<<< назад | зміст | вперед >>>

Легендарні села України

Червоне

Червоне - селище міського типу Андрушівського району Житомирської області. Розташоване на річні Пустоха (притока Гуйви). У 2007 р. населення становило 2800 осіб.

Легенда розповідає, що, коли на село напали мон-голо-татарські орди, відбулася велика січа. Ввечері, коли ясний місяць освітив поле бою, - все було у вогняному кольорі, з того часу й називають це село Червоним.

Село засноване у 1624 р. брест-литовським воєводою Яном Тишковичем. У XVIII ст. Хелена Лешніцька вийшла заміж за Францішка Ксаверія Грохольського, брацлавського земського суддю. Після його смерті в 1792 р. Червоним володів його син, Ян, а потім і його син - Адольф. Саме Адольф Грохольський почав будівництво палацу в стилі англійської готики (за проектом невідомого архітектора). Це був симетричний триповерховий палац, в плані - витягнутий чотирикутник із восьмибічною вежею на головному фасаді та двома чотирибічними вежами, прилягаючими до бічних фасадів. Дві «замкові» вежі (одна двоповерхова, друга - одноповерхова), розташовані по обидва боки палацу, служили павільйонами. Неподалік були споруджені господарчі будівлі та конюшня в неоготичному ж стилі. Всередині палацу особливої уваги заслуговував вестибюль зі сходами, викладеними білим мармуром, а також - велика зала для балів із двома венеціанськими кришталевими люстрами. Від колишнього інтер'єру не збереглося майже нічого.

Після смерті Адольфа Грохольського в 1863 p., згідно з його заповітом, все отримала його дружина Ванда Вдова продає маєток, недобудований палац і цукровий завод у Червоному й виїжджає за кордон. Новими власниками стала сім'я цукрозаводчиків Терещенків.

Микола Терещенко трохи перебудував палац, а неподалік побудував цукровий завод. На той час палац був оточений великим парком, який межував із садами. Їхня загальна площа складала 58 га. У парку росли старі липи, дуби, каштани. Були тут два озера й альтанка на острівці. Перед палацом розташовувалися декоративні газони.

У 1850-х роках Терещенки диверсифікували свої лісові та хліботоргові активи в перспективний цукровий бізнес. У 1880-х роках цукрозаводчики, підтримувані царським урядом, об'єдналися в синдикат, встановивши монопольно високу ціну на власну продукцію, що разом із подальшим технічним прогресом дало змогу отримувати значні прибутки.

Після 1893 р. новим власником Червоного став Ф.Ф.Терещенко, який на той час був дуже багатий. За заповітом він отримав 1/3 частину майна спадкоємців Федора Артемовича Терещенка. Йому належало майже 19 тисяч десятин землі та 15 маєтків. За даними головної контори Ф.Ф.Терещенка, його дійсний капітал становив 8.623.784 карбованців. У 1909 р. Він заснував у с Червоне авіамайстерню. Недалеко від неї був і аеродром, який теж побудували на власні кошти Федора Федоровича, він являв собою зарослу травою земельну ділянку площею 41 га. У 1910-1915 роках Терещенко вклав безпосередньо в майстерню майже 150 тис. крб. і за 720 тис. крб. побудував у маєтку будинок та інші будівлі, де жили службовці, конструктори й авіатори. У 1913 році в майстерні працювало 25 чоловік - 18 робітників і 7 службовців. Зарплата робітників становила 5 тисяч 942 крб. 79 коп., а службовців - 16 тис. 519 крб. Перший літальний апарат у Ф.Терещенка з'явився в травні 1909 року й був виписаний із Франції. Потім Федір Терещенко вирішив побудувати аероплан своєї власної системи. До 25 грудня 1909 року був готовий літак Терещенка по типу монопланів Л.Блеріо. Після цього Ф.Терещенко в 21 рік поїхав до Франції вчитись авіаторській справі у Л.Блеріо, і 2 серпня 1910 року він склав іспит на звання пілота-авіатора.

У 1910 році Терещенко створив пристрій для з'єднання дерев'яних частин аероплану. Цей прилад був ним запатентований, так з'явилася нова модель «Терещенко-2». У серпні 1913 року Терещенко демонстрував свій «Терещенко-3», а наступної весни побудував нову модель - моноплан із м'якими крилами й сорокасильним двигуном. Його п'ята модель важила лише 330 кг і мала довжину фюзеляжу 7,1 м при розмаху крил 10 м і мала нести вантаж вагою 150 кг, піднімаючи на висоту до 2 тисяч метрів. Перевага моделі полягала в тому, що була система самозапуску, що дозволяла підніматись авіатору в повітря без сторонньої допомоги. З 1913 року Терещенко починає будувати аероплани на замовлення військового міністерства на суму 792.633 крб. Наприкінці серпня 1915 року устаткування майстерні було відправлено до Москви. Майстерня виготовляла не тільки аероплани, а й також кулеметні установки, бомбомети й інше устаткування. У 1916 році Терещенко продав усе евакуйоване з Червоного майно акціонерному товариству «Дукс», яке представляло в Росії фірму А.Фармана. Восени 1916 року з'явилася модель зовсім нової конструкції «Терещенко-7», виготовлена в майстерні Київського політехнічного інституту під технічним керівництвом В.П. Гри-гор'єва. Ця машина надійшла на озброєння.

Це був останній аероплан для двох осіб, який розвивав швидкість до 150 км на годину. Це була найбільш досконала модель аероплана й остання машина Ф.Ф.Терещенка. Після Жовтневої революції Терещенко виїхав за кордон.

У власності Терещенків палац знаходився аж до Жовтневого перевороту. Після 1917 р. у приміщенні знаходився сахарозаводний технікум, притулок для безпритульних дітей. Будучи волелюбними, діти розбіглися, а будинок у 1928 році підпалили. Пожежа значно пошкодила будівлю, і хоча згодом зовнішній вигляд було відтворено, внутрішнє оздоблення було все ж утрачено. Після пожежі технікум переносять у нове приміщення, палац пустував.

Нині палац знаходиться в напівзруйнованому стані та належить Червонському жіночому монастирю Свято-Різдва Христового. Частину палацу зайняли монахині монастиря, решта доживає віку, гублячи шиби й готичну штукатурку, з-під якої визирає крихка червоняста цегла.

Занепадає і Терещенків парк, у якому він сам висаджував дерева, парк поволі заростає чагарниками, що наступають від старого ставку, викопаного у формі серця.

<<< назад | зміст | вперед >>>