<<< назад | зміст | вперед >>>

Бочелюк В.Й., Бочелюк В.В. Дозвіллєзнавство

Розділ 7. Відображення особливостей національної психології у дозвіллєвій діяльності людини

7.1. Сімейно-побутові традиції та організація культурного дозвілля

У світі немає жодного народу, який не мав би своїх традицій і звичаїв, що передають новим поколінням його досвід, знання й досягнення. Традиції, звичаї й обряди відіграють важливу роль у відтворенні культури і всіх сфер духовного життя. Вони забезпечують наступність нового і старого, сприяють гармонійному розвитку суспільства й особистості. їх існування підтримується народними масами в усіх сферах громадського життя: трудовій, соціально-політичній, сімейно-побутовій, соціально-культурній. Відповідно до особливостей різних форм і видів суспільних відносин виділяються традиції національні, інтернаціональні, патріотичні, релігійні, соціально-культурні, сімейно-побутові. Існують особливі традиції в шкільному, студентському, науковому, творчому у сільському і міському середовищі. Наприклад, проведення випускних вечорів - традиція, яка підтримується в навчальному середовищі, а свято врожаю проводиться лише в сільській місцевості, карнавальні ходи - в основному в містах.

Традиції - це міцно усталені, успадковані від попередніх поколінь і підтримувані суспільною думкою форми поводження людей та їхніх взаємин або принципи, за якими розвивається загальнолюдська культура (наприклад, реалістичні традиції в літературі і мистецтві). Коли йдеться про сімейно-побутову сферу, частіше вживається слово "звичаї", які є найдавнішою формою збереження і передачі від покоління до покоління стандартних дій і поводження людей у певних типових обставинах і конкретних ситуаціях. Звичай - це загальновизнана норма поводження, неофіційно узаконена владою масової звички, традицій і громадської думки (хоча сам факт обов'язковості цього звичаю може і не усвідомлюватися людьми) та стихійно відтворена діями безлічі людей.

У традицій і звичаїв є визначена подібність. Вони ґрунтуються, по-перше, на виконанні однакової ролі в житті суспільства; по-друге, вони мають однакові риси й ознаки (стійкість, нормативність, зв'язок з громадською думкою, моральними нормами, громадськими звичками, стандартами поводження); по-третє, вони мають однаково значне поширення. Через систему традицій і звичаїв нові покоління суспільства успадковують вироблені в ньому відносини і весь суспільний досвід, аж до самих конкретних вчинків і дій. Спадкування соціального досвіду з його критичним осмисленням дає змогу суспільству з меншими витратами йти по шляху соціального розвитку. Сприяючи цьому, звичаї і традиції самі відтворюються, причому деякі з них зникають, а інші з'являються або поступово видозмінюються.

Традиції і звичаї, включені в моральну систему, а також у систему суспільної психології, виконують функцію суспільного регулятора. Засвоєння традицій і звичаїв сприяє формуванню в людей соціально-необхідних якостей, звичок і навичок суспільної діяльності і поводження. Традиції і звичаї виконують також пізнавальну і виховну функції. Без виконання цих функцій вони значною мірою позбавилися б суспільного змісту. Традиції і звичаї зближуються, тому що виконують подібні за своєю суспільною спрямованістю функції. Однак це ще не свідчить про їхню абсолютну подібність. Саме їхнє розходження виявляється в тому, що свої функції вони виконують у суспільстві різними шляхами і в різній формі.

Змістом звичаю є правило поведінки, детальне розпорядження вчинку в конкретній ситуації, а змістом традиції - загальна норма, принцип поводження. Звичай жорстко фіксує дію або забороняє її. Традиція не має чіткого зв'язку з конкретною дією у визначеній ситуації. Через звичаї люди здобувають необхідні знання, навички поводження, досвід, пов'язаний з безпосереднім оточенням, а через традиції відбувається прилучення до соціального досвіду людства.

Різний і характер виховного впливу на людей звичаїв і традицій. На основі засвоєння звичаїв і проходження їх формуються прості звички, стереотипні навички поводження, а проходження традицій сприяє формуванню не тільки складних звичок, й складних соціальних почуттів (патріотичного, інтернаціонального).

Розходження між звичаями і традиціями аж ніяк не свідчить про перевагу одних перед іншими. Наприклад, виховний вплив звичаїв дуже значимий у тому відношенні, що люди, притримуючись їх, поволі прищеплюють собі певні духовні риси і якості, виховуються непомітно для себе, природно і просто.

Специфіка обряду, як і ритуалу, полягає насамперед у його символічному і суворо визначеному часовому плані. У будь-якій традиції (особливо в звичаях) існує їхня обрядна, ритуальна сторона. Весілля, як традиція і звичай за своїм смислом і змістом, мабуть, мало чим відрізняються в різних країнах. Але обрядове оформлення цієї події має істотні розходження у різних народів.

Обряд як складова частина звичаю, тієї чи іншої традиційної діяльності підкоряє поводження і дії людей єдиному емоційному настрою на основі якого розум і почуття, раціональні й емоційні спонукання і дії людей зливаються, спрямовуються в єдине русло. Для обряду характерна вражаюча, яскрава форма, яка має естетичний і психологічний вплив. Багато обрядів, їх естетичне оформлення включають усі основні види мистецтва. Наприклад, у весільному обряді яскраво виражена народна творчість в усіх її жанрах: поетичному, музичному, пісенному, драматичному і навіть прикладному (особливе оформлення весільного одягу, приміщення).

Одна з особливостей обряду полягає в тому, що, незважаючи на розходження ролей у певному обрядовому ритуалі, всі учасники його внутрішньо активні, переживають однакові почуття. Як підкреслюють дослідники обрядів, на весіллі, наприклад, навіть найпасивніші його учасники у певні моменти з глядачів перетворюються на співучасників.

Обряди особливим чином виконують важливі соціальні функції: масового спілкування, виховну, соціально-нормативну, соціального спадкування (особливо соціально-культурного). Обряд являє собою особливий спосіб передачі новим поколінням ідей, соціальних норм, цінностей і почуттів. Ця передача здійснюється безпосередніми особистими контактами.

Соціальна природа обряду зумовила його колективістськість. Люди при цьому задовольняють потребу колективних переживань, співучасті і громадської оцінки важливих для них подій. Обряд не тільки формує, й поглиблює почуття людей, збагачує їхній емоційний світ, що в нашу епоху - особливо важливо. Урочисті символічні акти формують у кожного їхнього виконавця почуття приналежності до колективу, суспільства (участь у військовому параді, присвята в робітники тощо). Якщо врахувати, що здебільшого обряди відбуваються у визначні моменти життя людини, родини, колективу, народу, держави, суспільства, то стане зрозуміло, наскільки велике їхнє виховне значення.

Характерною рисою обряду є його консерватизм, стійкість до зовнішніх впливів, стереотипність дій і поводження людей. У цьому його суспільна сила і слабість. Обслуговуючи суспільство протягом ряду історичних епох, він дуже ефективно забезпечує наступність у розвитку людської культури. Але під час соціальних революцій консервативна сила обрядів відіграє важко переборну антисоціальну роль, стає перешкодою на шляху суспільного прогресу. Тому в розвитку й удосконалюванні нового способу життя особливе значення має як боротьба проти старої обрядовості, так і створення нової, що відповідає новим формам життя й побуту, спілкування і соціального розвитку обрядовості.

Особливе значення в цьому аспекті має проблема розвитку традицій і звичаїв. Основною закономірністю формування звичаїв і традицій є їхня обумовленість економічним розвитком, певним рівнем і характером виробництва. Значний вплив соціально-економічні відносини мають на сімейно-побутові традиції і звичаї.

Дуже важливо враховувати особливості сімейно-побутових традицій і звичаїв. Зміни в побуті відбуваються повільніше, ніж в економіці, системі освіти і соціального виховання, а також у деяких інших сферах громадського життя. Консерватизм сімейно-побутових відносин зумовлений інтимністю, специфічністю, відносною самостійністю і замкнутістю родини. Тут часом позначається і тривалий, дуже глибокий вплив релігії, національної психології, труднощів і протиріч у розвитку індивідуальної свідомості. Саме в сімейно-побутовій сфері найчастіше трапляються рецидиви старих, що втратили і економічну, і ідейну основи звичаїв і традицій. Боротьба проти старих, шкідливих звичаїв і обрядів повинна вестися не абстрактними закликами, а справою, активною діяльністю щодо впровадження і розвитку нової побутової обрядовості.

Не слід забувати, що багато старих сімейно-побутових традицій, звичаїв та обрядів мають споконвічне морально-естетичне значення. Наприклад, традиційною особливістю родин усіх народів було за можливості раннє включення дітей у трудове життя родини. У середній смузі Росії батько саджав дитину верхи на коня і віз по селу в поле. Спочатку 6-7-літнє маля було їздовим (водило коня), а пізніше ставало за плуг. Діти зранку виганяли худобу в поле і виконували іншу нескладну роботу. Ці традиції формувалися під впливом економічної необхідності, вони були найдійовішим засобом виховання працьовитості, не говорячи вже про вплив на фізичний розвиток і загартування дітей. І повага до результатів праці, і поняття про борг, і багато інших моральних якостей формувалися в підростаючого покоління безпосередньо. Правда, у самому сімейно-побутовому житті було колись значно більше об'єктів для посильної праці дітей. Під впливом зростання матеріального добробуту, розвитку техніки в побуті зменшилося цих об'єктів, та й самі традиції стали вгасати. І наслідки не змусили себе чекати, чітко позначилася тенденція зниження працьовитості в дітей.

Деякі інші сімейно-побутові традиції і звичаї, незважаючи на значні соціальні зміни в нашому житті, необхідно зберігати й удосконалювати, тому що в них виражений народний ідеал тих людських якостей, формування і наявність яких визначає сімейне щастя, сприятливий мікроклімат родини і в цілому людське благополуччя. Так, велике значення має традиційна дружба родин, які ніби рідняться при народженні дітей.

Невід'ємною частиною сучасної естетичної культури є відродження деяких народних свят (російська масляна, татарський сабантуй - свято плуга та ін. Однак навряд чи можна вважати корисними ті зміни в народних звичаях і обрядах, які псують їхню суть і знижують естетичну цінність. Наприклад, усім відомий звичай одарування молодят під час весілля. Ще в недалекому минулому подарунки були речовими: гості дарували різні речі, необхідні для влаштування побуту молодої родини. Зараз дарують переважно гроші, причому в такій урочистій події спостерігається домішка аморальності: у даруванні грошей багато хто прагне перехизуватися один перед одним, а на адресу тих, хто менше дав грошей, навіть з боку деяких батьків молодят повзуть брудні обмови. Навряд чи можна порівняти естетичне задоволення від того, як раніше молодята після весільного бенкету розглядали подарунки і милувалися ними, з тим, як зараз з нальотом жадібності перераховують гроші, а батьки потім розмірковують про "виторг" від весілля. У такі "торги" перетворюються свята, присвячені дням народження, ювілейним датам.

У середньоазіатських республіках спостерігається відродження ганебного звичаю минулого - калиму, викупу за наречену. Пишні весілля, руйнівні похоронні обряди не можна видавати за народні звичаї й обряди, як і не можна красиві народні звичаї перетворювати на міщанський культ.

Тому необхідно строго розмежовувати традиції, обряди і звичаї, у тому числі й відроджені, які несуть у собі позитивні морально-естетичні цінності, і ті, котрі не тільки не містять нічого соціально корисного, але й наносять шкоду розвитку сучасної культури. Адже цілком доречно порушити питання: що для іменинника - п'ятилітнього маляти цінніше: подарована йому красива іграшка чи зовсім недоступний для його розуміння акт вручення батькам грошей? Але ж свято влаштовується заради нього і для нього!

Народні традиції, обряди і звичаї, в тому числі традиційні свята, повинні бути засобом розвитку естетичної культури, колективної розваги і відпочинку, удосконалення соціалістичного побуту. Не треба забувати, що, крім свят, є будні, а в них найважливішим елементом естетичної культури є гарні трудові і сімейно-побутові традиції. Недарма праця і сімейне життя так нерозривні в народній свідомості. Недарма вони знайшли таке широке відображення в народних прислів'ях і приказках, у билинах, народних піснях і казках, що представляють у сукупності ідейний зміст народних традицій і звичаїв. В усій народній творчості, яка найважливішим елементом естетичної культури, прославляється дружба в родині, повага до батьків, любов до праці, і засуджується лінь, дармоїдство, обжерливість, нечесність, марнотратство та інші людські пороки, що відбуваються від прагнення жити забезпеченим життям, не докладаючи для цього праці. І це цілком природно, тому що праця завжди була, є і буде основою способу життя.

Важливу роль відіграють сімейно-побутові традиції у формуванні ідейно-моральних якостей людини. їхня підтримка і розвиток здійснюються в основному шляхом колективної участі в подіях сімейного, загальнонародного значення й організації дозвілля як у родині, так і поза нею.

Події загальнонародного значення стосуються кожної родини. По-різному в родинах відносяться до подій загальнонародного значення. В одних родинах стало традицією в найбільш важливі дні загальнонародних урочистостей дарувати один одному пам'ятні подарунки, в других - лише готуватися до святкового застілля, а в третіх - організувати колективний культурний відпочинок (усім разом сходити в кіно, до театру, музею, на стадіон). Гарною загальною традицією стало поздоровлення з тим чи іншим святом своїх родичів, друзів, добрих знайомих. Виховний ефект дотримання цих важливих традицій не тільки в масштабі країни, міста, кожного села, й у кожній родині залежить від морально-естетичного колориту. Наприклад, великі можливості в цьому відношенні має святкування Міжнародного жіночого дня, Дня Перемоги. У деяких родинах існує така традиція: до дня 8 Березня діти матерям і бабусям, чоловіки - дружинам, сестрам, матерям потай готують подарунки. У деяких родинах матерів і бабусь звільняють від домашньої праці на весь день, віддаючи данину поваги їх повсякденним домашнім турботам. Усе в такий день важливо: оригінальність подарунка (особливо зробленого дітьми своїми руками), красиво накритий святковий стіл, емоційно насичений тост за святковим столом. Найголовніше - щоб усе це робилося зі щирістю і теплотою.

У житті будь-якої родини є події, що відзначаються за традицією як сімейно-побутові свята: дні народження, початок і закінчення навчального року в школярів і студентів, дні повноліття, одержання паспорта, вступ до трудового життя, вихід на пенсію. Багато хто ці події відзначає в загальноприйнятому порядку і не тільки в сімейному колі (наприклад, вихід на пенсію організовують разом з виробничим колективом), але деякі з них - у кожній родині по-своєму. Дні народження дітей і дорослих у родині, цілком природно, повинні святкуватися по-різному, але головне, - щоб не було на такому святі нудьги й одноманітності, щоб на торжестві дітей батьки не почували себе зайвими і не змушені були залишати їх. І навпаки: щоб діти не виявлялися в такому положенні на торжестві батьків.

Багато батьків, святкуючи день народження сина або дочки, не вміють зробити цей урочистий день сімейним святом. Вони думають насамперед про частування, про оздоблення кімнати, про запрошення гостей і забувають головне: треба зробити, так щоб син чи дочка з нетерпінням чекали свого свята, щоб це було саме їх свято, щоб вони із вдячністю думали про людей, які подарували їм у цей день багато радості.

У дні сімейних свят прийнято дарувати подарунки. Це дуже гарна традиція. Але з погляду морально-естетичної культури далеко не однозначним виявляється їх призначення, порядок їхнього вручення, їхня наступна доля. Адже не секрет, що часто дорослі, збираючись на день народження дітей своїх родичів або знайомих, думають не про те, яку цінність для іменинника буде мати їхній подарунок, а про те, як би задовольнити дорослих.

Щодо цих сімейно-побутових традицій існують основні загальноприйняті правила. Складніше з такими, як святкування початку і закінчення трудового шляху, навчального року дітьми У трудових, особливо виробничих, колективах установилася прекрасна традиція - урочисті проведення на заслужений відпочинок. В родинах потрібно усе робити так, щоб святковий день був дійсно пам'ятним насамперед для того, хто є його "винуватцем". Перший день шкільного життя, наприклад, для першокласника повинен бути особливо значимим. І цю значимість необхідно підкреслювати. Кожен дорослий у родині повинен поцікавитися, яке враження на першокласника зробила школа, нові товариші, перші уроки, вчителька. Святковий стіл повинен відповідати насамперед смакам самого першокласника. Добре, якщо прийнято дарувати подарунки, але вони мають бути, з одного боку, скромними, а з іншого - не короткочасного користування (найкраще - книги).

Закінчення навчання в школі завершується випускними вечорами. У випускників є дуже гарна традиція: у цей вечір вони збираються в якому-небудь пам'ятному місці, посвячують один одного в свої задуми, дають обіцянки у вірності й дружбі.

Особливим пам'ятним днем необхідно робити день повноліття. Якщо день закінчення школи може в іншій варіації повторюватися з днем закінчення технікуму, ВУЗу, то день повноліття завжди святкується по-різному, у тому числі і з пролерігійними обрядами, але суть цієї події в усіх одна: людина переступає той життєвий рубіж, коли суспільство визнає її вже не дитиною, а дорослою. І треба не тільки проголошувати це святковим тостом, а й створювати таку обстановку, в якій би вчорашня дитина відчула себе дорослою (поряд з наданням йому більшої самостійності, дорученням більш складних і відповідальних справ).

Гарною традицією в трудових колективах стали проведення на пенсію. Однак з підвищенням у людей життєвої і трудової дієздатності все частіше перед ними виникає питання: чим же займатися далі? Тому не випадково, коли ця подія святкується в родині. Близькі, родичі, друзі не тільки згадують трудові заслуги, а й будують плани на майбутнє, причому плани не пасивного неробства, а активної життєвої діяльності. Безсумнівно, за святковим столом під час цієї сімейної події не обходиться без жартів, спогадів, притому всіляких, забавних, повчальних.

Зовсім змінилася в нашому суспільстві така сімейно-побутова традиція, як проведення на військову службу. Пішли в минуле оплакування, сумні нарікання на злощасну долю, сумні пісні і прощання. Зараз проведення супроводжуються бадьорими напуттями, оптимістичними побажаннями, жартівливими порадами. І якщо вже десь сплакне нишком мати, то з природної причини - розлуки із сином.

Як складова частина морально-етичної культури немало-важливе значення мають традиції спілкування і взаємин у родині. У будь-якій сфері конкретними формами моральних відношень є відносини взаємної турботи, допомоги, підтримки, взаємної поваги, довіри, щирості, вдячності, великодушності, співучасті, співпереживання, любові і вірності.

У кожній родині виробляється певний стиль і характер взаємин, а якщо він набуває такої риси, як стабільність, то ті чи інші взаємини перетворюються на звичні. І ми можемо говорити про їх як про традиційні. Є чимало родин, у яких успіхи і невдачі кожного члена родини (як дорослих, так і дітей) переживаються спільно. Якщо хтось у родині занедужав, йому намагаються допомогти і зробити послугу всі, причому не тільки в лікуванні, айв службових і навчальних справах. Ці маленькі сімейні традиції - невід'ємний елемент морально-побутового сімейного укладу, без чого не може бути сформована і висока моральна культура особистості.

У сімейно-побутових традиціях особливе місце посідає організація культурного дозвілля.

Зі збільшенням вільного часу проблема дозвілля стає все важливішою соціальною проблемою. Психологи та соціологи все частіше пишуть про раціоналізацію, оптимізацію дозвілля, педагоги і батьки вказують на недолік використання вільного часу і на зростаючу завантаженість школярів; юристи і правознавці однією з причин злочинності й антиправового поводження називають низьку культуру дозвілля значної частини населення. Очевидно, усі, хто займається питаннями людинознавства, не можуть обходити цю проблему. У зв'язку з цим необхідно мати більш чітке уявлення про дозвілля і його культурну організацію як у великому суспільному масштабі, так і в масштабі сімейно-побутового характеру.

Час дозвілля - це вільне від роботи або іншої обов'язкової діяльності час. У цей час людина вільно (але в рамках норм і правил людського гуртожитку) вибирає ті чи інші заняття, проводить час відповідно до своїх інтересів і схильностей, своїх духовних і фізіологічних потреб. Дозвілля можна класифікувати як активне і пасивне (так само, як і відпочинок), культурне і безкультурне, індивідуальне і колективне, сімейне, шкільне, суспільне, захоплююче і різноманітне. У будь-якому випадку дозвілля пов'язане з вільним часом.

Прагнення до збільшення обсягу вільного часу кожним членом родини - явище закономірне.

Із зростанням рівня освіти, культури, розвитком джерел інформації, які має сучасна родина, збільшуються можливості розмаїтості дозвілля.

В організації культурного дозвілля велике місце займає телебачення. Але непомірний перегляд телепередач дітьми нерідко призводить до вкрай небажаних наслідків. У дітей не тільки псується зір і погіршується здоров'я, а й виробляється ганебність до інформації, притуплюється емоційне сприйняття. Заборона дивитися всі підряд телепередачі нічого не дасть, якщо батьки не будуть прагнути розумно спрямувати діяльність дитини в години дозвілля. Необхідно прагнути до того, щоб сімейне дозвілля було активним, різноманітним, сприяло духовному зростанню і батьків, і дітей.

Сімейне дозвілля займає особливе місце в розвитку морально-естетичної культури. Це, по-перше, пояснюється тим, що в родині створюються найбільш інтимні умови життєдіяльності людей, їхнього спілкування і взаємин. По-друге, більшість людей проводять значну частину вільного часу саме в сімейному оточенні. По-третє, сімейне дозвілля характеризується відносною стабільністю і пов'язане із сімейно-побутовими традиціями і звичаями.

В організації сімейного дозвілля велике значення має уміння дорослих розумно використовувати свої вільні години і навчити цьому дітей. Це уміння залежить від організованості, розпорядливості, діловитості в усьому, від розуміння того, що час -це те багатство, яке нічим не заповнюється. А навчити цьому дітей треба зі встановлення і підтримки правильного режиму дня, розподілу трудових обов'язків у родині, виконання простих правил сімейного і загальнолюдського гуртожитку. Необхідно пам'ятати, що найдужчими засобами формування духовного багатства дітей є найчастіше не формальні виховні впливи, а непрямі: читання і розповідання казок (пізніше - інших книг), бесіди про життя простих і видатних людей; іграшки, а потім прилучення до творчих аматорських занять; прогулянки до лісу, спільне відвідування кіно, театрів, виставок, музеїв.

Розумне і раціональне використання часу, у тому числі часу дозвілля, повинне бути однієї з головних сімейно-побутових традицій.

В організації дозвілля величезну роль відіграє читання літератури. Однак рівень читацької культури в значної частини як дітей, так і дорослих дуже далекий від бажаного. Батьки дуже рідко надають допомогу дітям у виборі літератури.

Потрібно відроджувати і таку сімейну традицію, коли дорослі в спілкуванні з дітьми відкривають їм різноманіття навколишнього світу. Це тим більше необхідно в морально-естетичному відношенні, тому що в значної частини сучасних дітей розвивається раціоналізм мислення і сприйняття навколишнього на шкоду розвитку емоційного світу. Для формування емоційного світу дітей (та й самих дорослих) треба розвивати й удосконалювати таку сімейну традицію, як спільні ігри (маються на увазі ігри інтелектуальні, які збагачують духовний світ людини). Візьміть, наприклад, домашні географічні подорожі, історичні вікторини, різні лінгвістичні змагання. І один з ефективних шляхів для цього - перетворення корисних, захоплюючих ігор у сімейні традиції.

У культурній організації сімейного дозвілля велике значення, особливо в міських умовах, мають колективні сімейні прогулянки. Важливо, щоб вони були не від випадку до випадку, а увійшли в звичку, стали маленькою сімейною традицією, і саме - прогулянки спільні. Адже часто буває, що батьки й діти прогулюються окремо, начебто з тактовних розумінь - не заважають один одному. Це цілком природно: у дорослих і дітей у силу вікової психології інтереси різні. Але є й повинні бути спільні інтереси. Це вже залежить від ідейно-моральної атмосфери родини, яку потрібно створювати і якою потрібно управляти.

Дуже важливо в організації культурного дозвілля в родині розвивати аматорські заняття (колекціонування, технічне конструювання, в'язання, фотографія, збирання грибів, вирощування квітів, риболовля і т. ін.), туризм, проведення інтелектуально насичених сімейних вечірок. Головне - треба виховувати гарні звички культурного відпочинку і пам'ятати при цьому, що вони втрачаються легше, ніж здобуваються. Звички позитивного дозвілля залишаються надовго, якщо стають традицією. Створення і підтримка сімейно-побутових традицій і організація культурного дозвілля в родині - основна умова формування особистості.

<<< назад | зміст | вперед >>>