий знайдений С. Стойко (1960) на вапнякових скелях Пієнінської гряди в Угольському масиві Карпатського заповідника.

"Перевал Лісовий потік - Кач" (29,5 га). Розташований у Лубівнянській верховині, відзначається своєрідними скельними ландшафтами з подібною до згаданих резерватів рідкісною флорою і фауною.

Науково-природниче і соціальне значення. Завдяки наявності вапняків Пієнінської гряди національний парк становить особливий екологічний і біогеографічний інтерес, оскільки сприяє збереженню оригінальної кальцефільної флори і рослинності, а також рідкісних видів тварин. Цікаві скельні ландшафти приваблюють сюди велику кількість відвідувачів.

Туристичне, рекреаційне і дидактичне значення. Найбільш цікаве для туристів плавання на плотах по Дунайцю. Парк часто відвідують спортсмени-каноїсти. Парк цікавий і в історичному плані. В ньому реставровано монастир, побудований ще в XIV ст. в селі Червоний Клаштор.

Організація в Пієнінах, як і в Високих Татрах, суміжного словацького і польського національних парків - хороший приклад міждержавного співробітництва у справі охорони унікальних гірських систем Карпат.

Національний парк Низькі Татри. Географічне положення. Це цікавий у ландшафтному і біогеографічному відношенні гірський масив, розташований майже паралельно до Високих Татр. З північного боку Низькі Татри обмежені ріками Ваг, Попрад і Горнад, з південного - Гром. Загальна довжина Низьких Татр 80 км, максимальна ширина- 30 км. Найвища вершина гора Дюмбієр (2043 м), найнижча точка лежить на гіпсометричному рівні приблизно 400 м.

З метою охорони оригінальних природних екосистем Низьких Татр у 1978 р. на площі 81 000 га створено одноіменний національний парк.

Геологічна та геоморфологічна будова. Головний хребет Низьких Татр утворений гранітами, частково пермськими пісковиками і кременистими породами. У нижніх положеннях північної і частково південної частини хребта переважають тріасові, юрські і нижньо-крейдяні седименти, це головним чином вапнякові породи і доломіти, частково пісковики. У товщах вапняків виникли мальовничі печери, а також воронки та інші карстові утворення. У високогір'ї добре помітні сліди зледеніння у вигляді карів, морен тощо.

Грунти. На території парку сформовані аналогічні до Високих Татр типи грунтів.

Кліматичні умови. Низькі Татри належать до області холодного клімату (X, 2, 3, 4 за Квіттом). Протягом року тут буває до 20-ти теплих днів, до 120 днів з температурою 10° С і вище, 160-180 морозних днів. Середня температура січня дорівнює мінус 6-8° С, липня - 10-14° С Протягом вегетаційного періоду випадає 600-800 мм опадів, у зимовий період - 400-600 мм.

Рослинні ступені. Висотна ступінчатість рослинного покриву подібна до інших гірських масивів Словацьких Карпат. Приблизно до 1300 м сформований рослинний ступінь букових лісів (Fagetum sylvatiсае), вище них у середньому до 1550 м розташований ступінь смеречин (Piceetum abietis), далі, приблизно до 1800 м - ступінь криволісся і субальпійських лук, вище якого поширені альпійські луки. У північно-східній частині Низьких Татр є територія, куди бук не проник внаслідок впливу "дощової тіні", що зумовлено положенням хребтів Високих Татр. Тому тут замість бучин сформувалися смереково-ялицеві та ялицеві ліси.

Рослинність. Флора і рослинний покрив Низьких Татр у тих місцях, де переважають граніти, мають багато спільних рис з Високими Татрами, а в урочищах, де поширені вапнякові породи - з флорою і рослинністю Великої Фатри і Беланських Татр.

Біля підніжжя гір і на схилах до висоти 1300 м поширені бучини або змішані смереково-букові ліси з ялицею і явором. В їх трав'яному покриві переважають неморальні види - підмаренник запашний (Galium odoratum), цибуля ведмежа (Allium ursinum), шавлія клейка (Salvia glutinosa), живокіст бульбистий (Symphytum tuberosum), аконіт лисячий (Aconitum vulparia), підсніжник білосніжний (Galanthus nivalis), ряст порожнистий (Corydalis cava), зубниця (Dentaria enneaphyllos) та ін. На крутих кам'янистих схилах поширені скельні яворини (Aceretum pseudoplatani), в трав'яному покриві яких трапляються характерні для цих едафічних умов види - лунарія оживаюча, герань темна (Geranium phaeum), глуха кропива крапчаста (Lamium maculatum subsp. cupreum) та ін.

Гірські смеречини (Piceetum abietis) сформовані на бідніших грунтах з наявністю кислого гумусу. В їх покриві переважають чорниця, брусниця та сфагнові мохи (Sphagnum girgensohnii). На багатших грунтах поширені смеречини з флористично більш різноманітним трав'яним покривом. У ньому зустрічаються щитник австрійський (Dryopteris austriaca), безщитник жіночий (Athyrium filix-femina), пренант пурпуровий (Prenanthes purpurea), одноквітка одноквіткова (Moneses uniflora), жовтець платанолистий (Ranunculus platanifoiius). У покриві смереково-ялицевих лісів, крім інших видів, ростуть також тонконіг штирський (Poa stiriaca), осока біла (Carex alba), атрагена альпійська (Atragene alpina), аденостилес сіролистий (Adenostyles alliariae). Ширина рослинного ступеня криволісся коливається в межах 1550-1750 м. У минулому криволісся часто вирубували для розширення площі субальпійських пасовищ.

В альпійському ступені у місцях, де відсутні вапнякові породи, поширені угруповання союзу Juncion trifidi Krajina і Loiseleurio-Vaccinion Br.-Bl. Для них характерні такі високогірські види, як ситник трироздільний (Juncus trifidus), дзвоники альпійські (Campanula alpina), горянка дворядна, жовтозілля карпатське (Senecio carpaticus), сон білий (Pulsatilla alba), водянка гермафродитна (Empetrum hermaphroditum), у більш низьких положеннях - зрідка водянка чорна (Empetrum nigrum), дифазіаструм альпійський (Diphasiastrum alpinum).

Снігові улоговини - сприятливе середовище, де формуються угруповання союзу Salicion herbaceae Br.-Bl. з такими видами, як верба трав'яна (Salix herbacea), первоцвіт дрібний (Primula minima), лишайник Solorina crocea і мох Polytrichum sexangulare та ін.

На добре дренованих схилах, що знаходяться триваліший період під сніговим покривом, поширені угруповання костриці мальованої (Festucion pictae Kraj.), а на слабо закріплених схилах - союзу переломника альпійського (Androsacion alpinae). Для угруповань цього союзу характерні такі види, як кисличник двостовпчиковий (Охугіа digyna), ломикамені - супротивнолистий, карпатський, мускусний, переломниковий (Saxifraga oppositifolia, S. carpatica, S.. moschata, S. androsacea), гравілат повзучий (Geum reptans).

На схилах, які менший період вкриті снігом, формуються угруповання союзу куничника волохатого (Galamagrostion villosae), а в завітряних місцях, де снігові маси затримуються довший період,- угруповання союзу Adenostylion з наявністю чемериці Лобеля (Veatrum lobelianum), жовтця платанолистого (Ranunculus platanifolius), куколиці лісової (Melandrium rubrum) та ін.

На експонованих до вітру гребенях, де на денну поверхню виходять вапнякові породи, зустрічаються угруповання союзу осоки міцної (Caricion firmae) з такими видами, як осока міцна, ломикамені (Saxifraga caesia, S. perdurans) та ін. На освітлених терасах поширені угруповання союзу Seslerio-Asterion alpini, едифікаторами і компонентами яких є сеслерія голуба (Sesleria coerulans), айстра альпійська (Aster alpinus), костриця татранська (Festuca tatrae) та ін. На схилах з глибшими грунтами, що знаходяться довший час під сніговим покривом, зустрічаються угруповання союзу Seslerion tatrae та Delphinion elati з такими видами, як сеслерія татранська (Sesleria tatrae), костриця карпатська (Festuca carpatica), куничник очеретяний (Calamagrostis arundinacea), скабіоза блискуча (Scabiosa lucida) та ін.

Фауна. В лісах національного парку поширені характерні для гірських районів Словаччини види - олень карпатський, сарна, ведмідь бурий, рись, дикий кабан та ін. В субальпійському і альпійському рослинних ступенях зустрічається альпійський бабак, глухар, рябчик та інші гірсько-тайгові види.

Природні резервати. На території парку є кілька цінних у науково-природничому відношенні резерватів.

Резерват "Під Латибарською Поляною" (88 га). Тут на південному схилі гірського масиву зберігся праліс, сформований смерекою, буком і ялицею. В трав'яному покриві ростуть аденостилес сіролистий, пренант пурпуровий, цицербіта альпійська (Cicerbita alpina) та інші монтанні види. Корінні ліси мають еталонне значення.

Резерват "Дюмбієр" (2164 га). Розташований на найвищій однойменній вершині Низьких Татр. В ньому охороняється весь комплекс лісових, субальпійських і альпійських екосистем.

Резерват "Огніштє" (852 га). Створений у вапняково-доломітовому секторі мальовничої долини, що характеризується наявністю різнотипних карстових утворень, скельних ландшафтів та льодовикових ущелин з цікавою флорою і рослинністю.

Резерват "Дем'яновська долина" (837 га). Це найбільш атрактивна для туристів долина, в якій виявлено понад 20 печер. В системі печер довжиною понад 20 км утворились цікаві за формою сталактити і сталагміти. У водах деяких печер водиться рідкісний вид ракоподібних Niphargus tatrensis. Круті схили покриті цікавими петрофільними трав'янистими угрупованнями та скельними смеречинами. Дві найбільш цінні у спелеологічному відношенні печери - Станішовська та Бистрянська - знаходяться під абсолютною охороною.

Науково-природниче і соціальне значення. У національному парку особливий науково-природничий інтерес представляють лісові резервати з корінними деревостанами, які мають еталонне значення для реконструкції змінених лісів.

Туристичне, рекреаційне і дидактичне значення. Територія парку активно використовується для літньої, а її середньогірська частина і для зимової рекреації. Для туристів особливо привабливі сталактитові печери у Дем'яновській долині, печера Добшинська та ін.

Національний парк Мала Фатра. Географічне положення. Мала Фатра, яку іноді називають ще Криванською Фатрою, являє собою досить великий гірський масив, обмежений ріками Ваг, Варинка, Зазрива і Орава. Найвища вершина - Великий Кривань (1709 м), найнижча точка розташована на висоті 358 м. Довжина Малої Фатри 23 км, ширина приблизно 13 км. В 1967 р. тут була взята під охорону ландшафтна область площею 19 800 га. На її базі створено національний парк (рис. 8).

Геологічна і геоморфологічна будова. Геологічне ядро гірського масиву утворюють граніти, а більшу його частину - тріасові вапняки, доломіти, пісковики, крем'янисті породи та сланці. Таким чином, у геологічному відношенні це досить неоднорідна гірська споруда. Завдяки відмінним процесам вивітрювання вона відрізняється і в геоморфологічному аспекті.

Грунти. На території парку переважають буроземні грунти різних типів та різної потужності.

Кліматичні умови. Мала Фатра розташована в області холодного (X 4,5) та помірно теплого (ПТ 3,10) клімату. У вищих місцеполо-жеинях протягом року буває до 30 теплих днів, 80-120 з температурою 10° С і вище, 140-180 морозних днів. Середня температура січня - мінус 5-7° С, липня - 12-15° С Протягом вегетаційного періоду тут випадає 500-700 мм опадів, а взимку 350-500 мм. В теплішій частині масиву протягом року буває 35 теплих днів, 140-160 з температурою 10° С і більше, 30-55 морозних. Середня температура січня тут мінус 2-4° С, липня - 16-18° С. Кількість опадів протягом вегетаційного періоду становить 350-450 мм, в зимовий період - 200-300 мм.

Рослинні ступені. На території парку вичленовані рослинні ступені дубово-грабових, букових, а вище смерекових лісів. У високогір'ї сформований рослинний ступінь криволісся та субальпійських луків.

Рис. 8. Національний парк Мала Фатра. Збойницька долина з скельною "вежею". Фото Я. Чержовського.

Рослинність. Панівним типом рослинності є лісові формації, що займають 71 % охоронної території. В тій частині національного парку, яка підстелена гранітами, верхня межа лісу проходить по гіпсометричному рівні 1420-1430 м, на вапняках - 1450 м. На кременистих породах межа лісу зумовлена едафічними факторами і проходить на рівні 1360 м. Проте внаслідок тривалого випасу худоби верхня межа лісу знижена на 200 м, місцями на 400 м. (Plesnik, 1956).

У найтепліших місцепрложеннях поширені грабово-дубові ліси, вище в прохолодній кліматичній смузі на безвапнякових материнських породах сформувалися флористично бідні бучини, а на вапнякових породах - багаті бучини. В трав'яному покриві останніх зростають осока біла (Carex alba), булатка червона (Cephalanthera rubra), вечорниці білі (Hesperis nivea), жеруха трилиста (Cardamine trifolia), кортуза Маттіолі (Cortusa matthioli), жовтець платанолистий (Ranunculus platanif olius).

Верхню межу лісу на багатих материнських породах утворюють трав'янисті, а на бідних породах та кислих субстратах - чорницеві смеречини.

У криволіссі та субальпійських луках (вище 1340 м) трапляються такі рідкісні види, як дріада восьмипелюсткова (Dryas octopetala), переломники (Androsace chamaejasme, A. lactea), ломикамені (Saxifraga adscendens, S. caesia, S. carpatica, S. moschata), шолудивник кільчастий (Pedicularis verticillata), астрагал альпійський (Astragalus alpinus), дельфіній татранський (Delphinium oxysepalum), костриця карпатська (Festuca carpatica), та інші, що характерні для вапнякового високогір'я.

Фауна. Територія парку багата на дику фауну. Тут трапляються бурий ведмідь, сарна (Rupicapra rupicapra), видра, хом'як, а з дрібних ссавців - бурозубка альпійська (Sorex alpinus tatricus), мишівка лісова (Sicysta betulina) тощо, 3 птахів зустрічаються орли - скельний і крикливий, сокіл, боривітер, строкатий кам'яний дрізд, червонокрилий стінолаз, ворон, глухар. Багата також фауна слимаків, представлена такими видами, як Trichia lubomyrskii, T. villudosa, Helicigona cingulella, Acme parcelineata, Columella columella edentula. Із твердокрилих трапляються плотинник татранський (Nebria tatrica), жужелиця (Duvalius microphtalamus), вусачі (Caurotis alpina, С. excellens).

Природні резервати. Для охорони найбільш цікавих у біогеографічному відношенні екосистем створено декілька резерватів, які мають важливе науково-природниче значення.

Резерват "Під Хлебом-Вратна" (222 га). Розташований у кінці долини, утвореної вапняками, гранітами та кременистими породами. Тут охороняються високопродуктивні бучини з ялицею. В їх покриві - синюха голуба (Polemonium coeruleum), лунарія оживаюча (Lunaria rediviva), сугайник австрійський (Doronicum austriacum), цибуля переможна (Allium victoriale). Трав'яний покрив у бучинах, сформованих на кременистих породах, бідніший; в ньому трапляються водянка гермафродитна (Empetrum hermaphroditum), баранець звичайний (Huperzia selago) та ін. В каменистих біотопах гніздиться орел скельний.

Резерват "Малий і Великий Розсутці" (764 га). Для нього характерні сильно розчленовані доломітові вапняки. Найвища точка резервату 1606 м. На скельних терасах сформовані угруповання союзу айстри альпійської і осоки міцної (Seslerio-Asterion alpini Hadač і Саricion firmae Gams (рис. 9).

Рис. 9. Резерват Розсутець у національному парку Мала Фатра. Фото Я. Чержовського.

Резерват "Старий град" (40 га). Розташований у проломі Вага на крутих скелях, утворених гранітами і кремнієвими породами. На безвапнякових розсипищах збереглося цікаве у ценотичному відношенні угруповання з дуба скельного, явора та липи серцелистої. Це найбільш північний локалітет дуба в Словаччині.

Резерват "Шрамкова" (99 га). Охороняються буково-ялицево-смерекові деревостани пралісового характеру, які сформувалися на гранітних породах.

Резерват "Тієсняни-Соколині-Бобати" (442 га). Розташований біля села Терхов. Від висоти 560 м аж до 1091 м материнськими породами є доломітові вапняки. В них сформувалися бучини, смеречини та субори з модриною європейською і багатою скельною флорою, що представлена такими рідкісними видами, як очанка Зальцбургська (Euphrasia salisburgensis), скереда Жакена (Crepis jacquinii), крупка аїзовидна (Draba aizoides), осока міцна (Сагех firma), тирлич Клуза (Gentiana clusiana), сон слов'янський (Pulsatilla slavica). Завдяки високій атрактивності ландшафтів резерват користується великою популярністю у рекреантів.

Резерват "Велика Браниця" (184 га). Охороняються корінні букові ліси, що сформувалися на сланцях, вапняках і доломітах. В їх трав'яному покриві зустрічаються зубниці (Dentaria eneaphyllos, D. glandulosa), жовтець платанолистий (Ranunculus platanifolius), цибуля ведмежа, сольданела карпатська (Soldanella carpatica).

Резерват "Велика Лучівна" (45 га). Тут збереглись високопродуктивні бучини на вапняках та корінні змішані ліси з тисом ягідним (Taxus baccata). У трав'яному покриві відмічений рідкісний вид гакветія коручкова (Haquetia epipactis). Визначний об'єкт резервату - Шутовський водоспад 20 м заввишки.

Охоронна ландшафтна область "Бескиди". Затверджена в 1973 р. на площі 11600 га. Включає три гірських масиви - Моравсько-Сілезькі Бескиди, Всетинські, або Всацькі гори та Яворники. В Моравсько-Силезських Бескидах переважають пісковики крейдяного періоду. їх найвищі вершини - Лиса Гора (1324 м), Радгошть (1129 м), Смрк (1276 м). Геологічну основу Всетинських гір утворюють магурські пісковики з прошарками сланців, які легко руйнуються водою, що позначається на загальній морфології ландшафта. Найвища вершина цих гір - Танечниця (912 м). Яворники утворені флішовими породами. На їх головному хребті, розташованому на кордоні між Чехією і Словаччиною, піднімаються вершини Великий Яворник (1071 м), Малий Яворник (1029 м), Макіта (922 м).

Більше половини площі охоронної ландшафтної області займають ліси. У минулому панівною формацією були бучини, які поступово замінювались монокультурами смереки. Зараз корінні бучини збереглися лише в деяких резерватах. В їх трав'яному покриві поширені типові карпатські види та зрідка трапляється іллірійський елемент - гакветія коручкова (Haquetia epipactis). На гребенях хребтів збереглись деривати корінних смеречин з такими характерними видами, як одноквітка одноквіткова (Moneses uniflora), зозулині сльози яйцеподібні (Listera ovata), стрептоп листообгортний (Streptopus amplexifolius) тощо.

. У розташованих нижче теплих долинах поширені дубово-грабові ліси, що мають ценотичні зв'язки з аналогічними східнокарпатськими угрупованнями. Про це свідчить наявність у трав'яному покриві таких видів, як підмаренник Шультеса (Galium schultesii), шавлія клейка (Salvia glutinosa) та ін.

На гірських луках антропогенного походження з'являються гірські лучні види - чемериця Лобеля (Veratrum lobelianum), тирлич ластовневий (Gentiana asclepiadea), цицербіта альпійська (Cicerbita alpina), жовтозілля субальпійське (Senecio subalpinus). Серед типових для Карпат рослин, які лише зрідка проникають далі на захід, слід відзначити валеріану цілолисту (Valeriana simplicifolia), вербу сиву (Salix eleagnos), волошку м'яку (Centaurea mollis), заразиху жовту (Orobanche flava), ожику світлу (Luzula luzulina).

У Бескидах існують сприятливі екологічні умови для поширення багатьох рідкісних видів тварин. З хижих ссавців трапляються рись (Lynx lynx), кілька особин звідси було реінтродуковано в Шумавські гори. З раритетних птахів відзначимо біловолого дрозда (Merula torquata), дятла трипалого і білоспинного (Picoides tridactylus), сича горобиного (Claucidium passerinum) та ін. Часто зустрічається тетерук (Tetrao urogallus), який в багатьох інших місцях країни вже зник. В букових лісах відмічений ендемічний слимак Laciniaria ranojevici, генетично пов'язаний з балканськими видами. В резерваті Міонші, де збереглась пралісова ялицева бучина, деякі види слимаків (Acme parcelineata, Lacinaria gulo) знаходяться на західній межі ареалу.

Завдяки географічному положенню на західній межі карпатської гірської системи, що стикається з східною частиною Судет, Бескиди мають важливе природоохоронне значення. А завдяки мальовничим ландшафтам та сприятливим кліматичним умовам, вони відзначаються також багатим рекреаційним потенціалом. Проте слід відмітити, що ці гори розташовані близько Остравського індустріального осередку, промислові викиди якого (разом з емісіями з Катовицької області, Польща), від'ємно впливають на бескидські ліси, знижують їх біологічну стійкість та рекреаційну вартість.

Охоронна ландшафтна область Малі Карпати. Малі Карпати - найнижчий гірський хребет Західних Карпат. Він починається вище Братіслави і закінчується біля Тренчина. Довжина хребта 100 км, а максимальна ширина - 16 км. Найвища точка - гора Заруби (768 м), найнижча - приблизно 200 м. Для раціонального використання рекреаційних ресурсів та охорони оригінальних ландшафтів Малих Карпат в 1976 р. була створена на площі 65 500 га однойменна охоронна ландшафтна область.

Головний хребет цих гір утворений гранітами і сланцями, проте на більшій їх частині переважають відклади палеозоя і протерозоя. Місцями зустрічаються вулканічні породи, наприклад мелафори, на яких сформовані буроземні грунти та рендзини. Область розташована в помірній кліматичній зоні (ПТ 5, 9-11). Середня температура січня тут мінус 2-5° С, липня - 16-18° С. Протягом вегетаційного періоду випадає 340-450 мм опадів, а взимку 200-300 мм.

До найбільш цікавих видів рослин належить представник середземноморської флори рускус під'язиковий (Ruscus hypoglossum)*. У букових лісах поширені такі теплолюбні види, як просянка одноквіткова (Melica uniflora), шавлія залозиста (Salvia glutinosa), белладонна звичайна (Atropa belladonna). З рідкісних представників орхідних ростуть булатки біла, довголиста і червона (Cephalanthera damasonium, С. longifolia, С. rubra). У Малих Карпатах проходить східна межа підмаренника лісового (Galium sylvaticum), далі у східному напрямку його замінює підмаренник Шультеса (Galium schultesii). На сонячних схилах поширені такі теплолюбні види, як крушина скельна (Rhamnus saxatilis) (тут зберігся єдиний локалітет цього виду в країні), золотобородник цикадовий (Chrysopogon gryllus), ковила найкрасивіша (Stipa pulcherrima), вовчуг маленький (Ononis pusilla), сон великий (Pulsatilla grandis), барвінок трав'янистий (Vinca herbacea), горицвіт весняний (Adonis vernalis), півники низькі (Iris pumila), ремнепелюстник козячий (Himantoglossum hircinum), смірній пронизанолистий (Smyrnium perfoliatum). Останній у Словаччині зустрічається лише тут. У розташованих вище ландшафтах зростає гусимець альпійський (Arabis alpina) - характерний релікт льодовикового періоду.

* Рускус під'язиковий зустрічається також у лісах Криму і букових лісах Південної Угорщини (С. Стойко).

Панівний тип рослинності - лісовий, який займає 80 % території області. Згідно з дослідженнями 3. Нейгейзлової-Новотної (Neuhauslova-Novotna, 1970, 1971), лісові формації у тепліших передгірських місцеположеннях відносяться до ,союзу дубових лісів з дуба пухнастого і скельного (Quercion pubescenti-petraeae) та союзу грабових лісів (Carpinion). У розташованих вище ландшафтах поширені букові ліси союзу Fagion sylvaticae, Cephalanthero-Fagion. Tx., а також скельні яворові ліси союзу Acerion pseudoplatani Oberd. У північній частині передгір'я поширені трав'янисті угруповання, які Я. Кліка (Klika, 1937) відносить до союзу костриці валійської (Festucion valesiacae). Для них характерні такі види, як деревій горбковий та благородний (Achillea collina, A. nobilis), бурачок гірський (Alyssum montanum), тонконіг баденський (Роа badensis), сон великий (Pulsatilla grandis), скабіоза блідо-жовта та сіра (Scabiosa orcholeuca, S. canescens), жабриця (Seseli osseum), мінуарція лісова (Minuartia verna).

На території створено резерват "Вапенне" (Раштун) (109 га), розташований у зоні поширення палеогенових, нумулітових і доломітових вапняків. На схилах збереглися різнотравні бучини та яворово-липові ліси. На скелях ростуть рідкісні рослини, як сеслерія голуба, гвоздика Лумніцера (Dianthus lumnizeri), скорзонера австрійська (Scorzonera austriaca), жовтець пірчасторозсічений (Ranunculus millefoliatus) (єдиний локалітет у Словаччині).

З птахів тут гніздиться популяція сокола-балобана. Сокіл-сапсан і крикливий орел, на жаль, вже зникли з цих місць. До рідкісних видів метеликів належить богомол звичайний (Mantis religiosa).

В околицях села Смоленіце охороняється сталактитова печера Дрини, яка утворилась у тріасових вапняках.

Ландшафтна область розташована поблизу Братіслави і тому має важливе рекреаційне значення для столиці Словаччини. Проте на її території проявляється індустріальний вплив промислових підприємств міста, а також рекреаційний прес відвідувачів.

Охоронна ландшафтна область Білі Карпати. Білі Карпати розташовані між Чеською і Словацькою Республіками. Південна частина прилягає до Малих Карпат, а північна - до Моравсько-Силезьких Бескид. У словацькій частині Білих Карпат у 1979 р. на площі 62 800 га створена однойменна ландшафтна охоронна область. Така ж охоронна область була створена на площі 71 300 га в 1980 р. в Чехії. Найвища вершина цієї гірської системи - Велика Яворина (970 м).

Геологічна будова Білих Карпат складна. Головний масив утворений переважно флішовими породами палеогенового віку, локально трапляються трахіти вулканічного походження. У словацькій частині гір розташована стрімчакова гряда Білих Карпат, утворена переважно вапняками та доломітами, лише місцями трапляються глинисті сланці і пісковики. На відміну від флішової частини гірського масиву ця гряда має форму розсічених скель та урвищ. У ній утворилось декілька сталактитових печер. Моравська частина Білих Карпат належить до водозбірного басейну ріки Морави, а Словацька - до ріки Вагу.

Нижня частина Білих Карпат знаходиться в області холодного клімату (X 7), а верхня - помірно теплого (ПТ 5, 7). Середня температура січня мінус 2-5° С, липня - 15-17°С. Кількість опадів протягом вегетаційного періоду 350-600 мм, зимою - 250- 400 мм.

Первісно на території Білих Карпат біля підніжжя були поширені теплолюбні дубово-грабові і грабові ліси, вище трав'янисті бучини та кислі букові фітоценози. Зараз ліси займають лише 40% площі. Решту території займають луки. У гребеневій частині гірського масиву, яка місцями перевищує 900 м, переважають різнотравні бучини. Для них характерні гірські елементи флори - багаторядник шипуватий (Роlystichum lobatum), блехнум колосистий (Blechnum spicant), купина кільчаста (Polygonatum verticillatum), ціцербіта альпійська (Cicerbita alpina), вероніка гірська (Veronica montana). На вапняках у бучинах трапляються навіть високогірські субальпійські види - осоки біла й лапчаста (Carex alba, Carex ornitophoda), бупталмум верболистий (Bupthalmum salicifolium).

У розташованому нижче рослинному ступені ростуть теплолюбні види - сон великий (Pulsatilla grandis), півники строкаті (Iris variegata), анакамптіс пірамідальний (Anacaniptis pyramidalis), жовтець ілірійський (Ranunculus illyricus), айстра степова (Aster amellus), ковили - вузьколиста та волосиста (Stipa tirsa, S. capillata).

З ботаніко-географічної точки зору цікаві луки степового характеру з такими видами, як вероніка орхідна (Veronica orchidea), скабіоза сіра (Scabiosa canescens), оман мечолистий (Inula ensifolia), ортанта жовта (Orthanta lutea), чина паннонська (Lathyrus pannonicus), волошка (Centaurea axillaris). До найбільш цінних видів належить шолудивник високий (Pedicularis exaltata), що був на межі зникнення, але ретельне аутекологічне дослідження дало можливість зберегти його локалітет.

До цікавих формацій відносяться багаті на орхідні види луки. На них трапляються рідкісні види роду пальчатокорінника (Dactylorhyza sambucina, D. majalis, D. fuchsii, D. incarnata) - зозулинця (Orchis morio, O. militaris, O. mascula, O. pallens), траунштейнера куляста (Traunsteinera globosa), булатки (Cephalanthera rubra, S. longifolia), коручки (Epipactis palustris, E. microphylla, E. atrorubens), лімодорум недорозвинений (Limodorum abortivum). Більшість цих видів знаходиться під загрозою внаслідок сільськогосподарського впливу (пестициди, хімічні добрива).

На території створено ряд природних резерватів. У резерваті "Яворина" (78,2 га), розташованому на висоті 986 м, збереглась пралісова бучина з такими видами, як підсніжник білосніжний (Galanthus nivalis), цицербіта альпійська (Cicerbita alpina), ряст порожнистий (Corydalis cava). Цікавий лучний фітоценоз з траунштейнерою кулястою (Traunsteinera globosa) та іншими представниками орхідних. В резерваті "Чахтицька замкова гора" (13,7 га) взята під охорону доломітова вершина з рідкісною ксеротермною флорою. Тут ростуть дуб пухнастий (Quercus pubescens), в'язіль емероїдний (Coronilla emerbides), юринея м'яка (Jurinea mollis), фумана лежача (Fumana procumbens), цибуля жовта (Allium flavum), костриця валійська (Festuca valesiaca), осока низька (Carex humilis). На вершині гори збереглись руїни середньовікового замку, і тому резерват становить інтерес з історичної точки зору.

У периферійній частині ландшафтної області, утвореній вапняками, охороняються цікаві геологічні та геоморфологічні пам'ятки - Галузицький каньйон, Чехтицька печера, Остра гірка та ін.

Дана територія багата на диких тварин. З хижих звірів поширені бурий ведмідь і рись; своєрідний склад орнітофауни та ентомофауни, зокрема, на теплолюбних луках.

Область має вагоме рекреаційне значення, тому що район Білих Карпат не забруднений промисловими емісіями.

Охоронна ландшафтна область Велика Фатра. Гірський масив Великої Фатри розташований у північно-південному напрямку від ріки Ваг до Грону. Його довжина близько 40 км, ширина 16-20 км. Охоронна ландшафтна область організована в 1973 р. на площі 60 600 га.

Основне ядро Великої Фатри утворюють граніти, проте більшу частину їх вершин - тріасові та крейдові вапняки. Найвища вершина - Остредок (1592 м).

Область розташована в зоні холодного клімату (X 2, 4, 5), її нижчі ландшафти знаходяться в помірно-теплій зоні (ПТЗ). Середня температура січня коливається в межах мінус 5-8° С, липня - 10-15° С. У вегетаційний період буває 350-600 мм опадів, взимку - 350-450- мм.

Серед цікавих рослин високогір'я слід відзначити сосну гірську (Рі-nus mugo), порічки скельні (Ribes petraeum), шипшину звислу (Rosa pendulina), траунштейнеру кулясту (Traunsteinera globosa), билинець найзапашніший (Gymnadenia odoratissima), горобину меспиловидну (Sorbus chamaemespilus), будяк двоколірнолистий (Carduus bicolorifolius), сосюрею різноколірну (Saussurea discolor), фіалку судетську (Viola sudetica).

На розташованих нижче і тепліших локалітетах трапляються такі види, як лілія цибулинконосна (Lilium bulbiferum), віхалка гілляста (Anthericum ramosum), бурачок гірський (Alyssum montanum), гіпокрепіс чубатий (Hippocrepis comosa), осот паннонський (Cirsium pannonicum), гакветія коручкова (Haquetia epipactis), сон слав'янський (Pulsatilla slavica), жовтушник Віттмана (Erysimum wittmannii), свербіжниця ланцетолиста (Knautia turocensis) та ін. Найціннішими видами є два словацьких ендеми - цикламен фатранський (Cyclamen fatrense) та келерія сумна (Koeleria tristis).

На найвищих гребнях Великої Фатри зустрічаються угруповання союзу Seslerio-Asterion alpini Hadač, Caricion firmae Gams і Seslerion tatrae Hadač, а трохи нижче криволісся гірської сосни. Верхню межу лісу на кислих материнських породах утворюють смеречини, що тут відносяться до порядку Vaccinio-Piceetalia Br.-Bl., а на вапняках - до порядку Athyrio-Piceetalia Hadač. Перші представлені кислими чорницевими смеречинами, другі - трав'янистими.

Букові ліси ростуть до висоти 1220-1300 м. їх компонентами є часто ялиця біла, рідше липа серцелиста та явір. В цьому рослинному ступені в урочищі Гарманецька долина зберігся найбільший у Європі осередок третинного релікту тису ягідного (Taxus baccata). Для бучин характерний різноманітний склад неморальних видів, таких, як підмаренник запашний (Galium odoratum), астранція велика (Astrantia major), гніздівка звичайна (Neottia nidusavis), гакветія коручкова (Haquetia epipactis), рівноплідник рутвицелистий (Isopyrum thalictroides), листовик сколопендровий (Phyllitis scolopendrium).

Охоронна область багата на дику фауну. Тут поширені олень, козуля, дикий кабан, бурий ведмідь, рись, куниця, лисиця, тхір європейський (Putorius lutreola). З птахів зустрічаються орли - скельний та крикливий, боривітер, пугач, каня, сіра сова (Stryx aluco), сич домашній (Athene noctua), вухата сова (Asio otus), глухар, рябчик, трипалий дятел та жовна. З метеликів трапляються такі рідкісні види, як парусник-аполлон, велике нічне павичеве око (Saturnia piri), з твердокрилих - вусач альпійський (Rosalia alpina) та ін.

В охоронній ландшафтній області створено декілька резерватів.

Резерват "Чієрний Камінь" (34 га). Розташований у кінці Лубохнянської долини, що характеризується цікавими в ландашфтному відношенні вапняковими ущелинами. Багата кальцефільна флора представлена такими видами, як сеслерія голуба (Sesleria coerulea), первоцвіт вушкатий (Primula auricula) глобулярія серцелиста (Globularia cordifolia), білотка альпійська (Leontopodium alpinum), осока міцна та ін. У резерваті поширені рідкісні види слимаків - Неlicigona cingulella, Pupilla sterri, Acme parcelineata.

Резерват "Скельна алпа" (67 га). В ньому охороняються вікові природні деревостани бука, ялиці, смереки, а також зарості гірської сосни.

Резерват "Гарманецька тисина". На горах Гарманце (18,9 га) та Падва (3,25 га) збереглись популяції тиса ягідного. Зокрема, в Падве нараховується понад 1000 старих дерев цього реліктового виду.

Резерват "Станковани-Райков" (3,5 га). Його територія вважається класичним місцем (Locus classicus), де Я. Кліка описав союз осоки Девелла (Caricion dayallianae).

Резерват "Корнієтова" (84 га). Характеризується різноманітною геологічною будовою - вапняки, грано-діоріти, сланці та ін. Створений з метою охорони корінних ялицевих бучин.

Резерват "Кундрачка" (115, 8 га). Тут охороняються корінні ялицеві бучини, що сформувалися на вапняках та кременистих материнських породах.

Резервати "Румбаре" (51,6 га) та "Корбелька" (86 га). На їх території охороняються корінні бучини з участю смереки, які мають еталонне значення.

Резерват "Яношикова колькарень" (45 га). Створений для охорони смеречини пралісового характеру, яка сформувалась на кристалічних породах.

На території ландшафтної області охороняються цінні геологічні об'єкти (травертини, радіоларіти та ін), що знаходяться в резерватах "Язієрце", "Вовча скеля", "Туфова тераса", "Кров'яна скеля" та "Доггерські скелі".

Мальовничі ландшафти, своєрідні геологічні об'єкти привертають увагу численних рекреантів.

Охоронна ландшафтна область Гірська Орава. Створена в 1978 р. на площі 70 300 га на території від Оравського водосховища до кордону з Польщею. Охоплює гірські масиви Пільська і Бабйої гори (1725 м), яка є найвищою точкою цієї місцевості.

Геологічну основу утворюють флішові відклади. Грунти тут бідні, опідзолені або підзолисті. Часто зустрічаються торф'яники.

Гірська Орава належить до холодної (X 5) і помірно теплої (ПТ 3) кліматичних областей. Середня температура січня тут мінус 5-6° С, липня - 14-15° С. За вегетаційний період випадає 500- 600 мм опадів, взимку - 350-400 мм. В районі Оравської греблі (600 м) середня температура січня мінус 3-4° С, липня - 16-17° С. Кількість опадів у вегетаційний період становить 350-450 мм, взимку - 250-300 мм.

На території області букові ліси поступово змінюються хвойно-буковими, а з висоти 1100 м - смерековими пралісами, утвореними аутохтонною расою смереки. На вологих едатопах цього ступеня розвинуті торф'яники з багном звичайним (Ledum palustre), журавлиною (Oxycoccus quadripetalus), андромедою багатолистою (Andromeda polifolia), росичкою круглолистою (Drosera rotundifolia) та іншими бореальними видами.

Вище смерекових лісів сформоване криволісся з гірської сосни та яловцю сибірського з участю порічок скельних (Ribes petraeum), шипшини звислої (Rosa pendulina). У трав'яному покриві відмічені одинарник європейський (Trientalis europaea), сольданела карпатська (Soldanella carpatica), зозулині сльози серцелисті Listera cordata). Поблизу джерел ростуть цибуля сибірська (Allium sibiricum), товстянка альпійська (Pinguicula alpina). В урочищі "Баб'я гора" зберігся ендем даної території роговик альпійський (Cerastium alpinum babiagorense).

На слабоспадистих схилах поширені лучні угруповання з участю аденостилеса сіролистого (Adenostyles alliariae), жовтця платанолистого (Ranunculus platanifolius), стрептопуса листообгортного (Streptopus amplexifolius) та інших монтанних видів.

У великих лісових масивах живуть ведмідь, рись, дикі кабани, куниця та інші хижі звірі. Водосховище на річці Ораві - місце гніздування численних видів птахів.

На території охоронної ландшафтної області створено чотири резервати. У резерваті "Баб'я гора" (530 га) охороняються ценотично цікаві субальпійські угруповання та великі масиви смерекових пралісів, що мають еталонне значення. В резерваті "Пільсько" (809 га), розташованому на однойменній вершині висотою 1557 м на Чехословацько-Польському кордоні, збереглись на флішових породах корінні деревостани пралісового характеру. В резерватах торф'яних боліт "Клинсько" (9,2) та "Тисовиця" (11,6 га) охороняються флористично цікаві останні на території Словаччини торфовища, що мають важливе біогеографічне значення.

Рекреаційна діяльність зосереджена головним чином у зоні Оравського водосховища, гірська місцевість відвідується рідше. Проте на функціонування природних екосистем від'ємно впливають промислові емісії місцевих заводів, що знижує рекреаційну вартість даної території.

Охоронна ландшафтна область Штіавницьке Горбогір'я. Це обширний, розташований у Середній Словаччині гірський комплекс вулканічного походження з переважанням андезитів і ріолітів. В 1979 р. тут на площі 77 600 га створена ландшафтоохоронна область. Клімат тут помірно-теплий (ПТ 3,5). Середня температура січня коливається в межах мінус 4-6° С, липня - 15-17° С. Кількість опадів протягом вегетаційного періоду становить 350-600 мм, зимою - 300-350 мм.

Територія області відзначається проникненням теплолюбної та гірської флори. На вершинах скель ростуть вудсія ельбська (Woodsia ilvensis), поблизу джерел фіалка двоквіткова (Viola biflora), у гірських бучинах валеріана трикрила (Valeriana tripteris), просянка одноквіткова (Melica uniflora), зубниці - залозиста і бульбиста. В дубових лісах трапляються такі теплолюбні види, як костриця різнолиста (Festuca heterophylla), медунка м'яка (Pulmonaria mollissima), горошок кашубський (Vicia cassubica). У лісостепових угрупованнях на скелях ростуть дерен справжній (Cornus mas), сон великий (Pulsatilla grandis), цибуля гірська (Allium montanum), герань криваво-червона (Geranium sanguineum), дивина фіолетова (Verbascum phoeniceum), аденофора лілієлиста (Adenophora liliifolia). Для теплолюбних дібров характерні горобейник фіолетово-голубий (Buglossoides purpureo - coeruleum), лемботропіс чорніючий (Lembotropis nigricans).

На території створено кілька цінних у ботаніко-географічному відношенні резерватів. У резерваті "Ситно" (45,5 га) (максимальна висота 1011 м) охороняється цікава рослинність на андезитовому хребті. В резерваті "Лесна" (6,1 га) збереглись високопродуктивні діброви і бучини, що мають еталонне значення. У резерваті "Ябловський Рогач" (62 га) поширена асоціація костриці несправжньодалматської (Minuartio-Festucetum pseudodalmaticae Klika) з цибулею жовтою (Allium flavum) і гірською (A. montanum), жабрицею (Seseli osseum), а також зростають вальдштейнія гравілатоподібна (Waldsteinia geoides), смілка зеленоквіткова (Silene viridiflora). На цій території Кмет описав новий вид шипшини - Rosa holikensis. На території резервату "Бралце" (31 га) на ріолітах виявлений рідкісний вид вальдштейнія трійчаста (Waldsteinia trifolia). В резерваті "Кашиварова" (19 га) охороняється фітоценотично цікава букова діброва. Серед геологічних резерватів слід відзначити "Сабову скелю", що охороняється з 1907 р., та "Кам'яне море" (13 га).

Охоронна ландшафтна область Муранська Планина. Розташована в Середній Словаччині в околицях міста Тисовець, де межує з Словацьким Рудогір'ям. Охоронний режим був встановлений в 1976 р. на площі 21 900 га в межах висот 390-1439 м н. р. м. (найвища гора - Фабове поле). Значна частина Муранської планини утворена тріасовими вапняками і доломітами. На її території трапляються також верфенські сланці та інші невапнисті породи. У грунтовому покриві переважають гумусні рендзини.

Ландшафтна область розташована в холодному кліматі (X 3, частково X 5). Середня температура січня становить мінус 5-8° С, липня - 12-15° С. Протягом вегетаційного періоду випадає 500-700 мм опадів, зимою - 350-500 мм.

Муранська планина - це своєрідний вапняковий острів серед невапнякових геологічних формацій. Ліси займають понад 90% території. В нижніх місцеположеннях переважають діброви, що доходять до висоти 950 м. Дуб скельний (Quercus petraea) тут супроводжують горобина арія (Sorbus aria), берека (Sorbus torminalis), клен польовий (Acer campestre), а також такі трав'янисті види, як аконіт протиотруйний (Aconitum anthora), жовтець багатоквітковий (Ranunculus polyanthemus), осот паннонський (Cirsium pannonicum), горобейник фіолетово-голубий (Buglossoides purpureo-coeruleum).

У межах 460-1250 м сформовані бучини, в нижніх місцеположеннях з ялицею, у верхніх зі смерекою. В них поодиноко трапляються жимолость (Lonicera alpigena) та шипшина звисла (Rosa pendulina). У трав'яному покриві зростають листовик сколопендровий (Phyllitis scolopendrium), багаторядник шипуватий (Polystichum aculeatum), аконіт молдавський (Aconitum moldavicum), булатка довголиста (Cephalanthera longifolia).

Вище букових лісів поширені трав'янисті смеречини, що належать до порядку Athyrio-Piceetalia Hadač. Для їх трав'яного покриву характерні такі види, як багаторядник списовидний (Polystichum lonchitis), щитник австрійський (Dryopteris austriaca), атрагена альпійська (Atragene alpina), гудайєра повзуча (Goodyera repens).

На крутих сонячних схилах збереглися реліктові угруповання модрини європейської (Larix europaea) та сосни звичайної з горобиною арія. Сосна опускається тут. до висоти 750 м.

На сонячних схилах поширені степові угруповання, едифікаторами і компонентами яких є осока низька (Carex humilis), перстач піщаний (Potentilla arenaria), очиток білий (Sedum album), дрік волохатий (Cenista pilosa), ласкавець серповидний (Bupleurum falcatum), льон тонколистий (Linum tenuifolium), латук багаторічний (Lactuca perennis).

На скелях у вищих місцеположеннях сформовані угруповання костриці татранської (Festucetum tatrae Szafer et al). З участю сеслерії голубої (Sesleria coerulea), мерінгії моховидної (Moehringia muscosa), беллідіаструма Міхелі (Bellidiastrum michelii), дзвоників карпатських (Campanula carpatica), осоки лапчастої (Carex ornithophoda). Ще вище трапляються фрагменти угруповання осоки міцної (Caricetum firmae).

До найцінніших видів Муранської планини належить ендем вовчі ягоди словацькі (Daphne arbuscula), найближчий родич якого вовчі ягоди скельні (D. petraea) росте в Альпах. З карпатських ендемів та субендемів слід назвати також ломикамінь твердий (Saxifraga perdurans), дельфіній татранський (Delphinium oxysepalum), сверцію альпійську (Swertia alpestris), вечорниці білі (Hesperis Candida), будяк пагорбковий (Carduus collinus), кострицю татранську (Festuca tatrae).

Муранська планина багата на диких звірів і птахів. Тут поширені бурий ведмідь, рись, балобан та інші представники карпатської фауни. В урочищі Льодова яма (1100 м) виявлена реліктова жужелиця Duvalius anicrophthalamus.

На території охоронної області розводять гуцульських коней, генетично споріднених з дикими тарпанами. Популяція гуцульських коней була ще 50 років назад поширеною в гірських районах Українських Карпат (Рахівський, Надвірнянський, Верховинський та ін.), де зникла. У 1988 р. при сприянні чеського клубу гуцульських коней вона була знову повернута в ці місця.

Область цікава в геолого-геоморфологічному відношенні. На її території виявлено 104 печери та 14 гротів.

Завдяки оригінальним природним ландшафтам, пам'яткам живої і неживої природи Муранська планина користується великою популярністю не лише у місцевих, але й у зарубіжних рекреантів.

Охоронна ландшафтна область Поляна. Створена в 1981 р. в Середній Словаччині на площі 20 080 га і складається з двох частин - Високої Поляни з найвищою вершиною Поляна (1456 м) і Детвинського передгір'я. На більшій частині території переважають вепоріди, на меншій пізньотретинні вулканічні породи. У вепорідах містяться гранодіоріти, кременисті діоріти, порфіритові граніти, які мають у своєму складі біотит.

Внаслідок вулканічної діяльності (13-15 млн років тому) тут утворилась потужна сопка - стратовулкан - діаметром 18 км. Поляна належить до найбільших згаслих європейських вулканів. її стратиграфічна будова проявляється в чергуванні потужних андезитових перекрить і шарів з менш потужним пірокластичним матеріалом (туфи, туфіти, агломерати). В результаті багатовікових ерозійних процесів на Поляні виникла обширна калдера діаметром 4-6 км.

Територія належить до басейну ріки Грон. Характерною рисою водної мережі є центрифугальний характер стоку з вершинної частини калдери на різні сторони. Всередині калдери в гірській течії Тучави розвинулась центрипетальна мережа потоків.

Область цікава в ботанічному відношенні. Тут росте 17 видів рослин, які охороняються законом (росичка круглолиста (Drosera rotundifolia), баранець звичайний (Huperzia selago), півники сибірські (Iris sibirica)), а також ряд інших рідкісних видів, що знаходяться під загрозою зникнення (пухівка струнка (Eriophorum gracile), вечорниці білі (Hesperis Candida), ахроантес однолистий (Achroanthes monophyllos)).

У мішаних гірських деревостанах пралісового характеру домінують бук, ялиця, смерека з домішкою явора та горобини. З фітоценотичної точки зору особливо цікаві корінні смерекові ліси; саме тут зберігся найнижчий локалітет суцільного ареалу смереки у Словаччині та єдиний острівний локалітет смеречин на вулканічних андезитових породах з багатим трав'яним покривом.

У ботанічному відношенні цікаві торфовища, болота та гірські луки з фіалкою судетською (Viola lutea ssp. sudetica).

Тваринний світ Поляни представлений середньоєвропейськими видами. Серед них 19 видів ссавців, які охороняються (бурий ведмідь, видра, летючі миші, соня та ін.), понад 100 видів птахів - беркут (Aquila chrysaetos), великий підорлик (Aquila clanga), сокіл (Falco peregrinus), кам'яний дрізд (Monticola saxatilis) та ін., шість видів плазунів (ящірка живородяча (Lacerta vivipara), ескулапова змія (Elaphe longissima) та ін.), п'ять видів земноводних (тритон альпійський (Triturus alpestris), квакша (Hyla arborea) та ін.), ряд безхребетних, зокрема слимаків та комах.

Для області характерний порівняно обмежений антропогенний вплив (за винятком лісогосподарської діяльності). Тому існують сприятливі умови для збереження багатої флори й фауни та оригінальних екосистем.

Охоронна ландшафтна область Словацький рай. Розташована на схід від Низьких Татр і на північ від Словацького Рудогір'я. Створена в 1964 р. на площі 14 200 га. Найвища точка - гора Яворина - 1186 м, найнижча - 450 м.

Серед геологічних формацій переважають тріасові вапняки і доломіти, місцями верфенські сланці та мергелисті вапняки або палеогенові шаруваті вапняки. Внаслідок розвинутих ерозійних процесів утворились глибокі каньйони і ущелини, водоспади, часто трапляються карстові утворення у вигляді воронок, підземних тунелів і печер.

За характером клімату територія належить до холодної області (X, 4, 5). Середня температура січня мінус 5-7° С, липня-12- 15° С. Протягом вегетаційного періоду випадає 500-700 мм опадів, а взимку 350-500 мм.

Лісові формації займають 91% території. За характером клімату тут повинні б переважати ялицеві смеречини та бучини. Однак в умовах сильно розчленованого рельєфу часто спостерігається інверсія клімату, яка зумовлює й інверсію рослинності. На добре освітлених кам'янистих схилах зростають ксеротермні види - деревій паннонський (Achillea pannonica), віхалка гілляста (Anthericum ramosum), будяк паннонський (Cirsium pannonicum), дзвоники болонські (Campanula bononiensis), вайда рання (Isatis praecox), ковила волосиста (Stipa capillata), смілка Сілінгера (Otites borysthenicus ssp. sillingeri), вязіль піхвовий (Coronilla vaginalis). На північних схилах трапляються білотка альпійська (Leontopodium alpinum), товстянка альпійська (Pinguicula alpina), фіалка двоквіткова (Viola biflora), дріада, восьми-пелюсткова (Dryas octopetala) та ін.

У вапнякових ущелинах сформувались трав'янисті бучини, у покриві яких поширені аконіт молдавський (Aconitum moldavicum), гудайєра повзуча (Goodyera repens), тонконіг штирський (Poa stiriaca), клопогін європейський (Cimicifuga europaea).

У західній частині області характерним компонентом рослинності є вологі луки з такими видами, як язичник сибірський (Ligularia sibirica), осока Девелла (Carex davalliana), осока піхвова (С. vaginata), первоцвіт борошнистий (Primula farinosa).

З представників дикої фауни в охоронній ландшафтній області зустрічаються бурий ведмідь, декілька видів летючих мишей, ящірки живородяча, теплолюбна та стінна. З рідкісних видів птахів поширений чорний лелека (Ciconia nigra).

Для охорони особливо цінних ділянок створено декілька резерватів. У резерваті "Пієцки" (246 га) охороняються корінні високопродуктивні смерекові та букові ліси з такими рідкісними видами, як аденофоpa лілієлиста, аконіт молдавський та ін. На території резервату є великий мальовничий водоспад.- Резерват "Статена долина" (673 га) створений для охорони каньйона. ріки Гнилець, Добшинської льодової і Страшенської печер з численними підземними ходами і карстовими утвореннями. Довжина ходів Страшенської печери 11,5 км. Рослинний покрив утворюють корінні ялицеві ліси з участю осоки білої, зозулиних черевичок справжніх (Cypripedium calceolus). До вапнякових щебнистих схилів приурочені угруповання союзу Calamagrostion variae. Резерват "Суха Бела"( 153 га) - мальовнича долина в околицях села Бетляновце. В ній охороняються каньйоноподібні ущелини і водоспади. На вапнякових схилах ростуть мучниця звичайна (Arctostaphylos uvaursi), стародуб широколистий (Laserpitium latifolium), товстянка альпійська (Pinguicula alpina) та ін. Резерват "Перевал Горнад" (240 га) - каньйон глибиною 200 м з характерною інверсією рослинності. В його долині зростають мішані ліси з тисом ягідним; . на південних схилах сформована рослинність ксеротермного характеру з такими видами, як ковила волосиста і найкрасивіша, дзвоники великоцвіті (Campanula divergentiformis), вишня антипка (Primus mahaleb) та ін.

У резерваті "Великий і Малий Кісел" (891 га) охороняються мальовничі ущелини з водоспадами і Ведмежою печерою. Гірські схили вкриті смерековими лісами з участю модрини європейської, ялицевими бучинами і реліктовими сосновими борами.

Резерват "Великий і Малий Сокіл" (690 га) охоплює мальовничий каньйон глибиною 300 м з численними джерелами. На схилах ростуть смеречини, ялицеві бучини з тисом ягідним, реліктові сосняки. На вапнякових породах зустрічаються первоцвіт (Primula auricula), ломикамінь волотистий (Saxifraga paniculata), дзвоники карпатські (Campanula carpatica), кортуза Маттіолі (Cortusa matthioli) та інші рідкісні кальцефільні види.

Й. Шмарда (Šmarda, 1970) описав рідкісні угруповання зі Словацького Раю, що належать до союзу Cratoneurion commutati Koch (поблизу вапнякових джерел), Caricion davallianae Klika (мокрі осокові луки на вапняках), Seslerio-Asterion alpini Hadač (на сонячних скелях), Calamagrostion variae Sill, (угруповання біля підніжжя вапнякових скель), Alnion incanae (вільшняки гірських місцеположень), Abietion Břez. et Hadač (яличини).

Охоронна ландшафтна область Вигорлат. Організована в 1974 р. на площі 4383 га у Східній Словаччині. Навколо неї вичленована охоронна зона площею 25 350 га. Вигорлатський масив, що поширений у східному напрямку на Закарпатті, утворений вулканічними породами, переважно андезитами. Найвища вершина охоронної ландшафтної області - гора Вигорлат (1076 м) знаходиться в її охоронній зоні. Визначна особливість ландшафту - мальовниче гірське озеро Морське око, розташоване на висоті 618 м н. р. м.

Вигорлат належить до холодної та помірно-теплої кліматичних зон (X 7, ПТ 1, 6). У вищих місцеположеннях середня температура січня становить мінус 4-6° С, липня - 15-16° С. Протягом вегетаційного періоду випадає 500-600 мм опадів, а взимку 350-400 мм.

У розташованих нижче місцеположеннях середня температура січня дорівнює мінус 5-6°С, липня - 15-17° С. За вегатаційний період випадає 450-600 мм опадів, взимку - 250-350 мм.

У фітогеографічному відношенні Вигорлат належить до Східних Карпат і навіть має свій ендемічний підвид костриці овечої (Festuca ovina vihorlatica). З інших цікавих рослин можна відзначити аконіт (Aconitum lasiocarpum), скополію карніолійську (Scopolia carniolica), живокіст серцевидний (Symphytum cordatum), в'язіль стрункий (Соronilla elegans), крем'яник гарний (Telekia speciosa), осоку трансільванську (Carex transsilvanica) та ін. Це переважно східнокарпатські або ж карпато-балкано-південноєвропейські елементи.

Тут багата та різноманітна ентомофауна. З рідкісних видів поширені вусач альпійський (Rosalia alpina), стоніжки (Discelophylus carniolensis і Strongelia chloracica) та багатоніжки (Polydesmus tatranus, Leptojulus trilobatus, L. proximus, Cylindrojulus burzenlodicus, Heteroporatia vihorlatica.

З рідкісних птахів зустрічаються лелека чорний та орел крикливий.

Вигорлат має важливе рекреаційне значення для населення індустріального Кошицького району.

Охоронна ландшафтна область Східні Карпати. Розташована в крайній північно-західній частині Чехословаччини від Дукельського перевалу до резервату "Стужиця і Стінка". Організована в 1977 р. на площі 66 810 га. Площа охоронної зони становить 30 100 га. З північного боку межує з Польськими Бещадами, а зі східного - з ландшафтним заказником "Стужиця", який знаходиться в Східних Бескидах в межах Українських Карпат. Вся ця територія належить до флішової зони.*

* Українські, словацькі та польські вчені розробили проект створення на базі прикордонних охоронних територій трьох країн міжнародного біосферного заповідника. Його природоохоронну характеристику подано в кінці монографії.

Східні Карпати відносяться до холодної (X 3, 5) та помірно-теплої (ПТ 1, 3, 6) кліматичних областей. У вищих місцеположеннях середньосічнева температура мінус 5-8°С, середньолипнева - 12- 15° С. Опади у вегетаційний період становлять 500-700 мм, а в зимовий - 350-500 мм. У нижчих місцеположеннях середня температура січня мінус 3-6° С, липня - 15-17° С. Протягом вегетаційного періоду випадає 350-600 мм опадів, а взимку - 250-350 мм.

Клімаксовою формацією на території є букові ліси, однак на південних крутих, сильно кам'янистих схилах зі значним коливанням температури трапляються безлісові енклави з багатою флорою та наявністю східнокарпатських елементів.

У трав'яному покриві букових лісів зустрічаються живокіст серцевидний, апозеріс смердючий, зубниця залозиста, лунарія оживаюча, цицербіта альпійська, сугайник австрійський та інші неморальні види. Ряд рослин, зокрема жовтець карпатський (Ranunculus carpaticus), "приворотень (Alchemilla pungentiflora), смілка сумнівна (Silene dubia), молочай Сояка (Tithymalus sojakii), гвоздика скупчена (Dianthus compartus), жовтозілля чубкове (Senecio papposus) є рідкісними для ЧСФР. А такі види, як жовтець карпатський і гвоздика скупчена зростають лише в Буковських горах.

Завдяки сусідству з Польськими Бещадами, які теж охороняються, створились сприятливі умови для великих ссавців, таких, як вовк, дикий кабан, козуля. З рідкісних видів птахів тут поширений чорний лелека. З безхребетних зустрічаються рідкісні східно-карпатські види - багатоніжка (Polydesmus polonicus), слимаки (Bielzia coerulans, Limax maximus). У потоках водяться рідкісні види риб - бистрянка звичайна (Alburnoides bipunctatus), мінога карпатська (Еиdontomyzon danfordi), бабець-головач (Cottus gobio).

На території охоронної області створено декілька лісових резерватів. У резерваті "Раб'я скеля" (95 га) охороняються високопродуктивні бучини, а також флористично багаті трав'янисті угруповання. У резерваті "Стужиця" (423 га) серед пралісових бучин зростають вікові ялиці (одна з яких, наприклад, досягає 56 м заввишки та має діаметр 175 см).

На території резервату "Рожок" (67 га) взяті під охорону пралісові бучини як місця гніздування рідкісних видів птахів (наприклад, сірої уральської сови). У резерватах "Гавешева" (82 га) і "Плаша" (119 га) збереглися різні типи пралісових букових фітоценозів клімаксового характеру. У їх трав'яному покриві зустрічаються такі рідкісні для Словаччини види, як чемерник червонуватий (Helleborus purpurascens), живокіст серцевидний (Symphytum cordatum), костриця гірська (Festuca drymeja) та ін.

Охоронна ландшафтна область Східні Карпати знаходиться у важко доступному місці, кількість відвідувачів тут незначна і тому рекреаційний прес майже не відчутний.

<<< назад | зміст | вперед >>>