<<< назад | зміст | вперед >>>

Розвиток туристичного бізнесу регіону

РОЗДІЛ І. ТУРИСТИЧНА ІНДУСТРІЯ ЯК ГАЛУЗЬ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

§1.1. Туристичний бізнес та його еволюція

Поняття туризму змінювалося з плином часу. Воно розширювалося з виникненням нових явищ і процесів суспільного, економічного і екологічного характеру, пов'язаних із переміщенням людей із метою споживання, витратою вільного часу.

У ранній історичній фазі можна говорити про подорожі, тобто виїзд за межі місць постійного проживання.

Найбільш сміливі інтерпретатори історії знаходять джерела цього феномена в тому, що походи Ганнібала - це добре організовані пригодницькі мандрівки. При такому підході до туризму, поряд із сучасним масовим туристичним рухом, відносять переселення народів, паломництво до святих місць, хрестові походи, подорожі, пов'язані з географічними відкриттями, мандрівки бардів, прогулянки з палаткою за плечима.

Сучасна наука чітко виділяє в цьому феномені, який у повсякденному вживанні називають подорожами або туризмом, дві пов'язані між собою, але принципово різні сфери, а саме: туристичний рух і туристичну індустрію.

Така інтерпретація феномена туризму зумовлена виникненням ринку і пов'язаних із ним законів ринкової економіки. Тому розвиток туризму можна розглядати як із позиції попиту, тобто туристичного руху, так і з позицій пропозиції, тобто тих структур, які зайняті підготовкою й реалізацією подорожей.

Єдина періодизація історії туристичного руху в науці сьогодні відсутня, насамперед тому, що ця історія унікальна для кожної країни. Крім того, виникають суттєві розбіжності в поглядах на те, що вважати туризмом "світового", а що "локального" рівня. Але, незважаючи на ці застереження, в спеціальній літературі продовжуються спроби систематизувати історію туристичного руху, виходячи з того, що це допоможе краще зрозуміти весь комплекс економічних, екологічних і суспільних явищ, які складають цей феномен.

Найбільш адекватною європейському культурному співтовариству, на наш погляд, можна вважати систематику (Freyer W., 1993), згідно з якою в туристичному русі виділяються такі фази:

1. Ранньоісторична фаза, охоплює період до 1850 р.
2. Початкова фаза - з 1850 до 1914 р.
3. Фаза розвитку -з 1914 до 1945 р.
4. Фаза масового туризму - після 1945 р.

1. Ранньоісторична фаза. Відповідно до крайніх історичних інтерпретацій епоха подорожей і екскурсій почалася з вигнання з раю Адама і Єви. Сучасна наука, як правило, відмовляється визнавати цих перших мандрівників туристами. По суті, вони не відповідали головному критерію, який зумовлює цей термін. Мотивами переміщення у просторі в ранньоісторичні часи здебільшого ставали такі чинники, як торгівля, господарські контакти, спрага пізнання, відкриття, навчання, релігія тощо. Подорожі здійснювались не тільки для того, щоб отримати позитивні емоції. Люди подорожували за власним бажанням або з примусу. Досить часто такі походи супроводжувалися небезпекою і труднощами, загрожуючи здоров'ю і навіть життю людей.

У спеціалізованій літературі (Elsasser H., 1994) наводяться єгипетські тексти, які датуються 2000-1000 pp. до нашої ери. Вони свідчать, що подорожі для отримання задоволення і відпочинку були звичайним явищем у житті древніх єгиптян, а також доказом того, що їхньою удачею опікується один з єгипетських богів. Відомі аналогічні описи давньогрецького походження, де масштаб поїздок був меншим, ніж в Єгипті, а подорожі здійснювалися здебільшого для участі в Олімпійських іграх або з метою спостереження за їх ходом (776 р. до н.е. - 394 р. н.е.).

Здійснювались також систематичні поїздки до дельфійського оракула. Але справжній розквіт туризму в древності відбувся завдяки Римській імперії. Римляни створили дорожню мережу небачених раніше масштабів. Історичні джерела дають можливість зробити висновок, що мережа головних доріг мала загальну довжину більш як 90 тис. км, а довжина другорядних шляхів, з'єднуючих між собою окремі поселення, перевищувала 200 тис. км. Добре розвинута шляхова мережа слугувала військовим, адміністративним і торговельним цілям. Але, крім цього, вона використовувалась для подорожей, які здійснювались для "чистого" задоволення, розваг і відпочинку. У спеціалізованій літературі наводяться приклади індивідуальних і колективних подорожей, дається опис дороговказів, бюро подорожей, інформаційних служб, транспортних засобів із виділеними місцями для відпочинку і приготування їжі, з причепами для багажу і вмонтованим лічильником кілометражу, а також опис придорожніх гостинних дворів, пропонуючих за грошову або натуральну оплату безпечну ночівлю і харчування.

Наслідком загибелі Римської імперії став занепад цивілізації і пов'язаного з нею стилю життя. Протягом наступних 800 років, заповнених війнами і безладом, індивідуальні подорожі не відбувалися, а колективні здійснювались із метою торгівлі або пограбувань.

Епоха Ренесансу і Просвітництва змінила мотивацію здійснення подорожей. Водночас змінився і суб'єкт мандрівок. Подорожі зумовлювалися наявністю великих фінансових коштів, володінням юридичних привілеїв і значним обсягом вільного часу, що давало можливість подорожувати тільки нечисленним членам найбільш заможних соціальних груп. У XVII ст. отримали популярність подорожі по Європі - так звані Grand tour of Europe, пов'язані з бажанням отримати освіту. Вони здійснювались у межах програми виховання молодих аристократів і були у феодальному суспільстві однією з форм ритуалу ініціації. Ці поїздки передбачали досить тривале (інколи до кількох років) проживання в різних містах Європи, які вважалися центрами культурного, господарського, політичного й релігійного життя. Подорожі також сприяли налагодженню господарських і політичних контактів аристократичної молоді зі знатними іноземними родинами. Завдяки змінам економічної і суспільної структури, до складу нової еліти ввійшло багате міщанство, яке шляхом вивчення аристократичного стилю життя намагалося закріпити й узаконити надбане суспільне становище. Досягненню цієї мети сприяли подорожі дітей із заможних міщанських сімей до місць, які раніше відвідували тільки аристократи, в першу чергу для того, щоб продемонструвати свій статус нової еліти. У відповідь на таку поведінку аристократія намагалась відділитися і дистанціюватися від небажаного і зневажуваного суспільства "нових багатіїв". Тому вона шукала нові місця для подорожей. Колишні поїздки за кордон змінилися відвідуванням вітчизняних курортів (наприклад, Баден-Баден, Спа, Ескле-Бен, Маріанське Лазне і т.д.). Поряд із відпочинком на "рідних" елітних курортах стали досить популярними поїздки на Середземне море і прогулянки гірською місцевістю. Першопрохідниками Альп із метою туристичної поїздки, а також "винахідниками" зимових видів спорту і зимового туристичного сезону стали англійці, а набагато пізніше до них приєдналися французи та американці. Подорожі в місцевості з красивим ландшафтом і моду на повернення до природи пропагував Жан-Жак Руссо в романі в листах "Юлія, або Нова Еліза" (1761 p.), a створений ним слоган "retour a la nature" пережив століття і до сьогодні використовується в рекламних цілях.

Вважається, що дворянській і аристократичній молоді XVII і XVIII століть, яка подорожувала не тільки для отримання нових знань, а й для розваг і задоволень, може бути присвоєний статус туриста. Туристичними можна вважати поїздки молоді (особливо англійської, а пізніше і з інших європейських країн) зі знатних сімей, які здійснювалися перед вступом у доросле життя, тобто дво- або трирічні Grand tour із Лондона через Париж в Італію.

Таким чином, характерною рисою ранньоісторичної фази розвитку туризму були значна складність і довготривалість подорожування. Швидкість пересування складала приблизно 6 км/год. (пішки, на коні або в кареті), а відстань, що долалася за один день, не перевищувала 60 км. Привілей або необхідність подорожувати належали купцям, багатим міщанам, дворянам і аристократам. Переважна ж більшість населення задовольнялася розповідями і піснями про далекі мандрівки і тільки набагато пізніше - з початком книгодрукування - з'явилася можливість читання книг, газет та ілюстрованих журналів із розповідями про подорожі.

2. Початкова фаза сучасного туризму. Революція в розвитку туризму відбулася в XIX ст. завдяки появі залізниці й судноплавства. Поїздки стали швидшими, дешевшими, зручнішими і доступнішими для широких мас населення. Процес індустріалізації змінив стиль життя і збільшив потребу у відпочинку після закінчення роботи. Початкова фаза сучасного туризму припадає на XIX ст. і для неї характерні такі риси:

- розвиток інформаційної структури, особливо поштової мережі;
- розвиток транспортної інфраструктури і застосування нових транспортних засобів (залізниці й судноплавства), збільшення швидкості переміщення та зниження вартості поїздок;
- зростання добробуту внаслідок індустріалізації і перші соціальні завоювання у сфері вільного часу, особливо можливість використовувати відпустки, які, будучи тоді не оплачуваними, не стали масовим явищем.

Перша колективна подорож відбулася в 1841 р. її організатором був Томас Кук, який як голова англійського товариства тверезості намагався в такий спосіб протидіяти алкоголізму й залучати у своє товариство нових членів і прихильників. Шлях довжиною 10 миль пролягав із Лейстера в Лофборо, а під час залізнодорожньої поїздки 570 її учасникам під звуки музики пропонували чай і тістечка. Вартість поїздки була чисто символічна - один шилінг. Характер цієї поїздки ще не був комерційним, але новий бізнес розвивався досить швидко. Протягом 20 років, зі зростанням розмірів і фінансових масштабів, він відокремився в самостійну галузь, яка спочатку рекламувала свою продукцію безсистемними плакатами і малюнками, але невдовзі (в 1862 р.) з'явився перший каталог подорожей.

Томас Кук відкрив перше в новому часі комерційне туристичне бюро і 1865 р. вивіз першу організовану групу заможних туристів на закордонний відпочинок у Швейцарію. Завдяки цьому такі місцевості, як Давос і Сент-Моріц, які прийняли перші групи гостей у зимовий час, згодом динамічно розвинулись у світові центри зимового туризму.

Швейцарські підприємці, зайняті готельним бізнесом, наприклад Зайдер у Церматі, Баце в Цюріху, Бадрут у Сент-Моріці і Цезар Ріту - володар готельної мережі по всій Швейцарії і не тільки, стали відомими у світі. Готелі класу "люкс" у стилі belle epoque призначалися для зарубіжних гостей. Внутрішній туризм був погано розвинутий, оскільки ціни залишалися високими, а місцеве населення - бідним.

Відвідування Швейцарії і, особливо, транзитні поїздки ще більш пожвавішали, коли завершилося прокладання Альпійської залізничної дороги (переїзди через перевали Сен-Готард у 1882 p., Симплон у 1906 р., Легберг у 1913 p.), завдяки чому Швейцарія закріпила свої позиції транзитної країни. Тільки за один рекордний 1910 рік Швейцарія прийняла в 12 тис. готелів більше як 22 млн. зарубіжних гостей. Цей рекорд був повторений тільки в 1957 році.

Отже, можна констатувати, що й на початковій фазі сучасного туризму для подорожей були необхідні і час, і гроші.

3. Фази зростання. Ця фаза припадає на період 1914-1945 pp. У цей час не тільки суттєво збільшився обсяг туристичних поїздок, але й принципово змінилася структура туристичного руху, що виявилося дуже корисним для менш заможних суспільних верств. Особливо зросла кількість учасників туристичного руху середнього класу, управлінців вищої ланки. Але в кінці 20-х років туризмом захопилися чиновники нижчих рівнів і навіть наймані робітники. Цьому сприяли перші правові норми, які ввели обов'язкову відпустку. Але відпустки в Західній Європі спочатку були дуже скромними - від 3 до 6 днів відпочинку протягом року. Суспільна потреба виїздів на відпочинок, у рекреаційних цілях і для відновлення здоров'я, знайшли своє відображення в туристичних пропозиціях, враховуючих соціальний статус потенційних клієнтів і спрямованих здебільшого, на літній відпочинок на незначній віддалі від місць постійного проживання і роботи. Можна вважати, що двадцяті роки поклали початок розвитку соціального туризму. Суттєво знизилася питома вага участі в туризмі найбільш заможних соціальних груп.

Зовсім нову форму подорожей розпочали політичні рухи, які мали статус військових або напіввійськових, у своїй більшості молодіжних, часто з націоналістичною, а інколи навіть фашистською орієнтацією. Ці організації пропонували дешеві або практично безкоштовні поїздки для об'єднання людей або їх навчання в пропагандистських цілях, а також для того, щоб через країнознавство розвивати патріотичні почуття. Найбільш фашистський характер такі подорожі мали місце в націонал-соціалістичній Німеччині та в Італії.

4. Фаза масового розвитку туризму. Після 1945 р. туризм вступив у нову фазу розвитку, яка характеризувалася, з одного боку, масовістю туристичних поїздок, а з іншого - масштабністю і прогресивною диверсифікацією туристичних пропозицій. Ця фаза розвитку туризму до початку 90-х років паралельно розвивалася у двох різних напрямках, що визначалися пануючою соціально-економічною системою: своєрідно в європейських країнах із розвинутою ринковою економікою і зовсім по-іншому в країнах колишнього соціалістичного табору. Наскільки в умовах ринкової економіки туризм структурувався в процвітаючу, високорентабельну і динамічну галузь економіки, настільки в умовах планово-директивної системи він обмежувався виконанням соціальної функції, яка фінансувалася державою через держбюджет або через державні виробничі підприємства. Незважаючи на те, що в обох випадках поїздки були масовими, різниця була принциповою. Туризм у країнах Центральної і Східної Європи характеризувався більш низьким показником інтенсивності туристичних поїздок, обмеженням подорожей кордонами власної країни або в кращому випадку - територією країн свого політичного обслуговування, одноманітністю програми перебування, низькими стандартами туристичної й розважальної бази, відсутністю системних рішень, які б забезпечували розвиток, модернізацію і реконструкцію матеріально-технічної бази туризму. Відсутність відповідних механізмів фінансування у цей період вела до занедбання туристичної галузі.

У країнах із ринковою економікою туризм набув форму господарської діяльності, розширюючи сферу третього сектора у високо розвинутих країнах або ініціювання формування цього сектора в країнах, що розвивалися.

Сучасна економіка туризму характеризується масовістю туристичного продукту, його стандартизацією і серійним виробництвом, спеціалізацією й диверсифікацією туристичної пропозиції та сучасними формами його продажу.

Сфера державного втручання в цей сектор економіки зумовлена перерозподільчою і стабілізуючою функціями капіталістичної держави, а збереження державою деяких соціальних важелів втручання в сектор туризму визначається такими умовами:

1. Туризм сприяє відтворенню робочої сили у вільний час і, завдяки цьому, більш ефективному її використанню в робочий час.
2. Туризм - це суспільний інструмент, інтегруючий різні соціальні групи.
3. Самостійність у вільний час сприяє зняттю пригнічуючого незадоволення умовами праці.
4. Туризм активізує малорозвинуті регіони і створює (прямо або опосередковано) нові робочі місця.
5. Туризм - це соціально-економічний інструмент зменшення регіональних диспропорцій.
6. Туризм сприяє проекологічній трансформації економічної структури, оскільки завдяки йому в економіці держави зростає роль третього сектора.

Але економіко-політична система країни представляє тільки один із чинників, що впливають на роль держави в управлінні туризмом. Ця роль істотно залежить від значення туризму на фоні загальної економічної ситуації в конкретній країні, від рівня розвитку туристичного бізнесу, а також від ступеня зрілості туристичного ринку.

Чим вищий рівень економічного розвитку країни, ліберальність економічної системи і ступінь децентралізації політичної системи, тим менше держава втручається у сферу туризму. Меншою чи більшою мірою участь держави присутня в будь-якій системі, що зумовлено економічними, соціальними, екологічними й політичними наслідками розвитку туризму.

<<< назад | зміст | вперед >>>