<<< назад | зміст | вперед >>>

Розвиток туристичного бізнесу регіону

РОЗДІЛ І. ТУРИСТИЧНА ІНДУСТРІЯ ЯК ГАЛУЗЬ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

§1.5. Новітні тенденції змін на туристичному ринку

Серед новітніх тенденцій змін на туристичному ринку необхідно виділити збільшення ступеня його інтернаціоналізації й концентрації капіталу, а також підвищення рівня технологічних і продуктових інновацій. Однією із найбільш важливих особливостей сучасної економіки є процес інтернаціоналізації або глобалізації. Цей процес особливо помітний у туристичному секторі. Він проявляється в експансії підприємства за кордони держави, в якій воно було зареєстровано на момент початку своєї діяльності. В спеціальній літературі можна зустріти опис двох діаметрально протилежних, але не виключаючих взаємних тенденцій розвитку: глобалізації і регіоналізації. Глобалізація інтерпретується в різних джерелах достатньо подібно - як процес прогресуючої залежності кожного господарюючого суб'єкта від міжнародного оточення і від світової кон'юнктури. Явище регіоналізації базується на так званій тріаді, тобто на трьох домінуючих у світі ринках - американському, японському і європейському. Це явище розуміється як просторова концентрація локалізації прямих інвестицій. При цьому регіоном найбільшої просторової концентрації господарської діяльності, і в першу чергу прямих інвестицій, в 90-ті роки XX ст. стала Європа. Виділяються три найважливіші організаційні форми включення підприємства у процес інтернаціоналізації:

- експорт;
- контрактна кооперація;
- прямі інвестиції.

Кожна з цих форм наявна і в процесі інтернаціоналізації туристичної діяльності. Але найбільше значення в цій сфері мають прямі інвестиції.

Одним із чинників просторової концентрації туристичної діяльності в Європі стало створення на території Європейського співробітництва (ЄС) єдиного туристичного ринку. Однак експансія наднаціональних¹ підприємств у туристичному секторі виходить за межі єдиного ринку. Найбільш перспективними для фірм цього сектора стали молоді ринки країн Центральної і Східної Європи.

Національні підприємства, як правило, мають низку груп або мереж фірм. В обох випадках йдеться про заміну єдиного центру управління значною кількістю центрів прийняття рішень, кожен з яких має свою сферу компетенції й відповідальності. Такі розподілені центри пов'язані один з одним використанням методів, які допускаються або законами про об'єднання (в разі створення звичайних чи фінансових груп), або контрактним правом.

Феномену інтернаціоналізації господарської діяльності сприяє процес концентрації капіталу в небачених раніше масштабах. Підприємства, які беруть участь у цьому процесі та ініціюють зміни, використовують стратегії зовнішнього розвитку, тобто розвиваються шляхом поглинання партнерів або створення з ними спільних підприємств. При дотриманні стратегії зовнішнього розвитку туристичні фірми об'єднуються з іншими господарюючими суб'єктами або їх поглинають.

Спосіб об'єднання господарюючих суб'єктів, при якому кожний із них втрачає організаційну самостійність, а натомість виникає новий суб'єкт, називається злиттям. На практиці злиття може набувати різних форм:

- об'єднання підприємств однакового масштабу;
- поглинання, якщо туристичне підприємство має більш сильні позиції, ніж його партнери і конкуренти;
- включення частини активів суб'єкта, який підлягає ліквідації, в статутний капітал туристичного підприємства при умові, що воно поступиться активами, залишеними іншим підприємствам.

Купівля туристичним підприємством інших господарюючих суб'єктів або отримання в них права вирішального голосу в результаті викупу більш ніж половини акцій або інших часток називається придбанням або аквізицією. В результаті придбані суб'єкти перестають існувати як самостійні юридичні особи, а туристичне підприємство-покупець продовжує функціонувати.

У туризмі, як і в інших секторах економіки, спостерігається стійка тенденція до створення концернів, картелів, угод і союзів туристичних підприємств. У туристичні концерни з одним керівництвом об'єднуються численні туристичні підприємства, які зберігають організаційно-правову самостійність. Як правило, керуючий орган концерну має форму холдингу - товариства з відповідною часткою участі. Ці структури виникають у результаті згоди партнерів по концерну, які для досягнення загальної мети - спільного управління концерном - вносять свої капітали і створюють організаційно і юридично самостійний орган керівництва.

На практиці переважну більшість складають концерни, в яких туристичні підприємства, що належать до різних сфер діяльності, об'єднуються з підприємствами, зв'язаними з обслуговуванням туристів. Учасники холдингу виробляють різні продукти й оперують на різних ринках, але їхні профілі завжди є ланками одного ланцюга, який веде до клієнта. Завдяки цьому концерн володіє можливістю надавати комплекс послуг - готельних, транспортних, банківських, страхових та інших - часто об'єднаних в один пакет. Таким чином, спостерігається тенденція розширення концернів за рахунок підприємств, які не належать до туристичного сектора економіки, але здійснюють діяльність, пов'язану з туризмом у технічному або комерційному плані. Прикладом такої тенденції можуть слугувати фінансові інститути - банки, ощадні каси, інвестиційні фонди, кредитні спілки, страхові компанії тощо.

Значно рідше функції органу управління концерном виконує представницька структура, створена на контрактній основі, без вкладення капіталів і створення товариства.

Туристичне підприємство може спрямувати свою стратегію на формування картельних структур. Картельними називають угоди підприємств, які обмежують конкуренцію. У відповідності з антимонопольним законодавством, такі угоди, в принципі, вважаються незаконними. До домовленостей, що передбачають як багатолітню кооперацію підприємств, так і їх злиття або створення господарських союзів (міжгалузевих з участю туризму, внутрішньогалузевих і т.д.), ставляться дуже жорсткі вимоги для того, щоб вони могли бути визнані законними. Такий порядок передбачає забезпечення ринкової свободи кожного партнера. Для укладання угоди необхідне обґрунтоване звернення в державний антимонопольний комітет. Угода набуває чинності через відповідний проміжок часу, якщо державний орган не буде заперечувати проти її укладання. Рішення і рекомендації антимонопольного управління повідомляються структурі, яка здійснює державний нагляд за туристичною діяльністю, яка за результатами перевірки формує офіційне роз'яснення про можливі порушення антимонопольного законодавства. Правові основи заборони монополістичної практики містяться в ст. 85 Припису № 86 Європейського Економічного Співробітництва (Fontaine P., 1998). Європейські принципи регулюють передусім умови можливості укладання картельних угод, встановлюють еталони договорів і забезпечують зіставність вимог. Але ці приписи не ведуть до стандартизації продуктів і вважаються обов'язковими для країн-учасниць.

Угоди типу "пул"² означають об'єднання туристичних підприємств різних галузей із громадськими партнерами, наприклад з органами місцевого або господарського самоуправління, в організацію, яка має публічний характер. Учасники подібної угоди на одних і тих самих умовах зобов'язані зробити свої вклади в організацію заходів - предметів цієї угоди - з тим, щоб мати чітко визначену частку для покриття витрат або отримання прибутку. Домовленості між партнерами за угодою типу "пул" укладаються при організації особливо дорогих, а через це важких для індивідуального здійснення заходів, а також акцій із сфери лобіювання, успіх яких залежить від солідарності туристичного бізнес-товариства. Підприємства укладають між собою договір про розподіл витрат на їх проведення та про колективну відповідальність за результати.

Як наприклад можна навести такі заходи, охоплені угодами схожого типу:

- проведення довгострокових і витратних наукових досліджень технологій або ринків;
- створення капіталомістких компонентів інфраструктури туризму, що вимагають значних інвестицій;
- впровадження новітніх і дорогих інформаційних технологій;
- використання супутніх технологій;
- лобіювання необхідних правових рішень;
- дорогі рекламні кампанії і компанії з просуванню, організації і проведення закордонних ярмарків, навчання за кордоном тощо;
- страхування туристичних регіонів або великих туристичних чи спортивних заходів від ризику військових руйнувань.

Залежно від типу договорів, що укладаються, угоди типу "пул" поділяються на дві групи:

1. Партнери домовляються про дольову участь у витратах на захід, який здійснюється.
2. Один із партнерів спочатку бере на себе всі витрати на здійснення заходу, а потім ці витрати компенсуються іншими учасниками угоди за заздалегідь погодженою схемою.

Управління проектом або доручається одному з учасників угоди, або з цією метою створюється спеціальний орган, діяльність якого фінансується всіма учасниками.

Технологічну і продуктову інноваційну привабливість туристичного сектора можна проілюструвати на прикладі продукту, який складається для організації проведення конгресів, навчальних курсів, ярмарків, великомасштабних зустрічей діячів бізнесу, культури, науки і політики, які забезпечуються повним спектром послуг і супутніх заходів (розваги, екскурсії, посередництво у встановленні контактів тощо). Господарська діяльність, спрямована на виробництво такого продукту, називається конгресним туризмом або бізнес-туризмом. Вид такого бізнесу хоч і новий, але стрімко розвивається і починає домінувати на світовому туристичному ринку внаслідок дуже високої рентабельності. Цей бізнес приносить величезні прибутки, але він передбачає значні інвестиції і формування комплексної територіальної техніко-економічної інфраструктури. Наприклад, вважається, що найбільші у світі інвестиції в будівництво (1,6 млрд. дол. США) вкладені в штаб-квартиру центра конгресів у Токіо "Tokyo International Forum". Уведений в експлуатацію в 1997 p., цей центр здатний прийняти протягом доби 28000 гостей, надаючи в їх розпорядження театри, магазини, художні галереї, 14 ресторанів, офіси, головний конференц-зал на 5000 місць і 38 залів загальною площею 5000 м².

Як бачимо, витрати настільки значні, що вимагають спільного фінансування декількома суб'єктами, а також участі в процесі підготовки заходів органів місцевої, а іноді й державної влади.

¹ Розповсюджена думка, що наднаціональне підприємство - це такий суб'єкт, який з урахуванням накопиченого й підконтрольного майна веде безперервну господарську діяльність як мінімум у двох країнах, а закордонна діяльність контролюється й підпорядковується глобальній стратегії підприємства (у випадку мережної взаємодії).
² від англ. pool - загальна каса, загальний фонд.

<<< назад | зміст | вперед >>>