Стойко С., Гадач Е., Шимон Т., Михалик С. Заповідні екосистеми Карпат

Природно-географічні та соціально-економічні умови окремих країн, а також їх природоохоронні традиції зумовили існування різних форм організаційної структури НП (Банников та ін., 1976).

Напіввідкриті НП державного підпорядкування північно-американського типу. Організовуються на базі державних земель з метою збереження унікальних природних феноменів, ознайомлення з ними відвідувачів і забезпечення у відповідній рекреаційній зоні короткочасного відпочинку. Ця категорія НП поширена і в більшості європейських країн.

Напіввідкриті НП державного підпорядкування африканського типу. Створюються також на державних землях і мають природоохоронне (переважно охорона фауни), еколого-освітнє, значне туристичне і незначне рекреаційне значення.

Закриті НП державного підпорядкування швейцарського типу. Організовуються на державних землях для охорони унікальних природних екосистем з науковою та еколого-освітньою метою. Рекреаційне використання паркових екосистем не дозволяється. За своїм призначенням ця категорія близька до заповідників у СРСР.

Рис. 4. Динаміка чисельності та зростання площі національних парків у світі (за даними МСОП).

Відкриті НП англійського типу. Створюються переважно на приватних землях, які відзначаються певними ландшафтно-естетичними та рекреаційними цінностями, а також на базі державних лісових та інших природних угідь, що охороняються. У таких парках не дозволяється велике промислове будівництво, на їх території ведуться традиційні форми сільського господарства, а для рекреаційних цілей виділяються спеціальні місця. Подібні парки існують в Англії, Голландії, Бельгії, Японії, де збереглось мало природних ландшафтів більших розмірів, придатних для рекреації. Науково-природниче значення відкритих НП незначне.

Зараз у Карпатах існує розгалужена мережа державних резерватів і пам'яток природи, охоронних ландшафтних областей рекреаційного призначення. В Українських Карпатах функціонує заповідник з абсолютним заповідним режимом. Тому для карпатського регіону найбільш придатними є напіввідкриті національні парки американського типу. Враховуючи зростаючі потреби населення в рекреаційних ресурсах, мережу цих парків потрібно розширювати.

Державні заповідники (State zapovedniks, State strict reserves). Це основна і найбільш поширена в СРСР категорія абсолютно заповідних територій, що не має аналогів у зарубіжних країнах. Термін заповідник походить від слова "заповідь" і, таким чином, вже саме це поняття означає повну заборону втручання людини в природні екосистеми.

Згідно з типовим положенням про державні заповідники, вони створюються з метою збереження у природному стані типових і унікальних для відповідної ландшафтної зони природних територіальних комплексів, вивчення в них динаміки природних процесів і явищ та розробки наукових основ охорони природи.

Ділянки землі з її надрами та водні екосистеми виключаються з господарського користування і передаються в установленому порядку на постійну охорону державним заповідникам.

Державні заповідники утворюються Радами Міністрів союзних республік по узгодженню з Держпланом СРСР. Вони є юридично самостійними відомствами і мають статус науково-дослідних установ.

На державні заповідники покладається виконання таких завдань:

- повне забезпечення охорони території (включаючи й акваторію) з усіма природними об'єктами та дотримання заповідного режиму;
- проведення науково-дослідних робіт, що відповідають науково-природничому профілю заповідника, силами штатних наукових співробітників та науково-дослідних установ країни;
- сприяння підготовці спеціалістів по охороні природи, пропаганда екологічних знань, основ заповідної справи, способів раціонального природокористування та відновлення природних ресурсів.

Навколо заповідників виділяються охоронні зони для елімінації небажаного зовнішнього впливу на нормальне функціонування заповідних екосистем.

Біосферні заповідники (резервати) (Biosphere reserves). У розвитку заповідної справи біосферні заповідники (БЗ) - нова форма територіальної охорони природи, що якісно відрізняється від класичних заповідників, національних парків та інших категорій охоронних екосистем. Ідея їх створення була обгрунтована у 1973 р. в комітеті ЮНЕСКО по проблемі - "Людина і біосфера" (МАБ), ЮНЕП, МСОП та іншими міжнародними організаціями.

Згідно М. Батіссе (Batisse, 1982) БЗ - це територіально значні ділянки репрезентативних наземних і прибережних морських комплексів, які охороняються юридично. Вони утворюють глобальну мережу, об'єднану спільним розумінням екологічних завдань, спільними стандартами характеристик та оцінки стану природних угідь, а також обміном науковою інформацією. До складу кожного БЗ повинні входити одне або декілька таких угідь: репрезентативні еталони природних біомів; унікальні природні угруповання чи місцевості, що відзначаються незвичайною структурою або іншими цікавими особливостями; зразки гармонійного ландшафту, що сформувався внаслідок традиційних форм землекористування; зразки змінених або деградованих екосистем, які можна відновити і оптимізувати. Оскільки БЗ включають відмінні за своїм функціональним призначенням природні угіддя, на їх території виділені зони з різним природоохоронним і господарським режимом. Абсолютно заповідна зона включає особливо цінні еталонні екосистеми, що утворюють заповідне ядро БЗ. Таке ядро оточує захисна, частково заповідна зона, в якій організується моніторинг, ведуться наукові дослідження й експериментальні роботи. Зона відновлення включає угіддя з порушеними екосистемами, в яких проводяться меліоративні роботи по їх поліпшенню. Зона окультурених ландшафтів охоплює населені пункти і господарські землі, де здійснюються екологічно обгрунтовані традиційні сільськогосподарські, лісогосподарські та інші роботи.

У методологічному плані слід відзначити три основних принципи організації національної та глобальної мережі біосферних заповідників.

Перший принцип полягає у тому, що БЗ об'єднують не лише унікальні за своїм біогеографічним значенням репрезентативні природні екосистеми, але й окультурені екосистеми, які при застосуванні екологічно обгрунтованих форм господарської діяльності є своєрідними моделями для оптимізації інших аналогічних господарських угідь. Другий принцип - глобальний підхід при організації мережі БЗ, яка повинна бути репрезентативною для всієї біосфери. З цією метою відомий біогеограф М. Удварді (Udvardy, 1975) за пропозицією ЮНЕСКО розробив біогеографічне районування Землі. Він виділив вісім біогеографічних царств, 193 провінції та 360 районів, кожен з яких повинен бути представлений БЗ.

Третій екологічно важливий принцип організації БЗ - організація на їх базі національної й глобальної системи екологічного моніторинга за змінами в навколишньому природному і окультуреному середовищі. Така система, що включає моніторинг географічний, геохімічний і біотичний, дає змогу вести спостереження за усіма параметрами біосфери, від яких залежить її організованість.

Мережа БЗ створюється на базі національних парків та інших особливо цінних охоронних територій, що вже функціонують. Зараз у 64 країнах світу організовано 252 БЗ площею близько 195 млн га, у тому числі в Європі - 90, Азії - 33, Африці - 37, Північній Америці - 49, Південній Америці - 26, Австралії - 12. У східно-європейських країнах, на території яких розташовані Карпати, функціонує 18 БЗ, у тому числі в Угорщині - 5, Польщі - 4, Румунії - 3, Чехословаччині - 4, Україні - 2.

Географічна мережа БЗ дає змогу вирішувати ряд еколого-економічних і соціальних завдань, а саме: збереження унікальних і репрезентативних для біогеографічних районів Землі природних екосистем з їх генетичною, екологічною та ландшафтною різноманітністю; забезпечення (поряд з іншими заповідними об'єктами) необхідних екологічних умов для генофонду рослинного і тваринного світу та розвитку екосистем у природному середовищі; порівняльне дослідження природних і господарських екосистем, включаючи і порушені, з метою встановлення їх реакції при різних формах антропогенного впливу; екологічне обгрунтування методів раціонального природокористування і оптимізації життєвого середовища; прогнозування динаміки природних і господарських екосистем з урахуванням існуючої тенденції впливу техносфери на біосферу; підтримання екологічного балансу в районі розміщення БЗ; координація екологічних досліджень, сприяння міжнародному співробітництву в галузі охорони навколишнього середовища та здійснення контролю за природними і техногенними процесами у біосфері.

Найважливіші непрямі завдання, покладені на БЗ, такі: підготовка спеціалістів у галузі охорони природи, зокрема для проведення екологічного моніторинга; сприяння розвитку екологічної освіти людини, спрямованої на розширення її природопізнавальної сфери і посилення природоохоронної активності.

Гірська система Карпат має важливе екологічне значення не лише для країн, на території яких вона розташована, але й для всієї Середньої Європи. Тому організація в ній мережі БЗ - важливе природоохоронне завдання. В даний період функціонує лише чотири біосферних заповідники: у Південних Карпатах - Петросул (3068 га) і Ретезат (20 000 га) та в Західних Карпатах - Баб'я Гура (1734 га) і Агтелек (19 595 га). Для вирішення назрілих природоохоронних завдань еколого-економічного й соціального характеру та організації системи екологічного моніторинга в Карпатах потрібно розширити мережу БЗ. Доцільно створити БЗ у Східних Карпатах на базі Карпатського заповідника та Карпатського національного парку в УРСР та в проектованому міждержавному національному парку в Бескидах.

Охоронні ландшафтні області (Protected landscape areas). В останні десятиріччя посилюється прагнення людей до спілкування з природою, зокрема до відвідування НП. Тому у багатьох парках рекреаційний прес став від'ємно впливати на функціонування природних екосистем. У зв'язку з таким станом у деяких країнах виникла необхідність задовільняти зростаючі потреби населення в рекреаційних ресурсах на базі нового типу охоронних ландшафтів. У Чехословаччині для цієї мети організуються охоронні ландшафтні області (Chranena krajinna oblast), в Польщі - зони охоронного ландшафту (Obszar chronionego krajobrazu), в Угорщині - райони охоронного ландшафту (Tajvedelmi korzet). У ЧСФР цей тип частково охоронної території став настільки популярним, що як по кількості, так і за площею перевищує мережу національних парків. Словацькі природоохоронні дають йому таке визначення: охоронні ландшафтні області - це добре збережені та по можливості типові ландшафтні комплекси чи їх найбільш цінні частини, які відзначаються природною атрактивністю та естетичним значенням, де у зразковій гармонії знаходяться результати теперішнього господарського впливу людини - забудова, використання природних ресурсів та інші види її культурної діяльності. На території ландшафтних областей і надалі не виключається господарська діяльність, проте її форми й зміст повинні бути спрямовані на збереження ландшафтних, природних та інших цінностей навколишнього середовища (Магsakova-Nemejcova, Mihalik, 1977).

Охоронні ландшафтні області призначені для різних форм рекреації, туризму, спорту і, головним чином, для перебування людини у здоровому, естетично вартісному природному оточенні, придатному для відновлення її духовних та фізичних сил. У кожній такій області виділяються чотири зони з різним природоохоронним призначенням, використанням та режимом охорони. У першу, найбільш сувору охоронну зону включаються заповідні екосистеми (резервати та пам'ятки природи), у другу - території з відносно зрівноваженим співвідношенням між природними елементами та діяльністю людини, а також зі значним екологічним та естетичним значенням. У третю зону входять території без населених осередків або з такими осередками місцевого значення зі спеціальними невиробничими функціями.. До четвертої зони віднесено території перехідні до місцевостей, що не охороняються.

Як і національне парки, охоронні ландшафтні області мають свою адміністрацію; що контролює дотримання природоохоронного режиму господарських відомств та відвідувачів на їх території.

У державному природно-заповідному фонді СРСР дана категорія, для якої нами запропонована назва "регіональний ландшафтний парк", ще не затверджена. В УРСР близькими за своїм призначенням є ландшафтні заказники. Проте вони територіально незначні і не використовуються у рекреаційних цілях. Відзначимо, що Українські Карпати завдяки природним і слабоокультуреним естетично вартісним ландшафтам різних типів та наявності багатих рекреаційних і бальнеологічних ресурсів (понад 300 мінеральних джерел) - регіон, придатний для організації широкої мережі регіональних ландшафтних парків.

Резервати природи (Nature reserves). Своєрідні мікрозаповідникй, тобто територіально незначні (від 2 до 1000 га і більше) ділянки живої або неживої природи з повним заповідним режимом. Вони створюються для охорони малозмінених або незмінених природних екосистем, що мають науково-природниче, культурне, ландшафтно-естетичне або важливе еталонне значення. Залежно від природного об'єкту, який підлягає охороні, створюють такі резервати: ботанічні (флористичні, фітоценотичні), ландшафтні, спелеологічні, палеонтологічні, гляціальні, вулканічні. Охорона резерватів покладається на відомства й організації, на території яких вони розташовані.

Дана категорія охоронних об'єктів існує у всіх Карпатах. В УРСР резервати називають заповідними урочищами. Залежно від наукового значення вони можуть мати республіканське або місцеве підпорядкування.

Державні заказники природи (Zakazniks of nature, Partial nature reserves). Даний тип охоронних угідь здавна запроваджено в СРСР, у тому числі і на Україні. Термін заказник походить від поняття "заказувати" в розумінні забороняти. Заказники створюють з метою відтворення окремих компонентів природних або змінених екосистем та підтримання загального екологічного балансу в місцях їх розташування. На території заказника протягом певного періоду, (у ряді випадків постійно) охороняються популяції рідкісних видів рослин, тварин для відновлення їх ресурсів, або ж охороняються природні територіальні комплекси повністю. Залежно від об'єкту, який охороняється, заказники можуть бути ландшафтні (комплексні), ботанічні, лікарських рослин, орнітологічні, іхтіологічні, палеонтологічні, гідрологічні, геологічні тощо. Охоронний режим у заказниках встановлюють за узгодженням із землекористувачем таким чином, щоби він сприяв збереженню природного ресурсу, заради якого створена дана категорія.

Пам'ятки природи (Monuments of Nature). Територіально невеликі ділянки площею умовно 2-3 га або окремі об'єкти природи (вікові і пам'ятні дерева та їх біогрупи, цінні алеї, мінеральні джерела, витоки рік, мальовничі скелі, льодовикові валуни тощо), що мають наукове, культурне, меморіальне, естетичне та інше природоохоронне значення. їх охорону, як і охорону резерватів, забезпечують господарські відомства, на території яких вони знаходяться.

На території України пам'ятками природи оголошуються також унікальні або типові цінні в науковому, культурно-пізнавальному та оздоровчому відношеннях територіально незначні природні урочища. Залежно від унікальності чи естетичної вартості пам'ятки природи УРСР можуть бути союзного, республіканського або місцевого (обласного, районного) значення.

Парки, арборетуми, ботанічні сади (Preserves parks, Arboretum e, Botanical Gardens). Природні об'єкти культурного походження, охороні яких у Карпатах здавна приділяли належну увагу. Збереженню підлягають цікаві парки навколо старих замків, палаців, інших історичних будівель як пам'ятки садово-паркового мистецтва. Такі об'єкти цієї категорії, як арборетуми та ботанічні сади, мають також важливе експериментальне значення.

Охоронні місцезнаходження (Preserves 1оkalities). Ця категорія запроваджена в ЧСФР. її призначення - збереження локалітетів рідкісних видів рослин та біотопів тварин, місцезнаходження решток викопних організмів, а також руд рідкісних металів.

Науково-дослідні ділянки (Preserves scientific areas). Затверджені в ЧСФР під назвою "Chráněná studijni plocha". Охороні підлягають експериментальні ділянки природи, в яких проводяться різні види наукових досліджень.

Охоронні витвори природи (Preserve Nature Formation). Як спеціальна категорія затверджена в ЧСФР, де називається "Chraneny přirodni vytvor". Вона включає цінні геолого-геоморфологічні об'єкти, що мають значення для вивчення геологічної історії країни (геологічні відслонення, карстові явища, сліди вулканічної та гляціальної діяльності, печери, гроти та ін.), а також окремі дерева і їх біогрупи.

Ландшафтно-естетичні траси (Landscape-aestethical rouds). У практиці територіальної охорони Карпат даної категорії нема. Сучасний техногенний етап розвитку цивилізації характеризується надзвичайною мобільністю населення. Так, автотуризм часто здійснюється як з культурно-пізнавальною, так і рекреаційною метою. Відомо, що гірські регіони, зокрема Карпати, відзначаються наявністю цікавих у природничому та естетичному відношеннях ландшафтів з високим рекреаційним потенціалом. Для їх раціонального використання доцільно визначити вздовж туристичних шляхів через мальовничі перевали та інші естетично вартісні й природно цікаві місця спеціальні ландшафтно-естетичні траси. На таких трасах потрібно здійснювати регульовану охорону екосистем та пристосувати їх для дорожної рекреації. Ландшафтно-естетичні траси матимуть й істотне пізнавальне значення, бо дадуть змогу під час подорожі ознайомитись з закономірностями різних природних явищ оточуючого середовища.

* * *

Як бачимо, у практиці заповідної справи країн, на території яких розташована Карпатська гірська система, залежно від їх природоохоронних традицій існують різні типи заповідних територій і об'єктів. За своїм функціональним призначенням вони близькі, хоча деякі й відрізняються за характером охоронних об'єктів. Наприклад, територіально незначні охоронні місцезнаходження, навчально-дослідні ділянки, витвори природи, що існують у державному природно-заповідному фонді ЧСФР, на Україні належать до категорії резерватів або пам'яток природи. Є спроби розробити єдину класифікацію заповідних екосистем, що охороняються у різних країнах (Borisov, 1970; Стойко, 1972). Але це завдання виявилось досить складним. Потрібні дальші наукові пошуки для його розв'язання.

Зараз головне завдання полягає у формуванні мережі заповідних угідь (в широкому екологічно-природоохоронному та культурно-соціальному контексті заповідної справи), її удосконаленні з тим, щоб вона забезпечувала збереження унікальних природних екосистем з їх багатим та різноманітним генофондом, відображала основні географічні закономірності формування ландшафтів у різних природно-географічних зонах, допомагала у вирішенні актуальних наукових та народногосподарських завдань у галузі охорони природи, сприяла екологічній освіті широких кіл населення, забезпечувала людину рекреаційними ресурсами з метою оздоровлення та сприяла прищепленню любові і відповідальності бережливого ставлення до рідної природи.

<<< назад | зміст | вперед >>>