Туристическая библиотека
  Главная Книги Статьи Методички Отчеты ВТО Диссертации Законы
Теория туризма
Философия туризма
Рекреация и курортология
Виды туризма
Экономика туризма
Менеджмент в туризме
Маркетинг в туризме
Инновации в туризме
Транспорт в туризме
Право и формальности в туризме
Государственное регулирование в туризме
Туристские кластеры
Информационные технологии в туризме
Агро- и экотуризм
Туризм в Украине
Карпаты, Западная Украина
Крым, Черное и Азовское море
Туризм в России
Туризм в Беларуси
Международный туризм
Туризм в Европе
Туризм в Азии
Туризм в Африке
Туризм в Америке
Туризм в Австралии
Краеведение, страноведение и география туризма
Музееведение
Замки и крепости
История туризма
Курортная недвижимость
Гостиничный сервис
Ресторанный бизнес
Экскурсионное дело
Автостоп
Советы туристам
Туристское образование
Менеджмент
Маркетинг
Экономика
Другие

<<< назад | зміст | вперед >>>

Лукашевич М.П. Соціологія економіки

Глава 9. Інститут домашнього господарства

9.3. Сім'я як суб'єкт домашнього господарювання

Важливою сутнісною якісною характеристикою домашнього господарства є тісне переплетення в ньому виробничого з особистісним, а економічного із соціальним. Подібне переплетення зумовлене тим, що суб'єктом "виробництва" тут є не окремий індивід, а родина чи кілька родин, що ведуть спільне господарство. Родина ж аж ніяк не є групою індивідів, з'єднаних контрактними зобов'язаннями. Це тісна надіндивидуальна спільність, пов'язана соціальними нормами і скріплена кровними зв'язками.

"Спільне господарство", "сімейний бюджет" - це не порожні абстракції. Крім належності до місцевого співтовариства, організації, соціальних груп, "економічна людина" також належить родині (клану) як вузлу "сильних зв'язків". Тут визначаються межі і послідовність доступу до ресурсів домашнього господарства, диференціюються господарські права й обов'язки його членів.

Звичайно економіст знаходить традиційний вихід із становища: він ототожнює домашнє господарство як цілісну одиницю з окремою людиною, що приймає раціональні рішення (нагадаємо, що подібне здійснено й у теорії фірми). Таким чином, складна внутрішня структура домашнього господарства з розгляду виключається. Тим часом у цій структурі приховано серйозні проблеми, одна з яких пов'язана з взаєминами статей у домашньому господарстві. Різницю тендерних позицій особливо видно саме у поділі функцій у домашнім господарстві, де робота значною мірою лежить на плечах жінки.

Тенденція до зростання кількості працюючих жінок помітно вплинула на домашні обов'язки. Заміжні жінки, що ходять на роботу, виконують менше хатніх обов'язків, хоча майже завжди несуть головну відповідальність за ведення домашнього господарства. Форми організації домашньої роботи у таких жінок дуже відрізняються. Вони більше, ніж домогосподарки, займаються цими справами вечорами та у вихідні.

Дані, наведені Е. Гіденсом (див. таблицю 9.1), засвідчують збереження нерівності у розподілі домашніх обов'язків на користь чоловіків. У той же час, коли жінка здебільшого виконує від 41 до 79% всіх домашніх обов'язків за чотирма з п'яти складових всіх обов'язків, чоловік домінує лише в одному - дрібний ремонт в оселі - 74%. В останніх чотирьох складових його особиста участь обмежена - 2-5% обов'язків, а разом із дружиною ця участь перебуває в межах 18-52%.

Таблиця 9.1

Поділ домашніх обов'язків у подружжях. Велика Британія. 1994 (%)9
  Завжди виконує жінка Переважно виконує жінка Ділять порівну або виконують разом Переважно чоловік Завжди чоловік Усі подружжя
Прання та прасування 47 32 18 1 1 100
Вибір страв, які готуються на обід, вечерю 27 32 35 3 1 100
Догляд за хворими членами родини 22 26 45 - - 100
Купівля харчових продуктів 20 21 52 4 1 100
Дрібний ремонт в оселі 2 3 18 49 25 100

До загальної кількості входять подружжя, що не дали відповіді, а також ті, в яких домашні обов'язки виконує третя особа.

Економіст, який приділяє увагу внутрісімейним проблемам, пояснює це в такий спосіб. Із біологічних причин жінки більше залучені до догляду за дітьми і пов'язаних з цим домашніх обов'язків. А якщо жінки витрачають на них більше часу, то в них з'являється і більше стимулів робити вкладення не в ринковий "людський капітал", а в ті його види, що підвищують ефективність їхньої праці в домашньому господарстві. Відповідно, чоловікам у такій ситуації більш раціонально інвестувати в ринковий "людський капітал" і одержувати більш високі винагороди на ринку, щоб максимізувати сукупну "сімейну" корисність. Так виникає замкнуте коло, у якому біологічні відмінності закріплюються і підсилюються економічними діями.

Зрозуміло, що частково закріплення жіночих тендерних ролей за умов їхньої нижчої зарплати або "домашнього безробіття" можна пояснити раціональними мотивами. Однак, відбувається подібне "закріплення" за різними схемами та технологіями, на характер яких впливають соціокультурні особливості та відповідні традиції.

Зазвичай, поділ праці в домашньому господарстві реагує на зміни в зайнятості на ринку праці. Але моделі його пристосування різні. До них можуть належати:

- Традиційна модель трудової залежності (Dependent Labour), коли жіноча ринкова зайнятість вторинна стосовно чоловічої і не торкається домашніх обов'язків жінки.
- Егалітарна модель адаптивного партнерства (Adaptive Partnership), коли при збільшенні зайнятості жінки на ринку праці чоловік бере на себе частину її домашніх обов'язків, балансуючи тим самим порівняльне трудове навантаження.
- Перехідна модель поступової адаптації (Lagged Adaptation), коли перерозподіл домашніх обов'язків відбувається, але з досить великим (часто в покоління) тимчасовим розривом.

Слушно буде зазначити, що залучення жінки в сфери формальної зайнятості, як правило, поки що не несе їй відповідного звільнення від домашніх обов'язків, а відмова від роботи поза домівкою не пов'язана з адекватним збільшенням вільного часу.

Ще однією характерною ознакою домашнього господарства є специфічні соціально-економічні стратегії, зумовлені задіяністю його на природні процеси. Одна з таких базових стратегій була виявлена на прикладі селянських господарств і названа етикою виживання. Вона спирається на принцип "безпека понад усе" і виражається в запобіганні ризику, нехай навіть ціною зниження середніх доходів. За сторіччя була вироблена ціла система соціальних прийомів, що включає общинний перерозподіл землі, взаємну допомогу, добровільне фінансування суспільних потреб багатими хазяями, щоб гарантувати кожному "святе право на життя", застрахуватися від розвалу господарства перед загрозою різких коливань продуктивності за роками.

Політика виживання важлива, зрозуміло, не тільки для докапіталістичних селянських господарств. Із цією політикою навіть пов'язується саме визначення "домашньої праці". "Критерієм віднесення діяльності до "праці", - вважає Е. Мінджіоні, - є внесок у матеріальне виживання".

Річ у тім, що в домашньому господарства царює не економіка, сполучена з раціональним (грошовим) прорахунком варіантів використання обмежених ресурсів, а та, яку К. Поланьї називав субстантивною економікою (substantive economy), пов'язаною з життєзабезпеченням людини. Дії людини в такій економіці зумовлені істотно іншими мотивами, ніж конвенціональна максимізація прибутку чи добробуту. А. В. Чаянов неодноразово вказував на те, що, наприклад, селянське господарство керується переважно не мотивами прибутку. На противагу фермерському господарству, що прагне до максимізації прибутку, воно орієнтується на "побутові форми працеспоживацького балансу", намагаючись врівноважити вагу праці і рівень задоволення насущних потреб.

Класичну "економічну людину" ми найчастіше уявляємо як підприємця, що максимізує прибуток, чи споживача, який максимізує корисність. У домашньому господарстві ми зіштовхуємося з іншою її іпостассю, яка не зводиться ні до першого, ні до другого образу.

Стратегія виживання, вважає В. В. Радаєв, не є єдиною політикою сімейного господарства. І взагалі не слід споконвічно кваліфікувати всі дії його членів як суто традиційні. їхні стратегії можуть бути розраховані на більш тривалу перспективу порівняно з тим, що реально може собі дозволити господарська фірма на ринку. Вони також по-своєму раціональні, включаючи специфічні способи перспективного планування. Економічні елементи такого планування тісно пов'язані із соціально-демографічним відтворенням: як і чого навчати своїх дітей, коли і з ким одружитися, де і на які засоби побудувати будинок молодим до того, як у них з'являться діти, і т. д. Відкладання заощаджень і нагромадження майна, одержання споживчих кредитів і розвиток домашнього виробництва - усе це пов'язано з турботою про тих, хто прийде на зміну, забезпечить домашнє господарство робочими руками. І важко сказати, який суб'єкт поводиться більш раціонально: домашнє господарство чи фірма. Скоріше, вони демонструють різні типи раціональності.

Принципова риса домашнього господарства полягає в тім, що тут тісно сплітаються раціональне з нераціональним, і украй важко вичленити з раціонального традиційні, ціннісні й афективні елементи. Так, вторгненням неекономічних пристрастей і схильностей пояснюється частково той факт, що, незважаючи на розвиненість сучасної сфери послуг, дуже багато обтяжливих обов'язків, як і раніше, виконуються усередині домашнього господарства, хоча економічно ефективніше було б найняти професіоналів. Багато людей просто не хочуть запрошувати в оселю "чужих" чи віддавати особисті речі "з дому".

На завершення зазначимо, що як у економічній, так і в соціологічних науках продовжує домінувати методологічний підхід, за яким домашнє господарство вважається продовженням закономірностей матеріального виробництва та ринку. Хоча визнання безоплатної домашньої зайнятості різновидом праці, а домашнього господарства - фірмою виробництва, в поєднанні з розумінням домашнього господарства як неформального соціального інституту розширюють перспективи подальших досліджень у форматі теоретичної соціології та соціології економіки.

РЕЗЮМЕ

1. Домашнє господарство - це неформальний соціально-економічний інститут, обсяг і характер, засоби і методи діяльності якого не унормовані законодавчими або нормативними актами, а регулюються звичаями та традиціями. Особливості інституту домашнього господарства проявляються через неформальні соціально-економічні відносини завдяки тому, що домашнє господарство є зоною неформальної зайнятості, неформальних трудових відносин і неформального обміну.
2. Структура інституту домашнього господарства визначається двома групами факторів: соціально-демографічною композицією (кількість членів, їхня стать, вік, відсоток працівників у складі) та соціокультурними особливостями (освіта, класова належність, широта і щільність соціальних зв'язків, специфіка норм і звичаїв).
3. Домашнє господарство виконує такі функції: створює можливості для задоволення особистих потреб сім'ї у продуктах і послугах; регулює соціально-економічні дії учасників домашнього господарства за мережевою формою регуляції; забезпечує стійкість суспільного шляхом рекреації людського капіталу, відтворення способів обміну, виробництва і споживання у сім'ї, що забезпечує внутрішню згуртованість спільноти.
4. Функції домашнього господарства, його характер, а також соціальний портрет його учасників модифікуються залежно від характеру формально організованого економічного середовища.
5. Суб'єктом господарчої діяльності є сім'я, розподіл праці в якій здійснюється за моделями: традиційною моделлю трудової залежності, егалітарною моделлю адаптивного партнерства та перехідною моделлю поступової адаптації.

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Арсеенко А. Г. Социально-экономический механизм регулирования трудовых отношений (на примере США, Канады, Великобритании). - К., 1995.
2. Верховин В. И. Экономическая социология. - М., 1998.
3. Гіденс Е. Соціологія: Пер. з англ. - К., 1999.
4. Генкин Б. М. Экономика и социология труда. - М., 1999.
5. Дорошенко Л. С. Управление трудовыми ресурсами. - К., 1997.
6. Ерасов В. В., Скворцов Н. Н. Формирование рынка труда (зарубежный опыт). - Краматорск, 1994.
7. Єременко В. Г. Основи соціальної економіки. - К., 1997.
8. Лукашевич М. П. Соціологія праці. - К., 2004.
9. Пилипенко В. Е. Социальная регуляция трудового поведения (социологический анализ). - К., 1993.
10. Полторак В. А. Социология труда: Справочник. - Днепропетровск, 1997.
11. Предприниматель Украины: эскизы к социальному портрету / Отв. ред. В. М. Ворона, Е. И. Суименко. - К., 1995.
12. Радаев В. В. Экономическая социология. Конспект лекций. - М., 1998.
13. Ромашов О. В. Социология труда. - М., 1999.
14. Рыночная экономика: Словарь / Под общ. ред. Г. Я. Кипермана. - М., 1993.
15. Соціологія: Короткий енциклопедичний словник / Під заг. ред. В. I. Воловича. - К., 1998.
16. Социология труда / Под ред. Н. И. Дряхлова, А. Н. Кравченко, В. В. Щербины. - М., 1993.
17. Українське суспільство на порозі третього тисячоліття / За ред. М. О. Шульги. - К., 1999.
18. Хейне П. Экономический образ мышления: Пер. с англ. - М., 1991.
19. Социология. Энциклопедия / Сост. А. А. Грицанов и др. - Мн., 2003.
20. Чернецький Ю. Концептуальні напрацювання "нової економічної соціології// Соціологія: теорія, методи, маркетинг. - 2004. - №1. - О 51-60.
21. Щепаньский Я. Элементарные понятия социологии. - М., 1969.

<<< назад | зміст | вперед >>>




Все о туризме - Туристическая библиотека
На страницах сайта публикуются научные статьи, методические пособия, программы учебных дисциплин направления "Туризм".
Все материалы публикуются с научно-исследовательской и образовательной целью. Права на публикации принадлежат их авторам.