Василь Петранівський
Франкова Криниця. - 3 лютого 2012 р.

Географія фестивального туризму

Географія фестивального туризму (територіальний аспект) пов'язана зі збереженням етнокультурної мозаїки етносів України, яка територіально локалізується до окремих етнографічних регіонів, адміністративно-політичних одиниць.

Своєрідними поліетнічними рисами традиційної культури і побуту відзначається територія Карпат і Криму. Регіональні особливості культури і побуту, народні пісні і танці, святкові гуляння виступають важливим етнокультурним ресурсом. Серед основних осередків традиційної культури України є: Коломия, Косів, Рахів (гуцульські ремесла і народне мистецтво), Космач (писанкарство), Кролевець (художнє ткацтво), Боромля (лозоплетіння), Петриківка (художній розпис), Вашківці (музей майстра української народної творчості Т. Гараса), Дігтярі і Решетилівка (килимарство, вишиванка), Опішня (гончарство), Сорочинці (всеукраїнський ярмарок народних ремесел). В окремих регіонах етнотуристи можуть познайомитися з обрядами, звичаями, народною архітектурою і агротехнікою інших етносів України: кримських татар (АР Крим), болгар (Одещина), євреїв (Одещина, Київщина, Житомирщина), молдаван (Буковина, Одещина), румун (Закарпаття, Буковина), угорців, чехів, словаків (Закарпаття), поляків (Львівщина, Житомирщина), греків (Донеччина).

Найбільш відомими і масовими етнокультурними фестивалями в Карпатах є:

- Всесвітні бойківські фестини "З чистих джерел" (м. Турка),
- "Бойківська ватра" (м. Долина),
- "Бойківська Дрогобиччина" (с. Нагуєвичі),
- "Карпатія" (м. Львів-Трускавець),
- "Великдень у Космачі",
- "Я люблю Карпати" (смт. Славське),
- "Дзвони Лемківщини" (м. Монастирок),
- "Підкамінь" (с. Підкамінь),
- "Дзвони Покрови" (м. Львів),
- "Шешори" (с. Шешори),
- міжнародні гуцульські фестивалі 1991-2010 рр.,
- Карпатський вернісаж (м. Івано-Франківськ) та інші.

Популярністю користуються етнофестивалі національних культур:

- фестиваль словацької народної пісні і танцю (с. Середнє, Закарпаття),
- фестиваль етнічної музики "Тайстра Чугайстра" (м. Львів),
- свято румунського народного мистецтва (с. Біла Церква, Рахівський р-н),
- українсько-чеське фольклорне свято "Колочавське відлуння Теребовлянської долини" (с. Колочава, Міжгірський р-н),
- фестиваль національних культур "Букова віть" (м. Чернівці),
- фестиваль культур народів світу "Етновир" (м. Львів-Трускавець),
- фестиваль культур національних меншин "Мелодії соляних озер" (с. Солотвино, Тячівський р-н) та інші.

Підвищений інтерес у туристів викликають гастрономічні фестивалі? основною "родзинкою" яких є представлення національної кухні та дегустація окремих страв, напоїв. Серед них: "Борщів" (м. Борщів, Тернопільщина), фестиваль дерунів (м. Коростень, Житомирщина), фестиваль кави (м. Львів), "Фестиваль меду - закриття сезону" (с.Раковці, Львівщина), свято "Бойківського меду" (м. Долина), фестиваль чаю (м. Золочів), "Гуцульська бринза" (м.Рахів), "Верховинське сало" (с.Міжгір'я, Закарпаття), "Гуцульська ріпа" (с. Лазенщина, Закрпаття), свято "Пампуха" (м. Львів), "Берлибанський банош" (с. Костилівці, Рахівського р-ну), "Червене вино" (м. Мукачево), винний фестиваль (м. Берегово), фестиваль шоколаду (м. Львів), "Львів - столиця ремесел" (м. Львів), "Країна мрій" (м.Київ) та інші.

Заслуговують на увагу у прихильників історії рідного краю фестивалі (історичні реконструкції), які відтворюють ("жива історія") окремі історичні епохи та періоди, окремі події у поєднанні з етнокультурними заходами та спортивними змаганнями:

- фестиваль української середньовічної культури "Ту стань!" (с. Урич, Сколівський р-н);
- фестиваль середньовічної культури "Львів стародавній" (м. Львів);
- довготривала історична реконструкція епохи Київської Русі "Парк Київської Русі" (Обухівський р-н, Київщина);
- фестиваль історичного фехтування і слов'яно-варязької культури "Коровель" (Чернігівщина);
- міжнародний лицарський турнір "Білгородська фортеця" (м. Білгород-Дністровський, Одещина);
- фестиваль військово-історичної реконструкції "Terra Heroika" (м. Кам'янець-Подільський);
- міжнародний історико-мистецький фестиваль "Генуезький шолом" (м. Судак);
- рольова гра "Христовий похід" (с. Нова Гута, Хмельниччина);
- молодіжна теренова гра "Гурби - Антонівці" (ур. Гурба біля с. Антонівці на межі Тернопільщини і Рівнещини) і т.п.

Таким чином, проведене нами дослідження не претендує на повноту і вичерпність етнокультурної і фестивальної інформації, але дає можливість стверджувати про подальшу доцільність наукових пошуків у досить перспективному напрямку української туризмології: етнофестивальному туризмі.

Зважаючи на особливості сьогодення, традиція виступає в якості механізму самозбереження і самовідтворення етнічної культури, яка сприяє проведенню етнокультурних фестивалів. Етнокультурний фестиваль не можна вважати єдиною формою виявлення етнокультурного туризму, оскільки даний різновид культурно-пізнавального та спеціалізованого туризму настільки різноманітний та багатоаспектний, наскільки різнобарвна та самобутня мозаїка етносів. А започаткування нових фестивалів доводить, що етнокультурний туризм не просто існує, а й інтенсивно розвивається.

Ми вважаємо, що основними напрямами розвитку етнокультурного та фестивального туризму в Україні можуть бути:

- інноваційно-культурологічна діяльність державних музеїв, історико-культурних заповідників, музеїв під відкритим небом (скансенсів), приватних етнографічних музеїв;
- організація фольклорних свят і фестивалів, як міжнародних, національних, регіональних та місцевих;
- активізація діяльності національних общин і громадських організацій;
- інноваційне залучення різних етнокультурних об'єктів до туристично-екскурсійного обслуговування;
- створення культурно-етнографічних центрів в Карпатському регіоні України (на прикладі територіального етнокультурного туристичного кластеру);
- створити Всеукраїнський інформаційно-методичний центр розвитку етнокультурного туризму (з філіями в регіонах);
- розробити Концепцію і затвердити Постанову Кабінету Міністрів України "Про заходи щодо розвитку етнокультурного туризму в Україні до 2015 року";
- науковцям розробити та опублікувати підручники та навчально-методичні матеріали з етнокультурного туризму.

Ми пропонуємо виділити наступні принципи етнокультурного туризму:

- активне сприяння в збереженні унікальної спадщини місцевості - культурної, історичної і природної;
- підкреслення і виділення унікальності спадщини місцевості відносно інших регіонів;
- створення (формування) у місцевого населення почуття гордості і відповідальності за унікальну спадщину;
- сприяння розвитку етнічної толерантності місцевих мешканців і гостей (туристів);
- розробка програми розвитку етнокультурного туризму на основі використання унікальної спадщини місцевості.

На кінець зазначимо, що лише етнокультурний і етнофестивальний туризм спільно із зеленим туризмом у сучасних економіко-демографічних умовах здатний реально допомогти малим поселенням України вижити, адже саме малі села своєю етнокультурною специфікою притягують до себе вітчизняного і зарубіжного туриста.