<<< назад | зміст | вперед >>>

Подорожі в Українські Карпати

Ганс Цбінден. Мандрівка по гуцульських горах

Про Довбуша

Там, де Прут дикими хвилями перебиває долину Яремча й де з високих скель споглядають униз гірські ялиці, наче оздобні покрівлі, лежить на пасовищі, близько при дорозі, один-одинокий велетенський камінь. Лежить він там, начеб скинений із гори з величезною силою. Є це камінь Довбуша. Він прикрашений невеличким хрестиком. Узимку, коли сніг покриє скісні, подібні до даху боки каменя, виглядає він, неначе стара, розвалена, лісова капличка. Цей камінь мав раз кинути зі скелі розбійник Довбуш на тих, що гнали за ним. Деякі кажуть, що між ними мав бути сам чорт. Тому поклали на камені хрест, щоби чорт не міг більше вилізти з-під своєї камінної в'язниці.

Недалечко від цього місця веде стежка через дикі чатинні ліси, поміж мохом порослі скелі до важко доступних печер, що ще сьогодні називаються печерами Довбуша. Переказ каже, що тут мав Довбуш заховати частину своїх скарбів. По цілому краї має він такі укриті печери. Ще й сьогодні при світлі смолоскипів риються люди все наново в печерах і потайниках, надіючись найти Довбушеві скарби. Численні яруги, скелі, каміння й деякі джерела між ними високо в Чорногорі - одно, яке вліті холодне, як лід, а взимі не мерзне,- носять ім'я Довбуша і сповіщають про діла та улюблені місця великого розбійника, короля опришків.

Молодого опришка Довбуша, який жив у XVII ст. і про якого є відомості в судових архівах, величають сьогодні як міфічну постать героя. Одчайдушно відважний і владний, непоборної сили та пристрасний, був він рівночасно повний гумору, а при жорстокій твердості проявлялась у нього добряча лагідність і шляхетна великодушність. Він був добродієм бідних, пострахом багатих та скупих мужиків та панів. Прекрасна стародавня мелодія пісні про Довбуша, що її грають на сопілці в численних варіантах. Чути в ній дикий свист вітру Чорногори, а при цьому глибокий смуток героя, що гине у квітучій силі (...)

Довгими зимовими вечорами й літніми ночами при ватрі біля колиби вслухаються гуцули в баладу про Довбуша, як в ніяку іншу. У постаті Довбуша, при всій її жорстокості й насильстві, такій принадній своїм лицарським шляхетством дух гуцульського племені знайшов свій правдиво епічний, широкий вираз. Ця постать, при всій своїй простоті, замилуванні до пригод, своєму неприборканому пориві до свободи, дуже багата відважним, пристрасним темпераментом, мріями та прудким запальним гнівом і любов'ю до Батьківщини, до Верховини.

<<< назад | зміст | вперед >>>