<<< назад | зміст | вперед >>>

Кравченко Н.О. Рекреаційне господарство Полісся: сучасний стан та перспективи розвитку

І. НАУКОВІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ РОЗВИТКУ РЕКРЕАЦІЙНОГО ГОСПОДАРСТВА РЕГІОНУ

1.2. Туризм як вид рекреаційної діяльності. Альтернативні види туризму

Довгий час розгляд ролі рекреаційної сфери в розвитку народного господарства обмежувався спричинюваним нею оздоровчим ефектом. Якщо розглядати це в політекономічному аспекті, рекреаційна галузь сприяє простому і розширеному відтворенню робочої сили, а значить і більш ефективному її використанню в процесі виробництва, що виражається в підвищенні продуктивності праці, збільшенні коефіцієнта використання фонду робочого часу за рахунок зменшення кількості днів, втрачених через хворобу тощо. За рекреацією визнавались також соціально-культурна та політична (щодо міжнародного туризму) функції. Культурний відпочинок та подорожування неабияк сприяють духовному збагаченню людини, розширенню її кругозору, розумовому, моральному вдосконаленню, а спілкування з людьми інших національностей ще й зміцнює культурні зв'язки та дружбу народів. Але в останні десятиліття ситуація щодо усвідомлення економічної ролі рекреаційної галузі в розвитку суспільства різко змінилась. Пов'язано це із бурхливим розвитком туризму - найдинамічнішого виду рекреаційної діяльності.

Закон України "Про туризм" визначає дане явище як "тимчасовий виїзд особи з місця проживання в оздоровчих, пізнавальних, професійно-ділових чи інших цілях без здійснення оплачуваної діяльності в місці перебування". Часові та правові межі даного поняття доповнюються у визначенні Законом терміну "турист", під яким розуміється "особа, яка здійснює подорож по Україні або до іншої країни з не забороненою законом країни перебування метою на термін від 24 годин до одного року без здійснення будь-якої оплачуваної діяльності та із зобов'язанням залишити країну або місце перебування в зазначений термін" [43].

На даному етапі розвитку туризм підлягає класифікації в залежності від різноманітних ознак, покладених в її основу:

- в залежності від локалізації виділяють його форми: внутрішню та міжнародну, які, в свою чергу, можна систематизувати. Першу - за територіальною ознакою (місцевий та регіональний), другу - за масштабами охоплюваної території (внутрішньоконтинентальний та міжконтинентальний) і напрямком руху (в'їздний та виїзний);
- за характером організації виділяють організований і самодіяльний різновиди туризму, які, в свою чергу, поділяються на групові та індивідуальні;
- за віком учасників - дитячий, молодіжний та туризм для дорослих;
- за тривалістю подорожі - короткотривалий, середньотривалий та довготривалий;
- за сезонністю - постійний, сезонний і міжсезонний;
- в залежності від засобів пересування - пасивний (залізничний, авіаційний, автобусний, автомобільний, судноплавний), активний (пішохідний, лижний, кінний, мотоциклетний, велосипедний, на гребних суднах) та комбінований;
- в залежності від середовища - рівнинний, гірський, водний, морський, річковий, підводний, спелеотуризм, повітряний, космічний;
- в залежності від мети - оздоровчий, культурно-розважальний, промисельний, діловий, релігійний, науково-пізнавальний, екологічний, спортивний, гастрономічний, сільський, весільний та багато інших;
- за впливом на довкілля - екологічний, неекологічний;
- за інтенсивністю - традиційний та альтернативний.

Як економічне явище туризм відомий з давніх часів. Як організована форма економічної діяльності він почав формуватися з середини XIX ст. Перша групова подорож була здійснена 5 липня 1841 р. за маршрутом Лейстер - Лохборо на збори релігійної громади. Організував цю поїздку підприємець Томас Кук - засновник першої в світі туристичної фірми "Томас Кук та сини", яка вже до 1865 р. перетворилась на найбільшу в світі туристичну організацію [23].

З розвитком промисловості, появою нових та удосконаленням старих транспортних засобів у другій половині XIX ст. стали можливими подорожі великих масштабів, почали виникати курорти. Із зростанням стабільності економічного, політичного життя народів розпочався процес зближення, встановлення зв'язків, розширення контактів між країнами, і на початок XX ст. міжнародний туризм став самостійною галуззю. Цей процес співпав із формуванням міжнародного ринку, розширенням міжнародної торгівлі. Але все ж іноземний туризм носив характер епізодичних подорожей [23].

Таким чином, до 1917 р. в усіх країнах туризм розвивався приблизно однаково: і як бізнес (і в цьому шляху вбачаються першопочатки сучасного масового туризму), і як одна із сторін діяльності природознавчих товариств, звідки беруть початок спортивний, науковий, пізнавальний і, можливо, в деякій мірі, екологічний туризм у сучасному їх розумінні.

Після 1917 р. розвиток туризму відбувався в соціалістично і капіталістично орієнтованих країнах по-різному.

Для розвитку туризму в соціалістично орієнтованих країнах були характерні наступні риси:

- різке переважання внутрішнього туризму над міжнародним;
- в структурі міжнародного туризму в'їздний туризм переважав над виїзним;
- туризмові була властива більша регульованість і плановість, завдяки тому, що путівки були зосереджені в руках профспілок;
- туризм взагалі більшою мірою асоціювався із спортивним туризмом (як професійним так і аматорським), решта видів туризму, таких, як, наприклад, оздоровчий, культурно-розважальний, пізнавально-екскурсійний, швидше відносились до інших форм рекреації і санаторно-курортного лікування та відпочинку;
- пропозиція туристичних послуг не так чутливо реагувала на виникаючі потреби, як це відбувалось в капіталістично орієнтованих країнах;
- негативний вплив на навколишнє середовище масового туризму актуалізував проблеми його охорони. Проте це не стало поштовхом для створення екологічно спрямованих форм туризму. Частково це питання вирішувалося проведенням просвітницько-роз'яснювальної роботи серед подорожуючих.

В капіталістично орієнтованих країнах туризм розвивався по іншому шляху. Між першою і другою світовими війнами він мав, в основному, пізнавальний характер. В повоєнні роки в туристична індустрія була в занепаді. Але був попит на туристичні послуги і тому до кінця 40-х років туристична галузь досягла довоєнного рівня розвитку. З тієї пори попит на туристичні послуги невпинно зростав разом із покращанням якості і підвищенням рівня життя, термінів відпусток і розмірів прибутків, загальним ростом культури. Не останню роль в підвищеному попиті на туристичні послуги зіграли науково-технічний прогрес та якісно новий рівень розвитку продуктивних сил, урбанізація та транспортна революція [29]. Дуже популярним був пляжний туризм. Тому зростала кількість впорядкованих пляжів, мережа готелів, ресторанів, казино тощо. Але зростання відбувалось не лише в кількісному, а і в якісному плані, з'являлись нові види туристичних послуг.

Наразі туристична галузь є найбільш прибутковою галуззю світового господарства. Вона складає близько 10% світового ВНП та 5% світових податкових надходжень [60, с.3], а за масштабами експорту стоїть на рівні з такими статтями, як продаж нафти і автомобілів, та становить 1/3 світової торгівлі послугами [28, с.4]. Сектор туризму може бути важливим рушієм економічного розвитку країн, оскільки має сильний ефект мультиплікації і опосередковано впливає на основні галузі економіки, які тим чи іншим чином беруть участь у обслуговуванні туристів: промисловість, будівництво, сільське господарство, транспорт і зв'язок, торгівлю, страхування, культуру і мистецтво тощо.

Туристичний сектор - одна з найбільш трудомістких галузей. У ній зайнятий кожен 16-й працівник в світі [71, с.6]. Разом з тим, створення одного робочого місця коштує в 20 разів дешевше, ніж у промисловості [71, с.7]. Туризм - могутній стимулятор функціонування малого та середнього бізнесу, так як для організації деяких видів туристичної діяльності та надання окремих видів туристичних послуг не потрібно великого стартового капіталу. Він може бути потужним фактором вирівнювання рівнів економічного розвитку відсталих регіонів, які не мають природних передумов для розвитку окремих прибуткових галузей промисловості і сільського господарства. Зрештою, туризм - одна з небагатьох галузей економіки, яка може за короткий термін залучити іноземний капітал. Зараз на нього припадає 7% загального обсягу світових інвестицій [71, с.6].

Отже, завдяки своїм організаційним і функціональним особливостям туризм є динамічною галуззю, діяльність якої може забезпечити стабільне надходження прибутків, в тому числі і у валюті, сприяти відлагодженню стійких міжгалузевих зв'язків, здійснювати суттєвий вплив на структуру грошових доходів і витрат населення, активізувати економічне зростання.

Особливим явищем, характерним для сучасного туризму стала поява і бурхливий розвиток (темпи зростання туристичних потоків становлять більше 10% щорічно [72]) альтернативних (екологічних, сталих) видів туризму.

Під останніми розуміються дрібномасштабні, на противагу масовим традиційним, види туристичної діяльності. Початок їх впровадження в практику рекреаційного господарювання пов'язують з виникненням у 70-ті роки ХХ століття екотуризму. За визначенням Товариства ризикованого туризму (Adventure Travel Society), екотуризм розглядається як "екологічно відповідальна подорож з метою вивчення природних зон і культури регіону з пропагандою їх охорони та фінансових надходжень у місцеві громади" [50]. Світове товариство охорони природи визначає його як "подорожі з відповідальним ставленням до навколишнього середовища, відвідування відносно непорушних природних площ з метою насолоди та цінування природи і будь-яких рис культури (минулої чи сучасної), що супроводжують її, яке сприяє збереженню природи, має незначний вплив з боку відвідувачів і забезпечує благополуччя місцевих громад" [74] а Марта С.Хані, - як "подорож до крихких в екологічному відношенні, але зазвичай захищених територій, що має малі масштаби і незначний вплив, підвищує рівень освіти подорожуючих, безпосередньо допомагає економічному розвитку місцевих общин, виховує повагу до різних культур і людських прав" [74].

Практику розробки й надання даного виду послуг було започатковано одночасно в Південній Америці і Східній Африці, хоча ці процеси були зумовлені різними причинами. В Південній Америці науковці і активісти руху охорони природи були стурбовані швидким знищенням тропічних лісів. Тому приваблення туристів до цих природних районів почало розглядатись як економічна альтернатива вирубці лісів і гірничо-видобувній промисловості. В Східній Африці цей вид туризму був покликаний захистити місцеві общини, які виселялися за межі національних парків, та зберегти самі національні парки від браконьєрства з боку місцевих общин, для яких це заняття було чи не єдиним джерелом заробітку.

З іншого боку змінювались смаки і уподобання самих туристів. Пляжний масовий туризм почав втрачати свою популярність. Початкове захоплення цим видом туристичних послуг як надійним джерелом валютних і фінансових надходжень до бюджетів, забезпечення зайнятості, стимулювання розвитку інфраструктури змінилось занепокоєнням щодо негативного впливу туризму на навколишнє середовище. Розвинені капіталістичні країни почали розглядати масовий туризм як не зовсім прийнятну стратегію розвитку з огляду і на окремі негативні аспекти його соціально-культурного впливу (поширення наркоманії, проституції, венеричних захворювань, СНІДу тощо). З відтоком левової частки прибутків від масового туризму до розвинених капіталістичних країн та зростанням зовнішнього боргу увага країн, що розвиваються, також звернулась в бік екотуризму. Проведене в Південній Африці дослідження показало, що чистий прибуток від екотуризму був приблизно в 11 разів більшим, ніж від вирощування великої рогатої худоби на ранчо [74]. Таким чином, екотуризм став альтернативою не лише іншим галузям промисловості, але й самому традиційному туризму, а також дієвим засобом охорони навколишнього середовища і захисту місцевих громад країн, що розвиваються.

На початку 90-х років прогресивна частина людства, стурбована зростаючим споживанням природних ресурсів та глобальними екологічними проблемами, що загрожували обернутися на катастрофу, дійшла висновку, зробленого багато століть тому в Індії: "Природа - це не те, що ми отримали від пращурів, а те, що позичили у нащадків". У цьому вислові відобразилась сучасна позиція прихильників сталого розвитку, які розглядали останній, як розвиток, що не загрожує повноцінному існуванню наступних поколінь. Ця концепція швидко стала провідною стратегією розвитку в багатьох країнах світу.

Багато засад екотуризму збігалось із основами концепції сталого розвитку, що з'явилась на початку 90-х, тож багато науковців почали ототожнювати екотуризм зі сталим туризмом. Сталий (sustainable) туризм визначається як "управління екосистемами з метою підтримки їхньої екологічної цілісності неушкодженою для користування наступними поколіннями", або "форма туризму, яка підтримує екологічний баланс" [50]. В жовтні 1999 р. Генеральною асамблеєю ООН дано наступне визначення сталого туризму: "Туризм, який своєю діяльністю не шкодить оточуючому середовищу, має екологічну життєздатність, а також не справляє негативного впливу на культурні традиції та соціальні устої місцевого населення". Але екологічні ресурсозберігаючі технології можуть застосовуватись в будь-якій формі туристичних послуг, навіть в масовому пляжному туризмі (до чого прагне суспільство).

У зарубіжній та вітчизняній літературі зустрічаються й інші визначення сталого (sustainable) туризму, висловлюються різноманітні думки щодо видів діяльності, які до нього входять, проте майже усі вчені одностайні у визначенні принципів, на яких він базується:

- дрібномасштабності;
- дружнього ставлення до природи;
- спрямованості на її охорону та збереження;
- підтриманні добробуту місцевого населення;
- дбанні про інтереси туристів.

До арсеналу альтернативного (сталого) туризму на даному етапі його розвитку можна віднести наступні види туристичної діяльності (рис. 1.1).

Власне екотуризм, в межах якого зарубіжні та вітчизняні науковці виділяють 2 різновиди: біотуризм (wildlife tourism) та природний (nature) туризм. Біотуризм - туризм, об'єктами якого є будь-які прояви живої природи, чи то окремі види, чи біоценози [39]. Об'єктом природного туризму є будь-яка природа, жива й нежива. Зрозуміло, що термін "природний туризм" ширший, ніж біотуризм і включає в себе останній. Таким чином, виникає потреба у виділенні іншого тематичного напрямку природного туризму, об'єктом якого є нежива природа (гори, печери, водойми тощо). Користуючись термінами екології, назвемо його абіотуризмом.

Рис. 1.1. Види сталого екологічного туризму

В літературі зустрічаються різні думки щодо включення соціокультурних елементів до екотуризму. Деякі автори наполягають на думці, що екотуризм має бути виключно природним. Якщо це так, то варто було б обмежитись терміном "природний туризм". Але повністю реалізувати мету екотуризму неможливо, лише перебуваючи на природі, вивчаючи її та пропагуючи її збереження. Необхідно звертати увагу на людину, як частину природи та її діяльність, як минулу, так і сучасну, оцінювати екологічну рівновагу між людиною та природою. Тому доцільно було б включити соціокультурні елементи до екотуризму і виділити ще один підвид екотуризму - соціоекотуризм. Таким чином, це збільшить поле діяльності екотуризму, а отже, і користь від нього, бо природний екотуризм здебільшого має бути організованим на територіях заповідників, національних парків та інших природоохоронних територіях. Соціоекотуризм може включати в себе заходи, які проводяться не обов'язково в екологічно чистих районах, що можуть наочно демонструвати непродумане господарювання людини та втручання її в природу. Але такі елементи "культури" туроператорам необхідно продумано дозувати, бо навряд чи знайдеться багато бажаючих провести відпустку саме в таких районах. На контрасті незайманих та "окультурених" ділянок природи можна не лише здійснювати культурно-виховні й освітні цілі екотуризму, але й запропонувати туристам зробити свій вклад в охорону природи (розчистити джерельце, посадити дерева тощо).

Сільський зелений туризм спрямований на використання сільських поселень для відпочинку в екологічно чистих умовах. В цьому виді туризму цінується свіже повітря, гостинність, безпека, природні та культурні пам'ятки. До сільського віднесемо і агрорекреаційний туризм, що розвивається на сільськогосподарських орних землях, де поєднуються сприятливі агрокліматичні і рекреаційні ресурси, і передбачає активний відпочинок на природі і добровільну участь відпочиваючих у сільськогосподарських роботах. В наших умовах виникає потреба чітко розмежувати агрорекреаційний туризм як форму активного відпочинку та роботу на дачних та присадибних ділянках як основне джерело забезпечення потреб сім'ї продовольчими товарами та отримання нею додаткових грошових надходжень. З приводу значення розвитку сільського туризму на Україні Президент України В.Ющенко зауважив, що "... розвиток сільського зеленого туризму має два рівнозначні аспекти. По-перше, це налагодження діалогу між українськими регіонами й виховання поваги до їх культур. По-друге, не менш важливим є й відновлення почасти втраченого зв`язку між українським селом та містом. У сучасному світі це запорука збереження духовності й чеснот" [76].

В числі екологічних видів розглядається промисельний туризм, який полягає в мисливстві, рибальстві, зборі грибів, ягід, лікарських рослин. Ці заняття характеризуються безпосереднім впливом на живу природу і, як ніякі інші з вищевказаних, можуть спричинити порушення екологічної рівноваги. Проте, цей вид відпочинку необхідно взяти під контроль та зробити його екологічним. Промисельний туризм - свого роду практика поведінки людини в природі. За своїми особливостями вона не може бути просто спостерігачем в природі, бо навколишнє середовище для неї є джерелом і об'єктом господарської діяльності. Навчити господарювати без нанесення шкоди природі та без порушення екологічної рівноваги - першочергове завдання промисельного екологічного туризму.

Метою культурно-пізнавального та наукового туризму є вивчення природних, історико-археологічних та етнографічно-краєзнавчих особливостей регіонів. Слід зауважити, що під назвою "науковий" не обов'язково розуміється вид туризму, обов'язково призначений для професійних вчених. "Останнім часом у наукових польових дослідженнях, що не вимагають високої кваліфікації, частіше використовується допомога звичайних туристів-добровольців",- зауважує І. Панов [39]. Науково-природничий туризм має на меті польові дослідження екосистем і ландшафтів, оцінку їх стану, вивчення біології різних видів тварин і рослин тощо. На даний момент цей вид туризму розвивається в межах вищих навчальних закладів і реалізується у формі польових практик студентів природничих факультетів. Українські турфірми таких послуг не пропонують.

Серед туристів країн Західної Європи користуються популярністю поселення, що відтворюють давні умови життя. Ці моделі та реконструкції використовуються в експериментальній археології і допомагають змоделювати давні типи житла, технології землеробства і ремесел, побуту, а даний вид туризму є цікавим і екзотичним способом проведення вільного часу. На Україні даний вид туризму лише починає розвиватися (с. Трипілля). Етнографічно-краєзнавчий туризм має на меті залучення туристів до вивчення місцевих звичаїв, традицій та обрядів, ознайомлення з народними ремеслами, збирання фольклору тощо. Як логічне завершення польових наукових досліджень можна виділити симпозіумний туризм.

Спортивно-оздоровчий туризм розвивається в природних умовах. В зарубіжних джерелах йому відповідає термін "пригодницький" або "ризикований". Цей вид туризму в нашій країні, як і в інших країнах СНД, має більш давні традиції, ніж на заході. Саме він із культурно-пізнавальним туризмом був альтернативним масовому пляжному в країнах пострадянського простору.

Слід зазначити, що вищеназвані види альтернативного відпочинку з успіхом можуть комбінуватись та доповнювати один одного в залежності від наявної рекреаційно-ресурсної бази, можливостей суб'єктів рекреаційної господарської діяльності, уподобань самих рекреантів.

<<< назад | зміст | вперед >>>