<<< назад | зміст | вперед >>>

Філософія туризму

Частина друга

Соціокультурні комунікації в туризмі (С.Ф. Соляник)

Минуле століття залишило у спадок одну з найгостріших проблем людства - проблему відчуження та самовідчуження людини. Але суспільство XXI століття, яке за своєю суттю і змістом є інформаційним, відкритим, віртуальним, обумовлює такий вектор людської взаємодії, як постійний міжіндивідний зв'язок, комунікацію, систематичний контакт людських спільнот з різними культурними реаліями. Найприкметнішою рисою нашого часу є зростання числа людей, які завдяки туризму знайомляться з різними культурами. І тому саме комунікація є тим соціальним стрижнем, за допомогою якого перетинаються, взаємодіють людські якості та культурні надбання.

Вивчення соціокультурних комунікацій та їх проявів у сучасній туристській діяльності, розуміння основних принципів життєустрою, розуміння комунікацій як елемента зв'язку між різними со-ціокультурними системами є наданий момент надзвичайно перспективним напрямом наукового дослідження. Пов'язаний із явищами глобалізації, туризм передбачає регулярні контакти у різних сферах між представниками різноманітних культур. У цілому міжкультурні зустрічі долають певну ізольованість соціальних суб'єктів. Завдяки туризму соціокультурні контакти стають частішими, тривалішими. Це вимагає розв'язання низки практичних завдань та питань соціокультурної комунікації одночасно. Міжкультурна компетентність сприяє виробленню практичних навичок соціокультурних комунікацій із представниками інших культур, дозволяє вивчати традиції представників інших культур та максимізувати співробітництво і взаєморозуміння.

Розробка проблематики соціокультурних комунікацій у сучасній туристській діяльності є зараз одним з актуальних завдань, оскільки взаємодія між різними культурними регіонами входить у спектр глобальних проблем сучасності. В контексті входження України до складу світових організацій, а отже, і в орбіту різних культур, важливо звертати увагу на такий бік міжкультурних процесів,як комунікативна відкритість, а також враховувати негативні тенденції, до яких може призвести інтенсифікація міжкультурних контактів.

Проблема комунікації в процесі туристської діяльності пов'язана з механізмами сприйняття інших культур як інокультурних текстів. Вивчення означеного забезпечує дослідника необхідною інформацією стосовно якісно важливих соціальних, економічних, культурних аспектів розвитку туризму, дозволяє визначити кроскультурну специфіку туристської діяльності, обгрунтувати оптимальні умови організації комунікативних каналів у туризмі, що мають важливе значення для розуміння та прогнозування соціокультурних комунікативних технологій у туристичній діяльності.

Різні форми міжлюдських зв'язків аналізувалися в творах таких класиків соціальної філософії, як К.-О. Апель, Ю.Хабермас, О. Ф. Больнов, М. Бубер, К. Ясперс, Е. Тоффлер, Дж. Локк, Т. Гоббс, Г. В. Ф. Гегель, К. Маркс, Е. Дюркгейм, М. Вебер, М. Бердяев, П.Сорокін.

Проблема комунікацій сьогодні особливо актуальна тому, що в добу глобалізації соціальний обмін та культурні простори, що їх формує взаємодія людей, набирають кардинально інших форм. Комунікація - це притаманна людському суспільству властивість, яка полягає у забезпеченні міжлюдських стосунків, вона є невіддільним атрибутом буття соціуму та кожного індивіда. Жодна суспільна справа неможлива поза її публічним обговоренням, визнанням всім суспільством, легітимацією. Лише засобами комунікації демократично організована спільнота індивідів може досягти за допомогою дискурсу єдності або консенсусу. Дискурс є практикою комунікативних взаємин для досягнення суспільної узгодженості та соціальної злагоди. Домовленість щодо норм і цінностей співіснування є цементуючим механізмом суспільного життя. Щоб бути універсальною - загальнозначущою -комунікація має бути також аргументованою, раціонально обгрунтованою, самосвідомою.

Термін "комунікація" з'являється в науковій літературі на початку 20 ст. і дуже швидко, поряд з його загальнонауковим значенням (як засіб зв'язку будь-яких об'єктів), набуває соціокуль-турного сенсу, який пов'язано зі специфікою обміну інформацією в соціумі. Необхідними умовами і структурними компонентами соці-окультурної комунікації є наявність спільної мови у суб'єктів комунікації, каналів передачі інформації, а також правил здійснення комунікації (семіотичних, моральних).

В певному плані кожне соціальне явище може розглядатися як комунікативне, яке існує у певному інформаційному полі і пов'язане з обміном інформації між соціальними суб'єктами. Однак комунікативними є лише дії, які здійснюються з певною метою, мають мотиваційну основу, орієнтовану на передачу інформації і здійснюються з використанням знакової системи, адекватної комунікаційним цілям.

Вивчення соціокультурних комунікацій пов'язано з певними складнощами. Суспільне життя в сучасний період розвивається досить суперечливо. Особливо це проявляється у "перехідних суспільствах", до яких належить і сучасна Україна. Інтеграційні процеси в таких "нестійких суспільствах" відбуваються паралельно з дезінтеграційними. Це не може позитивно позначитися на стані соціокультурної комунікації та теоретичному її узагальненні. Існують теорії, в яких заперечується ідея наявності єдиного, загального історичного розвитку людства, не визнається спадкоємність у розвитку культури, взаємовпливи та загальні риси у культурі різних народів (М. Данилевський, О. Шпенглер, А. Тойнбі, С Хантінгтон). Значно актуалізується тема міжетнічних комунікацій, можливості виникнення в них конфліктних ситуацій та пошук способів їх розв'язання. Як приклад можна навести відому тезу С Хантінгтона про "зіткнення цивілізацій" і його прогноз щодо виникнення в майбутньому незлічених конфліктів, яких неможливо буде уникнути через розбіжність культурних і релігійних орієнтацій.

Зовсім інакше трактується проблема соціокультурної комунікації в працях Ю. Хабермаса, К. Ясперса, М. Бубера, О. Больнова, Е. Корет та ін. Для названих вчених характерна оптимістична позиція щодо комунікації. З цієї точки зору людство спроможне знайти спільну мову, взаємопорозумітися, спираючись на узагальнені, інтерсуб'єктивно зрозумілі норми, комунікативну компетентність та наявність раціональних мотивів своєї діяльності. Такий підхід відкриває можливості подальшого розвитку соціокультурних контактів у формі туристської діяльності.

У руслі зазначеного важливим є осмислення специфіки філософської інтерпретації у площині туризму. Інтерпретація - це будь-які зусилля (процедури), викликані порушенням звичного сприйняття чи комунікації й спрямовані на відновлення смислотворення. Інтерпретація - це універсальна властивість людської діяльності, вкорінена в постійній потребі інтенціональної свідомості в сприйнятті й смислотворенні, тому інтерпретувати можна будь-коли, будь-що чи будь-кого [ 1 ].

Метою дослідження процесу інтерпретації для здійснення людського існування в культурі виступає необхідність: обґрунтування методівдослідження інтерпретації, що потребують залучення до аналізу широкого кола текстів різних експертних сфер культурної рефлексії; виявлення й описання ситуацій, станів або процесів людського життя, в яких постає необхідність інтерпретації різних сфер людського існування (культурна активність, спілкування, становлення особистості); визначення того, як процес інтерпретації пов'язаний із властивостями людської свідомості, а також аналізу особливості процесу інтерпретації в умовах видозміненого життєвого світу людини доби техногенної цивілізації чи доби постмодернута в умовах туристичної діяльності.

Інтерпретація справді пов'язана з фундаментальними проблемами людського буття у світі, а також із соціокультурним розумінням людського буття в іншому просторі. На тексти можна дивитися не просто як на комунікаційні знакові структури, "інструменти" спілкування і передачі інформації, а насамперед як на форми людської мови, через яку "говорить" саме буття.

Так, за Гадамером, буття, яке може бути зрозумілим, - це мова, однак це не лише мова людей, а й мова природи, науки і мистецтва, нарешті мова, якою "розмовляють" речі. Відповідно ставлення до існуючого набуває форми універсальної інтерпретації, і герменевтика стає не просто методологією наук про дух, а "універсальним аспектом філософії" [2]. Об'єктивна необхідність інтерпретації мовних і символічних об'єктів, текстів перебуває в їх неповноті, незавершеності і багатозначності, в існуванні прихованих довер-бальних і дорефлексивних феноменів, наявних ідей і забобонів. Експлікація і наступна інтерпретація цих елементів істотно змінює розуміння смислів і значень. Але, як підкреслює Гадамер, "інтерпретатор не спроможний повністю втілити ідеал власного невтручання", тому в інтерпретацію разом з історичним мисленням входить і його "горизонт розуміння", поняття, які належать йому. Роз-мірковуючи про роль "передорозуміння інтерпретатора", Ю.Хабермас у відомій праці "Пізнання та інтерес" стверджує, що "світ традиційного смислу відкривається інтерпретатору тільки тією мірою, якою йому при цьому прояснюється одночасно його особистий світ. Інтерпретатор встановлює комунікацію між обома

світами, він охоплює предметний зміст традиційного смислу, застосовуючи як до себе, так і до своєї ситуації. Культурний текст щоразу потребує численних тлумачень. Через тлумачення туристом іншої культури як тексту набуває вираження проблема, "сама справа", яка пізнається, освоюється. Коректна оцінка туристом інтерпретації передбачає попереднє розмежування логічних рівнянь: знання культурного тексту та його тлумачення. На відміну від культурного тексту його інтерпретація, що здійснюється туристом в іншій культурі, не є істинною чи хибною, вона неверсифі-кується, але може і повинна бути обґрунтованою, виправданою, що насамперед передбачає експлікацію осмислення неявних, прихованих елементів інокультурного тексту, з'ясування їх впливу, їх значення і смислу.

Феномен туризму - це молоде явище. Як розвинуте соціокуль-турне явище туризм в нашій країні почав формуватися всього 10-15 років тому, а теоретичне вивчення туризму займає ще менший обшир часу, всього 5-10 років. Фактично в стадії формування перебуває категоріальний апарат теорії туризму, остаточно не визначені методологічні засади вивчення цього явища.

Перші підходи до теоретичного усвідомлення феномена туризму здійснено в працях російських та вітчизняних вчених, які мають певні напрацювання в теорії туризму, серед них: В. А. Квартальнов, І. В. Зорін, М. Б. Біржаков, В. С Сенін, В. Д. Патрушев, В. К. Федорченко, В. С. Пазенок, Т. С. Пархоменко, В. Г. Антоненко, В. В. Лях, Я. В. Любивий, О. І. Левицька та ін.

Наукової рефлексії потребує і проблема інтерпретації інокультурного тексту.

За останні роки туризм став визначальним чинником соціальної і культурної інтеграції. Як прояв та інструмент зростаючої культурної взаємодії, туризм сприяє зміцненню єдності суспільства, допомагає включити в нього тих, хто в іншому випадку міг би залишитися на самоті. Оскільки туризм передбачає зустрічі та діалог між "гостями" та "господарями" [3], він поглиблює знання людей та народів одне про одного, їх взаєморозуміння.

Туризм є впливовим каналом народної дипломатії, завдяки тим гуманним функціям, які він здійснює. Кожен міжнародний турист, що здійснює міжособистісну комунікацію, виступає представником конкретного народу, конкретної культури. Він дає можливість поєднати відпочинок із пізнанням побуту, історії, культури, традиції, звичаїв свого та іншого народів.Залучення до туристської активності різних прошарків населення планети значно збільшить кількість каналів культурної комунікації, що, безперечно, сприятиме взаєморозумінню народів, перетворенню ще "закритих" суспільств на більш відкриті, такі, що поступово і добровільно залучатимуться до світового товариства, що сприятиме інтеграції людства на засадах толерантності та гуманізму.

"Справжній турист", як правило, людина "діалогічного стилю", здатний не на фатичне, тобто беззмістовне, формальне спілкування, а на фактичне, зацікавлене, морально значуще і соціально перспективне. Туристські комунікації дозволяють встановлювати стосунки невимушеного, добровільного спілкування, заснованого саме на довірі. Туризм здатний примирювати конфронтуючих. Комунікативні можливості туризму дозволяють досягати "інтерсуб'є-ктивного узгодження смислу та істини" (К..-0. Аппель). Звичайно, культура спілкування, довірчі стосунки не виникають автоматично, вони потребують значних вольових зусиль, бажання домовлятися, психологічної налаштованості на доброзичливі контакти. Забезпечити таку культуру покликані всі суспільні інститути - економіка, політика, дипломатія, освіта, наука, мистецтво. Але однією з центральних ланок, здатних інтегрувати людство, долати тенденції сепаратизму, розколу, ворожнечі і взаємопідозри, є туризм. Власними винятково багатогранними можливостями туризм здатний розв'язувати цілу низку взаємопов'язаних проблем високого суспільного звучання. Одна з них - забезпечення інтеграції нашого "розірваного світу", сприяння посиленню тенденцій солідарності.

Важливу роль у розвитку туризму відіграють інтенсивні впровадження інформаційно-комп'ютерних технологій в різні сфери і процеси життєдіяльності суспільства, що примушує розглядати формування туристського простору з урахуванням зростаючих соціальних потреб і комп'ютерних можливостей, які надаються сьогодні.

Важливою частиною туристського продукту можуть стати такі інформаційні послуги, як "віртуальний" інструктаж, "телекомунікаційне знайомство", комп'ютерні ігри та розваги тощо. На новий рівень можна підняти якість інформаційної підготовки туристів, якщо використовувати віртуальні тренажери і спеціальні інформаційно-довідкові системи, наприклад, геодезичного, метеорологічного і медичного профілю.

Принципово нові можливості перед "похідним" туризмом відкривають сучасні технології комплексної інформаційної підтримки за допомогою, скажімо, космічних і авіаційних систем спостереження, зв'язку та навігації.

Подальший розвиток туризму пов'язаний, на наш погляд, не з хаотичним нагромадженням форм, рівнів тощо, а з певною підпорядкованістю його процесу здійснення діалогу, зближенню культур різних народів, тобто з проявом його як соціокультурної комунікації.

Література

1. Архипова Л.Д. Роль інтерпретації в культурі: Автореф. дис... канд. філос. н. - Київ. Ін-тфілос. ім. Г. С Сковороди ПАН України.-К., 2002. - 16с.
2. Гадамер Х.-Г. Истина и метод. Основы философской герменевтики. - М., 1988. - С.548-550.
3. Франческо Франжіаллі. Тенденції розвитку міжнародного туризму. - К., 2002.

<<< назад | зміст | вперед >>>