<<< назад | зміст | вперед >>>

Наумова С.А. Економіка та підприємництво в соціально-культурному сервісі і туризмі

Розділ 1. СОЦІАЛЬНО-КУЛЬТУРНИЙ СЕРВІС У СИСТЕМІ СУСПІЛЬНОГО ВИРОБНИЦТВА

ТЕМА 1. ЕКОНОМІЧНЕ ЗНАЧЕННЯ ТА ГАЛУЗЕВА СТРУКТУРА СОЦІАЛЬНО-КУЛЬТУРНОГО СЕРВІСУ

1.1. Економічні функції соціально-культурного сервісу

У системі суспільного виробництва виділяються дві глобальні сфери: виробництво матеріальних благ і виробництво нематеріальних благ. Для їх позначення використовуються різні терміни:

- перша позначається як виробнича сфера, матеріальне виробництво, трудова матеріально-виробнича діяльність;
- друга - як невиробнича сфера, нематеріальне або духовне виробництво, соціально-культурна сфера, соціально-культурний сервіс, трудова нематеріальне-виробнича діяльність.

Історично перше позначення сукупності галузей нематеріального виробництва - невиробнича сфера. В даний час цей термін вилучається з обігу, оскільки не відповідає реальному змісту і значимості виробництва нематеріальних благ. Більш адекватний термін «соціально-культурна сфера». Але термінологічна заміна далеко не завершена, єдина термінологія не встановилася.

Близькі поняття - «соціально-культурний сервіс», «сфера послуг», «індустрія сервісу», «соціальна сфера». В даний час загальноприйнятого визначення цих понять немає. «Соціально-культурний сервіс», «сфера послуг» і «індустрія сервісу» - терміни, які вживаються в одних випадках як синоніми соціально-культурної сфери, в інших - для позначення більш широкого спектру послуг, включаючи послуги в рамках матеріального виробництва: транспортні, експедиторські, послуги зв'язку і т.д. Деякі автори розуміють під соціально-культурною сферою лише один із секторів невиробничої сфери, а саме підприємства культурно-рекреаційного характеру: театри, бібліотеки, концертні організації і т.п. Термін «соціальна сфера» часто вживається як синонім соціально-культурної (невиробничої) сфери, рідше - як сфера соціального захисту і забезпечення населення.

Нижче соціально-культурна сфера розуміється в широкому сенсі - як сфера трудової нематеріальне-виробничої діяльності за межами матеріального виробництва.

Вироблені в соціально-культурній сфері блага - це інтелектуальні продукти і послуги. Соціально-культурний сервіс являє собою сектор соціально-культурної сфери, що виробляє послуги.

В економічній літературі існують різні підходи до вживання понять «продукт», «послуга» та «благо». В одних контекстах послуга - різновид продукту, в інших - одна з різновидів вироблених благ поряд з продуктом. Більш логічний підхід до розуміння послуги і продукту як двох різновидів вироблених благ. Послуга, на відміну від продукту, характеризується наступними основними особливостями:

- вона являє собою процес живої праці, а не її результат;
- виробництво послуги, як правило, збігається з її споживанням.

Необхідно мати на увазі, що в деяких випадках у сформованій практиці вживання економічних термінів використовуються вже усталені штампи, що становлять виняток з правил. Ці штампи, по всій видимості, збережуться і в майбутньому. Наприклад, під «турпродуктом» в індустрії туризму розуміється комплекс туристських послуг, сформований туроператором. В інших випадках до послуг прийнято відносити виготовлення матеріальних речей для населення на замовлення (одягу, взуття тощо). Хоча в даному випадку результатом є матеріальний продукт, ця діяльність відноситься до сфери послуг, оскільки вона виконується для конкретного споживача (замовника) даної корисності та за його участю. Об'єктом прикладання праці при наданні послуги найчастіше є або сам споживач (наприклад, при наданні косметичних, медичних, освітніх ус-луг), або належать йому споживчі вартості (при ремонті побутової техніки).

Існує ряд класифікацій послуг.

Насамперед послуги поділяються на матеріальні (праця втілюється в матеріально відчутні результати, наприклад лікування) і нематеріальні (праця не втілюється безпосередньо відчутні матеріальні результати, наприклад послуги з виховання та навчання). Багато різновиди послуг носять прикордонний характер. На одному полюсі - освітня послуга, що носить яскраво виражений нематеріальний характер, на іншому - послуга по виготовленню матеріального продукту за індивідуальним замовленням, у точці рівноваги - поєднання речовій та нематеріальної компонент (наприклад інвестиційна послуга). Тому на практиці можуть виникнути складності у віднесенні послуг до матеріального виробництва чи соціально-культурній сфері. У тому випадку, коли матеріальні послуги надаються безпосередньо населенню, вони відносяться до послуг соціально-культурної сфери, а будучи включеними в процес матеріального виробництва (перевезення обладнання промислового підприємства, зв'язок тощо) - до сфери матеріального виробництва.

Згідно з іншою класифікацією (Лавкок, 1983) серед послуг виділяються:

1) відчутні дії, спрямовані на людей (перевезення людей, стрижка волосся);
2) відчутні дії, спрямовані на фізичне майно замовника (охорона житла);
3) невідчутні дії, спрямовані на свідомість людини (освітня послуга);
4) невідчутні дії, спрямовані на не-відчутні активи (страхування, інвестиції, банківська справа).

Інтелектуальні продукти, на відміну від послуг, представляють не процес живої праці, а його результат. До них відносяться фільми, сценарії, літературні та музичні твори, книги, навчальні матеріали і т.д. На відміну від матеріальних продуктів вони призначені для задоволення духовних потреб. Речова компонента (а вона завжди міститься в інтелектуальному продукті) в даному випадку є посередником в доведенні духовної корисності до споживача.

Таким чином, соціально-культурна сфера являє собою сукупність галузей суспільного виробництва, створюють інтелектуальні продукти і послуги, не призначені для матеріального виробництва. Соціально-культурний сервіс є переважаючим соціально-культурної сфери, що виробляє послуги для населення.

Глобальна функція соціально-культурної сфери в системі суспільного відтворення - відтворення самої людини, тоді як призначення матеріального виробництва - відтворення речей. Ця функція реалізується через ряд приватних функцій, як економічних, так і соціально-гуманітарних.

Основна економічна функція соціально-культурної сфери - відтворення робочої сили, «людського капіталу» і трудового потенціалу людини. Під робочою силою розуміється сукупність фізичних і розумових здібностей людини, які можуть бути застосовані в процесі виробництва. «Людський капітал» - це здатність людини приносити своєю виробничою діяльністю дохід. Трудовий потенціал - здатність працівника до ефективної праці. Саме соціально-культурна сфера в особі освіти, охорони здоров'я, рекреаційно-розважальної та інших сфер безпосередньо впливає на основні елементи трудового потенціалу: здоров'я, рівень освіти, професіоналізм, моральність, творчий потенціал та ін

Крім своєї специфічної економічної функції соціально-культурна сфера виконує універсальні для всіх галузей суспільного виробництва економічні функції - забезпечення зайнятості, виробничу і прибуткову. Вона вносить вклад у сукупний суспільний продукт і національний дохід, дає робочі місця.

У радянський період у вітчизняній економічній науці панувала позиція, згідно з якою у невиробничій сфері вартість не виробляється, а доходи осіб, зайнятих у цій сфері, являє собою вирахування з вартості, створеної в матеріальному виробництві. В даний час визнається, що соціально-культурна сфера виробляє вартість. Вартість розуміється як перетворена форма цінності товару - єдність корисності товару і витрат на його виробництво. Утверджується розуміння послуги як специфічного товару, де сама праця (а не його продукт) є товаром. Визнається соціально-культурної сфери в освіті національного доходу. Але утвердження нового підходу до розуміння вартісної природи послуги невиробничої сфери не завершено.

Довгий час економічне значення функції відтворення робочої сили недооцінювалося. Між тим довгострокові розрахунки економічного зростання макрорегіонів і країн світу показали: економічний прогрес розвинених країн визначається не стільки інвестиціями в основні фонди, скільки довгостроковими вкладеннями в «людський капітал», удосконаленням соціальних інститутів, здатних стимулювати підвищення кваліфікації та трудоотдачу. У сучасній економіці інвестиції у людину більш ефективні, ніж інвестиції у матеріальні ресурси. Найбільших успіхів у ХІХ - ХХ ст. досягли ті країни, які забезпечили пріоритетний розвиток духовних продуктивних сил і соціальних. За 1800 -1913 рр. у структурі сукупного продуктивного багатства країн Заходу частка фізичних фондів зросла в 1,5 рази (з 13 до 20%), а питома вага вкладень в освіту, охорону здоров'я і науку збільшився майже втричі (з 3,5 до 9%). В Японії за 1885 - 1938 рр. перший показник збільшився з 14,7 до 20,7%, другий - з 5,1 до 11,3%¹.

Соціально-гуманітарні функції соціально-культурної сфери - відтворення інтелектуального потенціалу нації (освіта, виховання, наука), відтворення соціальних умов існування суспільства (державне управління, охорона порядку), соціальний захист і допомогу (соціальні служби).

Протягом тривалого часу соціально-культурна сфера перебувала на узбіччі світової економіки як за часткою використовуваних нею ресурсів, так і за преобладавшим в ній формами господарювання. Останні були частково успадковані від докапіталістичних суспільств, а частково відтворювали в усіченому вигляді форми господарювання в промисловості. Сьогодні ця сфера набуває все більшого значення і за часткою використовуваних ресурсів, і за вкладом у національний продукт, та розвитку ринкових форм господарювання. Соціально-культурна сфера - динамічно розвивається сектор економіки. З зростанням доходів населення витрати на послуги соціально-культурної сфери займають все більшу частку в сімейному бюджеті.

Зростання соціально-культурної сфери є одним з найважливіших критеріїв глобального переходу індустріальної економіки в постіндустріальну. Складові цього переходу - «дематеріалізація», сервилизация та інтелектуалізація суспільного виробництва. Це означає, що сфера інформації та послуг стає основною сферою сучасного господарства. Внесок сфери послуг у валовий національний продукт (ВНП)² в 1995 р. склав у середньому по країнам світу 63%. У країнах з розвиненою економікою - близько 70%, в країнах - більше 50%, в Росії - 48% ВНП³. У 1995 р. частка послуг у структурі валового внутрішнього продукту (ВВП)⁴ складала в розвинених країнах 30-55%, в тому числі у Швеції - 55,6%, Данії - 53,5%, Канаді - 53,5%, США - 50,9%, Великобританії - 50,8%. В Росії вона становила в 1995 р. 29,9%. У США на сферу обслуговування припадає приблизно 65% валового національного продукту, 70% робочої сили і 50% витрат з бюджету сім'ї. Частка послуг у споживчому бюджеті сімей США склала в 1994 р. 51,1%, в Росії - 7,7%. У Томській області у 1998 р. частка послуг у валовому регіональному продукті становила 42,1%⁵.

В даний час найбільш динамічно розвиваються ділові та ремонтні послуги - ремонт персональних комп'ютерів і навчання на них, управлінське консультування, інжиніринг, оренда обладнання. За наявними прогнозами, в найближчому майбутньому в сфері послуг посилиться міжнародна конкуренція на ринку банківських, брокерських, рекламних, готельних послуг, авіапослуг, послуг консалтингу. Прогнозується підвищення значення гарантій на надані послуги, зокрема, на поліси захисту кредитних карт - вони будуть розглядатися як значна додаткова послуга. Розшириться пропозиція послуг, які відповідають різним і мінливих потреб клієнтів.

У Росії частка населення, зайнятого у сфері послуг та соціально - культурній сфері, постійно зростає (табл. 1).

Таблиця 1