<<< назад | зміст | вперед >>>

Філософія туризму

Частина друга

Філософія туризмології (І.А. Зязюн)

Прагнення до пошуку істини набуває особливого розвою на рубежі епох, століть, тисячоліть. Перехід до нового тисячоліття усвідомлюється не просто межовою віхою. Вона спонукає до осмислення минулого, нового розуміння сенсу буття, до визначення контурів майбутнього, місця та ролі людини утворенні нової якості життя. У будь-якому разі цивілізаційна методологія дозволяє виокремити й осмислити три основних питання:

Про сутність і співвідношення "культури" та "цивілізації", про співвідношення матеріального та духовного, зовнішнього та внутрішнього у житті людини і суспільства, тісно пов'язаного з питанням про сенс життя людини та сенс історії, про характер людської творчості та суспільства в цілому;

Про єдність і різноманітність у розвитку людства (чи єдина людська історія, чи вона повністю розподіляється на кілька не пов'язаних один з одним потоків - теорія культурно-історичних типів);

Про поступ, його концептуальні засади та зумовлюючі чинники (кожна цивілізація складається з трьох елементів: економічного, політичного, культурного, останній є суттю цивілізацій, а два перших належать до відносно малозначущих виявів її внутрішнього життя, тому творення, збереження та розвиток культури є головним змістом історичного процесу).

Цивілізація виражає загальне в людських спільнотах, які виникають на грунті однотипних технологій, зокрема політичних і економічних. Культура уособлює етноісторичну індивідуальність кожного народу, специфіку його історичної долі, неповторних обставин його минулого й сьогоденного буття, мови, звичаїв, релігії, географічного розміщення, контактів з іншими народами.

Цивілізації, як вважається, виникли близько 6 тисяч років тому. Найдавнішими цивілізаціями учений світ визнає шумерську, єгипетську (крито-мікенську), грецьку (еллінську). Суспільства, що існували в Україні в давні часи, не витворили окремої цивілізації. Однак останнім часом поширення набуває термін "найдавніша хліборобська цивілізація", під якою розуміють всесвітньо відому Трипільську культуру кінця V-II тис. до н.е. Археолог Ю. Шилов доводить, що Трипілля-Аратта була найдавнішою в світі державою, що виникла за тисячоліття до Шумеру та Єгипту. До найдавнішої цивілізації відносять також індоєвропейську спільноту V-II тис. до н.е. з центром в Україні. Звідси у ІІІ-ІІтис.дон.е. відбулося розселення у різних напрямках частини індоєвропейців - аріїв і заснування ними нових цивілізацій.

Україна належить до прикордонної області східно-християнської цивілізації (А. Дж. Тойнбі - відомий історик і теоретик науки налічує 36 цивілізацій, з яких живих сьогодні є кілька: західно-християнська, або західна, східно-християнська, ісламська, індійська, або індуїстська, конфуціанська, японська, латиноамериканська й африканська й латиноафриканська), що сприяє найсильнішому вияву тут впливів східної та західної культур. Оцінка культурних впливів різних цивілізацій передбачає споглядання історичного процесу крізь призму культурних здобутків людства.

Спроби поєднати ці дві культури є завданням зближення між Заходом і Сходом, творення історичного покликання України.

Існують різні динамічні рівні культури, причому кожному рівню властива діалектика як прогресу, так і регресу. Окремі культури кристалізуються та взаємопереплітаються. Світова культура об'єднує культури окремих країн і народів, але загальнолюдської культури, однакової для всіх, не існує. За модними нині розмовами про загальнолюдські цінності не слід забувати, що стимулювати справжні цінності, які духовно звеличують людину, зумовлюють її світоглядні устремління і переконання може лише та культура, яка спирається на національний принцип.

Актуальним для всіх в Україні був і залишається обов'язок, точно відбитий удвохдавніх афоризмах: "пізнай самого себе" і "будь самим собою". Як ніщо інше українська національна культура узагальнено виражає творчі зусилля та досягнення українського народу в усіх сферах життя. Український народ протягом своєї багатовікової історії створив самобутню культуру, яку по-справжньому ще треба пізнати.

Наука досі не дослідила внесок українців у світову культуру, до цього часу не створено повноцінної наукової історії української культури; існує проблема освоєння величезного культурологічного матеріалу, що міститься в працях, написаних у різні роки різними авторами в Україні та за її межами.

Нинішні українці продовжують розвивати буття попередніх поколінь людей, які жили в Україні в різні епохи й належали до різних культур, зробивши вибір на користь збереження пам'яток власної чи чужої давнини, відновлення системних зв'язків у просторі та часі. Культурні досягнення українського народу вимагають об'єктивної оцінки.

У сучасних умовах діячі культури, до яких можна зарахувати й нечислених працівників туристичної галузі, повинні працювати на українську ідею, не чекаючи, доки народ усвідомить себе як самостійну національну єдність, і не покладаючись на так званий "одвічний розум". У такий спосіб Україна збереже себе завдяки ментальності та духовній стриманості у сприйнятті західних, східних чи інших впливів. Прихована життєва снага рідної культури рано чи пізно виявить себе проти згубних впливів чужих культур. Звідси історія цивілізації й культури у підготовці кадрів усіх рівнів для українського туризму набуває особливого значення. Слід якнайшвидше відмовитись від механічного введення культурологічного матеріалу до відповідних навчальних курсів і штучної прив'язки цього матеріалу до закорінених на економіці та політиці історичних періодів. Цивілізаційний та культурологічний аспекти мають стати головними у відповідних навчальних курсах дисциплін вищих навчальних закладів різних рівнів акредитації, що готують кадри для сфери туризму. Але найповніше вони мають відбитися у новій науковій галузі - туризмології.

Туризмологія має базуватись на таких філософських принципах:

- гуманізмі;
- натуралізмі;
- науковості;
- національній ідеї;
- традиціоналізмі;
- загальнолюдських цінностях.

Основним предметом обговорення у філософії туризмології мають бути найзагальніші підходи до туризму: місце та роль туризму в культурному універсумі життя; розуміння людини й ідеалу освіченості та вихованості на зразках національної та світової культури; вплив туризму на культуру людської свідомості, соціально-гуманістичну та філософсько-світоглядну культуру людини тощо.

Існує коло проблем у туризмології, які аналізуються лише філософськими засобами і про які можна говорити передусім мовою філософських понять. Туризмологія не може обійтись без проблем розвитку, істини, справедливості, свободи та відповідності, проблеми прав людини, культури тощо. Найбільшої уваги потребує туризм в аспекті філософської і соціальної обумовленості його як "способу" та як "цінності". І філософське поняття міри не повинно випадати з поля зору. Воно найбільш виражене в так званому "лезі Окками": "Сутності не повинні множитися понад необхідність".

Особливість сучасної ситуації в туризмології полягає у тому, що відбувається одночасна розробка моделей туристичного впливу, філософське їх обґрунтування на рівні теоретичних знань і активні пошуки практики щодо створення нових туристичних моделей. А саме це вимагає від працівників туристичної сфери, особливо педагогів, які готують туристичні кадри, певного рівня теоретичного, методологічного мислення, яке спирається на педагогічні, психологічні та філософські знання.

Якщо людина живе і осмислює навколишній світ, вона з необхідністю відчуває потребу у філософському осмисленні. Цей шлях М. Мамардашвілі умовно назвав дугою, а момент осягнення - паузою, зупинкою. Відходячи від особистісного досвіду, особистісних переживань, страждань, людина приходить до певної межі, де вона повинна зупинитися, озирнутися, осмислити те, що відбувається, мовою філософських понять. Але не заради них самих. Починається платонівський "зворотний рух", рух від філософії, філософських понять і разом з ним до досвіду, до інноваційноїдіяльності.

Сутність поняття "інноваційна туристична діяльність" об'єднує в собі особливості процесу оновлення, внесення нових елементів у . традиційну систему туризму, характеризує індивідуальний стиль людини, що його забезпечує. Така діяльність розглядається нами як вищий ступінь творчості, винахідництва, введення нового у туристичну практику. У наш динамічний час успіхи окремих людей і організацій, цілих народів і суспільств найбільше залежать від здатності продуктувати і сприймати нововведення.

Література

1. Авдеев Р. Ф. Философия информационной эпохи. М., 1994. -336с.
2. Клепко С. Ф. Інтегративна освіта і поліформізм знання. Київ - Полтава - Харків, 1998 - 460 с
3. Кутырев В. А. Современное социальное познание. Общенаучные методы и их взаимодействие. - М., 1997 - 202 с.

<<< назад | зміст | вперед >>>