Стойка В.О.
Економічний простір. - 2011. - №45. - С.94-106.
Зарубіжний досвід інвестиційної політики в туристичній галузі та можливості його застосування
У статті висвітлено проблеми та перспективи формування зарубіжного досвіду інвестиційної політики в туристичній галузі. Визначено основні напрямки участі держави в інвестиційному процесі, націлені на розвиток туристичної сфери. Проаналізовано наукові підходи щодо визначених проблем розвитку та функціонування туристичної галузі. Сформовано висновки про можливості застосування зарубіжного досвіду у туристичній галузі України.
Актуальність проблеми. У світовому масштабі туризм займає значне місце серед галузей зовнішньоекономічної орієнтації, виконує найважливіші функції міждержавних обмінів, налагодження торговельно-економічних і ділових контактів. Туристична сфера є важливою складовою економіки держави, що не лише залучає до вироблення туристичного продукту більшість галузей вітчизняної економіки, а й стимулює їх розвиток.
Аналіз останніх наукових досліджень. Теоретичні та практичні аспекти розвитку туристичної галузі досліджуються такими відомими вітчизняними вченими як: Л.С. Грипів, В.Г. Гуляєв, М.І. Долішній, А.П. Дурович, Д.М. Стеченко, О.І. Шаблій, Л.М. Яцун, а також іноземні науковці К. Каспар, Й. Кріппендорф, Г. Опашовський, В. Фреєр, Р. Цюнд та ін. Питання управління інвестиційною діяльністю досліджують В. Бесєдін, М. Крачило, П. Курмаєв, А. Музиченко, А. Пересада, Г. Рогожин, В. Савченко, Д. Стеченко, О. Удалих, В. Шевчук та інші. Проте в науковій літературі приділяється увага проблемам інвестиційної діяльності переважно у промисловості, а про інвестування в туристичну галузь згадується лише епізодично.
Метою статті є аналіз зарубіжного досвіду інвестиційної політики в туристичній галузі та розробка рекомендацій щодо використання його у функціонуванні туристичної галузі України.
Викладення основного матеріалу дослідження. Розглядаючи досвід іноземних країн, можна констатувати, що динамічний розвиток туристичної сфери залежить від сприйняття на рівні держави важливості туризму та використання важелів державної підтримки. Згідно рекомендацій ВТО, сучасний стан розвитку туризму в першу чергу потребує підтримки держави, а вже потім - приватного сектора [1, с 70].
Зарубіжний досвід показує, що успішний розвиток туризму нерозривно пов'язаний з активною участю держави в його функціонуванні. Для багатьох країн стало очевидним, що туризм - це високорентабельна галузь, додаткове джерело валютних надходжень (при активному розвитку в'їздного і внутрішнього туризму), фактор диверсифікації економічної структури.
Так, зрозумівши перспективність туризму, більш, ніж передбачено в українському бюджеті, витратила на туризм навіть невелика за розмірами Литва (Україна витратила 23 млн. гривень у 2007 році) [2].
Заданими світового економічного форуму, конкурентоспроможність туристичної галузі України є низькою. В рейтингу індексу туристичної конкурентоспроможності за 2008 рік Україна займає 78 місце серед 124 тестованих країн. За показниками розвитку туристичної та транспортної інфраструктури, якості обслуговування організованого туризму і в туристичній галузі в цілому, ефективності державної туристичної політики, визнання туризму пріоритетною галуззю на рівні національних інтересів, можливості безвізового виїзду Україна значно поступається розвиненим країнам [3].
Досвід зарубіжних країн демонструє нам основні напрямки участі держави в інвестиційному процесі, націлені на розвиток туристичної сфери:
- зниження ціни інвестицій в туристичні проекти, що включає позики за вигідними процентними ставками (уряд відшкодовує різницю між фіксованою процентною ставкою і ринковою);
- продаж, оренду землі або інфраструктури за ціною нижче ринкової;
- податкові пільги, захист від подвійного оподаткування за допомогою укладення угод з іншими країнами, зниження мита;
- прямі субсидії або надання гарантій на інвестиції з метою залучення іноземних інвесторів.
В конкретних країнах використовують різні засоби державної інвестиційної політики у сфері туризму Так, в Австрії, Португалії і Греції надають переваги пільговим позикам, у Франції, Великобританії та Італії особливу увагу приділяють субсидіям, а в Іспанії - низькому податку на додану вартість. В Тунісі, Італії, Іспанії та Польщі потенційних інвесторів на певний період звільняють від податків на землю. До речі, в свої часи подібний закон діяв і на території сучасної України. Понад двісті років тому такі пільги отримав барон Фальц-Фейн, який створив знаменитий заповідник Асканія Нова [4].
У Хорватії туристичні послуги звільнені від сплати ПДВ. Крім того, застосовуються додаткові стимули для капіталовкладень у відповідності з розміром інвестицій і рівнем забезпечення роботою певної кількості персоналу. Інвесторам, які здійснюють діяльність в зонах спеціального державного захисту, де корпоративний ПДВ складає від 5% до 15%, надаються спеціальні привілеї.
Польський туристичний бізнес має найнижчу ставку оподаткування в Європі - 7% при 22% для інших видів бізнесу. З 1993 року для деяких видів інвестицій була введена система прискореної амортизації. Як і в Хорватії, обсяг пільг диференціюється в залежності від місця розташування об'єкта та рівня зайнятості [3].
В Словаччині реалізується Програма підтримки розвитку туризму, яка передбачає часткову дотацію державою кредитів для реструктуризації туристичної інфраструктури та Кредитна програма підтримки на реалізацію проектів розвитку туристичної інфраструктури [3].
В деяких країнах розвиток сфери туризму зосереджено в руках державних відомств, наприклад, в Єгипті, Туреччині, Мексиці, Тунісі, де держава регулює туристичну галузь з допомогою відповідного міністерства, що контролює діяльність усіх підприємств даного спрямування. Для цього значні фінансові вкладення здійснюються в туристичну індустрію, зокрема в рекламну і маркетингову діяльність, туристичну інфраструктуру тощо [5]. Уряд Єгипту, наприклад, необхідні кошти на реалізацію інвестиційних проектів, рекламу, маркетингові дослідження виділяє з державного бюджету. Для цієї країни туризм є одним з найважливіших джерел іноземної валюти.
В цьому разі держава впливає на туризм двома шляхами: управляючи попитом і доходами, або пропозицією та цінами. Для управління попитом держава використовує такі інструменти як маркетинг і просування туристичних послуг, ціноутворення і обмежений доступ на ринок [6].
Найпоказовішим для нашої держави, на думку голови Державної служби туризму та курортів України Анатолія Пахлі, є турецький досвід. Наприкінці 60-х років минулого століття там прийняли 15-річний план розвитку економіки. Власне туристичній галузі в цьому плані відводили близько 5%. Але туризм було визнано повноцінним і важливим сектором економіки, що потребував окремої уваги з боку держави. Для Туреччини це мало несподіваний результат: уже через 10 років доходи країни від туризму зросли із 7 млн. доларів до 200, тобто більше ніж у 25 разів. Тоді там зробили висновок, що туризм необхідно активно розвивати, і прийняли інтегровані плани розвитку визнаних перспективними з туристичного погляду провінцій, почали за державний кошт будувати дороги. Фактично у країні щороку будують до 2 тис. км нових високоякісних шляхів [2].
На спеціалізованій конференції „Туреччина: одна країна, два континенти, тисяча відтінків", що відбулася у 2007 році в Києві, посол Туреччини в Україні Ердоган Ишджан наголосив на тому, що нашій державі потрібно спростити візовий режим по відношенню до Туреччини. У громадян цієї східної держави, за словами посла, трапляються проблеми з в'їздом в Україну, тоді як громадяни нашої держави потрапляють у Туреччину вільно, оплативши вже в місцевому аеропорту візовий збір -20 умовних одиниць [7].
Існує ряд країн, де питання розвитку туристичної діяльності вирішується в „надрах" певного багатогалузевого міністерства на рівні відповідного галузевого підрозділу [5]. Міністерство, як правило, економічного профілю, в структурі якого виділяється спеціалізований туристичний департамент з достатньо широкими повноваженнями. Так, у Німеччині, Іспанії, Нідерландах, Болгарії регулювання розвитку туризму здійснюють міністерства економіки, у Чорногорії - Міністерство туризму, у Польській Республіці - Департамент туризму при Міністерстві економіки, в Португалії - Міністерство торгівлі та туризму, в Чеській Республіці - Міністерство торгівлі, в Росії - Федеральне агентство з туризму при Міністерстві спорту, туризму і молодіжної політики [6]. При цьому підрозділ міністерства, що відповідає за розвиток туризму в країні, здійснює свою діяльність в двох напрямках: вирішує і регламентує загальні питання державного регулювання та спрямовує і координує маркетингову діяльність [5].
Така модель участі держави в розвитку індустрії туризму дістала умовну назву „європейської". Особливої актуальності дослідженню цієї моделі надає не лише ситуація глобальних трансформацій у сучасному світі, а й вибір Україною європейського вектора розвитку. Центральна державна туристична організація в розвинених європейських країнах працює у тісній взаємодії з місцевою владою і приватним бізнесом. Це дало можливість для конструктивного співробітництва і взаємодії адміністративних органів різних рівнів державного та регіонального управління, а також для залучення коштів приватного сектора з метою виконання відповідних державних завдань. У сфері регулювання туристичної діяльності з'явились змішані за формою власності (державно-приватні) інститути [5].
За даними ВТО, 1/3 світових туристичних прибутків - це прибутки Великобританії, Іспанії, Італії та Франції.
В Італії Департамент з туризму входить до складу Міністерства виробничої діяльності. Основні його функції зводяться до координації діяльності регіональних турадміністрацій, розробки нормативно-правових документів загальнонаціонального характеру, досліджень та обробки статистичних даних, атакож міжнародної діяльності (міжурядові угоди, взаємовідносини з міжнародними організаціями та ЄС).
Місцеві туристичні адміністрації відають усіма питаннями ліцензування туристичної діяльності на своїй території, здійснюють класифікацію готелів, мають право просувати і рекламувати свої регіони всередині країни та за кордоном. Однак провідна роль у представленні Італії на міжнародному туристичному ринку належить Національному управлінню з туризму (ENIT), основними функціями якого є рекламно-інформаційна діяльність, маркетингові дослідження, координація міжнародної діяльності місцевих турадміністрацій. ENIT підпорядковується Департаменту з туризму і повністю фінансується з держбюджету У штаті ENIT - 200 осіб, у тому числі співробітники 20 представництв у 16 країнах. Відповідно до заяви голови ENIT Амедео Октавіані, у 2007 році ENIT отримало з державного бюджету Італії для виконання своїх функцій близько 56 млн. євро.
В державних програмах Хорватії, Німеччини і Куби чітко виражена соціальна спрямованість і розумне поєднання вигод зовнішнього туризму і його ролі в покращенні життя громадян своєї країни. Як не дивно, але Ф. Кастро і Й. Броз Тіто залишили нам позитивні приклади загальнонаціональних програм розвитку туризму. На Кубі це „кампізмо популяр" - недорогий відпочинок всіх кубинських сімей у спекотний сезон. Ф. Кастро зобов'язав всі готелі та туристичні комплекси надати свої пляжі і спортивні споруди місцевому населенню, а також створити можливості для недорогого проживання. Добре було б, щоб такі методи розвитку туризму започаткували в Україні.
У Франції питання регулювання туризму належать до компетенції Міністерства транспорту та суспільних робіт, у структурі якого функціонують Державний секретаріат з питань туризму та Управління туризму. Ці органи відповідають за управління та регулювання галузі, інвестування й міжнародні відносини у сфері туризму. Крім того, існує ряд органів, що беруть участь в управлінні туризмом „із правом дорадчого голосу": Рада з туризму при Міністерстві транспорту та суспільних робіт, Французьке агентство туристичного інжинірингу, Національна наглядова рада з туризму (маркетингові дослідження й статистика в туризмі), Національне агентство з питань відпускних подорожей (соціальний туризм), Національний комітет з процвітання Франції (питання екології й озеленення міст).
Просуванням образу Франції як туристичного центру на міжнародному ринку займається асоціація „Maison de la France", що виникла в 1987 p. на підставі угоди про партнерство між місцевими адміністраціями, туристичними фірмами, готелями, адміністраціями об'єктів екскурсійного показу [8].
У Великобританії сферу туризму очолює Міністерство культури, засобів масової інформації та спорту, якому підпорядковується орган, що безпосередньо координує діяльність у галузі туризму - „VisitBritain". Він займається залученням іноземних туристів, розвитком внутрішнього туризму, а також консультує уряд й інші державні установи з питань туризму „VisitBritain", поряд із традиційною діяльністю на іноземних ринках (поширення інформації туристичного змісту, реклама, участь у виставках), надає платні консалтингові послуги, організовує виставки та семінари, здійснює різні проекти за участю іноземного капіталу, видає та реалізовує путівники, відеофільми та іншу рекламно-інформаційну продукцію [5].
Ефективне застосування сучасних інформаційних технологій та маркетингових компаній, що використовуються у „VisitBritain", доцільно було б запозичити Україні. Успіх проектів „VisitBritain" позначився на зростанні прибутку в'їздного туризму
В Іспанії питання туризму координує Державний секретаріат з питань торгівлі, туризму та малого бізнесу, підлеглий Міністерству економіки. Крім Держсекретаріату, Міністерству підпорядковуються: Центральна дирекція з туризму (адміністративні питання, розробка загальних напрямів державної політики у сфері туризму); готельна мережа „Paradores" (83 готелі, розміщені в будинках, що становлять історичну цінність); два виставково-конгресних центри (в Мадриді й Малазі) та Іспанський інститут туризму - „Turespaca" [8].
В Іспанії та Греції надаються пільгові податковий режим і ставка амортизаційних відрахувань, проведено зниження податку з обороту. В Греції ПДВ на розміщення туристів та їх харчування складає 8%. Крім того, урядом розроблена система знижок для туристичних фірм, які здійснюють прийом та обслуговування туристів в несезонний період [3].
Для України важливим було б перейняти такий досвід організації роботи, особливо з питань просування унікальних та екологічних туристичних продуктів.
Іспанський інститут туризму „Turespaca" займається залученням іноземних туристів, здійснюючи рекламну діяльність. Ця організація має широку мережу інформаційних офісів у Іспанії та 29 представництв у 21 країні світу. Інститут повністю фінансується з державного бюджету.
Як результат, Іспанія посідає перше місце в світі за обсягом річного бюджету для проведення політики просування національного туристичного продукту за кордоном, 70% якого надається урядом країни [5].
На відміну від розглянутих прикладів державного регулювання туристичної діяльності, можливий варіант відсутності центральної державної туристичної організації і вирішення всіх питань на засадах і принципах ринкової „самоорганізації". Урядові органи використовують таку модель у тих випадках, коли туризм взагалі не дуже потрібний національній економіці або суб'єкти туристичного ринку займають сильні позиції, тобто здатні вирішувати свої проблеми без участі держави. Подібна модель управління індустрії туризму прийнята в США після того, як у 1997 році була ліквідована державна структура U.S. Travel and Tourism Administration (USTTA), що відповідала за розвиток туризму в країні [5].
Даний крок був обумовлений цілим рядом причин: скороченням видатків федерального бюджету, міцними позиціями США на міжнародному туристичному ринку, впевненістю в привабливості країни для зарубіжних туристів, наявністю сильних приватних компаній у сфері туризму, здатних на самостійні потужні рекламні акції в інтересах усього національного ринку. Важливе значення при цьому мають розвинена інфраструктура, система забезпечення безпеки туристів, високий рівень надання банківських, страхових послуг і медичного обслуговування [9, с 21].
Можливі варіанти управління інвестиціями індустрії туризму, таким чином, можна звести до спектру моделей з врахуванням конкретної специфіки економічного розвитку країни. Вибір моделі інвестування залежить від наявності в країні відповідних виробничих ресурсів: природних, матеріально-технічних, трудових, інформаційних.
Світовий досвід дає нам приклади переважно ринкового регулювання інвестиційних процесів у туристичній сфері (США). Комбінування факторів виробництва в процесі інвестування здійснюють туристичні фірми. Але це можливо тільки у випадку, коли:
- доходи фірм від ринкової діяльності дозволяють їм сформувати необхідні нагромадження фінансових ресурсів або використати кредити;
- в країні зростає платоспроможний попит;
- затрати на будівництво об'єкту і поточні затрати на виробничу діяльність на об'єкті прийнятні для ринку;
- інвестиційний проект відрізняється від інших досить швидкою окупністю.
При цьому податки на доходи підприємств індустрії туризму повинні бути мінімальними, а держава не втручатися у функціонування туристичного сектору економіки, не приймати участі у фінансуванні цієї діяльності.
Позитивним у такому підході до управління інвестиційним процесом в індустрії туризму є:
- на ринку відбираються найбільш конкурентоздатні інвестиційні проекти;
- в результаті впливу ринку створюються потужні стимули підвищення ефективності виробництва (матеріальна чи інша зацікавленість, що забезпечує оптимальне співвідношення між високою якістю послуг і низькими затратами на їх виробництво);
- в результаті конкурентної боротьби на ринку залишаються найбільш ефективні підприємства індустрії туризму;
- інвестиційні проекти і діяльність туристичних фірм орієнтуються на ринковий попит, а через нього - на задоволення потреб суспільства;
- витісняються інвестиційні проекти, які є неефективними в умовах ринкової конкуренції.
Разом з тим на ринку з'являються суб'єкти господарювання, які здатні порушувати існуюче законодавство. Великі компанії, що володіють більшими за уряди країн ресурсами, здатні впливати на органи влади, здійснювати контроль над ними. Більш того, вони можуть впливати на світові економічні та, насамперед, інвестиційні процеси.
В результаті конкурентної боротьби неефективні компанії об'єдну ються у групи монополістів, що приводить до їх змови.
В країнах з неусталеною економікою спостерігається підвищена увага з боку держави до туристичної сфери, оскільки це у певній мірі допомагає нейтралізувати негативні впливи можливих економічних криз [9, с 21].
При функціонуванні соціально-орієнтованої ринкової економіки перевагу необхідно віддати моделям із значним державним регулюванням і програмуванням (капіталістичною планомірністю). Державі належить важлива роль у створенні і збереженні умов, необхідних для функціонування сучасної ринкової економіки. Сюди належить система законодавства, яка сприяє ринковій діяльності, в тому числі чітко обумовлені права власності і розвиток корпоративного права, закони по захисту прав споживачів, положення про фінансові ринки, трудове законодавство. В сучасних умовах невтручання держави в соціально-економічні процеси нереальне. Вже давно суперечки ведуться не про необхідність державного регулювання, а про його розміри, форми та інтенсивність. Потрібно навчитися вміло використовувати державні та ринкові економічні механізми в практиці господарювання в їх оптимальному поєднанні [10, с 11].
З 2006 року державне регулювання туристичної діяльності здійснює Міністерство культури і туризму України, у рамках якого діє Державна служба туризму і курортів.
Що ж стосується взаємодії Міністерства культури і туризму з Державною службою туризму і курортів, то слід відзначити, що взаємодія між ними ще не врегульована остаточно. Дана служба повинна виконувати функції координатора туристичної галузі, однак фактичні повноваження її дуже обмежені. У діяльності Міністерства культури і туризму і Державної служби туризму і курортів частина функцій фактично дублюється [9, с 23].
Регіональні структури управління у сфері туризму (Управління культури і туризму) також мають ряд істотних обмежень. Так, наприклад, згідно з чинним законодавством і положеннями, затвердженими для даних структур, на регіональні і державні органи управління туризмом покладені обов'язки щодо ведення обліку підприємств, які здійснюють туристичну та курортну діяльність, аналіз ефективності їх діяльності. Але реально цю роботу виконати неможливо, тому що, наприклад, інформація про діяльність готельних підприємств і санаторно-курортних закладів надається у формі звітів закладів органам державної статистики, минаючи регіональні структури. Права підпису на ліцензіях територіальні туристичні органи не мають, як не мають повноважень для здійснення функції контролю за діяльністю ліцензіатів [9, с 23].
Регіональний та місцевий рівні державного регулювання є найважливі шими, оскільки саме там розміщені туристичні та рекреаційні ресурси, виробляється і споживається туристичний продукт, працює персонал туристичних підприємств, створюється певний імідж не тільки окремої місцевості, а й країни взагалі. Однак, незважаючи на розуміння необхідності координації дій центральних і місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, сьогодні належного рівня цієї роботи ще не досягнуто [9, с 23].
Світовий досвід дає чимало прикладів конкретних форм партнерства між органами виконавчої влади, місцевого самоврядування, громадськими організаціями та підприємницькими структурами щодо розвитку туристичної галузі. Практикується, зокрема: створення національних комітетів якості та товарних знаків у галузі туризму; реформування фінансової та податкової політики стосовно діяльності підприємств, які надають туристичні послуги; упровадження в туристичній галузі довгострокових контрактів „Держава - Регіони"; створення органами місцевого самоврядування і суб'єктами туристичної діяльності змішаних підприємств для управління такими важливими і складними в обслуговуванні об'єктами як палаци, канатні дороги, розважальні центри [9, с 24].
Висновки. Отже, на нашу думку, координація дій центрального і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, громадських організацій дасть змогу підвищити темпи розвитку туристичної галузі.
Одним із шляхів активізації в'їздного і внутрішнього туризму є формування великих національних корпорацій та сприяння їх діяльності з допомогою пільгового оподаткування і субсидіювання на перших етапах рекламної та інформаційної діяльності. Поряд з цим доцільно розглянути питання транснаціоналізації туристичної галузі, тобто створення транснаціональних корпорацій з участю вітчизняного приватного і державного, а також іноземного капіталів. Причому доцільною є державна політика використання транснаціоналізації туристичної галузі з одночасним захистом національного виробника і створення передумов виходу українських компаній на світовий ринок. Для цього необхідно запровадити практику обмежень на діяльність зарубіжних ТНК, наприклад, запровадження „вхідного" контролю інвестицій, обмежень на вивезення капіталу з країни.
Отже, державна інвестиційна політика повинна формуватися, виходячи з вимог забезпечення економічної рентабельності туристичних компаній і створення сприятливих соціально-економічних умов (середовища) в конкретних регіонах, можливостей туризму в міжнародному обміні, забезпечення балансу зовнішньоекономічної діяльності держави, підвищення рівня і якості життя людини за рахунок повного задоволення потреб у пізнанні навколишнього світу.
Всі проблеми сучасного розвитку туризму будуть вирішені при належній державній підтримці та наявності механізмів комплексного підходу до управління національним туристичним продуктом на внутрішньому і міжнародному ринках туристичних послуг.
The problems and prospects of foreign investment policy experience in tourism are explained in the article. The main directions of state participation in the investment process, aimed at developing tourist industry are determined. The scientific approaches to the identified problems in the tourism industry development and operation are analyzed. Some conclusions about the foreign experience possibilities usage in the Ukrainian tourism industry are formed.
Key words: tourist industry, travel business, tourist infrastructure, travel agency, transnationalization, the state investment policy
Все о туризме - Туристическая библиотека На страницах сайта публикуются научные статьи, методические пособия, программы учебных дисциплин направления "Туризм".
Все материалы публикуются с научно-исследовательской и образовательной целью. Права на публикации принадлежат их авторам.
У статті висвітлено проблеми та перспективи формування зарубіжного досвіду інвестиційної політики в туристичній галузі. Визначено основні напрямки участі держави в інвестиційному процесі, націлені на розвиток туристичної сфери. Проаналізовано наукові підходи щодо визначених проблем розвитку та функціонування туристичної галузі. Сформовано висновки про можливості застосування зарубіжного досвіду у туристичній галузі України.