Розділ 2. Теоретико-методологічні основи туристського виховання
2.3. Принципи туристського виховання (Мороз Л.В.).
Поняття "принцип" (ргіпсірит - лат.) означає "початок, основа, підвалина". На сьогоднішній день загальне визначення принципів виховання не отримало свого остаточного вирішення. У різних підручниках з педагогіки та відповідних фундаментальних працях із теорії виховання, у тому числі і туристського, кількість принципів виховання, їх ієрархія та формулювання значно відрізняються. Це пояснюється тим, що, по-перше, автори дотримуються різних концепцій і джерел під час їх виведення та, по-друге, по-різному розуміють педагогічне поняття "принципи виховання". Основним джерелом обґрунтування принципів виховання для одних дослідників є досвід виховної діяльності, для других - закономірності виховання, для третіх - закономірності формування особистості.
Наприклад, академік С. У. Гончаренко виділяє такі загальні принципи виховання: "суспільна спрямованість виховання; виховання особистості в діяльності та спілкуванні; стимулювання внутрішньої активності особистості; принцип гуманізму в поєднанні з високою вимогливістю; оптимістичне прогнозування; опора на позитивні якості особистості; урахування вікових та індивідуальних особливостей учнів, виховання в колективі; єдність і погодженість вимог, зусиль і дій школи, родини й громадськості; принципи національного виховання; виховання у громадянському, національному дусі; гуманізм, демократизм, природовідповідність; діяльнісно-особистісний підхід; єдності родинного і шкільного виховання; наступність, спадкоємність поколінь" [10, С. 270].
Автори навчального посібника "Педагогіка" вирізняють нестандартні принципи виховання. Це: принцип орієнтації на ціннісні взаємини; принцип суб'єктності; принцип прийняття дитини як даність (данность - рос.) [6, С. 382-389].
Учені В.М. Галузинський і М.Б. Євтух визначають такі "принципи сучасного виховання":
гуманістичний характер змісту й методів виховання, який означає пріоритетність особистості дитини над загальним процесом масового (фронтального) колективного виховання;
поєднання виховання й навчання в єдиний навчально-виховний процес;
урахування вікових та індивідуальних особливостей кожного у процесі виховання;
створення морально-психологічного клімату в колективі, за яким би відчувався стиль педагогічної людяності й доброзичливості;
поступове перетворення вихованця з об'єкта пасивного сприймання на суб'єкт активного самовиховання;
плюралізм у діяльності громадських юнацьких і дитячих організацій, відмова від масового, огульного залучення до них [8, С. 86-87].
Дослідник Підласий І. П., крім названих вище, обґрунтовує такі принципи виховання: суспільна спрямованість виховання; зв'язок виховання з життям, працею; опора на позитивне у вихованні; особистісний підхід; єдність виховних впливів [Г8, С. 41].
Дослідник Волкова Н. П. визначає принципи як узагальнену систему вимог, які охоплюють усі аспекти виховного процесу і відображають результати виховної роботи, і виокремлює такі принципи виховання: цілеспрямованість виховання; поєднання керівництва з боку педагогів з ініціативою й самодіяльністю її учас-ників; повага до особистості, поєднана з розумною вимогливістю до неї; опора на позитивне в людині; систематичність і послідовність виховання; єдність педагогічних вимог різних соціальних інститутів; єдність свідомості й поведінки; народність; природо-відповідність; культуровідповідність; етнізація [6].
Досвід навчально-виховної діяльності свідчить про те, що цей перелік має залишатись відкритим. Ті зміни, які відбуваються у нашому суспільстві, розвиток соціально-гуманітарних наук сприяють удосконаленню виховного процесу.
Напевно, кожний погляд має своє обґрунтування та право на існування. В цілому принципи виховання визначають мету, спрямованість, зміст, організацію й методику виховного процесу. Це - знання про сутність, зміст, структуру виховання, його закони, закономірності, що виявляються як норми виховної діяльності, оптимальні науково обґрунтовані регулятори виховної практики. Вони мають об'єктивний характер за змістом, але суб'єктивні за формою, тому що мають свій прояв у діяльності конкретних посадових осіб. "Принципи виховання - вихідні положення, що випливають із закономірностей виховання й визначають загальне спрямування виховного процесу, основні вимоги до його змісту, методики та організації" [10, С. 270].
Дослідник /. П. Підласий до принципів виховання висунув такі вимоги: обов'язковість; комплексність; рівнозначність [18, С. 40]. Сукупність цих вимог забезпечує також системний підхід вихователів до виховання, комплексний вплив на кожного з них і в цілому на колектив. Дотримання психолого-педагогічних вимог одного з принципів виховання передбачає необхідність безумовного врахування вимог інших принципів, бо серед них немає головних і другорядних, вони всі рівнозначні та обов'язкові. Отже, не можна в одному випадку дотримуватись одних принципів, а в другому - інших. Це знижує ефективність виховної роботи, зводить нанівець зусилля багатьох вихователів.
В основі принципів виховання у туризмі лежать закони та закономірності виховання. Хоча між ними не існує безпосередньої жорсткої залежності, вони служать методологічною та теоретичною підвалиною для опрацювання й обґрунтування принципів виховання у туризмі. Безумовно, ці залежності є настільки різноманіт-ними, що, наприклад, з однієї закономірності виводиться не один, а кілька принципів виховання. А іноді - навпаки: із кількох закономірностей процесу виховання формулюється один принцип виховання. Це свідчить про те, що на обґрунтування принципів виховання впливають не тільки суто педагогічні закономірності, але й соціальні, філософські, психологічні, спеціально-галузеві групи закономірностей. Тому при обґрунтуванні принципів туристського виховання необхідно брати до уваги, насамперед, суспільну спрямованість, національні ідеали, цінності та традиції виховання українського народу, досвід виховання особистості різних виховних систем, закономірності формування особистості у туризмі.
У педагогіці туризму принципи виховання можна розглядати, по-перше, стосовно педагогічного процесу навчального закладу туристського спрямування, головна мета якого - підготовка фахівців для туристської галузі; по-друге, щодо суб'єкта туризму в умовах мандрівки, освоєння особистістю іншої культури.
Під принципами виховання у туризмі слід розуміти конкретні рекомендації щодо досягнення цілей туристського виховання, що стосуються:
регулювання різноманітних і змістових стосунків учасників туристської діяльності, тому що за характером власного існування вони мають суб'єктивний характер (визначають діяльність організаторів туризму і різноманітну діяльність суб'єктів туристської діяльності; відображають внутрішню сутність і сенс їхньої діяльності; визначають соціальну і прикладну спрямованість виховного процесу та діяльність організаторів туризму; зумовлюють характер і особливості різноманітної діяльності суб'єктів туризму; визначають взаємозалежність і природо відповідність всіх компонентів процесу виховання взагалі тощо);
з'ясування провідних тенденцій виховання особистості засобами туризму;
розв'язання суперечностей процесу виховання та умов досягнення успіхів у навчально-виховному процесі;
визначення змісту, методів і форм виховної діяльності тощо.
Отже, принципи туристського виховання - це найбільш загальні провідні положення, які визначають мету, ідеали, зміст, методику та організацію процесу виховання особистості у туризмі.
Надзвичайно відповідальне завдання перед теорією та практикою виховання у туризмі ставить Державна програма розвитку туризму на 2002-2010 роки, Міжнародні правові акти з регулювання туристичної діяльності; зокрема, Кодекс туриста, Хартія туризму, Глобальний етичний кодекс туризму тощо. Вони визна-чають стратегічні завдання, основні напрями та шляхи розвитку виховання у туризмі, що, у свою чергу, висуває методологічні, теоретичні, методичні та практичні завдання перед туристською галуззю.
Принципи виховання, що знаходяться у тісному взаємозв'язку, створюють цілісну єдність і становлять систему. Реалізація одного принципу пов'язана з реалізацією інших. Усі вони відображають сутність та основні особливості туристської діяльності і, відповідно, дають фахівцю сфери туризму сукупність конкретних методо-логічних, теоретичних, методичних рекомендацій щодо організації та проведення як мандрівки у різних її видах і формах, так і підготовки персоналу для туристичної галузі.
Основними характеристиками системи принципів туристського виховання, виходячи із сучасних педагогічних концепцій, на нашу думку є:
націленість на здійснення основної мети виховання особистості в сучасних умовах розвитку суспільства - формування всебічної і гармонійно розвиненої особистості - громадянина своєї держави з активною життєвою позицією та почуттям поваги до національної культури, історії кожного народу;
національна спрямованість водночас із гармонійністю, комплексністю, конкретністю та послідовністю виховних впливів у розвитку взаєморозуміння між народами;
орієнтація на забезпечення культуровідповідної комунікації суб'єктів туризму.
Узагальнюючи сучасні методологічні та теоретичні підходи до обґрунтування системи принципів виховання, які існують на сьогоднішній день у педагогіці, враховуючи закономірності туристського виховання, можна обґрунтувати таку систему принципів туристського виховання:
Цілеспрямованість виховання.
Початком будь-якої діяльності, зокрема виховної, є визначення мети. Відповідно до мети туристського виховання вся діяльність має бути спрямована на збагачення особистості моральними, етичними цінностями, поповнення та закріплення знань з історії, культурології, краєзнавства, природознавства, топографії, рекреології.
Принцип суб'єкт-суб'єктного характеру виховних взаємин. Наріжним каменем виховання у туризмі є активність та зацікавленість осіб щодо самовдосконалення, стимулювання активності суб'єктів туризму у формуванні та постійному самовихованні особистості. Визнання цього принципу означає наявність у процесі виховання діалогічної взаємодії між вихованцями, що забезпечує інтенсивність емоційних реакцій, перебудову власної поведінки з метою подолання дисонансу між фактичною моральною ситуацією та передбачуваними наслідками певних поведінкових актів.
Аналіз досвіду сучасних педагогів-новаторів показує, що найбільш ефективним напрямом підвищення якості будь-якого
виховання є створення таких психолого-педагогічних умов, в яких вихованець спроможний зайняти активну особистісну позицію та повною мірою розкритися не тільки як об'єкт виховання, а й як суб'єкт, здатний до творчого самовдосконалення.
Різноманітна діяльність учасників - основа виховання. Освоєння туристами іншої культури невід'ємне від пізнавальної, художньо-творчої діяльності, що розвиває соціальну активність, ініціативу особистості. "Особливо корисними формами туризму, які необхідно заохочувати, є поїздки з релігійними, оздоровчими, освітніми цілями, а також для культурних і мовних обмінів" [З, С. 93].
Через це останнім часом туристська політика провідних країн світу будується не на моделі мультикультуралізму, а на принципово новій моделі інкультуралізму. На відміну від мультикультурної моделі, що означає існування незалежних культур, змушених до спільного існування на одній території, культуровідповідний зв'язок, заснований на новому баченні культури, що базується на таких засадах, як:
повага власної культуровідповідності, що суперечить ідеї етнічної чистоти та монокультурних сутностей;
акцентування на взаємодії та взаємозалежності;
' постійне впровадження в життя принципу активної толерантності. Нове в інкультурному просторі - пріоритетність взаємодії, взаємозв'язку та взаємовпливу. Діалог культур базується на існуванні загальнолюдських цінностей та ідеалів. Кожен народ входить в історію людства зі своєю національною ідеєю і водночас живе тим, що об'єднує його з іншими народами. Масштаби цієї взаємодії невпинно розширюються за допомогою туризму. В процесі діалогічних зв'язків учасники туристичної діяльності набувають своєї чіткої окресленості, свого місця серед інших культур. Через діалог та за його допомогою здійснюється самовизначення культури, виявлення особистісних детермінант, самосвідомість і самоствердження особистості. Вступаючи в діалогічні зв'язки, культурну взаємодію, кожен учасник збагачується. Діалог з позиції педагогіки туризму передбачає вивчення, по-перше, нового, того, що вносить та чи інша культура в загальнолюдську скарбницю; по-друге, настільки одна культура
здатна сприймати досягнення інших культур, вслухатися в "чуже" слово (за М. Бахтіним), співчувати тривогам інших народів; по-третє, як інша особистість вміє "чуже" слово зробити своїм.
Інкультуралізм у туризмі передбачає безперервний діалог між народами, культурами, конкретними творами людської творчої діяльності. Діалог у контексті педагогіки туризму - це рівноправність партнерів, їх активність та культуровідповідність.
Принцип гуманізму й демократизму в поєднанні з високою вимогливістю та повагою до особистості вихованця.
В. О. Сухомлинський зазначав, що виховання - це перш за все людиноведення. Усю його багатогранну творчу спадщину пронизують ідеї справжнього гуманізму. Педагог-дослідник звертає увагу на піклування людини про людину, відповідальність людини за людину, відповідальність людини перед суспільством. Гуманізація, за переконанням В. Сухомлинського, обумовлена моральними нормами та цінностями становлення людини в суспільстві, доброзичливим ставленням до людей, колективу, живих істот, суспільства, взаємодопомогою, співучастю, співпрацею, гармонією колективного, культурою людських стосунків і культурою розуміння ролі своєї особистості в цих стосунках. Гуманність - це справедливість, доброзичливість і чуйність, поєднання поваги й довіри до вихованця з розумною й тактовною вимогою. Гуманність учений-дослідник убачав у піклуванні про духовне збагачення вихованців, в допомозі йому самореалізуватись у взаєминах із природою і навколишнім середовищем [20, С. 3].
Науковий термін "гуманізація" ( у перекладі з латинської мови humanus - людяний, людський) означає олюднення техніки, праці, побуту тощо. У словнику іншомовних слів термін "гуманізація" трактується так: "Світогляд, заснований на ставленні до людини як до найвищої цінності; на захисті права особистості на свободу, щастя, всебічний розвиток і прояв своїх здібностей" [19, С. 226].
Гуманізація й демократизм у туристському вихованні виявляються у ставленні суб'єктів туристської діяльності до іншої особистості, історії, традицій, культури. У Глобальному етичному кодексі туризму визначається, що "туристська діяльність має здійснюватись у гармонії із специфічними особливостями і традиціями
регіонів і країн, що приймають, дотримуючись їхніх законів, звичаїв, традицій" [9, С. 92].
Систематичність і послідовність виховання.
Ефективність виховання у туризмі залежить від послідовності, неперервності педагогічних впливів на суб'єктів туризму. Йдеться про систему педагогічних впливів, що забезпечує формування в кожного учасника туристичної діяльності, світогляду, переконань, ідеалів, інтересів, морально-вольових рис, навичок і звичок пра-вильно орієнтованої поведінки, цілісної особистості. Цей принцип актуалізується як у процесі підготовки фахівців для галузі туризму, так і під час перебування туриста на іншій території, в іншому культурному середовищі.
Єдність педагогічних вимог різних соціальних інститутів. Розумні стійкі та єдині вимоги до вихованця з боку різних соціальних інститутів посилюють педагогічний вплив на них, підвищують ефективність виховного процесу. Вияв цього принципу демонструється у практиці підготовки майбутніх фахівців для туристської галузі.
Принцип суспільної спрямованості туристського виховання полягає у використанні у виховній роботі художніх, археологічних, культурних цінностей українського народу, систематичному ознайомленні суб'єктів туризму із суспільно-політичними подіями країн світу. Виховання у туризмі повинно мати суспільний характер і відповідати узагальненому зразку ідеалу особистості.
Суспільна спрямованість виховання у туризмі передбачає ознайомлення з характеристиками країн, цінностями туристських обмінів, їх економічних, соціальних та культурних переваг. Природовідповідність.
Цей принцип передбачає врахування багатогранної, цілісної природи людини, її анатомо-фізіологічні, психологічні, вікові, генетичні, національні, регіональні особливості. Нехтування у процесі туристського виховання цими характеристиками не дає змоги ефективно використати виховні можливості мандрівки, натомість породжує незадоволення, дисонанс між потребами й можливостями подорожнього.
Одне з головних завдань організаторів туристської діяльності - бачити неповторність, творчу індивідуальність кожного туриста, вихованця, виявляти неповторний індивідуальний талант, створювати оптимальні умови для його розвитку.
Культуровідповідність.
Передбачає органічний зв'язок з культурним, загальнолюдським надбанням, історією свого народу. Учасники туристського процесу, туристи мають брати до уваги соціально-культурні традиції та звичаї свого народу, розуміти духовну єдність та спадкоємність поколінь.
Принцип сполучення комплексного, диференційованого та індивідуального підходу у виховній діяльності.
Зміст цього принципу полягає у тому, що професіонали сфери туризму мають застосовувати різноманітні методи та форми виховання, які б забезпечували найкращий виховний вплив та слугували самовдосконаленню особистості.
Принципи туристського виховання - система з властивим взаємозв'язком, взаємозалежністю та різноманітністю взаємин. Відтак професіоналам туристської діяльності необхідно орієнтуватись не на окремі принципи виховання, а на їх систему, що забезпечує оптимізацію як процесуального, так і змістовного компонентів виховання суб'єктів туризму. Творче використання принципів виховання у туризмі забезпечує ефективність виховної взаємодії учасників.
Отже, принципи туристського виховання, по-перше, базуються на закономірностях виховання та виховного процесу в туризмі; по-друге, встановлюють систему вимог до визначення, опрацювання й обґрунтування цілей, ідеалів, змісту, методів, форм туристського виховання та методичних основ їх упровадження у туристську практику; по-третє, визначають загальну й специфічну спрямованість виховання суб'єктів туризму; по-четверте, є основними положеннями, на яких ґрунтуються при організації виховних заходів; по-п'яте, визначають характер діяльності суб'єктів щодо самовдосконалення; по-шосте, визначають перспективні напрями розвитку теорії та практики туристського виховання тощо.
Все о туризме - Туристическая библиотека На страницах сайта публикуются научные статьи, методические пособия, программы учебных дисциплин направления "Туризм".
Все материалы публикуются с научно-исследовательской и образовательной целью. Права на публикации принадлежат их авторам.
