5.4. Російська система освіти фахівців туристської справи (Федорченко В. К.)
Російський туризм має солідну власну традицію у всіх його складових: організація аматорських і професійних об'єднань прихильників подорожей та мандрівок, становлення індустрії турист-ських послуг та розбудова багатогранної інфраструктури гостинності, ініціативні заходи щодо нормативно-правової легалізації практики діяльності підприємств туристської сфери, вироблення та впровадження політики розвитку туризму як на державному, так і на регіональному рівні. Російський досвід встановлення міжнародних зв'язків з партнерами з туристського бізнесу, в тому числі і з українськими організаціями, установами, фірмами тощо має свою історію. В Росії вже склалася розгалужена система підготовки та перепідготовки кадрів фахівців туристської справи, розроблена методологія та методика освітньо-педагогічного процесу, відбулося теоретичне осмислення туризму як суспільного явища ("туристика").
До речі, історія становлення російського туризму і хронологія виникнення і поступу спеціалізованої освіти - педагогіка туризму - якнайтісніше пов'язані.
Ознаки такого взаємозв'язку помічені у другій половині XVIII ст., коли у російській педагогічній літературі почали з'являтися відомості про перші екскурсії.
Одним із перших організаторів і ентузіастів екскурсійної роботи з дітьми в Росії був декабрист І. Якушкін. Перебуваючи на засланні в Тюменській губернії, він працював у жіночій школі та з перших років її створення практикував літні походи та екскурсії зі своїми вихованками, головним чином із метою вивчення природи, рослинного і тваринного світу. Поступово ідея шкільних екскурсій набула великого значення в педагогічному процесі і знайшла відображення у шкільних статутах того часу (1786 р. і 1804 р.).
Таким чином, педагогічні ідеї розвивалися разом з ідеями екскурсійної справи і туризму. Більшість дослідників початком організованого російського туризму вважають 1777 рік, коли В. Генш видав "План предпринимаемого путешествия в чужие края". Свій план він почав із того, що наголосив на необхідності розвивати розум дитини не лише науками, а й шляхом ознайомлення з навколишнім світом за допомогою корисних подорожей. На цьому грунтується педагогічні погляди В. Генша, який утримував пансіон у Москві понад 20 років. Спираючись на власний досвід, він вважав, що подорожі є дуже корисними для молодих людей, сприяють їхньому розвитку, вихованню і освіті. Адже молодь багато цікавого і нового може дізнатися про природу, історію, культуру своєї Батьківщини та інших країн.
Важливим етапом у розвитку шкільної справи і педагогіки в Росії стала реформа 1786 р. Відповідно до неї в містах були відкриті малі та головні народні училища. Малі училища мали готувати грамотних людей, які вміли добре читати і писати, знали основи православ'я і правила поведінки. Головні ж училища повинні були давати більш широку підготовку на багатопредметній основі. І серед різних форм навчання було рекомендовано проведення екскурсій (або прогулянок) на природу для дітей молодшого віку й екскурсій на мануфактури, до ремісничих майстерень, на заводи - для старших учнів.
Значний розвиток педагогіки туризму в Росії нового часу припадає на другу половину XIX ст. - епоху важливих соціальних реформ, що відбувались у процесі скасування кріпацької залежності селянства. Це була епоха розквіту національної російської педагогіки, представники якої зробили гідний внесок у розвиток світової педагогічної думки.
В історії розвитку педагогічної теорії важливе місце належить П. Лесґафту (1837-1909 рр.) - засновнику науки про фізичне виховання. Йому вдалося створити оригінальну, струнку і розгорнуту систему фізичної освіти (виховання). На особливу увагу заслуговує його концепція, побудована на визнанні взаємозв'язку видів виховання і розвитку. За радянських часів ця концепція, підкріплена багатьма новими працями, сформувалася як принцип комплексного підходу до виховання та його дослідження.
Вважаючи педагогіку соціальною, тобто "людинотворчою" наукою, П. Лесґафт віддав належне з'ясуванню антропологічної і біологічної основ теорії освіти і виховання. Порушуючи Питання про
важливість фізичної освіти у професійній школі, він обґрунтував значення мистецтва і творчості в професійній діяльності, можливого приєднання розумового і фізичного компонентів до системи творчої трудової діяльності.
На цей період активізація екскурсійної діяльності, пов'язаної з появою в другій половині XIX ст. "Товариства аматорів природознавства", яке мало свої осередки в Петербурзі, Москві, Казані, Єкатиринбурзі, Тифлісі й інших містах Росії. При "Педагогічному товаристві" в Москві, починаючи з 1899 р., працювала комісія з організації загальноосвітніх екскурсій для учнів гімназій, комерційних і реальних училищ та шкіл, що відіграло позитивну роль у залученні школярів до пізнання природи, історії та культури Росії.
У товаристві в той час поширився погляд на просвітництво як на спосіб зміни умов життя. У педагогіці дедалі збільшувалась увага до окремої особистості. Водночас вивчення історії, природи, ландшафтів, побуту і культури розглядалося як необхідна умова розробки засад навчання і виховання.
Питання ефективності застосування екскурсій у педагогічному процесі регулярно висвітлювалися в педагогічній журналістиці, зокрема у часописах "Русский педагогический вестник", "Журнал для воспитания", "Учитель". Розвиток екскурсійної діяльності супроводжувався відкриттям історичних і культурних пам'яток, природознавчих ансамблів, музеїв, заповідників, різних виставок. У 90-ті роки XIX століття шкільно-екскурсійна справа дістала підтримку офіційної влади, зокрема Міністерства народної освіти, а також Синоду, які вирішили використовувати екскурсії як один із засобів морально-релігійного виховання учнів, хоча в основному в ті роки екскурсії проводилися переважно з метою вивчення довкілля.
Видатним представником педагогічної думки Росії XIX ст. був К. Ушинський (1824-1870 рр.) - засновник наукової педагогіки, що спирається на ідею народності. Він першим зробив спробу узагальнити наукові знання про людину виходячи з визнання взаємозв'язку педагогіки з даними антропологічних наук. Ушинський продовжив традицію російського просвітництва,
спрямовану на пошук педагогічних рішень соціально-політичних проблем.
Ідея народності, що була проголошена К. Ушинським як потреба кожного народу у власній системі виховання і навчання зі своїми характерними національними рисами і творчими проявами, ґрунтувалася на принципі пріоритету російської мови як предмета шкільної освіти і виховання, принципі праці як провідного чинника розвитку особистості, а також на принципі природовідповідності.
Крім основних наук і дисциплін, що розвивають учня розумово, вважав він, мають викладатися науки, що розвивають його морально, фізично та естетично, оскільки навчання виконує подвійне завдання - освітнє і виховне. Перша його частина означає раціональне засвоєння людиною необхідних знань про природу, сус-пільство, друга - формування світогляду і переконань, що неможливо без практичного єднання людини з природою, культурою, історією. Тому екскурсійна діяльність у школах, гімназіях, училищах, університетах має розвиватися, збагачуючи процес навчання молоді.
У той час організовані туристські поїздки були мало поширені, але передові люди Росії розуміли їхню корисність і навіть необхідність для просвітництва всього народу. Багато навчальних закладів усіляко заохочували походи, екскурсії, поїздки, гірські сходження; російська інтелігенція прагнула використовувати подорожі, пізнавальні екскурсії для власного наукового розвитку і вивчення своєї Батьківщини. Це призвело до того, що почали створюватись різні спеціалізовані туристські організації.
Серед тих, хто займався питаннями виховання й освіти молоді та підростаючого покоління в другій половині XIX ст. і вбачав особливий шлях у вільному вихованні, визначальна роль належить Л. Толстому (1828-1910 рр.).
Ідеальну школу Л. Толстой уявляв собі як вільну співдружність, де вчителі повідомляють знання, а учні їх вільно сприймають і все відбувається в єднанні з природою. Великий письменник-гуманіст наполягав на необхідності врахування особливостей дитини
та її інтересів, надавав педагогічного сенсу прогулянкам дітей лісом, берегом ріки або озера.
Приблизно в цей час на Кавказі створюються і перші туристські організації, наприклад "Російське туристське товариство" (1895 р.), "Російське гірське товариство туристів" (1896-1897 рр.), оскільки цей регіон становив значний інтерес для вчених, дослідників, натуралістів, альпіністів і просто мандрівників, які подорожували Кавказом. Краса Кавказьких гір, чудова природа, незвичайна рослинність, тепле море, багата історія і культура гірських народів - усе це було чудовою базою для розвитку пізнавального і спортивного туризму.
Наприкінці століття набуває популярності інший гірський район - Крим. Кримські гори привертали увагу мандрівників завдяки доступності своїх висот, лікувальним кліматом, сприятливим для людей з захворюваннями дихальної системи, а також зручними сполученнями як сушею, так і морем. Усе це перетворило Крим на найпопулярніший регіон відпочинку. У Ялті наприкінці 80-х років був заснований "Кримський гірський клуб", який дуже багато зробив для розвитку туризму і подорожей, а в 1895 р. офіційно було оформлено першу туристську агенцію - "Ялтинське бюро подорожей і екскурсій". Завдяки діяльності цього клубу і бюро, зокрема їхнім доброчинним місіям, багато школярів і студентів дістали можливість подорожувати Кримом, познайомитися з природою, вивчати його історію.
Поява ексурсійно-туристських організацій пізнавального туризму стала вагомим підґрунтям для розвитку педагогічних ідей виховання і навчання засобами подорожей.
Наприкінці XIX - початку XX ст. педагогіка в Росії зазнала кількісних і якісних перетворень. Суспільство усвідомило, що соціальні потреби випереджають рівень освіти. Постало питання про перехід від традиційної школи навчання, яка вбачала свою місію в тому, щоб давати знання, вміння і навички, до школи праці, що мала готувати не лише знаючу, а й ініціативну, самостійну, широко освічену особистість. Важливим явищем у галузі початкової та середньої освіти став розвиток політехнічної школи,
що тісно перепліталося з удосконаленням екскурсійно-шкільної справи.
Підвищений інтерес до екскурсій, що виник серед різних верств населення на початку XX ст., став поштовхом для створення при деяких товариствах екскурсійних комісій, які виконували функції сприяння екскурсійним групам і окремим екскурсантам під час ознайомлення зі столицями і губернськими містами. Важливий внесок у розвиток зарубіжних поїздок внесла екскурсійна комісія навчального відділу "Товариства поширення технічних знань". Вона була створена в 1908 р. і за п'ять років своєї діяльності (до початку першої світової війни) допомогла побувати за кордоном приблизно семи тисячам аматорів подорожей, у тому числі чотирьом з половиною тисячам учителів з різних міст Росії. Вартість подорожей була відносно невисокою і педагоги шкіл і училищ могли собі дозволити таку подорож. Крім того, існувала знижка для народних учителів, яких направляли в поїздки земства. Групи педагогів відвідали Німеччину, Швейцарію, Італію, Японію, Англію та Скандинавські країни. Це ще раз продемонструвало унікальні пізнавальні та виховні можливості туризму.
У результаті таких поїздок відбувався саморозвиток і самовдосконалення педагога, що, на думку російського теоретика і історика виховання й освіти П. Каптерєва, було необхідною умовою ефективності педагогічного процесу. П. Каптерєв підтримував ідею про те, що міркування корисності є критерієм при доборі освітнього матеріалу і педагог обов'язково врахує враження від кожної своєї подорожі у педагогічних цілях.
За радянських часів сформувалася система виховання, яка спрямовувала особистість на узгодження з інтересами суспільства, яка висувала на перший план формування у свідомості учнів морально-патріотичних імперативів. Завданням соціалістичної держави відповідав принцип доступності освіти і виховання для кожного учня.
У 20-ті роки дореволюційна структура шкільної освіти була фактично ліквідована. Запроваджуються нові варіанти шкільного навчання, розроблялися нові програми і підручники, запроваджувалося трудове навчання і шкільне самоврядування. Радянська
школа впроваджувала ідею політехнізації школи. Великі зміни в галузі шкільної освіти відбулися в 1930 р., коли було створено шкільну систему з урахуванням наступності різних щаблів освіти на базі стабільних програм й чіткої організації навчання. Одним із важливих моментів систематизації масового туризму за радянських часів було створення в системі Наркомпросу РРФСР у 1918 р. Центральної дитячої ексурсійно-туристської станції, основним завданням якої стало сприяння розвитку ексурсійно-туристської роботи в шкільних і піонерських організаціях, у дитячих клубах і осередках за місцем проживання. Ця подія стала першим етапом oу створенні в республіканських, крайових, обласних, міських і районних центрах дитячих ексурсійно-туристських станцій (ДЕТС). ДЕТС почали цілеспрямовану роботу з організації і проведення масових туристських і краєзнавчих заходів, далеких екскурсій, туристських таборів, з підготовки дитячого і дорослого туристського активу, з розробки методичних посібників туристського профілю. У перші роки радянської влади відбувається також реорганізація системи туристської діяльності. В умовах подолання розрухи, в період соціалістичного будівництва, розгортання культурної революції створюються перші заклади пролетарського туризму, які ставили своїм завданням активізувати масовий відпочинок трудящих, задовольнити їхні потреби у вивченні культурних цінностей і природи Батьківщини. Піонерами туристсько-екскурсійної роботи були А. Закс, А. Бакушинський, Н. Гейніке, О. Косарєв. Водночас розпочався пошук нових форм організації туризму й екскурсій. В навчальних закладах створюються туристські осередки, завданням яких було проведення екскурсій і туристських походів за місто. Одними з перших почали проводити цю роботу позашкільний відділ Народного комісаріату просвіти й екскурсійні станції. У 1919 р. В. Ленін підписав декрет "Про лікувальні місцевості загальнодержавного значення ", що сприяло розвитку лікувально-оздоровчого туризму й організації екскурсій до лікувальних джерел. Учні та військовослужбовці відправлялися в туристські поїздки від Наркомосу і РКСМ, а робітники та службовці мали таку можливість завдяки профспілкам. У зв'язку зі зростанням інтересу населення до туризму та екскурсій дедалі очевиднішою ставала необхідність
їхнього використання в культурно-виховній і культурно-просвітній роботі, що спричинило необхідність підготовки суспільних кадрів: екскурсоводів і організаторів туризму.
Так, конференція, що відбулась у 1921 р. у Петрограді за участю профспілок, Головполітосвіти і Петроградського екскурсійного інституту, узагальнила перший досвід екскурсійної роботи і рекомендувала поширити його в шкільній практиці. Організацією туризму й екскурсій почали займатися різні громадські інституції; вузи і робітфаки, що поширювали туризм серед студентів і слухачів. Станції юних натуралістів пропонували природознавчі екскурсії; окремі музеї ввели в практику тематичні шкільні музейні екскурсії. У Петрограді з 1921 р. по 1924 р. у стінах Анічкового палацу проводили заняття зі школярами фахівці Центральної станції гуманітарних екскурсій, яка працювала при музеї. Для того, щоб свідомо ставитись до всіх явищ міста, слід його знати. Тільки знання виховує волю, спрямовує її до участі в боротьбі за краще майбутнє свого міста.
У 1920-х роках російська педагогічна наука зазнала помітного злету. Цьому сприяло досить послідовне впровадження в практику педагогіки туризму, принципів історизму і зв'язку школи з життям, поєднання навчання з продуктивною працею, єдності навчання і виховання, всебічного гармонійного розвитку особистості. Ідея гуманного ставлення до особистості дитини була проголошена пріоритетною. Було поставлено завдання сприяти розвитку волі, характеру, патріотизму й інтернаціоналістських почуттів дитини, виходячи з її інтересів і потреб. Створювалися умови для найповнішого розкриття дитячих талантів і здібностей. Розширення кругозору, розвиток естетичних початків особистості, вивчення історії своєї країни, ознайомлення з культурою зарубіжжя - усе це забезпечувало організаційний в'язок освіти і туризму. Крім виховання, туристські походи сприяли фізичному загартовуванню молоді, зміцнювали витривалість, загартовували.
У 1924-1928 роках керівником туристсько-екскурсійної справи був Наркомос. У різних районах діяли бюро туризму і екскурсій, перед якими ставилися завдання сприяти товариствам масових подорожей. При них працювали секції краєзнавства, далекого,
приміського туризму, до яких залучалася велика кількість школярів, учнів, студентів, робітничої молоді. Громадсько-педагічна думка утверджувала усвідомлення того, що туризм - потужний засіб підвищення загально-культурного рівня молоді, засіб виховання духу колективізму, патріотизму й інтернаціоналізму.
У 1928 році у Москві відновило свою роботу "Російське товариство аматорів туризму", яке в січні 1929 р. на міській конференції туристів було перейменовано на "Товариство пролетарського туризму РРФСР", що діяло до 1936 року. Очолив Товариство М. Криленко - прокурор РРФСР, активний любитель і активний учасник гірських подорожей. Держава почала дедалі більше уваги приділяти розвитку цієї сфери, що дуже швидко позначилося на результатах: уже в 1931 р. у подорожах взяли участь 3 млн туристів, серед яких майже чверть складали учні. Однак, розвитку туризму відчутно заважала відсутність сталих зв'язків із зарубіжними туристськими організаціями.
Фактично від світової педагогіки була відрізана і російська педагогіка. Проте, вона не перетворилася на застиглу сферу. В ній, зокрема, набули розвитку ідеї поєднання активного трудового виховання і навчання, які були представлені в працях П. Блонського, С. Шацького та ін., які відіграли визначну роль у розвитку світової педагогічної науки.
Так, П. Блонський (1884-1941 рр.) розробив концепцію трудової школи, згідно з якою передбачалося, що учні мають набувати знань не лише шляхом засвоєння окремих навчальних дисциплін, а й за допомогою опанування трудовим життям, а також вивчення навколишнього природного світу; у цьому їм безпосередньо мають допомагати різні екскурсії на виробництво, походи по рідному краю, зарубіжні подорожі.
Творчо переосмислюючи класичну педагогічну спадщину, беручи активну участь у педагогічних пошуках кінця 20-х - початку 30-х років, А. Макаренко (1888-1939 рр.) визначив і розробив ряд нових проблем виховання. Провідною ідеєю методики системи виховання А. Макаренка була ідея виховного колективу. Суть цієї ідеї полягала в необхідності формування єдиного трудового колективу педагогів і вихованців, життєдіяльність якого є
"живильним середовищем" для розвитку особистості та індивідуальності. За цією концепцією єдність вихователя й учня в будь-якій діяльності, співробітництві в праці й у відпочинку, приводить до сплеску виховного впливу і розвитку педагогічного таланту. Спільні походи, поїздки, прогулянки, екскурсії тільки підсилюють виховний потенціал педагогів і позитивно впливають на різні сторони особистості учня: етичну, естетичну, фізичну, інтелектуальну.
Значна заслуга належить педагогічним колективам станцій, зокрема в справі військово-патріотичного виховання, які змогли до початку Великої Вітчизняної війни підготувати сотні тисяч школярів і дорослих, які добре вміли орієнтуватися за компасом, сонцем; зірками, вміли маскуватися, розпалювати багаття, варити обіди, плавати і стріляти, майбутніх стійких і загартованих бійців Червоної Армії і партизанських загонів, які діяли в тилу ворога, на тимчасово окупованій території. Традиції організації масового дитячо-юнацького туризму продовжують і нині розвиватися завдяки ентузіастам-педагогам, які щиро віддані ідеалам виховання підростаючого покоління засобами туристської діяльності. Насамперед, це Ю. Константинов, А. Остапець-Свєшніков, І. Дрогов, Н. Калошина, В. Кисельов, Є. Зайцев і багато інших, хто зберіг у душі "вогонь" туристського багаття і зараз, коли через відсутність фінансування, зростання цін на транспорт, продукти і послуги, нестабільну соціальну й економічну ситуації відбувся спад у туристській роботі.
Під час Великої Вітчизняної війни туристсько-екскурсійна діяльність в Росії була повністю припинена. Матеріально-технічна база туризму в районах, тимчасово окупованих німецько-фашистськими загарбниками, була пограбована і знищена. Тому туристська діяльність у післявоєнні роки відроджувалась досить повільно і суперечливо, на чому позначався, до речі, залишковий принцип фінансування соціальної сфери.
Проте, на початку 60-х років в Росії спостерігається активізація туристської діяльності, практично в усіх краях і областях були організовані ради з туризму, відроджені та відновлені дитячі туристсько-екскурсійні станції, які розробляли й освоювали туристські маршрути. Туристські подорожі знову стають однією з найпопулярніших форм відпочинку і виховання громадян. З кожним роком розширювалася географія всесоюзних маршрутів, розвивалися різні види туризму. Популярністю користувалися місцеві маршрути, маршрути вихідного дня для сімей з дітьми. Розвивався річковий туризм, проводилися морські екскурсії по Чорному, Японському, Охотському, Білому, Баренцевому і Червоному морях. У 1974 р. було започатковано туристсько-краєзнавчу експедицію "Моя Батьківщина - СРСР". У 80-ті роки масового характеру набули авіаційні, залізничні й автобусні туристські маршрути.
Поряд із плановим туризмом у ці роки розвивався і самодіяльний туризм, що організовувався за маршрутами, запропонованими і розробленими самими учасниками походів. У 1958 р. було створено Бюро міжнародного молодіжного туризму "Супутник", яке займалося прийомом молодих іноземних туристів і направленням радянських груп за кордон. Як і ВАТ "Інтурист" (1929 р.), Воєнтур (1963 р.) "Супутник" активно розвивав міжнародні і внутрішньосоюзні подорожі учнівської і студентської молоді, організовував їхній відпочинок у молодіжних центрах і на туристських базах.
Це мало велике значення для виховання молоді, для засвоєння досвіду спілкування, для розвитку комунікативної і демократичної культури.
У 60-80-ті роки у радянській педагогіці активно досліджується проблема суспільно-корисного значення пізнавальних і виховних характеристик масових форм спілкування молоді, а також професійної туристської освіти. Питанням методології, організації, навчально-виховного процесу, важливим питанням педагогіки присвячені роботи Ю. Бабанського, А. Ботвиннікова, В. Загвязинського, М. Скаткіна; загальної та професійної освіти - праці В. Безпалько, Л. Гришина, В. Кабачкова, В. Горського, А. Остапця-Свєшнікова, В. Краєвського. Методичним орієнтиром науково-дослідної діяльності в галузі загальної та прикладної педагогіки стали публікації авторитетних учених В. Сухомлинського та А. Георгієвської. Перспективними виявилися дослідження зв'язку педагогіки і психології, педагогіки, економіки і соціології, що їх дослідили В. Аванесов, В. Агеєвець і В. Гончаров, І. Головін і Є. Нікітіна , А. Деркач і А. Ісаєв, В. Жолдак та інші.
Теоретичні засади туризму (туристика) розроблялися в працях М. Ананьєва, П. Зачиняєва і Н. Фальковича, В. Преображенського, Л. Ходоркова, А. Абукова, Ю. Соколова, П. Олдакса, В. Котлярова, І. Зоріна, В. Квартальнова, О. Терехової. Особливою змістовністю позначені праці В. Квартального, який кілька десятиріч плідно досліджує різноманітні аспекти феномену туризму.
Новий погляд на проблему демократизації навчання і виховання передбачає наступність різних щаблів і рівнів освіти, плюралізм, варіативність, диверсифікацію навчання. Демократична система освіти орієнтується на рівність членів суспільства у можливостях одержання освіти, незалежно від соціального стану, статі, націо-нальної, релігійної чи расової приналежності. Вона базується на відкритості і наступності системи навчання; визнанні права батьків і учнів на вибір навчального закладу; такій організації навчального процесу, за якої формується людина, здатна вільно, творчо мислити і працювати.
90-і роки позначені ліквідацією монополії держави на освіту; деталізацією управління, більшою участю місцевої влади в управлінні освітою; самостійністю навчальних закладів у спрямуванні своєї навчальної діяльності. Поглиблюється диференціація програм шляхом впровадження різноманітних і численних навчальних курсів. Були зроблені спроби відійти від традиційного п'ятирічного навчання у вищих навчальних закладах, розділивши його на два щаблі - бакалаврат і магістратуру.
Проте, проголошуючи нові принципи, Російська Федерація, на жаль, не забезпечила належним чином єдності процесу освіти і виховання, виховна компонента освітнього процесу не знайшла потрібної підтримки. Закрито, по суті, систему позашкільного виховання, згорнуто виховну роботу громадських об'єднань; держава деформувала офіційну позицію в сфері соціального туризму, пізнавально-виховний зміст і завдання якого були сформовані в надрах російської та радянської педагогічної думки і значимість якого була доведена всім соціально-педагогічним феноменом у його розвитку в 60-80-ті роки XX ст.
Оскільки в новому тисячолітті на нас очікують перспективи розвитку людства з позицій інформації, технології, ресурсів і послуг, це живить надії на відродження і розвиток всіх педагогічних потенцій туризму, без якого за нашими переконаннями подальший розвиток освіти і виховання неможливий. В основі цих надій такі загальнолюдські цінності як історія, культура, духовність. Взаємозв'язок цих категорій з туризмом, освітою і педагогікою є незаперечним. Тому розвиток педагогіки і впровадження педагогічних технологій та концепцій системи безперервної професійної туристської освіти і туристської діяльності є не лише закономірними, а й винятково значимими.
Отже, російська громадсько-педагогічна думка протягом кількох етапів свого історичного розвитку, створила і продовжує зміцнювати соціально-педагогічний підхід і передумови не лише у формуванні, а й у подальшому поступі системи професійної туристської освіти в її цілісності і неперервності. Наприкінці XVIII ст. ця тенденція лише зародилась. Вона зазнала свого розвитку протягом XIX ст.; у XX ст. дістала міцну теоретико-педагогічну і суспільно-корисну базу й основи для розвитку в XXI ст., для становлення її як загального і необхідного явища в галузі освіти, виховання молоді, підготовки кадрів для найдоступнішої сфери людського спілкування з природою, культурно-історичною спадщиною країни і всього світу, якою є туризм, туристська діяльність, що потребує на кожному етапі свого розвитку все нових і нових фахівців.
Одним із свідчень проявів інноваційних процесів в російському туризмі є створення і діяльність Російської міжнародної академії туризму (РМАТ). її фундатори спиралися на концептуальні засади міжнародних інституцій освіти і туризму. Насамперед враховувалася позиція світової спільноти в галузі підготовки і виховання кадрів, яка за словами заключної доповіді Всесвітньої конференції з вищої освіти (ЮНЕСКО, Париж, 5-9 жовтня 1999 р.) відзначила, що, за статтею 26.1 Загальної декларації прав людини, будь-якому суспільству необхідне радикальне оновлення "для вирішення завдань двадцять першого століття, для забезпечення своєї інтелектуальної незалежності, для продукування і просування знань, для підготовки і формування відповідальних і освічених громадян і кваліфікованих фахівців, без яких неможливі ні економічний, ні
соціальний, ні культурний, ні політичний прогрес жодної нації" [2, С.2]. Підготовка кадрів, розширення середньої освіти, збільшення кількості професій і різновидів діяльності, які потребують знань і навичок підвищеного рівня, зростання потреб у навчанні, вища освіта і наукові дослідження в наш час "є найважливішими компонентами культурного, соціально-економічного й екологічно стійкого розвитку людей, співтовариств і націй".
Освітні установки ЮНЕСКО для XXI ст. увібрали в себе досвід останніх десятиліть. При створення РМАТ враховувався як вітчизняний, так і міжнародний досвід, наявність працівників, здатних до творчої, організаційно-педагогічної, науково-дослідної роботи. Головний потенціал Туристського університету - той актив ентузіастів туристської справи, який формувався в Росії протягом тривалого часу.
Наприкінці XX ст. в країні утворився багаточисельний підготовлений профспілковий актив культурно-масових комісій і рад. Ця громадсько-педагогічна категорія охоплювала майже 5 млн громадян. Сто тридцять республіканських, крайових і обласних, 5 тис. первинних молодіжних організацій підтримували каналами туризму зв'язки з відповідними юнацькими організаціями зарубіжних країн. У міжрегіональне, міжнаціональне і міждержавне спілкування був залучений багатотисячний туристський актив: 183 центральних, крайових, обласних і окружних комітети молоді, 4420 міських і районних молодіжних організацій, 474 376 первинних організацій і 100 тис. піонерських дружин.
Цей громадський туристський актив здійснював цілеспрямовану роботу з формування культури внутрішньосоюзних, міжнаціональних і патріотичних зв'язків широких мас трудящих і молоді. Для цього періоду правомірно класифікувати цю категорію активу профспілок і молоді як інформаційних туристських працівників.
Матеріали дослідників і громадських організацій дозволили визначити соціально-освітній зміст пропозицій щодо становлення і відновлення адекватно часу організаторської і педагогічної роботи з громадськими туристськими кадрами. У цих матеріалах знаходимо інформацію про досвід багаторічної туристської діяльності, практику конкретних громадських туристських організацій, аналіз, перевірку й удосконалення різноманітних форм підготовки, виховання і навчання туристських кадрів і активу.
У процесі вибору відповідних форм і засобів педагогічної роботи, залучення й удосконалення підготовки і навчання туристських кадрів об'єктом осмислення й уважного вивчення також був зарубіжний досвід. Так, свого часу у 70-ті роки "Союз вільної німецької молоді" (СВНМ) добре працював з кадрами.
Колективний обмін думками, що практикувався на консультативних нарадах міжнародного рівня у 60-70-ті -- на початку 80-х років сприяв розробці комплексних заходів щодо створення системи туристського виховання і підготовки керівних туристських працівників, функціонерів і активу в ряді країн, громадянському усвідомленню ними логіки і необхідності туристських зв'язків між спілками молоді, як у межах співтовариства, так і з молодіжними організаціями світу. Спільно прийняті рішення були надбанням і практикою громадсько-педагогічної роботи молодіжних і профспілкових туристських організацій. Як російський, так і зарубіжний досвід не лише підкреслювали важливість продуманої системи організаційно-педагогічної роботи в сфері туристського просвітництва громадян, спрямованого керівництва системою підготовки громадських кадрів і активу, вони були передумовою формування сучасної школи виховання й організації туристського складу і громадського активу.
В основі будь-якої системи з підготовки кадрів у структурі туристських організацій слід враховувати рівень свідомості і культури громадян, що має підтверджуватися практичними справами. Така практика педагогічної роботи з туристським активом існувала зокрема у Тюменській області, де працювали інтернаціональні будівельно-туристські загони, до складу яких входили радянські та іноземні студенти.
Уважне вивчення туристської практики і повсякденного життя громадських організацій туризму допомагало конкретизувати громадсько-педагогічну роботу, основний зміст якої полягав у ефективному методичному забезпеченні організаційно-освітньої роботи з метою визначення можливостей практичної реалізації здібностей кожної людини, трудового колективу, громадських
організацій у розвитку масових туристських контактів; вивченні тенденцій, що складаються у туристському середовищі; підвищенні рівня інформаційних позицій учасників туристських обмінів і спілкування.
Правомірність такої постановки педагогічної проблеми є адекватною початку XXI ст., що диктує необхідність забезпечення нового стану освіти з метою якісного оновлення складу туристських кадрів і активу, подолання звички до застарілих оцінок, "свіжого" бачення проблем, рішучої зміни форм і методів роботи з кадрами туризму. Потрібні нові сили, впровадження принципу альтернативності у процесі добору кадрів і громадського активу, залучення до туристських справ і туристської освіти сучасно мислячої молоді. Нагальною потребою було запровадження практики природної ротації кадрів, забезпечення широкого представництва молодих людей у патріотичній туристській діяльності з урахуванням їхніх ділових і професійних якостей. Сучасні особливості й умови національного розвитку Росії, досвід попереднього періоду зумовлювали необхідність урахування чинників регіонального, міжрегіонального, міжнаціонального і патріотичного спілкування в педагогічній роботі з кадрами. Актуальним завданням стало розширення практики обміну між освітніми закладами туризму студентами для проходження стажувань, оволодіння особливостями поточної туристської роботи, проведення спільного навчання кадрів і активу, розвитку і зміцнення матеріальної бази навчання.
Практика спілкування, співробітництва та обмінів пояснювала підвищену увагу до такої категорії навчального контингенту як організатори і функціонери, викладачі і стажисти, керівники туристських груп, учасники різнопланових заходів за програмами туристських зв'язків.: соціальних і наукових контактів, співробітництва студентських організацій, учасників ознайомлювально-виробничої практики тощо. Сьогодні ця категорія - найбільш масова за своєю чисельністю. Вона формується, як правило, з туристських працівників і активістів громадських туристських об'єднань і відзначається винятковою рухливістю. Так, у 1978- 1987 рр. за програмами обміну молоді функції керівників і учасників громадських делегацій і груп виконували понад 3 млн юнаків
і дівчат. Щорічно керівниками російських і зарубіжних поїздок, організованих як тимчасові навчальні, творчі та самодіяльні, були ЗО тис. туристських функціонерів і активістів. їхнє завдання - забезпечити управління позастатутними громадськими колективами, об'єднаннями учасників походів і подорожей. їхні функції визначені конкретністю туристського доручення, що виконується групою або колективом, а також програмою, маршрутом і ступенем відповідальності, що покладається на керівника тимчасового колективу.
Рівень педагогічної й організаційної роботи виявляється також у якісному складі груп, залучених до сфери туристських відносин. Основні підходи і напрями в педагогічній роботі з організаторами і функціонерами масових форм внутрішньоросійского, міжнаціонального і міжнародного спілкування відбивали досвід педагогіки туризму 60-80-х років. Відбулося "дорослішання", накопичення і поглиблення практики туристських зв'язків, їхніх форм і засобів. У цей час виникали і діяли різні за своїм характером умови розвитку зарубіжних партнерських зв'язків, які спричинили зміни в класифікаційній і соціально-педагогічній структурі суспільних відносин, що визначало різний рівень постановки й організації методичного забезпечення програм внутрішньосоюзного, міжнаціонального і зарубіжного спілкування.
Проте у 90-ті роки, вирішення освітньо-педагогічних проблем туристської сфери Росії загальмувалося. З'явилися недоліки та обмеження екстенсивного характеру розвитку. Педагогічний склад ряду громадських туристських організацій, які мали розвивати і розширювати масовість спілкування і обміну як у межах країни, так і з зарубіжними організаціями не були достатньо обізнані з кращим досвідом туризму. Місцеві освітні органи і заклади культури не опікувалися створенням та вдосконаленням кадрової і матеріальної бази масових форм контактів і обмінів.
Нерівномірність календаря проведення туристських заходів звужувала географію і сферу масовості й доступності учасників регіональних, міжнаціональних зустрічей, контактів росіян із представниками зарубіжних країн. Давалася взнаки безсистемність у роботі з туристськими кадрами й організаторами різних програм співробітництва, відсутність комплексного підходу до добору та навчання кадрів і активу громадської туристської сфери.
Серйозне занепокоєння викликав низький рівень організації наукових досліджень проблем туризму, специфіки патріотичного і міжнаціонального виховання, відірваність і відставання теорії від актуальних потреб живої практики, вкрай низький рівень туристської інформації. В ряді районів країни не було навчальних закладів і центрів з підготовки туристських кадрів, не приділялося належної уваги створенню безперервної системи навчання і виховання кадрів і активу туризму.
Зазначені недоліки і труднощі педагогічного забезпечення громадських туристських зв'язків викликали потребу пошуку якісно нової дієвої парадигми всієї педагогічної роботи в туризмі. Основна її спрямованість визначена так:
подолання розриву між завданнями і їхньою практичною реалізацією;
виховання здатності кадрів і активу переборювати сформовані стереотипи мислення і дії;
відновлення туристської політики, у тому числі за участю широкої туристської громадськості.
Протягом останнього десятиріччя (1990-2002 рр.) окреслилися і такі пріоритетні завдання організаційно-педагогічної роботи в туризмі, як скорочення зайвих ланок управління; дискусійно-проблемний метод обговорення програм підготовки кадрів; інтенсивна передача педагогічних функцій і повноважень усім рівням туристської освіти, відкритість, доступність і компетентна організація педагогічного процесу і туристської справи; визначення особистої відповідальності кожного педагога за спеціалізацією і профілем підготовки фахівців; підвищення педагогічної й управлінської культури фахівців; поглиблена навчальна практика пра-цівників і функціонерів у туристських і суспільних колективах; зв'язок кадрів із туристською громадськістю на основі високого професіоналізму, працьовитості, доступності та поваги до освіти.
Важливим принципом роботи з підготовки фахівця туризму є не лише вимога до його діловитості, компетентності, високої професійної відповідальності, а й послідовне врахування інтернаціоналізації світогосподарських туристських зв'язків, що поглиблюються. Негативні загрозливі явища, які виявились у суспільному житті останніх років (тероризм, напади на туристів тощо), конкретизували вимоги щодо вміння протистояти націоналізму і шовінізму. Сучасна концепція громадських туристських зв'язків передбачає дружнє співіснування народів, збереження самостійності і самобутності їхніх культур, традицій, мови, органічне поєднання національних і міжнаціональних цінностей. Міжнаціональна і патріотична згуртованість висуває завдання створення організаційних і кадрових передумов для розвитку і взаємного духовного збагачення народів в умовах багатонаціональності й формування громадянської свідомості засобами туризму, обмінів, контактів і пересувань.
Цей важливий педагогічний аспект роботи громадських рухів, зокрема об'єднань туризму, є актуальним для усього комплексу туристських зв'язків. Туристські організації в процесі реалізації туристських проектів і програм спілкування в межах міжнаціональних відносин мають враховувати особливості національного характеру, прояви національних традицій, психології і свідомості. Нехтування чи зневага до національного чинника призводять до серйозних помилок, до негативних наслідків.
Досвід туристської практики сучасності поставив на порядок денний доцільність формування системи безперервної професійної освіти в туризмі. Визначальний характер діяльності системи туристської освіти в нових умовах спонукає розглядати туризм як сектор економіки, як соціокультурне явище, що піддається певним перетворенням, підносить і підсилює роль громадського і кадрового туристського активу. Вихідним пунктом сучасної системи професійної підготовки кадрів туристської сфери в Росії є соціально-туристські об'єднання, зокрема, "Всеросійське народне туристське товариство", "Російський туристсько-спортивний союз", "Центр дитячого та юнацького туризму" - організаційна і соціальна база громадських туристських рухів. Враховуючи і критично осмислюючи минулий досвід, професіонали туристської освіти і кадрової роботи працюють над оновленням програм і вдосконаленням структури навчання кадрів організаторів, функціонерів та
інших туристських працівників. Оновлення стосується всієї системи роботи з кадрами, їхнього професійного навчання, воно поширюється на конкретні напрями, принципи, умови, критерії, оцінки, методи роботи, на характер забезпечення і реалізації системи професійного навчання. Обов'язковість участі туристських кадрів, як студентів так і слухачів різних рівнів, - у навчанні - вимога часу, умова підвищення професійної, громадської та ділової кваліфікації конкретних туристських організаторів, керівників і кваліфікованих працівників.
У кадровій політиці важливим є посилення взаємодії зі спорідненими закладами освіти у справі добору, розстановки, підготовки, навчання і виховання кадрів, зайнятих у системі туристських зв'язків. Необхідно розширювати туристсько-педагогічний вплив шляхом ґрунтовної професійно-освітньої й організаційної роботи з туристськими закладами, самодіяльними об'єднаннями і клубами з метою підвищення їхньої активності в громадсько-туристській діяльності.
Чинники, які безпосередньо належать до галузевої діяльності розподіляються на базові та функціональні. До перших, належать: фінансування туризму, тобто економічне забезпечення діяльності. Цей чинник зумовлює значною мірою розвиток, стан і продуктивність туризму, а також забезпечує систему підготовки кадрів; правові основи туристської діяльності, що знайшли своє відображення у законодавстві та підзаконних актах довгострокової дії. Зокрема, Закон РФ "Про основи туристської діяльності в Російській Федерації" (24 листопада 1996 р.), Закон Московської області "Про основи туристської діяльності в Московській області" (31 березня 1998 р.), правові акти з туризму в Карелії, Башкортостані, Санкт-Петербурзі та інших суб'єктах Російської Федерації. Кожен із зазначених законів і правових актів не лише регулює розвиток туристської діяльності в конкретному регіоні чи на території, а й чітко формулює завдання професійної туристської освіти як невід'ємної складової розвитку туризму; організаційну структура системи, що забезпечує її стабільність і ефективне функціонування. Маються на увазі два аспекти: туризм за видами-формами і система туристської освіти, підготовки фахівців туризму.
Базовим чинником є також підготовка, перепідготовка і підвищення кваліфікації кадрів, кваліфікаційні характеристики, зміст навчання і система його здійснення. Такими є проектування, будівництво і капітальний ремонт туристських потужностей, зокрема баз, курортно-готельних комплексів.
Показниками розвинутості та дійовості галузі є виробництво товарів і послуг спеціалізованого - туристсько-екскурсійного, спортивного і рекреаційного призначення; випуск продукції, необхідної для туристської сфери.
Система "паблік релейшнз", реклама, пропаганда, а також постійна взаємодія з інфраструктурою засобів масової інформації тощо - багато в чому забезпечує "нормальне" функціонування сфери туризму.
Значну роль у реальній практиці залучення людини до системи туризму, до професійної діяльності (туристські подорожі, заняття спортом тощо) відіграють індивідуальні чинники, що визначають особистісне ставлення до професійно-трудової діяльності. Серед таких чинників: здібності, розвиток, здоров'я, стать, вік; матеріально-фінансова забезпеченість, місце проживання й побутові умови, стан місцевого транспорту; умови, режим і група праці; сімейний стан, структура і склад сім'ї; наявність, обсяг і структура особистого позаробочого, зокрема, вільного часу.
Професійна туристська освіта є концентрованим вираженням взаємозв'язку предмета цього роду діяльності (педагогічні основи) і об'єкта дослідження (неперервна система професійної освіти в туризмі). Освітня діяльність системи в загальному вигляді може бути представлена як система, в якій взаємодіють дві під-структури: та, що управляє (суб'єкт управління - викладач) та, якою управляють (об'єкт управління - студент). Управлінські відносини, що є предметом базових принципів і педагогічних основ професійної туристської освіти, є складним комплексом усталених взаємозв'язків і взаємодії людей та педагогічних колективів у процесі управлінського впливу.
Загальним методологічним підходом у дослідженні підготовки фахівця в системі туристської освіти, слугує вихідне уявлення про те, що система туристської освіти створюється спеціалізованим
туристським товариством з метою, щоб згідно з соціальним замовленням, готувала фахівців, які задовольняють запити туристського співтовариства. Така система, крім соціального замовлення, для свого успішного функціонування має одержувати від замовника (суспільства) відповідні ресурси - абітурієнтів, кваліфікований персонал, викладачів, робочий час, матеріальні та фінансові засоби.
Призначенням і сенсом існування системи туристської освіти є виконання соціального замовлення на підготовку необхідних кваліфікованих працівників на наявних і нових робочих місцях. З огляду на цю основну мету, викладацький склад організовує свою освітню діяльність із використанням відібраних відповідно до мети змісту, методів і засобів навчання. Важливу роль у цьому процесі відіграє раціональний вибір загальної структури і спеціальних організаційних форм проведення навчальних занять, від яких значною мірою залежить успіх і ефективність взаємодії викладача і студентів. У діяльності викладача і діяльності студентів, крім безпосереднього двостороннього особистісного зв'язку існують і опосередковані освітні зв'язки, що виявляються в удосконаленні навчального процесу всіма його учасниками, у забезпеченні навчальних занять.
Зазначене розуміння сутності туризму і принципів організації підготовки фахівців для цієї роботи було покладено в основу діяльності Російської міжнародної Академії туризму.Початковий етап формування цього освітнього туристського закладу розпочався у листопаді 1969 р., коли рішенням Президії Центральної ради з туризму й екскурсій ВЦРПС у м. Сходня Московської області були створені Центральні туристські курси. У 1970-1974 рр. створені аналогічні зональні туристські курси в Ленінграді, Красноярську та Краснодарі. Постановою Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС Центральні туристські курси в жовтні 1980 р. були реорганізовані в Інститут підвищення кваліфікації працівників туристсько-екскурсійних організацій, що був підпорядкований до 1991 р. Центральній раді з туризму й екскурсій ВЦРПС. Зональні туристські курси були введені до складу Інституту як філіали. Влітку 1991р. Інститут підвищення кваліфікації було реорганізовано в Інститут туризму - госпрозрахунковий некомерційний освітній заклад профспілок.
У жовтні 1991 р. Центральна рада з туризму і екскурсій була реорганізована в акціонерне товариство відкритого типу "ЦРТЕ-Інтур". Відповідно був реорганізований Інститут туризму, що дістав назву Російський міжнародний інститут туризму (РМІТ), а потім (із 15 вересня 1993 р.) - Російська міжнародна академія туризму. З 21 грудня 1994 р. співзасновниками Академії також виступили Адміністрація Московської області та Державний комітет Російської Федерації з вищої освіти (Держкомвуз - нині Міносвіти РФ). За Статутом РМАТ є некомерційним навчально-виробничим центром з навчання персоналу (фахівців і менеджерів туристського профілю) сфери туристського обслуговування Російської Федерації та інших країн СНД. Починаючи із 1992 р. Академія здійснювала повний стаціонарний і заочний цикли навчання, в тому числі довузівську підготовку у власних ліцейних класах, середньопрофесійну - у коледжах (ступінь ад'юнкта) і вищу менеджерську під-готовку (бакалавр і спеціаліст). У 1996 р. Академією вперше був здійснений випуск фахівців із туризму - 27 бакалаврів менеджменту з вищою професійною туристською освітою.
Можливості Академії відповідають новим економічним і соціальним умовам. РМАТ - Туристський університет - організовує і проводить міжнародні навчальні та освітні заходи на основі договорів і співробітництва з навчальними закладами Російської Федерації, країн-членів СНД, Балтійського регіону і далекого зарубіжжя як міждержавний освітній заклад з проблем туризму.
У структурі Академії нараховується: 8 інститутів, в тому числі: Об'єднаний університет туризму для країн-членів СНД, 18 функціональних і територіальних факультетів, 29 кафедр, 182 ліцей-ні класи, 7 професійних туристських училищ, лабораторії обчислювальної техніки, технічних засобів навчання, телебачення і мультимедіа, студентський турингклуб, рекламна студентська агенція, студентське наукове туристське товариство (СНТТ), тур-агенція "Турингскулсервіс". Створено необхідні адміністративно-управлінські структури.
Академія є головним навчально-науково-методичним центром, що об'єднує ряд регіональних освітніх закладів туризму: Інститут технології туризму (Московська область), Балтійський міжнародний інститут туризму (Санкт-Петербург), Східносибірський інститут туризму (Красноярськ), Уральський науково-навчальний центр туризму (Єкатеринбург), Південна філія і Кубанський інститут менеджменту і підприємництва (Краснодар) та інші.
Академія здійснює підготовку фахівців для сектора туризму і підвищення рівня професійних знань кадрів, зайнятих у сфері соціального туризму, - менеджерів, екскурсоводів, гідів-перекладачів, керівників туристських груп тощо. Серед дисциплін, що вивчаються - основи сучасної економіки, економіка туризму, менеджмент, маркетинг, гостинність, малий бізнес, екологія, іноземні мови, комп'ютерні технології та ін.
Академія є членом Національної туристської асоціації (НТА), одним з організаторів Асоціації післядипломної освіти. Вона співпрацює з Російською асоціацією туристських агенцій (РАТА), листується з Асоціацією недержавних освітніх закладів. На базі Академії працюють відділення з туризму при Міжнародній академії інформаційних процесів і технологій (МАШТ), секція Російської академії природничих наук (РАПН). За дорученням одного із своїх фундаторів РМАТ, Туристський університет представлений у науковій структурі ВТО (Мадрид) - Асоціації вчених і дослідників туризму. Нині Всесвітня туристська організація розглядає пи-тання про вступ до її складу РМАТ зі статусом асоційованого члена.
Ділові зв'язки Академії з туристськими і навчальними закладами різних зарубіжних країн дозволяють їй розвивати, крім навчальної такі різновиди діяльності:
навчальний, науковий, індивідуальний і груповий обмін на безвалютній основі;
організацію семінарів і колоквіумів (за бажанням закладів);
консалтингові послуги, експертизу для туристських підприємств;
надання допомоги у встановленні ділових контактів між бізнесменами і підприємствами Росії та Європи, Азії та Північної Америки;
пошук партнерів, організацію ділових поїздок і бізнес-турів, екскурсії на підприємства за бажанням іноземних клієнтів; зустрічі з російськими підприємцями, зацікавленими у співробітництві, у будь-якому регіоні СНД;
збір науково-технічної, економічної і промислової інформації про Росію на базі дочірніх освітніх закладів Академії і передача її партнерам.
РМАТ прагне не лише зберегти, а й зміцнити багаторічні зв'язки із зарубіжними партнерами. Особливо плідно розвивається співробітництво з іноземними туристськими, організаціями і фірмами США, Німеччини, Великобританії, Голландії, Греції, Франції.
За вісім років структура Академії динамічно розвинулася. РМАТ має постійно діючу Вчену раду - Сенат, науково-методичну раду. Сформовано факультетські та кафедральні науково-методичні підрозділи. Розробляється власна нормативна база на основі чинного законодавства і статутних положень Академії.
Головний принцип підготовки фахівців у Російській міжнародній академії туризму ґрунтується на впровадженні концепції ступеневої системи навчання кадрів туристської сфери за програмами кількох рівнів освіти. Цей принцип впроваджується поетапно на основі всебічної розробки змісту програм і умов їхньої реалізації, аналізу аналогічних відпрацьованих програм у країні, СНД і за кордоном.
У 2000 р. за програмами вищої професійної освіти за рівнем бакалаврату навчалося 8742 студенти. За п'ять років випуск фахівців з очної і заочної форм підготовки склав майже 3000 бакалаврів, фахівців і випускників із середньою професійною і спеціальною освітою. Участь у навчальному процесі беруть висококваліфіковані викладачі. З 2500 викладачів більше половини мають учені ступені та звання, у тому числі 413 докторів наук, професорів.
Академія проводить наукову діяльність та формує власні наукові школи за принципом самофінансування. Основні напрями науково-дослідної діяльності повністю орієнтовані на проблеми туристської сфери і відповідають профілю підготовки фахівців. Ведуться дослідження в галузі управління туристською системою. Результатом
досліджень є конкретні програми і розробки, впровадження яких здійснюється Сенатом Академії разом із зацікавленими державними і госпрозрахунковими структурами. Зокрема, реалізується програма "Золота спадщина Русі". Прийнято створену Академією Концепцію розвитку туризму в Московській області.
Представлені Академією бізнес-плани типових проектів створення центрів дозвілля і туристсько-оздоровчого обслуговування внесені для фінансування до Фонду інвестиційних проектів у рамках реалізації Федеральної програми розвитку туризму. За результатами досліджень видано 122 монографії, 111 підручників і 249 навчальних посібників, у тому числі десять - за кордоном.
Розширюються і реалізуються напрямки міжнародного співробітництва.
Для здійснення спільної освітньої діяльності Академія уклала договори з 112 іноземними навчальними закладами, у тому числі з Університетом Джонсон і Уельс (Провіденс, штат Род-Айленд, США), Глобал Менеджмент енд Технолоджі - Міжнародним інститутом менеджменту (Нью-Йорк, США), з Міжнародним еколого-технологічним коледжем (Сілламяе, Естонія). Нині 1517 зарубіжних туристських організацій, готельні та туристських об'єднань є партнерами РМАТ.
У рамках договорів розроблено зміст програм навчання, зарубіжних стажувань студентів. В Академії навчалися 186 студентів із Китаю; 13 студентів із Тунісу навчалися за програмою бакалаврату. За 6 років пройшли стажування 2712 осіб, перепідготовку 233 викладача Академії, понад 130 студентів навчались у зазначених навчальних закладах. Академія з 1994 по 1998 р. брала участь у реалізації Міжнародної програми перепідготовки військових, які були звільнені в запас у зв'язку зі скороченням Збройних Сил РФ, і членів їхніх сімей (проект ТАСІS ЕD/062) за участю партнерів з Європейського Союзу: АВU GОРА (Німеччина), SODETEG ТНОМS0N (Франція), ЕLЕА ОLIVЕТТІ (Італія), INFOGROUР (Греція). У рамках цієї програми здійснена перепідготовка 957 військовослужбовців.
З 1993 р. дев'ять учених Академії одержали дипломи і були прийняті до складу відділення туризму і спорту Міжнародної академії інформаційних процесів і технологій. РМАТ бере участь у міжнародних семінарах ВТО (вересень 1996 р. - у Москві, жовтень 1996 р. - у Сочі, лютий 1997 р. - у Новгороді).
Академія була організатором і учасником науково-практичних конференцій у рамках Першої міжнародної туристської виставки-ярмарку "Підмосков'я-95" (жовтень 1995 р.) і Другої - "Підмосков'я-96" (вересень 1996 р.), активно брала участь у щорічних міжнародних туристських виставках-ярмарках, у тому числі МІТТ, "Відпочинок-95", "Відпочинок-96", "Інтурфест" та інші.
Студенти Академії, в свою чергу, проходять стажування і навчаються за кордоном. Так, у 1995 р. були направлені на стажування за кордон 5 студентів Академії, у 1996 р. - 99, у 1997 р. - 250, у 2000 р. - 746 студентів. У рамках створених туристських навчально-виробничих структур ("Турингскулсервіс", Студентсь-кий турингклуб) здійснюються міжнародні туристські обміни на договірній основі з 16-ма країнами. У 1995 - 2000 рр. Академія відправила за кордон 4320 осіб, у тому числі до Туреччини, Таїланду, Об'єднаних Арабських Еміратів, Єгипту, Греції, Іспанії, Кіпру.
Матеріально-технічна та навчально-інформаційна база Академії постійно розвивається й удосконалюється. Бібліотечні фонди збільшено у 13 разів і нараховують майже 400 тис. видань.
Атестаційні комісії Міносвіти РФ (листопад 1996 р., жовтень 1998 р., серпень 2000 р.) відзначили позитивну динаміку розвитку Російської міжнародної Академії туризму за конкретними напрямами діяльності. Зокрема, внесені зміни до Статуту РМАТ з урахуванням нового законодавства. У серпні 2000 р. рішенням Міносвіти РФ в Академії відкрито три спеціалізації з магістратури (економіка підприємництва, управління персоналом, фінансово-економічний менеджмент).
Вирішуються питання підготовки кадрів вищої школи через докторантуру й аспірантуру. Передбачено можливість підготовки викладачів, які були слухачами Академії. В Академії функціонує три спеціалізації (аспірантське навчання: педагогіка туризму, історія й економіка), дві дисертаційних ради - з педагогіки туриз-му й економіки підприємництва.
Удосконалюється система управління Академією, розвивається структура підготовки, здійснюється перспективна розробка кадрового забезпечення програм, що реалізуються.
Налагоджується взаємодія з науковими центрами, провідними навчальними закладами Росії в розвитку науково-дослідної діяльності (за два останні роки захищена 69 дисертацій).
За висновком Навчально-методичного об'єднання з освіти в сфері менеджменту навчальні плани Академії відповідають державному освітньому стандарту. Плани структуровані за блоками дисциплін. Дотримується необхідний обсяг годин. Блок спеціальних дисциплін представлений трьома спеціалізаціями - "Менеджмент туризму і подорожей", "Менеджмент гостинності", "Фінансовий менеджмент у туризмі". У 2000 р. погоджено перелік 12 спеціальностей, 18 спеціалізацій і 36 кваліфікацій. Запропоновано широкий вибір елективних дисциплін. Зауваження, висловлені експертною групою Навчально-методичного об'єднання, були враховані при доопрацюванні навчальних планів протягом 1999/2000 навчального року. Регіональна компонента професійно-освітньої програми використовується раціонально й у повному обсязі. Зміст регіональної ком-поненти враховує специфіку підготовки кадрів для туристської сфери.
Структура навчального плану, співвідношення обсягів за блоками дисциплін, обсяги практичної підготовки, форми і кількість проміжних атестацій, а також вимоги щодо проведення підсумкових атестацій визначені згідно з державними освітніми стандартами.
Характерною ознакою змісту професійно-освітніх програм Академії є орієнтація на практичну професійну підготовку. У процесі навчання студенти мають можливість одержати робітничі кваліфікації в сфері туристської діяльності. Програмами підготовки передбачається також поглиблене вивчення іноземних мов.
Для розвитку концепції з підготовки кадрів для туристської сфери і реалізації змісту професійно-освітніх програм розроблено 96 навчальних програм з усіх дисциплін навчального плану, з них 26 - з елективних курсів. Програми згруповані за блоками дисциплін і розтиражовані в дев'яти збірниках. Майже всі програми
авторські і відбивають особливості підготовки фахівців для сфери туризму.
Усі випускники Академії працевлаштовуються. Вони працюють у РМАТ, ВАТ "ЦРТЕ-Інтур", у турфірмах "Москва-тур", "РВБ-тур", "Тройка", "Ланта-тур", "Путь к себе", "Алак-тур" і багатьох інших.
Безперечно, стан підготовки професійних туристських кадрів, особливо вищого рівня, і перспективи її розвитку залежать від сформованості навчально-методичної бази, що має відповідати вимогам "соціального замовлення", і зумовлена фінансовими можливостями та наявністю навчально-наукового потенціалу міжгалу-зевого туристського комплексу. Процес демократизації туристської освіти і його реформування зумовлений інтернаціоналізацією співробітництва в сфері професійної підготовки фахівців для туризму.
Педагогічний експеримент, що проводився в РМАТ, засвідчив, що удосконалення підготовки фахівців цілком залежить від конкретного соціально-освітнього середовища, у якому туристська система освіти здійснює підготовку фахівців, і від стану навчально-методичної бази, що охоплює комплекс інноваційних проектів туристського профілю.
Соціально-педагогічні умови справляють визначальний вплив на впровадження нових моделей у навчання, застосування передових методів, а також реалізацію планів підготовки кадрів для туристського сектора економіки Російської Федерації.
Враховуючи динамізм розвитку сучасного туристського руху, перманентні зміни ситуації на ринку турпослуг, враховуючи світові тенденції у підготовці професіоналів туризму, Російська міжнародна Академія туризму прагне якнайповніше впроваджувати методику неперервної освіти фахівців.
Перспективна концепція неперервної освіти полягає у навчанні працівника протягом усього життя. Саме ця нова концепція функціонує в Російській міжнародній Академії туризму. Цією Академією здійснено цікавий і плідний експеримент щодо формування обширної галузевої системи освіти, котра має забезпечувати потреби туристських організацій в спеціалістах різних напрямів та рівнів. З цією метою було створено нову професійно-кваліфікаційну
структуру туризму й відповідну мережу освітніх закладів туристського профілю, яка охоплює загальний менеджмент, котрий, в свою чергу, поділяється на фінансово-економічний менеджмент, менеджмент інформаційних систем і технологій, менеджмент маркетингу, адміністративний менеджмент та менеджмент туризму.
Кваліфікація працівника згідно з прийнятою концепцією визначається, насамперед, відповідністю між рівнем професійної менеджерської підготовки спеціаліста й досвідом його практичної праці.
Невід'ємною складовою професійно-кваліфікаційної структури є так звана кваліфікаційна піраміда. Вона складається з елементів, котрі визначаються як рівень менеджменту, рівень професійної підготовки, практичний досвід, кваліфікація. Лише невеликий відсоток студентів, які, володіючи максимальною інформацією завдяки своєму досвіду та знанням, досягають протягом навчання вершини піраміди - топ-менеджменту. Зрозуміло, що провідне місце в цій піраміді належить "менеджмент туризму".
Цей напрям підготовки в Академії представлений п'ятьма спеціалізаціями:
менеджмент туризму й подорожей;
менеджмент гостинності й технологій харчування;
фінансовий менеджмент у туризмі;
менеджмент паблік рілейшинз у туризмі;
правовий і юридичний менеджмент туристських організацій (реалізуються в 17 сферах навчання).
У педагогічному арсеналі Академії нараховується понад 500 навчальних модулів семінарського рівня для навчання в системі підвищення кваліфікації й на робочих місцях. Це серйозний багаж, котрий необхідно використовувати в будівництві власної кар'єри фахівця. Процеси кар'єри, процеси освіти - континуальні. Вони супроводжують тих, хто усе життя присвятив себе професії туризму.
Власне туристська частина підготовки починається з ліцейського етапу, котрий на 20% складається з предметів туристського профілю: вступ в туризм, основи екскурсознавства, основи туропе-рейтингу, організація подорожей, географія туристських центрів. Ліцеїсти також вивчають англійську мову та набувають навичок
роботи на комп'ютері. Ця програма виконує профеісйно-орієнтаційні функції.
Випускники ліцеїв після закінчення вступають до коледжів фахового спрямування. Коледжська програма складається з двох частин: "А" - початкова, завдання якої полягає у виробленні у студента професійних навичок в предметній сфері туризму; "Б" - бакалаврська, котра надає професійні знання в цій сфері.
Випускники коледжу програми "А" отримують професійний сертифікат і диплом про неповну вищу освіту. Випускники коледжу програми "Б" отримують диплом бакалавра менеджера туризму з зазначенням спеціалізації й предметної сфери туризму. Одержавши диплом, випускники коледжу можуть продовжити своє навчання або піти на роботу в туристські організації у відповідності з набутою кваліфікацією.
Зауважимо, що десяти відсоткам випускників, котрі в процесі навчання виявили нахил до науково-педагогічної діяльності, Академія пропонує продовжити навчання за магістерським (університетським) циклом. Ще 20-30% випускників коледжу приймають це рішення самостійно. Решта розподіляються на робочі місця.
Університетський цикл охоплює не лише поглиблене вивчення спеціалізованих дисциплін, а й головне - підготовку під керівництвом наукового керівника магістерської наукової роботи. Успішний захист магістерської дисертації дає право на отримання диплома спеціаліста з вищою освітою (магістра туризму).
Академія також розробила спеціальний післядипломний цикл. Основні завдання післядипломного циклу - не лише надати другий диплом спеціаліста з вищою освітою, але, і це головне, виконати такий навчальний план, котрий надає випускникові в разі бажання змінити сферу діяльності, працювати за іншою спеціальністю.
Вища освіта Росії, як відомо, вибудовувалася відповідно до структури господарського комплексу країни, в якій головні позиції належали військово-промисловому комплексу. Нині випуск продукції військового призначення істотно скорочується, однак підготовка інститутами інженерів-технологів військового спрямування за інерцією триває. Ось чому активізувалася проблема зміни
переорієнтації освіти з переважно інженерно-технічного на гуманітарний профіль: економісти, юристи, менеджери тощо.
Необхідно зазначити, що техніки, котрі навчаються за післядипломним циклом, доволі швидко пристосовуються до вимог менеджменту туризму, котрий надає нові можливості у праце-влаштуванні.
Кваліфікаційний цикл вирішує традиційні завдання підвищення кваліфікації працівників туристсько-екскурсійних організацій, але за нових умов.
Якщо раніше цей цикл мав обов'язковий нормативно-бюджетний характер, то відтепер кваліфікаційний цикл Академія реалізує винятково на комерційних умовах, широко використовуючи семінарську форму навчання. Ці семінари корисні як випускникам, так і їх організаторам: проведення кваліфікаційних семінарів - основна стаття прибутку Академії.
Науково-педагогічний цикл розрахований на підготовку кандидатських і докторських дисертації переважно за спеціалізаціями туризму. Без науково-педагогічного циклу не існувало б системи неперервної освіти в туризмі, оскільки необхідно постійно розвивати знання в цій сфері. Це потребує підготовки вчених, які мають проводити дослідження, викладачів, які реалізують набуті теоретичні знання на практиці і цим виховають спеціалістів.
Російська міжнародна Академія туризму - головний вищий навчальний заклад в сфері туризму. Окрім принципу неперервної освіти Академія впроваджує в життя й інші принципи: економічний, створення робочого місця, програмно-елективного навчання. Економічний принцип освіти полягає в платному навчанні, котре надає право студентам на 2-3 курсах самостійно оплачувати навчання у цьому закладі освіти.
Принцип утворення робочого місця. Основне завдання Академії - забезпечити робочі місця студентам, починаючи з першого курсу навчання, що, і це винятково важливо, надає можливість студенту самостійно оплачувати своє навчання.
Принцип програмно-елективного навчання. Суть цієї програми - в новій формі організації занять, за якої тижневий цикл
складається з двох частин: одна - фундаментальна, інша - елективна, за вибором студента.
У межах фундаментального блоку викладаються всі фундаментальні курси. Але якщо студент працює в межах програми "Золота спадщина Русі" - ця програма передбачає ознайомлення з перспективою розвитку внутрішнього соціального туризму.
У першій частині тижня відбувається теоретичне ознайомлення з бізнес-планом як з економічною категорією. В другій половині тижня - опановується складання бізнес-плану для конкретної програми.
Отже, Російська міжнародна Академія туризму - це сукупність коледжів різних спеціалізацій, в котрих реалізується чотирирічна програма навчання. Академія - це університетський цикл, із 7 спеціалізацій з менеджменту туризму. Академія має більше 20 коледжів. До того ж кожен коледж має свою систему ліцейних класів. Всі форми неперервної освіти в системі Академії пов'язані різноманітними, але взаємопов'язаними методами навчання. Серед них - лекції, семінари, колоквіуми, факультативи, заняття за вибором, дискусії, ділові ігри, рольові ігри, навчальні екскурсії, конференції, семінари, навчання мульти-медіа, комп'ютерне прог-рамне навчання, дистанційне навчання, телевізійне навчання, стажування, відеонавчання, робочі групи. Усі методи функціонують разом, доповнюючи одне одного. Від гармонійного функціонування методів залежить результат знань.
Аналіз міжнародного досвіду туристської освіти дозволив визначити практику підготовки працівників туризму в Європі, США, обгрунтувати специфіку російської системи фахівців туристської справи, визначити реалії та перспективи підготовки кадрів туризму в контексті європейської інтеграції. Методологічним підґрунтям аналізу міжнародного досвіду туристської освіти стало визначення основних тенденцій розвитку сучасного світового туризму.
Індустрія сучасного туризму формує різноманітні сегменти з попитом на спортивний, пішохідний, човновий, пригодницький, сільський туризм та інші нетрадиційні види подорожей. Обгрунтовано чинники, що об'єктивно сприяють поступовому розвитку туризму в світі: економічні, науково-технічні, соціальні, культурні та
міжнародні. Класифіковано світовий ринок туризму на регіональні та національні ринки. Це дозволило зробити висновок, що найбільшим учасником міжнародного туристського обміну є Європейський регіон. Тенденція поступального розвитку міжнародного туризму спроможна стати достатньо сприятливою основою для розвитку іноземного в'їздного туризму в Україну. Істотну допомогу в розвитку вітчизняного туризму надає творче використання міжнародного досвіду підготовки кадрів туризму.
Аналіз практики підготовки працівників туризму в західноєвропейських країнах дозволяє зробити висновок, що у більшості розвинених країн склалася "бінарна" система вищої освіти, де поряд з університетським сектором функціонують численні спеціалізовані заклади. З європейських країн "бінарну" систему вищої освіти мають Бельгія, Велика Британія, Греція, Данія, Ірландія, Нідерланди, Норвегія, Німеччина, Франція, Швейцарія та ряд інших. На противагу "бінарній" існує "унітарна" система вищої освіти, до складу якої входять лише університети (Італія, Іспанія, Фінляндія, Швеція).
Проаналізовано досвід англійської школи туризму та менеджменту (Корнуолл коледж, Борнмутський університет, Лозанська школа готельного менеджменту, французька транснаціональна туристсько-готельна корпорація АССОR та інші). При різній тривалості навчання ці школи об'єднує глибока фахова підготовка та високий рівень мовної підготовки. Проаналізовано навчальні плани "Туризм і управління турагенцією", мовні курси підготовки персоналу для туризму.
Вивчення американської практики професійної туристської освіти дозволяє виокремити її специфіку, а саме: надзвичайна вимогливість до професіоналізму працівників, зайнятих в індустрії туризму, спонукає до вивчення за різними програмами (безпосередньо в туристських агенціях, курсові мережі, система дво- і чотирирічного навчання за програмами коледжів і університетів).
Російська система освіти фахівців туристської справи ввібрала традиції організації аматорських і професійних об'єднань прихильників подорожей та мандрівок. З'ясовано, що історія становлення російського туризму і хронологія виникнення спеціалізованої
освіти - педагогіки туризму - взаємопов'язані. Визначено витоки становлення спеціалізованої освіти, пов'язані з появою в педагогічній літературі XIX ст. відомостей про перші екскурсії. Проаналізовано перші погляди І. Якушкіна, В. Генша, П. Лесгафта, К. Ушинського, Л. Толстого, П. Блонського, А Макаренка на екскурсійну справу і туризм.
Основною спрямованістю сучасної російської парадигми педагогічної роботи в туризмі є:
подолання розвитку між соціальними завданнями та практичною реалізацією;
виховання здатності кадрів і активу переборювати сформовані стереотипи мислення та дій;
відновлення туристської політики, у тому числі за участі широкої туристської громадськості.
Окреслено пріоритетні сучасні завдання організаційно-педагогічної роботи в туризмі, серед яких: модернізація системи управління; інтенсивна передача педагогічних функцій і повноважень усім рівням туристської освіти, відкритість, доступність і компетентна організація педагогічного процесу і туристської справи; дискусійно-проблемний метод обговорення програм підготовки кадрів; визначення особистої відповідальності кожного педагога за спеціальністю і профілем підготовки фахівців; підвищення педагогічної й управлінської культури фахівців; поглиблена навчальна практика працівників і функціонерів у туристських і суспільних колективах; зв'язок кадрів із туристською громадськістю на основі високого професіоналізму, працьовитості, доступності та поваги до освіти. Визначено в контексті європейської інтеграції пріоритети у підготовці кадрів туризму в Україні. Соціально-економічний розвиток у світі вимагає неперервної підготовки фахівця. Методологічним підґрунтям вивчення став висновок академіки І. А. Зязюна щодо віднесеності неперервної професійної освіти до особистості, до освітнього процесу - до програм, до організаційних структур. У першому випадку це поняття означає, що людина вчиться постійно, без відносно тривалих перерв, або ж в освітніх установах, або займається самоосвітою. Що ж стосується організаційної структури, то неперервність передбачає наявність мережі навчальновиховних закладів, котрі пропонують простір освітніх послуг, забезпечують зв'язок і наступність програм, зданих задовольнити запити і потреби населення [5, С.29-31]. Сутність принципу неперервної туристської освіти полягає в розумінні освітньої системи як цілісної, що охоплює всі ланки на різних етапах життєдіяльності професійного зростання людини. В Україні неперервну підготовку кадрів туризму здійснюють у навчально-науково-виробничому комплексі "Туризм, готельне господарство, економіка і право", досвід якого узагальнено та представлено.
ЛІТЕРАТУРА
1. Акселерод В. 25 - возраст молодости // Вестник детско-юношеского туризма в России. -1999. № 2-3 (30-31). - С. 32-37. 2. Высшее образование в XXI в.: Подходы и практические меры. Заключительньїй доклад Всемирной конференции по высшему образованию. Париж, 4-9 октября 1999.- Париж, 1999.-С.25. 3. Корсак К.В. Світова вища освіта. Порівняння і визначення закордонних кваліфікацій і дипломів / За заг. ред. проф. Фо-кіна Г. В.: Монографія.-К.: МАУП-МКА, 1997.-208 с. 4. Кюнцли Андреас. Гостиничный бизнес // Обучение за рубежом. - 2002. - № 2. - С. 7-9. 5. Неперервна професійна освіта: проблеми, пошуки, перспективи: Монографія / За ред. І. А. Зязюна.-К., 2000.- С.29-31. 6. Шлевков Андрей. Тенденции развития мирового туризма в свете кризиса 11 сентября // Гостиничный и ресторанний бизнес-2001.-№ 4.-С. 5-8.
Все о туризме - Туристическая библиотека На страницах сайта публикуются научные статьи, методические пособия, программы учебных дисциплин направления "Туризм".
Все материалы публикуются с научно-исследовательской и образовательной целью. Права на публикации принадлежат их авторам.
