<<< назад | зміст | вперед >>>

Пендерецький О.В. Територіальна організація промислового туризму Карпатського суспільно-географічного району та основні напрямки її вдосконалення

РОЗДІЛ IV. CУЧАСНИЙ СТАН РОЗВИТКУ ПРОМИСЛОВОГО ТУРИЗМУ В КАРПАТСЬКОМУ СУСПІЛЬНО-ГЕОГРАФІЧНОМУ РАЙОНІ

4.1. Територія Карпатського туристичного регіону

4.1.1. Закарпатська область

Площа території Закарпатської області становить 12,8 тис. км2 (2,1 % території України) (рис. 4.9) [38]. Гірські хребти рівнобіжними дугами витягнуті з північного заходу на південний схід. Гребені хребтів переважно широкі, з округлими вершинами. Хребти розділені зручними для заселення улоговинами. Влітку середня температура повітря тут становить плюс 21 °С, а взимку мінус 4°С.

Рисунок 4.9. Осередки промислового туризму Закарпатської області (умовні позначення див. рис. 4.8)

Основний карпатський хребет – Верховинський Водороздільний з висотами 800-2000 м – розділяє басейни Дунаю і Дністра. Тут є найвища вершина області (а також України) – г. Говерла (2061 м). Південніше від Водороздільного хребта тягнеться Полонинський хребет з типовим середньогірським рельєфом. Тут переважають вершини 1200-1500 м. Схили круті, лісисті, місцями на схилах трапляються скелясті прірви. Ці гори славляться буковими та смерековими лісами, багатими субальпійськими луками. На південний захід від Полонинського хребта височіють Вулканічні Карпати з вершинами 700-900 м.

Передгірська низовинна територія Закарпаття відноситься до північно-східної частини Середньодунайської низовини (Закарпатська низовина) з висотами 100-120 м і незначним нахилом поверхні до р. Тиси. Найнижча точка області є в районі села Руські Геївці Ужгородського району (101 м над рівнем моря).

Закарпаття – найбільш гірська область України. Близько 80 % її території входить до складу Карпатської гірської системи. Наймальовничіші високо- й середньогірні масиви Карпат: Верховинський хребет, Чорногора, Ґорґани, Свидовець, Полонинський хребет, Рахівський масив, Вулканічні Карпати відмежовують область від решти території України, що додає самобутності багатовіковій традиційній культурі населення цього гірського краю.

Річки області належать до басейну Дунаю. Найбільші – Тиса і Латориця. Розвинутий водний туризм (гірський рафтинг, кайякінг тощо). Загалом на території області серед смарагдових лісових шат протікає 9429 річок і потоків, у тому числі 147 річок довжиною понад 10 км.

Закарпаття вважається одним із найзалісненіших реґіонів не лише України, а й сусідніх країн Європи. 52 % території області вкривають низинні, передгірні та гірські ліси. І майже половина з них – це унікальні екосистеми дубово-букових і хвойних карпатських пралісів, що перебувають під охороною держави та використовуються лише з метою розвитку екологічного туризму.

Закарпаття охоплює тепліші південно-західні схили Карпат, на яких рослинний покрив у польодовиковий період формувався дещо по-іншому, ніж на північно-східних, холодніших схилах. На низовині ростуть дубово-грабові ліси, у передгір'ях – дубові і дубово-букові, у горах на висоті від 800-1000 м над рівнем моря – букові, на висоті до 1300-1500 м – хвойні (ялиця біла, ялина). Державний лісовий фонд області становить 694 тис. га (у породному складі переважають твердолистяні (64,4 %) ліси). А вінчають гірський ландшафт субальпійські та альпійські луки – полонини.

Загалом в області нараховується 415 об'єктів природно-заповідного фонду держави сумарною площею 1,54 тис. км². Серед них: міжнародний біосферний резерват "Східні Карпати", Карпатський біосферний резерват, Карпатський НПП, НПП "Синевир", 38 заказників державного та місцевого значення, 349 пам'яток природи, 22 пам'ятки садово-паркового мистецтва, 3 заповідні урочища тощо.

Карпатський біосферний заповідник створений у 1968 p., з 1992р. входить до мережі біосферних резерватів ЮНЕСКО. Загальна площа заповідника становить 57 880 га. Також входять шість відокремлених масивів та ботанічні заказники державного значення "Чорна Гора" і "Юлівська Гора". Вони розміщені на території Рахівського, Тячівського, Хустського та Виноградівського районів Закарпатської області в межах висот від 180 до 2061 м. Така територіальна структура репрезентує практично все ландшафтне та біологічне різноманіття Українських Карпат. Тут представлені найкраще збережені карпатські екосистеми, які є сховищами для багатьох рідкісних, а також тих, що зникають, видів рослин і тварин. У заповіднику є 64 види рослин і 72 види тварин, занесених до Червоної книги України та до Європейського Червоного списку.

Майже 90 % його території вкрито лісами. Тут представлений весь комплекс висотної поясності Українських Карпат – від ділянок передгірних лук та дібров до альпійського поясу з лучними, скельно-лишайниковими ландшафтами.

На його території розгорнута мережа еколого-освітніх, науково-пізнавальних маршрутів та інформаційних центрів, працює єдиний в Україні Музей екології гір та історії природокористування Карпат. Кожен із заповідних масивів (Чорногірський, Марамороський, Свидовецький, Кузійський, Угольсько-Широколужанський і Долина нарцисів), що входять до складу Карпатського біосферного заповідника, вирізняється своїми характерними, неповторними природними об'єктами. Рельєф високогір'я Чорногорського хребта носить сліди давнього зледеніння з характерними льодовиковими формами – мальовничими карами та троговими долинами. Марамороський заповідний масив – Рахівські гори (відроги Марамороського кристалічного масиву), що лежать на південь від Чорногори. Масив складений з твердих кристалічних порід, що зумовлює унікальність рельєфу цієї території, якій властиві глибокі міжгірні долини, льодовикові цирки, численні скелясті гребені та вершини (найвища точка – г. Піп Іван Марамороський, 1938 м). Через такий рельєф Марамороську частину Українських Карпат називають Гуцульськими Альпами.

Свидовецький заповідний масив, як пише в своєму путівнику Йосип Гілецький, охоплює найвищу частину Свидовця з вершинами Велика (1881 м) й Мала Близниці (1567 м), розлогими масивами пралісів і величними субальпійськими луками з розсипами едельвейсів, льодовиковими цирками і карами. За рейтингом туристичної популярності цей район поступається в Українських Карпатах тільки Чорногорі.

Кузійський заповідний масив охоплює південні відроги Свидовецького хребта з панівними вершинами Кимпа (1091 м) і Полянський (1094 м). Тут, на окремих скельних виходах, збереглися осередки тиса ягідного – реліктової рослини, яка дійшла до нас з дольодовикової епохи.

Угольсько-Широколужанський заповідний масив – найбільша частина Карпатського біосферного заповідника й водночас найбільший осередок букових пралісів у Європі. Південна частина масиву розташована у Пекінській зоні вапнякових стрімчаків з добре розвинутим карстом. Тут представлені найрізноманітніші підземні карстові об'єкти: печери, гроти, шахти, колодязі тощо. На території заповідного масиву їх понад 30, серед яких і найбільша печера Українських Карпат – "Дружба", сумарна довжина ходів якої становить близько кілометра. У печері "Молочний камінь" знайдено стоянку стародавньої людини періоду пізнього палеоліту. А серед надземних вапнякових утворів виділяється унікальний природний міст, відомий під назвою Кам'яного. Для території масиву властиві оригінальні геоморфологічні утвори – вапнякові стрімчаки, висота яких сягає понад 70 м. Значне багатство неживої природи масиву доповнюється різноманіттям живих об'єктів.

Заповідний масив "Долина нарцисів" розташований у Хустсько-Солотвинській долині на терасі р. Тиси біля с. Кіреші (Хустський район). Це унікальний ботанічний об'єкт, в якому охороняється останній в Європі рівнинний осередок нарцису вузьколистого.

Вулканічні Карпати представлені у Карпатському біосферному заповіднику двома невеликими за площею заказниками "Чорна гора" та "Юлівська гора", які отримали свою назву від однойменних вершин Гутинського хребта. Рослинність цих масивів сформована унікальними для Українських Карпат деревостанами зі скельного, багатоплідного, бургундського видів дуба. Тільки у цих масивах заповідника поширені рідкісні види тварин середземноморського походження. Завдяки близькому розміщенню значних населених пунктів, зокрема Виноградова, ці осередки дикої природи мають велике рекреаційне значення.

Біосферний заповідник "Східні Карпати" – це єдиний у світі цілісний тристоронній біосферний резерват у межах Польщі, Словаччини й України, утворений у 1992 р. (українська частина ввійшла у 1998 р. за спеціальним рішенням ЮНЕСКО). Українська частина біосферного заповідника "Східні Карпати" має площу 58 587 га і складається із "Ужанського" НПП, розташованого у верхів'ях долини річки Уж, та РЛП "Надсянський". Ужанський національний парк безпосередньо межує зі словацьким національним парком "Полонини" та польським "Бещади". А ландшафтний парк "Надсянський" межує з польським регіональним ландшафтним парком "Долина Сяну".

Ужанський НПП створений у 1999 р. на площі 39 159 га. Втім, заповідні резервати "Стужиця" площею 331,8 га і "Тиха" площею 14,9 га існували на території сучасного парку ще з 1908 р.

Парк розташований на Південному схилі Східних Карпат, його територія простягається уздовж верхів'я р. Уж (притоки р. Тиса) і має видовжену форму довжиною 45 км і шириною 3-18 км. Найвищими вершинами є: г. Стінка (1092 м), г. Кременець (1214 м), г. Мала Равка (1303 м), г. Канчова (1111 м), г. Черемха (1133 м), г. Велика Семенівка (1091 м), г. Розсипанець (1107 м), г. Кінчик (1251 м) та г. Ополонок (1133 м). Басейни трьох великих річок – Дністра, Сяну та Тиси – сходяться разом у межах території парку на Ужоцькому перевалі (855 м). Саме тут проходить Європейський вододіл між Балтійським та Чорним морями.

У селах Ужок, Стужиця, Жорнава, Сіль є мінеральні джерела. Ця вода насичена діоксидом вуглецю з великою кількістю бору. Зазвичай, її широко використовують тутешні мешканці. Цікава територія парку і в спелеотуристичному плані – біля села Княгиня є малодосліджені карстові печери.

НПП "Синевир" створений у 1989 р. на площі 50,3 тис. га. Парк розатований у верхів'ях долини р. Тереблі з унікальними середньогірними ландшафтами Ґорґан, смерековими масивами, численними потічками та озерами на чолі з найкоштовнішою "перлиною" Українських Карпат – озером Синевир. Не менш мальовничими заповідними урочищами парку є гірське озеро Озірце на північно-східному макросхилі г. Гропа, а також олігогрофні (з випукло-сферичною поверхнею) болота Глуханя та Замшатка. Рослинність і тваринний світ парку вражають своїм багатством – тут охороняється понад 10 тис. вищих судинних рослин, а також 43 види ссавців, 91 – птахів, 7 – плазунів, 12 – земноводних, 24 – риб, більше І0 000 видів безхребетних організмів.

Рекреаційні зони названих об'єктів природно-заповідного фонду Українських Карпат – "золоте дно" для цільового інвестування в розвиток транскордонного екологічного, сільського зеленого, пригодницько-екстремального й екзотичного туризму. В околі об'єктів природно-заповідного фонду з їх рекреаційною інфраструктурою є передумови для відродження ліцензованого міжнародного мисливського туризму з огляду на близьке сусідство Закарпатського краю з державами Європейського Союзу.

Закарпаття – багатонаціональний край. Тут з давніх часів у тісному сусідстві проживають українці (80,51 % від усього населення області), угорці (12,08 %), румуни (2,56 %), росіяни (2,47 %), цигани (1,12 %), словаки (0,45 %), німці (0,28 %) – за матеріалами перепису України 2002 р.

У гірських районах на північному сході області мешкає етнічна група лемків, гори на сході області заселяють гуцули. Давні традиції добросусідства створюють особливу атмосферу дуже гостинного ставлення селян до туристів, що є ще однією вагомою запорукою перетворення краю на найколоритніший осередок міжнародного туризму в Центрально-Східній Європі.

Соціально-економічна інфраструктура та туристичний комплекс

Закарпатська область розташована на крайньому заході України і межує з Угорщиною, Польщею, Словаччиною та Румунією. Проте Закарпаття – це найунікальніша в природно-географічному та історико-культурному планах область заходу України. Закарпаття має стійкий імідж одного з найпривабливіших і найпрестижніших туристичних регіонів держави (в Україні за туристичною привабливістю і престижністю відпочинку область поступається лише АР Крим). Найважливішою особливістю Закарпаття є те, що це найзахідніша область України й єдина серед областей держави, що межує одразу з чотирма країнами Центральної Європи: Польщею, Словаччиною, Угорщиною і Румунією. Сумарна протяжність державного кордону України в межах області становить 467,2 км, у тому числі: з Румунією – 203,9 км, Угорщиною – 133,1 км, Словаччиною – 97,6 км та Польщею – 32,6 км. Ця особливість перетворює Закарпаття на транскордонний "полюс" притягання туристичних потоків із Заходу й Сходу, Півночі й Півдня Європейського континенту. У Закарпатській області перехрещуються 4 важливі міжнародні автотранспортні магістралі, що сполучають Європейський Союз з Україною, Росією, державами Центральної Азії. Магістралі, що розходяться з обласного центру, з'єднують його з Братіславою, Прагою, Будапештом, Києвом, Москвою. Налагоджене пряме міжнародне автобусне сполучення з містами Словаччини (Міхайловце, Гуменне, Пряшів, Кошіце) та Угорщини (Ніредьгаза). З початком XXI ст. ці автомагістралі перетворюються у міжнародні транзитно-туристичні коридори з розгалуженою інфраструктурою приватних мотелів, кемпінгів, ресторанів, сервіс-центрів, що обслуговують транзитно-туристичні потоки. Область має залізничне сполучення практично з усіма столицями Південної і Центральної Європи. Протяжність залізничної колії становить 1132,9 км, з яких 922 км електрифіковано.

Розвитку транскордонного туризму (передусім транзитного) сприяє найбільш розгалужена в Україні мережа митних переходів. Така "відкритість" прикордонної області для міжнародних туристичних потоків – одна з основних передумов становлення Закарпаття як привабливого курортно-туристичного реґіону європейського масштабу. Стан розвитку внутрішньообласної дорожньо-транспортної інфраструктури також варто оцінювати як достатньо сприятливий. Загальна протяжність автомобільних шляхів становить 3,6 тис. км, з яких 87 % мають тверде покриття. Незважаючи на гірський рельєф та відсутність великих міст, щільність автомобільних доріг державного, обласного та місцевого значення становить у середньому по області 0,27 км/км². Це, по-перше, зумовлює щорічне нарощення туристичних потоків самодіяльних мото- й автотуристів. По-друге, дає змогу охопити екскурсійно-туристичними маршрутами практично всі найцікавіші історико-культурні та природні атракції області, й передусім самобутні пам'ятки старожитньої сакральної і сільської архітектури та мальовничі карпатські резервати природи, регіональні ландшафтні та національні природні парки.

З іншими реґіонами України Закарпаття з'єднують високогірні карпатські перевали (від 931 м до 1014 м над рівнем моря): Яблуницький, Вишківський, Ужоцький, Верецький і Воловецький. Вони є головними авто-туристичними коридорами гірської системи Українських Карпат.

Закарпаття – це одна з найбагатших пам'яток історії та культури України. На державному обліку перебувають 1839 пам'яток археології, історії та монументального мистецтва, у тому числі середньовічні замки і руїни давніх фортифікацій, самобутні шедеври дерев'яної архітектури закарпатського стилю, палаци і старовинні ландшафтні парки.

Туристичною "візитівкою" Закарпаття є 8 замків та самобутні дерев'яні храми, аналогів яким немає в інших реґіонах України. Кожен із дерев'яних храмів (особливо барокового і п'ятизрубного типу) Закарпаття XVII-XIX ст. – це музей народного мистецтва, де зосереджені древній живопис, різьба по дереву, вишивки, художні вироби, старожитні пам'ятники писемності і книгодрукування.

Центральне місце в туристичному комплексі Закарпатської області займає стаціонарна оздоровча рекреація. Вона реалізується через створення висококонкурентного курортного турпродукту, що за оздоровчим ефектом і різноманітністю комплексу послуг майже не поступається найкращим курортним стандартам Німеччини, Угорщини, Польщі та Франції. Розвинута мережа санаторно-курортних комплексів, туристичних баз, унікальні мінеральні джерела та термальні води, понад 400 видів яких уже досліджено, а також краса карпатської природи приваблюють туристів та відпочиваючих у будь-яку пору. Санаторії, будинки відпочинку і пансіонати області одночасно можуть приймати до 4000 відпочиваючих.

Розвідано понад 30 видів корисних копалин, представлених 150 родовищами. Це, зокрема, нетрадиційні для держави поліметали, перліти, цеоліти, ліпарити, поклади баритових руд, каоліну та інших. Здійснюється видобуток кам'яної солі, мармурового вапняку, доломіту, тощо. Рекреаційні ресурси області становлять 5,2 % об'ємного і 5,1 % вартісного потенціалу природних ресурсів рекреації України. В їх комплексі 75 розвіданих і 38 занесених до Кадастру мінвод України типів мінеральних вод з дебітом 3,3 тис. м3 на добу, які є унікальними і відповідають водам типу «Єсентуки» та «Боржомі».

В області є сприятливі умови для організації зимового туризму та гірськолижного спорту, період проведення яких триває з кінця листопада до середини березня. Гірськолижні траси обладнано 29 канатними дорогами протяжністю від 200 м до 1400 м. Поряд з розміщенням у турбазах, у гірськолижних центрах краю (Драгобрат, Пилипець, Красія, Воловець, Міжгір'я, Подобовець) активно розвивається приватний гостьовий сектор – агропансіонати й оселі сільського зеленого туризму.

Закарпатська область відома як один з найпрестижніших куточків лікування та відпочинку людей. Утім, незважаючи на позитивні зрушення в розвитку туристичного комплексу Закарпаття, сучасний стан його матеріально-технічної бази залишається на нижчому, порівняно зі світовими стандартами, рівні. Власне ця обставина пояснює той факт, що туристичне господарство краю дотепер орієнтується на східний (російський) ринок споживачів, а не на західного клієнта. Тому на найближчу перспективу потрібно звернути увагу не на збільшення кількості рекреаційних об'єктів і їх потужностей, а на налагодження конкуретноспроможного ринку рекреаційних послуг шляхом модернізації наявної відпочинкової інфраструктури та поширення нових видів туризму, зокрема промислового.

<<< назад | зміст | вперед >>>