Дутчак С.В.
Історія української географії. Всеукраїнський науково-теоретичний часопис. –
Тернопіль: Підручники і посібники, 2004. – Випуск 10 (2). – С. 57-63

Обґрунтування нових підходів у дослідженні туристсько-рекреаційної діяльності (на прикладі Буковинських Карпат та Середнього Подністров’я)

У статті проведено аналіз попередніх досліджень передумов функціонування туризму та рекреації, а також обґрунтовано нові підходи до дослідження розвитку даної сфери господарства в сучасних умовах на прикладі території Буковинських Карпат і Середнього Подністров’я. Розглядаючи туризм та рекреацію як складне соціально- економічне явище, автор пропонує - за основу досліджень (об’єктом) брати антропогенний ландшафт, а предметом – систему “людина - рекреаційне середовище”. Основними принципами вивчення даних проблем, на думку автора, повинні бути - принцип природно-антропогенного сумісництва, системності та комплексності.

Про унікальність природних, історичних, культурних багатств Буковинських Карпат та Середнього Подністров’я сказано вже чимало. Очевидно, що саме різноманіття природних умов, складність історичного розвитку, строкатий етнічний склад населення та багатогранність його культурного надбання, дали зелене світло туристко-рекреаційному вектору розвитку економіки в даному регіоні.

Постановка проблеми. До території дослідження нами віднесено практично всю Чернівецьку область (як адміністративну одиницю), а також суміжні з її межами території. На півночі й сході - це долина річки Дністер (переважно до високих терас), що пролягає по Тернопільській, Хмельницькій та Вінницькій областях; на заході спочатку долиною Черемошу, далі долиною Білого Черемошу по Івано-Франківщині. Особливістю південної межі є наявність державного кордону, яким ми, в даному випадку обмежимо регіон дослідження.

Територіальні межі Чернівецької області включають такі фізико-географічні структури: територія Прут-Дністровського межиріччя – це частина Східноєвропейської рівнини, в основі якої лежить південно-західна окраїна однойменної платформи; передгірна сильно розчленована височина в межах Передкарпатського крайового прогину та частина Карпатської складчастої області – Покутсько-Буковинські Карпати.

Територія області включає частини Північної Буковини (на захід від р. Рингач) та Північної Бессарабії (схід Прут-Дністровського межиріччя). Івано-Франківська, Тернопільська, Хмельницька та Вінницька частина Дністровської долини – це, відповідно, землі Галичини та Поділля.

Слід зауважити, що етнічний склад населення краю, його багата традиціями, побутовими особливостями, архітектурними стилями культура, сформувала особливий тип українця з буковинським та бессарабським відтінками української мови, з присмаком галичанського гонору та подільської лагідності, із особливим відчуттям краси природи, що дістало широке відображення в усній народній творчості, фольклорі, образотворчому мистецтві.

У переважній більшості, попередні дослідження туристсько-рекреаційних ресурсів та можливості розвитку галузі в регіоні, як і в державі загалом, на той час носили економіко-географічний характер, що вимагало використання методологічної концепції суспільної географії, об’єктом дослідження якої, виступає територіальна організація суспільства та господарства, в нашому випадку – територіальна організація туристсько-рекреаційної діяльності.

На кожному етапі розвитку суспільно-економічних відносин наукою використовувалися необхідні, саме в той конкретний час, підходи та методи для розв’язання поставлених завдань, зокрема й стосовно розвитку туристсько- рекреаційної діяльності. У період функціонування планової економіки, управління використанням ресурсів відповідної категорії відбувалося централізовано. В рамках тієї системи господарювання це було виправданим. Профспілковий організований відпочинок мав свої переваги при розрахунках стосовно витрат, отримання прибутку, в питаннях зайнятості населення тощо. Питання іноземного (в’їзного чи виїзного) туризму нами не зазначені, з огляду на конкретно поставлені завдання та зміст даного дослідження.

Самодіяльний туризм, діяльність якого розвивалася в системі спортивних туристських клубів федерації спортивного туризму, по суті своїй також носила плановий характер – обмежена кількість спортивних туристичних баз, т. зв. “альптаборів” і, врешті, обмежена кількість коштів, яка виділялася тими ж профспілками чи підприємствами (при яких були створені такі клуби) на туристичні категорійні походи та спорядження, на розробку та маркування маршрутів, вихід на маршрут з дозволу контрольно-рятувальної служби певним чином давало можливість планувати й керувати процесом розвитку таких видів туризму, які сьогодні відносять до категорій: спортивно-оздоровчий, пригодницький, екологічний, екзотичний, екстремальний тощо.

Ринкові відносини передбачають дещо інші позиції. По-перше - змінюється форма власності на землю, (а разом з нею й на наявні ресурси, зокрема й туристсько- рекреаційні), на елементи відповідної інфраструктури; по-друге – основна мета діяльності підприємців в умовах ринку передбачає отримання прибутку (яка, в більшості випадків, на жаль, стає єдиною), не враховуючи наслідків господарювання. Тому сьогодні, у сфері туризму та рекреації, постає завдання пошуку нових підходів, методів та практичного застосування результатів дослідження. А вже на їх основі - прогнозування, адміністративного регулювання та контролю за наслідками цього процесу.

Метою даної публікації є аналіз стану вивченості передумов функціонування туризму та рекреації, а також обґрунтування нових підходів до дослідження розвитку даної сфери господарства в сучасних умовах на прикладі території Буковинських Карпат і Середнього Подністров’я.

Попередні дослідження та публікації. Питаннями розвитку рекреації і туризму, вивченням можливостей ресурсної бази означеного регіону, займалося чимало науковців Буковини і не тільки. Теорія функціонування туризму - як галузі економіки є сьогодні надзвичайно актуальною науковою проблемою. Але в даній статті ми зупинимося, в основному, на теоретичних напрацюваннях тих науковців, які досліджували означений нами регіон. Серед них – економіко-географи, економісти, медики та ін. Це зокрема – М.П. Крачило, М.Г. Ігнатенко (в співавторстві, 1973), Ф.В. Лапшин, (у співавторстві, 1978), М.І. Долішній (1984), Н.Ю. Недашківська (1983), О.М. Ігнатенко (1986), В.К. Євдокименко (1995), І.М. Школа, В.Ф.Кифяк (1997) та інші. Більшість з них (зокрема Н.Ю. Недашківська, пізніше В.К. Євдокименко) розглядали територію Чернівецької адміністративної області, як складову Карпатського регіону.

У восьмидесятих роках ХХ ст. економіко-географічні дослідження туристських та рекреаційних ресурсів базувалися на концепції територіально-рекреаційних комплексів (ТРК) адміністративної області, розуміючи ТРК як “поєднання рекреаційних підприємств та супутніх установ інфраструктури, які об’єднані тісними рекреаційними зв’язками, а також спільним використанням природного та суспільно-географічного потенціалу області” [11]. Ці питання, зокрема, висвітлені у роботах О.М. Ігнатенка. Теоретичні напрацювання в Ю.А. Вєдєніна та Н.Ю. Недашківської, в цьому напрямі, він застосовує до території Чернівецької області. ТРК розглядається ним, як частина складного інтегрального економіко- географічного господарського комплексу адміністративної області, з усіма взаємозв’язками з іншими господарськими комплексами, такими як агропромисловий, лісопромисловий, водогосподарський і т.п. Структуру обласного ТРК визначають за двома напрямами: а) функціонально-компонентну та б) функціонально-територіальну. Функціонально-компонентна структура включає певну кількість видів рекреаційної діяльності (лікувально-курортна рекреація, відпочинок та спортивна рекреація, туризм і пізнавальна рекреація). Вживана стосовно видів рекреаційної діяльності термінологія на той час була на початковій стадії формування, хоча й нині стан справ у питаннях класифікації, систематизації видів туризму, розуміння змісту понять та термінів у даній сфері є досить дискусійними. Автор має власне бачення проблеми диференціації видів туристсько-рекреаційної діяльності [8, 9].

Функціонально-територіальна структура становить, фактично, територіальну “проекцію” функціонально-компонентної, тобто просторову приуроченість компонентів рекреаційної діяльності. При цьому виділяють такі елементи як рекреаційний вузол, рекреаційний “кущ”, рекреаційний центр та рекреаційний пункт. Поняття “рекреаційний вузол” починала розробляти Н.Ю.Недашківська (1983). Рекреаційний вузол у межах обласного ТРК – це, образно кажучи, один крупний рекреаційний центр і компактно розміщені навколо нього рекреаційні пункти [11].

Рекреаційний “кущ” є нижчим таксономічним рівнем і представляє зосередження на, порівняно, невеликій території декілька рекреаційних центрів, між якими існують рекреаційні зв’язки ( якщо ж таких зв’язків не існує, то говорять про групу рекреаційних об’єктів). Під рекреаційним центром розуміють населений пункт в якому функціонують два і більше рекреаційні заклади (пункти) – санаторії, турбази, будинки відпочинку, спортивні табори тощо. Первинною територіальною одиницею обласного ТРК вважається рекреаційний пункт, який спеціалізується на одному виді рекреаційної діяльності [10].

Аналізуючи структуру ТРК Чернівецької області, Ігнатенко О.М. за функціонально- компонентним напрямком виділяє три основні види рекреаційної діяльності:

1) туризм та пізнавальна рекреація;
2) відпочинок та спортивна рекреація;
3) лікувальна рекреація та декілька інших видів оздоровлення.

Туризм та пізнавальну рекреацію в рамках обласного ТРК на той час (середина 80- х) представляло 9 підприємств: 3 туристичні бази – “Чернівці” (м. Чернівці), “Буковина” (с. Валя Кузьміна), “Черемош” (м. Вижниця ); 4 бюро подорожей та екскурсій – Чернівецьке, Вижницьке, Хотинське, Новодністровське; обласний дитячий туристичний табір “Лунка” (смт Красноільськ) та дитяча туристична база “Буковина”.

У рамках наступного виду рекреаційної діяльності виділялось [11] декілька підвидів відпочинку: дозвілля, індивідуальна спортивна рекреація, напіввідпочинок (використання вільного часу для створення деяких особистих благ), споглядання та естетична рекреація. Виділення таких “підвидів відпочинку” ми вважаємо не просто недоцільним, а й таким, що не несе змістової та сутнісної інформації. Поняття “дозвілля” передбачає діяльність людини поза її робочим місцем та роботою у власному побуті. В час дозвілля ми можемо займатися спортом, можемо “споглядати” чудові пейзажі міського парку чи краєвиди за межами населеного пункту, відвідувати музеї чи виставки і насолоджуватись творами мистецтва – картинами, скульптурою, виробами з дерева тощо, читати улюблену літературу (художні твори, журнали) отримуючи від цього естетичне задоволення. А що мав на увазі автор використовуючи поняття “напіввідпочинок”, пояснюючи таку діяльність “створенням деяких особистих благ”? Виходить, якщо сім’я на присадибній ділянці навесні посадила картоплю, чи господиня приготувала вечерю, то вона “напіввідпочила”.

Підприємства сфери відпочинку обласного ТРК розміщувалися, як правило, в місцях з найбільш сприятливими природними умовами і по можливості недалеко від місця постійного проживання рекреантів і концентрувалися в, так званих, “зелених зонах” навколо обласного центру: урочище Цецино, в селах Чорнівка, Кам’янка, Просіка, а також в каньйоні р. Дністер (с. Репужинці, м. Хотин), в урочищі Червона Дубрава та в Буковинських Карпатах в цілому[11].

Відпочинок та спортивна рекреація, на той час була представлена будинком відпочинку “Зелені пагорби“, базами відпочинку, спортивними та піонерськими таборами. Сюди ж відносили [11] і мережу садово-городніх ділянок. Маємо зауважити, що в Україні це досить спірне та мало вивчене питання, хоча в Німеччині, наприклад, проживання населення деякий час (скажімо в період відпусток) у заміських будинках дістало назву “стаціонарний” (або дачний) туризм.

Санаторно-курортне лікування – було чи не єдиним видом рекреації в області, який функціонував впродовж року. Цей вид діяльності представлений в межах обласного ТРК п’ятьма санаторіями, провідне місце серед них займав санаторій “Брусниця”, а також аналогічного профілю – “Щербинці”, “Золотий колос”, “Стара Жадова”. Стосовно функціонально-територіальної структури обласного ТРК, Ігнатенком О.М. було виділено такі підрозділи: 2 рекреаційні вузли (Чернівецький історико- архітектурний та природно-оздоровчий, Вижницько-Путильський ландшафтно- кліматичний та туристсько-оздоровчий), 1 рекреаційний “кущ” (Сторожинецько- Сіретський ландшафтно-оздоровчий) та три локальних рекреаційних центри (Репужинецький, Хотинський та Щербинецький).

У вище згаданих роботах піднімається, також, досить важливе, на нашу думку, питання – управління процесом використання туристсько-рекреаційних ресурсів та функціонування ТРК в цілому. Як і на той час, так і нині, міжвідомча роздробленість підприємств туристсько-рекреаційної сфери, створювала чимало проблем в питаннях використання ресурсів та управління даним видом діяльності.

Означена територія не раз потрапляла в поле зору дослідників, як складова Карпатського регіону. Так, зокрема, Євдокименко В.К. вивчаючи питання регіональної політики розвитку туризму виділяє тут Чернівецький (м. Чернівці та його околиці), Вижницько-Путильський (територія адміністративних районів Чернівецької області) та Дністровський (середня течія Дністра від м. Галич до Новодністровська) рекреаційні райони. Характеризуючи рекреаційні ресурси кожного з виділених районів, їх придатність до певного виду туристсько-рекреаційної діяльності, визначаючи рекреаційну місткість району (за сезонами) та основні рекреаційні центри, він приходить до висновку, що “просторова специфіка розміщення природно-ресурсної бази в Карпатському регіоні вимагає не уніфікованого, а територіально-диференційованого підходу до планування перспективи її освоєння”[10]. В.К. Євдокименко, також, піднімає питання використання в туристичних цілях історико-культурних ресурсів. “Ще донедавна історико-культурні пам’ятки були об’єктом досліджень істориків, археологів, мистецтвознавців, культурологів; – наголошує автор – а з розширенням і поглибленням наукових пошуків та розв’язання актуальних питань рекреаційного освоєння територій, історико-культурний потенціал стає об’єктом інтересів економістів, географів, архітекторів” [10]. Принципове значення, на наш погляд, має якісна оцінка придатності об’єкту (явища) для використання в туристичних цілях, а саме – пізнавальна цінність, унікальність, доступність, стан збереженості (стосовно архітектурного об’єкту) тощо. Звичайно, що наявність на території саме таких ресурсів та відомості про можливості їх використання, мають надзвичайно великий позитив для розвитку в регіоні туристсько-рекреаційної діяльності. А для окремих видів пізнавально-культурного, релігійного, екзотичного сегментів туризму – чи не основною ресурсною базою для розвитку.

Цікавим напрямком дослідження є підняті Школою І.М. та Кифяком В.Ф. питання можливості розвитку міжнародного туризму на території краю. Основними чинниками, які сприяють цьому є особливе геополітичне положення області, а саме близькість державного кордону, природні умови та ресурси і, знову ж таки, багата історико- культурна спадщина населення регіону. Основними проблемами, які стають перешкодою розвитку саме міжнародного туризму є невідповідність туристичної інфраструктури загально прийнятим світовим стандартам, кадрові питання, окремі упущення в законодавстві сфери туризму.

Розвиток суспільства та нестримний наступ цивілізації на природне середовище висуває перед наукою нові проблеми, які потребують детального дослідження, узагальнення та рекомендацій щодо майбутніх взаємовідносин суспільства та природи. Однією з таких проблем є вивчення естетичних якостей ландшафту, методів їх збереження та напрямків прикладного використання. Означеними питаннями, саме на території Чернівецької області, займалася Бучко Ж. І. [1; 2]. Вона розглядає естетичну цінність ландшафту, як складову рекреаційного потенціалу, наголошуючи, що дослідження ландшафтного різноманіття, визначення їх естетичної цінності дають підставу рекомендувати використання території у сфері туризму та рекреації.

У даній роботі ми не зупиняємося на дослідженнях фахівців потужного інформаційного блоку туристсько-рекреаційного потенціалу – опису та систематизації фактажу об’єктів показу (відвідування) – істориків, археологів, геологів, краєзнавців, філологів, біологів, спелеологів та інших. Є чимало напрацювань такого плану. Скажімо, зовсім недавно опубліковані нові книги: Коржик В.П. “Буковина для всіх. Маршрутами екотуризму: Довідник-путівник” (2002); Рідуш Б.Т., Купріч П.П. “Печери Чернівецької області” (2003) та багато, багато ін. Описавши та систематизувавши інформацію про певну категорію об’єктів (явищ), дослідники, цим самим, переводять їх з категорії потенціал в категорію ресурс. Але, для того, щоб ресурс був поданий туристу (рекреанту), як товар (турпродукт), у даній галузі господарства необхідно створити певні умови для його споживання, виходячи з особливостей самого турпродукту – “споживання” відбувається в момент його фактичного продажу. (Коли турист купує туристичну путівку в турагенстві – він, фактично, оплачує право на отримання турпродукту - екскурсії, подорожі, відпочинку). Це означає, що має бути створена відповідна інфраструктура (транспорт, підприємства розміщення та харчування, сучасна мережа зв’язку), сітка турагентських підприємств (посередників - продавців турпродукту), а також підготовлена відповідна кількість фахівців сфери обслуговування та особливої категорії спеціалістів туризму – гідів, інструкторів, екскурсоводів тощо. Тобто – туризм, як галузь господарства - є складний механізм, або система, кожна ланка якої синхронно працює на кінцевий результат – створення турпродукту. Відсутність чи невідповідність однієї з них певним вимогам, тормозить, або зовсім зупиняє роботу галузі в цілому.

Обґрунтування нових підходів дослідження туризму та рекреації. При зміні планової економіки на нові – ринкові умови господарювання, перед дослідниками туристсько-рекреаційної галузі господарства постало важливе завдання – формування нових методологічних засад вивчення проблем розвитку туризму та рекреації в Україні та означеному регіоні зокрема. Виходячи з того, що туризм та рекреація, як галузь господарства, є складною соціально-економічною системою, вважаємо, що основним принципом її дослідження має бути системний підхід до вивчення проблем даної галузі та її ресурсів, до оцінки умов та можливостей функціонування. Аналізуючи дослідження в означеній сфері господарювання, можемо, зробити висновки, що головною умовою її розвитку є природні передумови та їх екологічний стан. Основним предметом оцінки яких для потреб туризму та рекреації є система - “людина – рекреаційне середовище”. Складність питання полягає в тому, що місцевість (певну територію – природній комплекс, ландшафт) неможливо оцінювати для відпочинку взагалі. На нашу думку, найбільш доцільно такий аналіз проводити для конкретного виду туристсько-рекреаційної діяльності з позицій рекреанта (туриста). Саме такий підхід дасть можливість організаторам, або виробникам певного туристичного продукту, максимально використати рекреаційний потенціал території (регіону). Знаючи можливості ресурсної бази і вимоги відповідних категорій рекреантів (туристів), тобто ситуацію на ринку споживача, організатор туристсько-рекреаційної діяльності (виробник турпродукту) буде формувати пропозицію, тобто ринок відповідного турпродукту.

За основу аналізу природних передумов розвитку туризму та рекреації пропонуємо взяти ландшафтний комплекс. Дослідження ландшафтної структури території Буковинських Карпат та Середнього Придністров’я проводили раніше науковці географічного факультету ЧНУ – Воропай Л.І., Рибін М.М., Раковська Е.М., Біксей П.М., Дутчак М.В., Чернега П.І., Проскурняк М.М., Скрипник Я.П. та ін.

Ландшафтна карта території, на наш погляд, є потужним джерелом інформації для комплексного аналізу природних умов та обґрунтування висновку щодо придатності їх використання в означеній сфері діяльності. Говорячи про ландшафт, маємо на увазі не його ідеальний природній варіант, а ландшафт вже відповідно змінений антропогенним пресом. З одного боку означена територія практично не має природних комплексів в їх первісному варіанті; з іншого - туризм та рекреація (як було зазначено вище) для свого існування та розвитку потребують такого важливого чинника, як інфраструктура. Тому, одним із принципів вивчення даних проблем повинен бути принцип природно-антропогенного сумісництва [15].

Антропогенний ландшафт, як і натуральний, має властивість до саморозвитку за тими ж природними закономірностями що і натуральні. Знаючи процеси, які відбуваються в природних (натуральних) комплексах, їх взаємозв’язки можна робити аналітичні прогнози стосовно стійкості до рекреаційного навантаження, а відповідно й до величини рекреаційної ємності ландшафту. Саме вона (рекреаційна ємність - максимально допустима величина антропогенних змін) дає можливість утримати природний комплекс в придатному стані для рекреації та туризму, не допускаючи рекреаційної дигресії ландшафту, яка приводить до занепаду та згортання означеного виду діяльності взагалі.

У структурі антропогенних ландшафтів розрізняють три групи: власне антропогенні ландшафти, ландшафтно-інженерні та ландшафтно-техногенні системи [16]. Особливістю останніх систем є те, що вони не компонентні, а блокові. Блок включає власне антропогенний ландшафт та активну інженерну споруду. Технічний блок такої системи функціонує під контролем людини, а як наслідок цього вони (ландшафтно-техногенні системи) втрачають можливість до природного саморозвитку. Їх дослідження, вивчення та раціональне використання повинно проходити на геотехнічному рівні [5], “де географічні ландшафтні знання про об’єкт доповнюються їх інженерно-технічними характеристиками”. Тут, неможливо не погодитись із Денисиком Г.І., що для вивчення процесів та змін в таких системах потрібні фахівці, які органічно поєднують знання фізичної географії, економіки і техніки та володіють відповідними методами та методиками досліджень. Скажімо економічно не вигідно будувати гірськолижну базу в регіоні де кількість днів із сніговим покривом така, що не дає можливість в певний час повернути витрачені кошти на її будівництво та щорічну експлуатацію. Або – геологічна структура території потребує для спорудження такої бази стільки капіталовкладень, що при ідеальних умовах експлуатації повернення коштів та отримання прибутку буде невигідним для інвесторів.

Система - “людина – рекреаційне середовище” – як предмет оцінки розвитку туристсько-рекреаційної галузі господарства потребує, нових дослідницьких напрямків та підходів, одним з них, на нашу думку, може бути принцип синергізму (синергізм – об’єктивне явище, відображене у синергетиці, вченні про явище), який “орієнтує дослідника на поєднане врахування недетермінованостей (всього того, що не зумовлене видимими причинами) і випадковостей – як таких, що заслуговують уваги й теоретичного осмислення” [18]. Об’єктом дослідження, в даному випадку, виступає антропогенний ландшафт, якому властиві натуральні (природні) риси, а також набуті в наслідок людської діяльності. Створюючи необхідні умови для розвитку туризму (рекреації), тобто трансформуючи природний ландшафт в природно-антропогенний, чи в антропогенний, необхідно зберегти (а можливо й створити) його естетичність, екологічну безпечність, неповторність, як основні передумови розвитку та існування туризму та рекреації. Формуючи інфраструктуру для відповідного виду туристсько-рекреаційної діяльності - проектанти, підприємці, науковці, що розробляють рекомендації чи ін., суб’єкти господарювання, повинні розуміти, що перенасичення території господарськими об’єктами, чи будівлями, які гармонійно не вписуються в навколишній краєвид, або при їх створенні порушувалися санітарні норми, що може привести до екологічної небезпеки та загрози здоров’ю людей, потягнуть за собою ланцюг непередбачених, а можливо й незворотних наслідків. По-перше втратиться привабливість території (хаотично-урбаністичний краєвид не є естетично-привабливим для міського жителя, якому належить переважна більшість серед туристського загалу), по-друге негативно діючі на здоров’я екологічні чинники за дуже короткий час зупинять туристський потік в регіон взагалі. Такий логічний ланцюг можемо продовжувати і далі, але означені проблеми потребують окремого та більш детального (прив’язуючись до конкретної території) розгляду в майбутньому.

Висновки. Виходячи з того, що туризм та рекреація є складним соціально- економічним явищем, яке функціонує в межах системи “суспільство – навколишнє середовище” за умови рівнодійних сил з боку природних (екологічно чисте, естетично привабливе, позитивно впливаюче на здоров’я людини навколишнє середовище), антропогенних (гармонійно вписана в навколишній ландшафт (пейзаж) інфраструктура, створені відповідні умови комфортного перебування людини поза межами свого постійного проживання) та соціальних чинників (сформований туристський попит – потреба населення в туристсько-рекреаційній діяльності, та фінансова можливість її реалізації) вважаємо, що підхід до питань дослідження та аналітичних висновків повинен ґрунтуватися на принципах системності та комплексності. Основним джерелом початкової інформації стосовно природних чинників є ландшафт – як цілісна природна система.

Література

1. Бучко Ж. Дутчак М. Чернега П. Відеоекологічний підхід до вивчення ландшафтних комплексів // Ландшафти та сучасність: Збірник наукових праць. – К.- Вінниця: Гіпаніс, 2000. – С. 131-133.
2. Бучко Ж.І. Регіональні дослідження ландшафтного різноманіття (на прикладі Чернівецької області) // Проблеми ландшафтного різноманіття України: Зб. наук. праць. - К., 2000. – С. 207–212.
3. Воропай Л.І., Бучко Ж.І., Дутчак М.В., Куниця О.М., Чернега П.І., Проскурняк М.М. Антропогенна перетвореність ландшафтів Чернівецької області як показник гостроти екологічної ситуації // Навколишнє середовище і здоров’я. Тези доп. міжннар. наук. конф. – Чернівці, 1993. – С. 266.
4. Воропай Л.И., Куница М.Н., Куница Н.А., Дутчак Н.В. Ландшафтная структура Черновицкой области, ее антропогенные изменения и задачи рационального природопользования // Направления становления и развития соц. хоз. механизма в условиях экон. самост. региона. Тез. докл. науч.-практ. конф. – Черновцы, 1990. – С. 46-47
5. Денисик Г.І., Воловик В.М. Нариси з антропогенного ландшафтознавства. Навчальний посібник. – Вінниця: ГІПАНІС, 2001. – 170 с.
6. Дутчак Н.В. Влияние хозяйственной деятельности на преобразование ПТК малых рек Среднего Приднестровья // Проблемы рационального использования и охраны малых рек. Грозный.: 1989. – С.120.
7. Дутчак Н.В., Скрипник Я.П., Проскурняк М.М. Прикладные ландшафтные исследования в Среднем Приднестровье для целей рационального использования и охраны природы // Тез. докл. и выступ. науч. конф. «Направления становления и развития социалистического хозяйственного механизма в условиях экономической самостоятельности региона». Ч. II. – Черновцы: ЧДУ, 1990. – С. 279 – 282.
8. Дутчак С. Можливості території та мотивація споживача турпродукту в питаннях дослідження туристсько-рекреаційних ресурсів // Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наукових праць. Вип. 167: Географія. – Чернівці: Рута, 2003. – С. 194 – 201.
9. Дутчак С.В., Дутчак М.В. Деякі аспекти виділення сегментів спеціалізованого туризму та їх стан на території Чернівецької області // Туристсько-краєзнавчі дослідження. – Вип. 2. – К.: Кармаліта, 1999. - С. 123 – 136.
10. Євдокименко В.К. Регіональна політика розвитку туризму (Методологія формування, механізм реалізації). – Чернівці: Прут, 1995. - С. 120.
11. Игнатенко А.Н., Джаман В.А. Областной рекреационный комплекс и оптимизация миграции населения (для студентов дневной формы обучения). – Черновцы: ЧГУ, 1986. – С. 93.
12. Кожолянко Г.К. Етнографія Буковини. – Чернівці: Золоті литаври, 1999 – 384 с.
13. Коржик В.П. Буковина для всіх. Маршрутами екотуризму: Довідник-путівник. – Чернівці: Зелена Буковина, 2002. – 122 с.
14. Костишина М.В. Український народний костюм Півничної Буковини: традиції та сучасність. Чернівці, 1996.
15. Мильков Ф.Н. Физическая география: учение о ландшафте и географическая зональность. – Воронеж: Изд-во ВГУ, 1986. – 328 с.
16. Мильков Ф.Н. Человек и ландшафты. – М.: Мысль, 1973. – 222 с.
17. Недашковская Н.Ю. Вопросы экономико-географического изучения рекреационных систем ( на примере Советских Карпат) // Экономическая география: Респ. межвед. науч. сб. – К., 1983. – Вып. 35. – С. 106
18. Пащенко В.М. Методологія постнекласичного ландшафтознавства. – К., 1999. – 284 с.
19. Рідуш Б.Т. Печерні монастирі Буковини // Питання стародавньої та середньовічної історії, археології й етнографії: Зб. наук. Статей – Чернівці, 1997. – Вип.. 3. – С. 108 – 111.
20. Рідуш Б.Т., Купріч П.П. Печери Чернівецької області: Кадастр (До ХII з’їзду Української Спелеологічної Асоціації) / Українська спелеологічна асоціація, Чернівецький спелеологічний клуб “Триглодіт”. – Чернівці: Прут, 2003. – 68 с.
21. Украинские Карпаты. Культура / Болтарович З.Е., Глушко М.С., Голубец О.М. и другие. – Киев: Наук. Думка,1989. – 200 с.
22. Чернега П.І. Структура передгірських ландшафтів Буковинського Передкарпаття, проблеми їх оптимізації. Автореферат дис. ... канд.. геогр. наук. Київ, 1995. – 23 с.
23. Школа І.М., Григорків В.Ф., Кифяк В.Ф. Розвиток міжнародного туризму в Україні. – Чернівці: Рута. 1997. – 142 с.

Summary

Svitlana Dutchak. The basis of new approaches in research of tourism-recreation activity (on the example of Bukovinian Carpathians and Middle Podnistrov'ya).

In the article the analysis of previous researches of pre-conditions of tourism and recreation functioning is conducted. Also the new approaches to research of the given sphere of economy development in modern terms on the example of territory of Boucovinian Carpathians and Middle Podnistrov'ya are grounded. Examining tourism and recreation as the complete socio-economic phenomenon, an author offers to take an anthropogenic landscape as the basis of researches (as an object), and the system "human - recreation environment" – as a subject. By opinion of author, the principles of natural-anthropogenic combination, system concept and complexity have to be the basic of study of the given problems.