Численні «табу» опановують сьогодні, як і перед віками, щоденне життя й буття
гуцулів. В один означений день заборонено запалювати вогонь, другого дня не
можна торкатися води, й так йде все різноманітною чергою. Вони строго бережуть
цих заборон, і горе тому, хто їх знехтує. Він не може бути певний кари святих
або богів.
Якось, було це у свято короля громів - одного з наймогутніших богів гуцульської
віри, коли забороняють працювати в полі, перший раз після довгих дощів заясніла
прекрасна погода. В Чорногорі часто падають дощі, і треба було використати
погідні дні. Одначе вся робота спочивала. Ніхто не рушив ні серпа, ні грабель.
Гуцули сиділи перед своїми хатами в гарній святковій одежі, гуторили,
забавлялися та мріяли. Тільки вгорі, над лісом, один гуцул не зважав на
заборону. Цілий день був він при роботі і зложив здорову скирту сіна.
Надвечір надтягли над гори темні хмари та з гуркотом знялися понад кичери. Вони
то надходили, то зникали, начеб хотіли тільки погрозити, і лиш кілька великих
крапель упало серед безвітряної спеки. Нараз збудив долину страшний лоскіт.
Зірвалася скажена буря. Займалася блискавка за блискавкою, блідо світилися
узбіччя левад у мерехтливому сяйві, серед безперервного .гуркоту падали удари
грому. Аж до білого ранку шаліла буря; розбурхані, переповнені потоки гриміли в
яругах, як прибій моря.
Ранком блискавкою понеслась вістка в долину: на горі спалила блискавка дотла
скирту сіна, що її вчора поставив гуцул. Петро, мисливець, що часто приходив до
нас на розмову, розповів нам це перший із боязкою Повагою. «Добре йому так,-
казав він,- нащо загнівив він Св. Іллю». Властивого імені короля громів вони не
називають, щоби його не дразнити; називають його іменем пророка вогню Св. Іллі.
Між численними старими, поганськими богами природи, яким гуцул іще сьогодні
поклоняється, є король громів, без сумніву, наймогутніший і найстрашніший.
Тільки найглибший заклик до Божого Дитятка й до Всіх Святих може його
приборкати. Дух темноти і грубої сили все ще ставить опір князеві світла й
любові також у країні гуцулів.
В недоступних, гірських яругах мешкає король громів зі своєю дружиною, дикими,
вогнеметними хмарами, градобійними вітрами і страшними бурями.
У старих промовках і замовляннях відбивається боротьба духовних добрих сил за
перемогу над насильницьким панівником. Станіслав Вінценз записав їх так, як
його дідові переказав перед давніми-давніми літами давно померлий шляхетний
гуцул Фока, що навчився їх від одного старого віщуна.
Коли на Святий Вечір господар просить кожного в гості, то звертається він теж і
до короля громів із приязними, чемними словами, щоб він узяв участь у святі миру
та згоди.
На Святвечір я виходжу і зву до вечері:
Будь ласкав і загости і у мене си розгости!
Поклоняю си тобі і всій твоїй силі, Громам і громовенникам, тучам і тученятам, Твоїм громовим кулям і пушкам, Твоїм стрілам і всім твоїм святцям. Нові миски, нові лижки, Нові глеки у мене на столу На вас, ласкавий пане-царю, ждут: Не погордіт і загостіт1.
Але князь грому держиться мовчазно своїх скельних яруг, німі остаються
височини. Та напровесні, коли левади починають зеленіти, коли сходить молода
озимина, а в садах і лісах розкішно розвивається листя, тоді нараз виходить він
зі своєї криївки, з жахливою силою лютує разом із своїми вірними, наче уладжує
дикі лови понад краєм, і, повен жорстокої насолоди, толочить засіви, градом і
різками дощу січе молоде листя і квіти, вогненною блискавкою розтріскує у
пралісах велетні-смереки та зриває ґонти з покрівель будинків. Жорстока,
безглузда сила є його живлом.
Тоді, в найбільшому горі, пригадує собі ґазда слова, які Христос післав
голосами ангелів на землю і кличе високо до хмар:
- Слава високостям і святим глибинам, велика слава небесній, зоряній музиці, а
мир на землі, мир людям доброї волі, мир квітам, і хатам, і флоярам, і
трембітам, що зі серця грають.
Я ж тобі не казав тихо сидіти? Там тобі дорогу даю На тридев'яту гору, в тридесяту землю. Іди, біжи, стрілу свою неси! Прудше, як куля з креса! Повертай на ліси, На озера, на моря, де твоя двірня!2
Так мають господарі робити, на величну славу Божому Дитяткові, в його
благословеннім, таємничім імені і на честь святої різдвяної ночі.
- І цей віщун, і другі,- говорив Фока,- учили нас розуміти, що світом лагідно
рядять і, наче сяйвом зірок, порядкують і навчають святі післанці, знаряддя
Бога, добрі господарі,- а не сила й дика міць, хоча й які вони могутні. Ці добрі
сили дають змогу розцвісти красі й величі на цьому світі. А золотокудрі небесні
діти ведуть невинний танок, розвеселяють світ і наповнюють серця новою силою.
Колись поклонялися люди цим громовим силам, ставали перед ними на коліна, падали
ниць перед блискавкою і вважали її богом. Але вони, наші батьки, що їх
просвітило небо, навчили нас ще перед віками, щоби ми не покланялися дикій силі
та владі.
Так і ми, вельмишановний пане, від одного втаємниченого, від одного співака,
нащадка колишніх музик, дістали наказ скоріше загинути, скоріше позволити
розторощити себе блискавками,, ніж поклонитися цій дикій, руїнницькій силі. І
це - святий закон нашої Верховини, прабатьківський закон.
Все о туризме - Туристическая библиотека На страницах сайта публикуются научные статьи, методические пособия, программы учебных дисциплин направления "Туризм".
Все материалы публикуются с научно-исследовательской и образовательной целью. Права на публикации принадлежат их авторам.