<<< назад | зміст | вперед >>>

Легендарні села України

Качанівка

Качанівка - село в Ічнянському районі Чернігівської області, розташоване на берегах річки Смош. На пів-денно-західній околиці села знаходиться державний історико-культурний заповідник «Качанівка». Перші відомості про село датуються 1742 роком, тоді Федір Болгарин і Хома Мачеман (ніжинські греки) продав заснований ним хутір придворному співакові Федору Івановичу Каченівському (звідси і назва сіла). У1749 р. він продав хутір, землю і млини своєму братові Михайлу Івановичу Каченівському, секунд-майору, що зобов'язує нового власника направляти частину прибутків на потреби церкви в Парафіївці і госпіталі для жебраків. На його честь ставок носить ім'я «Майорський».

У 1770 р. російська імператриця Катерина II викупила маєток і подарувала його фельдмаршалові Петру Олександровичу Рум'янцеву-Задунайському. Пізніше маєтком заволодів його син граф Сергій Петрович Рум'янцев з 1796 р. до 1808 року.

За часів господарювання графа Рум'янцева-Задунайского був закладений і почав розростатися парк, також розпочали зведення кам'яного будинку. Палацовий ансамбль у романтичному стилі та парк були створені за проектом російського архітектора Карла Бланка й українського архітектора Максима Мосцепанова

У 1808 році Сергій Рум'янцев продав Качанівку статському радникові та багатому поміщикові Григорію Яковичу Почеку, який добудував другий поверх палацу, а також галереї, флігелі й лазню в центральній частині основної будівлі. Після його смерті маєток перейшов у власність вдови Прасков'ї Андріївни Почеки (у першому шлюбі - Тарновської), яка заклала основи кам'яної церкви в Качанівці.

У 1824 році господарем Качанівки стає Григорій Степанович Тарновський, син Праськовї Почеки від першого шлюбу. У цей період палац перебудували в стилі класицизму, він став виглядати сучасно, перетворився на блискучу аристократичну садибу Сад навколо палацу був перетворений на доглянутий парк, добудували кам'яну церква, насипали два острови в Майорському ставку, що сполучалися із містком

Григорій Степанович був всесторонньо освіченою людиною, успішним підприємцем, дружив із С. Жуковським, М. Глінкою, Д. Брюлловим, С. Гулак-Артемовским, багатьма іншими літераторами й художниками, славився як покровитель молодих талантів. Зібрав у себе велику бібліотеку й колекцію картин, серед яких були твори відомих російських, українських і західних майстрів. За допомогу художникам і любов до мистецтва Григорій Тарновський у 1838 році був обраний почесним вільним членом Академії мистецтв. Разом із дружиною Ганною Дмитрівною він приймав у Качанівці багато іменитих гостей.

У 1835 - 1836 pp. садибу вперше відвідав Гоголь, який вчився в ліцеї разом із В.В.Тарновським (старшим). Влітку 1838 р. в Качанівці плідно працював над оперою «Руслан і Людмила» Михайло Глінка. Тут він писав пісні, романси, кантату на честь Г.Тарновського «Гімн господарю». Деякі твори вперше виконувались у супроводі місцевого кріпосного оркестру, яким диригував сам маестро. Заразом на пагорбі, біля Майорського ставу, стоїть струнка білокам'яна альтанка, названа його іменем, як символ російсько-українського культурного єднання. З 1836 по 1838 рік у садибі проводить літні вакації талановитий художник, учень Академії мистецтв Василь Штернберг, який написав тут свої найкращі твори, за що був удостоєний високих академічних нагород.

Кілька разів приїжджав у Качанівку і Тарас Шевченко, куди його манила вісімнадцятирічна Надія Василівна Тарновська, племінниця Григорія Степановича Закоханий поет запропонував Надії стати його дружиною, але дістав відмову, і він їй присвятив вірш «Великомученице кумо». Останній візит Великого Кобзаря в Качанівку датовано 21 серпня 1859 року, коли він залишив у альбомі автографів запис «І стежечка, де ти ходила, колючим терном поросла...». У садибному парку збереглася галявина, де під віковим дубом поет спілкувався з місцевими селянами.

У 1854 р спадок Григорія Степановича Тарновського перейшов до його двоюрідного племінника Василя Васильовича Тарновского-старшого, (1810-1866 pp.), члена Чернігівського губернського дворянського комітету, який займався поліпшенням побуту й облаштуванням поміщицьких селян; члена-експерта редакційної комісії при Головному комітеті з питань селянства; члена полтавської Тимчасової комісії з питань підготовки реформи. Своє життя він присвятив звільненню селян від кріпосного рабства і немало зробив для цього, працюючи в створеній Олександром II Редакційній комісії з підготовки відповідних документів.

В.Тарновський заснував народні школи для селян із гарною оплатою вчителям у Качанівці, Антонівці, Парафіївці. Іноді й сам учив дітей грамоті, в чому йому допомагали сини.

З 1866 по 1897 рік власником Качанівки був Василь Васильович Тарновський-молодший, (1838-1899 pp.), син В.В.Тарновського (старшого). Він гідно продовжував батьківську традицію добродійності. Власне, завдяки йому Україна володіє більшістю збережених шевченківських творів, поетичних і живописних, а також особистих речей. Відомий ліберально-громадський діяч, фанатичний колекціонер українських старожитностей, істинний меценат і патріот України Василь Васильович перетворив садибу на справжню архітектурно-художню перлину, яка і сьогодні вражає відвідувачів своєю величчю і чарівністю.

Коло знайомих В.Тарновського не обмежувалося колекціонерами, спілкувався він також і з багатьма видатними діячами свого часу - письменниками, художниками, композиторами. Багато хто з них передавав Василю Васильовичу свої рукописи. Саме так потрапили до нього рукописні твори П. Куліша, з яким він підтримував дружні стосунки. Він, як і його батько, продовжував допомагати письменникам, забезпечував їх книгами іноземних авторів для перекладу, збирав рукописи-автографи.

Великі засоби Василь Васильович Тарновский-молодший пожертвував на споруду пам'ятників Богдану Хмельницькому в Києві, Івану Котляревському в Полтаві, на створення Київської публічної бібліотеки й на випуск першого українського історико-літературного журналу «Київська старина», брав участь у підготовці українського видання Біблії.

Унікальне зібрання складали козацькі реліквії та безцінна колекції рідкостей Т.Шевченка Серед раритетів колекції були шабля Богдана Хмельницького, особисті речі Івана Мазепи, Семена Палія, Павла Полуботка, Кирила Розумовського, козацькі шаблі, клейноди, гетьманські універсали, портрети багатьох відомих діячів козацького руху.

Інтерес до колекції привів у Качанівку в 1880 році Іллю Рєпіна для продовження роботи над знаменитою картиною «Запорожці пишуть листа турецькому султану».

У Качанівському альбомі для гостей залишили автографи М.Гоголь, П.Куліш, М.Костомаров, .М.Максимович, Г.Барвінок, художники Л.Жемчужніков, О.Волоськов, А.Горонович, В.Рєзанов, М.Врубель, М.Бодаревський, брати С і К.Маковські, відомі історики Д.Яворницький, О.Лазаревський, М.Маркевич, Г.Житецький та багато інших славетних митців, вчених, громадських і культурних діячів. Всього ж в альбомі більше 600 автографів.

Фінансові витрати колекціонера і мецената поставили Василя Тарновського на межу банкрутства, і в 1897 році він був вимушений продати за мільйон рублів Качанівку разом із Парафієвським цукровим заводом мільйонерові-цукрозаводчику Павлу Харитоненку.

Після продажу Качанівки, В. Тарновський постійно проживав у Києві, в будинку № 48 на розі Театральної площі та вулиці Великої Володимирської. І влаштував там музей, який займав там цілий поверх Вся колекція розміщувалася в окремих скляних вітринах, була систематизована, бібліотека була величезна, понад двадцять тисяч томів! А екскурсоводом став сам господар, не дивлячись на поважний вік і паралізовані ноги (пересувався в самокатному кріслі). Василь Васильович-молодший помер 13 червня 1899 p., похований він у фамільному склепі біля Аскольдової могили в Києві поряд із сином, а в 1930-х роках його перепоховали на Звіринецькому кладовищі. У 1897 р. він подарував свою унікальну колекцію Чернігівському історичному музею, який відкрився у 1902 році і що заслужено носить ім'я Василя Васильовича Тарновського.

Новий господар Качанівки - мільйонер-цукрозаводчик, теж відомий колекціонер-меценат, Павло Харитоненко (1852-1914) у 1897 році розгорнув у помісті великі будівельні роботи. Був капітально відремонтований і частково перебудований палац, який набув сучасного вигляду, з'явилися нові садибні будівлі, більшість із яких збереглась до наших днів. За рахунок придбання сусідніх лісових ділянок розширився парк.

За переказами, Павло Харитоненко вразив розкішшю весілля старшої дочки Олени Харитоненко з князем Урусовим, ця подія була відома як «Цукрове весілля». «Довга алея від будинку-палацу до церкви була усипана цукром. Сяяли вікна палацу, вітражі з кольорового скла розсипали веселі веселки, а під ногами пишно виряджених гостей іскрилися міріади блискучих кристалів».

Шлюб Олени Харитоненко з князем Урусовим закінчився розлученням. Під стінами церкви святого Григорія Хозевіта на території маєтку молодий офіцер Михайло Олів (який був її коханцем), бився на дуелі з князем, після чого Урусов назавжди виїхав із Качанівки. Згодом Олена Харитоненко вийшла заміж за Михайла Оліва, і подружжя стало останніми господарями Качанівки. При них садиба, як і раніше, процвітала Тут розміщалась картинна галерея, велика бібліотека, зберігались кращі традиції минулого, гостювали цікаві люди, зокрема художники й поети.

У 1918 р. палацово-парковий ансамбль був націоналізований. Багато культурних цінностей Качанівки було розграбовано й знищено, садиба багато десятиліть знаходилася в занепаді, втрачала свою колишню велич і красу.

З 1922 по 1981 рік у ній послідовно діяли дитяче містечко ім. Злодійського (комуна безпритульних дітей), санаторій, госпіталь, туберкульозний санаторій.

З 1981 року створений державний історико-культурний заповідник «Качанівка». У 2001 році указом українського президента, йому надано статус національного. Поступово почалося відродження унікального палацово-паркового ансамблю, відновлення особливо цінних об'єктів історії, культури й архітектури Збереглися також Георгіївська церква та комплекс значних господарських споруд

Качанівський парк є одним із найбільших пейзажних садів в Україні і Європі. Його унікальність в тому, що він увібрав у собі все найкраще із багатства світового паркового мистецтва й української природи. У різномаїтті кольорів і пахощів, у кришталевій чистоті джерел, у дзеркальній гладі великих і малих ставків, зачаровує парк своєю неповторною красою. Тут збереглись паркові мости, овіяні легендами гірки Кохання й Вірності, «Романтичні» руїни на березі Великого ставу. У парковому масиві нараховується понад 50 порід дерев і 30 видів кущових рослин.

За ініціативою нащадків роду Тарновських, у 1999 році було створено міжнародне суспільство і добродійний фонд «Друзі Качанівки» (зареєстрований у Шотландії), яке очолила Тетяна Анатоліївна Хайт-Тарновська (Великобританія), правнучка Василя Васильовича-молодшого.

<<< назад | зміст | вперед >>>