<<< тому | зміст | вперед >>>

Калиничева Г.І. Економічна історія

Тема 2. Економічний розвиток в епоху феодалізму

3. Феодальне місто XI-XV ст.

Процес еволюційного розвитку феодалізму виражався у виникненні і розвитку міст, які по мірі накопичення в них елементів капіталістичного способу виробництва й поклали початок ослаблення феодалізму.

Багато міст Західної Європи виникли ще в Римську епоху, потім прийшли в занепад і знову відродилися вже як феодальні. Нові міста виникали на місцях жвавої торгівлі.

Основною економічною причиною утворення міст є процес відділення ремесла від землеробства і розвиток торгівлі. Спочатку освіта міст підтримували і феодали, ну-

ждаясь в ринку збуту своїх землеробських продуктів. Міське населення формувалося переважно з оброчних і селян-утікачів. Поштовх розвитку міст дали хрестові походи (XI-XIII ст.), послабили кріпосне право і прискорили розвиток торгівлі.

Оскільки міста знаходилися на землях феодалів, спочатку вони керувалися їх намісниками. По мірі збільшення свого економічного значення міста стали виступати проти феодального гніту (комунальні революції XI-XIII ст.). Союзником у цій боротьбі виступала королівська влада, зацікавлена в ослабленні феодалів. Звільнені від феодальної залежності міста перетворювалися в центри антифеодальною боротьби. Деякі міста (у Північній Італії, Німеччини) домоглися незалежності навіть від короля, тобто стали своєрідними самостійними державами. Проте більшість міст дістало лише право самоврядування, а юридично підпорядковувалося королю або своїм феодалам.

Незважаючи на відносно швидке збільшення міського населення, воно становило повсюдно абсолютна меншість країни (в Англії тільки 5% населення проживало у містах). Чисельність населення більшості міст .была мізерною. Зазвичай число жителів типового середньовічного міста не перевищувала 5 - 10 тис. осіб. У XIV столітті місто з населенням до 20 тис. чоловік вважався великим. Наприклад в Гамбурзі в XIV ст. налічувалося 7 тис. жителів, у Брістолі - 10 тис. Лондон, нараховує в XIV ст. 40 тис. жителів, вважався величезним містом. Величезними містами вважалися північноіталійські республіки (Венеція, Флоренція, Мілан). Найбільшим містом був Константинополь (близько 100 тис. осіб). Загальна кількість міст збільшувалося дуже швидко. В одній Німеччині в XIII-XIV ст. виникло близько 700 нових міст.

Територія середньовічного міста була оточена кільцем кріпосних стін, ровами, земляними валами. Ця система укріплень перешкоджала зростанню вшир, що було причиною неймовірною тісноти, вузькість вулиць і площ.

Ремесло не відразу конституировалось і оформилося на новому місці проживання. Тому середньовічний місто довго зберігав полуаграрный характер. Населення міст часто-густо мало орну землю, городи, розводило корів, кіз, свиней. Спочатку ремісники були і торговцями. Але процес відділення ремесла від землеробства неминуче збільшував частина продукції, що виробляється для обміну, тобто сприяв розвитку торгівлі і появу купецтва. Ремісники все більше працювали на ринок.

Виробництво все більшої кількості ремісничих товарів в містах та умови їх реалізації зумовили виникнення і розвиток нового суспільного прошарку - купців, які займалися лише обміном товарів.

За соціальним складом найбільший відсоток міського населення становили ремісники, потім йшли торговці, лихварі тощо Ремісники принесли в місто основи общинного устрою (общинне землеволодіння, народну сходку). Міста управлялися міськими радами, ведавшими військовими силами міста, зовнішньої політикою, фінансами, ремеслом, торгівлею і т. д. Після звільнення від феодалів влада в містах захопила багата верхівка міського населення - купці, лихварі, землевласники (патриціат). Розшарування міського населення було досить значним: 2-7% міського населення, його патриціат, зосереджували у себе 60-70% доходів міста і були повновладними його господарями.

Роль міст у історії феодального суспільства важко переоцінити. За своїм соціально-економічного ладу міста з самого початку були носіями капіталістичного укладу: торгівля, лихварство, ремісниче дрібнотоварне виробництво неминуче повинні були привести до певних умовах до появи капіталістичних виробничих відносин. Економіка міста з його торгівлею і товарним виробництвом перебувала в протиріччі з натуральним характером виробництва феодальних помість. Вона потребувала розширення ринку збуту, а феодальний лад стримував процес розвитку ринкових зв'язків. Саме це і було причиною боротьби міст з феодалами. Зауважимо, що міста з їх зосередженням лихварського і торгового капіталу сприяли розкладанню феодалізму. Крім того, вони були центрами тяжіння збіглих селян. Міста сприяли розвитку єдиного національного ринку, економічної, а потім і політичної національної консолідації.

Дрібнотоварне ремісниче виробництво існувало в середньовічних містах формі цехів, представляли собою об'єднання ремісників за професіями з метою захисту їх інтересів. Розвиток ремесла саме в цеховій формі пояснюється кількома причинами.

По-перше, крайня вузькість внутрішнього ринку через панування натурального виробництва змушувала метою недопущення надвиробництва товарів регламентувати кількість виробленої продукції. Одночасно цехи стежили і за якістю товарів, щоб споживачі не висловлювали невдоволення відсутністю конкуренції. По-друге, місто захищався від конкуренції сільських ремісників цеховими правилами і забороною продавати на міських ринках свою продукцію ремісникам, які не входили в цехи. По-третє, потреба в загальних будівлях для зберігання і продажу товарів, необхідність охорони одержаного у спадщину майстерності, а також безперервні війни міст з феодалами вимагали централізованої і замкнутою організації ремесла.

Метою цехового виробництва було не отримання прибутку, а пристосування до умов ринку шляхом огородження і заборони всякої конкуренції. Остаточне і найбільш повне організаційне оформлення цеховий лад отримав у статутах XIII-XV ст., де передбачалася максимальна, аж до дрібниць, регламентація виробництва. Потрібно зауважити, що регламентація виробництва на ранньої стадії розвитку цехів грала відому позитивну роль, оскільки сприяла граничного використання ринку збуту і підвищення якості продукції. Проте до XV ст. цехи перетворилися в замкнені організації, які перешкоджали розвитку нової техніки, приватної ініціативи й підприємництва. Тим не менш, деякі цехи в силу тих чи інших сприятливих умов іноді еволюціонували в капіталістичні підприємства. Крім цього, окремі великі майстри, які накопичили значні суми грошей, нерідко стали виступати першими власниками та організаторами капіталістичних мануфактур.

Основними галузями ремісничого виробництва в середньовічній Європі були гірська (тобто гірничодобувна і металургійна) і текстильна промисловість.

Металургія почала розвиватися досить швидко з середини XIV ст., коли винахід вогнепальної зброї різко збільшило попит на метал. У XV ст. був винайдений переробний спосіб плавки заліза. Розвиток гірничої промисловості мало ряд важливих переваг: вона підтримувалася абсолютизмом, розвивалася зазвичай поза меж феодальних маєтків і не настільки сильно страждала від феодальних поборів. Саме в гірських промислах вперше утворилися пайові товариства. Тут сильніше була виражена класова диференціація, оскільки не було цехової регламентації.

Гірничодобувна промисловість була представлена як відродженими римськими копальнями (видобуток залізної руди у Франції, Іспанії, Німеччини, олова - в Англії, срібла, міді, ртуті - Іспанії і т. д.), так і новими (видобуток залізної руди у Штирії, Каринтії, Вестфалії, срібла - в Саксонії та Угорщини тощо). В цих же районах розвивалася металургійна промисловість: до XV ст. - в формі селянських промислів, а в XV-XVI ст. - у формі капіталістичної мануфактури. Спочатку плавилося залізо примітивним способом, і тільки в XIII ст. для його отримання почали будувати спеціальні закриті печі (штукофены). В XV ст. з'являються перші доменні печі.

Текстильна промисловість включала в себе вовняну, шовкову і полотняну. Центрами вовняної промисловості були Нідерланди, Північна Італія (особливо Флоренція) і північ Франції. Шовкова промисловість розвивалася в Італії (Болонья, Генуя, Венеція, Цибулі) і Франції (Ліон). Полотняна промисловість формі домашніх промислів була широко поширена майже в усіх країнах Центральної та Північної Європи.

З ростом товарного виробництва і грошового обігу розвивався торговий (або купецький) і лихварський капітал, функції якого полягали в обслуговування процесу обігу товарів. У XI-XII ст. купці вже були пов'язані з торгівлею на внутрішньому ринку, з обміном товарів між містом і селом на базі суспільного поділу праці. Процес формування купецького прошарку відбувався поступово в ході розвитку міст. Відмінною особливістю середньовічного купецтва була його гильдейская організація. Мета такого об'єднання полягала в забезпеченні монополії на місцевому ринку.

Протягом XI-XV ст. головною формою торгівлі була зовнішня, а не внутрішня, яка здійснювалася в надзвичайно складних умовах феодальних поборів, бездоріжжя, натурально-господарської політики феодальних влади. У XIII-XV ст. в Європі визначилися два головних центри торгівлі:

• район Середземного моря (міста Північної Італії, Південної Франції, узбережжя Балкан, Малої Азії і Африки). Купці тут вели посередницьку торгівлю Західної Європи зі Сходом;
• район Балтійського моря (міст Північної Німеччини, Скандинавії, Англії, Північній Франції, Новгород).

У XII-XIII ст. велику популярність набули ярмарки в графстві Шампань, містах Брюгге, Кельні, Женеві, Ліоні та ін Ярмарку були типовою для феодалізму формою оптової торгівлі і майже єдиною можливістю для тих, хто не входив в цехи, продати свої продукти на ринках чужих міст.

Для захисту від феодального свавілля і насильства купці об'єднувалися в торгові спілки (ганзи), з яких найбільш відома северонемецкая Ганза (з середини XIV ст.), що об'єднала 70 - 100 міст Західної Європи, переважно північнонімецьких. Сферою дій Ганзи були Балтійське і Північне моря. Ганза домоглася від багатьох феодалів і королів привілейованого положення для своїх купців, мала свої війська, споряджала великі експедиції з сильною охороною, і навіть воювала з деякими державами. Центральним містом Ганзи був вільне місто Любек. Вона мала факторії в ряді міст, з яких найбільш важливими були Лондон, Берген, Брюгге і Новогород. Асортимент товарів, якими торгувала Ганза, складався головним чином з предметів масового споживання: риби, металу, шкіри, прядива, міді. Зауважимо, що Ганза була союзом міст, а не окремих купців і, отже, не була господарської корпорацією: кожен купець торгував самостійно.

Ганза відіграла прогресивну роль в економічній історії середньовічної Європи, оскільки, здійснюючи торгівлю головним чином предметами широкого вжитку, а не розкоші, як міста Північної Італії, прискорила розкладання феодального ладу з його натуральним виробництвом. Ганза сприяла також економічного зміцненню ряду великих міст і цілих держав Північної Європи.

В умовах феодального способу виробництва значну роль грав лихварський капітал - первісна, найстаріша форма капіталу, що приносить відсотки. Характерні для лихварського капіталу форми - це позики феодалам і дрібним товаровиробникам (ремісникам і селянам). Розвиток та форми середньовічного кредиту організаційно пов'язані з відсутністю єдиної монетної системи в середньовічній Європі. Міняв називали банкірами (банк по-італійськи означає лавка - звичайне місце міняйла на вулиці).

Особливість середньовічної комерції полягала в поєднанні з оптової торгівлі банківськими та кредитними справами.

Розміри лихварських відсотків варіювалися в залежності від часу, країни, політичних умов, характеру позики (комерційна, іпотечна і т. д.). Потрібно зауважити, що середньовічний кредит (функція лихварського капіталу) не розоряв тільки дрібних виробників, але і окремих боржників - феодалів.

Центром Середземноморської торгівлі була Північна Італія. Процес піднесення міст в Північній Італії проходив значно раніше і інтенсивніше, ніж у інших районах Західної Європи. Це пояснювалося сприятливим географічним положенням, значним збереженням античних традицій, меншою феодальної залежністю і особливо впливом хрестових походів, які перетворили міста Північної Італії в найбільш активних і могутніх посередників у торгівлі з Європи Сходом.

Вже в XI ст. головну роль у Середземноморській торгівлі грали Венеція і Генуя, яка організовувала ряд своїх факторій на узбережжі Чорного моря (Феодосія, Балаклава, Судак і ін) і через них торгували з Руссю, Іраном, Китаєм. У XIV-XV ст. торгівельною столицею всієї Європи стала Венеція.

Асортимент товарів, якими торгували Венеція і Генуя, що складався головним чином зі східних прянощів і предметів рос-

коші. У Венеції розвивалися деякі галузі промислового виробництва, тому торгівля йшла не тільки чужими, а й своїми товарами (скляні вироби, шовкові тканини, предмети розкоші, зброю, полотно, воскові свічки, бавовняні тканини та інші). У Венеції вперше в історії виникли товарна біржа, бухгалтерія (простий і подвійний рахунок).

Особливе місце серед міст Північної Італії займає Флоренція, в основі розвитку якої були промисловість та банківську справу, а не торгівля. Міняльні контори Флоренції поступово переросли у великі банки. Флорентійські банкіри були лихварями всієї Європи. Ця особливість Флоренції пояснюється тим, що флорентійські купці були оцінювачами та збирачами доходів римського папи в Західній Європі та немалу частину їх привласнювали собі. Даючи позики королям, вони отримували за це право на відкуп податків і стягували високі відсотки (20% і більш). У XIV ст. у Флоренції налічувалося понад 100 лихварських компаній, з яких найбільш відомі банкіри Медічі і компанії Барді.

Високий рівень розвитку торгівлі, банківської справи і промисловості в Північній Італії викликав ранній розвиток капіталізму і ослаблення феодального ладу. Вже в XIV-XV ст. повсюдно відбувалося звільнення селян від кріпосної залежності. Однак після економічного занепаду міст Північної Італії настала феодальна реакція і відродилися феодальні методи експлуатації.

<<< тому | зміст | вперед >>>