Сільський туризм як перспективний напрям підприємництва у соціально-економічному механізмі розвитку села
Стаття присвячена дослідженню сільського туризму як перспективного напряму розвитку підприємництва в сільській місцевості України, оскільки він позитивно впливає на відродження, збереження і розвиток місцевих народних звичаїв, промислів, пам’яток історико-культурної спадщини, а також розширює канали реалізації продукції підсобного господарства селянина. Проаналізовано сутність сільського туризму та його місце в комплексному соціально-економічному розвитку села. Визначено основні проблеми розвитку цієї сфери діяльності. Основну увагу звернуто на те, що практична реалізація державної політики у сфері підтримки сільського туризму носить сьогодні, як і упродовж багатьох попередніх років, переважно декларативний характер, а державне цільове фінансування розвитку сільського туризму як на загальнодержавному, так і на регіональному рівнях практично відсутнє. На основі проведеного аналізу подано перспективи подальшого розвитку сільського туризму, враховуючи досвід країн – членів ЄС, в яких прийняття державних і місцевих програм, спрямованих на розвиток підприємництва у сфері сільського туризму, їх належне виконання та достатнє фінансування, реалізація заходів цих програм через фонди підтримки підприємництва є одним із перспективних напрямів розвитку сільських територій.
Ключові слова:сільський туризм, підприємництво, село, соціально-економічний розвиток села, законодавча база.
Формування соціальної ринкової економіки в Україні неможливе без розвитку сільських територій. Сучасний стан економічного розвитку України потребує пошуку нових форм господарювання в сільській місцевості. Однією з таких форм є мале підприємництво, оскільки воно максимально поєднує інтереси як виробників, так і споживачів продукції. Крім того, у розвитку даного сектора економіки зацікавлені всі верстви населення, а особливо сільське. Оскільки, забезпечуючи зайнятість значної частини населення, цим самим формуючи «середній» клас, вони стають фундаментом формування сучасної економічної піраміди. Перспективним проявом підприємницької ініціативи в сільській місцевості є сільський туризм [4]. Саме це зумовлює актуальність даної публікації.
У країнах з розвиненою ринковою економікою приділяється велика увага розвитку сільського туризму як перспективному напряму розвитку підприємництва на селі. Вагомий внесок у вивчення цих проблем зробили такі відомі вітчизняні вчені, як: С. Гудзинський, О. Онищенко, М. Орлатий, І. Прокопа, П. Саблук, М. Хвесик, В. Юрчишин, К. Якуба; зарубіжні – Л. Ван Депоель, Ж. Вілкін, Т. Дуча, Х. Каравелі, М. Кларк, Т. Лонч і багато інших.
Українськими вченими висвітлюються різноманітні проблеми сільського туризму:
- відсутність правового забезпечення;
- невизначеність щодо схем кредитування, оподаткування, тарифів на житло та послуги;
- невисокий рівень кадрового забезпечення щодо діяльності з сільського туризму та інші.
Однак, незважаючи на різноплановість та глибину проведених досліджень, ця проблема залишається недостатньо вивченою і потребує подальшого дослідження.
Метою статті є вивчення проблем сільського туризму як перспективного напряму підприємництва в механізмі соціально-економічного розвитку села та надання пропозицій щодо їх вирішення.
Сільський туризм є відносно новим і перспективним напрямом підприємництва, що дозволяє городянам долучитися до традиційного укладу життя сільських жителів. Сутність даного виду туризму полягає в відпочинку в сільській місцевості, де все організаційне забезпечення проживання туристів (у тому числі харчування, дозвілля, обслуговування та ін.) бере на себе приймаюча родина. Сільський туризм являє можливості відпочинку для тих, хто з якихось причин інші види туризму дозволити собі не може. Його привабливими рисами є чисте повітря, домашня атмосфера, незаймана природа, натуральні продукти, тиша і неквапливий побут.
Існує три основні різновиди сільського туризму.
Агротуризм – має як пізнавальний, так і відпочинковий характер, що пов’язаний з використанням підсобних господарств населення або земель сільськогосподарських підприємств, які тимчасово не використовуються в аграрній сфері. Цей вид може не мати обмежень у навантаженості на територію і регламентуванні видів розважального відпочинку.
Відпочинковий туризм (відпочинок у селі). Базою його розвитку є капітальний житловий фонд на садибах господарів і наявні природні, рекреаційні, історико-архітектурні, культурно-побутові й інші надбання тієї чи іншої місцевості.
Екотуризм - науково-пізнавальний вид сільського туризму, характерний для сільських місцевостей і сіл, розташованих у межах територій національних парків, заповідних зон, природних парків тощо, де передбачено відповідні обмеження щодо навантажень на територію та регламентовано види розважального відпочинку [2]. Розвиток сільського туризму у більшості країн світу розглядається як невід'ємна складова частина комплексного соціально-економічного розвитку села. Позитивний вплив сільського туризму на поліпшення умов і якості життя селян полягає передусім у тому, що він розширює сферу зайнятості сільського населення, особливо жінок, і дає селянам додатковий заробіток. При цьому їхні прибутки надходять не тільки від здавання в найм приміщень для проживання, а й від таких послуг:
- безпосередня реалізація власних сільськогосподарських продуктів (без посередників і транспортних витрат);
- приготування їжі для гостей (з власноруч вирощених продуктів);
- прокат спортивного та рибацького інвентарю;
- продаж ремісничих та інших виробів;
- ознайомлення з місцевими традиціями та культурою;
- залучення до участі у сільськогосподарських роботах, зокрема, на пасіці, у косовиці;
- організація розваг (катання на бричці, човні, спостереження за птахами, рибальство тощо) [7].
Європейський Союз вбачає в сільському туризмі основний важіль економічного підйому своїх сільських територій. За підрахунками експертів Європейського банку реконструкції та розвитку, облаштування в місті вихідця із сільської місцевості в 20 разів дорожче, ніж створення умов для його життя і роботи в селі. Також підраховано, що дохід, отриманий від одного ліжко-місця, еквівалентний річному доходу фермера від однієї корови. На сьогодні в Західній Європі налічується приблизно стільки ж ліжко-місць для відпочинку у сільській місцевості в приватних агрооселях, скільки місць у європейських готелях.
Наприклад, Австрія, яка за своєю площею майже в сім разів менша за Україну, а за кількістю населення -у п’ять разів, за один гірськолижний сезон отримує дохід у сфері сільського туризму близько 10 млрд євро, що дорівнює майже половині Державного бюджету України. Сільський туризм не тільки опинився у сфері інтересів політики Європейського Союзу, а й достатньо сильно нею підтримується, у тому числі й у фінансовому плані [3].
У Франції, Великобританії, Голландії, Ірландії, Німеччині, Іспанії залучення до діяльності у сфері сільського туризму заохочується на національному рівні. За популярністю відпочинок у сільській місцевості в цих країнах посідає нині друге місце після відпочинку на морі.
У Німеччині становлення «зеленого туризму» почалося з розробки концепції його розвитку у периферійних регіонах. У результаті на ринку нині представлені пропозиції дешевого відпочинку на природі, без використання дорогої інфраструктури, але з наданням комфортних умов проживання.
Так, у Польщі на селян, які бажають розпочати діяльність у сфері «зеленого туризму», та тих, котрі вже надають такі послуги, не поширюється дія закону, що регулює господарську (підприємницьку) діяльність.
В угорському законодавстві регулювання «зелено-туристичних» відносин не підпадає під дію нормативних актів, якими регулюються відносини у сфері підприємництва. Відповідно, не підлягають оподаткуванню й особисті доходи, отримані селянами від використання для відпочинку власного житла. Існують також спеціальні пільги та переваги для сімейних господарств, які займаються (або виявили бажання зайнятися) діяльністю у сфері сільського туризму, якщо вони розміщуватимуться на території сільських поселень в економічно слаборозвинутих (визнаних економічно депресивними) регіонах.
Великий законодавчий досвід у розвитку агротуриз-му має Латвія. Зумовлено це тим, що вже тривалий час основним контингентом туристів, які бажають відпочити в тамтешній сільській місцевості, є іноземці. Уряд вчасно звернув увагу на цей вельми перспективний вид туризму, здатний вирішити проблему безробіття на селі, і затвердив ряд відповідних нормативів [9].
Це актуально й для України, де особливо загострені соціально-економічні проблеми села, серед яких:
- низький рівень доходів сільського населення;
- відсутність ринкової інфраструктури для ОСГ;
- відсутність державної підтримки ОСГ;
- недостатній розвиток малого і середнього підприємництва у сільському господарстві і поза сільськогосподарським виробництвом;
- зношеність матеріальної бази соціальної та інженерної інфраструктури села, зниження якості послуг;
- обмежений доступ до базових умов розвитку людського потенціалу: освіти, медичного обслуговування, нормальних житлових умов;
- недоступність і обмеженість інформації щодо сучасних технологій, прав і можливостей населення;
- відсутність соціального захисту незайнятих і самозайнятих осіб;
- трудова міграція сільського населення, обезлюднення і відмирання сіл;
- масовий виїзд молоді з села;
- втрата національних традиції сільського укладу, сімейних цінностей;
- відсутність довгострокової державної політики підтримки сільської місцевості;
- відсутність реальних важелів впливу у органів місцевого самоврядування;
- нерозвиненість громадського руху.
Українське село володіє високим туристично-рекреаційним потенціалом. У багатьох регіонах представлений широкий спектр потенційно привабливих туристичних об'єктів і комплексів, які користуються великою популярністю у російських і іноземних туристів.
Крім цього, розвиток сільського туризму в Україні стає можливим за рахунок наявності таких факторів:
- безцінної природної та історичної спадщини;
- 15 унікальних природних заповідників;
- сприятливий клімат, який відрізняється від клімату багатьох країн світу;
- самобутність етнічної спадщини;
- 4 млн незайнятого або частково зайнятого в сільському господарстві;
- 6,4 млн житлових будинків потенційно можуть бути використані для сільського туризму;
- 2/3 сільськогосподарської продукції в особистих селянських господарствах, і є проблеми з її збутом тощо [4].
Перші паростки розвитку сільського туризму в Україні з'явилися в середині 90-х років XX ст. Відтоді його популяризацією займається створена 1996 р. Спілка сприяння розвитку сільського «зеленого туризму» в Україні. Уже шість років поспіль у Києві проводяться Всеукраїнські виставки-ярмарки сільського туризму. Так поступово сільський туризм з екзотичного, маловідомого виду перетворюється на один із можливих варіантів активізації господарського розвитку проблемних територій.
Крім цього, Україна має значні природні, кліматичні та рекреаційні ресурси для розвитку сільського туризму, оцінку яких у нашій державі лише почали здійснювати. Майже 15% території - це зони відпочинку, гірські й приморські ландшафти, придніпровські зелені зони, де чисті ріки, повітря, гори, де збережені національні традиції, фольклор, музеї, церкви й інші прекрасні архітектурні пам'ятники. Історично сформувалося більше 500 населених пунктів, які мають унікальну історико-культурну спадщину. Охороняється державою близько 30 національних і регіональних парків і садиб відомих діячів української культури. Видатними є лікувальні ресурси - понад 400 джерел мінеральних вод і більше 100 родовищ цілющих вод, які є унікальними не тільки для України, але й для Європи. Проведені дослідження виявили, що кожний регіон України характеризується своїм напрямом розвитку сільського туризму. Водночас в Україні «приймаюча» сторона сільського туризму зосереджена в традиційних для даного виду туризму регіонах: Карпати, Крим і Приазов'є, де й сконцентровано приблизно 90% сільських туристичних садиб.
Нині західний регіон посідає провідне місце в розвитку сільського туризму. Найбільш популярним є район Карпат у чотирьох областях, до яких він входить: Івано-Франківська, Закарпатська, Львівська та Чернівецька. Основне, що приваблює тут під час відпочинку: взимку -гірські лижі, можливість зустріти Новий рік та різдвяні свята; влітку - незвичайні ландшафти, чисте повітря, вода гірських рік. Найпопулярніші центри «зеленого туризму» в Карпатах: Яремна, Татарів, Верховина, Косів, Путала, Вижниця, Яблучниця, Ясиня, Рахів, Сколе, Славко.
Другим за популярністю є південний регіон. «Родзинкою» Криму є його багатоетнічність. Завдяки сільському «зеленому туризму» можна познайомитися з життям спільнот кримських татар, болгар, німців, греків, їхньою культурою та побутом, скуштувати страви традиційних кухонь і, звісно, відвідати відомі пам'ятники природи й культури. Найбільш популярні центри «зеленого туризму» в Криму: Алушта, Форос, Мухалатка, Коктебель, Партеніт, Рибаче, Лобанівка, Чернопольє, Олександрівка [5].
Однак, на превеликий жаль, розвиток сільського туризму в Україні відбувається дуже повільно і не системно.
Основними проблемами, що стоять на шляху його широкого розповсюдження, є відсутність дійового господарського механізму розвитку даного виду діяльності сільського населення, що проявляється в такому:
- відсутність правового забезпечення розвитку сільського туризму (законодавча база України про цей вид туристичної діяльності складається, в основному, з Конституції України, Закону України „Про туризм”, Закону України „Про особисте селянське господарство”, інших непрямих підзаконних актів [8]);
- відсутність механізму раціонального та екологічно збалансованого використання природного та історико-культурного потенціалу для потреб туризму;
- невизначеність щодо схем кредитування, оподаткування, тарифів на житло та послуги (господарі «зелених» садиб намагаються скористатися іншими спеціалізованими програмами, одна з яких - «Сільський дім» (фінансується з державного бюджету), що орієнтована здебільшого на будівництво житла. Програма «Сільський дім» діє практично в кожній області України і керується облдержадміністраціями. Та отримати кредит тут дуже складно, бо, приміром, на одну область може бути виділено всього 10 кредитів, а охочих його отримати значно більше [10]);
- відсутність виваженої маркетингової політики у сфері сільського туризму (як зазначають фахівці, маркетингової стратегії у сільського туризму немає. Це характерно навіть для тих регіонів, де він відносно непогано розвинутий. Сьогодні навіть туроператори слабко уявляють собі, що таке сільський туризм. Незважаючи на різні гранти, які надаються фондами на його розвиток, господарі поняття не мають, як продавати свій продукт і працювати з туроператорами); + невисокий рівень кадрового забезпечення щодо діяльності з сільського туризму [1, 6];
- відсутність інноваційних проектів і наукових досліджень з питань розвитку перспективних видів туризму (розвиток сільського туризму в Україні підтримують спеціальні Європейські програми TACIS, Міжнародний фонд «Відродження», Фонд «Євразія», Європейська федерація сільського туризму «Єврожітс», ПРІК ПРО-ОН та інші. Проте повна відсутність державного фінансування й обмеженість фінансових ресурсів зарубіжних партнерів значно стримують ефективний розвиток сільського аграрного туризму в Україні та запобігають соціально-економічному відродженню сільських територій за рахунок новітніх напрямів розвитку [5]).
Висновки. Отже, у подальшому для забезпечення розвитку сільського «зеленого туризму» в Україні вбачається доцільним:
- розробити нормативно-правову базу як на державному, так і на регіональному рівнях;
- постійно проводити моніторинг показників щодо розвитку сільського туризму та вивчення потреб ринку послуг;
- створити інфраструктури державної фінансово-кредитної підтримки розвитку сільського туризму;
- запровадити безкоштовне навчання сільських господарів основам ведення туристичної діяльності, видання методичних посібників, навчальних фільмів. Враховуючи, що важливою підвалиною організації сільського туризму є також особисті якості господарів агроосель (адже вони повинні навчитися основам сервісу й культури гостинності, бути щирими, усміхненими і мати організаторські здібності), професійні вміння та навички потрібно вивчати у фахових навчальних закладах, де і запровадити відповідний напрям підготовки [5].
Крім того, для того, щоб українське село стало метою подорожі, а селянська садиба - місцем розміщення та відпочинку, потрібно докласти значних зусиль у сфері поліпшення якості туристичних послуг, оскільки відвідуючи село, туристи шукають садибу, яка задовольняє їхні вимоги.
Принциповим моментом формування подальшої стратегії розвитку сільського туризму в сільській місцевості України є питання офіційного визнання місця і ролі цієї галузі в економічній структурі конкретних регіонів, відтак - напрацювання відповідних регіональних комплексних програм.
Довгаль Е.В. Сельский туризм как перспективное направление предпринимательства в социально-экономическом механизме развития села
Статья посвящена исследованию сельского туризма как перспективного направления развития предпринимательства в сельской местности Украины, поскольку он положительно влияет на возрождение, сохранение и развитие местных народных обычаев, промыслов, памятников историко-культурного наследия, а также расширяет каналы реализации продукции подсобного хозяйства сельского жителя. Проанализированы сущность сельского туризма и его место в комплексном социально-экономическом развитии села. Определены основные проблемы развития этой сферы деятельности. Основное внимание обращено на то, что практическая реализация государственной политики в сфере поддержки сельского туризма носит сегодня, как и на протяжении многих предыдущих лет, преимущественно декларативный характер, а государственное целевое финансирование развития сельского туризма как на общегосударственном, так и на региональном уровнях практически отсутствует. На основе проведенного анализа представлены перспективы дальнейшего развития сельского туризма, учитывая опыт стран - членов ЕС, в которых принятие государственных и местных программ, направленных на развитие предпринимательства в сфере сельского туризма, их надлежащее выполнение и достаточное финансирование, реализация мероприятий этих программ через фонды поддержки предпринимательства является одним из перспективных направлений развития сельских территорий.
Ключевые слова: сельский туризм, предпринимательство, село, социально-экономическое развитие села, законодательная база.
Dovgal Ye.V. Rural Tourism as a Prospective Direction of Entrepreneurship in the Socio-Economic Mechanism of Rural Development
The artcle is devoted to the study of rural tourism as a prospectve directon of actvity of entrepreneurship in rural districts of Ukraine, since it positvely infuences restora-ton, preservaton and development of local traditons, trades, monuments of historical and cultural heritage and also expands channels of realisaton of products of private farms of rural populaton. It analyses the essence of the rural tourism and its place in the complex socio-economic rural development. It identfes main problems of development of this sphere of actvity. It focuses main atenton on the fact that practcal reali-saton of the state policy in the sphere of support of rural tourism bears today, as well as during numerous years in the past, mainly a declaratory character, and the state target fnancing of development of rural tourism is practcally absent both at the state and regional levels. The artcle uses the analysis to present prospects of further development of rural tourism taking into account experience of EU country-members, in which adopton of state and local programmes, directed at development of entrepreneurship in the sphere of rural tourism, their proper performance and sufcient fnancing, reali-saton of measures of these programmes through funds of support of entrepreneurship is one of prospectve directons of development of rural territories.
Все о туризме - Туристическая библиотека На страницах сайта публикуются научные статьи, методические пособия, программы учебных дисциплин направления "Туризм".
Все материалы публикуются с научно-исследовательской и образовательной целью. Права на публикации принадлежат их авторам.
Стаття присвячена дослідженню сільського туризму як перспективного напряму розвитку підприємництва в сільській місцевості України, оскільки він позитивно впливає на відродження, збереження і розвиток місцевих народних звичаїв, промислів, пам’яток історико-культурної спадщини, а також розширює канали реалізації продукції підсобного господарства селянина. Проаналізовано сутність сільського туризму та його місце в комплексному соціально-економічному розвитку села. Визначено основні проблеми розвитку цієї сфери діяльності. Основну увагу звернуто на те, що практична реалізація державної політики у сфері підтримки сільського туризму носить сьогодні, як і упродовж багатьох попередніх років, переважно декларативний характер, а державне цільове фінансування розвитку сільського туризму як на загальнодержавному, так і на регіональному рівнях практично відсутнє. На основі проведеного аналізу подано перспективи подальшого розвитку сільського туризму, враховуючи досвід країн – членів ЄС, в яких прийняття державних і місцевих програм, спрямованих на розвиток підприємництва у сфері сільського туризму, їх належне виконання та достатнє фінансування, реалізація заходів цих програм через фонди підтримки підприємництва є одним із перспективних напрямів розвитку сільських територій.