<<< назад | зміст | вперед >>>

Філософія туризму

Частина перша

Філософія туризму (B.C. Пазенок)

Сама постановка питання про "філософію туризму" потребує роз'яснення щодо його доцільності і обгрунтованості. За нашим переконанням термін "філософія" може коректно вживатися лише за умов, коли за його допомогою певне явище (природне, соціальне, ментальне) характеризується у його світоглядному значенні для людини і суспільства в цілому. Саме у такий спосіб свого часу виникли і "легалізувалися" словосполучення "філософія природи", "філософія техніки", "філософія медицини", "філософія життя". Втім, мабуть, доцільніше було б вживання інших визначень - "філософські проблеми" (техніки, медицини, військової справи, біології тощо). Сучасна соціо-гуманітарна література, насамперед белетристична, демонструє і зразки повної "довільності" застосування слова "філософія": "філософія інформаційної епохи", філософія "захисту навколишнього середовища "третьої хвилі"", "філософія грошей", "філософія бізнесу". Маркетинг, - читаємо ми, - "це філософія бізнесу", а не просто одна із функцій підприємництва. "Кожний розуміє маркетинг як філософію свого бізнесу" [1,2]. Значного поширення в літературі туристського призначення набуло словосполучення "філософія менеджменту". Пояснюючи своє розуміння цього терміна, Д. Уокер зазначає: "Під філософією менеджменту розуміється довіра, відносини, цінність і підтримка дій, які складають умови способу розвитку туристських підприємств" [2, 209]. З цього визначення зрозуміло, що в ньому поняття філософії підмінюється характеристикою етичних вимог до працівників туризму, визначенням деяких функціональних особливостей їх фахової діяльності. Оригінальні міркування з приводу можливості і необхідності застосувати предикат "філософія" до цілком земних справ представлені у багатотомному виданні Центру суспільних наук та економічного факультету Московського державного університету "Философия хозяйства". В ньому зазначається, що "Філософія господарювання" - це знання про реалізацію (ведення) господарства, тобто життя, з любов'ю і мудрістю, причому любов тут перебуває на першому місці" [3,19].

Автор цього визначення Ю. М. Осипову наступномуномері альманаху поглиблює свою тезу: "філософія господарства" - це, на його думку, "цілком самостійне знання", в якому господарство є об'єктом філософських міркувань, що потребує не просто філософського підходу, а "власної філософії" - "цілісної філософії". Філософія господарства має справу з метазнаниям, з'ясовує не лише факти, а й вторинні та третинні смисли (метасмислологія господарського життя) [4,180].

Окремі автори наголошують на необхідності формування "філософського підходу" до максимального задоволення потреб туристів, пишуть про "філософію" їх розміщення у готельних комплексах. Усім любителям застосування високих понять до досить прозаїчних справ доречно нагадати застереження талановитого англійського філософа середньовічного часу, ченця - францисканця Уільямса Оккама - "сутності не слід примножувати без необхідності" ("лезо Оккама"). Прикладів довільного і зовсім не обов'язкового вживання поняття "філософія" чимало. Полишаючи таку довільність на совісті її авторів, підкреслимо, що "призначення" філософії в її класичному та й сучасному вигляді полягає в тому, щоб її засобами і можливостями визначати для людей смислоутворювальні орієнтири, тим самим залучаючи їх до світу мудрості, "царини софійності". Філософія випрацьовує уявлення про загальну, універсальну форму культурного багатства, виявляє і формулює у теоретичних концепціях та у вигляді сентенцій, афористичних узагальнень інваріантні, "вічні" засади людського світовідчуття, світорозуміння і світоставлення. Актуальне завдання філософської культури -здійснювати динамічне обґрунтування методології пошуку розв'язань дедалі складніших проблем у світі, що стрімко змінюється ("гераклітівський потік "), озброювати особистість у її пошуку "нових смислів" власного існування. В тому числі у новому світі туристських реалій, процесів, подорожей (туризм як "подія" та як "зустріч").

Сучасна філософія як стиль мислення (філософствування) прагне якомога щільніше наблизитися до масової свідомості. Показова в цьому плані життєво-практична філософія Б. Франкліна - специфічний різновид життєстверджуючого індивідуалізму ("філософія ділової людини"). Свідченням актуалізації практичної "місії" філософії є також відродження прагматизму ("гуманітарний неопрагматизм"), філософського вчення, яке, відкидаючи всілякі претензії на абсолюти, прагне перенести у філософське дослідження критичний І експериментальний дух природничих наук, "проголосивши першість інтерсуб'єктивних, соціальних, суспільних вимірів досвіду, мови і науки" [5, 107-108].

Зазначена особливість новітньої філософії пояснює той факт, що діапазон вживання філософських визначень до різноманітних реалій суспільного життя та людської діяльності істотно розширився. Особливо це стосується такої галузі філософської теорії, як соціальна філософія. В цьому контексті цілком правомірна проблема "філософіїтуризму" (або філософські аспекти туризму). Вона виступає як важлива складова більш загального теоретичного утворення теорії туризму ("туризмологія") - специфічної соціо-економічної і соціо-гуманітарної дисципліни. Туризмологія (туризмознавство) містить у собі, до речі, технологічну частину, яка має синтетичний характер і характеризується розгалуженими міжнауковими зв'язками.

Про необхідність розробки "туризмології", зокрема, йшлося на Міжнародному форумі АМФОРТ (лютий, 2000р.). Його учасники -французькі теоретики туризму Серж Перро та Жан Мішель Оер-нер підкреслюють, що на форумі йшлося не тільки про різні підходи до теоретичних досліджень туризму - "теоретичні моделі туризмології", ай водночас і про те, що теорія туризму має сприяти розвиткові туристичної індустрії. При цьому зазначалося, що сама ця "індустрія" розуміється широко - як соціальна та індивідуальна діяльність, яка охоплює найрізноманітніші галузі і форми суспільної культури [6].

Акцентований інтерес до теоретичної рефлексії туризму споcтерігається в науці, починаючи з 30-х років XX століття. В працях Небеля, Фостера, Фарбера, Різона ми зустрічаємо осмислення психологічних мотивів подорожей, знайомимося із міркуваннями щодо ідеологічної та історичної природи дозвілля. В 70-х - 90-х роках у розвинутих країнах починають діяти спеціалізовані науково-дослідницькі центри туризму, світ побачила ціла низка фахових видань - "Journal of Travel Reaserch", "Annals of Tourism Reaserch", "The Journal of Tourism Studies". В Україні загальнотеоретичні, тобто туризмологічні розвідки одними із перших здійснили вчені кафедри філософії і соціальних наук Київського університету туризму, економіки і права. Протягом кількох років вони досліджували різноманітні теоретико-методологічні особливості туризму, приділяючи при цьому акцентовану увагу саме філософським його аспектам.

Узагальненим результатом цих досліджень явилась збірка "Філософія і культурологія туризму" (К., КІТЕП, 2001). Оцінюючи цю працю, Голова державної туристичної адміністрації України, кандидат філософських наук В. І. Цибух зазначив:"... уперше у практиці українського туризму колектив висококваліфікованих фахівців різних галузей філософської та соціо-гуманітарної науки пропонує саме теоретичний погляд на феномен туризму - його власне філософські, політологічні, історичні, культурологічні, релігієзнавчі, соціологічні, правознавчі виміри та засади". Проблематика туризму, в тому числі в її гуманістичному аспекті, що має особливе значення, активно розробляється в працях Американської антропологічної асоціації - "Соціологія міжнародного туризму". Міжнародна академія з туризму (Монако) приділяє посилену увагу проблематиці понятійного апарату туризму, туристської лексики і фразеології, уніфікації та перекладу туристських термінів та текстів. Змістовний досвід розробки різних аспектів теоретичної рефлексії туризму представлений у публікаціях Інституту туризму (Варшава) та Вищої школи туризму і готельного господарства (Гданьськ-праці Гаворецькі, Борущака, Левандовські). Солідний внесоку справу створення туризмознавства належить вченим Російської міжнародної академії туризму (Квартальное В.А., Зорін І.В.), Білоруського державного економічного університету - м. Мінськ (Дурович А.П., Кабушкін Н.І.).

Особливо слід відзначити ті плідні розробки наукових та прак-сеологічних проблем туризму, які здійснюються на кафедрі теорії та практики туризму і готельного господарства КУТЕП, яку очолює професор Федорченко В. К.

За ініціативою вчених КУТЕП до розробки проблеми конституювання "філософії туризму" залучено чимало провідних філософів У країн и. За їх участі відбувся всеукраїнський "круглий стіл" "Філософія туризму", серед учасників якого був Голова державної туристичної адміністрації України, кандидат філософських наук Цибух В. І., а також понад 40 докторів і кандидатів філософських наук. У тому числі директор Інституту філософії ім. Г. С Сковороди

академік НАНУ М. В. Попович, відомі українські філософи, професори Горський С. В., Надольний І. Ф., Табачковський В. Г., Горек Г. І., Михальченко М. І., Кисельов М. М., ЦюрупаМ. В., Малахов В. А. та інші. В своїх доповідях вони висвітлювали туризм як культурне явище та як чинник духовного розвитку особистості, аналізували філософсько-світоглядні аспекти туризму, характеризували його моральний та екзистенційний виміри, значення в структурі суспільно-політичних відносин та в процесі становлення і розвитку громадянського та інформаційного суспільства.

Теоретична, в тому числі туристськознавча робота починається із розробки понятійного апарату: "на початку було слово...". Термінологічна визначеність, змістовне навантаження понятійних одиниць туризмології - обов'язкова вимога її конституювання та "легалізації" як самостійної наукової теорії та освітньо-методологічної дисципліни. З цього погляду слід особливо наголосити на методологічному значенні тих розробок понятійного апарату туризму, який міститься в Туристському словнику-довіднику [16].

"Не будь-яка подорож може бути названа туризмом, не кожний подорожуючий-турист. Але безперечним лишається той факт, що будь-яка туристська діяльність є мандрівною і кожен турист є "Homo viator" - людина, що здійснює мандрівку", - вдало зазначив В. С Горський. В історії української культури, пише він, в глибинах людської ментальності укорінено "тяжіння до мандрівки на зустріч з "іншим", прагнення зрозуміти інше, прилучитися до нього, розширити світ власного буття..." [7,28].

На необхідність дослідження відносин терміна "туризм" і поняття "мандрування" звертає увагу і професор М. М. Кисельов. На його думку, "туризм - це задоволення цікавості й невіддільний елемент краєзнавства і ефективний засіб адекватного формування світогляду людини", а "мандрування - це знайомство зі світом" [8, 53,56].

Однак незважаючи на всю важливість з'ясування термінологічної значимості "мови туризму", справа туризмознавства і насамперед розробка філософії туризму цим далеко не вичерпується.

Одним із чинників, який стимулює створення туризмології, є, за нашим переконанням, необхідність перегляду традиційного розуміння туризму як суто "індустрії подорожей та відпочинку" .надання цьому розумінню "людського виміру". А це, в свою чергу, передбачає наголос на світоглядному, культурному, гуманістичному, пізнавальному, етичному, естетичному, комунікативному значенні туризму як специфічного соціального інституту і феномена загальнолюдської культури. В цьому аспекті головним об'єктом туризмознавства є не готелі, кемпінги, турбюро і агенції, а людина, що подорожує, - Homo viator. Подорож - одне із ключових понять тезаурусу туризмознавства: "рід діяльності, який ми називаємо туризмом, включає в себе організацію подорожей і індустрію гостинності" [ 1,9]. На методологічне значення поняття "подорож" вказують і французькі теоретики: "Так само, як географія набула єдності у території, туризмологія повинна знайти свою єдність у "подорожі" [6,80]. Але подорож - це лише одна з форм діяльності людини, прояв її способу життя. Втім, людина, що подорожує (вчений, науковець, бізнесмен, прочанин, відпочиваючий, країнознавець, спортсмен-альпініст чи молодий шукач пригод), - це не просто "споживач туристського продукту", що пересувається у просторі і часі, а особистість, яка протягом мандрівок, поїздок, походів прилучається до світу природи і культурних артефактів, до "ціннісних галактик" інших країн, народів, людей. Саме така особистість, за нашим переконанням, утворює епіцентр філософських рефлексій туризму. Саме особистість, тобто індивід, який здатний не просто споглядати світ або споживати його, використовувати, в тому числі у варварський спосіб (згадаймо понівечені лісові галявини після туристської "навали" вихідного дня), а милуватися ним, засвоювати багатства природи і культури, перетворюючи набуті знання і враження у надбання власної духовності.

Проблематика туризму в її теоретико-методологічному аспекті протягом останніх років почала досить енергійно осмислюватися і розроблятися українськими фахівцями. При цьому слід зазначити, що в полі уваги дослідників перебувають точки дотику туризмознавства із політологією, історією, екологією, соціологією, правознавством, культурологією, етикою, релігієзнавством, антропологією, економікою та маркетингом, педагогікою та психологією, географією та країнознавством.

Структуру загальної теорії туризму утворюють, зокрема, такі розділи, як "історія туризму", "економіка туризму", "соціологія туризму", "педагогіка та психологія туризму" тощо. Акумуляція теоретичних розробок вітчизняних туризмологів представлена, зокрема, в матеріалах І та II міжнародних науково-практичних конференцій з проблематики туризму, проведених на базі Київського університету туризму, економіки і права (жовтень 1999 та жовтень 2001 року).

Особливе значення для створення "туризмології" має поглиблена робота над термінологічним визначенням специфіки феномена Туризму. Адже це не лише важливе наукове завдання - "логос править світом", а й практична потреба. Нерозробленість понятійного апарату, неузгодженість термінів і визначень, довільність трактувань багатьох категорій істотно позначається на змісті туристської статистики, офіційної звітності, яка має аналітично відбивати справжній стан туризму в Україні. Понятійна "прозорість" і чітка, наукова визначеність щодо змісту фахової термінології конче необхідна у справі нормативного забезпечення діяльності галузі. На це звертають увагу всі, хто фахово причетний до туристської лексики.

Філософія туризму, як і будь-яка інша теоретична рефлексія, прагне насамперед з'ясувати сутність туризму у понятійний спосіб, представити її категоріально, концептуально. Це досить складно, адже туризм настільки багатобічне явище суспільного життя, що його неможливо однозначно визначити. За своєю природою туризм є мультидисциплінарним, багатофакторним явищем. Його можна представити як ланцюг, який пов'язує такі поняття, як інфраструктура, гостинність, свобода пересувань, якість турпродукту, - від якості кухні, до якості навколишнього середовища, підготовки кадрів, транспорту, ефективності комунальних служб, служби безпеки туристів. Туризм водночас виступає як галузь господарства, складний міжгалузевий комплекс, де формується і реалізується туристський продукт, як вид економічноїдіяльності, як самодіяльність людей, їх спосіб життя, своєрідне хобі.

У наші дні туризм виступає як глобальне явище, динаміка його поступу вражає. Якщо 1950 року кількість туристів у світі налічувала 25 мільйонів, то в 1970 - 165, а в 2002 - 715 мільйонів. За прогнозними розрахунками в 2020 році світова спільнота туристів налічуватиме 1,5 мільярда людей.

За визначенням Всесвітньої Ради з туризму і мандрівок (Барселона) , сучасний туризм у його економічному аспекті характеризується як найкрупніша індустрія світу (3,5 трильона доларів США оборотного капіталу), туризм - головний платник податків, найдинамічніша галузь світової економіки. З 476 мільярдами доларів прибутку и 2002 році туризм довів своє значення вагомого утворювача додаткової вартості, процвітання і нових робочих місць. Туризм - це і розгалужена соціальна служба, яка надає робочі місця сотням мільйонів людей; це і система подорожей та екскурсій; це і форма рекреалогії, заснованої на антропоекологічній парадигмі. Туризм,далі, впливовий інструмент "народноїдипломатії" [9], важливий чинник комунікативної культури.

Особливо слід підкреслити, що туризм є суспільною сферою гостинності, яка особливо виразно демонструє його сервісний, нетехнологічний характер. Інститут гостинності, до речі, один із найстарших в історії людської цивілізації. Гостинність (проксенія - грецьке) набула широкого розвитку вже в стародавній Греції, у 78 античних державах-полісах право та обов'язок піклуватися про іноземців одержували лише знатні громадяни - проксени. З часом гостинність перетворилася на справжню індустрію, в якій задіяно мільйони працівників, які забезпечують готельний та ресторанний бізнес, побут, відпочинок та розваги туристів, задовольняють їхні різнопланові потреби та інтереси.

Вже названих іпостасей туризму достатньо, щоб охарактеризувати туризм як складний багатоаспектний соціальний феномен, і жодна соціогуманітарна наука не здатна повністю і вичерпно охарактеризувати його як виключно предмет власних досліджень. Теорія туризму (туризмологія, туристика, туризмознавство) має у системно-структурному вигляді відобразити феномен туризму, всі його складові. Репрезентуючи туризм як духовне і соціокультурне явище, як своєрідну проекцію багатогранного буття людини, вираження її суспільної та духовної сутності, філософія здатна виконувати методологічну функцію щодо інших наук про туризм, збагачуюсь у своєму світоглядному та антропологічному змісті їхніми науковими доробками.

Не буде перебільшенням стверджувати, що філософія туризму поступово набуває певної дисциплінарної автономії у межах європейської тай світової соціальної філософії. Втуризмологіїіснує коло проблем, які аналізуються лише філософськими засобами і про які можна говорити насамперед мовою філософських понять - таких як розвиток, істина, справедливість, свобода і відповідальність - справедливо наголошує І. А. Зязюн. "Найбільшої уваги потребує туризм в аспекті філософської і соціальної обумовленості його як "способу" і як "цінності" [10,21].

В філософії туризму, безумовно, є і власна історико-філософська традиція. Це насамперед стосується періоду, коли туризм набув самостійного значення як специфічна галузь індустрії, система організації подорожей, інститут гостинності, що, у свою чергу, уможливило появу перших наукових узагальнень такого феномена, як туризм. Але значний інтерес викликає і та література, в якій містяться паративи (оповіді, спогади, спостереження) стародавніх мандрівників, "людини, що подорожує" різних історичних часів. "Становлення історико-філософської традиції осмислення подорожей і мандрівок", справедливо вважає професор М. В. Цюрупа, "повернення до витоків" - важливий концепт філософії і культурології туризму.

Відбиття явища туризму у специфічний філософський спосіб зумовлює те, що філософія туризму виступає як своєрідна соціально-філософська феноменологія. її об'єктом є суспільство як "життєвий світ" людини, як джерело її культурного досвіду, що його вона набуває в результаті комунікативної дії зі світом культури, з досвідом Іншого та Інших (інтерсуб'єктивність та міжсуб'єктна комунікація). Основна ідея феноменології - нерозривність і в той же час взаємна незведеність свідомості і людського буття, особистості і предметного світу, соціуму і духовної культури своєрідно трансформується у філософії туризму. Велике значення у феноменології надається проблемі значення, смислу, інтерпретації. Всі ці проблеми конкретно розв'язуються в туристській практиці, яка дозволяє людині осягнути навколишню дійсність і розшифровувати смислові засади культури.

Філософське осмислення феномена туризму реалізується і завдяки його герменевтичним потенціям. Розуміння і сприйняття цінностей культури, яке здійснюється в туристських подорожах, реалізується через витлумачення, інтерпретацію (герменевтика). Людина, що пізнає, не лише слухає розповіді і спостерігає, а й особисто "розшифровує" зміст пам'яток історії, шедеврів архітектури, "витворів природи", тим самим освоює їх, робить своїм ("привласнення"). Герменевтика є феноменологією людського буття (Dasein), однією із граней якого є мандрівки, подорожі, відвідування, поїздки і походи. За допомогою процедури герменевтичного розкодування культурних символів виявляються об'єктивні, онтологічні параметри людського існування, тобто ті умови, завдяки яким це буття може бути тим, чим воно є. Ці умови є екзистенціалами буття людини, що подорожує. Пізнаючи "світ Іншого", людина водночас уя пляє і осмислює багатоваріантність культурного середовища і туристичного простору, визначає особливості свого існування, порівнює його з життям інших. Порівнювальність, компаративізм, оцінювання та самоідентифікація - важливі світоглядно-філософські риси, які ініціюються туристськими подіями. Внаслідок і цього у людини формується складний етико-психологічний комплекс відчуттів - задоволення і незадоволення, заздрощів і гордощів, радощів та розчарувань тощо.

Тим самим туризм виявляє своє антропологічне значення. Насичений філософським, людиноцентрованим змістом, туризм справляє розвиваючий вплив на особистість як професійного діяча туристської справи, так і на пересічного учасника туристських подій. Вони відчувають себе причетним до створення ноосфери, світу цивілізованого людського єднання, в якому людина є не випадковим чужинцем, а законним жителем або господарем. Звичайно, це усвідомлення, характер відчуттів випадковості чи закономірності перебування у цьому світі великою мірою залежить від суб'єкта туристської дії - функціонера, менеджера чи відвідувача, мандрівника, звичайного туриста, від його життєвого досвіду, культури, освіченості, мотивації діяльності тощо. Звичайно, не можна при цьому не враховувати те, що неабияку роль у туризмі відіграють фінансові можливості як володаря туристських послуг, так і тих, хто їх споживає, - елітарного, ексклюзивного туриста, який подорожує за "альтернативною" програмою, чи учасника туризму соціального, так би мовити, "стереотипного". Але, як свідчить практика, для туриста, який здійснює поїздку з діловими, науковими, культурно-пізнавальними цілями, головним є незабутні враження від зустрічей з історією, культурою та звичаями інших народів і країн, позитивні емоції, як правило, переважають порівняно із незручностями, що нерідко трапляються під час подорожі: "Сотри случайные черты и ты увидишь - мир прекрасен."(0. Блок).

Туризм є ефективним засобом реалізації людських цінностей. Насамперед таких, як вибір, свобода, зацікавленість, бажання, дружелюбство, самоідентифікація та самореалізація тощо. Аксеологічшй, ціннісний аспект туристської діяльності є одним із вагомих чинників філософії туризму. Результатом навіть короткочасних поїздок є поглиблення власних уявлень про цінності спілкування, доброзичливість, щирість, відкритість, толерантність, справедливість тощо. Залежно від наслідків контактів відбувається певна корекція ціннісних орієнтацій індивіда, перегляд власних уявлень про переваги чи вади "іншого, ніжу тебе" способу життя. Високого філософсько-гуманістичного значення внаслідок ціннісного опанування світу набуває формування комунікативної культури особистості, культури спілкування, взаємоповаги, толерантності. За оцінкою авторитетних міжнародних організацій, таких як ООН, ЮНЕСКО, ВТО XXI століття має стати часом "гуманітарного повороту", переходом від деструктивного типу цивілізації з її варварським ставленням до природи, ксенофобією, жорстким економічним та політичним суперництвом до її людиноорієнтованої моделі. Що може забезпечити такий поворот? Поставити таке запитання значно легше, ніж задовільно відповісти на нього. Однак безперечно, що одним із чинників формування "цивілізації людини" є етика спілкування і співжиття. Ґрунтуючись на принципах визнання рівноправності діалогічних переконань і життєвих позицій, поєднання цінностей індивідуальної свободи і спільної відповідальності, ця етика утворює підвалини загальнолюдської культури. "Комунікативна культура" - основна ланка концепції "нового гуманізму", який, у свою чергу, є одним із уособлень теоретичної моделі "вселюдських цінностей", тих аксеологічних максим, інваріантний зміст яких, конкретизуючись у кожну нову історичну епоху, забезпечує усталеність існування людської спільноти, наступність процесів суспільного життя. Як найдемократичніша форма людськихвзаєминтуртм здатний сприяти моральній меліорації, оздоровленню сучасного суспільства, яке гостро потерпає від набутого соціального імунодефіціту - браку щирості і теплоти людського спілкування. Гуманістично-терапевтичний сенс комунікативної культури визначається її ціннісними нормативами, серед яких пріоритетними є визнання гідності людини (принцип самодостатності особистості) ; доброзичливого ставлення до альтернативних або несхожих думок, переконань, способів життя (принцип толерантності). Взаємодіючи і взаємодоповнюючи один одного, ці принципи в разі їх дотримання сприяють утворенню моральної аури спілкування, суспільної атмосфери довіри як підґрунтя дружнього єднання, соціальної злагоди і цивілізованого консенсусу.

З теоретичного погляду довіра як соціальна цінність майже не вивчена. Але незаперечно те, щоситуація підозри, недовіри, ксенофобії, досить типова для нашого сьогодення, актуалізує значення цієї якості людського співжиття. В тому числі в її ідеально-орієнтуючому аспекті. Згідно з Е. Дюркгеймом, довіра - це зв'язок, позбавлений утилітарно-егоїстичного інтересу, взаємодія, яка багато в чому не може бути пояснена раціонально. Довіра - індикатор "доконтрактової солідарності" (Р. Мертон), особисто-інтимний і водночас надіндивідуальний елемент людського співжиття, який забезпечує певну рівновагу в стихійному світові повсякденних зустрічей людей. Довіра - дещо більше, ніж констатація необхідності і неминучості виваженої прагматики людського існування: "ти - мені, я - тобі". Туристські комунікації дозволяють встановлювати відносини невимушеного.добровільного спілкування, заснованого саме на довірі, щирості, добродійності. Туризм здатний примиряти конфронтуючих, його комунікативні можливості дозволяють досягати "інтерсуб'єктивного узгодження смислу та істини" (К.-О. Аппель). "Справжній турист", як правило, людина "діалогічного стилю", здатна не на фатичне, тобто беззмістовне, пустопорожнє, формальне спілкування, а на фактичне, зацікавлене, морально значиме і соціально перспективне. Звичайно, культура спілкування, довірчі стосунки не виникають автоматично, вони потребують значних вольових зусиль, бажання домовлятися, психологічної налаштованості на доброзичливі контакти. Забезпечити таку культуру покликані всі суспільні інституції - економіка, політика, дипломатія, освіта, наука, мистецтво. Але однією з центральних ланок, здатних інтегрувати людство, долати тенденції сепаратизму, розколу, ворожнечі і взаємопідозри, є туризм.

Власними надзвичайно багатогранними можливостями туризм здатний розв'язувати цілу низку взаємопов'язаних проблем високого суспільного звучання. Одна з них - забезпечення інтеграції нашого "розірваного світу", сприяння посиленню тенденцій солідарності, комунітаризму. "...Завдяки прямим, спонтанним і недокучливим контактам, що їх здійснюють чоловіки і жінки, які представляють різні культури і способи життя, туризм, - зазначає Глобальний етичний кодекс туриста, - сприяє забезпеченню в світовій та регіональній спільнотах атмосфери добросусідства і гостинності" [11]. Учасники таких "недокучливих", невимушених зустрічей - а їх число з року в рік зростає, своїм спілкуванням витворюють альтернативну (або доповнювальну) Інтернету-живу загальнопланетарну мережу міжіндивідуальної комунікації. Туристське спілкування - одна з універсальних форм міжособистісного спілкування, яка за умов інтернаціоналізації та глобалізації життя людей перетворилася на один із важливих факторів, що визначають якість життя людства. І не випадково туризм визначають як ефективний канал "народної дипломатії". Адже людські взаємини розташовуються "вище урядів", вони безпосередні, щирі, прозорі, теплі. В цьому відношенні великим гуманістичним потенціалом наділені такі різновиди туризму, як соціальний, родинний, молодіжний, релігійний, "ностальгічний", "подієвий", а також туризм для людей похилого віку та інвалідів. Можна цілком погодитися з твердженням французького професора М. Бідо проте, що "туризм співзвучний гуманізмові". Антропологічна та ціннісна функції філософії туризму підкреслюють, що головна ставка в туризмі робиться на людину, я касамореалізується, на відміну від людини політичної чи економічної, яка проявляє свою частковість, виконуючи конкретну функцію.

У розумінні туризму як суто "людського підприємництва" вагому роль відіграє здатність теоретика виокремити екзистенціальний вимір буття мандрівника, насамперед у його єдності з природою, визначальним середовищем людини, що подорожує. "Туризм - особлива форма зв'язку людини з природою. З епізодичного, затьмареного умовами повсякденності, щоденного поспіху, "марноти марнот" туризм перетворюється на постійно діючий, звільнений від пут повсякденності домінуючий серед інших способів екзистенційного буття". Стверджуючи це професор Г. І. Горак вважає, що "екзистенційно-особистісне ставлення до природи, можливості здійснення "реалізуються в різних видах туризму, але насамперед у "зеленому" туризмі, який найкраще відбиває глибинну сутність людської екзистенції у її природних вимірах" [12,41].

Аналогічну думку висловлює В. А. Малахов, який водночас істотно поглиблює розуміння екзистенцігзіьного аспекту туристських подорожей. "Феномен туризму визначається тим, що туристичні траєкторії принципово зворотні. Людина може подорожувати, а потім повернутися додому й займатися попередніми справами. Це може бути і недоліком, і здобутком даного типу діяльності. Він підкреслює екзистенційну легкість, притаманну справжньому туризму, це не проща, не паломництво" [13,50].

Вже сказане дозволяє стверджувати, що в філософії туризму пра-вомірно виділити два основних розділи - філософсько-методологічний, загальний, який має справу з гносеологічною, герменевтич-ною, феноменологічною, антропологічною, аксеологічною функціями туризму, та культурологічний і праксеологічний, соціально-діяльнісний. Праксеологія як філософська концепція діяльності, що має статус програмно-концептуального проекту, теоретичне підґрунтя моделювання розвитку туризму, розробки програм та генеральних планів його вдосконалення. Згідно з одним із фундаторів праксеології польським філософом П. Котарбінським вона покликана методологічно, науково обґрунтувати логіку організації праці ("граматика дії"). Філософським базисом праксеології, за Котарбінським, є прагматизм, а також своєрідно інтерпретована теорія практичного ставлення до світу. Для того, щоб бути ефективною, діяльність, згідно з праксеологією, має бути результативною, продуктивною або плідною (тобто досягти визначеної мети), "правильною" (точною, адекватною визначеній нормі), "надійною" і послідовною, що потребує врахування оцінок альтернативності, вірогідності, обережності, сміливості і ризикованості вчинків. Враховуючи соціальний суперечливий контекст цілераціональної дії, теорія праксеології розглядає як свої важливі елементи такі концепти, як "структура подій", "винуватець подій", "техніка боротьби". При цьому можливі два типи взаємодії суб'єктів суспільної дії - позитивна, конструктивна (співробітництво) і негативна (боротьба). Найпоширенішим у реальному житті є другий тип. Враховуючи руйнівні можливості "негативної кооперації", доцільно звернутися до античної формули боротьби - агони як "мирної змагальності" (агонологія). Особливо важлива в загальному контексті проблематики праксеології актуалізація творчого (інноваційного) потенціалу діячів соціального акту, їхня здатність до пошуку компромісу (ситуація взаємодії). Основні положення праксеологічної філософії - логіка організації дії, умови ефективності діяльності, орієнтація на взаємодію конкурентів ("негативна конкуренція", "згода незгодних") - цілком придатні для того, щоб увійти до арсеналу туризмо-логії насамперед у її теоретико-методологічному значенні. Праксеологічно "забарвленими" є, зокрема, філософські аспекти менеджменту та маркетингу, аспекти технологічних механізмів функціонування туризму-готельне господарство, транспорт, служба сервісу, харчування тощо. Зрозуміло, що між суто філософськими та праксеологічними проблемами не існує неперехідної межі, але врахування особливостей цієї дихотомії теорії і практики вкрай необхідно для подальшої поглибленої розробки теорії туризму, в тому числі її філософської частини.

Важливою складовою філософії туризму є його морально-психологічний компонент. Етика туризму - одна з форм професійної моралі для тих, хто фахово займається цим видом суспільної діяльності. Однак про певні моральні норми і межі, в яких має розгортатися туристська діяльність, люди почали замислюватися задовго до появи самого поняття "туризм". На міжнародному семінарі "Реалізація етичних принципів при розвитку туризму" (вересень 2000р., Тель-Авів) підкреслювалося, що в поведінці як туриста, так і фахівця туристської справи (туроператор, турагент, керівник турфірми тощо) морально-психологічні якості посідають чільне місце. Кожна порядна, вихована особистість при зустрічі з незнайомими людьми намагається, як правило, справити приємне враження, бути приязною, привітною, уважною. Інша річ, що для окремої частини цих людей моральна культура виявляється суто функціональною, або показовою, адже нечемне поводження з "клієнтом" загрожує успішному бізнесу. Однак сучасний погляд на туризм та його дійових осіб полягає в тому, що туристський бізнес як форма суспільної діяльності також повинна повною мірою відповідати "людським вимірам" [14], бути гуманно-центрованою, при цьому не за формою, а за суттю. І не випадково професіонали туристської справи вважають, що туризм має плануватися і практикуватися як "привілейований засіб індивідуального і колективного вдосконалення" [15,25]. Поєднуючись з духовним розкріпаченням, адже турист-це вільна людина, що самовизначається, туризм стає унікальним Засобом самоосвіти і самовиховання (етика, педагогіка і психологія туризму). Звичайно, як і будь-яка інша соціо-моральна проблема, свобода в туризмі є внутрішньо-суперечливою. Щоб бути насправді вільною, особистість повинна невимушено володіти і розпоряджатися кількома видами свободи - матеріально-економічною, політично-правовою та морально-інтелектуальною. Всі вони фокусуються у свободі вибору, яка концентрується в обранні виду туризму, його програми, змісту тощо. Тільки за цих умов людина здатна реалізувати свій вибір у бажаному значенні й обсязі. Проте в реальному житті це проявляється у тій свободі, якою користується "елітний" турист, до послуг якого надаються найекзотичніші маршрути і найвишуканіший сервіс і культурні програми, і "соціальний" турист, який може розраховувати на послуги зовсім іншого розряду. Але свобода як цінність духовного рангу є джерелом усвідомлення туристом власної гідності. Втім, її реалізація - річ не проста. В умовах широкої демократизації суспільних відносин значно загострюється проблема так званого соціального туризму. У найширшому розумінні під соціальним туризмом розуміються подорожі, що субсидуються із джерел позабюджетного фінансування та за рахунок коштів, що виділяються державою на соціальні потреби [16,127]. Сутність соціального туризмутакож інколи визначається відповідно до суспільного статусу основного контингенту його учасників - це туризм для незаможних, діяльність, що спрямована на рекреацію (відновлення) людини за рахунок надання мінімального "необтяжливого" набору туристських послуг. Втім, таке розуміння Значно звужує діапазон соціального туризму та збіднює його зміст. Соціальний туризм доцільно розглядати в контексті завдань та цілей соціал ьної політики, яка зовсім не зводиться до "соціального благодійництва". Розвиток соціально орієнтованих видів туризму також має ґрунтуватися на наукових засадах. Плідні наукові результати виникають "у разі проведення досліджень на межі наукових дисциплін, концепцій або при творчому залученні понять однієї науки для розвитку іншої..." [17, 54] - справедливо зазначає Ю.І.Яковенко. "Соціологічний вимір туризму" передбачає, до речі, проведення як загальнотеоретичних, так і конкретних маркетингових досліджень, вивчення туристського ринку попиту і пропозицій, створення системи забезпечення економічної та соціальної ефективності туристських підприємств. Зокрема, дослідження організації змістовного культурно-дозвільового середовища, яке, в свою чергу, активно впливає на тих, хто перебуває у ньому. Соціально визначеною є також така туристська діяльність, яка переслідує мету соціальної адаптації його учасників до культурно-освітніх можливостей суспільства, що особливо важливо для підростаючого покоління, а також для осіб "третього віку" та інвалідів. В умовах загострення криміногенної ситуації, зростання дитячої та підліткової злочинності соціально та виховально орієнтований туризм відіграє неабияку роль у профілактиці девіантної поведінки молодих людей. Соціальний туризм як загальнодоступний, що користується, як про це свідчить міжнародна практика, фінансовою підтримкою держави, виконує також заохочувальну функцію, стимулюючи суспільно корисну активність людей. Запровадження ринкових відносин, як правило, супроводжується намаганням скоротити витрати на соціальні програми, в тому числі на соціальний туризм. Те, що раніше вважалося обов'язковою функцією держави -оздоровлення широкого загалу населення, відтепер стає предметом ліцензування приватних осіб. Ця ситуація потребує суспільного корегування. Всілякої підтримки заслуговують заходи щодо розвитку соціально орієнтованих форм і видів туризму, які визначені в Програмі розвитку туризму в місті Києві до 2010 року, що прийнята Києврадою 2004 р. Перехід від орієнтації на елітарний туризм до зацікавленості в розвитку недорогих масових видів туризму не тільки сприятиме розвитку соціальних контактів, реалізації демократичних прав людини на змістовний відпочинок, а й забезпечить збільшення туристських потоків, що, в свою чергу, позитивно позначиться на бюджеті району, міста, країни в цілому. Майбутнє туризму на 60-70 відсотків - це ринок внутрішнього, місцевого туризму і тільки на 30-40% - іноземного, в'їзного. Говорячи про соціальний туризм, визначаючи його гуманістичну інтенцію, особливо зазначимо його привабливість для людей похилого віку, а також інвалідів, подорожування яких вимагає особливих умов. Адже "туризм - це життя людини, яке вона проживає вдруге". Обов'язок всіх тих, хто причетний до організації туристської діяльності, врахувати це.

Важливою філософською проблемою є також екологічні аспекти туризму. Людина - органічна ланка цілісної екосистеми. Тяжіння міського жителя до "незіпсованої природи" цілком зрозуміле. Втім, зростаючий із року в ріктиск турпотоків на природу набуває загрозливого для неї характеру. Згідно з прогнозами, об'єми міжнародного туризму у найближчі двадцять років зростуть утричі .Відповідно зросте як екологічне навантаження, так і екологічна небезпека. Адже природа не "залишається байдужою" щодо людей, які її псують, неминуча помста з її боку - отруєна вода в річках та озерах, перевантажені шкідливими речовинами гриби та ягоди, несвіже повітря. Ось чому всі учасники туристського процесу зобов'язані охороняти природне середовище, дбайливо ставитися до туристських ресурсів, рекреаційних зон, які є загальним надбанням спільнот, на територіях яких вони розташовані (концепція коеволюції людини - природи - суспільства).

Природничий туризм і екотуризм є особливо важливими формами туризму тому, що вони здатні, з одного боку, забезпечувати поступальний і сталий його розвиток, а з другого, узгоджувати життєві потреби теперішніх і майбутніх поколінь, насамперед потребу у здоровому середовищі проживання. В сфері екотуризму розміщуються також лінії перетину соціо-економічних та культурних інтересів та запитів міського та сільського населення. Для сільських жителів, як, до речі, і для жителів малих міст і селищ, екотуризм корисний насамперед тим, що він активно сприяє створенню робочих місць, розв'язанню проблеми зайнятості населення, дуже актуальної для України. Зауважимо, до речі, що створення нового робочого місця в туризмі, за підрахунками економістів, становить лише 40 відсотків від вартості нового робочого місця у промисловості. Винятково важливим при цьому є також культурологічний аспект цієї проблеми - облагороджування сільських зон прийняття туристів, формування цивілізованої інфраструктури сільської готельної гостинності. Практика свідчить, що 90 відсотків сучасної світової туристської інфраструктури становить її приватний сектор, значна частина якого розташована саме в сільській місцевості. "Екологічний туризм" прилучає міських жителів до місць збереження і відтворення традиційних ремесел, до джерел фольклорної культури, що активно сприяє патріотичній просвіті, пробудженню і вихованню історичної пам'яті, без чого немислимий процес національного відродження. Екологічний туризм привабливий ще й тим, що в його процесі відбувається взаємозбагачення духовного світу його учасників: городяни одержують можливість наочнооцінити сутність сільського способужиття, його привабливі сторони, а сільська молодь - сприйняти позитивні (саме такі!) сторони міської культури, репрезентовані її конкретними носіями. Відіграючи взаємозалежні ролі в туристському спілкуванні, його учасники зміцнюють суспільну корпоративну свідомість - "чуття єдиної родини". Зазначена теза - збіг інтересів різних соціальних верств і груп, у тому числі етнічних (етнічний туризм) -плідно працює у контексті вироблення загальносуспільної об'єднуючої ідеї. Наполегливо обстоюючи цю туристсько визначену місію консолідації суспільства, філософ, професор В. К. Федорченко переконливо її обґрунтовує соціо-економічними, кроскультурними, політичними аргументами.

Таким чином, навіть побіжний погляд на феномен туризму дає підстави вважати, що його філософське осмислення - філософія туризму-передбачає з'ясування його гносеологічних, соціальних, аксеологічних, духовно-культурних функцій, а також виявлення праксеологічних можливостей. Філософсько-світоглядний підхід до туризму переконує, що цей вид суспільної, групової та індивідуаль-ноїдіяльності істотно сприяє справі об'єднання людей, комунікації та соціалізації особистостей на основі їх ознайомлення з цінностями вітчизняної та світової культури, опанування і поширення загальнолюдських етичних цінностей у дусі їх розуміння і поваги. В цьому сенсі будь-який (крім сурогатного) туризм є "культурним". Не можна вважати, що культурно-моральною орієнтацією не позначається, скажімо, діловий, бізнесовий або лікувально-оздоровчий туризм. Тому коректною підставою диференціації видів туризму має бути не критерій культури - який відокремлює "культурний туризм" від інших його різновидів як "некультурних", а його змістовно-функціональна мета. "Краса врятує світ" - стверджували мудреці. Ідеалізм цього вірування не раз спростовувався вульгарною прагмою життєвих вчинків, гірким перебігом драматичних історичних подій. Найяскравішим доказом крихкості, взаємопов'язаності сучасного світу, трагічної "влади" в ньому злочинних "випадковостей" і "раптовостей", здатних внести радикальні переміни у світоглядну свідомість, є американська трагедія 11 вересня 2001 року, або російські трагедії 2004 року, які насправді виявилася викликом з боку світового тероризму усьому цивілізованому світові. Звичайно, подібні злочинні акції здатні істотно вплинути на глобальні туристські тенденції. Але будемо сподіватися, що людство здатне приборкати і таку сучасну форму існування соціального зла, як тероризм. Можливо, світ людей стане цивілізованішим саме завдяки туризмові? Люди, що мандрують, не воюють, не вбивають собі подібних, не розбивають наметових містечок протесту. Вони хочуть іншого - відпочити, оздоровитися, пізнати нове і цікаве, духовно розвинутися і вдосконалитися, потоваришувати з іншими людьми. В цьому - життєва філософська істина туризму. Сприяти здійсненню цих бажань, реалізувати можливість безпосередньо і особисто відкривати для себе визначні місця України, Європи, нашої планети взагалі найважливіше завдання відповідального, стійкого, усталеного і загальнодоступного туризму в межах реалізації прав, які належать всім людям.

Філософський погляд на феномен туризму, втім, виявляє в ньому як позитивні, так і негативні риси. Як і будь-якому соціальному явищу, туризму притаманні антиномічна природа, внутрішні суперечності. Це суперечності між тенденцією демократизації суспільного життя і елітаризацією готельних та екскурсійних послуг; між інтернаціоналізацією туристських зв'язків і певною національною відмежованістю окремих регіонів розташування туристських центрів; між зростанням обсягу туристських потоків та обмеженістю зон туристських атракторів у їх прийомі тощо. Не можна не зважати на те, що універсалізація туризму, його глобалізація відчутно спричиняє девальвацію самобутньої національної культури. Насаджуючи стандарти масового туристського ринку (як приклад назвемо експансію "макдональдської" кухні) безвідповідальний організатори туризму, бажають вони цього чи ні, ведуть до "розчинення" унікальних культурних зразків, сприяють витвору штучних туристських артефактів, які часто-густо набувають відверто комерційного або маскарадного, карнавального характеру.

Не безпроблемною є і така ситуація, коли прибутки від туризму стають чи не єдиним джерелом існування жителів туристськи привабливих місць. Адже це породжує жорстку їх залежність від погодних умов, нестійкої кон'юнктури на ринку сільськогосподарських п родуктів та ринку послуг, від ситуації загострення політичних подій тощо. Занепокоєння викликає і те, що кількісне збільшення готелів та інших підприємств інфраструктури туризму не супроводжується адекватним зростанням фахового, кваліфікаційного рівня їх працівників. Чимало менеджерів туристської галузі не мають достатніх знань і навичок у справі організації гостинності. Створення інноваційного туристського продукту, значні зміни у соціальній поведінці людей, поява незвичних "екзотичних" форм мандрівок, прагнення задовольнити будь-які інтереси і запити насамперед багатих туристів здатні потурати аморальним, антисоціальним явищам. "Експлуатація людини в усіх її формах, особливо сексуальній і насамперед щодо дітей, суперечить основним цілям туризму і в цьому зв'язку, у відповідності з міжнародним правом, повинна енергійно переслідуватися..."[ 11 ].

Визнаючи природний туризм та екотуризм як найцінніші форми, що справляють особливо збагачуючий вплив на людину, слід водночас добиватися захисту природного спадку, який складається з екосистем і біологічної різноманітності. Учасники туристського процесу, і особливо професіонали сфери туризму, мають погоджуватися з певними обмеженнями на діяльність в особливо вразливих місцях і заповідниках (зони "проблемної екології").

Зазначені суперечності, негативні тенденції, наявні і приховані (латентні) загрози, притаманні туризмові, а наведений перелік їх можна значно продовжити, також є об'єктом саме філософської уваги. Ось чому планування і впровадження широкомасштабних туристських заходів та й повсякденна туристська практика має здійснюватися не лише фахівцями та експертами галузі, які зосереджують головну увагу на грошових, матеріальних, статистичних аспектах туризму. "Навпаки, в туризмі мають поєднуватися риси мистецтва, філософії, етики і естетики, які об'єднані у загальну концепцію" [18, ЗО]. "Філософія туризму-говорив у своєму виступі на "круглому столі", присвяченому цій темі, професор М. В. Попович, - повинна бути такою ж цікавою і змістовною, як і філософія книги" - це коли думка вільна, людина має можливість фантазувати, мріяти, описувати свої роздуми і висловлювати їх у книгах, наукових розробках" [19,17]. Розвиток туризму не самоціль, а важливий елемент загальної стратегії соціально-економічного і духовного поступу країни, стратегії, яка покликана забезпечити сталий розвиток суспільства. "Концепція сталого розвитку стосується не лише економічного зростання, соціального прогресу та охорони навколишнього середовища. Вона має також етичний та культурний виміри" [20,21 ]. У цьому зв'язку особливої уваги потребують духовні, гуманістичні цінності туризму. Філософія туризму теоретично "санкціонує" соціальні, моральні інтенції туризму, стверджуючи тим самим його благородну гуманістичну місію сприяти духовному вдосконаленню суспільства, бути впливовим чинником розвитку особистості.

Література

1. Филип Котлер, Джон Боуэн, Джеймс Мейкенз. Маркетинг. Гостеприимство. Туризм. - М., 1998.
2. Уокер Джон. Введение в гостеприимство. - М., 1999.
3. Осипов Ю.М. Что есть философия хозяйства под углом зрения ее предмета? Философия хозяйства. Альманах Центра общественных наук и экономического факультета МГУ. - М., 2001. №1(13).
4. Осипов Ю. М. Курс философии хозяйства // Философия хозяйства. - М., 2002, №5 (23).
5. Бернстайн Р. Дж. Возрождение прагматизма // Вопросы философии. - 2000. - №5.
6. Серж: Перро, Жан Мішель Оернер. Необхідність "туризмології" - "Наукові записки КІТЕП", - К., 2001. - Випуск І.
7. Горський В. С. Подорож як феномен культури. Всеукраїнський круглий стіл "Філософія туризму". - К., 2002.
8. Кисельов М. М. Туризм і природознавство - філософсько-світоглядний аспект. Всеукраїнський круглий стіл "Філософія туризму". - К., 2002.
9. Федорченко В. К. Туризм і народна дипломатія // Філософія і культурологія туризму. - К., 2001.
10. Зязюн І.А. Філософія туризмології. - Туризм на порозі XXI століття: освіта, культура, екологія. - К, 1999.
11. Глобальный этический кодекс туризма. ВТО. - 1999.
12. Горак Г. І. Екзистенціальність людського буття у природних вимірах та природно-рекреаційні можливості туризму. Всеукраїнський круглий стіл "Філософія туризму" - К, 2002.
13. Малахов В. А. "Моральний та екзистенційний вимір туризму. Всеукраїнський круглий стіл "Філософія туризму". - К., 2002.
14. Див. Пазенок В. С Феномен туризма: "человеческое измерение". // Гостиничный и ресторанный бизнес. - 2001. - № 1.
15. С этикой туризма ясно. Осталось придумать, как заставить ей следовать//Туризм: практика, проблемы, перспективы. - Октябрь. 2000. - № 10.
16. Див. Федорченко В. К., Мініч І.М. Туристський словник-довідник. Навчальний посібник. - К., 2000.
17. Яковенко Ю.І. Соціологічний вимір туризму. - Туризм на порозі XXI століття: освіта, культура, екологія. - К.., 1999.
18. Хасан Текели, Эбру Таркан. Глобальные тенденции, их влияние на развитие менеджмента и маркетинга туризма. - Материалы 1-й генеральной ассамблеи BSTEN и международной научно-практической конференции "Туризм на пороге III тысячелетия", Сочи - Ялта.-1999-2000 гг.
19. Попович М. В. Туризм як феномен культури. Всеукраїнський круглий стіл "Філософія туризму". К., 2002.
20. Франжіаллі Франческо. Тенденції розвитку міжнародного туризму. - К., 2002.

<<< назад | зміст | вперед >>>