Данільєва Ю.Г., Рєзвіна Є.В.
Наукові вісті Далівського університету. - 2013. - №9.

Міжнародні моделі реалізації туристичної політики

У статті розглянуто сутність міжнародних документів регулювання туристичної сфери, розглянуто головні інструменти формування основ міжнародно-правового регулювання системи туризму і міжнародних подорожей, проаналізовано міжнародні моделі функціонування туристичної політики, досліджено практику й процедури регулювання міжнародної туристичної діяльності в різних країнах світу, систематизовано міжнародні державні органи регулювання туристичної діяльності, розглянуто питання використання закордонного досвіду функціонування туристичної політики.

Ключові слова: туризм, інструменти, міжнародні моделі, туристична політика, правове регулювання.

Актуальність проблеми. Важко переоцінити значущість туризму в житті як окремо взятої людини, так і людської спільноти в цілому. Сучасний стан розвитку туризму можна охарактеризувати як крок на шляху до формування ефективної галузі господарства зовнішньоекономічного спрямування.

Постановка проблеми. У цьому сенсі варто звернутися до закордонного досвіду реалізації туристичної політики, досліджень міжнародних моделей, які можна вважати прикладами якісного та перспективного функціонування туристичної галузі.

Теоретичний аналіз дослідження. Останнім часом інтерес до досліджуваної проблематики зростає, що знайшло відображення у працях зарубіжних та вітчизняних вчених: Л.Агафонової [1], М.Бойко [2], В.Г. Герасименко [3], І. Криховецького [4], В.Квартальнова [5], О.Любіцевої [6,], М.Мальської [7], Г.А.Негоди[8, с.], та ін.

Огляд та аналіз наукових доробок останніх років дозволив зробити висновки про недостатню розробленість пропозицій щодо покращення механізмів та інструментаріїв державного регулювання розвитку туристичної сфери, зокрема, питань використання закордонного досвіду функціонування туристичної політики.

Мета статті. Мета статті полягає у дослідженні закордонного досвіду механізмів регулювання туристичної діяльності, аналізі міжнародних моделей функціонування туристичної політики, визначенні головних інструментів формування основ міжнародно-правового регулювання системи туризму і міжнародних подорожей.

Задачі дослідження. Для досягнення поставленої мети статті необхідно дослідити міжнародний досвід функціонування туристичної діяльності, проаналізувати моделі функціонування туристичної сфери, визначити інструменти формування міжнародно-правового регулювання туризму.

Викладення основного матеріалу дослідження. Основи міжнародно-правового регулювання системи туризму і міжнародних подорожей закладено у низці міжнародних договорів, актів, конвенцій і декларацій міжнародних організацій, які є головними інструментами регулювання міжнародної туристичної діяльності.

До міжнародних актів, що безпосередньо регулюють туристську діяльність, відносяться:

- Загальна резолюція з розвитку туризму, прийнята у 1963 р. на конференції ООН по міжнародному туризму і подорожам (Рим);
- Манільська декларація по світовому туризму, прийнята у 1980 р. Всесвітньою конференцією з туризму (Філіппіни);
- Документи Акапулько, прийняті у 1982 р. на Всесвітній нараді з туризму при ВТО (Мексика);
- Хартія туризму і її складова частина Кодекс туриста, прийняті у 1985 р. на сесії Генеральної асамблеї ВТО (Софія);
- Гаазька декларація з туризму, прийнята у 1989 р. на міжнародній конференції з туризму, що проводилася ВТО і Міжпарламентським союзом, є розвитком “Хартії туризму”;
- Резолюція міжнародної конференції по статистиці подорожей і туризму, прийнята у 1991 р. ВТО й Урядом Канади.

Основні заходи з координації і регулювання туристської діяльності - це конференції, асамблеї, зустрічі, форуми, конгреси, семінари, що проводяться міжнародними організаціями.

Однією з важливих міжнародно-правових форм регулювання і координації діяльності держав у галузі туризму є конференції ООН з туризму, конференції UNWTO, форуми міжнародних туристичних організацій.

Для глобальної економіки характерне також створення міжнародних організаційних структур управління. Це відноситься і до сфери міжнародного туризму. Постійне розширення і розвиток міжнародного туристичного обміну викликало необхідність його міжнародно-правової регламентації: вироблення різноманітних правових інститутів і створення спеціалізованих туристичних організацій. Туристичні організації можна класифікувати за такими ознаками:

- національно-територіальна (міжнародні, регіональні та національні туристичні організації;
- їх діяльність має світовий, регіональний та національний характер);
- суспільно-державна (урядові, громадські, приватні);
- вид діяльності (регулюючі, постачальники, ринкові агенти, розробники, консультанти, проектні організації, навчальні організації, видавці, професійні асоціації, торгівельні та споживацькі організації);
- сфера діяльності (транспортні (авіаційні, автобусні, залізничні, автомобільні і круїзні), туристичні агенти, туроператори, локальні профспілки).

Основними міжнародними організаціями є: Всесвітня туристична організація, Міжнародна асоціація повітряного транспорту, Міжнародна організація цивільної авіації. Реалізація наддержавного регулювання в сфері туризму на регіональному рівні здійснюється регіональними організаціями. Основні з них: Організація економічного співробітництва та розвитку, Азіатсько-Тихоокеанська туристична організація.

Розглянемо світовий досвід державного регулювання туристичної діяльності. М. Бойко розглядає чотири моделі управління туристичним комплексом [2, с.223-226].

Перша (ринкова) модель передбачає відсутність центральної державної туристичної адміністрації, органу державного управління на рівні центральної влади. Всі питання, пов’язані з розвитком туризму, вирішуються на рівні регіонів або самостійно суб’єктами господарювання на основі оперативного регулювання та принципів ринкової економіки. Основна умова для можливості використання цієї моделі полягає у тому, що країна має бути привабливою для іноземних туристів з усіх поглядів і не мати потребу в особливій рекламі національного туристичного продукту на світовому ринку. Подібна модель управління індустрією туризму сформувалася в США, де з метою економії бюджетних коштів у 1997 р. була ліквідована державна структура U.S. Travel and Tourism Administration (USTTA), що відповідала за розвиток туризму в країні. Цей крок був зумовлений тим, що США втримують міцні позиції на міжнародному туристичному ринку, а сильні приватні компанії здатні на самостійні рекламні акції в інтересах усього національного ринку туризму. Замість USTTA в США діє Консультативна рада з туризму та подорожей (USTTAB) - досить впливовий орган, до складу якого входять значні представники туристичної індустрії. Однак, прийняття першої моделі можливе лише у випадках, коли туризм національній економіці взагалі не потрібний або коли суб’єкти туристичного ринку настільки сильні та свідомі, що здатні вирішувати всі свої проблеми без участі держави. Такий підхід ефективний у країнах з розвинутою ринковою економікою, де переважають приватні компанії різної величини та спеціалізації. Важливе значення при цьому мають розвинена інфраструктура, система забезпечення безпеки туристів, високий рівень надання банківських, страхових послуг і медичного обслуговування.

Друга модель розвитку туризму передбачає наявність спеціального, потужного, авторитетного й самостійного державного центрального органу - міністерства, що займається розвитком й контролює діяльність усіх підприємств туристичної галузі в країні. Міністерство має значні повноваження у сфері інвестицій, маркетингових досліджень, підготовки кадрів, реклами тощо. Спеціалізовані органи займаються майже виключно питаннями функціонування туристичної галузі. Така модель управління туристичною індустрією властива багатьом країнам, що розвиваються, країнам з перехідною економікою, для яких туризм є одним з основних джерел валютних надходжень у бюджет, а також деяким високорозвиненим з туристичного погляду держави, які мають намір постійно підтримувати на належному рівні туристичний імідж. У цих країнах туризму надається важливе значення в державній туристичній політиці. Для її реалізації потрібні відповідні умови, а саме: значні фінансові вкладення в туристичну індустрію для створення й підтримки національного туристичного продукту та туристичної інфраструктури, забезпечення державної підтримки малого і середнього бізнесу, створення системи безпеки туристів тощо.

Третя (європейська) модель переважає в розвинених європейських державах. Вона передбачає, що питання розвитку туристичної діяльності на рівні відповідного галузевого підрозділу (централізована структура, державний орган), який функціонує в рамках багатофункціональних міністерств (найчастіше економічного спрямування) або напряму підпорядковується урядові країни, однак має статус відносно самостійного адміністративного органу.

У різних країнах світу спеціалізовані галузеві підрозділи (урядові або напіврядові) називаються по-різному, але за сутті все вони є Національними туристичними адміністраціями (далі - НТА), до компетенції яких належить формування державної туристичної політики.

Характерними рисами даного типу розвитку туризму є: погодження інтересів держави, місцевої влади та приватного бізнесу; взаємовигідні форми співробництва між органами управління макроекономічного та мезоекономічного рівнів; у країнах діють багато інших організацій, що займаються питаннями розвитку туризму (перебувають в адміністративному упорядкуванні у вищезгаданих структур або функціонують автономно). Така схема роботи виявилася досить продуктивною для залучення фінансових засобів приватного сектору до вирішення актуальних завдань розвитку національної економіки [8, с.146].

Четверта (комбінована) модель розвитку туристичної галузі передбачає створення комбінованого міністерства, але, крім туризму охоплює інші, суміжні з ним або взаємодоповнюючі напрями соціально-економічної політики.

За даними Всемірної туристичної організації, у понад 80 країн світу туризм переважно віднесено до компетенції міністерств і відомств економічного блоку (міністерства економіки, торгівлі, транспорту, промисловості, фінансів), решта - до міністерств та відомств соціального блоку (міністерства культури, екології, освіти, інформації, археології. [3, с.21].

Для країн, які дотримують цього типу державного регулювання, характерне визначення туризму як пріоритетного напряму розвитку економіки, що досягається за допомогою чіткого розподілу повноважень між центральною та регіональними адміністраціями. Основними цілями державної туристичної політики подібних спільних міністерств є забезпечення збалансованості в розвитку туризму та інших галузей економіки, а також просування національного туристичного продукту за кордон. Ця модель поєднує друга та третю модель розвитку туристичної галузі. Вона знайшла широке застосування в тих країнах, які мають намір позиціонувати себе як рецептивні туристичні ринки.

Аналіз, проведений Всесвітньою Туристичною Організацією, свідчить, що в більшості країн світу державна туристична політика впроваджується безпосередньо через центральні органи виконавчої влади - національні туристичні організації, інші інститути, а також опосередковано за допомогою правових важелів, підтримки туристичної інфраструктури і міжнародної політики.

Країни, маючи потенціал для розвитку своєї туристичної індустрії менший, ніж має Україна, перетворили цю галузь на одну з головних. Серед таких країн є Чорногорія, Туреччина, Єгипет, Таїланд, Росія та інші. Так, із застосуванням програми розвитку в’їзного туризму та туристичної індустрії в Чорногорії впродовж лише чотирьох років кількість іноземних туристів зросла вдвічі. Схожою була політика Таїланду, Туреччини, Єгипту, ОАЕ, ряду інших країн. Такі програми передбачають, зокрема, зменшення податкового тиску та лібералізацію процесу інвестування. Завдяки саме такій політиці обсяг турецького в’їзного туризму майже втричі більший за внутрішній. Сьогодні на європейському ринку ця країна пропонує 40 видів відпочинку, що вчетверо перевищує пропозиції десятилітньої давності.

Туристична політика Туреччини позначилася підвищенням конкурентоздатності національного турпродукту та зростанням попиту на світовому туристичному ринку, що забезпечило країні одні з найвищих у світі темпів зростання. Країна за розмірами прибутків від туризму в національному бюджеті піднялася на 18 місце у світі, а її частка у світовому туристичному процесі становить 2%. Туризм у Туреччині існував завжди, але кваліфіковані фахівці прорахували й продовжують далі прораховувати перспективи не лише пляжного, а й позапляжного відпочинку, зважаючи на численні термальні джерела, релігійні святині, різноманітність природи. До переліку новацій увійшли зимові та повітряні види спорту, яхтовий, підводний, спелеологічний, оздоровчий і безліч інших напрямків туризму, включаючи навіть спостереження за птахами в природних умовах, яких тут налічується 450 видів. За новим планом розвитку галузі на 20 років, прийнятим 2006 року, посилена увага приділятиметься тим регіонам, які наділені іншими, не морськими принадами.

Висновки. Отже, за масштабами міжнародного туризму та формою організації туристичної галузі для України найбільш прийнятна саме третя (європейська)модель управління. Однак для ефективного функціонування цієї моделі потрібне державне фінансування (щонайменше, часткове), яке забезпечить участь країни у формуванні й просуванні національного турпродукту, здійснення маркетингових досліджень, рекламно-інформаційної діяльності, організації та проведення міжнародних туристичних виставок, конференцій, семінарів, формування базового пакета інвестиційних проектів у галузі розвитку туристичної інфраструктури тощо.

Як свідчить аналіз, окремі елементи механізмів державного регулювання туристичної галузі європейських країн, ефективність яких перевірена часом і підтверджується конкретними досягненнями в розвитку туризму, доцільно використовувати в розвитку туристичної галузі України з урахуванням її історичних, правових і культурних особливостей.

На підставі аналізу історії та сучасних тенденцій розвитку туризму зазначимо, що туристична галузь України, маючи потужний туристично-рекреаційний потенціал, розвивалася без урахування особливостей її функціонування, глибокого проникнення в суть проблем і за відсутності цілеспрямованої, комплексної туристичної політики держави й відпрацьованих механізмів управління. Це призвело до переорієнтації туризму на виїзний, руйнування системи соціального туризму, важливих складових інфраструктури галузі. Реформування системи державного регулювання галузі висвітлило низку проблем, що потребують вирішення. Це, насамперед, невідповідність чинної нормативно-правової бази потребам і тенденціям розвитку туристичної галузі.

Незважаючи на прийняття нової редакції Закону України "Про туризм", який, беззаперечно, став кроком вперед, існує нагальна потреба у вдосконаленні правового забезпечення галузі й узгодження її зі світовими стандартами. Крім того, перешкодою на шляху ефективного розвитку та інтеграції туристичної галузі стала відсутність протягом тривалого часу виваженої регіональної політики, що зумовило потребу у створенні структури державного регулювання туризму в Україні з урахуванням сучасних реалій і досвіду країн з високорозвиненою туристичною індустрією

Література

1. Агафонова Л. Туризм, готельний та ресторанний бізнес: ціноутворення, конкуренція, державне регулювання: Навч. посібник для студ. вищ. навч. закладів / Л. Агафонова, О. Агафонова; Київський ун-т туризму, економіки і права. - К.: Знання України, 2008. -351 с.
2. Бойко М., Гопкало Л. Засади формування пріоритетних напрямів туристичної політики України / М. Бойко, Л. Гопкало // Регіональна економіка. - 2005. - №1. - С.222-229.
3. Герасименко В.Г. Управління національним туризмом у контексті міжнародного досвіду / В.Г. Герасименко, С.С. Галасюк // Вісник ДІТБ. Серія: Економіка, організація і управління підприємствами (в туристичній сфері). - 2008. - №12. - С.19-24.
4. Криховецький І.З. Туризм як економічна, соціальна й інтернаціональна галузь та джерело матеріального і духовного розвитку суспільства / І.З. Криховецький // Економіка та держава. - 2008. - №10. - С.41-42.
5. Туризм как вид деятельности: Учебник для студентов высш. учебн. заведений/ И.В. Зорин, Т.П. Каверина, В.А. Квартальнов; Российская междунар. академия туризма.-2-е изд., перераб. - М.: Финансы и статистика, 2008. - 286 с.
6. Любіцева.О.О. Туризмознавство: вступ до фаху: підручник / О.О. Любіцева, В.К. Бабарицька. - К.: Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2008. - 335 с.
7. Мальська М.П. Міжнародний туризм / Мальська М.П., Антонюк Н.В., Ганич Н.М. Міжнародний туризм і сфера послуг: Підручник. - К.: Знання, 2008. - 661 с.
8. Негода Г.А. Моделі функціонування туристичної галузі / Г.А. Негода // Вчені записки інституту «КРОК». - 2012. - Вип. №31. - С.144-152.

В статье рассмотрена сущность международных документов регулирования туристической сферы, рассмотрены основные инструменты формирования основ международно-правового регулирования системы туризма и международных путешествий, проанализированы международные модели функционирования туристической политики, исследованы практику и процедуры регулирования международной туристической деятельности в разных странах мира, систематизированы международные государственные органы регулирования туристической деятельности, рассмотрены вопросы использования зарубежного опыта функционирования туристической политики.

Ключевые слова: туризм, инструменты, международные модели, туристическая политика, правовое регулирование.

In article the essence of the international documents of regulation of the tourist sphere is considered, the main instruments of formation of bases of international legal regulation of system of tourism and the international travel are considered, the international models of functioning of tourist policy are analyzed, investigated practice and procedures of regulation of the international tourist activity in the different countries of the world, the international government bodies of regulation of tourist activity are systematized, questions of use of foreign experience of functioning of tourist policy are considered.

Key words: tourism, tools, international models, tourism policy, legal regulation.