Галасюк Світлана Сергіївна
Вісник Донецького інституту туристичного бізнесу. - 2009. - Вип.13. - С.170-176.

Вплив термінологічного апарату на окремі показники туристичної діяльності

Анотація. Актуальність даної статті полягає в аналізі основних термінів, які містяться в нормативно-правових актах чинного українського законодавства про туризм. В роботі проведено дослідження впливу термінологічного апарату на окремі показники туристичної діяльності, зокрема, на потужність іноземного туристопотоку; зроблені висновки про невірогідність відомостей про розвиток іноземного туризму в Україні.

Постановка проблеми. У статті розглядаються базові дефініції з туризму, які містяться в різних нормативно-правових актах туристичного законодавства України, проводиться їх порівняльний аналіз щодо виявлення впливу на показники туристичної діяльності, зокрема, кількості іноземних туристів. Для характеристики в'їзного туристопотоку використовуються дані трьох джерел інформації – відомостей Адміністрації державної прикордонної служби (АДПС), які розміщені на офіційних сайтах Державної служби туризму і курортів (ДСТК) та Державного комітету статистики, та даних з форми статистичної звітності 1-ТУР, що дозволяє зробити певні висновки про необ'єктивність обліку туристів в Україні.

Аналіз досліджень і публікацій останніх років. Серед українських учених дослідженню основних дефініцій («туризм», «турист», «відвідувач» тощо) присвятили окремі глави своїх робіт В.К. Бабарицька і О.Ю. Малиновська [1, с.16-18, 20-26], М.П. Мальська, В.В. Худо і В.І. Цибух [2, с.22, 26-28], П.Р.Пуцентейло [3, с.73-77], деякі інші. Однак треба констатувати, що з уведенням в дію нормативно-правових актів з туризму [4; 5; 6] автори наукових праць стали значно менше приділяти уваги аналізу існуючої термінології з метою її покращення. Проте, застосування основних термінів при використанні їх на практиці носить суперечливий характер, що приводить до недостовірності даних про обсяги туристичної діяльності.

Метою статті є аналіз основного термінологічного апарату, який міститься в нормативно-правових документах чинного українського законодавства про туризм, та його впливу на окремі показники туристичної діяльності.

Виклад основного матеріалу. Згідно з чинним Законом України «Про туризм» (у редакції 2003 року) дана сфера діяльності проголошена одним з пріоритетних напрямів розвитку економіки та культури нашої країни, у зв'язку з чим повинні бути створені умови для нормального функціонування туристичної галузі.

Для здійснення законної діяльності, спрямованої на обслуговування споживачів туристичних послуг, у нашій країні розроблена нормативно-правова база, яка включає крім основних загальнодержавних документів (Конституції України, Цивільного та Господарського Кодексів тощо), низку специфічних, які стосуються саме організації туризму. Серед множини нормативно-правових актів, що регламентують здійснення туристичної діяльності в Україні, в якості основних, які характеризують понятійний апарат, необхідний для віднесення споживачів туристичних послуг до тої або іншої категорії, можна виділити наступні:

1. Закон України «Про внесення змін у Закон України «Про туризм» від 18.11.2003 р. №1282-IV (далі – Закон про туризм);
2. «Методика розрахунку обсягів туристичної діяльності» від 12.11.2003 р. №142/394 (далі – Методика №142);
3. «Інструкція щодо заповнення форми державної статистичної звітності №1-ТУР» від 04.03.1998 р. №96 (далі - Інструкція з 1-ТУР).

Ключовими термінами, використовуваними в рамках даного дослідження, є «турист», «відвідувач», «одноденний відвідувач», «екскурсант», «інші споживачі туристичних послуг».

Відповідно до Закону про туризм, що займає центральне місце в системі нормативно-правових актів туристичного законодавства України, особами, в інтересах яких здійснюється туристична діяльність, є «громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства (туристи, екскурсанти, відвідувачі та інші)» [4]. При цьому в Законі про туризм знайшло відбиття тільки поняття «турист».

Формулювання категорії «турист», що міститься в статті 1 Закону про туризм, дозволяє конкретизувати тимчасові рамки туризму і деякі інші особливості: «турист – особа яка здійснює подорож по Україні або до іншої країни з не забороненою законом країни перебування метою на термін від 24 часів до одного року без здійснення будь-якої оплачуваної діяльності та із зобов’язанням залишити країну або місце перебування в зазначений термін» [4]. Із указаної вище норми виходить, що турист - це мандрівник, і в колишній редакції Закону про туризм 1995 року між даними поняттями ставився знак рівності. Однак подорож припускає переміщення в просторі з будь-якою метою (не завжди туристичною, наприклад: міграція, виїзд на постійне місце проживання в іншу місцевість, працевлаштування) і протягом невизначеного по тривалості періоду часу (тобто, можливо, більше одного року). Варто відмітити, що в діючому Законі про туризм слово «мандрівник» відсутнє. Це означає, що туристи можуть виступати в ролі мандрівників, однак далеко не всі мандрівники є туристами.

У наступному нормативно-правовому акті «Методика №142» деталізуються деякі з термінів, зазначених в Законі про туризм, що, на наш погляд, вносить певну плутанину. Так, наприклад, «відвідувачі поділяються на дві категорії: туристи та одноденні відвідувачі» [5], останні з яких у Законі про туризм не представлені взагалі. При цьому, «відвідувач – будь-яка особа, що здійснює поїздку в місце (країну), яке знаходиться за межами її звичайного середовища на термін, що не перевищує один рік підряд, з метою, яка не спричиняє діяльність, що оплачується з джерел, які знаходяться в місці відвідання» [5]. Уточнення щодо звичайного середовища має дуже велике значення, тому що позначає місцевість у безпосередній близькості від місць проживання, роботи чи навчання відвідувача або інших місць, що часто або регулярно ним відвідуються. Для більшості мешканців прикордонних територій звичайним середовищем є прикордонні території обох суміжних держав. Значна частина таких мешканців мають джерела життєзабезпечення саме на території суміжної держави, тому їх ніяким чином не можна приєднати до категорії туристів.

Згідно з Методикою №142, турист є відвідувачем, перебування якого складає як мінімум одну ночівлю у відвідуваному місці. Під одноденним відвідувачем розуміється «відвідувач, перебування якого у місці відвідання менше ніж 24 години і при цьому не включає жодної ночівлі у відвідуваному місці» [5].

Відповідно до Методиці №142 з уточненнями, внесеними Інструкцією з 1-ТУР [6], до одноденних відвідувачів належать:

- круїзні пасажири – особи, що прибувають у певну країну на круїзних судах і які ночують на борту судна, навіть, якщо судно знаходиться в порту декілька днів;
- екіпажі транспортних засобів, члени яких є іноземними особами, тобто не є резидентами відвідуваної країни, і перебувають у даній країні протягом дня;
- транзитні відвідувачі, які без здійснення ночівлі у закладі розміщення прямують територією даної країни до свого місця призначення в іншій країні, що також може зайняти не один день. Таким чином, характеристика даних осіб як «одноденних» відвідувачів місцевості означає тільки, що вони не здійснюють ночівлю в стаціонарних засобах розміщення даної території.

У Методиці №142 також указані особи, які не зараховуються ні до числа відвідувачів (сезонні робітники та емігранти, оскільки вони займаються діяльністю, оплачуваною з джерела у місці відвідання), ні до числа туристів (прикордонні працівники, тимчасові іммігранти, постійні іммігранти, кочівники, транзитні пасажири, які не залишають транзитної зони, біженці, військовослужбовці, консульські робітники, дипломати).

Крім того, відповідно до Методики №142, ще однією важливою категорією осіб, які не відносяться ні до туристів, ні до одноденних відвідувачів, є жителі прикордонних територій, для яких у місцевих пунктах пропуску організований спрощений варіант перетинання границі, і які можуть регулярно користуватися цим правом з метою перебування в прикордонній території сусідньої держави протягом 24 годин без здійснення ночівлі в країні відвідування.

На наш погляд, дані особи, разом з емігрантами та сезонними робітниками, а також тими, хто не прилічений до категорії туристів, можуть бути віднесені до тих, які в Законі про туризм визначені як «інші» особи, в інтересах яких здійснюється туристична діяльність. Таким чином, вони можуть виступати як споживачі окремих туристичних послуг, наприклад, екскурсійних, розважальних, культурно-масових, видовищних тощо, якщо вони цього побажають.

Слід зазначити, що серед діючих нормативно-правових актів України про туризм розшифровка поняття «екскурсанти» зустрічається тільки в Інструкції з 1-ТУР, де вони визначаються в якості «осіб, яким надавалися послуги з організації подорожей на території України, що не перевищують 24 години, у супроводі фахівця-екскурсовода за заздалегідь складеними маршрутами з метою ознайомлення з пам'ятками історії, культури, природи, музеями, з визначними місцями тощо» [6]. З нашої точки зору, ця дефініція дійсно охоплює всіх осіб, в інтересах яких проведено екскурсію. У зв'язку з цим, екскурсантами можуть бути й туристи (які приймають участь в екскурсіях хоч двічі на день), й одноденні відвідувачі, й місцеві жителі, й особи, що не визнаються в якості туристів чи навіть відвідувачів, але мають право користуватися екскурсійними послугами.

Таким чином, шляхом вивчення термінологічного апарату та зіставлення різних дефініцій, які містяться в окремих нормативно-правових актах України про туризм, нами складено загальне уявлення про осіб, в інтересах яких здійснюється туристична діяльність (рис. 1).

Рис.1. Особи, в інтересах яких здійснюється туристична діяльність

Визначивши місце категорії «туристи» серед усіх можливих споживачів турпослуг, треба зупинитися на розгляді окремих показників туристопотоку в Україні.

В нашій країні статистична звітність про динаміку міжнародних туристичних потоків формується за допомогою даних Адміністрації Державної Прикордонної служби України (АДПС) та відомостей форми 1-ТУР «Звіт про діяльність туристичної організації», що оприлюднюється на офіційному сайті Державної служби туризму і курортів (ДСТК). Слід звернути увагу на неправомірність заміни достовірних даних про в'їзні та виїзні туристопотоки України звичайними відомостями про перетин державного кордону. Так, в таблиці 1 представлена інформація, яка зібрана з двох джерел (АДПС і ДСТК) і розміщена на офіційному сайті Державного комітету статистики України [7].

Таблиця 1