Дутчак С.В., Дутчак М.В.
Туристсько-краєзнавчі дослідження. – Вип. 2. –
К.: Кармаліта, 1999. - С. 123-136.

Деякі аспекти виділення сегментів спеціалізованого туризму та їх стан на території Чернівецької області

Проаналізовано попередні класифікації туризму, розкривається суть сегментації туристсько-рекреаційної діяльності як одного із варіантів класифікації. Обґрунтовується поняття туристсько-рекреаційного ресурсу для кожного із семи сегментів туризму.

Сучасний етап характеризується значними та глибокими змінами в світовій економіці та міжнародних відносинах. Спостерігається стійка тенденція подальшого зміцнення всебічного співробітництва країн, поглиблення інтеграційних процесів, розширення торгівлі, наукових і культурних зв'язків. Важливою складовою цих процесів виступають туристичні зв'язки, що мають вагомий вплив на світове господарство та міжнародні відносини.

Туризм для багатьох країн світу є важливою галуззю економіки та вагомою статтею прибутків. Значні невикористані резерви в цій галузі має Україна, в тому числі і Чернівецька область, але для їх успішного використання необхідним є створення сучасної інфраструктури, підготовка висококваліфікованих спеціалістів. Це вимагає узагальнення світового та вітчизняного досвіду і розробки нових теоретичних основ в галузі туризму.

Сучасний розвиток туристичної індустрії вимагає пошуку нових форм і методів роботи. Це зумовлено тим, що масовий конвеєрний туризм, який набув широкого розвитку в нашій країні у 60-80-х рр. XX ст., в нових умовах не є ефективним. Для залучення нових клієнтів необхідно враховувати їх індивідуальні особливості, вимоги та побажання. На нашу думку, такі вимоги може задовольнити "спеціалізований туризм".

Перед тим як сформулювати визначення поняття "спеціалізований туризм" необхідно ще раз зупинитися на питанні: що таке туризм?

За Законом України "Про туризм"(2): туризм - тимчасовий виїзд людини з місця постійного проживання в оздоровчих або професійно-ділових цілях без заняття оплачуваною діяльністю. Н. Ф.Реймерс (6) дає таке визначення цього терміну: туризм - будь яка подорож з метою відпочинку і знайомства з новими регіонами і об'єктами, а за О. О.Бейдиком (1): туризм - це форма масового подорожування та відпочинку з метою ознайомлення з навколишнім середовищем, характеризується екологічною, освітянською та іншими функціями. Як бачимо, визначення поняття "туризм" виключає момент отримання прибутку (тобто заняття оплачуваною діяльністю) під час туристичної подорожі.

Вперше термін "спеціалізований туризм" зустрічаємо в роботі М. П. Крачила (4), де він ототожнює його з пізнавально-діловим: "Пізнавально-діловий або спеціалізований туризм охоплює групи людей, об'єднаних єдиною метою або професійними інтересами. Це можуть бути інженери, лікарі, педагоги, спеціалісти сільського господарства та інші особи, котрі здійснюють туристські подорожі за спеціальними програмами та маршрутами. До них можна віднести туристів, які налагоджують ділові контакти, вчених і спеціалістів, які беруть участь у роботі конференцій, конгресів, з'їздів, асамблей, симпозіумів, семінарів, а також осіб, які приїхали до рідних, близьких іа знайомих на відпочинок".

Проаналізувавши вище сказане, а також схему класифікації туризму за М. П. Крачилом, та враховуючи вимогу теперішнього часу - ставлення до туризму як до галузі економіки, автор пропонує таке визначення поняття "спеціалізований туризм" - це система окремих сегментів туризму, в основу виділення яких поставлена мета подорожі. Схематично це можна зобразити наступним чином (рис. 1).

рис.1
Рис. 1. Сегменти спеціалізованого туризму

Розмір кожного із сегментів є величина динамічна. Вона може змінюватися в часі, в залежності від попиту на той чи інший турпродукт на певному часовому відрізку розвитку суспільства. Наприклад, в минулому столітті курортно- лікувальними послугами користувалася тільки еліта суспільства, лише матеріально забезпечені верстви населення могли дозволити собі лікуватися на відомих курортах світу. А за часів Союзу РСР, в розпалі курортного сезону рядовим відпочиваючим, потрапити на лікування було дуже важко. На сьогодні, у зв'язку з економічною кризою, що охопила країни СНД та неспроможністю оплати послуг, курортно-лікувальні заклади практично не користуються попитом. Економічна криза в нашій країні є основною причиною катастрофічного зменшення попиту на турпослуги практично у всіх вище виділених сегментах спеціалізованого туризму. Кожний з сегментів можна поділити на види туризму за більш конкретною метою, а далі кожен з видів може ділитися на підвиди, в основу яких, покладено такі принципи:

- по-перше, вік учасників подорожі - дитячий, молодіжний, туризм дорослих, туризм людей похилого віку ("сеньйорів");
- по-друге місце проведення подорожі. Тут можна виділити природні зони, природні країни тощо, оскільки природні умови відповідно впливають як на організацію туристської подорожі, так і на її мету;
- по-третє, характер організації подорожі - плановий чи самодіяльний;
- по-четверте, індивідуальний або груповий (тут можна виділити цілий ряд різних варіантів від яких залежать питання організації обслуговування туристів - зокрема: один підхід до індивідуалів; інший до групи туристів, які знайомі між собою (родичі, друзі); і зовсім інший підхід до організації обслуговування випадково зібраної групи людей, які подорожують за придбаними путівками;
- по-п'яте, спосіб пересування (вид транспорту);
- по-шосте, три валість самої подорожі - короткочасна (подорож вихідного дня), або тривала (період відпустки);
- по-сьоме, сезонність подорожей різних видів, і так далі.

З огляду на проблеми забезпечення організації обслуговування туристів, подальша диференціація туристських подорожей надзвичайно складна і має безліч варіантів. Відповідно до вище сказаного місце спеціалізованого туризму ми бачимо в такому ракурсі (рис.2).

рис.2
Рис. 2

Тобто виділення сегментів спеціалізованого туризму має відбуватися тільки через питання організації обслуговування кожного конкретного попиту на той чи інший туристичний продукт.

Спробуємо в кожному сегменті визначитись щодо принципів виділення видів і підвидів спеціалізованого туризму та дати короткий аналіз можливостей їх розвитку в Чернівецькій області:

1. Курортно-лікувальний

В основу виділення кожного з видів покладено спеціалізацію курортів:

а) бальнеогрязьовий (природні лікувальні грязі та мінеральні води);
б) бальнеокліматичний (кліматичні умови та природні мінеральні води);
в) бальнеологічний (природні лікувальні води);
г) грязьовий (лікувальні грязі);
д) кліматичний (природні кліматичні умови, які сприяють відновленню здоров'я).

Головна мета рекреантів цього напрямку спеціалізованого туризму - покращити своє здоров'я, відновити фізичні сили організму, провести ряд профілактичних процедур під наглядом медпрацівників. У даному сегменті окрім видів можна виділити цілий набір підвидів, в основу виділення яких покладено: - по-перше - вікову категорію рекреантів (діти, юнаки, дорослі, пристарілі); по- друге - їх сімейний стан (індивідуали, сім'я). Такий поділ на підвиди на нашу думку, є найбільш правильним і це пояснюється тим, що після проведення лікувальних процедур, молодь має одні потреби в проведенні вільного часу, а старші - інші. Якщо молодим клієнтам потрібні послуги розважальних закладів, проведення екскурсій, невеликих походів та ін., старшим людям - можливо відвідування кіно, театрів, бібліотек та ін. Діти - це особлива категорія рекреантів, які повинні весь час бути зайняті під наглядом дорослих - ігротеки, дискотеки, спортзали, спортмайданчики та ін.

Аналіз природних рекреаційних ресурсів Чернівецької області, які мають курортно-лікувальне значення, показує, що вони використовуються поки що дуже слабо. На сьогодні в області функціонує всього лише п'ять санаторіїв і пансіонатів з лікуванням, що розраховані на 835 місць.

Проведені гідрологічні дослідження показують, що в області є величезні запаси вод різного ступеня мінералізації та хімічного складу, які придатні для використання з лікувально-оздоровчою метою.

2. Комерційно-діловий туризм

Цей сегмент спеціалізованого туризму передбачає, що мандрівники ставлять собі за мету взяти участь у наукових засіданнях познайомитися з досягненнями науки, технологіями виробництва, ринками нових товарів, відкрити для себе нові ринки збуту, отримати нову інформацію в тій чи іншій галузі науки, промисловості, аграрному секторі економіки країни (регіону) тощо. Це, як правило, ділові люди, які мають власний бізнес або працюють у певних установах, що займаються плануванням і прогнозуванням того чи іншого явища в суспільстві, розробляють нові наукові концепції або працюють у численних громадських організаціях. Такі клієнти більшу частину свого часу витрачають на участь у роботі конгресів, конференцій, симпозіумів, перебувають на виставках, ділових зустрічах тощо. Організаторам таких заходів і підприємствам, що обслуговують їх, необхідно враховувати коло інтересів конкретного клієнта і відповідно планувати програму перебування такого роду туристів.

У даному сегменті спеціалізованого туризму можна визначити такі види:

а) конгресний (конгреси, конференції, семінари тощо);
б) комерційний;
в) аграрний;
г) промисловий (в розумінні відповідних галузей промисловості).

Щодо вікової категорії, то такого роду мандрівники, як правило, люди середнього віку (яких в географії населення відносять до категорії трудових ресурсів). За визначенням О. О. Бейдика (1) "туризм діловий - це подорожі, метою яких є участь у конференціях, конгресах і, як правило, це подорожі спеціалізованих груп однорідного професійного складу (в основному за рахунок підприємства)", "туризм комерційний - вид туризму, що здійснюється громадянами до зарубіжних країн, у тому числі і до країн СНД, з метою отримання прибутку. Набув великого поширення останніми роками коли було значно спрощено процедуру виїзду за межі України. При цьому одержуваний прибуток може бути в натуральній (у вигляді придбаних товарів споживання) або у грошовій формах". На нашу думку, останнє визначення дещо протирічить поняттю "туризм", запропонованого цим же автором. Адже, "туризм" виключає отримання прямого прибутку. Якщо метою подорожі є отримання прибутку, то її не можна відносити до категорії "туристських". Це скоріше трудова діяльність комерційного характеру: " купив - продав - отримав прибуток".

На нашу думку, якщо і виділяти такий вид туризму як комерційний, то за мету, перш за все, має ставитися збір інформації, яка потім допоможе отримати прибуток.

Як правило, перелік вимог туристів даного сегменту не такий великий: здебільшого їм потрібно організувати лише проїзд і проживання. Дуже часто співробітник агентства подорожей особисто не знає тих місць, де він бронює готель для клієнта. Агенту це і не потрібно: для нього головне - правильно забронювати місце в готелі та білет на проїзд. Ділові туристи, в основному самі знають, куди, в який конкретний готель вони хочуть поселитися. В Європі керівництво деяких готельних господарств, розуміючи що спеціалізація є шансом мати постійних клієнтів, проводять певну реконструкцію готелів, пристосовуючи їх до прийому ділових людей.

Готелі, що приймають ділових людей (політиків, учених, підприємців та ін.) мають, як правило, елегантний фасад, чудово обладнані в технічному відношенні (комп'ютери, зали для засідань, механізми для синхронного перекладу, найсучасніші засоби зв'язку). Обслуговуючий персонал відзначається особливою ввічливості по відношенню до клієнта, а організація перебування гостей тут розраховується по хвилинах. У ресторанах переважають традиційні страви. Комерційно-діловий туризм набув певного розвитку в Чернівецькій області, особливо конгресний вид. Науковці Чернівецького державного університету та Медичної Академії досить часто використовують рекреаційну базу області для проведення наукових конгресів, конференцій, семінарів, які інколи мають регіональний або міжнародний характер. Це дозволяє організаторам раціонально використовувати відведений для заходу час і позбавляє зайвих клопотів.

3. Релігійний туризм

Учасники релігійних турів - це люди, які мають духовні переконання, бажання відвідати святі місця, торкнутися реліквій, вклонитися мощам святих, очистити душу. Туристи такого роду як правило, не потребують гучних яскравих шоу, розваг, здебільшого це люди немолодого віку. За визначенням О. О. Бейдика (1): "релігійний туризм - це різновид туризму пов'язаний з регулярним відвідуванням "святих місць" і релігійних центрів". Інакше такий вид подорожей можна назвати паломництвом - мандруванням віруючих до "святих місць" в надії на їх надприродну силу та допомогу. Назва цього явища походить від звичаю віруючих приносити з Палестини пальмову гілку (пальма - паломництво).

Види даного сегменту можна виділяти відповідно до релігій світу.

Основними з них є:

а) християнство;
б) іслам;
в) іудаїзм;
г) буддизм, індуїзм.

Більшість світових релігійних святинь пов'язана з іменами Христа, Мухам- меда, Будди, Крішни (він же Вішну), Заратуштри, Авраама, Мойсея. Окрім вище згаданих, в Україні є святині хасидів - це могили рабина Нахмана Брац-лавського в Умані Черкаської області та Ісраеля Баала Шем-Тава (Бешт) у Мед-жибожі Хмельницької області.

Християнство має три основні гілки: католицизм, православ'я, протестан- цизм. Об'єднує їх віра в Ісуса Христа як боголюдини. Християнство виникло в першому столітті нашої ери в Римській імперії. Місцем паломництва християн є "Гроб господній" в Єрусалимі. У католиків окрім цього - Ватикан. Ще однією релігією, що виділяється за чисельністю віруючих, є іудаїзм - це віра євреїв, релігія з культом бога Яхве; виникла в І тисячолітті до н. е. в Палестині в місті Єрусалим.

Хасидизм - одна з релігійно-містичних течій в іудаїзмі, що бере свій початок у першій половині XVIII ст. н. е. Виникла серед єврейського населення Волині, Поділля, Галичини як опозиційний рух проти офіційного іудаїзму. Для хасидизму характерний крайній містицизм, вшанування праведників, провидців. Поступово він зблизився з равинатом.

Місцем паломництва мусульман з VII ст. н. е. стає Мекка. В цьому місті, за мусульманською вірою, народився основоположник ісламу - Мухаммед. Тут знаходиться мечеть Харам Бейт Уллах, яка належить до XVI-XVII ст. н. е. Побудована вона навколо давнього святилища Кааби (Каабб - мусульманський храм, що має форму куба).

Буддизм - одна з трьох найпоширеніших релігій у світі. Виникла в Індії в У-УІ ст. до н. е. Основоположником вважається Сидхартха Гаутама, що отримав ім'я Будда - тобто людина, яка досягла найвищої досконалості. В Індії найбільшого поширення буддизм набув у V ст. до н. е. Пізніше поширився в райони Південно-Східної, Центральної та Східної Азії, та серед окремих племен Північної Азії. Але в Індії до XII ст. н. е. буддизм розчинився в індуїзмі.

Індуїзм - це релігія, основою якої є вчення про перетворення душ (сансара), що проходить відповідно закону воздання (карми) за доброчинну чи погану поведінку. Поведінка людини визначається почитанням Бога Добра і Правди - Вишу, або бога руйнування - Шиву; а також дотримання кастових побутових правил. Відповідно до богів в індуїзмі існує два напрямки - Вишуїзм та Шивуїзм. Крім богів до рангу священних дана релігія відносить деяких тварин, річку Ганг та ін.

Релігійний туризм у Чернівецькій області не набув широкого розвитку, виключення становлять окремі автобусні поїздки віруючих християн до По-чаївського монастиря Тернопільської області.

4. Пізнавально-культурно-розважальний туризм

Цей сегмент туризму може ділитися на надзвичайно багато видів, у залежності від того, що ставить собі за мету той чи інший турист. На нашу думку, є підстави в цьому сегменті виділити два підсегменти: власне пізнавальний (екскурсійного характеру) та культурно-розважальний, туристичні послуги для цих видів тісно поєднані між собою і часто неможливо відокремити одну від іншої. Взагалі кожна з турпос-луг будь якого сегменту має в собі деякий елемент пізнання. В термін "пізнавальний туризм" ми вкладаємо дещо інший зміст, ніж просто засвоєння будь-якої нової інформації. В підсегменті "пізнавальний туризм" принципом виділення видів є характер (форма) надання послуги та використання туристичних об'єктів, що мають антропогенне походження або зв'язані з певною антропогенною діяльністю. До видів даного підсегменту ми відносимо:

1) міський туризм, тобто знайомство з містом у цілому (як об'єктом туризму);
2) етнографічний туризм: знайомство з культурою, традиціями, народними ремеслами, способом життя населення певної території (країни, регіону, села, тощо);
3) історичний туризм: знайомство з місцями історичних подій певної території (регіону, країни, області, міста, вулиці, будинку), особистостями, які пов'язані з певними історичними подіями або відігравали визначну роль в історії певного регіону.

Користуючись зазначеними принципами у пізнавальному туризмі, можна виділити ще досить багато інших одиниць такого плану (літературний, архітектурний тощо).

В організації обслуговування туристів даного сегменту є чимало особливостей. Працівникам екскурсбюро необхідно тісно співпрацювати з науковцями в кожній конкретній галузі науки (істориками, філологами, та ін.). Постійне поповнення новою інформацією тематичних екскурсій, особливо пов'язаних з новими відкриттями (в історії, археології, літературознавстві, тощо), може привернути до такого турпродукту нових клієнтів і буде служити своєрідною рекламою конкретного бюро подорожей.

З точки зору обслуговування, в кожному виді пізнавального туризму доцільно виділяти його підвиди, враховуючи категорію конкретного рекреанта:

а) індивідуал,
б) група туристів,
в) сім'я (родина);

а також вікову специфіку:

а) молодь (діти, підлітки),
б) люди середнього віку,
в) туристи пенсійного віку.

Не мало значить освітній рівень туристів. Від нього, на нашу думку, має залежати складність інформації, яку отримують клієнти під час надання певної послуги (скажімо екскурсії).

Особливими підвидами пізнавального туризму можуть стати спеціально створені комплексні пакети екскурсій для такої категорії туристів як школярі чи студенти (тобто молодь, яка отримує певну освіту). Працівникам турфірм разом з працівниками освіти можна було б розробити тематичні екскурсії з конкретних навчальних предметів: історії, літератури, географії, українознавства тощо. Водночас перші могли б розраховувати на учнівську молодь як на потенційних клієнтів. Такого роду діяльність має назву - шкільний (учнівський) туризм.

Надзвичайно широким є поле діяльності для такого нового предмету в системі шкільних дисциплін як українознавство. На кожній конкретній території під час подорожей та екскурсій учні отримуватимуть знання про традиції, ремесла, фольклор, усну народну творчість, традиційний спосіб будівництва, що існують в даному регіоні, національний одяг та ін. Діти підчас краєзнавчих подорожей можуть не просто спостерігати, а й вивчати місцеві пісні, прислів'я, діалекти, навики в певних ремеслах.

Якщо говорити про Україну в цілому, то такі подорожі, допоможуть зберегти унікальну національну культуру кожного з куточків нашої держави. Адже самобутня культура - це один з факторів, що сприяє розвитку не тільки внутрішнього, а й міжнародного туризму. З іншого боку, подорожуючи з раннього віку, дітям прищеплюється вміння та потреба пізнавати світ.

Організаторам шкільного туризму потрібно враховувати особливості цієї категорії клієнтів. По-перше, в програмі перебування не повинно бути незаповне- них ніш вільного часу, діти повинні увесь час бути зайняті і знаходитися під наглядом дорослих. По-друге, необхідно враховувати особливості перевезення юних туристів та вимоги до техніки безпеки. По-третє, дуже важливим є момент спілкування з ровесниками того регіону, куди відправляється група. Для цього важливо співпрацювати з місцевими закладами освіти. По-четверте, для розвитку даного підвиду туризму доцільно використовувати дешеві але пристойні заклади розміщення та харчування - типу гуртожиток та шкільна їдальня.

Характеристику культурно-розважального підсегменту спеціалізованого туризму доцільно розпочати з питання: "Що ми розуміємо під індустрією розваг?". До індустрії розваг ми відносимо всі заклади культури (театри, концертні зали, ізостудії, виставочні зали, філармонії кінотеатри), а також підприємства, основна діяльність яких спрямована на задоволення потреб людини в розвагах - це атракціони, парки відпочинку, зоопарки, цирки, ігротеки, казино, спортивні зали, підприємства, які організовують спортивні видовища та інші. До індустрії розваг логічно було б віднести ті галузі промисловості, які постачають відповідний інвентар та обладнання.

Культурно-розважальний підсегмент спеціалізованого туризму є досить складним з точки зору визначення видів, бо потреби людей в розвагах надзвичайно різноманітні. З одного боку підприємства індустрії розваг забезпечують саме ті потреби рекреанта, які він хоче отримати, тобто вони орієнтуються на рівень культури й освіти туриста. З іншого боку, пропонуючи конкретний вид послуг, такі заклади формують певний культурний рівень людини, розвивають її особистість. У цьому полягає соціальна спрямованість діяльності підприємства такого роду. Певне місце в індустрії розваг займає "гральний бізнес" - це легальний спосіб заробляти гроші шляхом експлуатації феномену гри (10).

Азартними іграми люди захоплюються дуже давно. Гральні заклади самі по собі є економічно ефективними підприємствами, тому навколо них, як правило, формується система туристичних закладів, які спрямовують свою діяльність на задоволення потреб клієнта в розвагах.

Основним критерієм визначення видів культурно-розважального туризму є відпочинок у поєднанні з отриманням певних розважальних послуг (відвідування театралізованих дійств, фестивалів, спортивних видовищ та ін.). Тобто основною метою туриста є відвідування конкретного концерту (фестивалю), спортивного змагання чи іншого видовища під час своєї відпустки або вихідних днів. Культурно-розважальний момент в організації туристичних подорожей притаманний всім сегментам спеціалізованого туризму. Ускладнення мети подорожі зумовлює виникнення, з одного боку, абсолютно нових видів туризму, а з іншого - значну кількість комбінованих видів.

За критерій визначення підвидів доцільно знову ж таки, брати:

а) вікову категорію,
б) соціальну категорію туристів. Важливим моментом є рівень матеріальної забезпеченості.

Організатори обслуговування клієнтів такого роду повинні індивідуально підходити до вирішення проблем задоволення потреб туристів у кожному конкретному випадку.

Всі види та підвиди даного сегменту спеціалізованого туризму успішно розвиваються на терені Чернівецької області. Цьому сприяють специфічні природні умови, етнічна унікальність і самобутність народу та особливе географічне положення території.

5. Екологічний туризм

Назва даного сегменту передбачає спілкування туристів з природою. Існує чимало підходів до визначення самого поняття "екологічний" туризм. За одним з них, "екологічний" туризм - це складова рекреаційної діяльності, за якої негативний вплив на природне середовище та його компоненти є мінімальним (1). За іншим визначенням: "об'єктом власне екоту-ризму можуть бути як природні, так і культурні визначні місця, природні і природно-антропогенні ландшафти, де традиційна культура складає єдине ціле з довкіллям (6).

Всесвітня туристична організація використовує термін пригодницький туризм "айуепШге Іоигізт" як ширше поняття, що включає в себе й екотуризм. Однак екотуризм - не самі лише пригоди, хоча він і має пригодницькі елементи. Тому справедливо вважати, що поняття "пригодницький туризм" і "екотуризм" багато в чому перетинаються, але перше не поглинає друге.

Аналогічно можна говорити про самодіяльний туризм, учасники якого відвідують території з незміненими або слабо зміненими ландшафтами. На нашу думку, цей вид туризму передбачає також відвідування природоохоронних територій - національних парків, заповідників, заказників, заповідних урочищ, пам'яток природи, дендрологічних парків, ботанічних садів, парків-пам'яток садово- паркового мистецтва з метою ознайомлення з природою даних об'єктів, методами та формами охорони, а також пропаганди цих методів.

Аналізуючи літературні джерела, можна припустити, що відбувається зміна потреб туристів на користь спілкування з природою. Стає економічно вигідно залишати природне середовище в незміненому стані, підтримувати екологічну рівновагу в природних ландшафтах. Тобто екологічний вид туризму передбачає мінімальні затрати на розвиток туристичної інфраструктури з одного боку і, по можливості, збереження первісного стану природно-територіальних комплексів - з іншого боку.

Неможливо обминути і той факт, що туризм такого роду сприяє, розширенню надзвичайно потрібної сьогодні екологічної освіти серед населення. Внесок екотуризму у формування масової екологічної культури суспільства важко переоцінити.

Для обслуговування туристів, які цікавляться природою, можна використовувати екологічні стежки, що розробляються відповідними установами, організовувати походи вихідного дня. Такими заходами можна доповнювати програми перебування рекреантів санаторно-курортного сегменту, залучати до прогулянкових походів відпочиваючих на туристичних базах, у будинках відпочинку. Отож можна стверджувати, що важко відокремити екологічний туризм від інших сегментів. Але при підготовці кадрів, які обслуговують туристів, слід враховувати деякі моменти, а саме: спеціалісти повинні мати відповідну підготовку, добре володіти інформацією про територію, яка відвідується, досконало знати маршрут, володіти певною текстовою інформацією, тобто вмінням проводити екскурсію, чітко знати і вимагати від туристів дотримання правил техніки безпеки, та вміти при необхідності надати першу медичну допомогу. Крім цього, спеціаліст такого роду повинен: володіти знаннями психології, і так організувати групу людей (часто випадкових), щоб не виникало непередбачених психологічних ситуацій, вміти правильно вибрати шлях вирішення проблеми. Екологічний сегмент досить складний за набором видів. В основу визначення останніх пропонуємо покласти відповідні види ландшафтних комплексів. Адже кожному виду ландшафтних комплексів притаманні свої природні умови, а це потребує специфічних заходів з боку обслуговування.

Найбільш перспективними для розвитку екологічного туризму в Чернівецькій області є гірські ландшафти Буковинських Карпат, в тому числі і Вижницький природний парк, та карстові печери в гіпсах на Прут-Дністровсь-кому межиріччі.

6. Спортивно-оздоровчий туризм

У межах даного сегменту доцільно виділяти три підсегменти:

1) власне спортивний, що передбачає певні вимоги (категорійність походів, спортивні змагання, отримання певних спортивних розрядів);
2) самодіяльний туризм спортивного характеру, що не передбачає використання специфічної туристичної інфраструктури, а організаційний момент покладений на групу туристів (вони самі обирають район подорожі, організують проїзд, не користуються послугами приміщень для розміщення та ін.);
3) спортивно-оздоровчий, типу "походів вихідного дня" з різними підходами до питання організації таких турів.

У межах першого та другого підсегментів в загально прийнятих класифікаціях виділяються такі види: пішохідний, гірський, гірський з елементами альпінізму (скелелазіння), водний, велосипедний, автомобільний, спелеотуризм, гірсько-лижний, лижний.

Як правило, елементи спортивного туризму притаманні самодіяльному туризму, центрами організації якого є самодіяльні туристичні клуби. Самодіяльний туризм в Чернівецькій області, як і в Україні в цілому, переживає не найкращі часи. По-перше, загальна економічна криза в країні загострила питання оплати за проїзд; по-друге, необхідне туристське спорядження на сьогодні надзвичайно дорого коштує, а прокатні пункти, де туристи могли б забезпечити себе елементарним спорядженням, практично перестали функціонувати. Туристичний клуб, де раніше могли збиратися самодіяльні туристи, обмінюватися досвідом, інформацією, навчати починаючих туристів, втративши приміщення, перестав існувати.

Державним туристичним організаціям, комерційним туристичним структурам варто було б подумати про відновлення старих та відкриття нових прокатних пунктів, відновлення роботи туристичного клубу. Адже туристи-самодіяль-ники - потенційні кваліфіковані кадри для організації походів, прогулянок на турбазах, спелео-екскурсій тощо.

У Чернівецькій області є всі умови для розвитку спортивно-оздоровчого туризму. Особливо великі потенційні можливості мають Буковинські Карпати з складним гірським рельєфом і бурхливими ріками.

7. Екзотичний туризм

Такого роду туристично-рекреаційна діяльність передбачає використання природних умов з певними екстремальними кліматичними умовами, відвідування екзотичних місць, використання нетипового спорядження та транспортних засобів. Сюди можна віднести подорожі на повітряних кулях, дельтапланах, підводні подорожі та полювання, відвідування важко прохідних, та малозаселених місць - пустель, джунглів, подорожі на криголамах у водах Арктики й Антарктики тощо. Про екзотичний туризм, як такий, почали говорити зовсім недавно. Його можна було б віднести як до екзотичного так і до спортивного сегменту.

Враховуючи, специфіку питання організації обслуговування туристів, використання специфічного спорядження є підстава виділяти його в окремий сегмент. Про виділення видів і підвидів у даному сегменті говорити ще рано.

Аналізуючи рекреаційні ресурси Чернівецької області, слід сказати, що екзотичний туризм має значний потенціал. Для його розвитку можна використовувати акваторію Дністровського водосховища (для підводних подорожей та полювання), схили Буковинських Карпат і Хотинської височини (для польотів на дельтапланах, кінних подорожей).

Таким чином, у даній статті зроблено спробу виділити сегменти спеціалізованого туризму і теоретично обгрунтувати цей поділ. Сегментація туристичного ринку в сучасних умовах є необхідною запорукою поліпшення обслуговування туристів і отримання прибутків від туристичної діяльності.

Джерела та література

1. Бейдик О. О. Словник-довідник з географії туризму, рекреології та рекреаційної географії. - К.: Палітра, 1997. - 130 с.
2. Закон України "Про туризм" // Урядовий кур'єр. - 1995. - № 171-172. -С. 5-6.
3. Євдокименко В. К. Регіональна політика розвитку туризму (Методологія формування, механізм реалізації). - Чернівці: Прут, 1995. - 120 с.
4. Крачило Н. П. География туризма. - К.: Вища школа. 1987. - 208 с.
5. Попчиковський В. Ю. Организация й проведение туристических походов. М.: Профиздат. 1987. - 223 с.
6. Реймерс Н. Ф. Природопользование: Словарь-справочник. - М.: Мьісль, 1990. - 637 с.
7. Сапрунова В. Б. Туризм: зволюция, структура, маркетинг. - М.: "Ось - 89", 1997.-160с.
8. Советский знциклопедический словарь / Гл. ред. А. М. Прохоров. - 3-є изд. М.: Сов. знциклопедия, 1985. - 1600 с.
9. Токарев С. А. Религия в истории народов мира. - М.: Мьісль, 1964. - 557 с.
10. Чеботарь Ю. М. Туристичесий бизнес. - М.: Мир деловой книги, 1997. -69с.