<<< назад | зміст | вперед >>>

Стойко С., Гадач Е., Шимон Т., Михалик С. Заповідні екосистеми Карпат

1. Екологічна і біогеографічна характеристика Карпат

Кожна велика гірська система внаслідок свого географічного положення і геолого-геоморфологічної будови відрізняється екологічною, а отже, і біогеографічною індивідуальністю, яку необхідно брати до уваги при використанні її природних ресурсів, а також науковому обгрунтуванні всього комплексу природоохоронних заходів, спрямованих на стабілізацію екологічного балансу.

У гірських регіонах біогеохімічні процеси проходять більш інтенсивно, ніж у рівнинних, а гірські екосистеми відзначаються більшою біогеографічною різноманітністю, але в той же час і більшою вразливістю при порушенні складних екологічних взаємозв'язків між окремими компонентами природних екосистем. Від'ємні ж наслідки такого порушення проявляються далеко за межами тої чи іншої гірської споруди, оскільки її екологічний вплив поширюється і на суміжні ландшафти. Тому охорону навколишнього середовища в гірських регіонах слід розглядати не лише в регіональному масштабі, але і в ширшому географічному плані. Це положення стосується і Карпат, які, після Альп, є найбільш масивною і в екологічному та біогеографічному відношеннях найбільш цікавою гірською спорудою в Середній Європі. Починаючись на північному заході недалеко від Братіслави і закінчуючись на південному сході біля Залізних Воріт, Карпати величезною дугою (довжиною близько 1500 км) оточують з трьох боків простору Середньодунайську низовину. Широта цієї дуги у північно-західній частині 240 км, у південно-східній - 340 км; лише в північно-східній частині, де розташовані Українські Карпати, вона звужується до 100-120 км. При такому географічному положенні і потужності Карпатської гірської системи її екологічний вплив проявляється як в Дунайському басейні, так і на суміжних територіях Польщі і України, зокрема, на Опіллі, Розточчі, Західному Поділлі.

Географічна назва - Карпати - дуже давня. У літературі, мабуть, вперше вона була згадана римським письменником Клавдієм Птоломеєм в II в. нашої ери. Історичні матеріали свідчать, що сприятливі кліматичні умови, родючі грунти і багаті відновні і невідновні природні ресурси Карпатської гірської системи та прилеглих до неї середньодунайської, притисянської і придністровської низовин з давніх часів сприяли економічному процвітанню народів, що заселяли цю територію. Оцінюючи ретроспективно екологічні аспекти їхніх взаємовідносин з природою, можна стверджувати, що запорукою такого процвітання було належне розуміння економічного значення для людини природних ресурсів. Цей постулат набуває особливої ваги в наш час, коли різні форми і масштаби антропогенного впливу на природне середовище значно розширились і тому ускладнились взаємовідносини суспільства і природи.

Рис. 1. Вапнякові скелі в Західних Карпатах. Татранський національний парк (Польща). Фото Е. Зембруського.

Потужна Карпатська гірська система у кліматичному і структурно-орографічному відношенні неоднорідна, що позначається і на її екологічній гетерогенності. Залежно від географічного положення та біогеографічних особливостей окремих частин Карпати поділяють на Західні, Східні та Південні (рис. 1).

Західні Карпати. Розташовані на території Чехо-Словацької Федеративної Республіки, Польщі і частково Угорщини (гори Бюкк, Токайські). Вони простягаються від малої середньо-дунайської низовини до долини рік Лаборець і Ослава (Словаччина, ПР) (Medwecka-Kornaś, 1959). У їхній центральній частині на кордоні Словаччини і Польщі розташовані Високі Татри, складені переважно гранітами, які досягають найбільшої для Карпат висоти. Найвища їхня гора Герлах (2655 м), на вершині якої є навіть субнівальний ступінь вічних снігів. У Карпатській гірській системі саме у високогір'ї Татр найкраще збереглись сліди льодовикових періодів - високогірні озера, льодовикові кари, трогові долини, моренні відклади та вали. Вони цікаві не лише для геоморфологів, ландшафтознавців, але і для біогеографів, тому що сприяють збереженню багатьох рідкісних аркто-альпійських видів рослин і тварин, генетично й екологічно зв'язаних з північними широтами. Це верби лапландська (Salix lapponum) і трав'яна (S. herbacea), кисличник двостовпчиковий (Oxyria digina), ліннея північна (Linnaea borealis), дріада восьмипелюсткова (Dryas octopetala), айстра альпійська (Aster alpinus), ломикамінь супротивно-листий (Saxifraga oppositifolia) та інші. У фітосозологічному відношенні на особливу увагу заслуговують такі поширені в Татрах ендеми, як дзвоники татранські (Campanula tatrae), кохлеарія татранська (Cochlearia tatrae), дельфіній прегарний (Delphinium oxysepalum ssp. spectabile), очанка безостюкова (Euphrasia exaristata).

Рис. 2. Піеніни. Гори Три корони (вид з Дунайця). Фото В. Стройного.

У геоморфологічному та ландшафтному відношеннях цікаві озера льодовикового походження - їх тут понад 100. Найбільші з них - Штрбське плесо, Гинцеве озеро розташовані у високогір'ї Словацьких Татр. Для охорони унікальних татранських екосистем створені великі національні парки в Словаччині і Польщі.

На схід від Високих Татр розташовані цікаві у геолого-геоморфологічному відношенні Пієнінські гори, складені вапняками. В них також збереглась оригінальна ендемічна флора - волошка Доміна (Centaurea triumfettii ssp. dominii), аконіт міцний (Aconitum firmum ssp. firmum), борідник лисуватий (Jovibarba hirta ssp. glabrescens), жовтушник пієнінський (Erysimum pieninicum), гвоздика рання (Dianthus praecox ssp. praecox) (рис. 2).

Далі на схід простягається масивний хребет складених флішовими породами Західних Бескид з найвищою вершиною Баб'я Гура (1725 м) (Польща). Тут сформувалися високопродуктивні букові і ялицево-букові ліси. В Бескидах є декілька невисоких перевалів (Яблунівський на висоті 551 м та ін.), через які здавна проходили шляхи спілкування населення.

У Словаччині, на південь від Високих Татр, розташовані Низькі Татри з найбільшою вершиною Дюмблер (2043 м), Велика Фатра з вершиною Остредок (2592 м). У Великій Фатрі зберігся найбільший у Європі осередок занесеного до світової Червоної книги третичного релікта тиса ягідного (Taxus baccata). На площі 860 га виявлено близько 160 тис. особин. Тис поширений у ялицево-букових і грабово-букових лісах, сформованих на багатих на кальцій грунтах. Приуроченість тиса до карбонатних порід спостерігається і в інших районах.

Східні Карпати. Тягнуться з північного заходу від долини Ослави і Лаборця на південний схід до гірського масиву Бучедж та перевалу Предял (1033 м) у верхів'ї ріки Прахов (Румунія). Основна частина цього субрегіону (за винятком Східних Бескид у Словаччині й Польщі та Семиградських гір у Румунії) розташована в межах СРСР на території України. Тому її називають Українські Карпати, їхня загальна довжина 280 км, ширина 100 км, площа 37 тис. км². Для Українських Карпат характерне орографічне об'єднання різних за походженням структурних елементів: складчатих флішових утворень (Складчасті Карпати), масивних гірських споруд докембрійського й палеозойського періодів (Мармароський кристалічний масив), вулканічної гряди (Вигорлат-Гутинський хребет).

Складчасті Карпати поділяються на Зовнішні, Центральні і Внутрішні. Зовнішні, або Скибові Карпати, розташовані у північно-східній частині гірського ланцюга. Вони включають Бескиди (від кордону з Польщею до р. Мізунка), Горгани (від р. Мізунка до р. Прут) і Покутсько-Буковинські Карпати (на схід від долини Прута). Кожний із цих масивів відзначається орографічними, кліматичними і біогеографічними особливостями. Східно-Дністровські Бескиди - це ланцюг низькогірних хребтів (найвища точка - вершина Магура Ломнинська-1021 м), вкритих високопродуктивними буковими, ялицево-буковими і буково-ялицевими лісами. Тут бере початок друга за величиною українська ріка Дністер, що має важливе економічне значення. Далі на схід між басейнами рік Стрий і Мізунка розташовані Сколівські Бескиди з найбільшими вершинами Парашка (1270 м) і Магура (1365 м). Вони вкриті буковими, ялицево-буковими і буково-ялицевими лісами. Для охорони найбільш цінних фітоценозів пралісового характеру створено кілька лісових резерватів. В урочищі Майдан організовано заповідно-мисливське господарство, в якому успішно розводять зубрів. Серед хвойно-букових лісів в околицях Климця у верхів'ї одноіменного гірського потоку зберігся унікальний локалітет балкано-південно-східно-карпатського субендема бузку угорського (Syringa josikaea), який ретельно охороняється.

В орографічному і ботаніко-географічному відношеннях від Бескид істотно відрізняються Горгани, де серед материнських порід переважають тверді пісковики, що важко піддаються вивітрюванню. Тому для них характерні скелясті форми рельєфу, кам'янисті розсипища, які у народі називають "греготи". На них збереглись найбільші в Українських Карпатах реліктові осередки сосни звичайної і кедрової (Pinus sylvestris, P. cembra), берези повислої (Betula pendula). На найвищих горганських вершинах Грофі (1752 м), Хом'яку (1540 м), Попаді (1740 м), Довбушанці (1760 м), Сивулі (1836 м) сформувався рослинний ступінь криволісся з домінуванням гірської сосни (Pinus mugo), рідше душекії зеленої (Duschekia viridis) та яловцю сибірського (Juniperus sibirica).

Особливою мальовничістю ландшафтів відзначаються Покутсько-Буковинські Карпати (найвищі вершини Ротило - 1485 м, Магура - 1367 м), розташовані між ріками Прут і Черемош.

Центральні, або Верховинські, Карпати відзначаються згладженими формами хребтів, що чергуються з менш пологими природними комплексами - Воловецькою і Міжгірською Верховинами, Ворохто-Путильським низькогір'ям, Ясинською котловиною. Вони включають вододільний хребет, що має характер звивистого гребеня з найбільшою вершиною Пікуй (1405 м), де створено комплексний державний ландшафтний заказник площею 711 га. Хребет перетинають мальовничі карпатські перевали - Ужоцький (889 м), Верецький (841 м), Воловецький (1014 м), Торунський (941 м), Яблунецький (931 м), що з давніх-давен були важливими торговими шляхами. Через Верецький перевал угорські племена у 896 р. пройшли на сучасну територію Угорщини.

Внутрішні, або Полонинсько-Чорногірські Карпати включають найбільш масивні і високі гірські хребти - Боржавський (вершина Стой - 1647 м), Свидовецький, Чорногірський. Останніх два особливо цінні в геолого-геоморфологічному і ботаніко-географічному відношеннях. У Свидовецькому масиві на виходах вапняків на вершинах Близниці (1883 м), Драгобрат і Герешаска зростають рідкісні для Карпат кальцефільні, реліктові і ендемічні рослини - білотка альпійська (Leontopodium alpinum), котячі лапки карпатські (Antennaria carpatica), айстра альпійська (Aster aipinus), астрагал Крайни (Astragalus krajinae), нарцис вузьколистий (Narcissus angustifolius), вероніка Баумгартена (Veronica baumgartenii), тонконіг Дейла (Роа deylii), солодушка солодушкова (Hedysarum hedisaroides) та ін. У Чорногірському масиві збереглись найбільш виразні в Українських Карпатах польодовикові форми рельєфу з характерними для них аркто-альпійськими видами рослин. У фітосозологічному відношенні особливої уваги заслуговують східно-карпатські ендеми - аконіти волотистий і Жакена (Aconitum paniculatum, A. jacquinii), щавель карпатський (Rumex carpaticus), медунка Філярського (Pulmonaria filarszkyana) та південно-східно-карпатські ендеми - деревій Шура (Achillea schurii), первоцвіт полонинський ((Primula poloninensis), аконіт низький (Aconitum nanum), жовтець карпатський (Ranunculus carpaticus), що збереглися на Чорногорі. В цьому масиві розташована найвища вершина України - Говерла (2061 м). На ній, як і на інших вершинах- Піп Іван Чорногірський (2020 м), П'єтрос (2022 м), Гутин Томнатик (2016 м),- чітко виражений ступінь альпійської рослинності.

У південно-західному напрямку, на межі з Румунією, розташований Рахівський кристалічний масив (Піп Іван Мармароський, 1940 м) і Чивчинський хребет (гора Чивчин, 1769 м). Вони складені метаморфічними породами докембрію і палеозою і становлять найстаріше ядро Українських Карпат.

Вигорлат-Гутинська гряда завдяки вулканічному походженню являє собою особливе морфоструктурне утворення. Вона починається в західній Словаччині і проходить через усю зовнішню частину Закарпаття. Найвищі вершини - Синяк (978 м), Бужора (1086 м), Чорна Гора (568 м) та ін. На південних відрогах гряди збереглися осередки теплолюбних рослин, генетично пов'язаних з Балканами і Субсередземноморською провінцією. Це ясен білоцвітий (Fraxinus ornus), липа срібляста (Tilia argentea), дерен (Cornus mas), виноград лісовий (Vitis sylvestris), ферульник лісовий (Ferulago sylvestris) тощо. Для їх охорони створено ряд фітоценотичних резерватів.

Південні Карпати. Головний хребет тягнеться від перевалу Предял на сході до Залізних Воріт на південному заході, складаючи по довжині приблизно одну третину всієї карпатської дуги. На відміну від Західних і Східних Карпат Південні Карпати мають меридіональне розташування. По середній висоті основної частини гір вони є найвищим масивом Карпатської гірської системи. Головна вершина- гора Молдов'яну (2543 м). Гірські хребти Південних Карпат складені переважно кристалічними породами, які, на відміну від флішевих, важче піддаються вивітрюванню. Тому вони часто закінчуються скелястими гребенями. На найбільш високих вершинах - Молдов'яну, Негоюл (2544 м) також добре збереглись сліди льодовикового періоду. У Південних Карпатах беруть початок великі ріки - Черна, Мотру, Жиу їх рослинний світ за своїми фітогеографічними рисами відрізняється від флори гір, розташованих у північній частині карпатського субрегіону. У передгір'ї росте ще більше балканських і субсередземноморських рослин, таких, як граб східний (Carpinus orientalis), грабинник (Ostrya carpinifolia), бузок угорський (Syringa josikaea). У гірських районах поширені рідкісні ендеми - волошка ретезатська (Centaurea retezatensis), костриця бучеджська (Festuca bucegiensis), тонконіг Няраді (Poa nyaradiana), горобини Борбаша, дакійська і банатська (Sorbus borbasii, S. dacica, S. umbellata ssp. banatica).

До Карпатської гірської системи належать також Трансільванське плато і Західні Румунські гори. Трансільванське плато - горбиста місцевість серед внутрішніх тектонічних западин Карпат. Воно складене пластами піщано-глинистих порід третичного віку, місцями вкритих товщею лесових глин. Висота плато коливається в межах 250-800 м.

На схід від Трансільванського плато розташована група невисоких масивів Західних Румунських гір, складених як кристалічними, так і вулканічними породами. Найвища гора - Бігар (1849 м). Тому ці гори називаються також Бігарськими.

Карпати багаті на природні ресурси, зокрема корисні копалини. Тут добувають нафту, газ, озокерит, буре вугілля, калійну і кухонну сіль, ртуть, поліметали, мармур, каолін, цеоліти. У Передкарпатському крайовому прогині зосереджені великі запаси самородної сірки. Експлуатація деяких природних багатств, наприклад, солі, залізної і болотної руд велася уже в бронзовому віці і часто супроводжувалась порушенням природного середовища.

Важливе бальнеологічне значення мають багаті ресурси мінеральних і термальних вод. Лише в Українських Карпатах нараховується понад 500 мінеральних джерел. На базі мінеральних і термальних вод діють численні санаторії, курорти, будинки відпочинку. Санаторії, організовані на базі термальних вод у П'єштянах (Словаччина), мають і міжнародне значення. Далеко за межами Українських Карпат відомі Трускавецький і Моршинський санаторні комплекси. У майбутньому їхня мережа в Карпатах буде розширюватись. Тому у плановому порядку слід розширювати також мережу охоронних об'єктів рекреаційного призначення, таких, як національні парки, регіональні ландшафтні парки та ін.

Географічне положення Карпат у Центральній частині європейського континенту визначає і характер кліматичних умов на їхній території. Гірська споруда розташована в атлантично-континентальній кліматичній області, що характеризується перевагою західних повітряних течій, антициклональним режимом погоди і пануванням помірковано-континентального клімату. Значна протяжність гірського ланцюга по меридіану та географічній широті, а також розчленованість рельєфу істотно впливають на різноманітність клімату його окремих частин.

Температура повітря має в Карпатах простий хід з мінімумом у січні і максимумом у липні. Від'ємні середньомісячні температури спостерігаються протягом трьох зимових місяців, а у високогір'ї - ще й протягом березня. У передгір'ї Західних Карпат середня температура липня становить 19° С, а у Південних Карпатах - 22° С

Закономірне зростання з півночі на південь позитивних температур впливає адекватно і на висотне поширення деревних порід. Т. Блатний і Т. Щасний (Blattny, Stastny, 1959) встановили, що в південному напрямку Карпатської гірської системи на один градус широти верхня межа смереки піднімається на 110 м (нижня на 51 м), бука - на 33 м, дуба черешчатого - на 86 м.

З наростанням висоти над рівнем моря в горах спостерігається закономірне зниження температури. На південно-західному мегасхилі Українських Карпат на 100 м падіння висоти температура знижується на 0,81° С, а на північно-східному - на 0,50° С

Карпати належать до гумідних гірських регіонів. Вони розташовані на шляхах західних і південних повітряних течій, що несуть з Атлантичного океану, а також з Середземного і Чорного морів значну кількість вологи. Річна кількість вологи коливається в межах 600- 700 мм у передгір'ях, до 1700 мм у високогір'ї. Але в останньому випадку слід додати ще так звані горизонтальні опади (у високогір'ї їх близько 200 мм) - це результат конденсації дрібних водних частин, що утворюють тумани, а також танення паморозі.

Опади мають характерний річний розподіл. Можна виділити два їхніх максимуми - у кінці весни (червень) і середині осені (жовтень). З наростанням висоти над рівнем моря кількість опадів збільшується. В Українських Карпатах це збільшення становить на південно-західному мегасхилі 12 %, а на північно-східному - 16 %.

Оскільки Карпати розташовані в гумідній кліматичній зоні, на їх території нагромаджуються великі запаси прісної води, вкрай дефіцитного на нашому континенті невідновного природного ресурсу. Вода акумулюється у високогірських озерах льодовикового походження, а також у густій мережі гірських рік. У Польських Карпатах беруть початок такі притоки Вісли, як Дунаєць, Сан з Вислоком та інші, що належать до Балтійського басейну. На території Словацьких Карпат розташовані верхів'я лівих притоків найбільшої європейської ріки Дунай - Нітри, Грону, Вагу. В Українських Карпатах беруть початок потужні водні артерії - Тиса, Дністер, Прут з їх чисельними притоками. Густою гідромережею відзначаються Румунські Карпати. Тут зароджуються великі праві притоки Серета - Молдова, Бистриця, Бузець, ліві притоки Тиси - Сомеш і Муреш та Дунаю - Жиу, Олт, Ведя, Яломиця, Сирет. Раціональне використання водних ресурсів, збереження чистоти річкових екосистем та підтримання їх нормального гідрологічного режиму - важливе екологічне і народногосподарське завдання. Особливе водозахисне значення належить гірським лісам. Експериментальними дослідженнями встановлено, що в Українських Карпатах 1 га стиглого букового лісу затримує до 25 % річних опадів, а 1 га смерекового лісу - до 37 % (Чубатий, 1968). Цю важливу гідрологічну роль лісів неможливо замінити навіть найдосконалішими технічними спорудами. Тому при обгрунтуванні мережі заповідних природно-територіальних комплексів у Карпатах слід брати до уваги і водозахисну функцію лісових екосистем.

Значна кількість вологи (25-40 %), зокрема у високогірських районах, випадає у вигляді твердих опадів. Сніговий покрив сходить у передгірних районах у березні, у гірських - у квітні, у високогірних - у травні, місцями у червні. Лише у прохолодних ущелинах альпійського і субальпійського рослинних ступенів у Високих Татрах, Фагарашських горах, іноді в Чорногорі сніговий покрив затримується протягом усього літа. Внаслідок значних снігопадів у Карпатах існує небезпека сходу лавин. Лавинні процеси майже щорічно відмічаються у Високих Татрах. В Українських Карпатах найбільш небезпечні щодо сходу лавин Чорногора, Свидовецький і Мармарошський масиви, частково Горгани і Боржавський хребет. Небезпечні лавини бувають також у Південних Карпатах (Фагарашські та інші гори). Залежно від кліматичних умов розрізняють зимові сухі лавини, весняні мокрі (при відлигах) і змішані. Лавини рухаються з швидкістю 10-30 м/с, а пилевидні навіть-80-100 м/с. Вони утворюються на безлісних схилах крутизною 20-40°, коли сила тяжіння снігового покриву більша, ніж сила зщеплення снігових мас з підстилаючими шарами (Стойко, Третяк, 1983). Про руйнівну силу лавинних процесів у високогір'ї свідчать лавинні траси на верхній межі лісу і фестончатий (розривний) її характер. Лавини небезпечні для відвідувачів гір у зимовий період. У лавинонебезпечних місцях охорона гірських лісів і криволісся - важливе екологічне завдання.

У цілому ж м'який клімат Карпат сприятливий для сільського і лісового господарства, а також для рекреаційної діяльності. Залежно від географічного положення гірських масивів і їх висоти він міняється. У передгір'ї клімат можна охарактеризувати як дуже теплий (Південні Карпати) і теплий семигумідний, у середньогір'ї - як помірно теплий і помірно гумідний, а в високогір'ї - як холодний, евгумідний.

Сприятливі екологічні умови Карпат і їх географічне положення в Середній Європі визначають характерні риси багатої і різноманітної флори і фауни. Закономірні зміни з висотою над рівнем моря клімату і грунтів зумовлюють зміни рослинного покриву і тваринного світу. Найбільш наглядно простежується цей екологічний зв'язок у висотних закономірностях формування рослинних смуг або ступенів (PC).

У рівнинних ландшафтах, що характеризуються дуже теплим кліматом, сформований PC грабово-дубових і грабово-ясенево-дубових лісів із дуба звичайного, ясенів звичайного і вузьколистого (Fraxinus excelsior, F. angustifolius) (Carpineto-Quercetum roboris, Carpineto-Fraxineto-Quercetum roboris). В Південних Карпатах у цьому PC зростають такі південно-європейські види, як дуби Фрайнетто (Quercus frainetto), ніжкоквітковий (Q. pedunculiflora) та бургундський (Q. cerris). .

Вище, у північному напрямку, південні види дубів поступово випадають. У Словацьких Карпатах вже відсутні дуби Фрайнетто і ніжкоквітковий, а в Українських Карпатах - дуб бургундський зберігся у вигляді окремих біогруп лише у двох місцях. У Польщі цей рослинний ступінь сформований лише дубом звичайним та грабом.

У більш прохолодних умовах на північно-східному мегасхилі Українських Карпат вузьку смугу утворює PC грабово-дубових і грабово-ялицево-дубових лісів із дуба звичайного (Carpineto-Quercetum roboris, Carpineto-Abieto-Quercetum roboris).

Оскільки дубові ліси ростуть на родючих грунтах, на значній території вони за тривалий агрокультурний період трансформувалися в сільськогосподарські угіддя. Тому загальна лісистість тут невисока.

У передгірських ландшафтах, у теплих кліматичних умовах сформований рослинний ступінь дубових і грабово-дубових лісів із дуба скельного (Carpineto-Quercetum petraeae, Quercetum petraeae). В ньому трапляються осередки таких теплолюбивих видів, як дуби бургундський, пухнастий (Quercus pubescens), віргільський (Q. virgiliana), Далешампа (Q. dalechampii). Як і в попередньому PC, у північному напрямку ряд теплолюбних видів дуба зникає. На південно-західному мегасхилі Українських Карпат (Закарпаття) вже відсутні дуби пухнастий і віргільський, а на північному навіть дуб скельний трапляється спорадично. В цьому рослинному ступені на освітлених південних схилах збереглася цікава у флористичному відношенні лісостепова рослинність. У минулому на місці лісових і лісостепових формацій створювалися виноградники і сади. Тому рештки корінних типів рослинності заслуговують на особливу охорону.

З підняттям висоти над рівнем моря клімат стає прохолоднішим і більш вологим. В цих екологічних умовах формується рослинний ступінь буково-дубових і дубово-букових лісів із дуба скельного (Fageto-Quercetum petraeae, Querceto (petraeae)-Fagetum).

При проникненні в глибину гірської системи екологічні умови для теплолюбного дуба скельного несприятливі. Тому тут формується широкий PC чистих букових лісів (Fagetum sylvaticae). На буроземних грунтах, частіше на тіньових схилах або в місцевостях з високою хмарністю, співдомінантом бучин стає тіневитривала ялиця біла (Abies alba), внаслідок чого утворюється PC ялицево-букових і буково-ялицевих лісів (Abieto-Fagetum, Fageto-Abietum).

Характерний компонент букових лісів - явір (Acer pseudoplatanus). На скелястих формах рельєфу або на верхній межі зростання бука, де в крайніх екологічних умовах його вітальність знижена, створюються сприятливі умови для росту явора, а отже, і для формування PC яворово-букових лісів (Acereto-Fagetum). Оскільки верхня природна межа бука внаслідок випасу знижена, ліси подібного складу зустрічаються у високогір'ї рідко. В Українських Карпатах вони збереглись на гірських хребтах полонин Кременець, Менчул, Красна, Рогнеска на висоті 1200-1250 м.

З наростанням висоти і проникненням у глибину гір клімат стає холодним, зростає його континентальність. Такі екологічні умови сприяють поширенню смереки (Picea abies), в результаті чого утворюється PC смереково-ялицево-букових (Piceeto-Abieto-Fagetum), а вище буково-ялицево-смерекових лісів (Fageto-Abieto-Piceetum). Змішані деревостани подібного складу відзначаються високою продуктивністю і мають важливе еталонне значення для лісового господарства. Тому праліси, що збереглись у тому PC, доцільно охороняти шляхом створення резерватів.

Починаючи приблизно з висоти 1200 (1300) м клімат стає настільки прохолодним, що бук і ялиця вже не можуть тут успішно рости. Тому у межах висот 1200 (1300) - 1650 м формується PC чистих смерекових лісів (Pieceetum abietis) (рис. 3).

У суворому кліматі високогір'я смерекові ліси змінюють сланкі чагарники - гірська сосна (Pinus mugo), душекія зелена (Duschekia viridis) і яловець сибірський (Juniperus sibirica), а також трав'янисті лучні фітоценози, що утворюють до висоти 1860 м PC криволісся та субальпійських лук (Pinetum mugi, Duschekietum viridis, Prata subalpina).

Ще вище клімат настільки холодний (середньорічна температура 2-3° С), а вегетаційний період такий короткий (менше чотирьох місяців), що навіть криволісся не може нормально розвиватися. В цих умовах формується PC альпійських лук (Prata alpina) із ситника трироздільного (Juncus trifidus), осоки зігнутої і вічнозеленої (Саrex curvula, С. sempervirens), костриці лежачої і різнобарвної (Festuca supina, F. versicolor), чорницевих і мохово-лишайникових пустошей.

Субальпійські і альпійські луки в Українських Карпатах називають полонинами, в Румунських - планінами, в Словацьких - голе, а в Польських - гала. В невисоких Угорських Карпатах вони відсутні.

На найвищих татранських вершинах, де сніговий покрив зберігається протягом літнього періоду, виділяють фрагменти субнівального PC.

Ми навели середні висотні межі рослинних ступенів. Проте можливі їх відхилення залежно від географічної широти, положення гірського масиву у внутрішній чи зовнішній частині Карпат, впливу клімату суміжних регіонів та локальних кліматичних факторів, характеру грунтового покриву, а також зумовленої складною орографічною структурою загальноекологічної ситуації.

Рис. 3. Ландшафт Східних Карпат.
Верхня межа смерекових лісів у Чорногорі.
Фото І. Шелевера.

При формуванні в Карпатах мережі заповідних екосистем слід керуватись принципом біогеоценотичної і географічної репрезентативності. Це означає, що у ній повинні бути представлені по можливості типові для усіх рослинних ступенів біогеоценози. Така мережа відбиватиме основні висотні закономірності формування рослинного покриву, а заповідні екосистеми служитимуть природними еталонами для ведення лісового й сільського господарства та реконструкції змінених фітоценотичних комплексів. Винятково важливе екологічне значення Карпат у збереженні генофонду флори і фауни. Тут росте понад 2700 видів судинних рослин - більше четвертої частини європейської флори, яка нараховує близько 10 тис. видів. У фітосозологічному відношенні на особливу увагу заслуговують ендемічні види і підвиди, яких у високогір'ї Карпат нараховується близько 12 % всієї флори (Favarger, 1988). Для народного господарства велику цінність становлять дикі плодові, лікарські, ефіроолійні, дубильні, кормові та інші рослини.

Таким же видовим багатством і різноманітністю відзначається тваринний світ Карпат. Зоологи визначили його як Карпатський гірсько-лісовий зоогеографічний округ (Татаринов, 1968). Він характеризується наявністю ряду реліктових і ендемічних видів різних систематичних груп, таких, як бурий карпатський ведмідь (Ursus arctos), тритони альпійський і карпатський (Triturus alpestris, Т. montandoni), карпатський глухар (Tetrao urogallus rudolfi), довгохвоста карпатська неясить (Strix uralensis macroura), карпатський білоспинний дятел (Dendrocopos leucotos carpathicus), орел-беркут (Aquila chrysaetos), карпатська білка (Sciurus vulgaris carpaticus), бурозубка альпійська (Sorex alpinus), полівка снігова (Chionomys nivalis).

Серед природних багатств Карпат вагоме соціальне значення мають рекреаційні та бальнеологічні ресурси, що служать оздоровленню людини. Одна з організаційних форм їхнього раціонального використання - науково обгрунтована система національних і регіональних ландшафтних природних парків. Розширення їх мережі набуває особливої соціальної ваги.

Як бачимо, у біогеографічному відношенні Карпати - різноманітний і цікавий гірський регіон, а в екологічному плані - дуже складний і вразливий. Тому питання, що стосуються підтримання на його території екологічного балансу, охорони і відновлення природних екосистем, раціонального використання рекреаційних та інших природних ресурсів, вимагають скоординованої дії спеціалістів різних профілів - екологів, біологів, географів, економістів. В успішному їх вирішенні важливе місце належить і системі природно-заповідного фонду.

<<< назад | зміст | вперед >>>