<<< тому | зміст | вперед >>>

Пилипенко В.Є., Гансова Е.О., Козаків В.С. та ін Економічна соціологія

Глава 8. Соціологія інноваційних процесів

8.1. Аналіз основних категорій

Відомий соціолог А. Гожу наводить таке визначення поняття "нововведення": це "є така цілеспрямована зміна, яка вносить у середовище впровадження (організацію, населення, суспільство тощо) нові, відносно стабільні елементи. Нововведення ж суть процесу, тобто перехід певної системи з одного стану в інший" [18, 20]. Аналізуючи склад нововведень і здійснюючи їх типологію, вчений наводить такі основні підстави для їх систематизації [18, 29]:

- за типом нововведень - матеріально-технічні та соціальні;
- за механізмом здійснення - одиничні, тобто здійснюються на одному об'єкті, і дифузні, тобто поширювані по багатьох об'єктах; завершені й незавершені; успішні і неуспішні;
- за особливостями інноваційного процесу - усередині - і міжорганізаційні).

Дослідник В. Лапін дає інше визначення цього поняття: “Нововведення (інновація - від innovatio) суть зміна, розвиток способів і результатів діяльності людей. Сутність нововведення становить інноваційна діяльність, а зміст - комплексний процес видання, розповсюдження та використання нового практичного засобу (нововведення) для задоволення людських потреб, що змінюються під впливом розвитку суспільства. Одночасно це є процес сполучення з даним нововведенням змін в тій соціальній і речовинної середовищі, в якій відбувається його життєвий цикл. Залежно від предметного змісту нововведення розрізняють технічні (продуктивні, технологічні) і соціальні (економічні, організаційні, культурні) нововведення" [12, 63-64].

Останнє визначення відображає багатоаспектний характер поширення нововведень на відміну від думки окремих дослідників, зводять нововведення до технічного нововведення, винаходу. Нововведення, якщо розглядати його в широкому сенсі, повинно поширюватися на будь-які зміни в умовах життєдіяльності окремих соціальних груп і суспільства в цілому. Це важливо підкреслити, оскільки до останнього часу в роботах деяких авторів проблема нововведень штучно звужувалася рамками впровадження різних технічних нововведень на виробництві.

Щодо класифікації нововведень численні дослідники цієї проблеми не мають єдиної думки, і це природно, враховуючи її складність. Один з найбільш поширених підходів до класифікації нововведень на промислових підприємствах складається у виділенні основних груп: нововведення, в результаті яких створюється новий вид промислової продукції, технологічні та управлінські нововведення. Такий підхід до класифікації нововведень визначає основні напрями змін на промисловому підприємстві. Хоча, як і при будь-якій класифікації, межі між окремими групами нововведень умовні. Так, зазвичай нововведення щодо створення нового виду продукції тісно пов'язані з технологічними і управлінськими. Аналізуючи останні, з неминучістю доводиться виходити на ширшу групу соціальних нововведень.

На наш погляд (пам'ятаючи про відносність будь-якої класифікації), необхідно враховувати, що будь-які технічні і технологічні нововведення неминуче пов'язані і обумовлюють соціальні нововведення. Тому при аналізі різних груп нововведень правомірно вживання такого поняття, як "системні нововведення". Під цим поняттям мається на увазі така зміна, коли якісно змінюються стан системи, її зв'язку, системоутворюючі фактори. Багато, що відбуваються у вітчизняній промисловості процеси можна віднести саме до системних нововведень.

Інноваційний процес зазвичай розглядають як процес створення, розповсюдження і використання нововведення. Застосовуючи категорії теорії соціального управління і розглядаючи інноваційний процес як різновид соціального процесу, під процесом слід розуміти закономірний, послідовний, безперервну зміну наступних друг за іншому станів у розвитку об'єкта, зумовлених внутрішніми та зовнішніми факторами впливу [20, 24].

Розрізняють дві основні групи інноваційних процесів:

- просте відтворення (нововведення продовжує створюватися лише в тій організації, де виникло);
- розширене відтворення (нововведення відтворюється не тільки в організації, де створено, але і в інших).

В життєвому циклі нововведень розрізняють кілька стадій: старт, швидке розвиток, зрілість, насичення потреби в нововведенні, фініш. Взяті в єдності інноваційний процес і життєвий цикл характеризують нововведення як цілісну динамічну систему. Розглядаючи інноваційний процес як соціальне явище (узяте в розвитку як вид соціального процесу), необхідно відзначити, що під дією зовнішніх і внутрішніх факторів, що постійно змінюються характеристики і структурні елементи цього процесу.

Проаналізувавши опубліковані в останні роки роботи по даній проблемі, можна сформувати методологічні і методичні основи вивчення інноваційних процесів [22]. Особливе практичне значення в даний час набувають дослідження, що аналізують механізм управління інноваційними процесами і показують специфіку соціальних аспектів його дії. Узагальнюючи безліч робіт, які сприяли виникненню в соціології особливої галузі - соціології управління, сформулюємо вузлові поняття, що стосуються інноваційних процесів.

При аналізі інноваційного процесу як соціологічної проблеми необхідно відзначити наступні його особливості. Перш за все-го тут головним об'єктом дослідження є люди, соціальні групи, їх поведінку і діяльність при реалізації різних нововведень, взаємовідносини в процесі цієї діяльності. Це відзначають всі дослідники, які аналізують соціологічний аспект діяльності, у тому числі й інноваційної.

Проблему управління інноваційними процесами можна розглядати як складову більш загального класу проблем управління виробництвом в цілому. Деякі дослідники розглядають соціальний механізм управління як стійку систему взаємин впорядкованих груп працівників (верхи - низи), причетних до управління виробництвом і реалізуючих в ньому певні лінії поведінки. Відповідно соціальний механізм інноваційних процесів розглядається як стійка система взаємодії груп, спрямована на впровадження у виробництво досягнень науки [22, 29-30].

У наведеному визначенні виділено основний ознака соціального механізму - система взаємодії соціальних груп у процесі того чи іншого виду діяльності. Хоча, на наш погляд, щодо управління інноваційними процесами таку взаємодію не можна розглядати тільки при впровадженні у виробництво досягнень науки. Як зазначалося, нововведення слід розглядати в більш широкому контексті. З наведеного цінним для використання у подальших дослідженнях соціального механізму управління виробництвом (і як один із напрямків - дослідження інноваційних процесів) є виділення в якості основного елемента структури управлінських груп, їх стратифікації та основних видів активності.

Стосовно до промислового підприємства можна говорити про такі основні етапи (фази) інноваційного процесу впровадження нових виробів і пов'язаних з ними нових технологій, як дослідження, розробка, експериментальне виробництво, основне виробництво і збут. В окремих роботах по інноваційним процесам наводяться такі етапи, як розробка, виробництво і споживання.

Американські дослідники інноваційних процесів розрізняють шість основних фаз даного процесу [27, 24]:

- визначення потреби в нововведенні (поінформованість про проблеми, виявлення розриву у виконанні, визнання потреби в нововведенні, прояв зацікавленості в ньому, переконання членів організації в його необхідності);
- збір інформації про нововведення (збір інформації, первісна обізнаність про нововведення і його пошук);
- попередній вибір нововведення (розробка нововведення і його пропозицію, оцінка інформації про нововведення, формування установок щодо нововведення, колективна оцінка інформації про нього, вибір нововведення);
- прийняття рішення про впровадження (затвердження рішення та повідомлення про рішення впроваджувати нововведення);
- впровадження (пробне впровадження, початок впровадження, повне впровадження, використання);
- інституціоналізація (тривале використання, рутинизация, інституціоналізація, або припинення використання нововведення, дифузія).

Розглядаючи визначення соціального механізму управління інноваційними процесами як систему взаємодії груп, спрямовану на впровадження нововведень, зробимо кілька уточнень. Аналізуючи дії механізму стосовно до промислового підприємства, необхідно відзначити, що багато в чому їх ефективність визначається політичними та економічними інститутами суспільства.

Ефективність інноваційних процесів визначається ефективністю діяльності беруть участь в їх реалізації основних груп працівників. Виділимо кілька груп таких типів працівників [27, 26]:

- творці інноваційних проектів;
- організатори інноваційної діяльності (працівники, які втілюють ідеї, проекти і задуми нововведень);
- керівники інноваційних процесів (фахівці, що керують конкретною програмою впровадження нового виробу чи технології);
- реалізатори інноваційних процесів і програм (фахівці, що перетворюють проекти і програми у нові вироби безпосередньо на виробничих ділянках і робочих місцях).

І все ж, враховуючи особливості перехідного періоду в економіці та посилення ролі суб'єктивного фактора, при аналізі інноваційних процесів у промисловості та дії соціального механізму управління цими процесами основну увагу слід приділяти особливостям роботи управлінського персоналу, використання соціальних технологій та організаційного розвитку. Це питання тісно пов'язане з соціально-психологічними аспектами діяльності основних соціальних груп при реалізації інновації, проблемами соціальної напруженості та усунення психологічних бар'єрів в інноваційних процесах, питаннями виробничої демократії та виробничого самоврядування.

Аналізуючи особливості функціонування механізму управління інноваційними процесами, необхідно підкреслити, що управління нововведеннями - це тільки одна з складових управління виробництвом взагалі. У методологічному плані важливо виділити основні поняття, що характеризують цей механізм. Такий підхід дозволить розглядати приватний вид управління (управління інноваційними процесами) у взаємозв'язку з основними проблемами управління виробничими процесами на промисловому підприємстві. Для соціального механізму управління виробництвом характерна певна двоїстість, що визначається організаційно-управлінською взаємодією формальної структури виробництва і соціальної структури, сукупності соціальних груп. Останні розрізняються соціально-економічним становищем і накладають своєю діяльністю відбиток на всі формальні структури суспільства.

Якщо ієрархія управління втілена в організаційних структурах (як сукупності державних, відомчих, господарських організацій, жорстко взаємопов'язаних силою законів, представницьких органів держави, відомчими інструкціями), то управлінська стратифікація - це сукупність управлінських груп, що займають певні місця в об'єктивно заданої ієрархії управління і розрізняються управлінським статусом, посадовим складом, обсягом влади, доступом до інформації і т. д. Місце стратифікації тієї чи іншої управлінської групи задано поверхом ієрархії управління, на якому ця група розташована. Управлінська стратифікація (на відміну від ієрархії влади) - це живий організм. Вхідні в нього управлінські групи постійно взаємодіють, демонструючи як регламентовану активність (управлінська діяльність), так і нерегламентированную (управлінське поведінка) [7].

Аналізуючи особливості дії соціального механізму управління інноваційними процесами як елемента управління виробництвом, розглянемо кілька аспектів. Соціальний механізм управління виробництвом (реалізується через систему взаємодій вертикально впорядкованих груп працівників, причетних до управління виробництвом) впливає на розвиток виробництва за допомогою управлінської діяльності та управлінського поведінки. З допомогою стратифікації управлінські групи впорядковуються, утворюючи соціальний механізм управління. Стратифікації фіксується місце кожної групи об'єктивно існуючої ієрархії управління суспільством, її ранг і посадове становище (визначає, що їй робити "потрібно", "можна" і "не можна"). Поряд з певним ступенем жорсткості стратифікація припускає певну ступінь свободи, що дозволяє кожній групі реалізувати своє управлінське поведінку у відповідності зі своїми цілями, потребами та інтересами.

Таким чином, вплив соціального механізму на виробництво залежить від співвідношення двох підсистем: встановленої законом ієрархії влади і управління виробництвом; суб'єктів соціального механізму управління виробництвом (саморегульованих управлінських груп і їх стратифікації). Стратифікація управлінських груп ґрунтується на встановленій системі розподілу влади у сфері економіки, прийнятої політичної лінії в сфері економіки і технології вирішення конкретних економічних завдань [22, 30-37]. Сказане відноситься і до управління інноваційними процесами, хоча з певними особливостями. Але насамперед позначимо взаємодія управлінських груп, які утворюють управлінську стратифікацію стосовно промисловості.

Найбільш тісно управлінське взаємодія здійснюється в таких сферах, як організація виробництва, матеріально-технічне постачання, кадрові питання, стимулювання, удосконалення технології та впровадження нововведень.

<<< тому | зміст | вперед >>>