<<< тому | зміст | вперед >>>

Шимановський Ст. Небезпеки в горах

Розділ 1. Фактори, обумовлені висотою

1.1. Гіпоксія

За ступенем впливу кліматогеографічних чинників на людину існуюча класифікація підрозділяє (умовно) гірські на рівні:

- низькогір'я - до 1000 м. Тут людина не відчуває (порівняно з місцевістю, розташованої на рівні моря) негативного впливу нестачі кисню навіть при напруженій роботі;
- середньогір'ї - у межах від 1000 до 3000 м. Тут в умовах спокою та помірною діяльності в організмі здорової людини не настає скільки-небудь істотних змін, оскільки організм легко компенсує недолік кисню;
- високогір'ї - понад 3000 м. Для цих висот характерно те, що вже в умовах спокою в організмі здорової людини виявляється комплекс змін, викликаних кисневою недостатністю. Якщо на середніх висотах на організм людини впливає весь комплекс кліматогеографічних чинників, то на високогір'ї вирішальне значення набуває недолік кисню в тканинах організму-так звана гіпоксія.

Високогір'ї в свою чергу може бути умовно розбито (рис. 1) на наступні зони (Е. Гиппенрейтеру):

а) Зона повної акліматизації - до 5200-5300 м. В цій зоні завдяки мобілізації всіх пристосувальних реакцій організм успішно справляється з кисневою недостатністю та проявом інших негативних факторів впливу висоти. Тому тут ще можна розташовувати довгостроково діючі пости, станції і т. п.; тобто жити і працювати постійно.
б) Зона неповної акліматизації - до 6000 м. Тут, незважаючи на введення в дію всіх компенсаторно-пристосувальних реакцій, організм людини вже не може в повною мірою протидіяти впливу висоти. При тривалому (протягом декількох місяців) перебування у цій зоні розвивається втома, людина слабшає, втрачає у вазі, спостерігається атрофія м'язових тканин, різко знижується активність, розвивається так звана висотна детеріорація - прогресуюче погіршення загального стану людини при тривалому перебуванні на великих висотах.
в) Зона адаптації - до 7000 м. Пристосування організму до висоті тут носить нетривалий, тимчасовий характер. Вже при відносно короткому (порядку двох-трьох тижнів) перебування на таких висотах настає виснаження адаптаційних реакцій. У зв'язку з цим в організмі проявляються виразні ознаки гіпоксії.
г) Зона часткової адаптації - до 8000 м. При перебуванні в цій зоні протягом 6-7 днів організм не може забезпечити необхідною кількістю кисню навіть найбільш важливі органи і системи. Тому їх діяльність частково порушується. Так, знижена працездатність систем і органів, відповідальних за заповнення енергетичних витрат, не забезпечує відновлення сил, і діяльність людини значною мірою відбувається за рахунок резервів. На таких висотах відбувається сильне обезводнення організму, що також погіршує його загальна стан.
д) Гранична (летальна) зона - понад 8000 м. Поступово втрачаючи опірність до дії висоти, людина може перебувати на цих висотах за рахунок внутрішніх резервів тільки вкрай обмежений час, близько 2-3 днів.

Наведені величини висотних меж зон мають, зрозуміло, середні значення. Індивідуальна переносимість, а також ряд факторів, викладених нижче, можуть змінювати зазначені величини для кожного горовосходителя на 500-1000 м.

Пристосування організму до висоті залежить від віку, статі, фізичного та психічного стану, ступеня тренованості, ступеня і тривалості кисневого голодування, інтенсивності м'язових зусиль, наявності висотного досвіду. Велику роль відіграє й індивідуальна стійкість організму до кисневого голодування. Передували захворювання, неповноцінне харчування, недостатній відпочинок, відсутність акліматизації значно знижують стійкість організму до гірської хвороби - особливим станом організму, що настає при вдиханні розрідженого повітря. Велике значення має швидкість набору висоти. Перерахованими умовами пояснюється те, що одні люди відчувають деякі ознаки захворювання гірською хворобою вже на відносно невеликих висотах-2100-2400 м, інші бувають стійкі до них до 4200-4500 м, але при підйомі на висоти 5800-6000 м ознаки гірської хвороби, виражені в різній ступеня, виявляються майже у всіх людей.

На розвиток гірської хвороби впливають також деякі кліматогеографічні фактори: посилена сонячна радіація, низька вологість повітря, тривалі низькі температури і різке їх перепад між вночі і вдень, сильні вітри, ступінь електризації атмосфери. Оскільки ці чинники залежать, у свою чергу, від широти місцевості, далекості від водних просторів і тому подібних причин, то одна і та ж висота в різних гірських районах країни надає на одного і того ж людини різний вплив. Наприклад, на Кавказі ознаки захворювання гірською хворобою можуть проявлятися вже на висотах 3000-3500 м, на Алтаї, Фанських горах і Паміро-Алае - 3700-4000 м, Тянь-Шані - 3800-4200 м і Памірі - 4500-5000 м.

<<< тому | зміст | вперед >>>