<<< назад | зміст | вперед >>>

Розвиток туристичного бізнесу регіону

РОЗДІЛ І. ТУРИСТИЧНА ІНДУСТРІЯ ЯК ГАЛУЗЬ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

§1.4. Сучасний туристичний бізнес

Процес, початок якому було покладено виїздами на природу, перетворився в організовані поїздки на далекі відстані. Фактично, туристичний бізнес, заснований на організованих поїздках, зародився ще в XIX ст., але організований туризм тільки після Другої світової війни став повноцінною галуззю промисловості. Згідно з пануючими тенденціям у напрямку стандартизації туристичного продукту і його серійного виробництва, а також "монтажу" туристичних розваг, керівники туристичного бізнесу пропонували масовому споживачу організовані подорожі. З таким підходом були тісно пов'язані процеси раціоналізації розмірів туристичних фірм, кооперації з іншими галузями економічної системи, а також формування ринків для реалізації продукту під назвою "подорожі".

Боротьба за місце на ринку загострилася на всіх рівнях виробництва туристичного продукту:

- організації подорожей і перебування в місцях відвідування, а також реалізації конкретних заходів;
- розподілу і продажу;
- транспортування, розміщення й організації харчування.

Звичайно, 50-ті роки ще не можна було назвати "золотим віком" туристичних підприємств, але ринок тоді був дійсно вільним, прозорим і відкритим. Серед підприємств, які пропонували різноманітні подорожі - поїздки автобусом, літаком, пароплавом, а також між фірмами, які забезпечували розміщення, харчування і культурну програму, існувала конкуренція. Капітал і послуги були розподілені між численними самостійними підприємствами, а нові фірми могли входити й завойовувати свою нішу на ринку і мали досить високі шанси закріпитися на ньому. Цілком істотним було існування в той час різних співтовариств, союзів, кооперацій і співробітництва, але вони мали, як правило, вільний, добровільний та епізодичний характер.

Залізниця мала свою частку в бюро подорожей, а ті у свою чергу, брали участь у фірмах автобусних перевізників і були зв'язані угодами з готелями. Або ж навпаки - деякі регіональні готельні й автобусні фірми ставали співвласниками бюро подорожей. Найбільші організатори подорожей навіть перетворювалися співвласників банків.

Але в ці "піонерські" часи почалася бурхлива експансія капіталу. Основні споживчі інтереси населення були забезпечені, а жага подорожей значно посилилася. Бурхливе зростання кількості подорожей за кордон стало причиною збільшення інвестицій у туристичну галузь. Чартерні перевезення туристів літаками вимагали значних капіталовкладень, оскільки авіаційна промисловість безперервно вдосконалювала існуючі моделі літаків і створювала нові моделі, більш безпечні, комфортні і швидкі, ніж попередні. Для того, щоб не відставати від технічного прогресу в цій галузі, потрібні були чималі інвестиції. Неабияке значення мали і нові цілі туристичних поїздок. Процес відкриття перспективних для туризму регіонів і територій вимагав забезпечення їх аеропортами, транспортними засобами і відповідною інфраструктурою, готельною і харчовою базами. У цей період значна частина інвестицій надавалася самими туристичними підприємствами. Туристичний продукт пропонувався все більш широкому і різноманітному колу клієнтів, які мали можливість вибирати різні цілі і форми подорожей, звичайно, з урахуванням реклами і під впливом відповідних і орієнтованих на конкретні групи клієнтів маркетингових стратегій. При загостренні конкуренції ця діяльність стала досить дорогою. Нові канали розподілу, а також розміщення туристичних бюро і посередницьких фірм у місцях, які характеризувались високою відвідуваністю, - частіше за все у великих торгових центрах, на території великих транспортних підприємств - все це передбачало значні фінансові витрати. Чим більшим було туристичне підприємство, тим більш капіталомістким ставало утримання адміністративного апарату. Не кожен проданий туристичний продукт приносить прибуток, оскільки, з одного боку, транспортні, готельні і гастрономічні потужності не завжди можуть використовуватися на сто відсотків, а з іншого - досить часто при намаганні утримати попит ціни стабілізуються на більш низькому рівні, ніж фактична собівартість продукту. Тому туристичні підприємства часто використовують так зване змішане калькулювання, при якому ризиковані або що завдають збитків продукти урівноважуються продуктами з гарантовано високим прибутком. Подібні принципи функціонування привели до того, що в період бурхливого росту (60-ті роки) організований туризм став однією з капіталомістких і агресивно конкурентних галузей економіки.

У ці роки у світовому туризмі пройшла перша велика хвиля концентрації капіталів. Звичайно, і раніше - одразу після Другої світової війни - знаходимо свідчення тяжіння підприємств до простих форм об'єднання капіталів. Типовим прикладом можна вважати спільне підприємство під назвою "Центральноєвропейське бюро подорожей", яке виникло як результат згоди таких партнерів, як німецька і угорська державні залізниці, австрійське транспортне бюро, північно-німецький Ллойд, а також Хапат-Ллойд, яке виділило для реалізації загальних економічних цілей відповідні капітали і створило юридично й організаційно самостійне підприємство. У 50-ті роки також мало місце злиття туристичних підприємств (особливо їх вертикальних об'єднань), які знаходились в єдиному ланцюгу послуг, що надавалися туристу. Це дозволило вижити або збільшити свою ринкову потужність. Мета подібних об'єднань полягала у вертикальному розвиткові діяльності фірми шляхом освоєння споріднених або ринково зв'язаних фаз процесу виробництва продукту. Саме тому бюро подорожей здебільшого інтегрувалися з транспортними підприємствами.

У 60-ті роки характер концентрації і централізації капіталу змінився. Якщо до цього часу підприємства об'єднувалися на принципах кооперації, то в 60-ті роки почалися процеси злиття підприємств-конкурентів, які мали аналогічні продукти і ринки, з метою монополізації ринку. Як приклад, можна навести чотири великі німецькі фірми, що займалися організацією подорожей, -TOUROPA, Scharnow, Hummel і Dr.Tigges Reisen, - які спритно обійшли антимонопольні й антикартельні закони, спочатку під виглядом співробітництва в галузі електронного резервування місць і в цілях підвищення ефективності використання парку літаків, а в результаті створили (шляхом злиття) великий туристичний концерн Touristik Union International GmbH KG (TUI).

У 60-ті роки, поряд зі злиттям традиційних організаторів подорожей також змінювалась діяльність концернів в інших галузях. Цей процес називають зв'язаною диверсифікацією. Він полягає в об'єднанні підприємств, які належать до різних секторів промисловості. Ефект досягався за рахунок обміну знаннями і вміннями, накопиченими до цього моменту в незалежних, але достатньо подібних сферах діяльності. Наприклад, великі торговельні концерни, мережа посилкової торгівлі Quelle або Neckezmann почали пропонувати своїм клієнтам поїздки за дуже вигідними цінами, завдяки чому ці концерни досить швидко захопили значну частину туристичного ринку через свої каталоги й торгові дома. Обидва концерни без значних інвестицій і витрат на рекламу зуміли забезпечити собі ефективний продаж туристичного продукту. Вони мали можливість використовувати вже існуюче програмне забезпечення власної комп'ютерної мережі, офісне обладнання і т.д. Торгові доми і система посилкової торгівлі дозволили цим концернам застосовувати змішане калькулювання, при якому туристичні підприємства з високим ризиком, цінами, нижчими від фактичної собівартості, сприяли кращому використанню транспортної системи і готельної мережі, але найважливіше - це дозволяло залучати додаткових клієнтів. Завдяки цьому короткострокові витрати на "чистий" туризм могли покриватися із прибутків від торговельної діяльності, а в довгостроковому періоді туризм виявився досить прибутковим.

Традиційні малі й середні туристичні підприємства зіштовхувалися на бурхливо зростаючому ринку ще з одним видом конкуренції. Організації, представляючи інтереси конкретних соціальних груп (профспілки, молодіжні організації, клуби за інтересами, товариства любителів регіональних традицій або фольклору тощо), об'єднували свої сили і створювали туристичні концерни, які динамічно розвивалися і займали значну частку ринку. Як приклад можна навести німецький GUT-Reisen, створений як туристичний концерн на базі профспілкових відділів з організації відпочинку працівників при заводських профспілкових комітетах. Інший приклад - автомобільні клуби, які організували власні національні туристичні концерни, такі як німецький ADAC або австрійський АО АС.

На туристичному ринку 60-х років також закріпилася відповідна група малих і середніх підприємств, які вдало використали існуючі ринкові ніші і будували свою діяльність на дуже вузькій спеціалізації. До цієї групи можна віднести численних організаторів екскурсійних поїздок, зокрема таких, які орієнтувалися на конкретні регіони (наприклад, Турцію, Скандинавію, Східну Європу) або на окремі категорії клієнтів (молодіжні подорожі, поїздки для осіб "третього віку", сімейний відпочинок із малими дітьми, подорожі для медичних працівників), а також підприємства, які пропонували специфічні форми туристичної активності (відпочинок під вітрилами, експедиції, споглядання природи, задоволення інтересів - хобі і т.д.). Фірми із цієї групи виявились одними з небагатьох, яким не довелося "бігати за клієнтами", їх також не зачепила розповсюджена в той час тенденція до концентрації капіталу.

Отже, можна зробити висновок, що внаслідок процесів концентрації і централізації капіталу в 50-60-х роках на туристичному ринку сформувалось чотири групи підприємств:

- великі туристичні підприємства, які виникли в результаті вертикального злиття;
- великі підприємства і концерни, створені шляхом горизонтального злиття;
- концерни, створені у процесі зв'язаної диверсифікації;
- вузькоспеціалізовані малі й середні підприємства, яких не зачепив процес концентрації.

Крім тенденції перетворення вільного туристичного ринку в потужну олігополізовану ринкову структуру, спостерігається прихід у цю галузь великих банків, страхових концернів, транспортних підприємств і фінансових груп. Олігополістична форма ринку проявилася в усіх ланцюгах туристичного сектора - від виробництва продукту через розподіл і реалізацію до фінансування. Концентрація туристичного бізнесу в декількох групах викликала гарячковий пошук нових партнерів (навіть з інших галузей), які володіли фінансовими ресурсами, заміну попередніх партнерів і навіть повний розрив із ними. Покинуті партнери ставали здобиччю великих концернів, які були настільки потужні, що навіть безперервна зміна правових норм боротьби з недобросовісною конкуренцією не забезпечувала відповідного захисту.

Державні підприємства часто ставали співзасновниками подібних концернів або підтримували з ними тісні кооперативні і договірні контакти. Саме в такій ситуації опинилася німецька залізниця і державна авіакомпанія LUFTHANSA по відношенню до концерну TUI. Жорстке застосування до цього концерну антимонопольних норм із реструктуризації загрожувало б фінансовим інтересам обох державних підприємств. Тому немає нічого дивного в тому, що ефективність виконання юридичних норм у таких випадках була невисокою або взагалі нульовою. Внаслідок подібної практики кинутих партнерів, які виявилися слабкими ринковими конкурентами, чекало неминуче банкрутство. В історії 70-х і 80-х років дійсно зафіксована велика кількість несподіваних і стрімких банкрутств.

На сучасному етапі туризм все частіше розглядається наукою як вид господарської діяльності, яка не тільки приносить прибутки, а й задовольняє потреби, пов'язані з використанням вільного часу і з подорожами. Отже, сприйняття туризму стало предметом вивчення в першу чергу всіх економічних дисциплін і наук про організацію і управління. В межах такого підходу туризм отримав термін "туристичного бізнесу". Його формують господарюючі суб'єкти різних галузей - від туристичного бюро і готелів через виробників літаків, автомобілів і обладнання для кемпінгів до перукаря в конкретній туристичній місцевості. Можна виділити три головні критерії, які дають підстави відносити господарюючих суб'єктів до туристичного бізнесу:

1. Значення послуги, яку надає господарюючий суб'єкт, або продукту, який він виробляє, для реалізації подорожі і туристичного перебування:

- основні туристичні послуги (з проживання, харчування, транспортні, організаційні, посередницькі);
- туристичний продукт, який розширює основну пропозицію і спеціалізований на задоволення туристичних потреб (виготовлення сувенірів, виробництво спортивного обладнання, послуги екскурсоводів, виробництво індивідуального туристичного спорядження);
- додаткові послуги (банківське фінансове обслуговування, страхування, торгівля, розважальні і перукарські послуги, проектування і будівництво об'єктів туризму, забезпечення безпеки, медичне обслуговування тощо).

2. Залежність продажу продукту, що виробляється, від обсягу туристичного попиту. При цьому, на цей продукт може існувати (і, як правило, існує) попит місцевого населення. Приблизні пропорції між туристичним і місцевим попитом можна представити так:

- послуги проживання (100% продажу цих послуг приїжджим гостям);
- послуги харчування (70% продажу послуг приїжджим гостям і 30% - місцевому населенню);
- транспортні послуги (50% продажу послуг приїжджим гостям і 50% - місцевому населенню);
- послуги проектування і будівництва (30% продажу інвесторам у туристичну галузь і 70% продажу іншим інвесторам).

Вважається, що господарюючий суб'єкт можна віднести до туристичного бізнесу, якщо реалізація продукту, що ним виробляється, як мінімум, на одну третину залежить від туристичного попиту.

3. Туристичні потреби, для задоволення яких призначений продукт, що виробляється суб'єктом:

- безпосередні потреби приїжджих гостей (шляхом надання послуг проживання, харчування і сервісне обслуговування тощо);
- опосередковані потреби приїжджих гостей (шляхом надання послуг/продуктів туристичним інвесторам або іншим господарюючим суб'єктам).

Більш широким, порівняно з туристичним бізнесом, вважається поняття туристичної індустрії. Воно охоплює всю функціонуючу для підтримки туристичного бізнесу і туристів інституційну сферу, в тому числі й суспільну. Крім туристичних підприємств, вона включає, пов'язані з туризмом органи адміністративного управління, територіального самоуправління в туристичних регіонах, господарського самоуправління туристичного сектора, а також міжнародні й державні органи, які формують туристичну політику. Особливо важлива роль відводиться регіональним органам самоуправління, які здійснюють регіональну туристичну політику. Сьогодні регіональна політика займається питаннями розвитку туризму для соціально-економічної активізації структурно й економічно слабких (депресивних) регіонів із поступовим вирівнюванням регіональних диспаритетів.

У результаті комплексного підходу до туризму в науках, які вивчають просторову економіку, сформувалося поняття комплексного туристичного освоєння місцевості. Комплексне туристичне освоєння місцевості передбачає наявність чотирьох основних компонентів:

- природничих та історико-культурних туристичних цінностей;
- техніко-економічної інфраструктури загального і спеціального призначення;
- основної матеріальної бази туризму;
- допоміжної бази (з кооперації).

Тільки комплексне освоєння місцевості, яка має туристичні цінності, необхідну інфраструктуру, а також об'єкти основної і допоміжної матеріальної бази, забезпечує максимальне задоволення потреб приїжджого в цю місцевість гостя.

Методологічні основи аналізу туристичного освоєння місцевості подані на рис. 1.1.

Рис. 1.1. Структурно-логічна схема аналізу туристичного освоєння місцевості

Просторові аспекти також охоплюють різнобічні просторові зв'язки туристичних місцевостей:

- з іншими туристичними місцевостями (з точки зору їх співробітництва, які часто мають транскордонний характер);
- з місцевостями - джерелами туристичного руху (щодо спрямування туристичних потоків);
- з місцевостями, які мають інші господарські функції (з погляду загальних інтересів, зумовлених постачальними і збутовими зв'язками з кооперації при виготовленні продукту);
- з найближчим оточенням (з точки зору сусідніх зв'язків і загальною адміністративною підлеглістю).

Деякі з перелічених зв'язків виявляються транскордонними і стають об'єктами міжнародного правового регулювання, потрапляючи у сферу міжнародних економічних і політичних відносин.

Сьогодні дослідницькою домінантою економічних наук став туристичний ринок і проблеми окупності туристичного бізнесу. Туристичний ринок - це економічна категорія, що визначається як сукупність відносин обміну, предметом яких є операції купівлі-продажу товарів і послуг, що слугують задоволенню потреб, пов'язаних зі зміною місця перебування у вільний від роботи час. Можна говорити про ринок кінцевих предметів і послуг, які безпосередньо отримує турист у суб'єктів, формуючих зібрані певним чином пропозиції. Можна також говорити про туристичний ринок, забезпечений інвестиціями, на якому в ролі як продавців, так і покупців виступають господарюючі суб'єкти. Ці суб'єкти функціонують або виключно в туризмі, або зайняті, головним чином, в цьому бізнесі, або їх господарська діяльність у галузі туризму носить опосередкований характер.

У спеціалізованій економічній літературі поняття "туристичний ринок" використовується або як теоретична економічна категорія, або як реальний туристичний ринок глобального, тобто світового масштабу. У повсякденному вживанні також зустрічається термін "туристичні ринки"; при цьому основою для їх поділу слугують або географічні (за місцем локалізації), або галузеві (виходячи з виду туристичної господарської діяльності) критерії. В першому випадку йдеться, наприклад, про європейський, американський, східний чи західний туристичний ринок, або про ринок країн, що розвиваються, тощо. В другому випадку виділяються готельний, гастрономічний, транспортний, авіаційний і т.п. ринки.

Усі суб'єкти, які присутні на туристичних ринках із боку пропозиції (регіони, адміністративні одиниці, підприємства великого, середнього і малого бізнесу, а також комерційні установи й організації), - це елементи, в широкому розумінні, туристичної індустрії.

Із погляду співвідношення туристичної індустрії з навколишнім природним середовищем туризм став предметом вивчення екологічної економіки. Основна увага в цьому напрямку приділяється ресурсомісткості туристичної індустрії, зумовленій як взаємозв'язками різних видів туристичної активності, так і впливом туристичної господарської діяльності на довкілля.

Таким чином, можна зробити висновок, що для дослідження туризму необхідний комплексний підхід, який передбачає всебічний аналіз туристичної індустрії з усіма її складовими. Тільки комплексний підхід дає можливість реально оцінити стан функціонування туризму й виробити рекомендації з його подальшого розвитку.

<<< назад | зміст | вперед >>>