<<< тому | зміст | вперед >>>

Калиничева Г.І. Економічна історія

Тема 2. Економічний розвиток в епоху феодалізму

1. Генезис феодалізму в Західній Європі. Економічний розвиток Франкської держави

1.2. Економічний розвиток Франкської держави

Найкращим чином формування відносин можна простежити на прикладі Франкського королівства, який підкорив собі до XI ст. майже всю Західну Європу. Франки представляли собою ряд споріднених германських племен, що жили на Рейні, а потім розселилися на південь і захід.

У початковий період існування Франкської держави основу суспільства складали не раби, а вільні франкські селяни. Господарський лад франкського ранньофеодального періоду вивчений завдяки ряду збережених документів, зокрема Салічної правді.

Як видно з Салічної правди, родові зв'язки були вже ослаблені і родова громада замінювалася сусідської, територіальної, що носила назву марка. Орні землі перебували у власності всієї громади і виділялися окремим сім'ям лише у тимчасове володіння. Будинок, садиба, городи були вже у приватній власності (алоди). Поряд з вільними селянами існували раби і так звані літи, тобто полузависимые селяни, але вони були нечисленні.

У VIII-IX ст. починається інтенсивне закріплення франкського селянства. До цього часу провідною галуззю у Франкській державі стало землеробство. Почався перехід від подсечной до трипільної системі, ширше стали використовуватися залізні знаряддя праці, покращилася плавка і обробка заліза, став широко застосовуватися виноградний прес. Це створило економічну можливість виробництва. Одночасно у Франкській державі створилися сприятливі політичні передумови формування феодального ладу: сильна королівська влада придушувала будь-який опір селян процесу закріплення. Потребуючи підтримки своїх дружинників і вождів племен, що королі стали роздавати їм землі разом з живуть на цих землях селянами. Частину великих земельних володінь була успадкована від римських колоністів. Великим землевласником стала і католицька церква. У підсумку основний формою організації виробництва період раннього феодалізму стало велике феодальне помістя, мало ряд переваг перед рабовласницької латифундією. У феодальному помісті простіше вирішувалася проблема відтворення робочої сили: її резерви восполнялись самими селянськими господарствами, а не шляхом воєн і піратства. Додамо, що при феодалізмі у виробництві додаткового продукту брала участь набагато більша частина населення, ніж в рабовласницькому суспільстві, бо не стало паразитичного класу люмпен-пролетарів і величезного апарату нагляду над рабами.

Основною робочою силою франкського маєтку став кріпак, залежність якого посилювалася паралельно зростанню феодальних вотчин і маєтків. Процес закріплення вільних селян проходив поступово і в різних формах. Часто селяни самі йшли під заступництво знатних дружинників, будучи не в змозі протриматися на своєму клаптику землі чи під загрозою грабежу і насильства з боку того чи іншого феодала. Натуральність господарства сприяла цьому процесу закріпачення селян, бо в разі стихійних лих селянину не залишалося нічого іншого, як просити допомоги від феодала. Відсутність ринку і товарних відносин призводило до того, що селянин не міг розпоряджатися ресурсами свого господарства і повністю залежав від врожаю даного року.

Величезними земельними ділянками вже в ранній період феодалізму мала католицька церква. Тому так звана монастирська колонізація по суті була закріпаченням вільних общинників.

У VIII ст. почався, а в IX ст. закінчився аграрний переворот, тобто становлення та зміцнення феодальної власності на землю і

остаточне формування феодальних виробничих відносин. Суть аграрного перевороту полягала в тому, що король з метою зміцнення своєї військової могутності замінив роздачу землі у повну приватну власність (алод) наділенням землею разом з живуть на ній селянами своїх дружинників у довічне володіння за військову службу. Тим самим король збільшив військово-служилую знати, зависевшую і яка підпорядковувалась верховної влади. Такі земельні пожалування називалися бенефіціями, а особи, які отримували цю землю, - бенефіціаріями. У IX ст. ці володіння стали успадковуватися і отримали назву ленів або феодалів, а селяни, що жили на такій землі, потрапляли в ліниве, або феодальну, залежність.

Умовний характер феодальної власності, тобто характер володіння при верховної власності короля, зберігся протягом усієї феодальної епохи аж до появи капіталістичних відносин. Однак фактичними власниками землі були не королі, а феодали, оскільки саме вони розпоряджалися своїм надлишки продуктом, одержуваним у формі ренти від селян. Поряд з умовністю феодальному землеволодінню і всьому феодальному экомическому строю була притаманна і друга особливість: станова ієрархічність, множинність прошарків класу феодалів. Ґрунтувалася ця станова ієрархія земельної ієрархії.

Основним економічним осередком франкського суспільства було феодальне помістя. З Капитулярия про віллах видно, що феодальний маєток було натуральним. Панівною галуззю господарства було землеробство. Розвинене було також і скотарство, особливо свинарство. Застосовувалася трипільна система. Основний робочою силою в маєтках були залежні селяни, що працювали на землі феодала за наділ землі. Поряд з панщиною (відробіткова феодальна земельна рента) існувала оброчная система. У VIII - на початку IX ст. у Франкській державі в основному вже складається типовий для феодалізму економічний і політичний буд.

В наступний період (X ст.) розвиток феодальних відносин і їх поширення на завойовані землі неминуче призвело до розвитку відцентрових тенденцій: посилення окремих феодалів викликало сепаратизм, феодальну роздробленість і міжусобні війни. В результаті ослабла централізована королівська влада, і імперія Карла Великого розпалася на окремі феодальні держави (Італію, Францію, Німеччину), в свою чергу складалися з безлічі дрібних феодальних племінних держав і князівств.

У період феодальної роздробленості триває процес закріпачення селян. Феодали, стали отримувати право імунітету, тобто право фактично повної незалежності від короля. Поступово громада була пристосована феодалами до умов кріпацтва і стала однією з форм посилення залежності селян, особливо з допомогою кругової поруки, періодичних переділів земель і введення примусового трипільної сівозміни.

<<< тому | зміст | вперед >>>