<<< назад | зміст | вперед >>>

Філіпов З.І. Спортивний туризм. Організація і методика спортивно-туристичної роботи

10. ТЕХНІКА ПЕРЕСУВАННЯ ТА ПОДОЛАННЯ ПРИРОДНИХ ПЕРЕШКОД

10.6. Рух скелями

При проходженні походів IV-VI категорій складності туристи здійснюють сходження на найвищі вершини гірської країни, або домінуючі вершини районів мандрівок. Так, подорожуючи по Приполярному Уралу, туристи піднімаються на г. Народу, г. Манарагу, г. Саблю, г. Колокольню. У Східному Саяні це піки Ґрандіозний, Триангуляторів та Захмарний. Суворі гірські пейзажі відкриваються підкорювачам гори Менгулек на Західному Саяні. Здійснюючи сходження на такі вершини, всі учасники походу повинні мати навички пересування по скелях та вміння організувати страховку та самостраховку. На Прикарпатті є прекрасні полігони для набуття таких навичок, - це скелі Тустань поблизу села Урич Сколівського району та скелі Довбуша біля сіл Бубнище та Паляниця Болехівського району Львівської області. На Тишівницьких скелях, що у Сколівському районі, обладнано непоганий скалодром. Є можливість організувати навісну переправу з однієї скелі на другу.

На цих скелях туристи Львівської та Івано-Франківської області оволодівають навичками лазіння по скелях, а також проводять змагання. Тренінгам на скелях перед виходом на маршрут слід приділити особливу увагу. Адже багато туристів, передусім новачки, бояться скель. Розпочинати тренування потрібно з невеличких каменів і в процесі набуття певних навичок, які відпрацьовуються за багаторазового повторення, додавати висоти на 5-10 метрів.

Основа техніки руху по скелях - це правильний вибір шляху, використання природних опор, створення та організація штучних опор, відповідна постава центру ваги щодо опори. Для скельних робіт турист повинен мати штормовий костюм, черевики на ґумовій рифленій підошві або кросівки з еластичною підошвою, а на руках - брезентові рукавиці для роботи з мотузком. На голові повинна бути спортивна шапочка (шерстяна - в умовах високогір'я). Для роботи на небезпечних каменепадом маршрутах потрібен ще захисний шолом.

Каменепади відбуваються внаслідок руйнування скель під дією вітру (вивітрювання), під дією різкого коливання температури скель (велика різниця денної та нічної температур). Навіть влітку в горах температура повітря вночі деколи падає нижче 0° С, що спричиняє замерзання води та вологи в тріщинах. У такий час каменепади в горах бувають рідко. Найбільш небезпечні схили зранку, коли сонце починає освітлювати скелі, і увечері, коли скелі охолоджуються після заходу сонця. Найбезпечніше такі місця проходити вночі та вранці до сходу сонця. Природні русла руху та падіння каміння - кулуари та жолоби. Таких місць треба уникати. За необхідності їх пересікають поодинці з інтервалом 10-20 метрів. Як і під час руху по осипищу, керівник призначає спостерігача, який постійно стежить за станом скель і падінням каміння. Після переходу всіх учасників через небезпечне місце його переходить спостерігач, а група спостерігає за станом скель.

Коли група потрапляє під каменепад, необхідно зберігати спокій та бути готовим у потрібний момент ухилитися від каміння. Найбезпечніше сховатися за великим каменем або за виступом скелі.

- Залежно від складності рельєфу, розрізняють такі способи його подолання:

- вільне лазіння з використанням природних точок опори (виступи, тріщини);

- штучне лазіння - коли створюють штучні точки опори (драбинки, горизонтальні та вертикальні гаки, шлямбурні гаки, шнури, петлі). Вільне лазіння може бути зовнішнім, тобто рухом по стіні, та внутрішнім (у розколинах, щілинах, камінах). Вільне лазіння більш природне, і складність його визначається стрімкістю схилу, формою рельєфу та міцністю породи.

Отже, загальні правила руху по скелях такі:

- Перед початком руху по скелях необхідно визначитися з напрямком руху, точкою зміни напрямку руху, оцінити безпечні полички та ділянки для відпочинку, визначитися з необхідністю та місцем організації страховки та варіантами обходів.

- Найкоротший напрямок підйому - це вертикаль. Та необхідно пам'ятати, що, неправильно вибравши варіант підйому, можна потрапити у труднопрохідні місця, і вийти з них буде ще важче.

- Зупинятись на відпочинок треба у зручних місцях, звідки можна ретельно продивитись та проаналізувати подальший рух.

- Найбільш стійка позиція характеризується трьома точками опори (дві ноги - рука, дві руки - нога). Черговість переміщення рук та ніг визначається характером рельєфу.

- Перед тим, як навантажувати скельну опору вагою тіла, необхідно переконатися в її надійності та міцності (огляд, удар молотком або кулаком), а потім намагатися послідовно використати як захват для рук та як наступну опору для ніг.

- Значну економію сил при лазінні дає правильне використання тертя. Деякі форми скельного рельєфу можуть бути подолані тільки за рахунок тертя (каміни, розколини, плити, гребені, зовнішні та внутрішні кути). Рух по камінах вимагає особливої техніки, яка залежить від їхньої ширини, хоча всюди застосовуються розпори. Під час лазіння в камінах необхідно впиратися в обидві сторони каміну, намагаючись розклинитися в них.

- Якщо камін вузький, то використовують розпори між каміном і ступнею.

- Широке застосування розпорів при лазінні по скельному рельєфу надає впевненості рукам. Розпори дозволяють використовувати такі точки опори, які інакше використати неможливо.

- Коли є добрі опори для рук і погані для ніг, то тіло необхідно утримувати подальше від скелі, а при добрій опорі для ніг - ближче до скелі.

- Рухатися потрібно головним чином за рахунок зусиль м'язів ніг (вони значно сильніші). Ступати лише на опори, перевірені руками. Руки, як правило, підтримують рівновагу тіла.

- Пересуваючись по скелях, опиратися колінами не бажано - можна зірватись.

- Потрібно намагатися іти маршрутом, близьким до лінії падіння води (це оптимальний шлях нагору).

Рис. 10.7. Способи закріплення мотузків

Варто пам'ятати: спуски зі скель небезпечніші від підйомів, адже спускатися завжди більш складно -і технічно, і психологічно. Крім того, спуск здійснюється, здебільшого, після важкого, виснажливого підйому. Тому потрібна спокійна й злагоджена робота з організації спуску.

По некрутих, простих та гладких скелях спускаються спиною до схилу, проглядаючи шлях спуску і точки опори. По крутих скелях спускаються обличчям до схилу і шлях проглядають збоку або між ногами. Взагалі, на крутих схилах бажано спускатися, застосовуючи мотузок. Спершу треба пересвідчитися, що мотузка вистарчить до кінця спуску. Успіх безаварійного спуску залежить від надійності закріплення мотузка (рис. 10.7).

Є багато способів спуску по мотузку. Найбільш вживані з них: спортивний, спосіб Дюльфера та на карабінах. Спуск спортивним способом найбільш практичний на похилій скелі. Турист обв'язується репшнуром за допомогою вузла "булінь" з плечиками і в'яже схоплювальний вузол ("прусика") до основного мотузка, закріпленого до дерева, скельного гака або петлі (рис. 10.8). Основний мотузок опускається донизу. Ноги твердо, на всю підошву, впираються у схил. На руках туриста, який виконує спуск, обов'язково повинні бути брезентові рукавиці. Однією рукою він тримається за натягнутий мотузок, а другою тримає схоплювальний вузол. У разі зриву руку, яка утримує схоплювальний вузол, необхідно розтиснути - і вузол миттєво стримає падіння. Відновивши рівновагу, схоплювальний вузол розправляють і продовжують спуск. На нижньому кінці основного мотузка обов'язково потрібно зав'язати контрольний вузол.

Рис. 10.8. Підйом (спуск) з верхньою страховкою та самостраховкою "прусиком"

Якщо є страхувальний пояс (система), схо-плювальний вузол в'яжеться за допомогою петлі з короткого репшнура, яка фіксується до карабіну на грудях. Для спуску (підйому) обов'язково організувати верхню страховку.

Підйом спортивним способом здійснюється аналогічно, лише схоплювальний вузол не тримають у руці, а, піднімаючись по схилу, підштовхують його знизу вверх.

Спуск "дюльфером" проводиться так: мотузок проходить під стегном (добре додатково надягнути шорти або підкласти скельний молоток) на протилежне плече, що надає необхідного тертя. Для кращого гальмування можна мотузок відводити рукою дещо в бік (рис. 10.9). Цей спосіб застосовується рідко через сильне тертя, що призводить до опіків стегна.

Спуск на карабінах полегшує роботу та убезпечує від опіків, які можна отримати під час спуску "дюльфером", але при цьому більше зношується мотузок. Треба зробити з репшнура "альтанку". Основний мотузок пропускається через карабін, який закріплюється в "альтанці" і проходить через карабін на грудній обв'язці.

Рис. 10.9. Спуск "дюльфером"

Незалежно від способу спуску, необхідно уважно ставитися до страховки. Починати спуск слід обережно, спускаючись з перегину скелі. А повністю навантажувати мотузок можна лише спустившись на один-два метри від місця закріплення. На нижньому кінці мотузка, по якому спускаються, обов'язково в'яжеться контрольний страхувальний вузол, щоб уникнути злету з мотузка.

Спуск треба здійснювати спокійно й рівномірно, ніби крокуючи по скелі. Бігти і скакати не бажано.

<<< назад | зміст | вперед >>>