<<< назад | зміст | вперед >>>

Кравченко Н.О. Рекреаційне господарство Полісся: сучасний стан та перспективи розвитку

ІІІ. ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ РЕКРЕАЦІЙНОГО ГОСПОДАРСТВА НА ПОЛІССІ

3.3. Гармонізація розвитку рекреаційного господарства в природному середовищі

Більшість видів рекреаційної діяльності відбувається в природному середовищі і супроводжується взаємодією її суб'єктів з довкіллям. Традиційною точкою зору на особливості функціонування рекреаційного господарства є думка щодо його м'якого впливу на навколишнє природне середовище. Проте, із розвитком масового пляжного туризму, а також стихійного відпочинку у приміській смузі великих міст, лісових масивах вздовж магістральних доріг впевненість у цьому змінилася занепокоєнням щодо впливу наслідків рекреаційної діяльності на довкілля.

У наукових колах вперше це питання було порушено у 1975 р. швейцарцем Й.Криппендорфом в книзі "Пожирачі ландшафту". Приблизно з того часу проблеми взаємодії сфери відпочинку та природи почали турбувати і вітчизняних науковців. Так, в Україні питаннями раціонального рекреаційного природокористування займаються Т.Алейнікова С.Генсирук, М.Грисюк, А.Кузьменко, А.Сабадаш, О.Слєпокуров та інші.

Таким чином, сутність взаємодії суб'єктів рекреаційної діяльності з довкіллям неоднозначна і на сучасному етапі полягає, в основному, у позитивному впливі природи на відпочиваючих, отриманні прибутків рекреаторами, чия діяльність базується на використанні природних рекреаційних ресурсів або протікає в межах природного середовища, а також негативному впливі на довкілля з боку суб'єктів рекреаційної діяльності. Тобто, результат такої взаємодії між рекреантами, рекреаторами та навколишнім природним середовищем на сучасному етапі можна описати наступним виразом: загальний ефект від рекреаційної діяльності = соціальний ефект + економічний ефект - екологічний ефект. Причому, чим гіршими будуть екологічні наслідки, тим меншим буде не лише загальний, але й соціальний та економічний ефект від рекреаційної діяльності.

Вищенаведена ситуація не відповідає принципам сталості, оскільки ставить під загрозу не лише довкілля, але й майбутнє повноцінне використання його в рекреаційних цілях. Таким чином, стає зрозумілою актуальність проблеми екологізації рекреаційного господарства. Під останньою розуміються дії суб'єктів рекреаційної діяльності, спрямовані на встановлення екологічної рівноваги в системі "суб'єкти рекреаційної діяльності - об'єкти рекреаційного господарства - навколишнє природне середовище".

Відносини між членами вищенаведеної тріади складаються з приводу рекреаційного природокористування і розвиваються під впливом об'єктивно існуючих протиріч (між обмеженістю природних рекреаційних ресурсів та зростанням рекреаційних потреб, між зростаючими масштабами рекреаційної діяльності та формами його організації, системою управління, між вимогами до якості навколишнього середовища і його сучасним станом тощо), зняття або загострення яких залежить від подальшого напрямку діяльності суб'єктів рекреаційного господарства.

Мінімізувати негативний вплив рекреаційного господарства та відпочиваючих на природне середовище і його компоненти дозволить проведення в країні та регіоні заходів у наступних напрямках.

- Наука: розробка стратегії сталого розвитку рекреаційних територій; проведення комплексних (екологічних, географічних, біологічних, економічних, соціологічних) наукових досліджень територій щодо можливостей і наслідків розвитку на них рекреаційної діяльності: вивчення особливостей територій щодо резервування рекреаційних ділянок, дослідження їх екологічної стійкості до впливу зовнішніх чинників, можливостей розвитку на них окремих видів рекреаційної діяльності, визначення її масштабів, розробка економічного механізму використання частки доходів від розвитку рекреаційної діяльності для охорони навколишнього середовища.
- Освіта, виховання та агітація: екологічна освіта суб'єктів рекреаційної діяльності; пропаганда здорового способу життя у екологічно чистому середовищі; виховання почуття особистої відповідальності за стан довкілля, культури поведінки в природі.
- Техніка і технології: розробка та використання безпечних в екологічному відношенні технологій виробництва рекреаційних послуг, утилізації відходів; удосконалення технологій природоохоронної та природовідновлювальної діяльності на рекреаційних територіях; використання на територіях відпочинку екологічно безпечних видів транспорту.
- Організація і управління: моніторинг санітарного стану рекреаційних територій, обладнання та благоустрій рекреаційних територій; організація видалення та утилізації сміття; введення штрафних санкцій щодо порушників встановлених санітарно-екологічних норм організації та проведення рекреаційної діяльності, координація раціонального розміщення об'єктів рекреаційного господарства.

Важливим напрямком послаблення тиску на навколишнє середовище, що спричиняється господарською, і у тому числі рекреаційною, діяльністю людини є удосконалення територіальної організації господарства. Шляхами його по відношенню до рекреаційної діяльності можуть бути наступні:

- взаємоузгоджене збалансоване розміщення об'єктів, що займаються безконфліктними (тими, що не виключають або не утруднюють розвиток одна одної) видами господарської діяльності;
- роззосередження осередків рекреаційної діяльності шляхом розширення ареалів рекреаційної діяльності; залучення нових видів рекреаційних ресурсів; удосконалення наявного рекреаційного середовища; функціонального зонування рекреаційних територій тощо.

Україна приділяє значну увагу залученню якомога більшої кількості туристів до користування туристичними послугами, які вона надає, причому, на визначених територіях (узбережжя Чорного та Азовського морів, Карпати) - тобто розвиткові традиційного масового туризму. Але, як переконливо свідчить світовий досвід та ситуація на ринку туристичних послуг, екологічний туризм - більш вдала стратегія розвитку, оскільки розкриває нові можливості щодо залучення різноманітних категорій споживачів рекреаційних послуг, "індивідуалізації" надаваних послуг, зменшення рекреаційного навантаження на території масового рекреаційного освоєння шляхом більш рівномірного територіального розподілу відпочиваючих, підвищення ефективності відпочинку, залучення до використання нових рекреаційних ресурсів та більш ефективного використання вже освоєних. На користь екологічного туризму говорить і те, що, як зазначалось вище, його засади не суперечать засадам сталого розвитку, на шлях якого ступає все більша кількість країн світу, в т.ч. і Україна.

В розвитку екотуризму зацікавлені не лише окремі країни, але й уся світова спільнота: Міжнародне товариство охорони природи (IUCN), Всесвітня туристична організація (ВТО), Організація Об'єднаних Націй (ООН). 2002 р. був оголошений ООН Міжнародним роком екотуризму. Організуються наукові відділи, розробляються програми, створюються проекти, проводяться конференції з екотуризму. Лише в США налічується більш ніж 2 десятки журналів, консультаційних пунктів, фірм і університетських програм, що спеціалізуються на екологічному туризмі [74].

В Україні також реалізуються різноманітні програми щодо розвитку екологічних видів туризму, серед яких пілотна Програма розвитку сільського зеленого туризму, яка реалізується Фондом "Євразія" в рамках програмного напряму "Розвиток приватного підприємництва", та Проект розвитку агробізнесу в Україні (куратор - Міжнародна Фінансова Корпорація), в рамках якого відбувається розвиток агротуризму [76].

Слід зауважити, що на даний час усі види екологічного туризму, котрі ще не отримали належного розвитку в межах держави, можна віднести до екологічних лише в силу їх дрібномасштабності. Для того, щоб вони у повній мірі відповідали цьому статусу, дуже важливою є правильна їх організація, що базується на наступних принципах:

- мінімального впливу на довкілля;
- екологічної свідомості і відповідальності як рекреаторів, так і рекреантів;
- гармонійного поєднання природного середовища та рекреаційної інфраструктури;
- науково-пізнавального освоєння рекреантами природного різноманіття рекреаційних територій;
- економічної ефективності і стійкого розвитку тих районів, де проходять тури.

Лише за умови урахування вищевказаних засад можна бути впевненим у подальшому сталому розвитку цих видів рекреаційної діяльності. Зазначимо, що традиційні масові види відпочинку також можуть і повинні бути в майбутньому віднесені до категорії екологічних за умови організації та функціонування їх із врахуванням перерахованих принципів.

Організація екологічних видів туризму і, особливо, екотуризму базується також на відвідуванні неторканих природних територій.

Українська природа є досить зміненою діяльністю людини. Для збереження типових для даної зони ландшафтів, а також для охорони і відновлення унікальних природних комплексів та їх компонентів держава створює природно-заповідний фонд. Заповідна справа на Україні має більш як сторічні традиції, а її об'єкти є дієвим чинником приваблення туристів, що прагнуть змістовного відпочинку в умовах незайманої природи.

В Україні існує 4 біосферні заповідники загальною площею 243,7 тис. га, що становить 0,4% території держави, 16 природних заповідників, площа яких становить 0,3% від загальнодержавної та 29 національних парків (1,7%). Для порівняння: національні парки Італії становлять 0,62% території країни, США - 1,01%, Франції - 8,5% [19]. Згідно даних Мінекономіки України, за рахунок створення нових об'єктів природно-заповідного фонду в майбутньому планується довести ці показники відповідно до 0,5; 0,4 та 3,7%. Таким чином, умови для організації екологічних видів туризму з роками поліпшуватимуться. В перспективі також створення міжнародних біосферних резерватів, національних та регіональних ландшафтних парків, які захищатимуть природні об'єкти, що мають цінність не лише для нашої держави. Цей крок буде ефективним не лише у справі охорони унікальних ландшафтів, поширених на території двох або більше держав, але й створить умови для збільшення рекреаційної принадності цих регіонів.

Проте, навіть при дотриманні всіх норм і правил організації екотуризму на територіях об'єктів природно-заповідного фонду туроператори можуть зіткнутися з рядом проблем:

- регулювання кількості рекреантів, охочих відвідати природні території;
- правові проблеми організації рекреаційної діяльності на територіях природно-заповідного фонду;
- деградація природи внаслідок рекреаційної діяльності тощо.

Основною базою для здійснення екотуристичної діяльності є об'єкти природно-заповідного фонду, в яких господарська діяльність (у т.ч. і туристична) обмежена або й заборонена. Але саме ці території викликають цікавість людей. Отже, жорсткий режим заповідання зменшує кількість подорожуючих, а значить, і доходи від туризму, які могли б піти в тому числі і на розвиток заповідної справи. З іншого боку, заповідники, як правило, - крихкі в екологічному відношенні території, і збільшення кількості відвідувачів хоч і збільшить доходи, проте, ненадовго, поскільки основному ресурсу даного виду туризму - природі - буде завдано шкоди, іноді непоправної. У випадку екотуризму туроператорам варто було б керуватися екологічними міркуваннями.

Екотуризм - вид туристичної діяльності, який може існувати в чистому вигляді (туристи відмовляються від зручностей цивілізованого світу, надаючи перевагу спілкуванню з природою сам на сам) та в пом'якшеному варіанті (екотуризм може бути частиною програми відпочинку або самоціллю, але при цьому туристи воліють орієнтуватись на комфортні умови). Звичайно, перша група туристів буде більш малочисельною і справлятиме менший вплив на навколишнє середовище, ніж друга. Організація "чистого" екотуризму вимагає незрівнянно менше коштів, ніж організація його "м'якої" версії. Але це зовсім не означає, що вона повинна обмежуватись стягненням з подорожуючих плати за перебування в межах заповідника та користування природними ресурсами. Екотуризм в обох його варіантах повинен бути організованим, а організація його - продуманою. Бо з досвіду добре відомо, до чого призводять неорганізовані відвідини природи (особливо це стосується приміських зелених зон та привабливих в рекреаційному плані ділянок лісових масивів поблизу водойм, вздовж автомобільних та залізничних магістралей).

Для запобігання негативному впливові екотуризму на природу необхідно облаштовувати траси туристичних маршрутів на територіях з дозволеною рекреаційною діяльністю спеціальними місцями, пристосованими для стоянки, готування їжі, прання, обладнаними урнами для сміття, санвузлами тощо, як це робиться в національних парках Сполучених Штатів. По ділянках, в яких рекреаційна діяльність обмежена, прокласти спеціальні екологічні стежини, які б дозволяли побачити найцікавіші об'єкти природи, але не втручатись в їх життя. Вкрай необхідно в наших умовах низької екологічної культури, сформованої за часів техноцентричного суспільства, а пізніше - за часів загального хаосу в країні, де природнича освіта довгий час базувалась на принципах верховенства людини над природою, проводити екологічно-просвітницьку роботу серед туристів. Виховувати рекреантів треба не лише за допомогою традиційних плакатів на території природних об'єктів, а більш дієвими засобами: інструктажами перед виходом в природу, поліграфічною продукцією (брошури, книжки про життя тварин, рослин), зрештою, системою штрафів, передбачених за недозволену діяльність в природному середовищі, та контролем за поведінкою туристів в природі. Слід взяти на озброєння позитивний досвід ековиховання американських організаторів екотуризму: в національних парках США, на базі яких організовується цей вид туристичної діяльності, традиційними стали щовечірні вогнища, біля яких збираються туристи та працівники парку. Останні в популярній формі розповідають слухачам про життя тварин та рослин парку і багато чого іншого, пов'язаного з природою [15, с. 29].

Виховна роль екотуризму посилиться, якщо використовувати елементи не лише природного, але й соціоекотуризму, який дозволяє оцінити місце людини в природі, усвідомити, що людина повинна бути частиною природи та підкорятись її законам. Такій оцінці допоможе не лише відвідування несприятливих в екологічному відношенні об'єктів, але й перебування туристів у невеликих хуторах та селах, де споконвіку підтримується екологічна рівновага між природним середовищем та місцевим населенням.

І все ж таки, якими б освіченими в екологічному плані не були туристи, абсолютно уникнути негативного впливу на природу не вдасться (додаток Д), тому значна частина коштів, що надходить від відвідувань заповідних територій екотуристами, повинна йти на охорону природи та усунення наслідків діяльності туристів.

Виникає питання про економічну доцільність використання об'єктів природного заповідного фонду в рекреаційних цілях. Чи варто приваблювати до них туристів, щоб потім витрачати значні кошти на відновлення природи? Відповідь однозначна: варто. Річ у тому, що заповідники є не лише збереженою від антропогенного впливу ділянкою. Заповідна природа - це справжня скарбниця, розумне залучення до якої не виснажить, а навпаки, примножить кількість заповідників, дозволить людині екологічно не обізнаній переглянути свої погляди і переконання. Говорячи про значення заповідних територій, передусім, для суспільства, варто, насамперед, згадати про їх виховну роль. Куточки незайманої природи сприяють не лише естетичному, але й етичному, екологічному вихованню громадян, викликають почуття гордості за рідний край, дають змогу відчути себе єдиним цілим з ним, виконують освітню функцію, спонукають внести свій вклад у збереження та охорону природи. Окрім виховної, заповідники мають наукову, історичну, лікувальну, рекреаційну, господарську цінності. Кількість заповідних територій говорить якщо не про міць держави, то про її мудрість. І це далеко не весь перелік функцій, які може виконувати природа, а організований екологічний туризм, розумно спланований туроператорами у співробітництві з працівниками заповідників, є найкращим способом реалізації цих цінностей. Однак, як би продумано не були сплановані маршрути, шкода від таких відвідувань буде відчуватися. Тому цілком правомірною є сучасна практика з обмеження або заборонення доступу в окремі райони заповідників.

Взагалі, що стосується можливості існування туристичної діяльності в межах територій та класифікації природних заповідних територій, між Україною та країнами Західної Європи і США, що вже накопичили значний досвід у справі організації екотуризму на даних територіях, існують розбіжності. Звернімося до класичних визначень природоохоронних територій:

1. Заповідник - територія (акваторія), виділена з метою збереження ... типових або унікальних природних комплексів, ... вивчення природного ходу процесів і явищ, що відбуваються в них, та розробки наукових основ охорони природи. Ділянки землі, її надр і водних просторів з усіма природними об'єктами у межах заповідника вилучаються з господарської експлуатації і передаються йому у безстрокове користування [11].
2. Біосферний заповідник - екологічно репрезентативна територія, виділена з метою збереження різноманітності природно-територіальних комплексів..., проведення наукових досліджень, моніторингу навколишнього середовища, природоохоронної освіти й підготовки кадрів. Біосферні заповідники … створюються на базі заповідників чи природних національних парків, що формують їхнє заповідне ядро… Навколо створюються буферні зони, завданням яких є збереження ядер від негативної дії навколишніх територій, що зазнали певного антропогенного впливу. Буферна зона відповідає охоронній зоні заповідника, … яку не вилучають у земле- чи водокористувача,...[котрі - Авт.] зобов'язані дотримувати встановленого для них режиму…, за буферною лежить перехідна зона, до якої включають території з традиційною для регіону господарською діяльністю, що дає змогу вивчати зміни природних процесів під дією антропогенних факторів" [11].
3. Національний природний парк - територія, виділена з метою збереження, відтворення і ефективного використання природних комплексів,… а також використання їх у рекреаційних, освітніх, наукових та інших цілях. Природні національні парки поділяють на кілька зон: території заповідного режиму…, у межах яких заборонено проводити будь-яку ... господарську діяльність; території, де регулюється рекреаційне використання; території ..., на яких розташовують стаціонарні рекреаційні об'єкти для тривалого відпочинку, території інших землекористувачів, ...[діяльність яких - Авт.] не суперечить завданням природного національного парку [11].
4. Регіональний ландшафтний парк - природоохоронна рекреаційна установа, що утворюється з метою збереження у природному стані типових або унікальних природних комплексів та об'єктів і забезпечення умов для організованого відпочинку населення. [11].

Таким чином, американські національні парки, що спеціалізуються на рекреаційній діяльності, швидше відповідають українським ландшафтним паркам. В українських національних парках рекреаційна діяльність носить обмежений і підпорядкований характер.

Виходячи із характеристик об'єктів національного природного заповідного фонду, можна визначити якісний та кількісний ступінь їхнього рекреаційного використання¹. На територіях заповідного режиму заборонена будь-яка рекреаційна діяльність. В буферних зонах біосферних заповідників, охоронних зонах заповідників та територіях національних парків з регульованою рекреаційною діяльністю можливий обмежений, суворо дозований розвиток науково-природничого, жорсткої версії природного екотуризму, деяких видів спортивно-оздоровчого туризму (у формі радіальних виходів у вказані зони): пішохідного, лижного, кінного (рис. 3.3).

Рис. 3.3. Види туристичної діяльності в різних зонах природно-заповідного фонду.

У перехідній зоні біосферних заповідників можливий розвиток м'якої версії природного екотуризму, сільського (зеленого), наукового, агрорекреаційного, промисельного та спортивно-оздоровчого туризму, а також інших видів рекреаційної діяльності (санаторно-курортного лікування та відпочинку).

Таким чином, з'ясовано, що успішне існування як екологічних видів туризму, так і діяльності по охороні навколишнього середовища, в т.ч. і заповідної справи, взаємопов'язане. Як туризм може здійснювати негативний вплив на природу і робити значний внесок в її охорону, так і навколишнє середовище (точніше, його стан) може впливати на успішний розвиток туризму.

З огляду на вищесказане, для успішного розвитку екотуризму на природних (в т.ч. заповідних) територіях треба вирішити наступні питання:

- оформити в законодавчому і нормативно-правовому плані здійснювану в межах об'єктів природно-заповідного фонду екотуристичну діяльність;
- розробити економічний механізм надання платних рекреаційних послуг, установити нормативи плати, створити відповідні підрозділи установ природного заповідного фонду України;
- провести облік наявних рекреаційних ресурсів на природних територіях та розглянути можливості їх туристичного використання;
- визначити надійні способи розрахунку допустимих навантажень на природно-рекреаційні території;
- в межах об'єктів природно-заповідного фонду розробити комплекс різноманітних тематичних маршрутів та екологічних стежин;
- в лісництвах та на заповідних територіях провести заходи щодо пристосування цих ділянок до туризму та відпочинку;
- ввести в штат лісництв, на територіях яких доцільна організація рекреаційної діяльності, ландшафтознавців, робітників, які б займалися влаштуванням та обладнанням рекреаційних ділянок, прибиральників сміття;
- розробити ряд різноманітних та ефективних засобів пропаганди охорони природи, екологічної освіти рекреантів та контролю за їх поведінкою в природі;
- закладам, обслуговуючим туристів (притулки, готелі, кемпінги, бази), застосовувати екологічно безпечні технології функціонування комунальних систем;
- удосконалювати системи видалення та переробки сміття;
- організувати наукове дослідження економічних, географічних, соціальних та екологічних аспектів розвитку екологічного туризму, а також професійну освіту працівників галузі.

Щодо реалізації останнього напряму, то доцільним є налагодження контактів та співпраця з Міжнародною спілкою екотуризму (The International Ecotourism Society). Організація з 1991 року займається розробкою та впровадженням освітніх та тренувальних програм з екологічного та сталого туризму, розгортаючи свою діяльність у багатьох країнах. Серед курсів, розроблених останнього часу, екотуристичне планування та менеджмент, екотуризм для місцевих громад та збереження екологічного різноманіття, державне планування екотуризму, системи управління навколишнім середовищем для поліпшення функціонування сталого туризму тощо. Курси пропонують підходи, технології та концепції, адаптовані до швидких змін у сфері сталого туризму і розраховані на широку аудиторію слухачів, що прагнуть підвищити свій професійний рівень: від туроператорів та державних службовців до архітекторів, будівельників та менеджерів національних парків та зон відпочинку [75].

На сучасному етапі у Поліському регіоні (за виключенням кількох ареалів) рекреаційна діяльність, а значить, і її вплив на навколишнє природне середовище не набули більш-менш значних масштабів. Проте, ці питання не втрачають своєї актуальності для регіону. Проблема зменшення тиску на довкілля стосується як сучасного стану рекреаційного господарства, а саме, відповідності техніко-екологічних характеристик його функціонування сучасним вимогам, рівня організації рекреаційної діяльності, так і подальших перспектив його розвитку.

Основне місце у структурі природних рекреаційних ресурсів Полісся займають ліси, отже, саме на них припадають найбільші рекреаційні навантаження. Окрім того, ліси активно використовуються іншими суб'єктами господарювання. До того ж в умовах економічної кризи для багатьох з полісян ліс та його багатства є однією із головних статей поповнення власних статків. Причому, заготівля деревини, деяких видів грибів та ягід є досить прибутковою справою, що вже почала привертати увагу малого і середнього бізнесу. Результатом цього є підчас неконтрольована посилена нераціональна експлуатація найбільш цінних ділянок лісових масивів, що може призвести не тільки до втрати рекреаційного потенціалу даних територій, але й спричинити незворотні зміни в природному середовищі. Руйнування берегів річок та ґрунтового покриву, розмив корінних берегів та заплав, замулення водойм, виснаження трав'яного покриву, збіднення видового складу флори та фауни - далеко не повний перелік наслідків такої діяльності. Таким чином, розробку, організацію та здійснення природоохоронних заходів необхідно здійснювати об'єднаними зусиллями вчених, органів державної влади, підприємств лісового господарства, правоохоронних органів та суб'єктів різних видів господарської діяльності, для яких ліс є основним ресурсом.

Для регіону є актуальною розробка наукових основ та провадження на їх основі раціонального рекреаційного лісокористування. Вирішенню цих проблем присвячені праці українських вчених С.Генсірука, М.Грисюка, С.Дорогунцова, Я.Коваля, І.Родічкіна та інших.

На думку переважної більшості вчених основними напрямами раціонального рекреаційного лісокористування є наступні:

- періодичне проведення робіт з реконструкції та лісовідновлення на лісових ділянках рекреаційного призначення;
- створення біологічно стійких лісонасаджень та мальовничих ландшафтів у місцях масового відпочинку, культивування лікарських трав;
- благоустрій лісових територій: передбачення місць для наметів, вогнищ, автотранспорту, підтримка в належному стані лісових доріг і стежин;
- нормування рекреаційних навантажень на території;
- тимчасове обмеження доступу відпочиваючих до окремих рекреаційних ділянок лісових масивів, чергування експлуатації таких територій тощо.

При цьому зрозуміло, що екологізація рекреаційного господарства - лише ланка у низці заходів, що мають бути проведені у всьому господарському комплексі країни з приводу пом'якшення дії наслідків його функціонування на природу. Оскільки лише комплексний підхід до проблеми (екологізація промисловості, сільського господарства, транспорту) може забезпечити покращення середовища помешкання і, у тому числі, відпочинку людини.

<<< назад | зміст | вперед >>>