Василь Петранівський
Франкова Криниця. - 13 січня 2012 р.

Етнокультурний і етнофестивальний туризм: теорія і практика

Бурхливі етнічні процеси початку ХХІ ст. переконливо свідчать, що етнокультурні взаємини й взаємозв'язки є досить важливими в життєдіяльності сучасних держав і народів, а етнокультурні проблеми не втратили своєї значущості та актуальності й сьогодні.

На сьогодні майже неможливо знайти жодної етнічної спільності, яка не відчула б на собі вплив культур інших народів. Людство, постаючи усе більш взаємозалежним, не втрачає свого етнічного різноманіття. Культурне самовираження народу завжди викликає пізнавальний інтерес. Природна допитливість туриста по відношенню до інших народів створює один із найбільш спонукальних туристичних мотивів. Знайомство з культурою і звичаями іншої країни збагачує духовний світ туриста. Давно виділився і став самостійним такий вид туризму, як культурний або пізнавальний. Пізнавальний туризм охоплює всі аспекти мандрівок, безпосередньо через яку турист дізнається про життя, етнічну культуру (традиційно-побутову, професійну). Найбільший інтерес у туристів, на думку дослідників, викликають такі елементи культури народу, як мистецтво, наука, освіта, релігія, історія, агрокультура, національна кухня і т.п.

Рівень культурного розвитку доцільно використовувати для створення сучасного іміджу конкретного регіону, наприклад - Львівщини. Культура регіону здатна викликати у потенційних туристів сильний спонукальний мотив до мандрівки. Тому ми вважаємо, що збереження культурного надбання і його раціональне використання мають вирішальне значення для стійкого залучення туристичних потоків і збереження популярності конкретного туристичного напряму.

Етнокультурна проблематика є в полі зору науковців. Актуальність цієї теми велика, що викликано активізацією процесу "етнічного ренесансу", зокрема, української нації.

Класифікація туризму має важливе прикладне значення. Дозволяє більш ефективно: визначати попит і формувати ринок туризму; вирішувати проблеми його територіальної організації; планувати розвиток туристичної інфраструктури; розробляти та реалізовувати туристичний продукт. Класифікація в туризмі, на думку більшості туризмологів, передбачає визначення його окремих видів залежно від основного критерію - показника. Види туризму класифікують за такими показниками: за метою подорожі; за терміном поїздки; залежно від засобу пересування та виду транспорту; за сезонністю; за рівнем організованості; відповідно до демографічного показника та соціального складу учасників подорожі; за спрямовуваністю туристичних потоків; за принципом оплати; за спеціалізованою організацією.

Традиційно дослідниками виділяються такі види туризму: культурологічний (знайомство з природними та історико-культурними атракціями, етносами й етнічними традиціями, визначними пам'ятками цивілізації, релігіями і культами); анімаційно-розважальний; лікувально-оздоровчий; спортивний; екотуризм; діловий; спеціалізований (включає низку підвидів, таких як освітній, фестивальний, сентиментальний, гастрономічний, шоп-туризм, відвідування спортивних змагань тощо); паломництво.

За спеціалізованою організацією М.П. Крачило, С.В. Дутчак, М.В. Дутчак, Л.М. Устименко, виокремлюють такі традиційні та новітні види туризму: альпінізм, релігійний, спортивний, освітній, лікувальний, інвент-туризм, спелеотуризм, екологічний, етнографічний (етнокультурний), кантрі-туризм, круїзи, екстремальний, сафарі, утилітарний (Гринів Л.С.) та інші.

Уперше термін "спеціалізований туризм" з'явився у праці М.П. Крачила, у якій автор ототожнює його з пізнавально-діловим. С.В. Дутчак та М.В. Дутчак запропонували свою редакцію поняття: "спеціалізований туризм - це система сегментів туризму (видів туризму), в основу яких поставлена мета подорожі, - а Устименко Л.М. додає, - а сама мандрівка вимагає спеціальної організації та відповідних туристичних маршрутів".

До одного із новітніх видів туризму вчені відносять "етнографічний" або "етнокультурний". Всі, хто залучений до етнокультурного туризму, на нашу думку, повинні брати до уваги соціально-культурні традиції та звичаї всіх народів, включаючи національні меншини. Туристичну діяльність необхідно здійснювати у гармонії зі специфічними етноособливостями регіонів, які приймають мандрівників, дотримуючись місцевих звичаїв і традицій. У контексті вищезазначеного, ми вважаємо доцільно ввести поняття "туристична культура". До туристичної культури вітчизняні вчені традиційно відносять, все що стосується реалізації соціокультурної функції туризму.

Отже, туристична культура - сукупність традицій, норм поведінки, що реалізується у межах туристичної діяльності та групуються на загальнолюдських та національних цінностях.

Етнокультурний туризм - інтегрований спеціалізований вид туризму, який сформувався на стику туризмології, культурології, етнографії, туристичного краєзнавства і рекреалогії шляхом міждисциплінарного синтезу їх теоретико-методологічних і прикладних напрацювань (за Петранівським В.Л.).

Туризм етнографічний - це вид пізнавального туризму, основною метою якого є відвідування етнографічних об'єктів, що є історичною спадщиною народу, який проживав на даній території.

На нашу думку, дефініція "етнокультурний туризм" є більш вагомою за змістом та світоглядним значенням, ніж етнографічний туризм, оскільки відображає мотиваційно-пізнавальний інтерес туристів до духовно-матеріальних елементів культури конкретного народу (етносу).

Таким чином, у науковій літературі декілька близьких за змістом понять мають реальне право на існування: "етнографічний туризм", "етнокультурний туризм", "етнічний туризм".

Однією з активних форм безпосереднього залучення іноземних туристів в країну або вітчизняних туристів у регіони є організація фестивальних дійств, фольклорних свят тощо.

Фестиваль (франц. festival, від лат. festivus - святковий) - масове святкування, показ чи огляд досягнень музичного, театрального, естрадного, циркового або кіномистецтва.

Фестивальний туризм - це широка гама культурно-пізнавальних турів, які організовуються для відвідин національних і міжнародних ярмарків і виставок, спортивних змагань, серед яких особливе місце займають всесвітні олімпіади.

Організація етнофестивального туризму - це складне явище, в якому переплітаються потреби і реальна діяльність людей, природні, технічні і економічні процеси. З наукової точки зору завдання полягає в тому, щоб виявити закономірності цього, хоча гетерогенного але цілісного явища.

Регіон, зокрема, Карпатський регіон України та інші, зацікавлений у залученні туристів завдяки місцевим фестивалям, а фестивальні менеджери повинні ефективно і своєчасно планувати і реалізовувати спеціальні програми і заходи, які сприятимуть підвищенню інтересу до його культури, і стимулюватимуть промоцію культурно-етнографічного потенціалу території тощо.

В Україні популярними стали фестивальні тури: фестивалі, фестини, вернісажі, мистецькі заходи, конкурси, шоу-програми.

Матеріали здійсненого нами дослідження дозволяють згрупувати (класифікувати) фестивальні тури залежно від основного критерію. Фестивальний туризм як підвид спеціалізованого виду туризму ми рекомендуємо класифікувати за наступними критеріями:

- за цільовою функцією фестивалю;
- від засобу пересування учасників фестивалю;
- за сезонністю;
- за спеціалізованою організацією;
- за віком та соціальним складом учасників фестивалю;
- за статусом фестивалю;
- за формою організації.

За цільовою функцією нами визначено наступні види фестивалів: культурологічні, спортивно-оздоровчі, спеціалізовані та інші.

Залежно від засобів пересування учасників фестивалю: пішохідний, кінний, велосипедний, автомобільний, водний, авіаційний.

За сезонністю: зимовий, літній, міжсезонний.

За спеціалізованою організацією (програмою) фестивалю: етнокультурні (етнографічні, національних культур, фольклорні, етномистецькі і т.п.); мистецькі (естрадні, театральні, циркові, музичні, гумору та сатири); гастрономічні (винні, кавові, чаєві, пивові, медові, вареникові, бринзові, баношові, ріпові тощо); історичної реконструкції (рицарські турніри, теренові ігри, анімаційні ігри - "жива історія"); музичні (джазу, класичної музики, фольк- і етномузики, автентичної музики, хорових колективів тощо); професійні свята (вівчарів, ковалів, лісорубів, виноградарів, пасічників, рибалок, авіаторів, байкерів, кобзарів і лірників і т.п.); спортивні (лижні, водні, спортивного туризму, із спортивного орієнтування, спелеотуризму, техніки туризму та екстремальних видів спорту тощо).