1.3. Методологічні проблеми дослідження туризмології в контексті педагогіки туризму (Фоменко Н.А.)
Засобом якісного розв'язання складних завдань педагогіки туризму є методологічне обґрунтування досліджень, тому що від якості, обґрунтованості та достовірності рекомендацій залежить зміст, організація та результат туристсько-педагогічного процесу взагалі та туристського виховання, зокрема.
Актуальність методологічної проблематики у розрізі педагогіки туризму визначається особливостями етапу пізнання, на якому знаходиться сучасна наука про туризм, а також особливостями туристської практики. Нові туристські знання виходять за межі традиційної системи понять. Наприклад, це проблеми діалектичного сполучення національних традицій у вихованні туриста із загальнолюдськими цінностями виховання, впровадження в практику туристської освіти гуманістичних ідей і педагогіки співробітництва, побудова аксіологічної системи туристського виховання тощо. Це обумовлює необхідність внесення нових понять і категорій до теорії та методики виховання.
Орієнтацію на методологічні проблеми обумовлюють також нові соціальні завдання, що випливають із соціально-економічних потреб туризму. Виходячи зі змісту туризму, особливостей та перспектив розвитку, який має переважно виховний характер, у педагогіці туризму можна виокремити два категоріальні поєднання - "теорія і практика виховання, навчання і розвитку фахівця сфери туризму" та "теорія і практика виховання, навчання і розвитку особистості в туризмі". Безсумнівно, ці категорії є найбільш загальними для педагогіки туризму та історичних перспектив її розвитку. В зв'язку з цим варто окреслити основні установки парадигми, в яких може розвиватися педагогіка туризму, які за суттю своєю близькі до установки парадигм розвитку психолого-педагогічних знань у філогенетичному і онтогенетичному вивченні ними сутності людини.
Натуралізм як співвідношення "людина - природа", де поход-будь-якої психічної функції пояснюється біогенетичною програмою, природною здатністю людини. В даному випадку для педагогіки туризму важливо застосувати подвійну причинну детермінацію: в якостях і виявах психічного віддзеркалюються біогенетичні перетворення, а в психічних функціях - наслідок пристосування індивіда до природного і соціального середовища. Формування особистості у цій парадигмі зводиться до визрівання і вікової дорослості, невтручання в процеси психічного розвитку засобами педагогіки туризму [1, С.17-28].
Соціоморфізм характеризується співвідношенням "людина - суспільство". Людина вважається соціальним індивідом, сутність якого - не в природі, не в ньому самому, а в суспільстві. Це найбільш характерна установка для етапу розвитку туризму за радянських часів. Процеси формування в цій парадигмі мають цільову детермінацію і описуються теоретичною схемою "індивід - соціальна структура", а сенс формування особистості в даній парадигмі туризму - соціалізація індивіда, формування внутрішнього світу людини за заданими нормами, зразками, мірками. Така практика в педагогіці туризму постає в тозі масового туризму.
Гносеологізм, що передбачає: пізнавальне ставлення людини до світу є висхідним і фундаментальним, воно визначає і забезпечує будь-які інші ставлення. Когнітивний підхід ґрунтується на класичній методологічний схемі раціоналізму Нового Часу "8 - О" (взаємодія суб'єкта і об'єкта, результатом яких є певна система відносин). Педагогіка туризму в даній парадигмі редуціюється до пізнавального розвитку, до виникнення і становлення когнітивних структур, механізмів, стилів, які забезпечують взаємодію суб'єкта (туриста) і об'єкта, який пізнається ним.
Культурологічний напрям у педагогіці туризму визначається відношенням "людина - культура". Ця парадигмальна установка є кардинальною альтернативою натуралізму і соціоморфізму. Культурологічний підхід полягає в принциповому подоланні базових схем попередніх парадигм: не існує прямого і безпосереднього
зв'язку "людина - природа", "людина - суспільство", бо і природа, і суспільство, будучи фундаментальними передумовами становлення і розвитку людини, не стають прямо змістовними характеристиками ні особистості, ні її світу. Вони завжди мають цілісність, конкретно історичний вимір, виявляють себе перед людиною як визначені канонічні форми культури, з якими неможлива безпосередня зустріч, неможлива їх пряма інтеріоризація (прилучення до них вимагає посередника, своєрідного медіатора). Базовою пояснювальною схемою в даній парадигмі є співвідношення "особистість - канон", яким долається розрив і протиставлення зовнішнього - внутрішнього, об'єктивного - суб'єктивного, біологічного - соціального, матеріального - ідеального тощо.
Особлива парадигмальна установка в педагогіці туризму - теологізм, понятійний лад якого розкривається співвідношенням "людина - Божество", - це цілісний погляд на людину, одночасне бачення її походження (як?), сутності (що?) і призначення (навіщо? в ім'я чого?). Практика віри, діяльність спасіння і процес перетворення в теологізмі є смисловими і діяльнісними формами становлення і розвитку людського в людині. Здійснюючи паломництво у Святі місця, людина набуває справжнього душевного поєднання з Вищим, Абсолютним, Іншим, аніж тим, яке відкривається людині в її безпосередньому існуванні. Подібний стан людини передбачає наявність в ній особливого начала, яке не зводиться ні до природного, ні до суспільного, яке не пояснюється ні спадковістю, ні впливом оточуючого будь-якого рівня культурного середовища. Це - духовне начало, воно - основа буття людини в усіх його вимірах.
Антропологічна парадигма педагогіки туризму робить отримані людиною знання живими (В.П.Зінченко) завдяки суб'єктивності (внутрішній світ, індивідуальність, самітність тощо). Категорія суб'єктивності - та основа, яка дозволяє розгорнути і панораму, і перспективу про людину подорожуючу. Суб'єктивне начало в педагогіці туризму вибудовується як трансуб'єктивне, як похідне від історичної взаємодії і суми діяльностей історичних суб'єктів; воно є надзвичайно складною сукупністю суспільно-історичних норм і
цінностей людського буття, фіксованих в живих образах культури - у творах, традиціях, ритуалах, звичаях.
Педагогічні засади туризму зумовлюються передусім творчим характером життєдіяльності людини, тому обмеженими є ґрунтування на окремій парадигмі. Розвиток особистості в туризмі - одне із найважливіших питань педагогіки туризму. Виявлення закономірностей цього процесу уможливлює розвиток галузевого нау-кового знання у контексті найтіснішої співпраці з філософією, соціологією, психологією.
Методологічний аналіз досліджень проблем педагогіки туризму потребує розкриття основних термінів, що належать до організації та проведення досліджень. Це: "Методологія", "метод", "методика", "дослідження".
Термін "методологія" грецького походження і означає "вчення про метод" або "теорія методу". Методологія - система принципів і засобів організації та побудови теоретичної та практичної діяльності, а також вчення про цю систему.
У науці термін "методологія" розуміється у широкому і вузькому значенні. В широкому - філософська вихідна позиція наукового пізнання для всіх наукових дисциплін. Універсальною науковою методологією, що вивчає закони розвитку природи, суспільства і мислення, є філософія. Поняття "методологія" у вузькому значенні означає теорію наукового пізнання в конкретних наукових дисциплінах. Методологія дослідження проблем туризму - туризмологія вирішує, насамперед, стратегічні проблеми і включає в себе принципи й методи пізнання теорії туристського виховання.
Предметом методології дослідження проблем туристської освіти та виховання є процес цього дослідження, а результатом - система правил, рекомендацій щодо його проведення. При вивченні процесу пізнання туристської дійсності висуваються і розв'язуються такі проблеми: методи дослідження у туристському вихованні, їх особливості та взаємозв'язок, співвідношення якісних і кількісних характеристик, змістових і формалізованих методів, наукових фактів і гіпотез, типи та рівні досліджень, методологічні проблеми прогнозування розвитку теорії та практики туристського виховання
та ін. Йдеться про самопізнання теорії та практики туристського виховання як галузі педагогіки туризму.
Термін "метод" походить від грецького methods що означає "шлях дослідження, теорія, вчення". Метод - це засіб досягнення будь-якої мети, вирішення конкретного завдання; сукупність прийомів або операцій практичного чи теоретичного засвоєння (пізнання) дійсності. В теорії туристського виховання під поняттям наукового методу розуміється система основних підходів й засобів дослідження, що відповідають предмету і завданням цієї науки.
Терміном "методика" позначають конкретні форми та засоби використання методів, за допомогою яких здійснюється глибше пізнання різноманітних проблем педагогіки.
Порівняно з методологією методика вирішує тактичні питання, її завдання - розробка певного алгоритму дослідницької діяльності в конкретних умовах, з конкретним об'єктом туристської дійсності з використанням певної системи засобів тощо. Тобто вона містить опис сукупності методів, системи прийомів і засобів, що застосовуються для дослідження різних виховних явищ. Методика відповідає на запитання: як, яким чином організувати та проводити дослідження? її основна функція - організація дослідної діяльності.
Методику дослідження проблем педагогіки туризму можна визначити як сукупність систематизованих прийомів і засобів наукового пошуку в теорії та практиці виховання, навчанні й розвитку фахівця для сфери туризму та розвитку фахівця в туризмі, правил та технологій їх застосування, порядку інтерпретації одержаних результатів. Розробка методики є обов'язковою, тому що вона визначає процесуальні можливості різноманітних методів дослідження проблем туристського виховання для досягнення поставленої дослідницької мети.
Методика кожного окремого дослідження проблем туристської освіти і виховання завжди конкретна, неповторна й унікальна. Втім, незважаючи на свою неповторність, у кожному конкретному випадку методика дослідження має упорядковану структуру, основними елементами якої є:
концепція, на якій ґрунтується методика;
. конкретні туристсько-педагогічні явища, ознаки, параметри, які підлягають науковому вивченню;
зв'язки, залежності та взаємозв'язки між ними;
методи, які використовуються для вивчення даного предмета дослідження;
правила застосування методів, методичних прийомів та їх алгоритм;
алгоритм і процедура узагальнення результатів дослідження;
склад, роль і місце дослідників у процесі наукового пошуку. У педагогічній літературі можна натрапити на поняття "дослідна процедура", яке означає певний комплекс пізнавальних засобів і прийомів, а також конкретні аспекти організації дослідної діяльності (наприклад, необхідний час, план дослідження, кількість дослідників, фінансові видатки).
Призначення та головне завдання методологічних досліджень у теорії туристської освіти та навчання полягає в тому, щоб знайти ефективні засоби розробки обґрунтованої теорії, підвищити ефективність дослідницької діяльності вчених, що створюють, розвивають і вдосконалюють теорію і методику педагогіки туризму.
Розглянемо методологічні аспекти педагогіки туризму. У педагогіці туризму під методологією будемо розуміти:
загальнометодологічну основу теорії та практики туристської . освіти та навчання;
. наукову дисципліну в педагогіці туризму; самостійну науку, що характеризується специфічною педагогічною дійсністю та предметом дослідної діяльності;
конкретні методи, що використовуються, та стратегію їх застосування;
діяльність дослідника щодо практичних і пізнавальних проблем, які визначають розвиток теорії та методики туристської освіти та виховання.
Особливістю методології досліджень проблем педагогіки туризму є опора на методологічні принципи та основи загальної педагогіки, тому що теорія туристської освіти і виховання в першу чергу спирається на загальні основи педагогічної науки.
Важливою методологічною проблемою та специфікою досліджень проблем педагогіки туризму є аналіз їх основних видів і визначення функцій. Це пов'язане з тим, що дослідження в теорії та практиці туристської освіти і виховання торкається різноманітних аспектів організації як педагогічного процесу у туристській освіті, так і виховного, обґрунтування їх наукових проблем. Теорія туристської освіти і виховання - наука і теоретична, і практична, має безпосередній прикладний характер. Водночас, як галузева педагогіка підпорядковується загальним закономірностям розвитку і функціонування. Тому різний матеріал не може досліджуватися одними й тими самими методами і процедурою. Бажано класифікувати ці дослідження для ефективного їх застосування.
Питання класифікації педагогічних досліджень частково розглядалися у педагогічній літературі. У 60-х рр. XX ст. дослідник М. А. Данилов у роботі "Основні методологічні проблеми дидактики" запропонував класифікувати педагогічні дослідження на: ті, що спрямовані на вивчення окремих сторін і функцій процесу виховання й навчання; дослідження, головним призначенням яких є вивчення процесів виховання, освіти та розвитку в широкому плані; дослідження, в яких виховання розглядається в цілому, як система, що включає основні елементи всіх відносин.
Г. І. Александров, В. І. Гмурман, І. А. Макаровська визначили такі різновиди педагогічних досліджень: фундаментальні, прикладні, розробки. Основою такої класифікації є результат, який одержаний у процесі дослідження. Якщо мета фундаментального дослідження - розкриття та аналіз невідомих дотепер наукових явищ, закономірностей, то прикладні дослідження вирішують іншу мету - вивчення конкретних виховних проблем. Розробки, відповідно, безпосередньо втілюють результати фундаментальних і прикладних досліджень у практику туристського навчання і виховання.
Фундаментальні дослідження в теорії туристської освіти і навчання розкривають закономірності навчання і виховання особистості у туризмі, загальнотеоретичні концепції туристського виховання, розробляють її методологію, а також створюють базу для прикладних досліджень і розробок.
Кінцевою метою досліджень у теорії та практиці туристського виховання є отримання знань, які були б основою для формування ефективних рекомендацій для педагогіки туризму. З цією метою можна застосовувати такі моделі досліджень: експериментальні, діагностичні, монографічні.
Експериментальні дослідження призначені для перевірки причинних гіпотез. У ході цих досліджень перевіряється які наслідки викликає та чи інша причина. Окрім цього, вони в теорії туристської освіти та виховання можуть бути використані для відкриття нових явищ і закономірностей, а також для формулювання та перевірки нових гіпотез. Даний вид досліджень можна ефективно використовувати з діагностичною метою. Втім ці різновиди досліджень можуть бути й методологічними.
Діагностичні дослідження спрямовані на визначення наявного стану педагогічної дійсності та формування на цій основі відповідних рекомендацій для внесення в цю дійсність певних змін. Дослідження цього виду дозволяють відповісти на такі запитання: "Чому так?", "Які причини цього явища?". Ці дослідження можна назвати описовими, тому що вони проводяться з метою опису фактичного стану педагогічної дійсності.
Монографічні дослідження реалізуються у двох принципових напрямах:
для характеристики та з'ясування одиничного педагогічного явища в туристській дійсності (з дослідно-пізнавальної точки зору це представляє значний інтерес і може бути використано для характеристики подібних явищ);
опис і з'ясування педагогічного явища в туристській дійсності з метою відкриття його основних закономірностей, рис і засобів реалізації.
Роль і призначення досліджень у теорії і практиці туристської освіти та навчання витікає із функціональних характеристик. Саме у функціях досліджень проблем педагогіки туризму розкриваються сутність цих досліджень. На сьогодні ця проблема у педагогіці туризму є недослідженою. В загальній педагогіці визначено такі функції педагогічних досліджень: соціальна, комунікативна, науково-практична, конструктивно-технічна [10]. Дослідник В. Окунь виокремлює такі функції педагогічних досліджень: дескриптивну, пояснювальну, прогностичну, практичну та оціночну [9, С. 36-37].
Дескриптивна функція відстежується у дослідженнях діагностичного типу, що ґрунтуються на методі спостереження.
Пояснювальна функція належить до досліджень експериментального типу.
Прогностичну функцію виконують дослідження, якщо вони відповідають на запитання "Як є?" та "Що буде?".
Оціночна функція зорієнтована на передбачення майбутнього стану речей, прогноз.
Практична функція є наслідком попередніх функцій, тобто спрямована на вивчення педагогічної дійсності, на наукове обґрунтування її проблем, на опрацювання дієвих рекомендацій і висновків для практики, на конкретне застосування отриманих рекомендацій і висновків.
Все о туризме - Туристическая библиотека На страницах сайта публикуются научные статьи, методические пособия, программы учебных дисциплин направления "Туризм".
Все материалы публикуются с научно-исследовательской и образовательной целью. Права на публикации принадлежат их авторам.
