3.4. Післядипломна освіта фахівців туристської сфери (Скрипник М.І.)
Післядипломна освіта, як і освіта в цілому, у своїй якісній характеристиці, - це не тільки цінність, система чи процес. Це - і результат, який фіксує факт присвоєння і державою, і суспільством, і особистістю всіх тих цінностей, що народжуються у процесі освітньої діяльності. Рефлексія післядипломної туристської освіти як результату обумовлено декількома причинами, головними із яких є: по-перше, післядипломна освіта спеціалістів туристської індустрії - явище нове, формується зараз, тому особливо важливо на етапі становлення визначити цілі, що вибудовують стратегії розвитку цієї освітньої галузі. По-друге, без передбачення, без прогнозування очікуваних і бажаних результатів освітньої діяльності будь-які дослідження стратегічного характеру не мають сенсу. Конкретика будь-якої стратегії прямо залежить від міри конкретизації очікуваних результатів. Щоб уникнути суб'єктивізму в побудові професійно-кваліфікаційних характеристик спеціалістів туристської індустрії, відійти від інтуїтивізму в процесі створення навчальних планів і програм, необхідно чітко вибудувати ієрархію цілей.
В цілому, проблема визначення цілей освіти є однією із головних. На сьогодні визначено місію освіти в світовому контексті, що окреслена в матеріалах ЮНЕСКО щодо стратегії розвитку гуманітарних наук у 2002-2007 роках, зокрема:
розвиток освіти як одного із основного права у відповідності до Декларації прав людини;
підвищення якості освіти шляхом диверсифікації її змісту і методів, а також розповсюдження універсальних цінностей. Якість освіти має бути спрямована на укріплення, удосконалення потенціалу кожної людини і всебічний розвиток особистості;
допомога в експериментальній діяльності, новаторстві, розповсюдження передової практики, а також розвиток діалогу з питань політики у сфері освіти [20].
На жаль, як справедливо зазначає методолог освіти Б.С. Гершунський, до останнього часу у сфері освіти в повній мірі не усвідомлюється ієрархічність цілей освіти, не розроблено механізми переходу від глобальних філософських цільових установок до конкретних, структурованих цілей освітньої діяльності на різних ступенях освіти з урахуванням наступності і взаємозв'язку цих ступенів. Недопустимо переносити вже існуючі наукові положення, що обґрунтовані переважно на матеріалі традиційної шкільної педагогіки, в нові умови, для іншого віку, для контингенту слухачів, що мають іншу ціннісну орієнтацію. Необхідна розробка принципово нових, адаптованих до специфіки контингенту, цілей, змісту, методів, засобів, організаційних форм навчальної діяльності. Необхідний якісно новий рівень професійної майстерності викладачів післядипломної освіти, обґрунтування різнорівневих і різнопрофесійних методик практичної підготовки, координація цих методик із дослідницькою й управлінською діяльністю у післядипломній освіті [4, С. 97-98].
Система післядипломної освіти визначається як цілеспрямована, спеціально організована і керована цілісна система перманентного формування в особистості соціального досвіду, об'єктивна потреба для розвитку суспільства відповідно до соціальних потреб людини. Аналіз практики засвідчує, що становлення післядипломної освіти в Україні йде двома шляхами: використання зарубіжних досягнень у цій сфері, а також застосування власного історично накопиченого досвіду. Післядипломна освіта розглядається як важлива складова частина неперервної освіти, що на сьогодні знайшла розв'язання в творчій діяльності вітчизняних учених, які працюють у різних сферах: філософії, економіці, педагогіці, психології, соціології та ін. Серед таких учених: О. Аббасова, А. Владиславлєв, Б. Гершунський, Г. Зінченко, І. Зязюн, В. Лєдньов, В. Маслов, 3. Малькова, Н. Ничкало, В. Осипов та ін. [1;4; 9; 10; 14; 17; 18; 21]. Методологічні дослідження з проблем неперервної післядипломної освіти спрямовуються на розв'язання наявних протиріч між:
потребою в створенні методологічної бази освіти дорослих і відсутністю самостійних наукових теорій, які здатні розвивати цей напрям;
змістом і спрямованістю технологій навчання, які запозичені та адаптовані до вітчизняних умов, та їх невідповідністю культурно-історичним традиціям, соціально-економічним потребам;
цілісним характером процесу розвитку дорослої людини, що забезпечує формування у неї життєвої компетентності нового прогресивного типу, і розподілом освіти на загальнокультурну, професійну, бізнес-освіту тощо з вузькою функціональною спрямованістю;
вибірковим ставленням дорослої людини до набуття ціннісно значущих знань, що взаємодіють із набутим життєвим досвідом, і відсутністю теоретично і практично обґрунтованих шляхів та засобів забезпечення даної спрямованості освіти.
Означені протиріччя обумовлені домінуванням в післядипломній освіті теорії, за якою бажаним результатом навчання в цій системі було здобуття професійно-фахових знань, удосконалення умінь і навичок. На цьому постулаті підготовлено не одне покоління спеціалістів і, можливо, продовжує виховуватися, оскільки в чинних навчально-тематичних планах відбито саме цей погляд (див.: навчально-тематичні плани підвищення кваліфікації педагогічних працівників). Це пояснюється загальними тенденціями розвитку освіти. Якщо в межах традиційного уявлення про її природу вважалось, що все можливо "розвивати" через знання, все можна і потрібно навчити через чітко окреслений предмет, то з переходом від індустріального до інформаційного суспільства суттєво змінюється стратегія освіти. На зміну класно-дисціплінарній моделі, культуровідповідній історичним умовам XVII-XVIII ст., просвітництву, коли освітніх установ було мало, а педагог був основним носієм культури знаннєвого типу, приходить культуротворча модель освіти, акцент у якій робиться не на поясненні знань, а на рості й продуктивному розширенні пізнавальних інтересів, систематизації індивідуально значущого знання у процесі продуктивної діяльності, осмисленні учасниками освітнього процесу потреби здобувати інформацію, необхідну для особистісного розвитку.
Аналіз практики післядипломного навчання, зокрема форм, методів, засобів, застосованих у традиційному навчальному процесі,
свідчить про незадовільне розв'язання головного завдання післядипломного навчання фахівців - розвиток активності, самостійності й відповідальності. Причинами такого становища є: переважання репродуктивного відтворення знань; визначення освіченості фахівця за формальним проходженням певної кількості навчальних предметів, використанням цих знань, умінь і навичок у тому самому навчальному курсі; недостатнє творче використання здобутих знань, недостатня увага розвитку загальних і професійних здібностей; відсутність систематичного аналізу того, як весь навчальний матеріал має переструктуровуватися у свідомості кожного фахівця, як формуються в нього складні загальні й професійно значущі вміння, мислення, як розвивається на цій основі науково-світоглядні позиції, соціальні якості, спрямованість особистості професіонала; нерозробленість цілісної структури професійної діяльності фахівця.
Таким чином, із протиріч, що виникають у практиці неперервного навчання, витікає необхідність розробки таких теоретичних підходів до післядипломного навчання фахівців туристичної сфери, що ґрунтується на культурно-історичному, професійному, життєвому та інших видах досвіду. У розрізі вищезазначеного вкрай важливим є осмислення проблеми цілей післядипломної освіти працівників сфери туризму.
Післядипломна освіта, як і кожен об'єкт дійсності, - складне й багатовимірне явище. Тому прагнення звести навчання у цій системі до одного виміру (знаннєвого) хибує однобокістю і позбавлене наукової об'єктивності. Цей догмат можливо й послуговувався підґрунтям для ототожнення післядипломної освіти з підвищенням кваліфікації спеціалістів. Такі підходи спостерігаються у післядипломній освіті педагогічних працівників. Доречно зазначити, що ця система на сьогодні в Україні сформована у галузях: державне управління, педагогічній, медичній. Використовуючи цей досвід, окреслимо цілі післядипломної туристської освіти.
Післядипломна освіта спеціалістів туристської індустрії структурна, об'єднує компоненти в їх взаємозв'язку й послідовності. Структура, як відомо, - не тільки форма, не лише зовнішній зв'язок між елементами. Вона в тій чи іншій мірі відображає
характер явища, що вивчається. Щоб в повній мірі зрозуміти природу післядипломної туристської освіти, необхідно дати відповідь на домінантні запитання:
а) яка головна мета всієї системи і які функціональні цілі її підсистем;
б) хто навчається;
в) який матеріал необхідно відбирати. Культурологічний підхід змінює уявлення про базові цінності
освіти як суто інформаційно-знаннєві й пізнавальні, знімає вузьку наукову орієнтацію змісту і принципів побудови навчального плану, розширює культуротворчі основи і зміст навчання, вводить критерії продуктивності й творчості.
Постмодерна реальність вибудовує іншу аксіологію, де в основі є складна єдність цінностей індивідуальності та співтовариства, пропонує іншу соціальну й наукову картину світу, де уникаються класичні понятійні дихотомії (людина - суспільство, об'єкт -суб'єкт, мислення - діяльність, причина - наслідок, система - сегмент тощо). Таким чином у післядипломній освіті актуалізується осмислення працівниками нових уявлень, ідей, понять філософії і культурології, конкретних професійних теорій.
Культурологічний підхід у післядипломній освіті спеціалістів сфери туризму найдоцільніше застосовувати через крос-культурний і культурно-історичний методи. Крос-культурний підхід - це сукупність методів опису, порівняння та вивчення культурних різниць співтовариств, особливостей впливу соціокультурного середовища (соціокультурних цінностей, звичаїв) на особистість, а також залежність індивідуального культурного досвіду від діяльності спеціаліста туристичної сфери (зокрема, особливості його сприйняття та інтерпретації соціокультурного ландшафту, традицій тощо). Крос-культурний підхід є домінуючим у розробці фахових курсів (історія туризму, технологічні аспекти туризму і організація обслуговування клієнтів, географія країн світу та ін.).
У вищих навчальних закладах, які готують спеціалістів для туристичної сфери, культурно-історичний підхід має реалізовуватися у курсах соціогуманітарного і фахового спрямування. Основою цього методу є ідея інтеріоризації спеціалістом соціально-символічної,
опосередкованої знаками діяльності, процеси й результати якої складають суть присвоєння цінностей як своєї, так і іншої культури. Прикладом інтеграції культурно-історичного і крос-культурного підходу може бути інтегрований курс "Теорія розвитку мистецтва", що спрямований на підготовку екскурсознавців, ту-ризмознавців, наукових співробітників (туризмологія, екскурсознавство).
Розглянемо конкретне наповнення головної мети післядипломної освіти у розрізі названих підходів. В 60-70-тих роках ЮНЕСКО проголошує головною метою післядипломної освіти - здобуття, удосконалення дорослою людиною "функціональної грамотності". Ця концептуальна ідея далеко не завжди розуміється в післядипломній освіті в повній мірі. Почасти вона зводиться до удосконалення вузько професійних функцій спеціаліста, що властиво професіографічному підходу. Для повного розуміння природи "функціональної грамотності" доцільним є аналіз із позицій соціальної, психологічної і педагогічної.
Бажаним соціальним результатом післядипломної освіти є підвищення якості життя, прогресивна зміна соціального способу життєдіяльності дорослої людини. Усвідомлюючи означене, адепти ідеї "функціональної грамотності" визначають її сутність залежно від міри соціально-економічного розвитку країни. Для високорозвинених країн розуміння цього поняття таке: на першому рівні передбачається удосконалення особистості, її світовідчуття, моралі, відповідальності, інших особистісних якостей; на другому рівні - особистісно-професіографічна готовність людини, її здатність професійно, якісно виконувати всі функції, пов'язані з обраною професією; на третьому - виробничо-технологічна підготовка особистості, повне оволодіння і обов'язкове виконання всіх вимог професійної технології.
На жаль, традиційно поняття "функціональної грамотності" зводять до алгоритмізованих дій, умінь читати, писати і рахувати. Невипадково на Третій Міжнародній конференції з освіти дорослих, що проходила під егідою ЮНЕСКО в Токіо 25 липня - 7 серпня 1972 року, багато хто із учених висловлював свою незгоду з використанням терміну "функціональної грамотності" як проголошеною Монреальською конференцією 1960 року метою післядипломної освіти. Свою незгоду мотивували тим, що розповсюдження грамотності ставить завдання підпорядкувати інтереси дорослого тільки економічному механізму, не ураховується соціально-куль-турне значення. Однак, таке розуміння поняття "функціональної грамотності" звужене. У межах культурологічного підходу "грамотність" - поліструктурне поняття. Методолог Б.С. Гершунський відзначає, що грамотна людина - це, перш за все, людина, що підготовлена до подальшого збагачення і розвитку свого освітнього потенціалу [4, С.71-72].
Поява феномена "функціональної грамотності" суттєво розширює часові рамки здобуття фахівцями туристської сфери різноманітних компонентів професійної грамотності. Оволодіння "функціональною грамотністю" дозволяє цілісно сприймати світ, діалектично мислити (на основі принципів множинності, багатомірності, плюралізму, інтегративності, синергетичності і т. д.), самостійно здійснювати професійний пошук, глибоко володіти професійно-фаховими знаннями, уміннями, навичками, адаптуватися до мінливих соціальних умов функціонування туристичної сфери.
Повне розуміння означеної мети післядипломної освіти спеціалістів туристської галузі потребує усвідомлення психолого-педагогічних домінант навчання дорослої людини, серед яких відзначимо:
консервативність у сприйнятті нового;
наявність професійних стереотипів, шаблонів професійної діяльності;
уповільнення процесів мислення, сприйняття, пам'яті тощо. Глибокий аналіз психологічних домінант у навчанні дорослої
людини здійснено в працях ученого В. А. Семиченко [21].
Для визначення цілей підструктур післядипломної освіти необхідно дати відповідь на запитання: хто навчається? Йде мова про професійні ролі. Роль - це спосіб взаємодії із світом, за допомогою якої людина включається у визначений "сценарій" генезису. Діяльність "у ролі" - це не просто сукупність мотивованих дій задля досягнення відповідної мети, а це діяльність у даній системі
рольових відносин. На нашу думку, можна вирізнити такі функціональні ролі: діяч у культурі; діяч у професії; діяч у науці. Сфера діяльності у цих видах вимагає формування самодостатньої особистості, спеціаліста, професіонала, науковця. Вищезазначене формує уявлення про структуру післядипломної туристської освіти зокрема, як:
самоосвіта;
перепідготовка та отримання другої вищої освіти; ' підвищення кваліфікації;
аспірантура, докторантура.
Змістове наповнення функціонального результату кожного із компонентів післядипломної освіти потребує ґрунтовного відбору й аналізу навчального матеріалу. Основою для такого аналізу може бути реалізація таких змістових ліній, як: оновлення, поновлення, здобуття, удосконалення професійно-фахових знань, умінь, куль-турологічних домінант, досвіду творчої діяльності. Сформований таким чином зміст післядипломної туристської освіти уточнюється в кожному структурному компоненті. Однак пріоритети надаються тій змістовій лінії, де найповніше розкривається природа, сутність функціональної діяльності професіонала. Зокрема, у процесі перепідготовки та отримання другої вищої освіти пріоритетним є здобуття, оновлення, поповнення, удосконалення професійно-фахових знань, умінь (наприклад, туризмознавець як професія). Фахово-діяльнісні знання, уміння набуваються, оновлюються у процесі підвищення кваліфікації (наприклад, фахівець із готельної справи; із ресторанної справи та ін). Зазначимо, що до підвищення кваліфікації фахівців туристської сфери необхідно підходити диференційовано:
1. Підвищення кваліфікації в рамках практичного введення
в професійну діяльність проводиться для працівників, які працюють у цій галузі, однак не повністю відповідають вимогам професійної діяльності.
2. Підвищення кваліфікації в рамках поглиблення спеціалізації має на меті збереження та покращення фахового рівня працівника. Найбільше уваги тут приділяється професійній практиці та набуттю нових знань.
3. Підвищення кваліфікації з метою переведення на інше адекватне робоче місце (ротація) забезпечує полегшення зміни робочого місця з аналогічними обов'язками або потребу наявності спеціальних знань.
4. Підвищення кваліфікації з метою досягнення підвищення
професійного рівня. Курси, що орієнтують фахівців на більш вищий рівень професійної діяльності.
Наступним рівнем неперервної післядипломної освіти є аспірантура і докторантура, що пріоритетно зорієнтовані на удосконалення культурологічних домінант, культури мислення, методології пізнання професійних явищ. Розвиток індивідуальності, становлення самодостатньої особистості професіонала пріоритетно зорієнтована на змістову лінію: реалізацію досвіду творчої діяльності.
Варто зазначити, що окреслені змістові лінії не дискретні, у процесі відбору структурних компонентів післядипломної освіти спеціалістів туристської індустрії необхідно враховувати як характерні особливості чотирьох змістових ліній, так і пріоритетність однієї із перерахованих ліній. Адже призначення кожного компо-ненту реалізується лише у відношенні до інших структурних частин і цілого загалом (у нашому випадку - післядипломної освіти спеціалістів туристської індустрії).
Зосередженість на конкретних цілях післядипломної туристської освіти вимагає проектування змісту, відповідної методики. Охарактеризуємо основні позиції, які вважаємо пріоритетними при відборі змісту. Передусім необхідна розробка теоретичної моделі структури професійної діяльності фахівців, гуманістично і культурологічна зорієнтована. Мірилом досягнення рівня післядипломної освіти має стати особистість професіонала, розвиток його особистісно-смислової сфери, ознакою якої є ставлення до професійної діяльності, її переживання та усвідомлення цінностей, а не знеособлені знання, уміння та навички спеціаліста. Професійний розвиток професіонала - це розвиток інтелекту; емоційно-вольової, моральної сфер; самостійності, автономності, неконформності; позитивного ставлення до світу; мотивації самовдосконалення, самоактуалізації. По-друге, потребує обґрунтування філософсько-парадигмальний (проектно-стратегічний), змістово-логічний
(структурно-інформаційний) і ресурсно-технологічний (процесуальний) компоненти державних стандартів післядипломної освіти працівників сфери туризму. По-третє, необхідно розробити та апробувати навчальні плани і програми для різних категорій працівників у туристській галузі.
Складність проблеми обґрунтування адекватних сучасності цілей післядипломної освіти спеціалістів туристської сфери досить зрозуміла. Тому вести мову про способи контролю і оцінки результатів у цій освітній галузі поки ще не приходиться, тим паче у режимі синхронної оцінки (тобто у режимі реального часу). Але й залишати без уваги саме цей аспект освітньої сфери також не можна. У зв'язку з цим необхідно розробити міждисциплінарні критерії пролонгованої (моніторингової) оцінки виконання цільових параметрів, їх вияву в конкретних життєвих і професійних ситуаціях, в системі різноманітних професійних відносин особистості й соціуму. Зрозуміло, наскільки тяжке завдання. Але без його розв'язання неможлива цілісна оцінка результативності післядипломної освіти спеціалістів туристської індустрії, як неможливо також розраховувати й на доказове внесення необхідних коректив в політику і стратегію післядипломної туристської освіти.
ЛІТЕРАТУРА
1. Аббасова О. С, Владиславлев А. П. Система непрерьівного образования: реальность и перспективи / Под ред. В. Г. Афа-насьева. - Ташкент, 1983. - 159 с. 2. Бордовская Н.В., Реан А. А. Педагогика. - С-Пб: Питер, 2001. - 283 с. 3. Білоус В. Т., Горюнова Л. І. Основи організації та викладання у вищій школі. - Ірпінь, 2001. - 140 с. 4. Гершунский Б. С. Философия образования для XXI века (В поисках практико-ориентированных образовательных концепций). - М.: Изд-во "Совершенство", 1998. - 608 с. 5. Гершунский Б.С., Малькова З.А. Педагогические аспектиконцепции непрернвного образования // Теоретико-методологические и прикладнне проблеми развития единой системи непрернвного образования: Материалн конф. - М.: АПН СССР, 1990. - Ч. 1. - 271 с. 6. Державний класифікатор України: Класифікація видів економічної діяльності ДК 003-95. - К.: Держстандарт України, 1995. 7. Державний стандарт України ДСТУ 1.5-93: Державна система стандартів України. Загальні вимоги до побудови, викладу і оформлення та змісту стандартів. - К.: Держстандарт України, 1993. 8.
Закон України "Про вищу освіту" / Науково-практичний коментар. За заг. ред. Міністра освіти і науки України Кременя В.Г. - К., 2002. - 32 с. 9. Зинченко Г. П. Предпосылки становлення теории непрернвного образования // Советская педагогика, 1991. - № 1. -С.81-87. 10. Леднев В. С. Непрерывное образование: структура и содержание. - М.: АПН СССР, 1988. - 282 с. 11. Краевский В. В. Содержание образования: вперед к прошлому// Педобщество России. - М., 2000. 12.
Крылова Н. Б. Культурология образования. - М.: Народное образование, 2000. - 269 с. 13. Кондрашова Л.В. Процесе обучения в высшей школе. - Кривой Рог: КГПУ; НВН, 2000. - С.72. 14. Маслов В. И. Теория и методика организации непрернвного повышения квалификации руководителей школ: Учеб. по-собие. - К.: МО УССР, 1990. - 259 с. 15. Маслова Н.В. Ноосферное образование. Научнне основи. Концепция. - М., 2002. - 338 с. 16. Мехонцева Д. М. Обьективнне закони - основание для теории педагогики // Школьние технологии. - 2002.-№ 1. - С. 20-28. 17. Ничкало Нелля. Стандарти професійної освіти: проблеми методології і творчих пошуків // Професійна освіта: педагогіка і психологія. - Київ, Ченстохова, 2000. - 4.11. С. 47-65. 18. Осипов В.Г. Социально-философский анализ современной концепции непрерывного образования. - Ереван: АН Арм. ССР, 1989. - 218 с. 19. Психология и безопасность. - Таллінн: Валгус, 1989. - 448 с. 20. Среднесрочная стратегия. 2002 - 2007. Вклад в дело мира и человеческого развития в зпоху глобализации посредст-вом образования, науки и коммуникации. - Париж: Изд-во ЮНЕСКО, 2001. - 57 с. 21. Семиченко В. А. Пути повышения зффективности изучения психологии. - К.: Магистр, 1997. - 119 с. 22. Слободенюк Е.В. Туризм як чинник гуманізації відносин між народами: Автореф. канд. філос. н.: 09.00.03. - К., 2003. - 19 с. 23. Теоретические основы непрерывного образования / Под ред. В. Г.Онушкина. - М.: Педагогика, 1987. - 208 с.
Все о туризме - Туристическая библиотека На страницах сайта публикуются научные статьи, методические пособия, программы учебных дисциплин направления "Туризм".
Все материалы публикуются с научно-исследовательской и образовательной целью. Права на публикации принадлежат их авторам.
