<<< назад | зміст | вперед >>>

Пендерецький О.В. Територіальна організація промислового туризму Карпатського суспільно-географічного району та основні напрямки її вдосконалення

РОЗДІЛ IV. CУЧАСНИЙ СТАН РОЗВИТКУ ПРОМИСЛОВОГО ТУРИЗМУ В КАРПАТСЬКОМУ СУСПІЛЬНО-ГЕОГРАФІЧНОМУ РАЙОНІ

4.1. Територія Карпатського туристичного регіону

4.1.4. Чернівецька область

Чернівецька область (рис. 4.12) [41] має площу 8,1 тис. км2 , а сама розташована в трьох природних зонах:

- лісостеповій – Прут-Дністровське межиріччя;
- передгірській – між Карпатами та р. Прут;
- гірській – Буковинські Карпати.

Рисунок 4.12. Осередки промислового туризму Чернівецької області (умовні позначення див. рис. 4.8)

Клімат області помірно континентальний, середньорічна температура коливається від плюс 8°С на північному сході до плюс 3°С на південному заході області. Загальна площа лісів складає 258 тис. га. Переважають хвойні (49,5 %) і твердолистяні (46,2 %) насадження. Основними лісоутворюючими породами є ялина, бук, ялиця і дуб. Територією області протікає 75 річок довжиною понад 10 км. Найбільшими з них є річки Дністер (290 км), Прут (128 км) і Сірет (113 км).

Нині на Буковині під охороною перебуває 286 заповідних територій та об'єктів, у тому числі 7 заказників і 8 пам'яток природи загальнодержавного значення, а також 136 пам'яток природи, 40 парків – пам'яток садово-паркового мистецтва та 39 заповідних урочищ місцевого значення. Загальна площа природно-заповідного фонду Чернівецької області займає 56 389,5 га, що становить 6,9 % території області. Цей показник майже вдвічі перевищує загальнодержавний. Серед геолого-геоморфологічних атракцій Буковини найвідомішими для екотуристів є печера Довбуша, скелі "Кам'яна багачка" та "Чорний Діл", відслонення "стінки" Дністровського каньйону біля сіл Василів і Звенячин. Велетенські гіпсові печери краю – Попелюшка, Буковинка-1 та Буковинка-2 мають виняткове значення для популяризації масового спелеотуризму. До складу державних заказників входять ландшафтні заказники у Лужках, Стебнику, Цецино, орнітологічний заказник Дарницький, лісові заказники Лунківський та Петровецький. До пам'яток природи державного значення відносяться урочище Білка, печери Буковинка, Попелюшка, Баламутівська, Шилівський ліс, Тисовий яр. У 2001 р. у Буковинських Карпатах (у трьох гірських районах області – Путильському, Вижницькому, Сторожинецькому та Сучавському повіті Румунії) завершилася реалізація проекту TACIS "Міжнародна екологічна мережа Карпат", мета якого – розбудова просторової екомережі для збереження біотичного й ландшафтного різноманіття цієї колоритної частини Карпат. Основним екотуристичним репрезантом Буковинських Карпат є Вижницький національний парк. Вижницький НПП створений у 1995 р. на площі 7928,4 га з метою охорони низькогірних ландшафтів Буковинських Карпат. Охоплює Вижницьке і Берегометське (частково) лісництва Берегометського держлісгоспу. Парк лежить у межиріччі Черемошу й Сірету, басейни яких ділять його майже порівну, в адміністративних межах Вижницького району. Східна, сіретська, частина парку має більш згладжені контури гірських пасем, ширші долини його приток – Сухого та Стебника, меншу кількість відшарувань геологічних відкладів та кам'янистість. При середніх для всього парку висотах пасем 750-1000 м над рівнем моря абсолютні висоти русла Сірету сягають 470-500 м, а русла Черемошу – 340-390 м.

Західна, черемоська, частина парку в басейні річок Великої та Малої Виженки розчленована значно глибше й інтенсивніше. Тому тут поширені стрімкі схили з частими виходами на денну поверхню геологічних відкладів, мальовничі скелі, численні водоспади, ущелини. У парку для потреб екотуристів створена мережа пізнавальних стежок, якими охоплено найцікавіші природні атракції району. Адміністрація парку надає великого значення розвитку сільського зеленого туризму, основними центрами якого є поселення Вижниця і Виженка.

В етнографічному плані Чернівеччина – це чи не найунікальніший край України, в якому поєднані історичні долі Північної Буковини та Північної Бессарабії. Цей клаптик української землі внаслідок свого геополітичного становища тривалий час перебував у складі інших держав. Після занепаду княжої Галицької держави землі сучасної Чернівецької області потрапили під владу Угорщини. Згодом, у середині XIV ст. тут виникло Молдовське князівство, яке невдовзі стало васалом Туреччини. У кінці XVIII – на початку XIX ст. ці землі входили до складу Австро-Угорської (Буковина) та Російської (Бессарабія) імперій.

Така складна історична доля не могла не вплинути на етнографічні особливості місцевих мешканців. Архітектура, побут, говірки, повір'я, традиції, вбрання, господарські навички мешканців гірських районів Буковини досі помітно відрізняються від етнокультури корінних мешканців рівнинної бессарабської частини області. Але з давніх-давен у національному складі населення цих земель домінували українці – нащадки білих хорватів. Зараз їх частка становить 75 %. Серед основних національних меншин у краї проживає досить багато представників братніх сусідніх народів: частка румунів становить 12,5 % від усього населення області, а молдован – 7,3 %. Багато також в області росіян (4,1 %), а серед них – субетнічної групи старообрядців, які переселилися в цей релігійно толерантний край через державні репресії з боку уряду Російської імперії.

Соціально-економічна інфраструктура та туристичний комплекс

Чернівецька область розташована на південному заході України і межує з Румунією (протяжність кордону – 226,4 км) та Молдовою (протяжність кордону – 178 км). Це найменша область нашої держави, її площа становить всього 8,1 тис. км2 (1,3 % території України). Область має чітко виражений аграрний характер, частка сільського населення сягає 60 %, сільськогосподарська освоєність території також складає 60 %; розораність загальної площі – 43 % . Щільність населення становить 117 осіб на км2. Транспортна мережа області досить добре розвинена. Залізничне, автомобільне та повітряне сполучення з'єднує Чернівці з містами Румунії, Молдови, Росії, Польщі, Болгарії. Протяжність залізничних шляхів складає 421 км. Загальна протяжність автомобільних шляхів становить 2862 тис. км, з яких 84 % мають тверде покриття. Незважаючи на гірський рельєф та відсутність великих міст, щільність автомобільних доріг державного, обласного та місцевого значення становить у середньому по області 0,35 км/км2.

Чернівецька область входить до Єврореґіону "Верхній Прут" (поряд з Єдинецьким та Бельцьким повітами Румунії), що значно активізувало міжнародні туристичні потоки між областю та її південно-європейськими сусідами. У рамках проекту розбудови інфраструктури єврореґіону розроблені й прознаковуються міжнародні туристичні маршрути Буковинськими Карпатами і Бессарабією з виходом на територію Румунії та Молдови.

Туристичний комплекс області ґрунтується на багатих природних та історико-культурних рекреаційних ресурсах і розвинутій відпочинковій інфраструктурі.

Мінералогічні ресурси Чернівецької області мають родовища хлоридно-натрієвих, сульфатно-сірководневих, залізистих та інших мінеральних вод, а також мінеральні грязі. Буковинсько-Карпатський туристичний район охоплює гірські й передгірські Путильський, Вижницький, Сторожинецький, Глибоцький і Герцаївський райони західної частини області. Це основний туристичний район Чернівеччини, де зосереджено близько 65 % її сумарного рекреаційного потенціалу. Галузями спеціалізації району виступають усі види гірського туризму, а також етнічний і пізнавально-екскурсійний туризм. Туристичним "ядром" Буковинських Карпат є Вижницький НПП (у межах Вижницького адміністративного району). Середня щільність залюднення району порівняно невисока – 67 осіб на км2. Господарі гірських агроосель національного парку щедро забезпечують своїх гостей екологічно чистими продуктами власного господарства: молоком, сиром, яйцями, городиною, хлібом домашньої випічки, а також дарами лісу: грибами, медом, ягодами, лісовими горіхами.

Ландшафтні ресурси Буковинських Карпат і Подністров'я активно використовуються для організації відпочинкового, активного, пізнавального й екологічного туризму.

Бессарабсько-Подністровський туристичний район охоплює височинні Кіцманський, Заставнівський, Хотинський, Новоселицький, Кельменецький і Сокирянський райони, що тягнуться широкою (30-50-кілометровою) смугою у північній і східній частинах області. Це економічно найрозвинутіша частина краю із складною багатогалузевою структурою господарства. Тут розташований обласний центр – Чернівці – та інші промислові центри краю, що є перспективною базою для становлення промислового туризму в області. Промисловий потенціал області представляють 246 промислових підприємств, серед яких підприємства харчопереробки, металургійного виробництва та виробництва готових металевих виробів, машинобудування, ремонту та монтажу машин і устаткування, легкої промисловості, виробництва та розподілення електроенергії, газу та води, обробки деревини та виробництва виробів з деревини, крім меблів, виробництва іншої неметалевої, мінеральної продукції.

Цікавим об’єктом промислового туризму у Чернівецькій області можуть бути загадкові білі кулі, що височіють на вершині хребта Томнатик (1565 м), що неподалік найпівденнішого села Гуцульщини – Сарату. Великі кулеподібні споруди мали військове призначення. На північному, західному та східному схилах гори, недалеко від білих куль, є ще група цілком закинутих або відносно збережених будинків колишнього військового гарнізону. Всі споруди можуть бути успішно задіяні в туристичній сфері як об’єкти промислового туризму.

Утім, незважаючи на позитивні зрушення в розвитку туристичного комплексу Буковини, сучасний стан його матеріально-технічної бази залишається на нижчому, порівняно зі світовими стандартами, рівні.

Спільними рисами турпродукту всіх районів Карпатського реґіону є можливість поєднувати (комбінувати) власне відпочинок з промисловим туризмом за специфічними для конкретної місцевості напрямками. Найактивніше рівнинні терени (Мале Полісся, Розточчя, Опілля, Гологори, Вороняки, Передкарпаття, Хотинська височина тощо) відвідуються у літній період. Це пов'язано з часом масових відпусток і канікулярного дозвілля дітей і студентської молоді, а також з «піком» масовості вік-ендового відпочинку. Саме у цей час максимально задіяна нічліжна і гастрономічна база рівнинних районів реґіону. Другий максимум відвідуваності цих територій припадає на перехідні сезони: весняний і осінній. Весною це пов'язано з пожвавленням приміського вікендового агроекотуризму, восени – з пожвавленням інтересу мешканців міст до традиційних збиральницьких промислів українського народу (заготівля лісових ягід і грибів).

Натомість, гірські території реґіону мають два різко виражені «піки» відвідуваності. Перший припадає на зимовий період, коли Карпати приваблюють гостей лижними трасами, різдвяною обрядовістю, веселими народними гуляннями, красою справжньої зими, яку не вдається відчути у містах. Другий максимум триває з другої декади червня до кінця серпня – період наймасовіших відпусток і активного гірського туризму, пізнавальних екотуристичних мандрівок, просто відпочинку посеред величі зелених карпатських краєвидів. Але круглорічно у Карпатських здравницях відбуваються різноманітні симпозіуми, наукові конференції, ділові зустрічі. Для промислового туризму нема залежності від погодних умов та пори року. У будь який час відвідувачам раді народні умільці, власники домашніх музеїв та народних промислів.

<<< назад | зміст | вперед >>>