<<< назад | зміст | вперед >>>

Філіпов З.І. Спортивний туризм. Організація і методика спортивно-туристичної роботи

12. ОРГАНІЗАЦІЯ БІВУАКУ

12.3. Приготування їжі в поході. Види вогнищ

За відсутності у високогірній зоні природного палива в походах їжу готують на примусах та газових пальниках, розташувавши їх між камінням та прикривши від вітру азбестовим кожухом або куском вогнетривкої тканини. В негоду готують у наметі. Примус повинен знаходитися ближче до виходу з намету і подалі від стінок. Зручно готувати у тамбурі наметів, встановлених тандемом. У горах використовують також сухий спирт. Розхід сухого спирту для варки гарячої страви на 6 осіб складає 500 грамів.

У безлісих районах як паливо використовують суху траву, очерет та кізяки.

У лісовій зоні їжу готують над відкритим багаттям. Визначившись із місцем розташування наметів, вогнище ставлять на відстані 7-10 м від них. Вогнище облаштовується так, щоб вітер відносив дим та іскри вогню у протилежну сторону від наметів. Будь-яке багаття випалює всю органіку з ґрунту, тому, якщо є сліди від старого вогнища, - використовуйте його. Багаття має бути не ближче, ніж за 5-7 м до кореневої системи дерев, сухої трави та хвої. Категорично забороняється розпалювати вогонь на торфі та під хвойними деревами з великою кількістю сухих гілок. Торф під ватрою швидко запалюється, і загасити його надзвичайно важко. Вогонь пробиває собі дорогу під шаром торфу. Тому початок пожежі не завжди можна помітити. Деколи торф непомітно може тліти годинами і спалахнути за десятки метрів від місця запалювання.

Визначившись із місцем під багаття, чергові обладнують кострище. У суху погоду на місці розведення вогню видаляють суху траву, мох та суху хвою, щоб запобігти лісовій пожежі. Сокирою вирубуємо дерен і розташовуємо його вздовж вогнища, а у створеному заглибленні розводимо вогонь (рис. 12.10).

Рис. 12.10. Облаштування вогнища: а, б - вирізані бруски дерну; в - дерен, покладений на місце вогнища (після залиття його водою)

Спочатку потрібно створити опору для розпадки. Опорою може слугувати невелике поліно, камінь або забитий кілочок. Зручніше розпалювати вогонь з підвітряного боку великого каменю, колоди.

Щоб швидко розпалити вогонь, чергові заздалегідь готують розпалку. В першу чергу використовуються природні розпалки, які є під руками. Найкращим розпалом є берест із сухого стовбура берези, який чергові можуть заздалегідь підібрати під час денного переходу, проходячи повз гниле або повалене дерево. Не слід зривати кору з живого дерева. Берест рідко буває прямим. Здебільшого він закручений, і його марно вирівнювати. Краще порізати його на тоненькі смужки - вони швидко розпалюються і добре горять. Досвідчені туристи деколи обходяться без паперу та бересту. Для розпалки вони використовують тоненькі скіпки (лучини) та стружку, приготовану із сухого поліна. Щоб скіпки швидше зайнялися, можна скористатися старим тайговим способом: гострим ножем на скіпці нарізаємо стружку, але не відокремлюємо її від скіпи. Таким чином, на одному кінці скіпи утвориться віночок, який швидко загориться. Будь-яку розпалку підпалюють знизу. Тоді вона швидко займеться полум'ям від сірника і добре розгориться. Якщо підпалювати верхівку - то вона швидко згорить і згасне. Згодом на берест та лучини укладаються дрібні сухі гілки з нижніх ярусів хвойних дерев. На розпалку можна використати суху траву, нижні сухі гілки ялини, смолу з хвойних дерев, сухі сучки сосни та кедру, сухі корені жерепу (за сухими гілками та корінням жерепу потрібно підлазити під густі сплетіння жерепу), шишки хвойних дерев, сухий мох та лишайники. У степу та пустелі розпалюють та використовують як паливо кізяки та сухі гілки саксаулу.

У разі негоди для розпалу використовують сухий спирт, згарок свічки та кусочки органічного скла, привезені із собою.

Перед розпалюванням під рукою треба мати первинні дрова: тонкі сухі гілки хвойних дерев, розколені дрібні тріски. їх потрібно підкладати через декілька хвилин після займання розпалу. Бувалі туристи витрачають на розпал вогню всього один сірник.

Щойно розпалене багаття - нетривке і згорає за декілька хвилин. Тому в перші хвилини дуже важливо вміло підтримувати вогонь. Спочатку кладуть найтонші заготовані гілочки, поступово збільшуючи розмір та діаметр дров. Не варто укладати поліна та гілки на вогонь надто щільно, адже полум'я та дим повинні мати вихід і доступ повітря. Інакше вогонь згасне (задихнеться). Коли первинне вогнище добре розгориться, залежно від його призначення, формуємо потрібний тип багаття.

За побудовою та призначенням багаття бувають: полум'яні - для готування їжі та освітлення табору; жарові - для варки великої кількості їжі, просушки одягу та взуття, ночівлі; димові - для захисту від комарів та для сигналізації. Для полум'яних багать беруть тонкі (2-5 см) сухі гілки, а для жарових товстіші (6-12 см), розколоті вздовж сухі поліна. Найкращі дрова для жарових багать -букові гілки: після згорання вони тримають жар цілу ніч. Та й заготовлювати такі дрова у буковому лісі легко - великі сухі гілки бука падають додолу самі.

Для димових вогнищ надаються середні сухі поліна, які після розгорання засипають листям папороті, зеленою травою, сирим мохом. Розпалювати сигнальний вогонь потрібно на відкритій, добре видимій із землі і повітря місцевості - високому голому пагорбі, узліссі, великій галявині. У ясну сонячну погоду білий дим, що клубиться від такого вогнища, добре помітний.

Різні за призначенням вогнища і складаються по-різному.

Рис. 12.11. Види вогнища: а - колодязь; б - курінь; в - зіркове; г, ґ, д, - тайгове; є - нодья

"Колодязь" (рис. 12.11, а). На вугілля (розпалку) кладуть паралельно два поліна (відстань залежить від довжини полін). Поперек них кладуть наступні два поліна - і теж паралельно, і т.д. Така конструкція зовні виглядає як колодязь. Забезпечений гарний доступ повітря до вогню, і поліна горять рівномірно по всій довжині. Такий тип багаття практичний для приготування їжі в декількох посудинах, коли необхідний широкий прогрів.

"Курінь" (рис. 12.11, б). Поліна складають на вугілля під нахилом до центру, частково спираючи їх один до одного вверху. При такій конструкції багаття дрова згорають у верхній частині, але полум'я горить потужно та концентровано. Багаття типу "курінь" роблять, коли потрібно швидко приготувати їжу в одному відрі (казанку). Такий вогонь доцільно розводити в обідню перерву.

"Зіркове" (рис. 12.11, в). Поліна укладають на жар з різних сторін (по радіусах від центру). Горять дрова у центрі вогнища досить повільно, і у міру згорання поліна підсовують до центру. Таке багаття горить досить яскраво, але економно. Його можна використовувати на злетах туристів та під час проведення пісенних конкурсів.

"Тайгове" (рис. 12.11 г, ґ, д). Вже сама назва містить у собі щось екзотичне. Існують різні форми тайгового багаття. Один із найпрактичніших видів тайгового багаття показаний sa рис. 12.11, д. Таке багаття рекомендовано розкладати, коли необхідно обігрітися та зварити їжу у дощову погоду. Розпалюють багаття будь-якого типу і дають йому розгорітись. Дещо розгорнувши жар та полум'я, кладуть на нього товсте поліно і на нього викладають одним кінцем 6-8 полін, дещо коротших, приблизно однакової довжини. У такому положенні вода з полін швидко стікає, а потужний жар під колодою не дасть дощу згасити вогонь.

"Нодья" (рис. 12.11, є). Це поширений варіант тайгового багаття. Його ще називають "три поліна". Застосовують таке багаття, коли необхідно обігріти велику кількість людей впродовж цілої ночі. Для облаштування такого багаття потрібно мати достатньо дров. Спочатку спалюють певну кількість дрібніших полін, щоби мати багато жару. Цей жар розсипають вузькою смугою, завдовжки 2-2,5 м. Накладають на жар достатньо хмизу і ,коли він добре розгориться, ставлять зверху дві сухі колоди, довжиною відповідно 2-2,5 м кожна. Відстань між ними повинна дорівнювати двом третинам або половині діаметра колод. Для кращого загорання колод їх необхідно дещо затесати сокирою і затесаною стороною укладати на жар. Згодом, коли колоди розгоряться, на них кладуть третю колоду. Багаття розгорається швидко і буде горіти доволі довго. Біля такого вогню можна спати всій групі разом без наметів. Добре навісити великий тент, щоб тепле повітря обгортало туристів, одночасно тент буде оберігати їх від роси. Справді - королівське багаття, але, на жаль, таку розкіш можна собі дозволити лише в тайзі.

Тепер щодо дров. Кращими дровами для багаття вважаються дрова хвойних дерев (сосна, кедр). Вони добре розгораються і не іскрять. Для приготування їжі можна використовувати суху модрину, ялину, бук та березу. Без диму горять сухі береза та вільха. Найкращий жар дають бук, граб та дуб. Вони розпалюються повільно, і тому їх краще класти в добре розпалене багаття.

Дерево, яке рубатимуть на дрова, має бути сухостійне. Сухостійні дерева визначають за верхівкою. Суха верхівка - найістотніша ознака сухого дерева. Ні суха кора, ні сухі нижні та середні гілки ще не дають гарантії сухості дерева.

Сухостій потрібно зрубувати на безпечній відстані від табору. Перед тим, як валити велике дерево, треба обійти навколо нього і подивитись, чи не має воно природного нахилу. За наявності навіть ледь помітного природного нахилу, валити його треба саме в тому напрямку. Напрямок падіння дерева потрібно скеровувати так, щоб воно не зависло на стовбурах та кронах сусідніх дерев. Зрубування дерев для побудови плоту, для колоди або для заготівлі дров повинно доручатися туристам, які вже мають певний досвід. Якщо є пила-ланцюг або лучкова пила, дерево може спилити і одна людина. Велике дерево зручно пилити дворучною пилою.

Під час валки дерево підпилюють (рис. 12.12, а, б) або підрубують (рис. 12.12, в) з тієї сторони, куди воно має падати, на 1/4 - 1/3 діаметра стовбура. Над запилом деревину вирубують сокирою, потім починають пилувати дерево з протилежної сторони так, щоб в місці зустрічі другий запил був на 3-2 см вище першого (рис. 12.12, б).

Рис. 12.12. Черговість запилів (а, б) та підрубів (в) при валці дерева

Дерево зарубується з протилежних сторін на різній висоті. Рубають дерево зі сторони, протилежної до тої, в яку має падати стовбур (рис. 12.12, в).

Якщо дерево підрубують технологічно правильно, то, зазвичай, чергуються два види ударів. Перший удар наноситься під гострим кутом, і він має якнайглибше проникнути в дерево. Другий наноситься дещо нижче під менш гострим кутом. Цим ударом начебто вибивають підрублену деревину. Подалі ці удари чергуються -третій удар іде під тим же кутом, що і перший, але на 2-3 см вище від нього (рис. 12.13).

Заборонено залишати дерева підрубаними, підпиляними, але не поваленими, а також валити дерева під час сильного вітру та в сутінках.

Рис. 12.13. Правильне нанесення ударів сокирою під час рубання дерев

Під час розрубки полін підпирати деревину ногою потрібно в такому положенні, щоб у разі зриву сокири вона не поранила ногу (рис. 12.14, б).

Зранку, перед виходом на маршрут прибирається місце табору. Все дрібне сміття спалюється. Консервні банки можна пропалити на вогні, а згодом закопати в землю. В такому стані вони швидше розкладуться. ПЕТ-пляшки викидаються у смітник в першому населеному пункті.

Рис. 12.14. Способи розрубки деревини: а - неправильно; б - правильно

Вогнище заливають водою, закладають дерном (рис. 12.10, в) і знову поливають.

Одне з основних правил туризму: після вашого перебування на природі місце має бути чистішим, ніж до вашого приходу!

ЗАПИТАННЯ ДЛЯ САМОПЕРЕВІРКИ

1. Які головні вимоги до вибору місця для бівуаку?
2. Нарисуйте загальну схему табору, дотримуючись основних правил таборування.
3. Як вибрати та підготувати місце для вогнища?
4. Які пристосування використовуються для облаштування багаття?
5. Які основні правила охорони природи на маршруті при таборуванні?
6. Як правильно розпалити багаття за різних погодних умов?
7. Які типи багать ви знаєте? Охарактеризуйте їх застосування.
8. Назвіть основні правила заготівлі дров для табору.

ЛІТЕРАТУРА

1. Блистів Т. В. Теорія і практика туристичних походів [навч. посіб.] / Блистів Т. В., Горбацьо І. І., Нужний О. В. - Львів : НВФ "Українські технології", 2006. - 132 с
2. Дехтяр В. Д. Основи оздоровчо-спортивного туризму / Дехтяр В. Д.: навч. посібник. - К. : Науковий світ, 2003. - 204 с
3. Дмитрук О. Спортивно-оздоровчий туризм / Дмитрук О. Ю., Щур Ю. В.: навчальний посібник. - Київ : "Альтерпрес", 2008. - 280 с : іл.
4. Карманный справочник туриста / автор-составитель Штюрмер Ю. А. -2-е изд. с изм. и доп. - М. : Профиздат, 1982. - 224 с.
5. Курилова В. И. Туризм / Курилова В. И.: учебное пособие. -М.: Просвещение, 1988. - 224 с. : ил.
6. Луцький Я. В. Туризм для всіх / Луцький Я. В. - Івано-Франківськ, 1996. - 142 с.
7. Справочник туриста / сост. Онищенко Владимир Владимирович. - Харьков : Фолио, 2007. - 352 с.
8. Усков А. С. Практика туристских путешествий / Усков А. С. - СПб. : ГЕОС, 1999. - 284 с. : ил.

<<< назад | зміст | вперед >>>