<<< назад | зміст | вперед >>>

Пендерецький О.В. Територіальна організація промислового туризму Карпатського суспільно-географічного району та основні напрямки її вдосконалення

РОЗДІЛ II. ІСТОРИКО-ГЕОГРАФІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ПРОМИСЛОВОГО ТУРИЗМУ В КАРПАТСЬКОМУ СУСПІЛЬНО-ГЕОГРАФІЧНОМУ РАЙОНІ

2.4. Винні тури

Промисловий туризм має широкий спектр впровадження. Виробництво вина, його технології виготовлення, фасування та зберігання завжди знаходять шанувальників цього цілющого напою. Організація туристичних маршрутів на об’єкти вина, залучення підприємців, бізнесменів, а також численних груп для дегустації та участі у національних святах, пов'язаних зі збором винограду – найоригінальніше завдання промислового туризму. До нього можна віднести і туристичні програми, пов'язані з відвідуванням місць виробництва різних вин. Але даний турпродукт ще не достатньо широко представлений на українському туристичному ринку, тому цікавим і пізнавальним є розглянути можливості розробки подібних турів.

Вино, як і хліб, один з найстародавніших продуктів на землі. Коли саме людина навчилася робити вино – невідомо. Швидше за все природне бродіння виноградного соку було відмічено випадково і потім штучно розвивалося древніми виноробами. Цукор, що міститься у винограді, під дією природних дріжджів легко переходить у спирт. Спирт вбиває бактерії, зупиняє гниття, а при зростанні концентрації гинуть вже й самі дріжджі і процес бродіння зупиняється, відбувається природна консервація продукту. Люди помітили цілющі властивості алкоголю, його здатність знезаражувати воду, лікувати рани і, звичайно, піднімати настрій. Алкогольні напої отримували бродінням з багатьох продуктів, але тільки виноград дає легке, цілюще, смачне вино.

Найдавнішими джерелами інформації про виноробство безумовно є релігійні книги і малюнки самих різних народів. Багато релігії відображають сакральний, божественний, небезпечний і одночасно живоцілющий характер вина. Природними кордонами зростання виноградної лози є широти від 42 до 50 градусів в обох півкулях Землі, крім того виноград не терпить великої вологості і морозів. Тобто можливості для культивування винограду завжди були обмежені, далеко не всі країни могли займатися виноробством. Безумовними лідерами древнього виноробства були греки і єгиптяни. У останніх виноробство, згодом якось згасло, а от греки передали своє вміння багатьом європейським і азіатським народам. Взагалі Європа багата виноробними підприємствами. Сьогодні понад 65 % виноградників зосереджена в Європі.

Закарпаття належить до старих районів виноградарства, які народжувались завдяки близькості північних кордонів Римської імперії, що проходили по Дунаю. Враховуючи сприятливі ґрунтово-кліматичні умови низинної зони, а також схили, що захищені з півночі горами, виноградарство в ХІІ-ХІІІ ст. стало активно розвиватися на всій території Середньодунайської низовини.

Історичним центром закарпатського виноробства можна вважати Чорну гору під Виноградовом, де з давніх-давен вирощують виноград. Саме про Севлюш, що в перекладі означає Виноградне, йде річ у першому документі, в якому конкретно згадується виноградарство на території Закарпаття. Це державна грамота угорського короля Ладислава І, датована 1093 роком. Згідно з цим указом село Севлюш з людьми і землею, всім нерухомим та рухомим майном переходило в повну власність монахів. Були враховані сприятливі ґрунтово-кліматичні умови низинної зони, а також те, що схили Чорної гори “гріються” сонячними променями майже увесь день. Тому згодом на місці сучасного Виноградова була закладена перша виноградна плантація.

В кінці ХІІІ століття виноградні насадження були не тільки в Севлюші та Мукачево, але й в інших населених пунктах (Берегово, Мужієво, Косино, Вари, Береги). Основна частина виноградників в цей час належить монастирям. Набувають поширення такі сорти винограду, як Рислінг, Фурмінт, Гарш Левелю, Серемський Зелений, Бакатор.

Позитивні зрушення у збереженні історичних традицій виноградарства та виноробства, пропагування досягнень виноробів Берегівщини відбувається з часу проведення у 2000 році першого Берегівського Міжнародного фестивалю вина, який проводиться щорічно з метою підтримки приватного винороба, відродження європейських сортів винограду, якими колись славилась Берегівщина не тільки на місцевому, але й на державному рівнях.

В Крим виноградну лозу завезли саме греки. Цікаво, що на прикладі історії виноробства в Криму, стають дуже помітні кліматичні зміни на землі за останні 1000 років. Спочатку, за кілька століть до н.е., виноградарство і виноробство були сильно розвинені на сході і заході півострова. У той час тут росли діброви, греки вирощували цитрусові, інжир, лавр, оливки і, звичайно, виноград. Але в 63 р. до н.е. стався потужний землетрус і численні річки, що протікали в цих місцях, буквально провалилися крізь землю. Сьогодні від них залишилися лише сухі балки і морські лимани. Колишні русла річок добре помітні в районі печерних міст в околицях Бахчисарая. Зараз Керченський півострів і Тарханкут є безводним степом, позбавленим рослинності, велику частину винограду вирощують в передгір'ях і на схилах по обидві сторони кримських гір. Треба зазначити, що практично до 18 століття на Південному Березі Криму виноробством не займалися. Втім археологи знаходили в Криму кісточки дикого винограду в глечиках, на місці колишніх поселень таврів, в гірських районах Криму. Але культурні сорти винограду вирощували саме греки в околицях Херсонеса Таврійського і в Боспорському царстві. Велика частина вина поставлялася морем в метрополію та інші країни, розташовані на берегах Чорного і Середземного морів. Поставлялося вино так само кочовим племенам степовим і північним народам. Основною посудиною для транспортування тоді були амфори. Керамічні амфори вироблялися в Криму місцевими гончарями. Як це не дивно, але вино вивозилося не тільки з Криму. Для місцевої знаті і культових цілей високоякісні сорти вина привозилися з Греції до Криму.

Сьогодні ніхто не скаже, який смак був у вина тієї пори. Можна з упевненістю сказати лише, що стародавні винороби виготовляли сухі білі, червоні та рожеві вина. Напівсолодкі та міцні вина стародавні винороби виробляти не вміли. Не було і дубових бочок, вино не піддавалося тривалій витримці. Іноді в вино додавали прянощі і трави. Судячи з усього Кримські винороби тієї пори знали два способи приготування вина: "білий" і "червоний", обидва вони використовуються і сьогодні. При "білому" способі виноград (будь-якого кольору) чавять у чані під невеликим тиском – просто ногами. Мутний і солодкий виноградний сік містить далеко не всі корисні речовини, що містяться у винограді. "Червоний" спосіб дозволяв збагатити смак вина, але вимагав більше складного обладнання. При цьому способі вже відтиснена виноградна маса перетирається на спеціальних кам'яних плитах – жорнах до отримання так званої мезги. Потім мезга змішується з раніше відтиснутим суслом і кілька днів настоюється. Надалі мезгу відтискали спеціальними важкими пресами, з використанням вантажів і важелів. Причому вже тоді вина отримували як з одного сорту винограду, так і змішуючи (купажування) сусло з різних сортів винограду. Є думка, що для приготування вина тоді використовувалися місцеві аборигенні сорти винограду, виведені в Криму з лози, завезеної греками, спадкоємцями яких є нинішні сорти: Екім-Кара, Кокур, Кефесіе. Але відомо також і те, що одним з найдавніших сортів, що потрапили в Крим, є грузинський сорт білого Ркацителі.

Для транспортування вино уварювали, тоді воно робилося густим і в'язким, тому при подачі до столу всі вина розбавлялися водою. Торгівля вином була справою прибутковою і в грецьких колоніях була монополізована державою, купці платили великі податки, були введені досить жорсткі вимоги до якості вина. У стародавні століття в Європі вироблялося таку кількість вина, що вперше стало питання про скорочення виробництва. У 96 р. н.е. римський імператор Доміціан наказав навіть вирубати половину виноградників в Галлії. Причиною цього було повальне пияцтво. До речі саме галлам приписується масове використання дубових бочок для зберігання і перевезення вина. Саме вони ввели в ужиток тонну – дубову бочку ємністю в 1000 літрів. До Криму, на Кавказ, та й у Візантію бочки потрапили на кілька сотень років пізніше.

У середні століття виноробство Криму отримало новий, дуже несподіваний імпульс. В епоху Великого переселення в Криму, як і в решті світу, виникло безліч монастирів. Незважаючи на ідею утримання від усього мирського, заперечення багатства, монастирі проте завжди були дуже багаті. Ченцям жертвували останні гроші селяни, платили феодали, навіть розбійники і завойовники часто не грабували монастирі, а правителі і хани не брали з них податків. Крім того, всі монастирі вели своє господарство, виробляли хліб, вино, мед і т.д. Виноградна лоза якнайкраще підійшла до розміреного чернечого життя. Виноград і вино вимагали розміреної, цілорічної і не дуже напруженої праці. Торгівля між братствами монастирів йшла безмитно, зв'язки були великими. Та й самі ченці із задоволенням проповідували раді священного писання: "Надалі пий не одну воду, але вживай трохи вина, заради шлунка твого і частих недуг". Правда ченців закликали робити це в міру і встановили її в 320 грамів на день! У середні століття технологія виноробства не зазнала сильних змін. Однак ченці навчилися робити напівсухі і солодкі "церковні" вина. Різко зросли й обсяги виробництва вина. У Криму збереглося безліч прекрасних пам'ятників виноробства тієї епохи. Печерні міста і монастирі в околицях Бахчисарая: Мангуп-Кале, Чуфут-Кале, Ескі-Кермен, Качі-Кальон, Тепе-Кермен донесли до нас залишки виноробних споруд середньовіччя. Особливо велике господарство було в місті Бакла. Масштаби виробництва можна оцінити на прикладі монастиря Чилтер Коба. За оцінками археологів тарапани та інше обладнання дозволяли виготовити до 300 тисяч літрів вина на рік. Існуванню християнських монастирів не завадило навіть створення Кримського ханства. Мусульмани досить мирно уживалися поряд з християнами, причому активно споживали вино. Це сусідство найкраще ілюструє близьке сусідство Успенського монастиря з Бахчисарайським палацом. Пояснюється це просто, торгівля вином приносила гарні прибутки всім. Наприклад Судак, переходив з рук в руки від венеціанців до Генуї, а потім туркам, проте всі вони активно вивозили вино отримуючи гарні прибутки. Розмір їх був настільки великий, що вода для поливу виноградників в околицях Судака, подавалася в першу чергу. Хоча її, як і сьогодні, не вистачало. Величезні виноградники були не тільки в околицях Судака, але і в районі Білогірська й Старого Криму.

Найсильніший удар по виноробству Криму був нанесений з приєднанням його до Росії. У 1778 році почалося масове переселення місцевого населення в Приазов'ї. Виноградарські господарства занепали і запустили. Монастирські господарства перестали масово робити вино ще раніше, у зв'язку зі спадом торгівлі з кочовими племенами. З цього моменту і практично до початку 19 століття виноробство в Криму, в промисловому розумінні, припинилося. Приблизно в цей час у Франції увійшли в моду витримані вина. Стали розвиватися технології витримки вина в підвалах, в дубових бочках. Замість амфор масово стали використовувати скляні пляшки, з'явилася коркова пробка. Удосконалювалися технології купажування, бродіння вина. Європейські винороби навчилися робити шампанське, позбавлятися від осаду. З'явилися вина, зміцнені спиртом, виникли нові складні технології приготування міцних вин – мадери і хересу. Але все це в Європі. Не можна сказати, що в Криму нічого не робилося. Наприклад, перше шампанське в Судаку було виготовлено в 1794 році. Князь Потьомкін завозив і намагався культивувати в Криму, за допомогою іноземних фахівців, європейські сорти винограду. Велика частина цих зусиль нічого не дала, проте з 1892 року на Південному Березі Криму стали виготовляти десертне вино шляхом додавання в бродяче сусло спирту.

Черговий, досить сильний імпульс, виноробство Криму отримало з виникненням в 20-і роки 19 століття великих маєтків Російської аристократії і поміщиків. В Алупці виникло господарство М.С. Воронцова. Кипуча енергія князя виявлялася в різноманітних напрямках діяльності, одним з яких було виноробство. Саме тут були побудовані перші винні підвали і закладена виробнича база дозволила випускати вино за європейськими технологіями. Він заохочував вирощування винограду в дрібних господарствах, скуповував у них виноград, що призвело до зростання виробництва вина в Криму. Саме за його наказом з'явилися в Криму мускатні сорти винограду. В результаті безсистемності виноградарства і відсутності професійних фахівців якість випущених вин була низькою. На щастя, приблизно в цей же час, на Південному березі придбав землі один із нащадків славного роду французьких кардиналів Арман де Рішельє. Він побудував в Гурзуфі простору віллу (зараз в ній розташований музей Пушкіна), розбив чудовий парк (сьогодні парк санаторіїв Пушкіно і Гурзуфський), але головне заснував, спільно з Християном Стевеном, Нікітський ботанічний сад. В результаті діяльності працівників саду була вперше проведена робота щодо систематизації сортів винограду, розроблені правила вирощування та догляду. У 1828 році при активній участі саду було засновано Училище садівництва і виноградарства. До Училища набиралися сироти 12-15 років, кращі учні продовжували навчання і практику протягом 20 років і після здачі іспитів отримували у володіння один гектар виноградника або саду. В околицях Гурзуфа та Микити було розбито безліч виноградників. Пізніше маєток Рішельє придбав промисловець П. І. Губонін. Його стараннями виноторгової фірма незабаром стала відома по всій Росії. Чимало зробив він і для Гурзуфа. Вісім гарних дерев'яних корпусів та їдальня санаторію Гурзуфський, знаменитий фонтан "Ніч", скульптури та сходи в парку санаторію – це його рук справа.

Ціла епоха Кримського виноробства пов'язана з ім'ям Лева Сергійовича Голіцина. Можна сказати, що саме він створив промислові основи Кримського виноробства і вперше добився визнання якості Кримських вин на міжнародній арені. Князь мав кілька маєтків не тільки в Криму, але й на Кавказі і в Ставропіллі. До 1889 року він уже був визнаним фахівцем у виноробстві. Його вина отримували нагороди на міжнародних виставках. У цей час імператор Олександр III запропонував Голіцину очолити усі виноробні господарства, що належать царським і великокнязівським родинам. На Південному березі Криму це були маєтки Лівадія, Масандра. Голіцин розширив площі виноградників, поліпшив сортовий склад і врожайність винограду. Мабуть він першим зрозумів, що цікаві і найбільш тонкі вина тут можна одержувати тільки кріпленням і витримкою. До нього в Криму вироблялися в основному сухі вина. Князю вдалося переконати імператора затратити 1100000 рублів на будівництво тунельних підвалів в Масандрі, подібних найкращим підвалам Франції. У 1898 році будівництво підвалів і заводу в Масандрі було завершено. У 1895 році Голіцин перебудував підвали і в себе в Новому Світі. Приблизно в цей же час Голіцин намагається вперше в Росії боротися з фальсифікацією вина. Вже тоді маса дешевих напоїв, зроблених шляхом змішування виноматеріалів і різних ароматизаторів, сиропів та спирту надходила на ринок під виглядом хорошого вина. Голіцин безуспішно намагався обмежити цей вид діяльності. У 1898 році князь залишає державну службу, однак продовжує займатися розвитком виноробства. Особливо необхідно відзначити його зусилля зі створення виробництва ігристих вин у Новому Світі.

Теоретики туризму прогнозують, що одним з найпопулярніших видів туризму до 2020 р. стане тематичний, який вже зараз активно розвивається. Як такий регіон був обраний ряд європейських країн: Франція, Італія, Іспанія, Німеччина, Португалія, Кіпр, Греція та Австрія. Це пояснюється рядом причин. По-перше, згідно з дослідженнями, Європа є лідируючим регіоном за кількістю відвідин туристів: саме тут зосереджена величезна кількість культурно-історичних пам'яток, а крім того, індустрія обслуговування перебуває на високому рівні.

По-друге, історично склалося так, що Європа в силу географічних, кліматичних, екологічних, культурних та політичних умов є найбільшим у світі виробником і експортером вин високої якості. Туристів у цей регіон приваблює не тільки європейська кухня, але і вина, а також численні дегустації та національні свята, пов'язані зі збором винограду. Таким чином, туризм і виробництво продукції, що видобувається з сонячних ягід, у сукупності складають досить значну статтю доходу в бюджет Франції, Італії, Іспанії, Німеччини, Португалії, Греції, Австрії.

Багато вина оподатковуються майже заборонними митами, і тому спробувати їх можна тільки безпосередньо в Європі, де існує цілий культ вина зі своїми особливостями і ритуалом споживання.

Вино з давніх часів вважалося даром богів. Ця думка червоною ниткою проходить через всю міфологію Середземноморської цивілізації.

Саме завдяки «божественному походженню» стародавні лікарі використовували вино в фармакології, готували на його основі різні ліки. Крім того, цей напій прописували видужуючим людям для відновлення сил. У Древній Греції ще Гіппократ рекомендував використовувати терапевтичні властивості вина проти багатьох хвороб.

Сучасна наука також підтверджує благотворний, зміцнювальний вплив натурального вина на організм дорослої людини.

Розглянемо для прикладу найбільш популярні вина названих європейських країн та пов'язані з ними легенди, історичні факти та заходи, які можна успішно враховувати при розробці тематичних туристичних маршрутів.

Згідно з однією з легенд, виноробство було винайдено саме в Європі на острові Кіпр. Ще цар Соломон в «Пісні над піснями» прославляв кіпрський виноград, а Страбон, давньогрецький географ та історик (64 до н.е.) писав, що кіпрське вино – найкраще в світі. За легендою виноградний прес придумав і подарував кіпріотам Аполлон, лозу посадила Афродіта, а перший виноградар острова став її коханим. Потім історія розвивалася так: Тесей, який переміг Мінотавра, забрав з собою Аріадну і поплив до Афін. Але в дорозі розігрався шторм, і їх корабель сховався в бухті міста Аматуса. Тут Аріадна народила двох синів. Вони заснували на Кіпрі винне виробництво, яке до цього часу процвітає під марками КЕО і ЕТКО. Зараз тисячі таверн манять стомлених подорожніх відпочити в прохолоді і покуштувати терпкого запашного напою. Найпопулярнішими кіпрськими винами на сьогоднішній день є: Шардоне, Совіньон Бланк, Семіллон, Рислінг (білі), Каберне Совіньон, Каберне Франк, Гренаш, Каріньян Нуар (червоні) і т. д.

У вересні на Кіпрі проводиться винний фестиваль, який триває 10 днів. Проводить його муніципалітет Лімасола, найбільшого центру виноробства на Кіпрі, в муніципалітетному саду. Для туристів на Кіпрі розроблені спеціальні винні маршрути: три в околицях Лімасола і один в районі Пафосу. У 2001 р. на острові відкрився Музей вина (в Ерімі), де можна спробувати всі види вироблених на Кіпрі марок вин. Після дегустації вина, які сподобалися, можна тут же і придбати.

Відомі на весь світ і грецькі вина. На острові Родос існує винзавод, де для туристів організовують екскурсії та пропонують придбати місцеві вина за їх собівартістю.

У Італії існує особливий взаємозв'язок між вином, культурою його виготовлення і характером тих людей, які живуть на цій землі.

Візьмемо жителів Тоскани, яких їх великий співвітчизник Данте звинувачував у легковажності і задерикуватості, але інші вихваляли за тонкість в судженнях, дотепність і спритність. Тосканські пагорби дають якраз вина ігристі, не дуже стійкі. Найзнаменитіші з них у світі – «кьянти», що здобуло популярність, у тому числі завдяки вдалому маркетингу: всюди знана пузата пляшка, обплетена соломою.

А ось у північному П'ємонті живуть люди суворі, звиклі до примх гірського клімату, практичні, раціональні. П'ємонтські вина – напої аристократичні, вони добре старіють, як і король італійських вин – розкішний «Бароло».

Емілія-Романья недарма дала світові перший університет і завжди славилася ґрунтовністю, хитрістю, працьовитістю. Ігристе, сухе і дуже легке «ламбруське» дає піну, паморочить голову, але не п'янить.

На запитання, скільки в Італії добрих вин, навряд чи зважаться відповісти самі жителі Апеннінського півострова, бо він вважається чемпіоном світу за різноманітністю в цій галузі. У країні вирощується понад 300 сортів лози.

У любові до італійських вин визнаються і багато іноземних гостей, які розсмакували їх під час поїздок на Апенніни. Тут туристам розповідають місцеву легенду про те, що забороненим плодом у раю було зовсім не яблуко, а виноградне гроно, яке Адам простягнув Єві. Історія і культура цієї стародавньої країни настільки тісно переплелися з традицією виноробства, що вони сприймаються як нерозривне ціле, як якась гармонія, що нагадує смак вишуканого тосканського вина.

Не меншою популярністю серед туристів користується Іспанія. У календарі іспанської провінції Андалусія 10 вересня займає особливе місце. У цей день в містечку Херес-де-ла-Фронтера вже багато років і навіть століть починається свято врожаю, присвячене збору винограду.

Біля входу до місцевого кафедральний собор нарядно одягнені люди спостерігають за освяченням грон. А потім, за стародавнім звичаєм, група місцевих хлопців дружно тисне босими ногами ягоди, присмаковуючи це дійство старовинною піснею. Незабаром починаються загальні веселощі. Численні туристи з усіх кінців світу охоче включаються в це іспанське народне свято. Винуватцем свята є херес – вино, що має істинно іспанський характер. Херес оспіваний багатьма цінителями благородних напоїв, він відомий далеко за межами Іспанії, його специфіку високо цінує королева Великобританії Єлизавета II і вельми поважав її далекий родич – останній російський цар Микола II.

Місцеве вино народжується і проводить дитинство в гігантських дубових бочках в однойменному містечку, заснованому ще фінікійцями за 1500 років до нашої ери. Його виробляють з рідкісного сорту лози – «паломіно». Величезну роль відіграють унікальні природно-кліматичні та ґрунтові умови півдня Іспанії. Грона винограду цього сорту облюбував пліснявий грибок, який природним шляхом забезпечує специфічне зброджування сусла. Проходить ще чимало часу, перш ніж херес дорослішає і розливається в пляшки. Перед цим фахівці визначають якість вмісту кожної бочки, де «живе» цей напій. До речі, взяття проби є цікавим видовищем для туристів і вимагає чималої майстерності від виконавців: андалуський чашник занурює в терпку рідину, намагаючись не прихопити цвіль, спеціальну циліндричну ємність на довгій тонкій ручці. А потім спритно, без промаху, спрямовує тонкий струмінь в келих, який є у нього в іншій руці, змахнувши ємністю над головою. При цьому не повинно пролитися ні краплі! На міжнародних виставках і ярмарках іспанські чарівники, що демонструють своє мистецтво, збирають натовпи захоплених відвідувачів.

Як і інші благородні вина, херес – це ціле сімейство виноградних нектарів. Сухі, міцністю до 17 градусів, зазвичай п'ють перед їжею – це чудовий аперитив, а солодкуваті міцні – після трапези, на десерт. У цьому херес схожий на свого побратима з Португалії – порту.

Порту – вино, яке португальці з гордістю називають сонячним нектаром, напоєм богів. Цей напій уже не одне століття прикрашає столи королівських осіб. У Португалії він овіяний безліччю легенд, що привертають увагу туристів.

Незвична історія підкорення цим вином знавців майже всього світу. У період англо-французької війни, що почалася в 1678 р., в Британії і її володіннях зі зрозумілих причин було заборонено ввозити французькі вина, і їх замінили португальські. Однак не всі з них припали до смаку підданим британської корони. Зокрема, продукція з гористої місцевості в районі річки Доуру, на півночі країни, здалася англійцям дуже сухою і різкою. Тоді португальці почали додавати в ці вина коньячний спирт, щоб у потрібний момент зупиняти ферментацію. Потім вино визрівало у величезних бочках з дуба і каштана, дбайливо схованих у місцевих підвалах.

Так з'явилося знамените міцне вино, що зберігає природні солодощі і смак винограду протягом багатьох десятиліть. У XVIII-XIX ст. портвейн став улюбленим вином не тільки британської аристократії, але й середнього класу. Це, до речі, досить широко відображено на сторінках англійської літератури. Більше того, піддані королеви вважають це чи не єдиним з безлічі благородних вин, під яке слід вимовляти тости за здоров'я королівської родини.

Червоний та білий порту досі роблять тільки з винограду, зібраного на вирубаних у скелястих горах терасах поблизу берегів Доуру, а все інше розцінюється як підробка. Унікальний мікроклімат на півночі Португалії відрізняється жарким спекотним літом і досить прохолодною зимою. Але цього, звичайно, недостатньо, важливо ще знати секрети виробництва, які передаються з покоління в покоління.

Загальна площа долини Доуру, нерідко іменованої «країною вина» – близько 240 тис. гектарів. Збір врожаю грон з низької лози починається в кінці вересня – початку жовтня. З навколишніх сіл з'їжджаються селяни, панує святковий настрій, чути старовинні народні пісні.

Вино поміщають в дубові бочки, забезпечуючи кожну з них відповідним сертифікатом і везуть до льоху Віла-Нова-ді-Гая, нерідко використовуючи для транспортування мальовничі вітрильні фелюги. Тут величезні дерев'яні ємності та пляшки беруть під невпинний контроль не тільки співробітники фірм-виробників і експортерів, а й фахівці Інституту вина порту. Кожна з експортних компаній має власний льох, більшість з яких відкриті для відвідування туристами та дегустації.

Поряд зі знаменитими портвейнами в Португалії є мадера, херес, мускатель, безліч сухих столових вин, які нерідко не поступаються за якістю італійським, французьким та іспанським, а також унікальні слабо газовані «зелені» вина.

Однак славу виноробної держави цій невеликій країні принесли саме її портвейни, хоча в цілому пропорційно своїй території за кількістю і якістю вироблених вин Португалія займає перше місце в світі. Наскільки популярні португальські вина в усьому світі, настільки ж португальці зберігають секрети їх приготування. Тільки кілька марок високоякісних вин дозволені до експорту. Решта виноградних скарбів зберігаються на території країни в ранзі державних цінностей і для того щоб продегустувати їх, часто доводиться їхати в Португалію.

Говорячи про вино, неможливо випустити з уваги Францію, де його споживання є частиною національної культури і навіть мода на безалкогольні ділові обіди, що все більше поширюється в останні роки в цій країні, не може змінити цього.

Будь-який француз, який себе поважає, знає, що до важких м'ясних страв, особливо дичини, краще подати бургундського, до дарів моря – легке та ігристе біле вино, а до сиру – найкращу пляшку зі старих запасів. Обізнана людина відкриє пляшку доброго червоного вина за годину-другу до застілля, щоб вино збагатилося киснем і розкрило всю повноту букета. Біле вино і шампанське подадуть за температури 8 – 10 градусів (більший холод просто вб'є його), легкі вина – за температури 12 градусів, а червоні вина – не вище 18 градусів. Щодо зберігання, то після перевозу пляшки в транспорті, насамперед у літаку, француз постарається її не пити, а дасть відпочити їй тиждень. Зате зберігати буде так, щоб корок обов'язково змочувався і не відбувалася ферментація напою.

Споконвіку люди вирощували на берегах Луари виноград і робили вино. Трохи нижче за течією Луари народився великий життєлюб Франсуа Рабле. На його батьківщині роблять вино «Шинон» (за назвою однойменного міста), на етикетках якого друкують його цитату, сенс якої простий: пий вино – і будеш довго жити.

Втім, мова йде не тільки про кількість випитого, але й про його якість. У силу цілого ряду обставин – і побутових, і економічних – у Франції скорочується загальне споживання вина, але тільки низькосортних видів, про які французи кажуть, що вони «залишають плями на скатертині і дірки в шлунку». Якісних же сортів виробляють і споживають усе більше.

Для Росії французьке виноробство завжди було цікавим, але не дуже зрозумілим. Однак деякі вина зобов'язані своєю всесвітньою славою Росії. Це стосується, перш за все, шампанського, батьківщиною якого і єдиним місцем виробництва є невелика частина області Шампань, де пролягає північна межа зростання виноградної лози. Адже тільки в Шампані належним чином поєднуються три чинники, необхідні для виробництва кожного типу вина – склад ґрунту, кількість сонця і вологи. Саме Росія в XIX ст. стала головним ринком збуту цього ігристого вина, придуманого ченцем Д. Періньоном. Сталося це таким чином. Столиця Шампані – місто Реймс – перебувало на шляху російського корпусу, який брав участь у завершенні розгрому армій Наполеона. Увійшовши в нього, солдати та офіцери імператора Олександра проявили насамперед інтерес до шампанського. До господині одного з найбільших будинків – вдови Кліко – прибігли її слуги з розповідями про жахливе розграбування, якому піддаються запаси шампанського. Вона кинула тоді чудову фразу: «Хай п'ють. Вони заплатять потім».

Так і сталося. Полюбивши шампанське вино, російські офіцери, аристократія і весь двір стали закуповувати до 90 відсотків усієї його продукції.

Франція є на сьогоднішній день найпопулярнішою країною з точки зору «винного» туризму: на туристичному ринку пропонуються «винні» тури з проживанням в замках Бордо, Шампані, Бургундії.

Виноробство в Австрії зародилося близько 2000 років тому. Ще при Карлі Великому в околицях Відня закладалися зразкові шпалери виноградників. Потім традицію гідно продовжили посельники середньовічних монастирів.

У XV-XVI ст. численні війни, драконівські податки та митні збори привели до того, що виноробство майже вивелося в цих краях. Але майже – не означає зовсім: воно все ж гідно відродилося і австрійське вино розходилося по всій Європі. Потім у кінці минулого століття на виноградники обвалилася природна напасть – філоксера і виноградна воша знищили їх майже дочиста. Відновити втрачене вдалося лише після Другої світової війни.

Свій відбиток на стан справ у галузі кинув і розпад Габсбурзької імперії: один з найбільших виновиробників Австрії – Південний Тіроль – перейшов після Першої світової війни до складу Італії.

Але так чи інакше австрійські винороби зуміли зробити здавалося неможливе: вони повернулися на світовий ринок як самостійий і вельми помітний гравець. Те, що багато чого довелося починати заново, дозволило внести в палітру австрійських вин ряд нагальних змін.

Відтепер в Австрії стали виробляти значно більше червоних вин. Проте біле вино і зараз становить в країні не менше 75 відсотків загального обсягу виробництва.

У середині 80-х роках репутації австрійських виноробів було завдано важкого удару. Деякі недобросовісні виробники підмішували у вино гліколь – щоб зробити його, як кажуть дегустатори, повнотілим. Таке «поліпшення смаку» вилилося в гучний скандал. Але й тут, що називається, не було б щастя, та нещастя допомогло: зараз в країні діють неймовірно суворі приписи, а контроль за якістю гранично суворий.

Категорії якості практично ті ж, що і в Німеччині, хоча є й свої особливості. Наприклад, в Австрії можна зіткнутися з таким раритетом як «штровейн» – дослівно «солом'яне вино». Найстигліші та солодкі кисті перед тим як відправити під прес розкладають на соломі, або розвішують на спеціальних шнурах. Там застосовують такі назви як Штайнфедер – легкі, білі, особливо запашні вина, які краще всього пити молодими; Федершпіль – схожі на них, але з дещо більшим вмістом алкоголю і, нарешті, Смарагд. Це безперечний король вахауських вин, що народжуються тільки у винятково вдалі роки, коли співпадають всі необхідні кліматичні передумови. За старою місцевою традицією Смарагд зброджується до природної межі – до того часу, поки в ньому зовсім не залишається цукру. Це дозволяє створити особливо повнотілі вина. Їх переваги найкращим чином проявляються після тривалої витримки – часом 20-30 років.

І ще одна деталь, без якої розповідь про австрійські вина буде неповною. Слово «Хойрігер» означає молоде вино цього року, яке не можна продавати раніше дня Святого Мартіна (11 листопада). З ним пов'язана одна типово віденська традиція відвідин «хойрігерів» – затишних кабачків, у безлічі розташованих, наприклад в столичному районі Грінцинг.

Все це почалося в 1784 р., коли кайзер Йосип II дозволив віденським виноградарям 300 днів у році продавати своє вино і домашні закуски до нього. Знак того, що «Хойрігер» відкритий – соснова гілка або вінок над входом. Це саме доступний заклад, де за чаркою збираються звичайні люди. Для туристів – це один з неодмінних атракціонів. Тут можна почути, як дуетом під гітару і акордеон виконують «шраммельн», написані в народних традиціях пісні (вони названі так на честь засновників стилю віденських братів – композиторів).

У Німеччині вино дістається набагато важче, ніж у вищезгаданих країнах, такі вже кліматичні особливості цього північного – зрозуміло, тільки з виноробної точки зору, – краю. Виноградники тут влаштовують на звернених на південь прирічкових схилах: водна гладь відбиває тепло, допомагаючи підтримувати потрібну для правильного визрівання ягід температуру. А в осінні холоди з річок встають рятівні тумани, захищаючи чуйні лози від згубних ранніх заморозків.

У німецьких вин є чотири класи якості. Найпростіше – столове вино, вироблене виключно на території ФРН – з офіційно зареєстрованих сортів винограду. Щаблем вище – ландвайн – вино, вироблене в одному з 19 виноробних регіонів. Далі йде якісне вино з певних регіонів – до нього відносяться більшість німецьких вин.

За законом у 1971 р. Німеччина була розділена на 13 виноробних областей, так що тут можна влаштовувати для туристів цілий спеціальний тур районами виробництва вина, оскільки кожен з них володіє своїм неповторним шармом. Крім макроклімату кожної місцевості багато залежить ще й від мікроклімату конкретного виноградника. Напрямок та кут падіння сонячних променів, інтенсивність світла, відбитого річковою гладдю, захисний вплив самих пагорбів або ж ліс, що росте на їх вершинах і оберігає врожай та лози від осінніх вітрів – все це допомагає винограду досягти необхідних якостей.

Найбільший виноробний регіон Німеччини – Райнхесен. Розташовується він в долині, утвореній пагорбами на півночі і сході Рейну. Більше 90 % тутешніх вин – білі. На південь від цього району починається Райнпфальц. Це суцільне море виноградників, що тягнеться на 80 км. від Вормса до кордонів французького Ельзасу. Туристам тут розкажуть про те, що місцеві вина цінували ще римляни. При них цей регіон вважався «винним погребом» великої імперії. Зараз тут виробляють чверть всіх німецьких вин. Вина з Бадена – найпівденнішого району Німеччини – вважаються «винами для себе» і тому тільки нещодавно їх вже можна побачити за межами країни. Особливістю Франконії є повнотілі і сильні вина, які розливають у пляшки, що нагадують плоску флягу – вони називаються «боксбойтель». Їх створили ще кілька століть тому.

Один з найбільш відомих регіонів – Рейнгау, де розвитку виноробства сприяв ще Карл Великий. Виноградники розташовані на звернених на південь схилах пагорбів уздовж правого берега Рейну. Клімат тут найм’якіший в Німеччині, що вельми зручно для створення вин з винограду пізнього збору. У найпівнічнішому виноробному регіоні виробляють червоні вина, які практично не вивозять за межі країни. Вони володіють неповторним фруктовим ароматом. Найменший винний регіон – Гесенська гірська дорога, де вина мають дивовижний аромат – мигдалю, персика, вишні.

Таким чином, можна зробити висновок про те, що Європа володіє великими туристичними можливостями та ресурсами для організації промислових турів країнами і регіонами, пов'язаними з культурою вирощування винограду і виробництвом вина. У програму таких турів можна включати екскурси в історію, що містять численні легенди про вина та особливості культури їх споживання, проживання в середньовічних замках і заміських садибах, участь у мальовничому і яскравому святкуванні збору першого врожаю винограду, а також різні дегустації з наступним придбанням вподобаних туристами вин.

<<< назад | зміст | вперед >>>