3.3. Організація навчально-виробничої практики майбутніх фахівців сфери туризму (Поважна Л.І.)
Одна з головних особливостей підготовки студентів у вищій школі - її зв'язок з життям, з конкретними особливостями майбутньої практичної діяльності. Увесь шлях розвитку вищої освіти - свідоцтво бажання наблизити теоретичну підготовку до практичної.
Це можливо за умови оновлення змісту освіти з урахуванням досягнень науки, новітніх технологій та передового досвіду.
? Практична підготовка в галузі професійної освіти виступає з одного боку як частка професійної освіти, а з другого - практичної.
Розглянемо загальну сторону аспекту термінологічного апарату.
Відомо, що практична підготовка студентів започатковується в процесі теоретичного навчання, коли проводяться лабораторно-практичні заняття, вирішуються завдання певного виробничого змісту. Традиційно в професійній педагогіці термін "практична підготовка" використовується для визначення характеру навчання, як складової частини професійної освіти, що відображає закономірності, зміст, методи і форми організації процесу формування умінь і навичок, який спрямований на формування здатності студентів до кваліфікаційної виробничої праці за обраною спеціальністю.
Отже, практична підготовка, яка разом з теоретичною створює основу, є провідною частиною всієї професійної освіти.
При підготовці фахівців різних рівнів практична підготовка має велике психологічне значення, зокрема:
чергування розумової праці з фізичною діяльністю сприяє покращенню кровообігу, удосконалює м'язову систему, підвищує розумову працездатність;
позитивне ставлення до праці, підготовки може виявлятись як життєва необхідність і як внутрішня потреба людини;
під час роботи відбувається тренування різних аналізаторів, їх розвиток;
практика стає критерієм засвоєння знань, перевірки їх якості і кількості;
має місце удосконалення професійної уваги.
У психологічній науці усталеною є думка про те, що активність людської свідомості та пізнання зумовлені їхнім зв'язком з практичною діяльністю. Активність пізнавального суб'єкта зумовлена його практичним ставленням до дійсності. Отже, пізнання і практика, як один із послідовних етапів практичної підготовки, тісно взаємопов'язані і є органічним поєднанням двох сторін єдиного процесу, тому що пізнавальна діяльність неможлива без активної взаємодії між суб'єктом та об'єктом.
Практика, як філософська категорія, означає предметно-перетворюючу діяльність людей, спрямовуючи, насамперед, на задоволення їхніх матеріальних та духовних потреб.
"Практика" - це і чуттєво-предметна діяльність окремої людини, і спільна, досвід всього людства у його історичному розвитку. Практична діяльність за своїм змістом і за способом здійснення завжди має суспільний характер. У широкому розумінні практика поєднує всі види чуттєво-предметної діяльності людини: виробничу, художню, адміністративну, технічну, спортивну, педагогічну тощо. Основні види практичної діяльності людей - матеріально-виробнича, суспільно-політична, науково-експериментальна.
Таким чином, практика - багатогранна за змістом, складна і цілісна система, що включає такі компоненти, як мета, потреба, мотив, предмет, на який спрямована діяльність, засоби досягнення мети, результат діяльності.
Зазначимо, що взаємозв'язок пізнання і практики різноманітний і зумовлюється такими факторами:
а) у практичній діяльності народжуються пізнавальні стосунки,
що є основою практики і забезпечують її розвиток. Практичне ставлення людини до дійсності є первинним, основним і визначальним, тому що практика - основа існування та розвитку людини і суспільства в цілому;
б) практика - це основа кожного пізнавального акту, розкриття законів та закономірностей природи і суспільства;
в) практика виступає і рушійною силою пізнання, що дає необхідний фактичний матеріал, який підлягає узагальненню і теоретичній обробці; потреби, завдання поставлені практикою, служать стимулом розвитку науки;
г) практика є сферою застосування знань, і у тому розумінні вона - кінцева мета пізнання;
д) суспільна практика (матеріальне виробництво, громадська діяльність, науковий експеримент) виступає одним критерієм істини.
Практика об'єднує в собі об'єктивний світ і природу, що їх перетворює людська діяльність.
Разом з тим відзначимо, що істинний зміст поняття "практика" розкривається згідно з поняттям "теорія". Теорія і практика - філософські категорії для позначення духовної та матеріальної сторін єдиного суспільно-історичного процесу. Отже, теорія і практика діалектично взаємопов'язані і складають єдність протилеж-ностей.
Крім того, у нерозривній єдності теорії і практики пріоритетна роль належить практиці. Теорія виникає у результаті практичних потреб.
Відображуючи та узагальнюючи огляд минулого, теорія зосереджує і спрямовує зусилля на головному, допомагає знайти необхідні дійові та ефективні засоби досягнення практичних цілей, теорія і практика у навчанні - це дві органічно пов'язані сторони єдиного процесу пізнання.
Не зважаючи на величезну різноманітність видів діяльності людини і неоднозначність вживання в літературі і побуті термінів "уміння" і "навички", вони мають розглядатись у двох значеннях: психолого-педагогічному і суспільно-історичному. Пояснюється це тим, що особистість студента є, з одного боку, об'єктом психолого-педагогічного впливу, завдяки якому студент набуває знань і навичок, а з іншого, - стає соціальною особистістю.
Отже, знання і уміння, взаємопов'язані як абстрактне і конкретне. Людина знає тільки те, що вміє, і навпаки. Ще А. Дистервег висловлював непохитну істину: студент знає добре тільки те, що вміє правильно висловити. Своєю появою уміння засвідчує рівень оволодіння певними знаннями. Якщо студент здатний розповісти, як має бути виконана та чи інша робота, пов'язана, наприклад, з роботою на комп'ютері, то це ще не означає, що він вміє її виконувати.
Таким чином, психологічною основою уміння є з одного боку розуміння взаємовідносин між метою діяльності і засобом її виконання, а з іншого - умовами, у яких потрібно діяти.
Узагальнення всіх трактувань поняття "уміння" дає змогу зробити висновок, що це здатність людини виконувати певний вид діяльності. Як відомо, здатність виконувати роботу характеризується ще одним важливим параметром - навичками, під якими варто розуміти ступінь здатності виконувати дії, тобто виконувати їх під меншим контролем свідомості, або автоматично.
Процес розвитку умінь і навичок протягом всіх етапів практичної підготовки, яка базується на основі знань студентів про конкретну дію, починається з формування у них початкових умінь. Закономірно, що від простих навичок в професійній підготовці переходять до формування складних навичок (див. схему 3.4).
В міру повторення однієї і тієї ж дії, уміння виконувати її все більш відточується, вдосконалюється. Разом з тим, легкість і швидкість, а також певна своєрідність оволодіння умінням виконувати ту чи іншу діяльність залежить від природних і набутих якостей особистості, зокрема, від задатків і здібностей людини, її попереднього досвіду.
Уміння, під кутом зору ступеня їх сформованості, поділяються на початкові, проміжні і завершальні (майстерність). На прикладі підготовки фахівців для сфери туризму можна побачити процес формування умінь (див. схему 3.5).
Практична підготовка має великий вплив на виховання і розвиток всіх сторін особистості. Винятково важливе значення практичної підготовки і для розумового розвитку особистості. Правда, воно суттєво відрізняється залежно від освітньо-кваліфікаційного рівня особливо значущим вона є для IV рівня (магістр). Це пояснюється тим, що підвищення кваліфікаційного рівня професійної майстерності потребує збільшення ваги інтелектуальних умінь (уміння бачити проблеми, висувати гіпотези і знаходити їх розв'язання тощо).
Значний вклад практичної підготовки у формування психологічної підготовки, комунікативної, фізичної, екологічної та естетичної культури.
Схема 3.4 Процес формування навичок.
Принципи, методи і форми практичної підготовки
Крім загальних завдань практичної підготовки в галузі професійної освіти є конкретні завдання які формуються залежно від освітньо-кваліфікаційного рівня, професії та спеціальності.
Розробка системи професійної освіти має здійснюватись за принципами дидактики, яка включає в себе: зміст навчання, принципи, методи, форми, підготовку викладачів.
Дидактичні закономірності знайшли своє конкретне втілення в основних положеннях, що отримали назву принципів.
Дидактичні принципи - це система вихідних положень, що визначають закономірності формування знань, умінь і навичок в практичній підготовці студентів.
Видокремлюються також такі принципи:
органічний зв'язок теорії з практикою;
відповідності цілей навчання запитам суспільної практики;
творчого володіння досягненнями педагогіки і передовим досвідом викладання;
єдність навчання і виховання;
свідомість і активність студентів;
самостійність студентів у навчанні;
науковість, професійна спрямованість навчання і зв'язок його з виробництвом;
опори на чуттєво-наочне і емоційне в навчанні;
свідомого і міцного оволодіння знаннями, уміннями і навичками;
планування і системності (систематичності);
вибору і застосування доцільних засобів і методів навчання;
відповідності організованої форми спільної діяльності викладача і студентів змістовній стороні цієї діяльності (зміст, методи, засоби і результати навчання);
колективного характеру навчання і врахування індивідуальних особливостей студентів;
перевірки і самоперевірки результатів навчання на основі регулятивних рішень.
Кожен із названих принципів орієнтує викладача в плануванні практичної підготовки, виступає як необхідний елемент в забезпеченні його цілісності і повноцінності, є самостійним, не замінюється і не поглинається іншими принципами. Разом з тим, всі вони відрізняються взаємозв'язком і взаємопроникненням, тобто ні один з них не може бути реалізованим у повному обсязі без участі інших.
Методи навчання при практичній підготовці - це засоби спільної діяльності викладача і студента, за допомогою яких досягається набуття студентами практичних знань, умінь і навичок, професійної майстерності, виховуються навички моральної поведінки, розвиваються розумові і фізичні сили, творчі здібності. Зміни в характері та змісті праці, соціальних завдань зумовлюють зміни у методах професійної підготовки.
Фактично методи навчання при практичній підготовці не менш різноманітні, як при теоретичному навчанні, зокрема, з зовнішнього боку, з боку форм, в яких вони виступають (див. схему 3.6).
Аналізом досвіду практичної підготовки встановлено, що тут застосовується багато методів у чистому вигляді, однак у більшості випадків - у сполученні з іншими. Найчастіше в практичному навчанні застосовуються такі методи:
розповідь-пояснення;
бесіда:
демонстрація:
вправи;
самостійна робота:
навчально-виробнича екскурсія.
Схема 3.6 Класифікація методів практичного навчання
Якщо зміст навчання відповідає на запитання "Чого навчати?", принципи визначають основні вимоги до навчального процесу, методи охоплюють шляхи і засоби навчання, то форми показують найраціональнішу його організацію.
Отже, під формами навчання розуміють різні варіанти організації і взаємодії студентів і керівників практики, зовнішні рамки їх взаємопов'язаної діяльності.
Як показав аналіз використання форм в процесі організації практичної підготовки їх можна поділити на три групи (див. схему 3.7).
Схема 3.7 Аналіз використання форм в процесі організації практичної підготовки
Практична підготовка студентів вищих навчальних закладів України є невід'ємною складовою частиною освітньо-професійно'ї програми підготовки фахівців, основним завданням якої є якість практичної підготовки випускника за освітньо-кваліфікаційним рівнем: "молодший спеціаліст", "бакалавр", "спеціаліст", "ма-гістр".
Практика має велике значення для підготовки та формування фахівця і дає змогу:
володіти необхідними знаннями щодо сучасних змін у державотворенні, умінням і навичками прийняття та пошуку інноваційних шляхів виваженої раціональності у майбутній професійній діяльності;
виявити уміння та навички організаторської, управлінської діяльності щодо забезпечення трудової та технологічної дисципліни, створення безпечних умов праці для здоров'я;
приймати професійні рішення з урахуванням їх соціально-економічних та психологічних наслідків;
володіти уміннями та навичками застосування прогресивного досвіду з питань організації управління та визначення можливих обсягів, умов та сукупності наслідків його адаптації в очолюваному підрозділі.
В самому загальному вигляді можна визначити такі послідовні етапи практичної підготовки:
лабораторні, практичні заняття, на яких починається формування первинних навичків (із спеціальних дисциплін);
навчальна практика - завданням якої є ознайомлення студентів із специфікою майбутньої спеціальності, отримання первинних професійних умінь і навичок із загально-професійних і спеціальних дисциплін, робітничих професій, передбачених навчальним планом відповідної спеціальності;
технологічна практика - метою якої є ознайомлення студентів-практикантів безпосередньо на підприємствах, організаціях, установах з виробничим процесом і технологічним циклом виробництва, відпрацювання вмінь і навичок з робітничої професії та спеціальності, закріплення знань, отриманих при вивченні певного циклу теоретичних дисциплін та набуття первинного практичного досвіду; o професійна практика, яка є завершальним етапом навчання і проводиться з метою узагальнення і вдосконалення знань, практичних умінь та навичок на базі конкретного суб'єкта господарювання, оволодіння професійним досвідом та готовності майбутнього фахівця до самостійної трудової діяльності, збору матеріалів для дипломного проекту (роботи). Для концепції практичної підготовки можна зробити висновок: одною з основних детермінант структури практичної освіти є структура поетапного засвоєння діяльності. Ця структура є наскрізною. Можна виділити і ряд її наскрізних компонентів, які і складають її зміст (програму) кожної окремої практики.
Таким чином, документ, який регламентує практику на весь період навчання спеціальності і який визначає як організаційні відносини, так і методи, форми практичної підготовки, є наскрізна програма.
При розробці програми потрібно враховувати наступні принципи:
1. Зміст наскрізної програми визначається моделлю діяльності фахівця, освітньо-професійною програмою, кваліфікаційною характеристикою та навчальним планом.
2. Особливості того чи іншого виду практики залежать від специфіки завдань навчально-практичної діяльності студента.
3. Зв'язок між видами практик має передбачати наступність
навчальної діяльності щодо формування умінь і навичок в загальному процесі професійного становлення майбутніх спеціалістів.
4. В основу змісту має бути покладений опис методів і форм діяльності студентів і керівників практики.
5. Керівник практики має передбачати які теоретичні знання і у якій конкретній ситуації будуть застосовані студентами на практиці.
6. При складанні програми потрібно виходити з принципових відмінностей, методів, форм, прийомів, що використовуються у навчальній практичній діяльності. Практика, як
головна складова практичної підготовки, передбачає відповідні методи, форми навчання які викладені у другому питанні. Наскрізна програма - це основний навчально-методичний документ, що регламентує мету, зміст і послідовність проведення практики студентів на визначених базах практики, підведення підсумків практики студентів і містить рекомендації щодо видів, форм і методів контролю якості підготовки (рівня знань, умінь та навичок), які студенти мають отримувати під час проходження практики за кожним освітньо-кваліфікаційним рівнем: молодший спеціаліст, бакалавр, спеціаліст, магістр.
Отже, наскрізна програма дає змогу забезпечити:
1) цілісність професійної підготовки, визначеної змістом професійної діяльності, тобто дидактично обґрунтовану послідовність процесу формування у студентів системи професійних умінь та навичок відповідно до функціональної діяльності;
2) оптимальний зв'язок змісту практики із змістом з навчального плану. Програму практики за змістом та термінами потрібно пов'язувати з відповідним матеріалом програм теоретичного навчання.
3) послідовне розширення кола умінь та навичок, їх поступове ускладнення при переході від одного виду практики до іншого;
4) безперервність і наступність практики.
На основі наскрізної програми практики студентів щорічно розробляються або перезатверджуються робочі програми відповідних видів практики. Для студентів та керівників практики від навчального закладу та бази практики робочі програми практики студентів є основним навчально-методичним документом, на підставі якого розробляються інші методичні документи.
Особливості практичної підготовки спеціалістів для сфери туризму практики в навчальній фірмі.
У світовій практиці в галузі туризму склалась потреба в спеціалістах на рівні вищої освіти, готових до самостійної творчої діяльності в своєму напряму, які мають поглиблену професійну спеціалізацію.
Такого роду спеціалісти існують у багатьох сферах вітчизняної культурної діяльності, це традиція, притаманна національному менталітету, устрою нашого суспільства.
Стрімке накопичення знань у сфері туризму призводить до підвищеної різноманітності підходів до проектування методологічних, теоретичних і практичних складових професійної освіти в сфері туризму.
Виховання гуманістичних поглядів у рамках професійної освіти - важливе змістовне завдання навчання студентів туризму.
Світова практика педагогіки пропонує нам два її види - технократичну і гуманістичну. Технократична педагогіка пропонує жорстку систему рекомендацій щодо засвоєння знань, формування умінь і навичок за чітко розробленою технологією для виховання заданих якостей. Гуманістична педагогіка, заснована на вченні А. Маслоу про потреби особистості, передбачає вільний вибір предметів і дисциплін для оволодіння знаннями, уміннями та навичками.
Аналізуючи особливості професійної підготовки менеджерів туризму і готельного господарства, можна визначити, що навчання має будуватися на базі технократичної моделі з елементами гуманістичного підходу. На практиці це мусить мати вигляд стрункого, розробленого на основі Державного стандарту, плану навчання, який включає в себе обов'язкові дисципліни, спеціальні і елективні курси спеціалізації.
У наш час туристське виробництво орієнтується на специфіку індивідуальних потреб туристів, тому професійна підготовка менеджерів туризму і готельного господарства має базуватись на принципах педагогічної дидактики.
Місія професійної освіти в сфері туризму має сприяти швидкій і поступовій професіоналізації індустрії туризму, зміцненні позитивного впливу туризму на всі сфери життєдіяльності.
Вивчення та аналіз професійної підготовки в галузі туризму дозволили констатувати неадекватність підготовки фахівців туристського бізнесу громадській потребі, яка постійно зростає. З'являється розрив між реальною підготовленістю випускника і тими вимогами, які висуваються суспільством до рівня професійної підготовки.
Причини цього полягають у:
відсутності необхідного набору Державних освітніх стандартів вищої освіти з нового напрямку "Туризм", що не дозволяє більш ефективно і якісно здійснювати туристський бізнес;
недосконалості форм і методів організації навчального процесу;
слабкій практичній підготовці студентів.
Проблема педагогічних умов ефективності освіти - одна з ключових, від її вирішення залежить успішність педагогічного процесу. В навчально-науково-виробничому комплексі "Туризм, готельне господарство, економіка і право" складаються такі педагогічні умови, які дозволяють прогнозувати поступовий розвиток туристської педагогічної концепції. Можна сформувати тріаду параметрів, які знаходяться у витоків освітнього процесу в туризмі:
технологія професійної туристської освіти;
відносини, які виникають при реалізації цієї технології;
індивідуальні якості, які визначають культурно-особистісний образ людини.
До першої підсистеми (технологія професійної туристської освіти) належить один із компонентів, який дозволяє підвищити професійну підготовку фахівця сфери туризму - це матеріально-технічне та фінансове забезпечення професійно-педагогічної діяльності. До його складу можна віднести навчально-виробниче об'єднання "Практика"(готель "Гостинність", фірма "КУТЕП-Тур", ресторан, бар, центр розвитку кар'єри, рекламно-видавнича група).
Щоб сформувати у студентів ті чи інші професійні якості і уміння, необхідно надати їм можливість закріпити знання на практиці. Як приклад, покажемо, що такою практикою стала робота студентів в навчальній фірмі "КУТЕП-Тур".
Головним завданням її створення була реалізація практичної моделі навчальної фірми, в якій здійснюється професійна підготовка спеціалістів туристської сфери.
Розробляючи модель навчальної фірми, ми посилили практичну направленість змісту роботи фірми, що дало можливість включати студентів в більш активну практичну діяльність (див. схему 3.8).
Проблеми моделювання засобу вивчення різноманітних об'єктів природи і суспільства вивчаються досить широко. Саме поняття "модель" набуло загальнонаукового характеру.
В сфері туризму "моделювання" пов'язують з побудовою, вивченням і використанням моделей для визначення і уточнення характеристик і направлень оптимізації процесу професійної підготовки. В туризмі моделі виконують такі функції:
використання в якості заміни об'єкта з тим, щоб дослідження на моделі дозволили отримати нові знання щодо професійної діяльності;
надають допомогу в узагальнені емпіричних знань, можливість виявляти закономірні зв'язки різноманітних процесів і явищ в області туризму;
моделі істотно впливають на втілення експериментально перевірених робіт в практичну сферу.
В основі побудови моделей навчання у фірмі лежить структурна схема навчальної фірми (див. схему 3.9).
Схема 3.9 Модель навчання в фірмі
В педагогічній практиці існує ряд емпірично сформованих підходів активізації пізнавальної дійсності студентів, формування в них професійних умінь та навичок. Найбільш комплексним і результативним методом навчання є дія. Даний тип навчання здійснюється в навчальній фірмі, в вигляді вирішення реальних завдань в реальних умовах або в умовах, максимально наближених до реальних.
В процесі навчання роль викладача може взяти на себе колектив.
Структура процесу навчання в фірмі передбачає взаємодію викладача і студентів.
Навчальна фірма "КУТЕП-Тур" була створена в 2001 році з метою організації практичної роботи студентів з тематики, яка пов'язана з туристсько-екскурсійною діяльністю.
В структурі навчальної фірми існують ті ж підрозділи, які характерні для фірм - туроператорів.
Робота студентів в навчальній фірмі починається на першому курсі. В процесі вивчення предмету "Введення в туризм" студенти на фірмі проходять практику в якості турагентів, складають різноманітні програми обслуговування, тобто набувають навичок з даної спеціальності. В рамках вивчення спецкурсу "Екскурсознавство" за замовленням фірми під керівництвом викладача студенти беруть участь в розробці туристсько-екскурсійних маршрутів по Україні, складають конспекти лекційних занять з тематики екскурсій. Так формуються уміння та навички екскурсоводів.
На другому курсі студентам довіряють виконувати функції менеджерів методичних секцій. В ролі менеджерів вони виконують роботу кураторів студентів першого курсу.
В рамках вивчення спецкурсу, наприклад "Реклама в туризмі", практичні заняття проходять в навчальній фірмі. Студенти беруть участь в проведені виставок і конференцій, займаються організацією рекламної компанії з просування туристсько-екскурсійного продукту на туристському ринку України.
Студенти третього курсу займаються вирішенням організаційно-методичних питань з конкретних видів діяльності. До їхніх функцій належить планування роботи підрозділів фірми, обговорення і вирішення поточних питань, здійснення контролю за виконанням роботи підлеглими. До третього курсу у студентів формується уявлення про конкретні види діяльності, якою вони прагнуть
займатись.
Здійснення функцій управління покладається на студентів старших курсів. Спільно з викладачами вони проводять засідання методичних секцій, консультацій для студентів молодших курсів, контролюють роботу всіх підрозділів навчальної фірми.
Студентами старших курсів розроблені різноманітні документи, згідно яких здійснюється робота навчальної фірми: "Положення про роботу навчальної фірми", посадові інструкції, програма роботи
фірми.
В навчальній фірмі успішно вирішується одне з головних завдань туристської освіти - можливість закріплення на практиці отриманих професійних знань, формування умінь і професійних навичок.
Все о туризме - Туристическая библиотека На страницах сайта публикуются научные статьи, методические пособия, программы учебных дисциплин направления "Туризм".
Все материалы публикуются с научно-исследовательской и образовательной целью. Права на публикации принадлежат их авторам.
