Роль та місце малого бізнесу у розвитку туризму

Малий бізнес здатен залучати до роботи на своїх підприємствах таких спеціалістів, які працюють на свій страх та ризик і навіть за меншу винагороду. Причина такої зацікавленості по лягає у тяжінні до самостійності та реалізації своїх потенційних творчих можливостей, що значно важче зробити на великих підприємствах.

Зрозуміло, що лідерами в індивідуалізації обслуговування є малі підприємства, які мають тісніші, ніж великі компанії, стосунки зі споживачами, завдяки чому краще пристосовуються до їх особливостей. Крім того, маючи незначні масштаби діяльності, ці підприємства мобільно реагують на очікування цільових ринків, диференціюючи товари і види діяльності відповідно до зміни споживчих переваг. З огляду на викладене, рівень розвитку малого підприємництва в країні є свого роду індикатором стану розвитку її економіки. Так, у розвинених країнах значна частка населення зайнята саме у цьому секторі підприємництва, чого не можна поки, що сказати про Україну (див. рис.1).

Рис. 1. Рівень зайнятості населення у малому підприємництві, 2008 р.

Рівень зайнятості населення розвинутих країн на малих підприємствах у 2008 р. перевищував аналогічний показник в Україні в 3,6-5,2 разів. Частка населення, що працювала у малому підприємництві, була найбільшою у Японії, де в цьому секторі зайнята майже третина громадян держави. В усіх згаданих країнах переважна більшість малих підприємств функціонує у сфері послуг, а також обслуговує великий бізнес у ролі постачальників, посередників тощо. На відміну від країн-лідерів у пострадянській Україні сектор малого бізнесу ще недостатньо сформований. І головною причиною цього, як свідчать численні публікації, є не стільки об’єктивно невеликий відрізок часу, що минув від моменту отримання українськими підприємцями економічної свободи, скільки суб’єктивні перешкоди, які суттєво знизили реальний рівень свободи підприємництва у нашій державі [4].

Внаслідок того, що задекларована законодавчо та у численних програмах підтримка розвитку малого бізнесу фактично перетворилася у системну протидію підприємницькій ініціативі, темпи приросту кількості малих підприємств були недостатніми, щоб вийти за цим показником на рівень розвинутих держав, що наведено на рис. 2.

Рис. 2. Динаміка загальної кількості вітчизняних підприємств та у ній частки малих, 2002-2008 рр.

Базисні темпи приросту кількості малих фірм (264,3 %) були у досліджуваному періоді вищими від темпів зростання загального числа підприємств (152,0 %), завдяки чому частка перших збільшилася в 1,7 раза. На кінець 2008 р. із майже мільйона українських компаній більше четвертої частини становили малі підприємства. Однак, слід зважити на те, що базові значення як першого, так і другого показника були низькими, тому вказані темпи не дозволили довести кількість малих підприємств не лише до рівня найбільш розвинених країн, а й до рівня колишніх країн соціалістичного табору. Порівняємо: у сусідній Польщі, де підприємництво почало активно розвиватися лише на 10 років раніше, ніж в Україні, частка малих підприємств становить 49 % від загальної кількості компаній, при цьому малі та середні підприємства складають 99 % від числа діючих фірм [4].

Слід зазначити, що вказані темпи розвитку малого підприємництва в Україні були отримані переважно завдяки зростанню кількості торговельних підприємств, водночас усі решта сфер діяльності мали набагато менший приріст досліджуваного сектора. Зокрема частка малих туристичних підприємств у загальній кількості малих фірм не лише не зросла, а навіть скоротилася. Останнє твердження потребує додаткового роз’яснення.

Зважаючи на відсутність законодавчо визначених параметрів, на підставі яких туристичне підприємство слід вважати малим чи середнім, і одночасну важливість їх для результатів аналіз у, нами були проведені попередні дослідження, за допомогою яких встановлено:

- туристичний ринок має ознаки олігополістичної та одночасно монополістичної конкуренції;
- до олігополістів слід віднести невеличку групу найбільших компаній із кількістю працівників від 400 до 850, частка яких у загальному числі туристичних підприємств у 2001-2008 рр. складала 0,17-0,21 %, водночас обсяги реалізації, що припадали на ці підприємства (на дату написання їх було шість), перевищували десяту частину загального обсягу продажу туристичних послуг в Україні. Ці компанії були і є законодавцями у формуванні основних напрямків продуктової, цінової, розповсюджувальної та комунікаційної політики на туристичному ринку;
- наближається до описаної групи за кількістю працівників (від 150 до 399), обсягами реалізації (у 2008 р. це п’ята частина загальноукраїнського продажу туристичних продуктів), а отже і за впливом на діяльність конкурентів друга група підприємств, частка яких не перевищувала 0,5-0,8 % у загальній кількості туристичних компаній України;
- до наступної групи ми віднесли підприємства, де зайнято від 20 до 149 працівників. Частка таких компаній складала 5,6-6,4 % від загальної кількості, а їх спільні обсяги реалізації переважали четверту частину загальних по галузі. Слід зазначити, що групу середніх підприємств відрізняє високий рівень стабільності у роботі, яка ґрунтується з одного боку, на достатніх для розвитку бізнесу фінансових ресурсах, а з другого, - на мобільності впровадження інновацій. Середні підприємства у туризмі, що увібрали в себе кращі риси як великого, так і малого бізнесу, - це туристичні оператори, що розробляють і продають головним чином свої власні продукти, як і великі та найбільші компанії.
- на решту 92,59-93,73 % підприємств припадало від 19,5 до 40,7 % галузевих обсягів реалізації туристичних продуктів, кількість працівників у них - 19 і менше. Дослідження дозволило виявити цікаву особливість туристичного ринку: 84,6 % цієї групи компаній (або 79,3 % від загального їх числа) можна було б виділити в окрему підгрупу “мікропідприємств” із кількістю співробітників 5 і менше. Звичайно, можливості, а отже і результативність цих підприємств суттєво відрізняються від тих, що мають, наприклад, 19 осіб. У межах даного дослідження ми розглянемо фірму із 18 особами.

Таким чином, співставлення кількості працівників у компаніях, особливостей їх діяльності та їхніх ринкових часток дозволило визначити тісну залежність між названими показниками, що стало підставою для описаного групування туристичних підприємств. Крім того, дослідження показали, що туристичні підприємства із кількістю працівників 20 і більше осіб - це досить впливові компанії, що виконують функції операторів. Водночас кількість працівників менше 20 вказує на недостатність ресурсів для здійснення операторської діяльності і відповідну зміну функцій. Звідси випливає, що колишній критерій віднесення до малих туристичних підприємств був вибраний не точно. На нашу думку, до Господарського кодексу України має бути внесений не довільно обраний критерій (як це було раніше), а визначений на підставі наукових досліджень. З’ясовано також, що група найменших підприємств завойовувала дедалі більш у частку у загальних обсягах реалізації по галузі, що наведено на рис. 3.

Рис. 3. Динаміка структури обсягів реалізації туристичних продуктів за величиною підприємств, 2001-2008 рр.

Із представлених даних випливає, що конкуренція на туристичному ринку протягом досліджуваного періоду суттєво посилилася:

- частка ринку найбільших компаній (кількість яких залишилася практично незмінною) скоротилася більше, ніж удвічі. Тобто, якщо на одне підприємство цієї групи у 2001 р. припадало в середньому 4,02 % обсягів реалізації, то в 2008 р. цей показник зменшився до 1,95 %;
- послідовники лідерів, втративши до 2005 р. майже половину спільної частки, до кінця досліджуваного періоду відвоювали її попередню величину за рахунок того, що їх кількість зросла майже в 1,2 раза, - тобто середнє значення частки ринку кожного підприємства також зменшилося від 1,03 % до 0,88 %;
- наступна група середніх за величиною підприємств чисельно зросла майже в півтора рази, проте частка її на ринку зменшилася на 9 %, скоротивши середню частку кожного оператора більше, ніж втричі (від 0,36 % до 0,10 %);
- втім найсуттєвішого впливу конкуренції зазнала група малих підприємств.

Зростання кількості операторів туристичного ринку в 2,5 рази (від 1526 у 2001 р. до 3864 у 2008 р.) відбулося головним чином за рахунок виникнення нових малих фірм. До того ж темп приросту організованих споживачів туристичного продукту, розрахований за даними Державного комітету статистики України становив у вказаному періоді лише 17 %. Саме тому зростання частки малих підприємств у 2,1 рази доводить, що, незважаючи на ускладнення умов діяльності, мале туристичне підприємництво має значні перспективи розвитку.

Проте, повертаючись до даних, представлених на рис.3, зауважимо, що предмет нашого дослідження - внесок малих та середніх туристичних підприємств у розбудову української економіки - навіть на тлі загального помірного розвитку малого бізнесу в Україні вражає мізерними масштабами. Вражаючим ми називаємо факт незначного зростання малого туристичного підприємництва в нашій державі, оскільки ще у 1995 р., у рік прийняття Закону України “Про туризм”, було проголошено пріоритетність розвитку туризму. Однак, результати досліджень вказують на те, що внесок туристичної галузі в цілому до валового внутрішнього продукту нашої держави і малих туристичних підприємств зокрема від згаданого часу суттєво не збільшився.

Таблиця 2